Білки, що містять домени vwfa і/або ant_ig

1. Поліпептид, який 2 (19) 1 3 дихальних шляхів, астму і відторгнення трансплантованих органів; серцево-судинних захворювань, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження та ішемію; неврологічних розладів, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушень розвитку; метаболічних розладів, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІДу і ниркового захворювання; інфекцій, включаючи вірусні інфекції, грибкові інфекції, паразитарні інфекції, бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірку; захворювань, асоційованих із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), раку, пухлини ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку стравоходу, раку легенів, меланоми, ювенільного гіалінового фіброматозу (ЮГФ), дитячого системного гіалінозу (ДСГ), хвороби фон Віллебранда, міопатії Бетлема, дистрофічного бульозного епідермолізу, тромбозу, модуляції опосередковуваної тромбоцитами агрегації, аутоімунних захворювань, запалення та інших патологічних станів. 14. Молекула нуклеїнової кислоти за п. 2, що використовується для отримання лікарського засобу для лікування клітинно-проліферативних розладів, включаючи неоплазму, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови і шиї, і інші солідні пухлини; мієлопроліферативних розладів, таких як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоші; аутоімунних/запальних захворювань, включаючи алергію, запальне захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму і відторгнення трансплантованих органів; серцевосудинних захворювань, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження та ішемію; неврологічних розладів, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушень розвитку; метаболічних розладів, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІДу і ниркового захворювання; інфекцій, включаючи вірусні інфекції, грибкові інфекції, паразитарні інфекції, бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірку; захворювань, асоційованих із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), раку, пухлини ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку стравоходу, раку легенів, меланоми, ювенільного гіалінового фіброматозу (ЮГФ), дитячого системного гіалінозу (ДСГ), хвороби фон Віллебранда, міопатії Бетлема, дистрофічного бульозного епідермолізу, тромбозу, модуляції опосередковуваної тромбоцитами агрегації, аутоімунних захворювань, запалення та інших патологічних станів. 15. Вектор за п. 3, що використовується для отримання лікарського засобу для лікування клітиннопроліферативних розладів, включаючи неоплазму, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови і шиї, і 93661 4 інші солідні пухлини; мієлопроліферативних розладів, таких як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоші; аутоімунних/запальних захворювань, включаючи алергію, запальне захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму і відторгнення трансплантованих органів; серцево-судинних захворювань, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження та ішемію; неврологічних розладів, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушень розвитку; метаболічних розладів, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІДу і ниркового захворювання; інфекцій, включаючи вірусні інфекції, грибкові інфекції, паразитарні інфекції, бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірку; захворювань, асоційованих із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), раку, пухлини ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку стравоходу, раку легенів, меланоми, ювенільного гіалінового фіброматозу (ЮГФ), дитячого системного гіалінозу (ДСГ), хвороби фон Віллебранда, міопатії Бетлема, дистрофічного бульозного епідермолізу, тромбозу, модуляції опосередковуваної тромбоцитами агрегації, аутоімунних захворювань, запалення та інших патологічних станів. 16. Клітина-хазяїн за п. 4, що використовується для отримання лікарського засобу для лікування клітинно-проліферативних розладів, включаючи неоплазму, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови і шиї, і інші солідні пухлини; мієлопроліферативних розладів, таких як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоші; аутоімунних/запальних захворювань, включаючи алергію, запальне захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму і відторгнення трансплантованих органів; серцевосудинних захворювань, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження та ішемію; неврологічних розладів, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушень розвитку; метаболічних розладів, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІДу і ниркового захворювання; інфекцій, включаючи вірусні інфекції, грибкові інфекції, паразитарні інфекції, бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірку; захворювань, асоційованих із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), раку, пухлини ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку стравоходу, раку легенів, меланоми, ювенільного гіалінового фіброматозу (ЮГФ), дитячого системного гіалінозу (ДСГ), хвороби фон Віллебранда, міопатії Бетлема, дистрофічного бульозного епідермолізу, тромбозу, модуляції опосередковуваної тромбоцитами агрегації, аутоі 5 93661 6 мунних захворювань, запалення та інших патологічних станів. 17. Ліганд за п. 5, що використовується для отримання лікарського засобу для лікування клітиннопроліферативних розладів, включаючи неоплазму, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови і шиї, і інші солідні пухлини; мієлопроліферативних розладів, таких як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоші; аутоімунних/запальних захворювань, включаючи алергію, запальне захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму і відторгнення трансплантованих органів; серцево-судинних захворювань, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження та ішемію; неврологічних розладів, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушень розвитку; метаболічних розладів, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІДу і ниркового захворювання; інфекцій, включаючи вірусні інфекції, грибкові інфекції, паразитарні інфекції, бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірку; захворювань, асоційованих із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), раку, пухлини ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку стравоходу, раку легенів, меланоми, ювенільного гіалінового фіброматозу (ЮГФ), дитячого системного гіалінозу (ДСГ), хвороби фон Віллебранда, міопатії Бетлема, дистрофічного бульозного епідермолізу, тромбозу, модуляції опосередковуваної тромбоцитами агрегації, аутоімунних захворювань, запалення та інших патологічних станів. 18. Фармацевтична композиція за п. 11, що використовується для отримання лікарського засобу для лікування клітинно-проліферативних розладів, включаючи неоплазму, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови і шиї, і інші солідні пухлини; мієлопроліферативних розладів, таких як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоші; аутоімунних/запальних захворювань, включаючи алергію, запальне захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму і відторгнення трансплантованих органів; серцевосудинних захворювань, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження та ішемію; неврологічних розладів, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушень розвитку; метаболічних розладів, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІДу і ниркового захворювання; інфекцій, включаючи вірусні інфекції, грибкові інфекції, паразитарні інфекції, бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірку; захворювань, асоційованих із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), раку, пухлини ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку стравоходу, раку легенів, меланоми, ювенільного гіалінового фіброматозу (ЮГФ), дитячого системного гіалінозу (ДСГ), хвороби фон Віллебранда, міопатії Бетлема, дистрофічного бульозного епідермолізу, тромбозу, модуляції опосередковуваної тромбоцитами агрегації, аутоімунних захворювань, запалення та інших патологічних станів. 19. Спосіб отримання поліпептиду за п. 1, який включає експресію кодуючої його молекули нуклеїнової кислоти в векторі, що міститься в клітиніхазяїні. Даний винахід належить до нових білків (позначених тут INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144), ідентифікованих як рецептороподібні білки сибірської виразки, що містять домен фактора А фон Віллебранда (vWFA) і позаклітинний домен рецептора сибірської виразки (ANT_IG), і до використання цих білків і послідовностей нуклеїнових кислот кодуючих генів з метою діагностики, попередження й лікування захворювання. Всі цитовані тут публікації, патенти й патентні заявки у всій своїй повноті вводяться в даний опис за допомогою посилання. Попередній рівень техніки У цей час в галузі розробки лікарських засобів відбувся крутий перелом, що поклав початок новій ері функціональної геноміки, що прийшла на зміну старим методам. Термін "функціональна геноміка" застосовується до способів використання засобів біоінформатики для приписування функцій послідовностям білків, що представляють інтерес для фахівців. Такі засоби стають усе більш необхідними, і це пов'язане з тим, що оснащення науково дослідних лабораторій, що займаються визначенням функцій послідовностей цих білків, поки не дає можливості швидко обробляти все наростаючий потік даних про послідовності цих білків. Оскільки ефективність і точність методів біоінформатики зростає, ці методи швидко витісняють стандартні методи біохімічної характеризації. Дійсно, сучасні засоби біоінформатики, які використовуються для ідентифікації білків відповідно до винаходу, дозволяють одержувати остаточні результати з достатньо високим ступенем ймовірності. Різні інститути й комерційні організації займаються обробкою даних про послідовності, які безупинно надходять, і на основі отриманих результатів вони приходять до важливих відкриттів. Однак необхідність в ідентифікації й характеризації інших генів і поліпептидів, які кодуються цими генами, з метою їхнього подальшого дослідження й пошуку нових лікарських засобів усе ще залишається актуальною. Введення 7 Рецептор токсину сибірської виразки Сибірська виразка головним чином вражає домашніх і диких тварин, зокрема, травоїдних тварин, таких як велика рогата худоба, вівці, коні, мули й кози. Людина уражається цим захворюванням випадково за допомогою контакту із хворими тваринами, наприклад, через м'ясо, кістки, шкіру, вовну й екскременти. Один з компонентів токсину сибірської виразки має дію, що може привести до летального кінця і яка поки ще не вивчена. Смерть наступає через нестачу кисню, вторинного шоку, зростаючу проникність судин і порушення дихання. Смерть людини й тварин від сибірської виразки часто наступає раптово й несподівано. На найостаннішій стадії захворювання рівень летального токсину в кровотоці швидко зростає, і його концентрація прямо пропорційна концентрації мікроорганізмів у крові. Трикомпонентний токсин сибірської виразки продукується бактерією Bacillus anthracis, яка є збудником сибірської виразки. Цей токсин сприяє проникненню бактерії в імунну систему й викликає загибель хазяїна в результаті системної інфекції. Зазначений токсин складається із трьох білків: протективного антигену (РА) (однієї молекули, що зв'язується з рецептором) і двох ферментних молекул, які називаються фактором набряку (EF) і летальним фактором (LF). Після вивільнення зазначених білків з бактерії як нетоксичних молекул, вони попадають на поверхню клітин ссавців і утворюють токсичні комплекси, які зв'язуються із клітинами (Mourez Μ. et al., Nat. Biotechnol 2001, 19, 958-961). Два компоненти зазначеного токсину ферментативно модифікують субстрати в цитозолі клітин ссавців, де фактор набряку (EF) являє собою аденілатциклазу, що порушує захисну функцію організму за допомогою різних механізмів, включаючи супресію функції нейтрофілів і придушення резистентності хазяїна. Летальний фактор (LF) являє собою цинкзалежну протеазу, яка розщеплює активовану мітогеном кіназу протеїнкінази й викликає лізис макрофагів. Протективний антиген (РА), тобто третій компонент токсину, зв'язується із клітинним рецептором і опосередковує доставку ферментних компонентів у цитозоль (Leppla SH. Anthrax toxin, In Aktories K, Just I, editors. Handbook of experimental pharmacology. Berlin: Springer; 2000, pp. 447-72). Рецептор токсину сибірської виразки (ATR) кодується геном ендотеліального маркера пухлини 8 (ТЕМ8). Для здійснення першої стадії інтоксикації токсином сибірської виразки використовують білковий продукт гена ТЕМ8. Істинні фізіологічні функції ATR поки невідомі, однак очевидно, що ТЕМ8 стимулює розвиток раку ободової кишки (St Croix В. et al. (2000) Science Aug 18;289(5482):11971202). Транскрипція ТЕМ8 також стимулюється в процесі ангіогенезу. Дослідження, проведені на мишачому гені пухлинного ендотеліального маркера 8 (mTEM8), дають підставу припустити, що mTEM8 може брати участь у неоваскуляризації пухлини (Carson-Walter E. et al. (2001) Cancer Res. Sep 15;61(18):6649-55). 93661 8 Білок 2 капілярного морфогенезу людини (CMG2) має доменну структуру, аналогічну ATR, і послідовності цих двох білків по всій їхній довжині мають 40% ідентичність. Було експериментально показано, що CMG2 може зв'язуватися із субодиницями токсину сибірської виразки (РА), що дає підставу припустити, що механізм дії CMG2 може бути аналогічний механізму ATR (Scobie Η.Μ. et al. (2003) Proc. Natl. Acad. Sci. USA. Apr 29; 100(9):5170-4). Істинні фізіологічні функції CMG2 невідомі, однак було показано, що рекомбінантна форма CMG2 здатна зв'язуватися з колагеном типу IV і ламініном (Bell S. et al. (2001) J Cell Sci. Aug; 114(Pt 15):2755-73). Позаклітинний домен рецептора сибірської виразки (ANT_IG) розташований приблизно в позаклітинній N-кінцевій статевині рецептора токсину сибірської виразки. Інший домен рецептора токсину сибірської виразки був знайдений у позаклітинній частині й був названий ANT_C. Ця частина, імовірно, належить молекулі суперсімейства IgG і виявляє найбільш близьку подібність до домену IPT/TIG. Сімейство IPT/TIG складається з доменів, які мають таке ж просторову упаковку, що й імуноглобулін. Ці домени були виявлені в рецепторах клітинної поверхні, таких як Met і Ron, а також у факторах транскрипції, де вони беруть участь у зв'язуванні ДНК. Рецептор тирозинкінази Ron має спільні властивим всім членам цієї підродини (Met і Sea) унікальні функціональні властивості: здатність до регуляції дисоціації клітин, рухливість і здатність до інвазії позаклітинного матрикса (руйнування). Однією з типових ознак ATR є позаклітинний домен фактора фон Віллебранда (vWFA), відомий також як домен інтегрину (І). Домен vWFA був виявлений у багатьох позаклітинних білках. Прикладами таких білків є фактор В білків комплементу (FB), C2, CR3 і CR4, інтегрини й колаген типів VI, VII, XII XIV (Perkins SJ et al., (1994) J Mol Biol. Apr 22;238(1):104-19) і рецептори токсину сибірської виразки (Bradley K. et al. (2003) Biochem Pharmacol. Feb 1;65(3):309-14). Функціями, асоційованими з білками, що містять домен vWFA, є їхня дія як компонентів позаклітинного матрикса, гемостаз, клітинна адгезія й дія по механізмах імунного захисту (Colombatti A. et al. (1993) Matrix. Jul;13(4):297-306). Домен vWFA, виявлений у білках класу інтегринів, був позначений як домен інтегрину І (Roland A et al. (2003) J. Biol. Chem. Apr 25; 278 (17) 1503515039). Було показано, що субодиниця РА токсину сибірської виразки зв'язується безпосередньо з доменом vWFA ATR по механізму, який, мабуть, імітує механізм зв'язування інтегринів з їхніми природними субстратами. Було показано, що розчинна форма цього домену діє в клітинній культурі як ефективний позаклітинний антитоксин сибірської виразки (Bradley K. et al. (2003) Biochem Pharmacol. Feb 1;65(3):309-14). Спільним мотивом для більшості білків, що містять домен vWFA, є залежний від іонів металу сайт адгезії (MIDAS). Мотив MIDAS бере участь у координації катіонів (наприклад, Mg2+, Mn2+, Zn2+ і Са2+) і складається з п'яти залишків, Asp-x-Ser-x 9 Ser, Thr і Asp (Scobie H.M. et al. (2003), Proc. Natl. Acad. Sci. USA Apr 29; 100(9):5170-4). Мотив MIDAS розташований у позаклітинному домені vWFA хелатних комплексів ATR/TEM8, утворених двовалентним катіоном, що відіграє вирішальну роль у зв'язуванні РА. Було показано, що розчинний домен vWFA ATR (sATR) блокує інтоксикацію сибірською виразкою клітин китайського хом'ячка (СНО) у клітинній культурі (Bradley et al. Nature 2001;414:225-9: див. також WO 04/052277 і WO 02/46228). Bradley і ін. також повідомляли про участь комплексу ATR/TEM8/CMG2 у патогенезі раку, а саме, пухлин ендотелію, раку ободової кишки, раку сечового міхура, раку легенів і меланоми (Bradley et al. Biochemical Pharmacology 2003. Vol. 65. pp. 309-314). Було висловлене припущення, що лікування інфекцій, які викликаються збудником сибірської виразки, а також раку може бути здійснене з використанням нуклеїнової кислоти, яка є антисмисловою стосовно ATR/TEX8 (WO 04/013313 і WO 04/052277). Було також висловлене припущення, що природний ATR/TEM8/CMG2 відіграє певну роль в ангіогенезі (див. Nanda and St.Croix, Current Opinion in Oncology 2004. Vol. 16. рр. 44-49). Було показано, що позаклітинний домен ТЕМ8 зв'язується із субодиницею 3 колагену VI за допомогою СООН-кінцевого домену С5 (Nanda et al. Cancer Research 2004. Vol. 64. pp. 817-820). PA може конкурувати із субодиницею колагену за зв'язування з ATR. Nanda і ін. було висловлене припущення, що взаємодія з ТЕМ8/С5 може відігравати важливу роль у пухлинному ангіогенезі. Мутації в гені CMG2 (зокрема, у домені vWFA) викликають два пов'язаних з алелями розлади, ювенільний гіаліновий фіброматоз (ЮГФ) і системний гіаліноз у дітей (ISH; Lacy et al., PNAS 2004. Vol. 101. No. 17. pp. 6367-6372). Крім того, місенс-мутації в доменах vWFA різних білків приводять до захворювань людини. Мутації попередника фактора фон Віллебранда (vWF) асоціюється із захворюванням фон Віллебранда (ОМІМ Ace. No. 193400). Мутації попередника колагенового ланцюга альфа 3(VI) асоціюється з міопатією Бетлема (ОМІМ Acc. No. 120250 і 158810). Мутації попередника колагенового ланцюга альфа 1 (VII) (довголанцюжковий колаген) (LC-колаген) асоціюється з бульозним дистрофічним епідермолізом (домінантний ген, ОМІМ Acc. No. 120120; рецесивний ген, ОМІМ Acc. No. 131750; претибіальний, домінантний і рецесивний ОМІМ Acc. No. 226600 і ОМІМ Acc. No. 131850). Деякі білки, які містять одну або декілька копій домену типу А, беруть участь у механізмах захисту хазяїна, таких як імунна відповідь і запалення (див., наприклад, Celikel et al., Nature Structural Biology 5: 189 (1998)). В WO 92/17192 описана терапевтична композиція, яка ефективна для лікування або інгібування тромбозу та містить мономерний поліпептид, розташований у фрагменті зрілої субодиниці фактора фон Віллебранда (vWF) дикого типу. WO 04/062551 належить до поліпептидів, які містять 93661 10 щонайменше однодоменне антитіло проти vWF, домену vWF Α1, домену Α1 активованого vWF, домену vWF A3, gblb і/або колагену, або до гомологів і/або функціональних частин цих поліпептидів, де зазначені поліпептиди можуть бути використані в діагностиці і/або лікуванні станів, що вимагають модуляції опосередкованої тромбоцитами агрегації. Тому одержання ще більшої інформації про білки, що містять домен vWFA і домен ANT_IG, зокрема, про ATR-подібні білки, має винятково важливе значення в розумінні процесів, що лежать в основі вищезгаданих патологічних станів, а отже, і в розробці більш ефективній генної і/або лікарської терапії зазначених розладів. Опис винаходу Даний винахід оснований на виявленні того факту, що білки, позначені тут INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, являють собою варіанти сплайсингу однієї й тієї ж послідовності, які гомологічні рецептору токсину сибірської виразки. Зокрема, даний винахід оснований на несподіваному виявленні того факту, що поліпептиди, описані в даній заявці, переважно, INSP142, виявляють обмежену експресію, про що раніше не висловлювалося яких-небудь припущень, і ця експресія спостерігається в біоптатах ободової кишки й клубової кишки, уражених IBD, а також у біоптатах шкіри, ураженої псоріазом. Результати Taqman-аналізу експресії вказували на специфічну картину експресії, яка показала, що INSP142 стимулює запальний процес у кишечнику й сприяє розвитку запальних захворювань кишечнику, а також хвороб і запалень шкіри. Ці несподівано виявлені властивості є характерними властивостями поліпептидів відповідно до винаходу й кодуючих їх полінуклеотидів і дозволяють використовувати зазначені поліпептиди для приготування лікарських засобів або фармацевтичних композицій. Всі INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 приблизно містять домен фактора А фон Віллебранда (vWFA) і позаклітинний домен рецептора токсину сибірської виразки (ANT_IG). Ці два позаклітинних домени надають ATR-подібним білкам токсину сибірської виразки рецепторні зв'язувальні властивості. На Фіг. 8 і 9 проілюстровані консервативні властивості білків INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, властиві ATR-подібним білкам на структурному й амінокислотному рівні. Домен vWFA ідентичний доменам INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144. Домен ANT_IG у білку INSP141 злегка відрізняється від домену ANT_IG в INSP142, INSP143 і INSP144. Передбачається, що INSP141 і INSP142 секретують білки, які не містять трансмембранні області. Передбачається, що INSP143 і INSP144 містять сигнальний пептид і трансмембранні області. Що стосується INSP143 і INSP144, то передбачається, що їхній N-кінець є позаклітинним, а Скінець є внутрішньоклітинним. В одному з варіантів свого першого аспекту даний винахід належить до поліпептиду, що 11 (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:2, SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:6, SEQ ID NO:8, SEQ ID NO:10, SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:14, SEQ ID NO:16, SEQ ID NO:18, SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:22, SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:128, SEQ ID NO:130, SEQ ID NO:132, SEQ ID NO:134, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:148; (ii) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Переважно, поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу: (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:128 і/або SEQ ID NO:132; (ii) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Відповідно до цього аспекту, поліпептид відповідно до винаходу може складатися з однієї з вищевказаних послідовностей, таких як SEQ ID NO:2, SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:6, SEQ ID NO:8, SEQ ID NO:10, SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:14, SEQ ID NO:16, SEQ ID NO:18, SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:22, SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:128, SEQ ID NO:130, SEQ ID NO:132, SEQ ID NO:134, SEQ ID NO:128, SEQ ID NO:130, SEQ ID NO:132, SEQ ID NO:134, SEQ ID NO:146 і/або SEQIDNO:148. Поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу може, крім того, містити гістидинову мітку. Переважно, якщо така гістидинова мітка знаходиться на С-кінці зазначеного поліпептиду. Переважна гістидинова мітка містить 1-10 гістидинових залишків (наприклад, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 залишків). Більш переважно, якщо гістидинова мітка містить 6 гістидинових залишків. Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:2, буде далі називатися «поліпептидом екзону 1 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:4, буде далі називатися «поліпептидом екзону 2 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:6, буде далі називатися «поліпептидом екзону 3 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:8, буде далі називатися «поліпептидом екзону 4 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:10, буде далі називатися «поліпептидом екзону 5 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:12, буде далі називатися «поліпептидом екзону 6 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:14, буде далі називатися «поліпептидом екзону 7 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:16, буде далі називатися «поліпептидом екзону 8 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:18, буде далі називатися «поліпептидом екзону 9 93661 12 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:20, буде далі називатися «поліпептидом екзону 10 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:22, буде далі називатися «поліпептидом екзону 11 INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:24, буде далі називатися «поліпептидом INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:128, буде далі називатися «клонованим поліпептидом INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:130, буде далі називатися «клонованим поліпептидом INSP141 з гістидиновою міткою». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:132, буде далі називатися «клонованим зрілим поліпептидом INSP141». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:134, буде далі називатися «клонованим зрілим поліпептидом INSP141 з гістидиновою міткою». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:146, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену vWFA INSP141-INSP142-INSP143INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:148, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену ANT_IG INSP141». Використовуваний тут термін «поліпептиди INSP141» включає в себе поліпептиди, які містять поліпептид екзону 1 INSP141, поліпептид екзону 2 INSP141, поліпептид екзону 3 INSP141, поліпептид екзону 4 INSP141, поліпептид екзону 5 INSP141, поліпептид екзону 6 INSP141, поліпептид екзону 7 INSP141, поліпептид екзону 8 INSP141, поліпептид екзону 9 INSP141, поліпептид екзону 10 INSP141, поліпептид екзону 11 INSP141, поліпептид INSP141, клонований поліпептид INSP141, клонований поліпептид INSP141 з гістидиновою міткою, клонований зрілий поліпептид INSP141, клонований зрілий поліпептид INSP141 з гістидиновою міткою, пептидну послідовність домену vWFA INSP141-INSP142-INSP143-INSP144, пептидну послідовність домену ANT_IG INSP141. Переважно, поліпептид відповідно до цього аспекту винаходу діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок. Під терміном «діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG», автори даного винаходу мають на увазі, що поліпептиди, які містять амінокислотну послідовність або структурні ознаки, які можуть бути ідентифіковані, наприклад, за допомогою стандартних методів біотехнології як консервативні ознаки, властиві поліпептидам білків, які належать до сімейств білків, що містять домени vWFA і/або ANT_IG, функціонуть так, що взаємодія цих поліпептидів з лігандом або рецептором не чинить якої-небудь значної негативної дії в порівнянні з функцією повнорозмірного поліпептиду дикого типу. Так, наприклад, домен ANT_IG визначають по конкретній сигнатурі (дані про конструювання HMMER) у базах даних по вирівнюванню сімейств білків і НММ (PFAM, The Pfam Protein Families Database. Alex et al. Nucleic Acids Research 2004. Database Issue 32:D138-D141). Визначення функціональних властивостей не по 13 винне бути обмежене конкретним біоінформативним засобом, таким як PFAM, оскільки для детекції консервативних доменів або мотивів існуть і інші засоби, що мають свої власні конкретні сигнатури. Крім того, консервативні залишки в домені ANT_IG і в домені vWFA, які, мабуть, мають важливе значення для їхнього правильного функціонування, показані на Фіг. 9 (наприклад, 13 ідентичних залишків присутні в домені ANT_IG у всіх членах цього сімейства). Більше того, фахівець у даній галузі виходячи з вирівнювання, показаного на Фіг. 9, може створити конкретні сигнатури для домену vWFA і/або домену ANT_IG із застосуванням прийнятних засобів (наприклад, Psi-blast). Під терміном «функції, аналогічні функції ATRподібного білка», автори даного винаходу мають на увазі, що поліпептиди містять домени vWFA і ANT_IG, які мають властивості, аналогічні білку ATR. Так, наприклад, поліпептиди відповідно до винаходу переважно мають здатність зв'язуватися з токсином, більш конкретно, з бактеріальним токсином, і/або мають здатність до попередження і/або лікування раку. У другому варіанті свого першого аспекту даний винахід належить до поліпептиду, що (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:26, SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:30, SEQ ID NO:32, SEQ ID NO:34, SEQ ID NO:36, SEQ ID NO:38, SEQ ID NO:40, SEQ ID NO:42, SEQ ID NO:44, SEQ ID NO:46, SEQ ID NO:48, SEQ ID NO:50, SEQ ID NO:52, SEQ ID NO:136, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:150; (ii) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Переважно, поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу: (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:52 і/або SEQ ID NO:136; (іі) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Відповідно до цього аспекту винаходу, поліпептид відповідно до винаходу може складатися з однієї з вищевказаних послідовностей, таких як SEQ ID NO:26, SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:30, SEQ ID NO:32, SEQ ID NO:34, SEQ ID NO:36, SEQ ID NO:38, SEQ ID NO:40, SEQ ID NO:42, SEQ ID NO:44, SEQ ID NO:46, SEQ ID NO:48, SEQ ID NO:50, SEQ ID NO:52, SEQ ID NO:136, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:150. Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:26, буде далі називатися «поліпептидом екзону 1 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:28, буде далі називатися «поліпептидом екзону 2 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:30, буде далі називатися «поліпептидом екзону 3 INSP142». Поліпеп 93661 14 тид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:32, буде далі називатися «поліпептидом екзону 4 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:34, буде далі називатися «поліпептидом екзону 5 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:36, буде далі називатися «поліпептидом екзону 6 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:38, буде далі називатися «поліпептидом екзону 7 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:40, буде далі називатися «поліпептидом екзону 8 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:42, буде далі називатися «поліпептидом екзону 9 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:44, буде далі називатися «поліпептидом екзону 10 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:46, буде далі називатися «поліпептидом екзону 11 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:48, буде далі називатися «поліпептидом екзону 12 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:50, буде далі називатися «поліпептидом екзону 13 INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:52, буде далі називатися "поліпептидом INSP142". Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:136, буде далі називатися «клонованим поліпептидом INSP142». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:146, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену vWFA INSP141-INSP142INSP143-INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:150, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену ANT_IG INSP142-INSP143-INSP144». Використовуваний тут термін «поліпептиди INSP142» включає в себе поліпептиди, які містять поліпептид екзону 1 INSP142, поліпептид екзону 2 INSP142, поліпептид екзону 3 INSP142, поліпептид екзону 4 INSP142, поліпептид екзону 5 INSP142, поліпептид екзону 6 INSP142, поліпептид екзону 7 INSP142, поліпептид екзону 8 INSP142, поліпептид екзону 9 INSP142, поліпептид екзону 10 INSP142, поліпептид екзону 11 INSP142, поліпептид екзону 12 INSP142, поліпептид екзону 13 INSP142, поліпептид INSP142, клонований поліпептид INSP142, пептидну послідовність домену vWFA INSP 141INSP 142-INSP143-INSP144, пептидну послідовність домену ANT_IG INSP142-INSP143-INSP144. Переважно поліпептид відповідно до цього аспекту винаходу діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок. У третьому варіанті свого першого аспекту даний винахід належить до поліпептиду, що (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:54, SEQ ID NO:56, SEQ ID NO:58, SEQ ID NO:60, SEQ ID NO:62, SEQ ID NO:64, SEQ ID NO:66, SEQ ID NO:68, SEQ ID NO:70, SEQ ID NO:72, SEQ ID NO:74, SEQ ID NO:76, SEQ ID NO:78, SEQ ID NO:80, SEQ ID NO:82, SEQ ID NO:84, SEQ ID NO:86, SEQ ID 15 NO:88, SEQ ID NO:90, SEQ ID NO:138, SEQ ID NO:140, SEQ ID NO:142, SEQ ID NO:144, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:150; (ii) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Переважно поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу: (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:90, SEQ ID NO:138 і/або SEQ ID NO:141; (іі) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Відповідно до цього аспекту, поліпептид відповідно до винаходу може складатися з однієї з вищевказаних послідовностей, таких як SEQ ID NO:54, SEQ ID NO:56, SEQ ID NO:58, SEQ ID NO:60, SEQ ID NO:62, SEQ ID NO:64, SEQ ID NO:66, SEQ ID NO:68, SEQ ID NO:70, SEQ ID NO:72, SEQ ID NO:74, SEQ ID NO:76, SEQ ID NO:78, SEQ ID NO:80, SEQ ID NO:82, SEQ ID NO:84, SEQ ID NO:86, SEQ ID NO:88, SEQ ID NO:90, SEQ ID NO:138, SEQ ID NO:140, SEQ ID NO:142, SEQ ID NO:144, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:150. Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:54, буде далі називатися «поліпептидом екзону 1 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:56, буде далі називатися «поліпептидом екзону 2 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:58, буде далі називатися «поліпептидом екзону 3 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:60, буде далі називатися «поліпептидом екзону 4 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:62, буде далі називатися «поліпептидом екзону 5 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:64, буде далі називатися «поліпептидом екзону 6 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:66, буде далі називатися «поліпептидом екзону 7 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:68, буде далі називатися «поліпептидом екзону 8 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:70, буде далі називатися «поліпептидом екзону 9 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:72, буде далі називатися «поліпептидом екзону 10 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:74, буде далі називатися «поліпептидом екзону 11 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:76, буде далі називатися «поліпептидом екзону 12 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:78, буде далі назива 93661 16 тися «поліпептидом екзону 13 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:80, буде далі називатися «поліпептидом екзону 14 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:82, буде далі називатися «поліпептидом екзону 15 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:84, буде далі називатися «поліпептидом екзону 16 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:86, буде далі називатися «поліпептидом екзону 17 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:88, буде далі називатися «поліпептидом екзону 18 INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:90, буде далі називатися "поліпептидом INSP143". Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:138, буде далі називатися «клонованим поліпептидом INSP143». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:140, буде далі називатися «клонованим поліпептидом INSP143 з гістидиновою міткою». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:142, буде далі називатися «клонованим зрілим поліпептидом INSP143». Поліпептид, який мас послідовність, представлену в SEQ ID NO:144, буде далі називатися «клонованим зрілим поліпептидом INSP143 з гістидиновою міткою». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:146, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену vWFA INSP141-INSP142-INSP143-INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:150, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену ANT_IG INSP142-INSP143INSP144». Використовуваний тут термін «поліпептиди INSP143» включає в себе поліпептиди, які містять поліпептид екзону 1 INSP143, поліпептид екзону 2 INSP143, поліпептид екзону 3 INSP143, поліпептид екзону 4 INSP143, поліпептид екзону 5 INSP143, поліпептид екзону 6 INSP143, поліпептид екзону 7 INSP143, поліпептид екзону 8 INSP143, поліпептид екзону 9 INSP143, поліпептид екзону 10 INSP143, поліпептид екзону 11INSP143, поліпептид екзону 12 INSP143, поліпептид екзону 13 INSP143, поліпептид екзону 14 INSP143, поліпептид екзону 15 INSP143, поліпептид екзону 16 INSP143, поліпептид екзону 17 INSP143, поліпептид екзону 18 INSP143, поліпептид INSP143, клонований поліпептид INSP143, клонований поліпептид INSP143 з гістидиновою міткою, клонований зрілий поліпептид INSP143, клонований зрілий поліпептид INSP143 з гістидиновою міткою, пептидну послідовність домену vWFA INSP141-INSP142-INSP143INSP144, пептидну послідовність домену ANT_IG INSP142-INSP143-INSP144. Переважно поліпептид відповідно до цього аспекту винаходу діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно як ATR-подібний білок. У четвертому варіанті свого першого аспекту даний винахід належить до поліпептиду, що (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:92, SEQ ID NO:94, SEQ ID 17 NO:96, SEQ ID NO:98, SEQ ID NO:100, SEQ ID NO:102, SEQ ID NO:104, SEQ ID NO:106, SEQ ID NO:108, SEQ ID NO:110, SEQ ID NO:112, SEQ ID NO:114, SEQ ID NO:116, SEQ ID NO:118, SEQ ID NO:120, SEQ ID NO:122, SEQ ID NO:124, SEQ ID NO:126, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:150; (ii) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Переважно поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу (і) містить амінокислотну послідовність, представлену в SEQ ID NO:126; (іі) являє собою фрагмент, що діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно як ATR-подібний білок, або має спільну антигенну детермінанту з поліпептидами (і), або (ііі) являє собою функціональний еквівалент (і) або (іі). Відповідно до цього аспекту, поліпептид відповідно до винаходу може складатися з однієї з вищевказаних послідовностей, таких як SEQ ID NO:92, SEQ ID NO:94, SEQ ID NO:96, SEQ ID NO:98, SEQ ID NO:100, SEQ ID NO:102, SEQ ID NO:104, SEQ ID NO:106, SEQ ID NO:108, SEQ ID NO:110, SEQ ID NO:112, SEQ ID NO:114, SEQ ID NO:116, SEQ ID NO:118, SEQ ID NO:120, SEQ ID NO:122, SEQ ID NO:124, SEQ ID NO:126, SEQ ID NO:146 і/або SEQ ID NO:150. Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:92, буде далі називатися «поліпептидом екзону 1 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:94, буде далі називатися «поліпептидом екзону 2 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:96, буде далі називатися «поліпептидом екзону 3 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:98, буде далі називатися «поліпептидом екзону 4 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:100, буде далі називатися «поліпептидом екзону 5 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:102, буде далі називатися «поліпептидом екзону 6 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:104, буде далі називатися «поліпептидом екзону 7 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:106, буде далі називатися «поліпептидом екзону 8 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:108, буде далі називатися «поліпептидом екзону 9 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:110, буде далі називатися «поліпептидом екзону 10 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:112, буде далі називатися «поліпептидом екзону 11 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:114, буде далі називатися «поліпептидом екзону 12 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:116, буде далі назива 93661 18 тися «поліпептидом екзону 13 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:118, буде далі називатися «поліпептидом екзону 14 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:120, буде далі називатися «поліпептидом екзону 15 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:122, буде далі називатися «поліпептидом екзону 16 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:124, буде далі називатися «поліпептидом екзону 17 INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:126, буде далі називатися «поліпептидом INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:146, буде далі називатися «пептидною послідовністю домену vWFA INSP141-INSP142INSP143-INSP144». Поліпептид, який має послідовність, представлену в SEQ ID NO:150. буде далі називатися «пептидною послідовністю домену ANT_IG INSP142-INSP143-INSP144». Використовуваний тут термін «поліпептиди INSP144» включає в себе поліпептиди, які містять поліпептид екзону 1 INSP144, поліпептид екзону 2 INSP144, поліпептид екзону 3 INSP144, поліпептид екзону 4 INSP144, поліпептид екзону 5 INSP144, поліпептид екзону 6 INSP144, поліпептид екзону 7 INSP144, поліпептид екзону 8 INSP144, поліпептид екзону 9 INSP144, поліпептид екзону 10 INSP144, поліпептид екзону 11 INSP144, поліпептид екзону 12 INSP144, поліпептид екзону 13 INSP144, поліпептид екзону 14 INSP144, поліпептид екзону 15 INSP144, поліпептид екзону 16 INSP144, поліпептид екзону 17 INSP144, поліпептид INSP144, пептидну послідовність домену vWFA INSP141INSP142-INSP143-INSP144, пептидну послідовність домену ANT_IG INSP142-INSP143-INSP144. Переважно "білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG" може означати молекулу, що містить домен vWFA і/або ANT_IG, які детектуються з величиною помилки, що становить менше ніж 0,1, 0,01, 0,001, 0,0001, 0,0002, 0,00001, 0,000001 або 0,0000001. Переважно поліпептид відповідно до цього аспекту винаходу діє як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно як ATR-подібний білок. Переважно активність поліпептиду даного винаходу може бути підтверджена щонайменше в одному з наступних аналізів: a) в аналізах на мишачих моделях запального захворювання кишечнику, індукованого декстрансульфатом натрію (DSS), описаних Okayasu et al. (A novel method in the induction of reliable experimental acute і chronic ulcerative colitis in mice. Gastroenterology 1990. Vol. 98, pp. 694-702), або b) в in vitro і в in vivo-аналізах, а також в аналізах на тваринах-моделях запального захворювання кишечнику, описаних Bonn і Gouma (Drag Discovery Today: Disease Models; Vol. 1, No. 4, 2004, pp. 437-443), або c) на моделях раку, описаних Kamb i Lassota (Drug Discovery Today: Disease Models; Vol. 1, No. 1, 2004, pp. 31-36) або на моделях раку шкіри, 19 описаних Odashiro et al. (Drag Discovery Today: Disease Models 2005; у пресі), d) на моделях контактного дерматиту або атопічної екземи, описаних Gutermuth et al. (Drug Discovery Today: Disease Models 2005, у пресі), або e) в аналізах на модуляцію проліферації або виживання нормальних і ракових клітин, або f) а аналізах, описаних у прикладі 9, або g) в аналізах на модуляцію ангіогенезу або неоваскуляризації, або h) в аналізах на блокаду бактеріальної інтоксикації, наприклад, інтоксикації токсином сибірської виразки, або і) аналізах на здатність зв'язуватися з токсином, наприклад, з бактеріальним токсином. "Антигенна детермінанта" відповідно до винаходу може являти собою частину поліпептиду відповідно до винаходу, що зв'язується з антигензв'язувальним сайтом антитіла або з Т-клітинним рецептором (ТС). Альтернативно, "антигенна детермінанта" може являти собою сайт на поверхні поліпептиду відповідно до винаходу, з яким зв'язується одна молекула антитіла. Загалом кажучи, антиген має декілька або множину різних антигенних детермінант і реагує з антитілами, що володіють великою кількістю різних специфічностей. Таке антитіло переважно є імуноспецифічним відносно поліпептиду відповідно до винаходу. Переважно зазначене антитіло є імуноспецифічним відносно поліпептиду відповідно до винаходу, що не становить частину гібридного білка. Переважно зазначене антитіло є імуноспецифічним відносно INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 або їхніх фрагментів. Антигенні детермінанти звичайно складаються з хімічно активних поверхневих груп молекул, таких як бічні ланцюги амінокислот або цукрів, і можуть мати специфічні тривимірні структури, а також певний заряд. Переважно термін "антигенна детермінанта" означає конкретну хімічну групу на поліпептиді відповідно до винаходу, яка є антигенною, тобто викликає вироблення специфічної імунної відповіді. Поліпептиди ADU02541 (SEQ ID NO:168) і ІРІ00480015.1/ENSP00000346942 (SEQ ID NO:169) і кодуючі їх нуклеїновокислотні послідовності не входять в об'єм даного винаходу. У другому своєму аспекті даний винахід належить до очищеної молекули нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу. Термін "очищена молекула нуклеїнової кислоти" переважно означає молекулу нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу, що (1) відділена щонайменше приблизно на 50% від білків, ліпідів, вуглеводів або інших сполук, з якими асоціюється природна повнорозмірна нуклеїнова кислота при її виділенні із клітин-джерел; (2) не зв'язана з усіма полінуклеотидами або з їхньою частиною, з якими зазначена "очищена молекула нуклеїнової кислоти" асоціюється в природі, (3) функціонально приєднана до полінуклеотиду, з яким вона не асоціюється в природі; або (4) не зустрічається в природі як частина більшої полінуклеотидної послідовності. Переважно виділена молекула нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу по суті не містить 93661 20 будь-якої(их) іншої(їх) домішкової(их) молекули(молекул) нуклеїнової кислоти або інших домішок, які присутні в її природному оточенні й можуть перешкоджати використанню цієї нуклеїнової кислоти для продукування поліпептидів або її терапевтичному, діагностичному або профілактичному застосуванню або застосуванню з метою дослідження. У переважному варіанті винаходу геномні ДНК не входять в об'єм даного винаходу. Переважно геномна ДНК, зокрема, ДНК, що має розмір більше ніж 10 т. п.н. (тисяч пар нуклеотидів), 50 т. п.н., 100 т. п.н., 150 т. п.н., 200 т. п.н., 250 т. п.н. або 300 т. п.н., не входить в об'єм винаходу. При цьому переважно, якщо така "очищена молекула нуклеїнової кислоти" складається тільки із кДНК. Переважно очищена молекула нуклеїнової кислоти містить послідовність нуклеїнової кислоти, представлену в SEQ ID NO:1 (кодуючий поліпептид екзону 1 INSP141), SEQ ID NO:3 (кодуючий поліпептид екзону 2 INSP141), SEQ ID NO:5 (кодуючий поліпептид екзону 3 INSP141), SEQ ID NO:7 (кодуючий поліпептид екзону 4 INSP141), SEQ ID NO:9 (кодуючий поліпептид екзону 5 INSP141), SEQ ID NO:11 (кодуючий поліпептид екзону 6 INSP141), SEQ ID NO:13 (кодуючий поліпептид екзону 7 INSP141), SEQ ID NO:15 (кодуючий поліпептид екзону 8 INSP141), SEQ ID NO:17 (код5'ючий поліпептид екзону 9 INSP141), SEQ ID NO:19 (кодуючий поліпептид екзону 10 INSP141), SEQ ID NO:21 (кодуючий поліпептид екзону 11 INSP141), SEQ ID NO:23 (кодуючий поліпептид INSP141), SEQ ID NO:25 (кодуючий поліпептид екзону 1 INSP142), SEQ ID NO:27 (кодуючий поліпептид екзону 2 INSP142), SEQ ID NO:29 (кодуючий поліпептид екзону 3 INSP142), SEQ ID NO:31 (кодуючий поліпептид екзону 4 INSP142), SEQ ID NO:33 (кодуючий поліпептид екзону 5 INSP142), SEQ ID NO:35 (кодуючий поліпептид екзону 6 INSP142), SEQ ID NO:37 (кодуючий поліпептид екзону 7 INSP142), SEQ ID NO:39 (кодуючий поліпептид екзону 8 INSP142), SEQ ID NO:41 (кодуючий поліпептид екзону 9 INSP142), SEQ ID NO:43 (кодуючий поліпептид екзону 10 INSP142), SEQ ID NO:45 (кодуючий поліпептид екзону 11 INSP142), SEQ ID NO:47 (кодуючий поліпептид екзону 12 INSP142), SEQ ID NO:49 (кодуючий поліпептид екзону 13 INSP142), SEQ ID NO:51 (кодуючий поліпептид INSP142), SEQ ID NO:53 (кодуючий поліпептид екзону 1 INSP143), SEQ ID NO:55 (кодуючий поліпептид екзону 2 INSP143), SEQ ID NO:57 (кодуючий поліпептид екзону 3 INSP143), SEQ ID NO:59 (кодуючий поліпептид екзону 4 INSP143), SEQ ID NO:61 (кодуючий поліпептид екзону 5 INSP143), SEQ ID NO:63 (кодуючий поліпептид екзону 6 INSP143), SEQ ID NO:65 (кодуючий поліпептид екзону 7 INSP143), SEQ ID NO:67 (кодуючий поліпептид екзону 8 INSP143), SEQ ID NO:69 (кодуючий поліпептид екзону 9 INSP143), SEQ ID NO:71 (кодуючий поліпептид екзону 10 INSP143), SEQ ID NO:73 (кодуючий поліпептид екзону 11 INSP143), SEQ ID NO:75 (кодуючий поліпептид екзону 12 INSP143), SEQ ID NO:77 (кодуючий поліпептид екзону 13 INSP143), SEQ ID NO:79 (кодуючий поліпептид екзону 14 INSP143), SEQ ID 21 NO:81 (кодуючий поліпептид екзону 15 INSP143), SEQ ID NO:83 (кодуючий поліпептид екзону 16 INSP143), SEQ ID NO:85 (кодуючий поліпептид екзону 17 INSP143), SEQ ID NO:87 (кодуючий поліпептид екзону 18 INSP143), SEQ ID NO:89 (кодуючий поліпептид INSP143), SEQ ID NO:91 (кодуючий поліпептид екзону 1 INSP144), SEQ ID NO:93 (кодуючий поліпептид екзону 2 INSP144), SEQ ID NO:95 (кодуючий поліпептид екзону 3 INSP144), SEQ ID NO:97 (кодуючий поліпептид екзону 4 INSP144), SEQ ID NO:99 (кодуючий поліпептид екзону 5 INSP144), SEQ ID NO:101 (кодуючий поліпептид екзону 6 INSP144), SEQ ID NO:103 (кодуючий поліпептид екзону 7 INSP144), SEQ ID NO:105 (кодуючий поліпептид екзону 8 INSP144), SEQ ID NO:107 (кодуючий поліпептид екзону 9 INSP144), SEQ ID NO:109 (кодуючий поліпептид екзону 10 INSP144), SEQ ID NO:111 (кодуючий поліпептид екзону 11 INSP144), SEQ ID NO:113 (кодуючий поліпептид екзону 12 INSP144), SEQ ID NO:115 (кодуючий поліпептид екзону 13 INSP144), SEQ ID NO:117 (кодуючий поліпептид екзону 14 INSP144), SEQ ID NO:119 (кодуючий поліпептид екзону 15 INSP144), SEQ ID NO:121 (кодуючий поліпептид екзону 16 INSP144), SEQ ID NO:123 (кодуючий поліпептид екзону 17 INSP144), SEQ ID NO:125 (кодуючий поліпептид INSP144), SEQ ID NO:127 (кодуючий клонований поліпептид INSP141), SEQ ID NO:129 (кодуючий клонований поліпептид INSP141 з гістидиновою міткою), SEQ ID NO:131 (кодуючий клонований зрілий поліпептид INSP141), SEQ ID NO:133 (кодуючий клонований зрілий поліпептид INSP141 з гістидиновою міткою), SEQ ID NO:135 (кодуючий клонований поліпептид INSP142), SEQ ID NO:137 (кодуючий клонований поліпептид INSP143), SEQ ID NO:139 (кодуючий клонований поліпептид INSP143 з гістидиновою міткою), SEQ ID NO:141 (кодуючий клонований зрілий поліпептид INSP143), SEQ ID NO:143 (кодуючий клонований зрілий поліпептид INSP143 з гістидиновою міткою), SEQ ID NO:145 (кодуючий пептидну послідовність домену vWFA INSP141-INSP142-INSP143-INSP144), SEQ ID NO:147 (кодуючий пептидну послідовність домену ANT_IG-INSP141), SEQ ID NO:149 (кодуючий пептидну послідовність домену ANT_IG-INSP142INSP143-INSP144) або являє собою надлишковий еквівалент або фрагмент будь-який однієї із зазначених послідовностей. Даний винахід належить також до очищеної молекули нуклеїнової кислоти, яка складається з будь-який однієї з вищевказаних послідовностей нуклеїнової кислоти. У своєму третьому аспекті даний винахід належить до очищеної молекули нуклеїнової кислоти, яка гібридизується в умовах високої жорсткості з молекулою нуклеїнової кислоти відповідно до другого аспекту винаходу. Умови гібридизації високої жорсткості визначають як умови інкубування протягом ночі при 42°С у розчині, що містить 50% формамід, 5X SSC (150 мм Nacl, 15 мм тринатрійцитрат), 50 мм фосфат натрію (рН 7,6), 5X розчин Денхардта, 10% декстрансульфату й 20 мікрограмів/мл денатурованої фрагментованої ДНК сперми 93661 22 лосося, з наступним промиванням фільтрів в 0,1 X SSC приблизно при 65°С. У своєму четвертому аспекті, даний винахід належить до вектора, такого як експресуючий вектор, що містить молекулу нуклеїнової кислоти відповідно до другого або третього аспекту даного винаходу. У своєму п'ятому аспекті даний винахід належить до клітини-хазяїна, трансформованого вектором відповідно до четвертого аспекту даного винаходу. У своєму шостому аспекті даний винахід належить до ліганду, що специфічно зв'язується з білками, які містять домен vWFA і/або ANT_IG відповідно до першого аспекту винаходу. Переважно такий ліганд інгібує функцію білків, які містять домен vWFA і/або ANT_IG відповідно до першого аспекту винаходу. Ліганди для поліпептиду відповідно до винаходу можуть мати різні форми, включаючи природні або модифіковані субстрати, ферменти, рецептори, невеликі органічні молекули, такі як невеликі природні або синтетичні органічні молекули розміром до 2000 Да, переважно, 800 Да або менше, пептидоміметики, неорганічні молекули, пептиди, поліпептиди, антитіла і їх структурні або функціональні міметики. Білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG відповідно до винаходу, можуть зв'язуватися з бактеріальними токсинами, наприклад, з токсинами сибірської виразки й з ботулінічним токсином С2 клостридій. Даний винахід належить також до поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу, що утворює комплекс із бактеріальним токсином. У своєму сьомому аспекті даний винахід належить до сполуки, яка є ефективною з погляду зміни експресії природного гена, що кодує поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу, або з погляду регуляції активності поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу. Такі сполуки можуть бути ідентифіковані із застосуванням описаних тут методів аналізу й скринінгу. Сполука відповідно до сьомого аспекту винаходу може або підвищувати (служити агоністом), або знижувати (служити антагоністом) рівень експресії гена або активності поліпептиду. Важливо відзначити, що ідентифікація функції поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 дає можливість розробити способи скринінгу, що дозволяють ідентифікувати сполуки, ефективні для лікування і/або діагностики захворювань. Ліганди й сполуки відповідно до шостого й сьомого аспектів винаходу можуть бути ідентифіковані такими способами. Ці способи також є аспектами даного винаходу. В іншому своєму аспекті даний винахід належить до застосування гена або поліпептиду INSP141, INSP142, INSP143 або INSP144 як мішень для скринінгу кандидатів на лікарські засобимодулятори, зокрема, лікарські засоби-кандидати, що володіють активністю, спрямованою проти розладів, асоційованих з білком, що містить домен vWFA і/або ANT_IG. 23 В іншому своєму аспекті даний винахід належить до способів скринінгу сполук на можливість їхнього застосування для лікування розладів, асоційованих з білком, що містить домен vWFA і/або ANT_IG, де зазначені способи включають в себе виявлення здатності зазначеної сполуки зв'язуватися з геном або поліпептидом INSP141, INSP142, INSP143 або INSP144 або з їхніми фрагментами. В іншому своєму аспекті даний винахід належить до способів скринінгу сполук на можливість їхнього застосування для лікування розладів, асоційованих з білком, що містить домен vWFA і/або ANT_IG, де зазначені способи включають в себе тестування на модуляцію активності гена або поліпептиду INSP141, INSP142, INSP143 або INSP144 або їхніх фрагментів. У своєму восьмому аспекті даний винахід належить до поліпептиду відповідно до першого аспекту даного винаходу або до молекули нуклеїнової кислоти відповідно до другого або третього аспекту даного винаходу, або до вектора відповідно до четвертого аспекту даного винаходу, або до клітини-хазяїна відповідно до п'ятого аспекту даного винаходу, або до ліганду відповідно до шостого аспекту даного винаходу, або до сполуки відповідно до сьомого аспекту даного винаходу, які можуть бути використані для лікування або діагностики захворювань, у патогенезі яких беруть участь білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібні білки. Поліпептиди відповідно до винаходу або їхні фрагменти (наприклад, фрагменти, що містять домен фактора Віллебранда (vWF) типу A (vWFA) і/або домен ANT_IG), переважно використовуються для діагностики і/або лікування захворювань, які сприйнятливі до терапевтичної активності інших рецептороподібних білків токсину сибірської виразки (наприклад, ТЕМ8 або CMG2). Зокрема, поліпептиди відповідно до винаходу можуть бути використані для блокування бактеріальних токсинів. Розчинний домен vWFA (весь мотив MIDAS; залишки, що мають важливе значення, показані на Фіг. 9) або/і розчинний домен ANT_IG поліпептидів відповідно до винаходу, можуть бути використані для блокування бактеріальних токсинів (наприклад, токсинів сибірської виразки, ботулінічного токсину С2 клостридій (Clostridium botulinum) і, тим самим, для попередження або лікування бактеріальних інфекцій. Розчинний домен vWFA і/або домен ANT_IG поліпептидів відповідно до винаходу можуть бути приєднані до ліпідного хвоста, наприклад, до глікозилфосфатидилінозиту (GPI-хвоста), що діє як рецептор для субодиниці РА блокованого бактеріального токсину. Liu & Нерріа. В The Journal of Biological Chemistry 2003, Vol. 278, No. 7, pp. 52275234 описане приєднання позаклітинного домену ТЕМ8 до GPI-заякорювальної послідовності uPAR. Поліпептиди відповідно до винаходу, зокрема, розчинний домен vWFA (по всьому мотиву MIDAS, залишки, що відіграють важливу роль, показані на Фіг. 9) або/і домен ANT_IG поліпептидів відповідно до винаходу, можуть бути використані також для лікування раку. 93661 24 Антагоністи поліпептидів відповідно до винаходу, зокрема, мембрано-зв'язані ізоформи INSP143 і INSP144, можуть бути використані також для видалення бактеріальних токсинів і для лікування раку. Переважно такими антагоністами є моноклональні антитіла або антисмислові нуклеїнові кислоти. Переважно, зазначені антагоністи спрямовані проти домену vWFA, більш переважно, проти мотиву MIDAS і/або домену ANT_IG. Іншими захворюваннями, які можуть бути піддані лікуванню, є клітинно-проліферативні розлади, включаючи новоутворення, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови й шиї й інші солідні пухлини; мієлопроліферативні розлади, такі як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоші; аутоімунні/запальні захворювання, включаючи алергію, запальні захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму й відторгнення трансплантованих органів; серцево-судинні захворювання, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження й ішемію; неврологічні розлади, включаючи розлади центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушення розвитку; метаболічні розлади, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІД і ниркові захворювання; інфекції, включаючи вірусні інфекції, бактеріальні інфекції, грибкові інфекції й паразитарні інфекції, і інші патологічні стани. Такими захворюваннями, переважно, є захворювання, у патогенезі яких беруть участь білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібні білки. Прикладами захворювань, у патогенезі яких беруть участь білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, є бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірська виразка, захворювання, асоційовані із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), рак, пухлина ендотелію, рак ободової кишки, рак сечового міхура, рак стравоходу, рак легенів, меланома, ювенільний гіаліновий фіброматоз (ЮГФ), дитячий системний гіаліноз (ДСГ), хвороба фон Віллебранда. міопатія Бетлема, дистрофічний бульозний епідермоліз, тромбоз, модуляція агрегації, опосередковуваної тромбоцитами, аутоімунні захворювання й запалення. Ці молекули можуть бути використані також з метою приготування · лікарського засобу для лікування зазначених захворювань. Такі молекули можуть бути використані також для контрацепції або для лікування репродуктивних розладів, включаючи безплідність. Результати експресії, отримані авторами даного винаходу і описані в даній заявці, несподівано виявили обмежену експресію INSP142 у біоптатах, узятих з ободової кишки й клубової кишки, уражених ВЗК, а також біоптата шкіри, ураженої псоріазом. Такий специфічний характер експресії дозволяє зробити висновок про ролі INSP142 у розвитку запальних захворювань кишечнику, шкірних хвороб або запалень. Ці несподівано виявлені властивості, що характеризують полінуклеотиди або відповідають полі 25 пептиди відповідно до винаходу, роблять їх особливо прийнятними для одержання лікарського засобу або фармацевтичної композиції. Особливо прийнятними захворюваннями є запальні захворювання кишечнику, захворювання, асоційовані з токсинами, рак, шкірні хвороби, запалення, хвороба Крона, виразковий коліт, псоріаз, контактний дерматит, атопічна екзема, рак кровоносної й лімфатичної систем, рак шкіри, рак травної системи, рак сечовидільної системи, рак молочної залози, рак яєчника, рак жіночих статевих органів, хориокарцинома, рак легенів, пухлини головного мозку, пухлини кістки, карциноїдна пухлина, рак ободової кишки, рак носоглотки, ретроперитонеальні саркоми, пухлини м'яких тканин, рак щитовидної залози, рак яєчок або рак печінки. Переважно, захворювання, асоційоване з токсинами, вибране із захворювання, асоційованого з бактеріальними токсинами, захворювання, асоційовані із сибірською виразкою або з ботулінічним токсином С2 клостридій. Переважно, запальне захворювання вибране із хвороби Крона або виразкового коліту. Переваленим шкірним захворюванням є псоріаз. Переважно, «ракове захворювання» вибране з раку кровоносної й лімфатичної систем, раку шкіри, раку травної системи, раку сечовидільної системи, раку молочної залози, раку яєчника, раку жіночих статевих органів, хоріокарциноми, раку легенів, пухлини головного мозку, пухлини кістки, карциноїдної пухлини, рак носоглотки, ретроперитонеальної саркоми, пухлин м'яких тканин, раку щитовидної залози, раку яєчок або раку печінки. Переважно, запальне захворювання вибране із хвороби Крона або виразкового коліту. Переважно, шкірними захворюваннями є псоріаз, контактний дерматит або атопічна екзема. Зазначені молекули відповідно до першого, другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого або сьомого аспектів відповідно до винаходу можуть бути, зокрема, використані з метою приготування лікарського засобу для лікування зазначених захворювань. У своєму дев'ятому аспекті даний винахід належить до способу діагностики захворювань у пацієнта, що включає оцінку рівня експресії природного гена, що кодує поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу, або оцінку активності поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу в тканині зазначеного пацієнта й порівняння зазначеного рівня експресії або активності з контрольним рівнем, де рівень, який відрізняється від зазначеного контрольного рівня, є показником захворювання. Такий спосіб переважно здійснюють in vitro. Аналогічні способи можуть бути використані для моніторингу терапевтичного лікування захворювання в пацієнта, де зміна рівня експресії або активності молекули поліпептиду або нуклеїнової кислоти протягом певного періоду часу в порівнянні з контрольним рівнем служить показником рецидиву захворювання. Переважний спосіб детекції поліпептидів відповідно до першого аспекту винаходу включає стадії: (а) контактування ліганду відповідно до шостого аспекту винаходу, такого як антитіло, з біо 93661 26 логічним зразком в умовах, що підходять для утворення комплексу ліганд-поліпептид; і (b) детекції зазначеного комплексу. Що стосується дев'ятого аспекту винаходу, то в цьому зв'язку слід зазначити, що для детекції аномальних рівнів білка існують різні методи, відомі фахівцеві, такі як методи гібридизації нуклеїнової кислоти з короткими зондами, методи аналізу на точкову мутацію, метод ампліфікації за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) і методи з використанням антитіл. Подібні методи можуть бути використані в короткий або тривалий період часу, що дозволяє проводити моніторинг терапевтичного лікування захворювання в пацієнта. Даний винахід належить також до наборів, які можуть бути використані в зазначених методах діагностики захворювання. Захворюванням, яке діагностується способом відповідно до дев'ятого аспекту винаходу, переважно, є захворювання, у патогенезі якого беруть участь білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібні білки. У своєму десятому аспекті даний винахід належить до використання поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу, такому, як білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібний білок. Прийнятним застосуванням поліпептидів відповідно до винаходу, таких як, білок, який містить домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібний білок є їхнє використання як регуляторів клітинного росту, метаболізму або диференціювання клітин; як частини пари рецептор/ліганд і як діагностичний маркер для детекції фізіологічного або патологічного стану, вибраного з вищевказаного списку. Іншими прийнятними застосуваннями є методи скринінгу, здійснювані для ідентифікації лігандів і інших молекул-агоністів або молекул-антагоністів, які можуть бути використані з метою терапії й діагностики захворювань і станів, для лікування яких застосовний білок зазначеної категорії. У своєму одинадцятому аспекті даний винахід належить до фармацевтичної композиції, що містить поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу або молекулу нуклеїнової кислоти відповідно до другого або третього аспекту винаходу, або вектор відповідно до четвертого аспекту винаходу, або клітини-хазяїна відповідно до п'ятого аспекту винаходу, або ліганд відповідно до шостого аспекту винаходу, або сполуку відповідно до сьомого аспекту даного винаходу, у комбінації з фармацевтично прийнятним носієм. У своєму дванадцятому аспекті даний винахід належить до поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу, або до молекули нуклеїнової кислоти відповідно до другого або третього аспекту винаходу, або до вектора відповідно до четвертого аспекту винаходу, або до клітини-хазяїна відповідно до п'ятого аспекту винаходу, або до ліганду відповідно до шостого аспекту винаходу, або до сполуки відповідно до сьомого аспекту винаходу, які можуть бути використані з метою приготування лікарського засобу для діагностики або лікування захворювань, включаючи, без обмеження ними, клітинно-проліферативні розлади, вклю 27 чаючи новоутворення, меланому, пухлини легенів, ободової кишки, молочної залози, підшлункової залози, голови й шиї, і інші солідні пухлини: мієлопроліферативні розлади, такі як лейкоз, неходжкінська лімфома, лейкопенія, тромбоцитопенія, порушення ангіогенезу, саркома Капоті; аутоімунні/запальні захворювання, включаючи алергію, запальні захворювання кишечнику, артрит, псоріаз, запалення дихальних шляхів, астму й відторгнення трансплантованих органів; серцево-судинні захворювання, включаючи гіпертензію, набряки, стенокардію, атеросклероз, тромбоз, сепсис, інсульт, реперфузійне ураження й ішемію; неврологічні розлади, включаючи захворювання центральної нервової системи, хворобу Альцгеймера, ушкодження головного мозку, аміотрофічний бічний склероз і болі; порушення розвитку; метаболічні розлади, включаючи цукровий діабет, остеопороз і ожиріння; СНІД і ниркові захворювання; інфекції, включаючи вірусні інфекції, бактеріальні інфекції, грибкові інфекції й паразитарні інфекції, і інші патологічні стани. Такими захворюваннями, переважно, є одне із захворювань, у патогенезі якого беруть участь білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібні білки. Прикладами захворювань, у патогенезі яких беруть участь білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, є бактеріальні інфекції, бактеріальні інтоксикації, сибірська виразка, захворювання, асоційовані із блокадою токсинів (наприклад, бактеріальних токсинів), рак, пухлина ендотелію, рак ободової кишки, рак сечового міхура, рак стравоходу, рак легенів, меланома, ювенільний гіаліновий фіброматоз (ЮГФ), дитячий системний гіаліноз (ДСГ), хвороба фон Віллебранда, міопатія Бетлема, дистрофічний бульозний епідермоліз, тромбоз, модуляція агрегації, опосередковуваної тромбоцитами, аутоімунні захворювання й запалення. У своєму тринадцятому аспекті даний винахід належить до способу лікування захворювання в пацієнта, що передбачає введення зазначеному пацієнту поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу, або молекули нуклеїнової кислоти відповідно до другого або третього аспекту винаходу, або вектора відповідно до четвертого аспекту винаходу, або клітини-хазяїна відповідно до п'ятого аспекту винаходу, або ліганду відповідно до шостого аспекту винаходу, або сполуки відповідно до сьомого аспекту винаходу. У випадку, якщо пацієнт страждає захворюванням, при якому в даного пацієнта рівень експресії природного гена, що кодує поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу, або рівень активності поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу нижчий, ніж відповідний рівень експресії або активності в здорового пацієнта, то поліпептид, молекула нуклеїнової кислоти, ліганд або сполука, які вводять зазначеному пацієнту, повинні володіти агоністичними властивостями. І навпаки, у випадку, якщо пацієнт страждає захворюванням, при якому в даного пацієнта рівень експресії природного гена, що кодує поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу, або рівень активності поліпептиду відповідно до першо 93661 28 го аспекту винаходу вищий, ніж відповідний рівень експресії або активності в здорового пацієнта, то поліпептид, молекула нуклеїнової кислоти, ліганд або сполуки, які вводять зазначеному пацієнту, повинні мати антагоністичні властивості. Прикладами таких антагоністів є молекули антисмислової нуклеїнової кислоти, рибозими й ліганди, такі як антитіла. Поліпептиди INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 являють собою білки, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, а тому, вони відіграють певну роль у розвитку багатьох патологічних станів. Антагоністи поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 представляють особливий інтерес, оскільки вони дозволяють сприятливо впливати на механізм модуляції патологічних станів. У своєму чотирнадцятому аспекті даний винахід належить до трансгенних тварин або до тварин, які є дефіцитними по поліпептиду першого аспекту даного винаходу і не є людиною, і які були трансформовані так, що вони експресують більш високі або більш низькі рівні зазначеного поліпептиду або взагалі не експресують такого поліпептиду. Зазначені трансгенні тварини є найбільш прийнятними моделями для дослідження захворювань, і можуть бути використані також у способах скринінгу з метою ідентифікації сполук, які є ефективними для лікування або діагностики даного захворювання. Використовуваний тут термін "функціональний еквівалент" означає молекулу білка або нуклеїнової кислоти, що володіє функціональними або структурними властивостями, в основному, аналогічними властивостям молекули поліпептиду або нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу. Функціональний еквівалент білка може містити модифікації, якщо такі модифікації необхідні для здійснення конкретної функції. Термін "функціональний еквівалент"' включає фрагменти, мутанти, гібриди, варіанти, аналоги або хімічні похідні молекули. Переважно, "функціональним еквівалентом" може бути молекула білка або нуклеїнової кислоти, що володіє будь-якою однією або декількома функціональними активностями поліпептидів відповідно до винаходу. Переважно, "функціональним еквівалентом" може бути молекула білка або нуклеїнової кислоти, що володіє активністю, яка, по суті, аналогічна активності INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 або їхніх фрагментів, і вимірювана у відповідному аналізі на біологічну активність або функцію. Переважно, "функціональним еквівалентом" може бути молекула білка або нуклеїнової кислоти, що володіє активністю, яка ідентична активності або перевищує активність INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 або їхніх фрагментів, вимірювану у відповідному аналізі на біологічну активність або функцію. Переважно, ''функціональним еквівалентом" може бути молекула білка або нуклеїнової кислоти, що володіє активністю, яка становить 50%, 60%, 70%. 80%, 90%, 95%, 98%, 99%, 100% або більше від активності INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 або їхніх фрагментів, вимірюваної у відповідному аналізі на біологічну активність або функцію. 29 Переважно, "функціональним еквівалентом" може бути білок або поліпептид, що володіє in vivo або in vitro активністю, що, по суті, аналогічна активності поліпептидів відповідно до винаходу. Переважно, "функціональним еквівалентом" може бути білок або поліпептид, здатний взаємодіяти з іншими клітинними або позаклітинними молекулами по механізму, що, по суті, аналогічний механізму взаємодії відповідної частини поліпептидів відповідно до винаходу. Так, наприклад, в імуноаналізі, "функціональний еквівалент" може сприяти зниженню здатності до зв'язування антитіла з відповідним пептидом (тобто, пептидом, що має модифіковану амінокислотну послідовність, а тому є "функціональним еквівалентом") поліпептиду відповідно до винаходу, або із самим поліпептидом відповідно до винаходу, де зазначене антитіло виробляється проти відповідного пептиду поліпептиду відповідно до винаходу. Еквімолярна концентрація зазначеного функціонального еквівалента буде знижувати рівень вищезгаданого зв'язування відповідного пептиду, щонайменше приблизно на 5%, переважно, приблизно на 510%, більш переважно, приблизно на 10-25%, ще більш переважно, приблизно на 25-30%, і найбільше переважно, приблизно на 40-50%. Так, наприклад, функціональні еквіваленти можуть бути повністю функціональними, або в них може бути відсутня одна або декілька активностей. Таким чином, відповідно до даного винаходу, модифікації можуть впливати на функцію, наприклад, на активності поліпептиду, які підтверджують наявність у них домену vWFA і/або ANT_IG. Різні стандартні методи й процедури, які можуть застосовуватися для здійснення винаходу, систематизовані нижче. При цьому, слід зазначити, що даний винахід не обмежується описаними конкретними методами, протоколами, клітинними лініями, векторами й реагентами. Слід також зазначити, що використовувана тут термінологія застосовується тільки для опису конкретних варіантів винаходу, і ця термінологія не повинна розглядатися як обмеження об'єму даного винаходу. Об'єм винаходу обмежений тільки прикладеною формулою винаходу. У даному описі використовуються стандартні скорочення, прийняті для позначення нуклеотидів і амінокислот. Якщо це не обговорено особливо, то для здійснення даного винаходу використовуються стандартні методи молекулярної біології й мікробіології, методи рекомбінантних ДНК і методи імунології, які добре відомі фахівцям у даній галузі. Більш повний опис зазначених методів можна знайти в літературі. Так, наприклад, найбільш прийнятні описи, які можуть бути використані як консультації, приводяться в наступних роботах: Sambrook, Molecular Cloning: A Laboratory Manual, Second Edition (1989), DNA Cloning, Volumes І і II (D.N. Glover ed. 1985); Oligonucleotide Synthesis (M.J. Gait ed. 1984); Nucleic Acid Hybridization (B.D. Hames & S.J. Higgins eds. 1984); Transcription і Translation (B.D. Hames & S.J. Higgins eds. 1984); Animal Cell Culture (R.I. Freshney ed. 1986); Immobilized Cells і Enzymes (IRL Press, 1986); B. 93661 30 Perbal, A. Practical Guide to Molecular Cloning (1984); the Methods in Enzymology series (Academic Press, Inc.), especially volumes 154 & 155; Gene Transfer Vectors for Mammalian Cells (J.H. Miller і M.P. Calos eds. 1987, Cold Spring Harbor Laboratory); Immunochemical Methods in Cell і Molecular Biology (Mayer і Walker, eds. 1987, Academic Press, London); Scopes (1987) Protein Purification: Principles і Practice, Second Edition (Springer Verlag, N.Y.); і Handbook of Experimental Immunology, Volumes I-IV (D.M. Weir і С.С. Blackwell eds. 1986). Використовуваний тут термін "поліпептид" включає в себе будь-який пептид або білок, який містить дві або більше амінокислот, зв'язаних одна з одною пептидними зв'язками або модифікованих пептидними зв'язками, тобто, пептидними ізостерами. Цей термін належить як до коротких ланцюгів (пептидів або поліпептидів), так і до більш довгих ланцюгів (білків). Поліпептид даного винаходу може бути присутнім у формі зрілого білка, або він може бути присутнім у вигляді пре-, про- або препро-білка, який може бути активований шляхом відщеплення пре-, про- або препро-частини цього білка із продукуванням активного зрілого поліпептиду. У таких поліпептидах, пре-, про- або препро-послідовність може являти собою лідерну або секреторну послідовність, або вона може являти собою послідовність, використовувану для очищення зрілої поліпептидної послідовності. Поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу може утворювати частину гібридного білка. Так, наприклад, часто виявляється переважним, щоб даний поліпептид включав одну або декілька додаткових амінокислотних послідовностей, які можуть містити секреторну або лідерну послідовності, про-послідовності, послідовності, які полегшують очищення, або послідовності, які надають білку більш високу стабільність, наприклад, під час рекомбінантного продукування. Альтернативно або додатково, зрілий поліпептид може бути приєднаний до іншої сполуки, такої як сполука, що збільшує час напівжиття зазначеного поліпептиду (наприклад, поліетиленгліколь). В іншому переважному варіанті винаходу, поліпептидом відповідно до винаходу, що може включати послідовність, яка має 85% гомологію з послідовностями INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, є гібридний білок. Зазначені гібридні білки можуть бути отримані шляхом клонування поліпептиду, що кодує поліпептид, який містить послідовність, що має 85% гомологію з послідовностями INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, зі збереженням рамки зчитування послідовностей, що кодують послідовності гетерологічних білків. Використовуваний тут термін «гетерологічний» означає будь-який поліпептид, що відрізняється від поліпептиду людини INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144. Прикладами гетерологічних послідовностей, які можуть бути присутніми у гібридних білках в N- або С-кінця, включають позаклітинні домени мембрано-зв'язаного білка, константні області імуноглобуліну (Fc-області) домени 31 мультимеризації, домени позаклітинних білків, сигнальні послідовності, «експортні» послідовності й послідовності, придатні для очищення методами афінної хроматографії. Багато які із цих гетерологічних послідовностей є комерційно доступними й застосовуються для експресії в плазмідах, оскільки ці послідовності звичайно вводять у гібридні білки, які надають їм додаткових властивостей, але не порушують специфічну біологічну активність білка, що входить до складу даного гібридного білка (Terpe K, 2003, Appl Microbiol Biotechnol, 60:523-33). Прикладами таких додаткових властивостей є їх більш тривалий час напівжиття у фізіологічних рідинах, позаклітинна локалізація або більше легке очищення, здійснюване за допомогою гістидинового фрагмента, так званої «гістидинової мітки» (Gentz et al. 1989, Proc Natl Acad Sci USA, 86:821-4) або мітки "НА" епітопу, отриманого з білка гемаглютиніну [вірусу] грипу (Wilson et al. 1994, Cell, 37:767-78). Якщо необхідно, то гетерологічні послідовності можуть бути еліміновані шляхом протеолітичного розщеплення, наприклад, шляхом вбудовування протеолітичного сайту розщеплення між білком і гетерологічною послідовністю й обробки очищеного гібридного білка відповідною протеазою. Ці властивості є особливо цінними для гібридних білків, оскільки вони полегшують їхнє продукування й використання з метою приготування фармацевтичних композицій. Так, наприклад, поліпептид INSP141, INSP142, INSP143 або INSP144 може бути очищений за допомогою гекса-гістидинового пептиду, приєднаного до С-кінця INSP141, INSP142, INSP143 або INSP144. Якщо даний гібридний білок містить імуноглобулінову область, то зазначений гібрид може бути отриманий шляхом прямого приєднання компонентів або шляхом їхнього приєднання за допомогою короткого лікерного пептиду, довжина якого може становити щонайменше 1-3 амінокислотних залишку або більше, наприклад, 13 амінокислотних залишків. Зазначеним лінкером може бути, наприклад, трипептид з послідовністю E-F-M (Glu-Phe-Met) або лінкерна послідовність, що складається з 13 амінокислот і містить послідовність Glu-Phe-Gly-Ala-Gly-Leu-Val-Leu-Gly-GlyGln-Phe-Met (SEQ ID NO:151), вбудовану між поліпептидом відповідно до винаходу й послідовністю імуноглобуліну. Отриманий гібридний білок має поліпшені властивості, такі як більш тривалий час присутності у фізіологічних рідинах (тобто, підвищений час напівжиття), підвищена питома активність, підвищений рівень експресії або його здатність легко піддаватися очищенню. У переважному варіанті винаходу, поліпептид приєднуть до константної області молекули Ig. Переважно такий поліпептид приєднуть до областей важкого ланцюга, таких як домени СН2 і СН3 людського Ig1. Для генерування гібридних білків відповідно до винаходу, прийнятними також є й інші ізоформи Ig, такі як ізоформи Ig2 або Ig4 або Ig інших класів, наприклад, IgM або IgA. Гібридні білки можуть бути мономерними або мультимерними, а також гетеро- або гомомультимерними. INSP141, INSP142 або позаклітинні частини INSP141 або INSP144 можуть бути використані як 93661 32 такі, або як компоненти гібридних білків, таких як, Fc-гібриди і/або в комбінації з іншими агентами. В іншому варіанті винаходу, функціональне похідне містить щонайменше одну молекулу, приєднану до однієї або декількох функціональних груп, які присутні у вигляді одного або декількох бічних ланцюгів на амінокислотних залишках. Однією з таких молекул, переважно, є поліетиленова (ПЕГ) молекула. ПЕГилювання може бути здійснене різними відомими методами, такими як методи, описані, наприклад, в WO99/55377. Поліпептиди можуть містити амінокислоти, які відрізняються від 20 амінокислот, які кодуються генами, і які є модифікованими або в результаті природних процесів, таких як посттрансляційний процесинг, або в результаті застосування хімічних методів модифікації, добре відомих фахівцям. Прикладами відомих модифікацій, які можуть бути здійснені в поліпептидах даного винаходу, є гликозилювання, приєднання ліпіду, сульфування, гамма-карбоксилювання, наприклад, залишків глутамінової кислоти, гідроксилування й ADPрибозилювання. Іншими можливими модифікаціями є ацетилування, ацилювання, амідування, ковалентне приєднання флавіну, ковалентне приєднання молекули гема, ковалентне приєднання нуклеотиду або нуклеотидного похідного, ковалентне приєднання ліпідного похідного, ковалентне приєднання фосфатидилінозиту, перехресне зв'язування, циклізація, утворення дисульфідного зв'язку, деметилування, утворення ковалентних перехресних зв'язків, утворення цистеїну, утворення піроглутамату, формілування, утворення GPI-якора, йодування, метилування, міристоїлування, окислювання, протеолітичний процесинг, фосфорилування, пренилування, рацемізація, селеноїлування, приєднання амінокислот до білків, опосередковуване перенесенням РНК, таке як аргінілювання, і убіхітинізація. Модифікації можуть бути присутніми у будьякій області поліпептиду, включаючи пептидний кістяк, амінокислотні бічні ланцюги й аміно- або карбоксикінці. Дійсно, блокування аміно- або карбоксикінця в поліпептиді, або того й іншого, за допомогою ковалентної модифікації є звичайним процесом, що відбувається в природних і синтетичних поліпептидах, і такі модифікації можуть бути присутніми у поліпептидах даного винаходу. Модифікації, які присутні в поліпептиді, у більшості випадків, будуть залежати від способу одержання даного поліпептиду. Для поліпептидів, отриманих рекомбінантним методом, природа й ступінь модифікації, в більшості випадків, будуть визначатися здатністю до посттрансляційної модифікації конкретної клітини-хазяїна й присутністю сигналів модифікації в амінокислотній послідовності розглянутого поліпептиду. Так, наприклад, характер глікозилювання може варіюватися у клітинхазяїв різного типу. Поліпептиди даного винаходу можуть бути отримані будь-яким прийнятним способом. Такими поліпептидами є виділені природні поліпептиди (наприклад, виділені із клітинної культури), поліпептиди, продуковані рекомбінантним методом (включаючи гібридні білки), синтетичні поліпептиди 33 або поліпептиди, продуковані з використанням комбінації цих методів. Функціонально-еквівалентні поліпептиди відповідно до першого аспекту даного винаходу можуть являти собою поліпептиди, гомологічні поліпептидам екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидам INSP141, INSP142, INSP143 і FNSP144. Два поліпептиди можуть бути визначені використовуваним тут терміном "гомологічні", якщо послідовність одного із цих поліпептидів має досить високий ступінь ідентичності або подібності до послідовності іншого поліпептиду. Термін "ідентичність" означає, що в будь-якому конкретному положенні послідовностей, які зіставляють, ці дві послідовності мають ідентичні амінокислотні залишки. Термін "подібність" означає, що в будь-якому конкретному положенні послідовностей, які зіставляють, ці дві послідовності мають амінокислотні залишки аналогічного типу. Ступінь ідентичності й подібності може бути легко обчислений (Computational Molecular Biology, Lesk A.M. ed., Oxford University Press, New York, 1988; Biocomputing Informatics і Genome Projects, Smith D.W. ed., Academic Press, New York, 1993; Computer Analysis of Sequence Data, Part 1, Griffin A.M. & Griffin H.G., eds., Humana Press, New Jersey, 1994; Sequence Analysis in Molecular Biology, von Heinje, G. Academic Press, 1987; і Sequence Analysis Primer, Gribskov M. & Devereux J. eds, M.Stockton Press, New York, 1991). Тому, гомологічними поліпептидами є природні біологічні варіанти (наприклад, алельні варіанти або варіанти поліпептидів, що утворилися в результаті географічних змін видів, від яких ці поліпептиди походять) і мутанти (такі як мутанти, що містять амінокислотні заміни, інсерції або делеції) поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144. Такими мутантами можуть бути поліпептиди, у яких один або декілька амінокислотних залишків замінені консервативним або неконсервативним амінокислотним залишком (переважно, консервативним амінокислотним залишком), і такий замінений амінокислотний залишок може бути, а може й не бути, залишком, кодованим генетичним кодом. Звичайно такі заміни відбуваються між Ala, Val, Leu і IIе; між Ser і Thr; між кислотними залишками Asp і Glu; між Asn і Gln; між: основними залишками Lys і Arg; або між ароматичними залишками Phe і Туr. Особливо прийнятними є варіанти, у яких декілька, тобто, від 5 до 10, від 1 до 5, від 1 до 3, від 1 до 2 амінокислот або тільки одна амінокислота є заміненими, делетованими або доданими в будь-якій комбінації. Особливо прийнятними с заміни "що мовчать". додавання й делеції, які не впливають на властивості й активність зазначеного білка. Також переважними є консервативні заміни. Такими мутантами також є поліпептиди, у яких один або декілька амінокислотних залишків мають групу-замісник. Відповідно до даного винаходу, будь-яка заміна повинна бути, переважно, "консервативною" або "припустимою" заміною, що звичайно визначають як заміну, що вводить амінокислоти, які мають аналогічні хімічні властивості (наприклад, ос 93661 34 новна позитивно заряджена амінокислота повинна бути замінена іншою основною, позитивно зарядженою амінокислотою), які є достатніми для збереження структури й біологічної функції даної молекули. У літературі описана множина моделей, за допомогою яких може бути здійснений відбір консервативних амінокислотних замін виходячи зі статистичних і фізико-хімічних досліджень послідовності і/або структури білків (Rogov S.I. і Nekrasov A.N., 2001). Експерименти по конструюванню білків показали, що використання специфічних підпослідовностей амінокислот дозволяє продукувати білки з відповідною просторовою упакувкою і активними білками й класифікувати амінокислотні "синонімічні" заміни, які можуть легко адаптуватися до білкової структури, і які можуть бути використані для детекції функціональних і структурних гомологів і паралогів (Murphy L.R. et al., 2000). Групи синонімічних амінокислот і групи більш прийнятних синонімічних амінокислот представлені в таблиці 1. У поліпептиди відповідно до винаходу можуть бути також уведені в різних цілях специфічні неконсервативні мутації. Мутації, що знижують афінність глікопротеїну клітинної поверхні, допускають можливість повторного використання цих поліпептидів, а також їхнього застосування в інших цілях, що потенційно підвищує їхню терапевтичну ефективність. (Robinson C.R., 2002). Імуногенні епітопи, фактично присутні в поліпептидах відповідно до винаходу, можуть бути використані для розробки вакцин (Stevanovic S., 2002), або вони можуть бути вилучені шляхом модифікації їхньої послідовності відомими методами відбору мутацій, для підвищення стабільності білка й корекції цих епітопів (van den Burg В. &Eijsink V, 2002; WO 02/05146, WO 00/34317 і WO 98/52976). Переважною альтернативою синонімічним групам для амінокислотних похідних, включених у пептидоміметики, є групи, визначені в таблиці 2. Невичерпний список амінокислотних похідних також включає аміноізомасляну кислоту (Aib), гідроксипролін (Hyp), 1,2,3.4-тетрагідроізохінолін-3СООН, індолін-2-карбонову кислоту, 4дифторпролін, L-тіазолідин-4-карбонову кислоту, L-гомопролін, 3,4-дегідропролін, 3,4дигідроксифенілаланін, циклогексилгліцин і фенілгліцин. Термін "амінокислотне похідне" означає амінокислоту, що не входить в 20 кодованих генетичним кодом природних амінокислот, або хімічну молекулу, подібну до такої амінокислоти. Зокрема, таке амінокислотне похідне може містити заміщені або незаміщені молекули, молекули із прямим ланцюгом, молекули з розгалуженим ланцюгом або циклоалкільні молекули, а також воно може включати один або декілька гетероатомів. Зазначені амінокислотні похідні можуть бути отримані de novo, або вони можуть бути взяті з комерційно доступних джерел (Calbiochem-Novabiochem A.G., Switzerland; Bachem, USA). Різні методи включення неприродних амінокислотних похідних у білки з використанням in vitro і in vivo систем трансляції для зондування і/або поліпшення структури й функції білків описані в літе 35 ратурі (Dougherty D.A., 2000). Методи синтезу й одержання пептидоміметиків, а також непептидоміметиків також добре відомі фахівцям (Golebiowski A. et al., 2001; Hruby V.J. & Balse P.M., 2000; Sawyer Т.K. "Structure Based Drug Design", edited by Veerapandian P., Marcel Dekker Inc., pg. 557-663, 1997). Звичайно, вважається, що два поліпептиди, які мають більше ніж 30%-ну ідентичність, є функціонально еквівалентними. Переважно, щоб послідовності функціонально еквівалентних поліпептидів відповідно до першого аспекту винаходу були більше ніж на 80% ідентичні послідовностям поліпептидам екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидам INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 або їхніх активних фрагментів. Більше переважними є поліпептиди, які мають ступінь ідентичності більш ніж 85%, 90%, 95%, 98% або 99%, відповідно. Функціонально-еквівалентними поліпептидами відповідно до першого аспекту винаходу можуть бути також поліпептиди, які були ідентифіковані із застосуванням одного або декількох методів структурного зіставлення первинних послідовностей шляхом їхнього вирівнювання. Так, наприклад, технологія інформаційної обробки потоку геномних даних (Inpharmatica Genome Threader), що становить один з аспектів способу пошуку, використовуваних для генерування бази даних пошуку Biopendium, може бути застосована (див. заявку РСТ WO 01/69507) з метою ідентифікації поліпептидів з невідомими функціями, відносно яких, незважаючи на їхній низький ступінь ідентичності в порівнянні з поліпептидами екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидами INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, висловлюється припущення, що вони являють собою білки, які містять vWFA і/або ANT_IG, де зазначене припущення основане на їх значній структурній гомології з послідовністю поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144. Термін "значна структурна гомологія" означає структурну гомологію двох білків, що може бути передбачена за допомогою технології Inpharmatica Genome Threader із ймовірністю щонайменше 10% і вище. Поліпептиди відповідно до першого аспекту винаходу також включають фрагменти поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і фрагменти функціональних еквівалентів поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, за умови, що ці фрагменти являють собою білки, що містять домени vWFA і/або ANT_IG, або мають спільну антигенну детермінанту з білками, що містять домен vWFA і/або ANT_IG. Використовуваний тут термін "'фрагмент'" означає поліпептид, який має амінокислотну послідовність, яка є ідентичною частині, але не всій, амінокислотної послідовності поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, або 93661 36 одному з його функціональних еквівалентів. Ці фрагменти повинні містити щонайменше n суміжних амінокислот даної послідовності, і залежно від конкретної послідовності, зазначене число n, переважно, дорівнює 7 або більше (наприклад, 8, 10, 12, 14, 16, 18, 20 або більше). Невеликі фрагменти можуть утворювати антигенну детермінанту. Нуклеїнові кислоти відповідно до винаходу мають довжину, що, переважно становить 102000, більш переважно 10-1750 нуклеотидів, більш переважно, 500-1500, ще більш переважно, 6001200, а найбільше переважно, 750-1000 нуклеотидів. Поліпептиди відповідно до винаходу мають довжину, що, переважно, становить 10-700 амінокислот, більш переважно, 50-600, ще більш переважно, 100-500, найбільше переважно 200-400, а ще найбільше переважно, 300-375 амінокислот. Фрагменти повнорозмірних поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 можуть складатися з комбінацій 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 або 17 послідовностей суміжних екзонів у поліпептидах INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, відповідно. Зазначені фрагменти можуть бути присутніми в "вільній формі" тобто, вони не виступають частиною іншого поліпептиду або не приєднані до інших амінокислот або поліпептидів, або вони можуть бути включені до складу більшого поліпептиду, частину або область якого вони утворюють. Якщо фрагмент даного винаходу входить до складу більшого поліпептиду, то найбільш переважно, щоб такий фрагмент утворював одну безперервну область. Так, наприклад, деякі переважні варіанти даного винаходу належать до фрагмента, що має пре- і/або про-поліпептидну область, приєднану до амінокінця зазначеного фрагмента, і/або додаткову область, приєднану до карбоксильного кінця цього фрагмента. Однак, до складу одного більшого поліпептиду можуть входити декілька фрагментів. Поліпептиди даного винаходу або їхні імуногенні фрагменти (які містять щонайменше одну антигенну детермінанту) можуть бути використані для генерування лігандів, таких як поликлональні або моноклональні антитіла, які володіють імуноспецифічністю до таких поліпептидів. Зазначені антитіла можуть бути використані для виділення або для ідентифікації клонів, експресуючих поліпептиди даного винаходу, або для очищення даних поліпептидів афінною хроматографією. Як зовсім очевидно для будь-якого фахівця, такі антитіла, крім інших застосувань, можуть бути використані також як діагностичні або терапевтичні засобів. Термін "імуноспецифічний" означає, що дані антитіла мають, в основному, більш високу афінність до поліпептидів даного винаходу, ніж до інших споріднених поліпептидів, описаних раніше. Використовуваний тут термін "антитіло" означає інтактні молекули, а також їхні фрагменти, такі як Fab, F(ab')2 і Fv, які здатні зв'язуватися з розглянутою антигенною детермінантою. Такі антитіла зв'язуються з поліпептидами першого аспекту даного винаходу. 37 Під поняттям "значно більш висока афінність" автори мають на увазі помітно більш високу афінність поліпептиду відповідно до винаходу в порівнянні з афінністю відомих білків, що містять домен vWFA і/або ANT_IG, переважно, ATR-подібних білків. При цьому, переважно, щоб афінність стосовно поліпептиду відповідно до винаходу щонайменше в 1,5, 2, 5, 10, 100, 103, 104, 105, 106 разів або більше перевищувала афінність стосовно відомих білків, що містять домен vWFA і/або ANT_IG. При цьому, переважно, щоб афінність стосовно поліпептиду відповідно до винаходу значно перевищувала афінність стосовно відомих білків, що містять домен vWFA і/або ANT_IG. Якщо переважними є поліклональні антитіла, то вибраний ссавець, такий як миша, кролик, коза або кінь, може бути імунізований поліпептидом відповідно до першого аспекту винаходу. Поліпептид, використовуваний для імунізації тварини, може бути отриманий методами рекомбінантних ДНК, або він може бути синтезований методом хімічного синтезу. Якщо необхідно, то даний поліпептид може бути кон'югований з білком-носієм. Звичайно використовуваними носіями, до яких можуть бути хімічно приєднані дані поліпептиди, є альбумін бичачої сироватки, тироглобулін і гемоціанін лімфи равлика. Такий зв'язаний поліпептид може бути потім використаний для імунізації тварини. Сироватку, узяту в імунізованої тварини, збирають і обробляють відомими методами, наприклад, імуноафінною хроматографією. Моноклональні антитіла проти поліпептидів відповідно до першого аспекту винаходу можуть бути легко отримані фахівцем у даній галузі. Загальна методика одержання моноклональних антитіл з використанням гібридомної технології добре відома фахівцям (див. наприклад, Kohler G. & Milstein, C. Nature 256:495-497 (1975); Kozbor et al., Immunology Today 4:72(1983); Cole et al., 77-96, Monoclonal Antibodies і Cancer Therapy, Alan R. Liss, Inc. (1985)). Панелі моноклональних антитіл, продукованих проти поліпептидів відповідно до першого аспекту винаходу, можуть бути скриновані на різні властивості, тобто, на ізотип, епітоп, афінність і т. п. Моноклональні антитіла є особливо прийнятними для очищення окремих поліпептидів, проти яких вони спрямовані. Альтернативно, гени, що кодують потрібні моноклональні антитіла, можуть бути виділені з гібридом, наприклад, методами ПЛР, відомими фахівцям, а також вони можуть бути клоновані й експресовані у відповідних векторах. Можуть бути використані також і химерні антитіла, у яких нелюдські варіабельні області з'єднані або ліговані з людськими константними областями (див. наприклад, Liu et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA, 84, 3439 (1987)). Ці антитіла можуть бути модифіковані так, щоб вони були менш імуногенними для індивідуума, наприклад, шляхом їх "гуманізації" (див., Jones et al., Nature, 321, 522 (1986); Verhoeyen et al., Science, 239, 1534 (1988); Kabat et al., J. Immunol, 147, 1709 (1991); Queen et al., Proc. Natl. Acad. Sci., USA, 86, 10029 (1989); Gorman et al., Proc.Natl. 93661 38 Acad. Sci., USA, 88, 34181 (1991) і Hodgson et al., Bio/Technology, 9, 421 (1991)). Використовуваний тут термін "гуманізоване антитіло" означає молекули антитіла, у яких амінокислоти CDR і інші вибрані амінокислоти у варіабельних доменах важкого і/або легкого ланцюгів нелюдського донорного антитіла були замінені еквівалентними амінокислотами людського антитіла. Таким чином, гуманізоване антитіло має близьку подібність до людського антитіла, але, при цьому, воно має здатність зв'язуватися з донорним антитілом. В іншому альтернативному варіанті винаходу, таким антитілом може бути "біспецифічне" антитіло. тобто, антитіло, що має два різних антигензв*язувальних домени, кожний з яких має специфічність до різних епітопів. Для відбору генів, які кодують антитіла, що володіють здатністю зв'язуватися з поліпептидами відповідно до винаходу, або з набору ПЛРампліфікованих V-генів лімфоцитів людини, скринованих на здатність виробляти відповідні антитіла, або з бібліотеки "ненавчених" лімфоцитів, може бути використана техніка фагового подання (McCafferty J. et al. (1990), Nature 348, 552-554; Marks J. et al., (1992) Biotechnology 10, 779-783). Афінність цих антитіл може бути також підвищена шляхом перестановки ланцюгів (Clackson Т. et al. (1991) Nature 352, 624-628). Антитіла, генеровані вищеописаними методами, незалежно від того, чи є вони поліклональними або моноклональними, володіють і іншими цінними властивостями, тобто, вони можуть бути використані як реагенти в імуноаналізах, радіоімуноаналізах (РІА) або твердофазних імуноферментних аналізах (ELISA). Для використання в цих цілях, антитіла можуть бути позначені аналітично детектованим реагентом, таким як радіоізотоп, флуоресцентна молекула або фермент. Прийнятними молекулами нуклеїнових кислот другого й третього аспектів даного винаходу є молекули, що кодують поліпептидну послідовність, представлену в SEQ ID NO:2, SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:6, SEQ ID NO:8, SEQ ID NO:10, SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:14, SEQ ID NO:16, SEQ ID NO:18, SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:22, SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:26, SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:30, SEQ ID NO:32, SEQ ID NO:34, SEQ ID NO:36, SEQ ID NO:38, SEQ ID NO:40, SEQ ID NO:42, SEQ ID NO:44, SEQ ID NO:46, SEQ ID NO:48, SEQ ID NO:50, SEQ ID NO:52, SEQ ID NO:54, SEQ ID NO:56, SEQ ID NO:58, SEQ ID NO:60, SEQ ID NO:62, SEQ ID NO:64, SEQ ID NO:66, SEQ ID NO:68, SEQ ID NO:70, SEQ ID NO:72, SEQ ID NO:74, SEQ ID NO:76, SEQ ID NO:78, SEQ ID NO:80, SEQ ID NO:82, SEQ ID NO:84, SEQ ID NO:86, SEQ ID NO:88, SEQ ID NO:90, SEQ ID NO:92, SEQ ID NO:94, SEQ ID NO:96, SEQ ID NO:98, SEQ ID NO:100, SEQ ID NO:102, SEQ ID NO:104, SEQ ID NO:106, SEQ ID NO:108, SEQ ID NO:110, SEQ ID NO:112, SEQ ID NO:114 SEQ ID NO:116, SEQ ID NO:118, SEQ ID NO:120, SEQ ID NO:122, SEQ ID NO:124, SEQ ID NO:126, SEQ ID NO:128, SEQ ID NO:130, SEQ ID NO:132, SEQ ID NO:134; SEQ ID NO:136, SEQ ID NO:138, SEQ ID NO:140, SEQ ID NO:142, SEQ ID 39 NO:144, SEQ ID NO:146, SEQ ID NO:148 і SEQ ID NO:150 і їх функціонально еквівалентні поліпептиди. Молекули нуклеїнових кислот відповідно до винаходу, переважно, містять щонайменше n суміжних нуклеотидів описаних тут послідовностей, де n, залежно від конкретної послідовності, становить 10 або більше (наприклад, 12, 14, 15, 18, 20, 25, 30, 35, 40 або більше). Молекулами нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу також є послідовності, комплементарні послідовностям молекул нуклеїнової кислоти, описаних вище (наприклад, використовуваних як антисмислові послідовності або як зонди). Молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу можуть бути присутніми у формі РНК, такій як мРНК, або у формі ДНК, включаючи, наприклад, кДНК, синтетичну ДНК або геномну ДНК. Такі молекули нуклеїнової кислоти можуть бути отримані методами клонування, хімічного синтезу або їхньою комбінацією. Молекули нуклеїнової кислоти можуть бути отримані, наприклад, методом хімічного синтезу таким, як твердофазний фосфорамідитний хімічний синтез, виділення з геномних або кДНК-бібліотек або виділення з відповідного організму. РНК-молекули можуть бути, в основному, генеровані шляхом in vitro- або in-vivотранскрипції ДНК-послідовностей. Молекули нуклеїнової кислоти можуть бути дволанцюжеовими або одноланцюжковими. Одноланцюжковою ДНК може бути кодуючий ланцюг, відомий також як смисловий ланцюг, або некодуючий ланцюг, який також називається антисмисловим ланцюгом. Термін "молекула нуклеїнової кислоти" також охоплює аналоги ДНК і РНК, такі як аналоги, що містять модифіковані кістяки й пов'язані з пептидом нуклеїнові кислоти (PNA). Використовуваний тут термін ''PNA"' означає антисмислову молекулу або антиген, що містить олігонуклеотид, що складається щонайменше з п'яти нуклеотидів і приєднаний до пептидного кістяка з амінокислотних залишків, які, переважно, закінчуються лізином. Цей кінцевий лізин надає даній композиції розчинності. PNA можуть бути ПЕГильовані для продовження їхнього часу життя в клітині, де вони, переважно, зв'язуються з комплементарною одноланцюжковою ДНК і РНК і припиняють елонгацію транскрипту (Nielsen P.E. et al. (1993) Anticancer Drug Des. 8:53-63). Молекула нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид відповідно до винаходу, може бути ідентична кодуючій послідовності описаних тут молекул нуклеїнової кислоти. Ці молекули можуть також мати різні послідовності, які, внаслідок виродженості генетичного коду, кодують поліпептид, представлений у будьякій з послідовностей SEQ ID NO:2, SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:6, SEQ ID NO:8, SEQ ID NO:10, SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:14, SEQ ID NO:16, SEQ ID NO:18, SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:22, SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:26, SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:30, SEQ ID NO:32, SEQ ID NO:34, SEQ ID NO:36, SEQ ID NO:38, SEQ ID NO:40, SEQ ID NO:42, SEQ ID NO:44, SEQ ID NO:46, SEQ ID NO:48, SEQ ID NO:50, SEQ ID NO:52, SEQ ID 93661 40 NO:54, SEQ ID NO:56, SEQ ID NO:58, SEQ ID NO:60, SEQ ID NO:62, SEQ ID NO:64, SEQ ID NO:66, SEQ ID NO:68, SEQ ID NO:70, SEQ ID NO:72, SEQ ID NO:74, SEQ ID NO:76, SEQ ID NO:78, SEQ ID NO:80, SEQ ID NO:82, SEQ ID NO:84, SEQ ID NO:86, SEQ ID NO:88, SEQ ID NO:90, SEQ ID NO:92, SEQ ID NO:94, SEQ ID NO:96, SEQ ID NO:98, SEQ ID NO:100, SEQ ID NO:102, SEQ ID NO:104, SEQ ID NO:106, SEQ ID NO:108, SEQ ID NO:110, SEQ ID NO:112, SEQ ID NO:114, SEQ ID NO:116, SEQ ID NO:118, SEQ ID NO:120, SEQ ID NO:122, SEQ ID NO:124, SEQ ID NO:126. SEQ ID NO:128. SEQ ID NO:130, SEQ ID NO:132, SEQ ID NO:134; SEQ ID NO:136, SEQ ID NO:138, SEQ ID NO:140, SEQ ID NO:142, SEQ ID NO:144, SEQ ID NO:146, SEQ ID NO:148 і SEQ ID NO:150. Такими молекулами нуклеїнової кислоти можуть бути, без обмеження ними, послідовність, яка кодує тільки зрілий поліпептид; кодуючи послідовність зрілого поліпептиду й додаткові кодуючи послідовності, такі як послідовності, що кодують лідерну або секреторну послідовність, таку як про, пре- або препро-поліпептидну послідовність; кодуюча послідовність зрілого поліпептиду з вищезгаданими додатковими кодуючими послідовностями або без них, або разом з іншими додатковими некодуючими послідовностями, включаючи некодуючі 5'- і 3'-послідовності, такі як транскрибовані нетрансльовані послідовності, які відіграють певну роль у транскрипції (включаючи сигнали термінації), у зв'язуванні з рибосомою й у забезпеченні стабільності мРНК. Молекулами нуклеїнової кислоти можуть бути також допоміжні послідовності, які кодують додаткові амінокислоти, такі як амінокислоти, що володіють додатковими функціональними властивостями. Молекули нуклеїнової кислоти відповідно до другого й третього аспектів винаходу можуть також кодувати фрагменти або функціональні еквіваленти поліпептидів і фрагментів відповідно до першого аспекту винаходу. Зазначена молекула нуклеїнової кислоти може являти собою природний варіант, такий як природний алельний варіант, або така молекула може являти собою варіант, що не зустрічається в природі. Зазначені неприродні варіанти молекули нуклеїнової кислоти можуть бути отримані методами мутагенезу, включаючи методи, застосовувані до молекул нуклеїнової кислоти, до клітин або до цілих організмів. Серед розглянутих варіантів є варіанти, які відрізняються від вищезгаданих молекул нуклеїнової кислоти тим, що вони мають нуклеотидні заміни, делеції або інсерції. Такі заміни, делеції або інсерції можуть бути зроблені в одному або декількох нуклеотидах. Зазначені варіанти можуть бути модифіковані в кодуючій або в некодуючій області або в тій і іншій області. Альтерації в кодуючи областях можуть приводити до консервативних або неконсервативних амінокислотних замін, делецій або інсерцій. Молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу можуть бути також сконструйовані методами, в основному, відомими фахівцям, включаючи, залежно від цілей застосування, модифікацію клонування, процесинг і/або експресію генного 41 продукту (поліпептиду). Перестановка ДНК шляхом рандомізованої фрагментації й повторної зборки генних фрагментів і синтетичних олігонуклеотидів за допомогою ПЛР являє собою технологію, що може бути використана для конструювання нуклеотидних послідовностей. Сайт-направлений мутагенез може бути використаний для введення нових рестрикційних сайтів, зміни характеру глікозилювання, зміни переваги кодонів, продукування варіантів сплайсингу, введення мутацій і т. п. Молекули нуклеїнової кислоти, які кодують поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу, можуть бути ліговані з гетерологічною послідовністю так, щоб отримана комбінована молекула нуклеїнової кислоти кодувала гібридний білок. Такі комбіновані молекули нуклеїнової кислоти входять у другий або третій аспект даного винаходу. Так, наприклад, для скринінгу пептидних бібліотек на інгібітори активності зазначеного поліпептиду з використанням такої комбінованої молекули нуклеїнової кислоти може виявитися корисним здійснення експресії гібридного білка, що може розпізнаватися комерційно доступним антитілом. Гібридний білок може бути також сконструйований так, щоб він містив сайт розщеплення, локалізований між послідовністю поліпептиду відповідно до винаходу й послідовністю гетерологічного білка, і щоб такий поліпептид міг бути відщеплений і виділений із зазначеного гетерологічного білка. Молекулами нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу можуть бути також антисмислові молекули, які частково комплементарні молекулам нуклеїнової кислоти, які кодують поліпептиди відповідно до винаходу, а тому, вони гібридизуються з кодуючи ми молекулами нуклеїнової кислоти (гібридизація). Відповідно до методів, відомих середньому фахівцеві в даній галузі, такі антисмислові молекули, наприклад, олігонуклеотиди, можуть бути сконструйовані так, щоб вони розпізнавали потрібну нуклеїнову кислоту, що кодує поліпептид відповідно до винаходу, специфічно зв'язувалися із цією нуклеїновою кислотою й, тим самим, запобігали її транскрипції (див. наприклад, Cohen J.S., Trends in Pharm. Sci., 10, 435 (1989), Okano, J. Neurochem. 56, 560 (1991); O'Connor, J. Neurochem 56, 560 (1991); Lee et al., Nucleic Acids Res 6, 3073 (1979); Cooney et al., Science 241, 456 (1988); Dervan et al., Science 251, 1360 (1991)). Використовуваний тут термін "гібридизація" означає приєднання двох молекул нуклеїнової кислоти одна до одної за допомогою водневих зв'язків. Звичайно, одна молекула може бути фіксована на твердому носії, а інша молекула може знаходитися в розчині у вільному стані. Потім ці дві молекули можуть бути піддані контакту одна з одною в умовах, які сприяють утворенню водневого зв'язку. Факторами, які впливають на утворення таких зв'язків, є: тип і об'єм розчинника; температура реакції; час гібридизації; перемішування; присутність агентів, які блокують неспецифічне зв'язування молекули в рідкій фазі із твердим носієм (реагент Денхардта або BLOTTO); концентрація молекул; використання сполук, що підвищують швидкість асоціації молекул (декстрансульфату або поліетиленгліколю); і жорсткість умов проми 93661 42 вання після гібридизації (Sambrook et al., [див.вище]). Інгібування гібридизації повністю комплементарної молекули з молекулою-мішенню може бути оцінене з використанням гібридизаційного аналізу, відомого фахівцям (Sambrook et al. [див. вище]). По суті, гомологічна молекула буде конкурувати з повністю гомологічною молекулою за зв'язування з молекулою-мішенню й інгібувати це зв'язування в різних умовах жорсткості, як описано в Wahl G.M. і S.L. Berger (1987; Methods Enzymol. 152:399-407) і Kimmel A.R. (1987; Methods Enzymol. 152:507-511). Термін "жорсткість" означає умови реакції гібридизації, які сприяють асоціації молекул з більшою подібністю, але не сприяють асоціації молекул, що відрізняються. Умови гібридизації високої жорсткості визначають як умови інкубування протягом ночі при 42°С у розчині, що містить 50% формамід, 5XSSC (150 мм Nacl, 15 мм тринатрійцитрат), 50 мм фосфат натрію (рН 7,6), 5х розчин Денхардта, 10% декстрансульфату й 20 мікрограмів/мл денатурованої фрагментованої ДНК сперми лосося, з наступним промиванням фільтрів в 0,1Х SSC приблизно при 65°С. Умови низької жорсткості передбачають реакцію гібридизації, здійснювану при 35°С (Sambrook et al. [див. вище]). Переважними умовами гібридизації є умови гібридизації високої жорсткості. У переважних варіантах цього аспекту, даний винахід належить до молекул нуклеїнової кислоти, які, по всій своїй довжині щонайменше на 70% ідентичні молекулі нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептиди екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептиди INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, і молекул нуклеїнової кислоти, які, в основному, комплементарні зазначеним молекулам нуклеїнової кислоти. Відповідно до цього аспекту даного винаходу, переважно, щоб молекула нуклеїнової кислоти містила область, що, по всій своїй довжині щонайменше на 80% ідентична такій кодуючій послідовності або щоб молекула нуклеїнової кислоти була комплементарна зазначеній молекулі. При цьому, особливо переважно, щоб молекули нуклеїнової кислоти, по всій своїй довжині, були щонайменше на 90%, більш переважно, щонайменше на 95%, а особливо переважно, щонайменше на 98%, 99% або більше ідентичні зазначеним послідовностям. Переважними варіантами цього аспекту є молекули нуклеїнової кислоти, що кодують поліпептиди, які володіють, в основному, такою ж біологічною функцією або активністю, як і поліпептиди екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептиди INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144. Даний винахід належить до способу детекції молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу, що включає в себе стадії (а) контактування нуклеїнового зонда відповідно до винаходу з біологічним зразком в умовах гібридизації, що сприяють утворенню дуплексів; і (b) детекції кожного з таких утворених дуплексів. Як буде додатково обговорюватися нижче у зв'язку з аналізами, які можуть бути використані відповідно до даного винаходу, молекула нуклеїнової кислоти, описана вище, може бути викорис 43 тана як гібридизаційний зонд для РНК, кДНК або геномної ДНК із метою виділення повнорозмірних кДНК і геномних клонів, що кодують поліпептиди INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, і з метою виділення кДНК і геномних клонів гомологічних і ортологічних генів, що мають високий ступінь подібності до генів, які кодують цей поліпептид. У цьому зв'язку, поряд з іншими відомими методами, можуть бути використані методи, описані й обговорювані нижче як ілюстрація. Методи секвенування й аналізу ДНК добре відомі й, в основному, доступні фахівцям, і можуть бути реально використані для здійснення багатьох варіантів відповідно до винаходу, обговорюваних у даній заявці. У зазначених методах можуть використовуватися ферменти, такі як фрагмент Кленова ДНКполімерази І, секвеназа (US Biochemical Corp., Cleveland, OH), полімераза Taq (Perkin Elmer), термостабільна полімераза T7 (Amersham, Chicago, IL), або комбінація таких полімераз і коригувальні екзонуклеази, такі як екзонуклеази, присутні в ELONGASE Amplification System, і що поставляють Gibco/BRL (Gaithersburg, MD). Спосіб секвенування може бути, переважно, автоматизований з використанням пристроїв, таких як апарат Hamilton Micro Lab 2200 (Hamilton, Reno, NV), термокомірка Peltier Thermal Cycler (PTC200; MJ Research, Watertown, MA), каталізатор АВІ і ДНКсеквенатори 373 і 377 (Perkin Elmer). Одним з методів виділення молекули нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид з функцією, еквівалентною функції поліпептиду INSP141, INSP142, INSP143 або INSP144, є зондування бібліотеки геномних ДНК або кДНК природним або штучно сконструйованим зондом відповідно до стандартних процедур, відомих фахівцям (див., наприклад, "Current Protocols in Molecular Biology", Ausubel et al. (eds). Greene Publisching Associates і Wiley Interscience, New York, 1989, 1992). Особливо прийнятними є зонди, що містять щонайменше 15, переважно, щонайменше 30, більш переважно, щонайменше 50 основ, які безупинно йдуть одна за одною, які відповідають або комплементарні послідовностям нуклеїнової кислоти, що походить від відповідного кодуючого гена (SEQ ID NO:1, SEQ ID NO:3, SEQ ID NO:5, SEQ ID NO:7, SEQ ID NO:9, SEQ ID NO:11, SEQ ID NO:13, SEQ ID NO:15, SEQ ID NO:17, SEQ ID NO:19, SEQ ID NO:21, SEQ ID NO:23, SEQ ID NO:25, SEQ ID NO:27, SEQ ID NO:29, SEQ ID NO:31, SEQ ID NO:33, SEQ ID NO:35, SEQ ID NO:37, SEQ ID NO:39, SEQ ID NO:41, SEQ ID NO:43, SEQ ID NO:45, SEQ ID NO:47, SEQ ID NO:49, SEQ ID NO:51, SEQ ID NO:53, SEQ ID NO:55, SEQ ID NO:57, SEQ ID NO:59, SEQ ID NO:61, SEQ ID NO:63, SEQ ID NO:65, SEQ ID NO:67, SEQ ID NO:69, SEQ ID NO:71, SEQ ID NO:73, SEQ ID NO:75, SEQ ID NO:77, SEQ ID NO:79, SEQ ID NO:81, SEQ ID NO:83, SEQ ID NO:85, SEQ ID NO:87, SEQ ID NO:89, SEQ ID NO:91, SEQ ID NO:93, SEQ ID NO:95, SEQ ID NO:97, SEQ ID NO:99, SEQ ID NO:101, SEQ ID NO:103, SEQ ID NO:105, SEQ ID NO:107, SEQ ID NO:109, SEQ ID NO:111, SEQ ID NO:113, SEQ ID NO:115, SEQ ID NO:117, SEQ ID NO:119, SEQ ID NO:121, SEQ ID 93661 44 NO:123, SEQ ID NO:125, SEQ ID NO:127, SEQ ID NO:129, SEQ ID NO:131, SEQ ID NO:133, SEQ ID NO:135, SEQ ID NO:137, SEQ ID NO:139, SEQ ID NO:141, SEQ ID NO:143, SEQ ID NO:145, SEQ ID NO:147 і/або SEQ ID NO:149). Для полегшення ідентифікації, такі зонди можуть бути позначені аналітично детектованим реагентом. Прийнятними реагентами є, без обмеження ними, радіоізотопи, флуоресцентні барвники й ферменти, здатні каталізувати утворення детектованого продукту. З використанням цих зондів, середній фахівець у даній галузі може самостійно виділити комплементарні копії полінуклеотидів геномної ДНК, кДНК або РНК, що кодують білки, які представляють інтерес, що походять від різних джерел, наприклад, людини, ссавця або інших тварин, і скринувати ці джерела на присутність споріднених послідовностей, наприклад, окремих членів сімейства, типу і/або підтипу. У багатьох випадках, виділені кДНКпослідовності будуть неповними, тобто, у цих послідовностях, область, що кодує поліпептид, буде сильно обрізана, звичайно біля 5'-кінця. Для одержання повнорозмірних кДНК або для подовження коротких кДНК існує кілька методів. Такі послідовності можна подовжити з використанням неповної нуклеотидної послідовності й із застосуванням різних відомих методів детекції вище розташованих послідовностей, таких як промотори й регуляторні елементи. Так, наприклад, одним з методів, що може бути використаний у цьому випадку, є метод швидкої ампліфікації кДНК-кінців (RACE; див., наприклад Frohman et al., PNAS USA 85,8998-9002, 1998). Недавно розроблені модифікації цієї технології, проілюстровані Marathon (Clontech Laboratories Inc.), значно спростили пошук більш довгих кДНК. Для пошуку невідомої послідовності нуклеїнової кислоти, яка є суміжною з відомим локусом, може бути використаний злегка модифікований метод, що називається "сайтрестрикційною" ПЛР і передбачає використання універсальних праймерів (Sarkar G. (1993) PCR Methods Applic. 2:318-322). Для ампліфікації або для подовження послідовностей з використанням різних праймерів, отриманих на основі відомої області, може бути використана також зворотна ПЛР (Triglia Т. et al. (1988) Nucleic Acids Res. 16:8186). Іншим методом, що може бути використаний у цьому випадку, є ПЛР "із захопленням", що являє собою ПЛР-ампліфікацію ДНК-фрагментів, суміжних з відомою послідовністю в штучній хромосомній ДНК людини й дріжджів (Lagerstrom Μ. et al., (1991) PCR Methods Applic. 1, 111-119). Іншим методом, що може бути використаний для пошуку невідомих послідовностей, є метод Parker J.D. et al. (1991); Nucleic Acids Res. 19:3055-3060). Крім того, можна використовувати ПЛР, "гніздові" праймери й бібліотеки PromoterFinderTM для "прогулянки" по геномній ДНК (Clontech, Palo Alto, CA). Цей спосіб дозволяє уникнути необхідності скринінгу бібліотек і може бути використаний для виявлення ділянок стику інтрон/екзон. При скринінгу на повнорозмірні кДНК переважно використовувати бібліотеки, які були відібрані по розмірах і містять більші кДНК. Прийнятними 45 також є бібліотеки рандомізованих праймерів, які можуть включати додаткові послідовності, що містять 5'-області генів. Використання бібліотеки рандомізованих праймерів може виявитися особливо переважним у тому випадку, якщо бібліотека oligod(T) не дає повнорозмірної кДНК. Геномні бібліотеки можуть бути використані для подовження послідовності з одержанням 5'-нетранскрибованих регуляторних областей. В одному з варіантів здійснення винаходу, молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу можуть бути використані для визначення локалізації в хромосомі. У цьому методі, молекула нуклеїнової кислоти може бути націлена на конкретну ділянку, або вона може бути гібридизована з конкретною ділянкою на окремій хромосомі людини. Відповідно до даного винаходу, картування релевантних послідовностей у хромосомах є важливою стадією в підтвердженні кореляції цих послідовностей з геноасоційованим захворюванням. Після картування послідовності й визначення її точної хромосомної локалізації, фізичне положення послідовності на хромосомі може бути зіставлене з даними генетичної карти. Ці дані можна знайти, наприклад, у роботі V. McKusick, Mendelian Inheritance in Man (наявної в цей час у бібліотеці Уельського медичного університету Джона Хопкінса) (John Hopkins University Welch Medical Library). Взаємозв'язок між генами, які можуть бути картовані на одній і тій же області хромосоми, і захворюваннями, асоційованими з ними, потім ідентифікують за допомогою аналізу на зчеплення генів (спільне спадкування фізично суміжних генів). Це дозволяє дослідникам одержати цінну інформацію, що може бути використана для пошуку генів, асоційованих з даним захворюванням, із застосуванням методу позиційного клонування або інших методів виявлення генів. Після попереднього визначення локалізації генів, асоційованих з даним захворюванням або синдромом, шляхом аналізу на зчеплення генів з конкретною областю геному, будь-яке картування послідовностей на даній ділянці може дати інформацію про асоційовані або регуляторні гени, яка може бути використана для наступних досліджень. Молекула нуклеїнової кислоти може бути використана також для детекції розходжень у хромосомній локалізації, обумовлених транслокацією, інверсією й т. п. у нормальних індивідуумів, індивідуумів-носіїв і в індивідуумів, що страждають на захворювання. Молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу також є цінним матеріалом для визначення локалізації в тканинах. Такі методи дозволяють визначати характер експресії поліпептиду в тканинах шляхом детекції мРНК, що їх кодує. Такими методами є методи гібридизації in situ і методи ампліфікації нуклеотидів, такі як ПЛР. Результати цих досліджень дозволяють одержати певні відомості щодо нормальних функцій даного поліпептиду в організмі. Крім того, у цих дослідженнях, порівняння нормального характеру експресії мРНК ізекспресією мРНК, яка кодується мутантним геном, дозволяє одержати важливу інформацію про ролі мутантних поліпептидів у даному захворю 93661 46 ванні. Така аномальна експресія може мати короткочасну, просторову або кількісну природу. Для інгібування ендогенної експресії гена, що кодує поліпептид відповідно до винаходу, можуть бути використані також методи "відключення" гена. Одним з методів, що може бути використаний для ''відключення" послідовність-специфічного посттрансляційного гена, є інтерференція РНК (RNAi) (Elbashir S.M. et al., Nature 2001, 411, 494-498). Короткі дцРНК-олігонуклеотиди синтезують in vitro і вводять у клітину. Послідовність-специфічне зв'язування цих дцРНК-олігонуклеотидів запускає процес деградації мРНК-мішені, що приводить до зниження рівня або до скасування експресії білківмішені. Ефективність методів "відключення" гена, описаних вище, може бути оцінена шляхом визначення рівня експресії поліпептидів (наприклад, за допомогою Вестерн-блотингу), а на РНК-рівні, вона може бути оцінена за допомогою методики, основаної на TaqMan. Вектори відповідно до винаходу містять молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу й можуть являти собою клонучі або експресуючі вектори. Клітини-хазяї відповідно до винаходу, які можуть бути трансформовані, трансфекровані або трансдуковані векторами відповідно до винаходу, можуть являти собою прокаріотичні або еукаріотичні клітини-хазяї. Поліпептиди відповідно до винаходу можуть бути отримані в рекомбінантній формі за допомогою експресії кодуючи ці поліпептиди молекул нуклеїнової кислоти у векторах, які містяться в клітині-хазяїні. Такі методи експресії добре відомі фахівцям, і багато які з них докладно описані в Sambrook et al. (див. вище) і Fernandez & Hoeffler (1998, eds. "Gene expression systems. Using nature for the art of expression". Academic Press, San Diego, London, Boston, New York, Sydney, Tokyo, Toronto). Для продукування поліпептиду в потрібному хазяїні можуть бути використані, в основному, будь-які системи або будь-які вектори, що підходять для підтримки, ампліфікації або експресії молекул нуклеїнової кислоти. Прийнятна нуклеотидна послідовність може бути убудована в експресуючую систему кожним з добре відомих і рутинних методів, таких як методи, описані в Sambrook et al. (див. вище). Загалом, кодуючий ген може бути вміщений під контроль регуляторного елемента, такого як промотор, сайт зв'язування з рибосомою (для експресії в бактеріях), і необов'язково, оператор, так, щоб ДНК-послідовність, що кодує потрібний поліпептид, транскрибувалася в РНК у трансформованій клітині-хазяїні. Прикладами прийнятних систем експресії є, наприклад, хромосомна, епісомна й вірусна системи, включаючи, наприклад, вектори, що походять від бактеріальних плазмід, бактеріофага, транспозонів, дріжджових епісом, інсерційних елементів, дріжджових хромосомних елементів, вірусів, таких як бакуловірус, паповавірсуси, такі як SV40, віруси коров'ячої віспи, аденовіруси, віруси віспи домашнього птиці, віруси псевдосказу й ретровіруси, або їхньої комбінації, а також вектори, 47 що походять від плазмідних і бактеріофагових генетичних елементів, включаючи косміди й фагміди. Для доставки більших фрагментів ДНК, ніж ті, які можуть міститися й експресуватися в плазміді, можуть бути використані також штучні людські хромосоми (НАС). Переважними прикладами векторів, які можуть бути використані відповідно до аспектів даного винаходу, що належать до INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, є вектори pCR4-TOPO-INSP142, pCR4-TOPO-INSP141, pCR4-TOPO-INSP143-EC, pDEST12.2_INSP1416HIS-Vl, pEAK12d_INSP141-6HIS-Vl, pENTR_INSP141-6HIS-V1, pEAK12d_INSP143-EC6HIS-Vl, pDEST12d_INSP143-EC-6HIS-Vl, pDONRZeo_INSP143-EC-6HIS-Vl і pEAK12d-INSP1426HIS. Особливо прийнятними експресуючими системами є мікроорганізми, такі як бактерії, трансформовані рекомбінантним бактеріофагом, плазмідними або космідними ДНК-експресуючими векторами; дріжджі, трансформовані векторами для експресії в дріжджах; клітинні системи комах, інфіковані вірусними експресуючими векторами (наприклад, бакуловірусом); клітинні системи рослин, трансформовані вірусними експресуючими векторами (наприклад, вірусом мозаїки цвітної капусти, CaMV; вірусом мозаїки тютюну, TMV) або векторами для експресії в бактеріях (наприклад, плазмідами Ті або pBR322); або клітинні системи тварин. Для продукування поліпептидів відповідно до винаходу можуть бути використані також безклітинні системи трансляції. Введення молекул нуклеїнової кислоти, які кодують поліпептид відповідно до винаходу, у клітини-хазяї, може бути здійснене методами, описаними в багатьох відомих лабораторних керівництвах, таких як керівництво Davis et al., Basic Methods in Molecular Biology (1986) і Sambrook et al. [cm. вище]. Особливо прийнятними методами є трансфекція з використанням фосфату кальцію; трансфекція, опосередкована DEAEдекстраном; трансфекція; мікроінжекція; трансфекція, опосередкована катіонним ліпідом; електропорація; трансдукція; завантаження шляхом зскрібка; введення методом біобалістики або інфікування (див., Sambrook et al.,1989, [див. вище], Ausubel et al., 1991 [див. вище], Spector, Goldman & Leinwald, 1998). В еукаріотичних клітинах, експресуючі системи, залежно від цілей їхнього використання, можуть бути або тимчасовими (наприклад, епісомними), або перманентними (хромосомна інтеграція). Кодуюча молекула нуклеїнової кислоти може включати, а може й не включати послідовність, що кодує регуляторну послідовність, таку як сигнальний пептид або лідерна послідовність, якщо це необхідно, наприклад, для секреції трансльованого поліпептиду в просвіт ендоплазматичного ретикулуму, у периплазматичний простір або в позаклітинний простір. Ці сигнали можуть бути ендогенними стосовно поліпептиду, або вони можуть бути гетерологічними. Лідерні послідовності можуть бути вилучені бактеріальним хазяїном при посттрансляційному процесингу. 93661 48 Крім регуляторних послідовностей може виявитися бажаним введення регуляторних послідовностей, які забезпечують регуляцію експресії поліпептиду залежно від росту клітини-хазяїна. Прикладами регуляторних послідовностей є послідовності, які забезпечують збільшення або зниження рівня експресії гена у відповідь на хімічну або фізичну стимуляцію, включаючи присутність регуляторної сполуки, або у відповідь на різні температурні або метаболічні умови. Регуляторними послідовностями є нетрансльовані області вектора, такі як енхансери, промотори й 5'- і 3'нетрансльовані області. Ці послідовності взаємодіють із клітинними білками хазяїна, у результаті чого здійснюється транскрипція й трансляція. Такі регуляторні послідовності можуть варіюватися по своїй довжині й специфічності. Залежно від вибраної векторної системи й вибраного хазяїна можуть бути використані будь-які прийнятні транскрипційні й трансляційні елементи, включаючи конститутивні й індуцибельні промотори. Так, наприклад, для клонування в бактеріальних системах, можуть бути використані індуцибельні промотори, такі як гібридний промотор lacZ фагміди BlueScript (Stratagene, LaJolla, CA) або плазміди pSportlTM (Gibco BRL) і т. п. У клітинах комах може використовуватися бакуловірусний промотор поліедрину. Промотори або енхансери, що походять від гномів рослинних клітин (наприклад, гена білка теплового шоку, RUBISCO і гена запасних білків) або від вірусів рослин (наприклад, вірусних промоторів або лідерних послідовностей), можуть бути клоновані в зазначений вектор. У клітинних системах ссавців, переважними є промотори, що походять від генів ссавців або від вірусів ссавців. Якщо необхідно генерувати клітинну лінію, що містить множину копій даної послідовності, то можуть бути використані вектори на основі SV40 або EBV з відповідним селективним маркером. Експресуючий вектор конструюють так, щоб конкретна кодуюча послідовність нуклеїнової кислоти була присутня у векторі разом з відповідними регуляторними послідовностями, і щоб положення й орієнтація кодуючої послідовності стосовно регуляторних послідовностей дозволяли такій кодуючій послідовності транскрибуватися під "контролем" регуляторних послідовностей, тобто, так, щоб РНК-полімераза, що зв'язується із ДНКмолекулою в регуляторних послідовностей, здійснювала транскрипцію кодуючої послідовності. У деяких випадках може виявитися необхідним модифікувати зазначену послідовність так, щоб вона могла приєднуватися до регуляторних послідовностей у відповідній орієнтації, тобто, зі збереженням рамки зчитування. Зазначені регуляторні послідовності й інші регуляторні послідовності можуть бути ліговані з кодуючою послідовністю нуклеїнової кислоти перед вбудовуванням у вектор. Альтернативно, така кодуюча послідовність може бути клонована безпосередньо в експресуючий вектор, що вже містить регуляторні послідовності й відповідний рестрикційний сайт. Для тривалого високоефективного продукування рекомбінантного поліпептиду, переважною є 49 стабільна експресія. Так, наприклад, клітинні лінії, які стабільно експресують потрібний поліпептид, можуть бути трансформовані з використанням експресуючих векторів, які можуть містити вірусні сайти ініціації реплікації і/або ендогенні експресуючі елементи й вибраний маркерний ген, що є присутнім на тому ж самому або на окремому векторі. Після введення цього вектора, клітини можна залишити на 1-2 дня для росту в збагаченому середовищі, що потім замінюють селективним середовищем. Селективний маркер необхідний для наданняя резистентності, використовуваної з метою відбору, і його присутність дозволяє культивувати й виділяти клітини, успішно експресуючі уведені послідовності. Резистентні клони стабільно трансформованих клітин можуть бути піддані проліферації методами культивування тканини, що підходять для клітин такого типу. Клітинні лінії ссавців, що підходять як хазяїнів для експресії, добре відомі фахівцям, і такими клітинними лініями є багато які іморталізовані клітинні лінії, наявні в Американській колекції типових культур (АТСС), включаючи, без обмеження ними, клітини яєчника китайського хом'ячка (СНО), клітини HeLa, клітини нирок дитинчати хом'ячка (ВНК), клітини нирок мавпи (COS), клітини С127, клітини ЗТЗ, клітини ВНК, клітини НЕK 293, клітини меланоми Боуеса, клітини гепатоцелюлярної карциноми людини (наприклад, Hep G2) і ряд інших клітинних ліній. У бакуловірусній системі, матеріали для одержання експресуючих систем бакуловірус/клітина комахи є комерційно доступними й поставляються в наборах, inter alia, від Invitrogen, San Diego CA (набір "MaxBac"). Загалом, ці методи відомі фахівцям і докладно описані в Summers & Smith, Texas Agricultural Experiment Station Bulletin № 1555 (1987). Клітинами-хазяями, що особливо підходять для використання в даній системі, є клітини комах, такі як клітини Drosophila S2 і клітини Spodoptera Sf9. Фахівцям відома велика кількість систем експресії генів у клітинних культурах рослин і в цілих рослинах. Прикладами прийнятних систем експресії генів у клітинах рослин є системи, описані в патентах США 5693506, 5659122 і 5608143. Інші приклади експресії генів у клітинних культурах рослин описані Zenk, Phytochemistry 30, 3861-3863 (1991). Зокрема, можна використовувати будь-які рослини, з яких можуть бути виділені й культивовані протопласти з наступним продукуванням з них цілих регенерованих рослин, які містять перенесений ген. Зокрема, з культивованих клітин або тканин можуть бути регенеровані всі рослини, включаючи, без обмеження ними, всі основні види цукрового очерету, цукрового буряка, бавовнику, плодових і інших дерев, а також бобових і овочевих рослин. Прикладами особливо переважних бактеріальних клітин-хазяїв є клітини стрептококів, стафілококів, E. coli, Streptomyces і Bacillus suhtilis. Прикладами особливо прийнятних клітинхазяїв для експресії в грибах є дріжджові клітини (наприклад, S. cerevisiae) і клітини Aspergillus. 93661 50 Будь-які системи відбору, які можуть бути використані для виділення трансформованих клітинних ліній, відомі фахівцям. Прикладами є гени тимідинкінази (Wigler Μ. et al. (1977) Cell 11:223-32) і аденін-фосфорибозилтрансферази вірусу простого герпеса (Lowy I. et al. (1980) Cell 22:817-23), які можуть бути використані в tk або aprt±-клітинах, відповідно. Крім того, як основу для відбору можуть бути використані гени резистентності до антиметаболіту, антибіотику або до гербіциду, наприклад, ген дигідрофолат-редуктази (DHFR), що надає резистентності до метотрексату (Wigler Μ. et al. (1980) Proc. Natl. Acad. Sci. 77:3567-70); ген npt, що надає резистентності до аміноглікозидів, неоміцину й до G-418 (Colbere-Garapin F. et al. (1981) J. Mol. Biol. 150:1-14), і гени als або pat, які надають резистентності до хлорсульфурон- і фосфинотрицинацетилтрансферази, відповідно. Були описані й інші селективні гени, приклади яких добре відомі фахівцям. Хоча присутність або відсутність експресії маркерного гена дозволяє припустити, що є присутнім також і потрібний ген, однак, його присутність і експресія ще мають потребу в підтвердженні. Так, наприклад, якщо відповідна послідовність була убудована в послідовність маркерного гена, то трансформовані клітини, які містять відповідні послідовності, можуть бути ідентифіковані по відсутності функції маркерного гена. Альтернативно, маркерний ген може перебувати в тандемі з послідовністю, яка кодує поліпептид відповідно до винаходу, що перебуває під контролем одного промотору. Експресія маркерного гена у відповідь на індукування або відбір звичайно вказує також на експресію тандемного гена. Альтернативно, клітини-хазяї, які містять послідовність нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид відповідно до винаходу, і які експресують зазначений поліпептид, можуть бути ідентифіковані різними методами, відомими фахівцям. Такими методами є, але не обмежуються ними, ДНК-ДНК або ДНК-РНК-гібридизація й біоаналізи на присутність білка, наприклад, сортування клітин по інтенсивності флуоресценції (FACS) або імуноаналізи (такі як твердофазний імуноферментний аналіз [ELISA] і радіоімуноаналіз [РІА]), які передбачають використання мембран, розчинів або чипів для детекції і/або кількісної оцінки нуклеїнової кислоти або білка (див. Hampton R. et al. (1990) Serological Methods, a Laboratory Manual, APS Press, St Paul, MN) і Maddox D.E. et al., (1983) J. Exp. Med. 158, 1211-1216). Існує широкий ряд методів мічення й кон'югування, відомих фахівцям, і ці методи можуть бути використані в різних аналізах на присутність нуклеїнових кислот і амінокислот. Методами, використовуваними з метою продукування мічених зондів для гібридизації або ПЛР-зондів для детекції послідовностей, споріднених з молекулам нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептиди відповідно до винаходу, є мічені олігонуклеотидами, ніктрансляція, мічені по кінцях або ПЛР-ампліфікація з використанням міченого полінуклеотиду. Альтернативно, послідовності, що кодують поліпептид 51 відповідно до винаходу, можуть бути клоновані у вектор для продукування мРНК-зонда. Такі вектори відомі фахівцям, є комерційно доступними й можуть бути використані для синтезу РНК-зондів in vitro шляхом додавання відповідної РНКполімерази. такої як Т7, T3 або SP6, і мічених нуклеотидів. Ці процедури можуть бути проведені з використанням різних комерційно доступних наборів (Pharmacia & Upjohn (Kalamazoo, MI); Promega (Madison WI) і U.S. Biochemical Corp., Cleveland, OH)). Прийнятними репортерними молекулами або мітками, які можуть бути використані для полегшення детекції, є радіонукліди, ферменти й флуоресцентні, хемілюмінесцентні або хромогенні агенти, а також субстрати, кофактори, інгібітори, магнітні частинки й т. п. Молекули нуклеїнової кислоти відповідно до винаходу можуть бути використані також для генерування трансгенних тварин, зокрема гризунів. Такі трансгенні тварини входять у додатковий аспект відповідно до винаходу. Це генерування може бути здійснене шляхом локальної модифікації соматичних клітин або маніпуляцій із зародковими лініями для введення наслідуваних модифікацій. Такі трансгенні тварини можуть бути, зокрема, використані для створення тварин-моделей з метою пошуку молекул лікарських засобів, які є ефективними як модулятори поліпептидів відповідно до винаходу. Поліпептид може бути виділений і очищений з рекомбінантних клітинних культур добре відомими методами, включаючи преципітацію сульфатом амонію або етанолом, екстракцію кислотою, аніонообмінну або катіонообмінну хроматографію, хроматографію на фосфоцелюлозі, гідрофобну хроматографію, афінну хроматографію, хроматографію на гідроксіапатитах і хроматографію на лектині. Для очищення, найбільш прийнятною є високоефективна рідинна хроматографія. У випадку, якщо даний поліпептид був денатурований у процесі виділення і/або очищення, то для відновлення активної конформації може бути використана добре відома техніка рефолдингу білків. Якщо необхідно, то для полегшення очищення білків можуть бути використані також спеціальні векторні конструкції, отримані шляхом приєднання послідовностей, які кодують поліпептиди відповідно до винаходу, до нуклеотидної послідовності, яка кодує поліпептидний домен, що полегшує очищення розчинних білків. Прикладами таких доменів, що полегшують очищення білків, є пептиди, які утворюють хелатні комплекси з металами, такі як: гістидин-триптофанові модулі, які дозволяють проводити очищення на іммобілізованих металах; домени білка А, які дозволяють проводити очищення на іммобілізованому імуноглобуліні; і домен, використовуваний у системі подовження/очищення FLAGS (Immunex Corp., Seattle, WA). Для полегшення очищення, між доменом для очищення й поліпептидом відповідно до винаходу можуть бути включені розщеплювані лінкерні послідовності, такі як послідовності, специфічні до фактора ХА або ентерокінази (Invitrogen, San Diego, СА). Один з таких експресуючих векторів 93661 52 забезпечує експресію гібридного білка, що містить поліпептид відповідно до винаходу, приєднаний до декількох гістидинових залишків, за якими ідуть тіоредоксин або рестрикційний сайт ентерокінази. Гістидинові залишки полегшують проведення очищення за допомогою ІМАС (афінної хроматографії на іммобілізованому іоні металу, описаної Porath J. et al. (1992), Prot. Exp. Purif. 3:263-281), тоді як тіоредоксин або рестрикційний сайт ентерокінази дозволяють виділяти поліпептид з гібридного білка. Обговорення векторів, що містять гібридні білки, можна знайти в Kroll D.J. et al. (1993; DNA Cell Biol. 12:441-453). Якщо експресований поліпептид використовується в аналітичному скринінгу, то звичайно переважно, щоб він був продукований на поверхні клітини-хазяїна, у якій він експресується. У цьому випадку, клітини-хазяї можуть бути зібрані до їхнього використання в скринінг-аналізі, наприклад, таким методом, як сортування клітин з порушенням флуоресценції (FACS) або імуноафінним методом. Якщо поліпептид секретується в середовище, то таке середовище може бути зібране для виділення й очищення експресованого поліпептиду. Якщо поліпептид продукується усередині клітини, то, перед виділенням поліпептиду, ці клітини повинні бути спочатку піддані лізису. Поліпептид відповідно до винаходу може бути використаний для скринінгу бібліотек сполук у кожному з відомих методів скринінгу, застосовуваних для пошуку лікарських засобів. Такі сполуки можуть стимулювати (служити агоністами) або інгібувати (служити антагоністами) експресію гена або активність поліпептиду відповідно до винаходу, а тому вони становлять додатковий аспект даного винаходу. Переважними сполуками є сполуки, здатні впливати на експресію природного гена, що кодує поліпептид відповідно до першого аспекту винаходу, або регулювати активність поліпептиду відповідно до першого аспекту винаходу. Сполуки-агоністи або сполуки-анатагоністи можуть бути виділені, наприклад, із клітин, безклітинних препаратів, хімічних бібліотек або сумішей природних продуктів. Такими агоністами або антагоністами можуть бути природні або модифіковані субстрати, ліганди, ферменти, рецептори, або структурні або функціональні міметики. Прийнятний опис таких методів скринінгу можна знайти в роботі Coligan et al., Current Protocols in Immunology 1(2):Chapter5(1991). Сполуки, які можуть розглядатися як найбільш імовірні кандидати на прийнятні антагоністи, являють собою молекули, які зв'язуються з поліпептидом відповідно до винаходу, але не індукують яких-небудь біологічних ефектів поліпептиду після зв'язування з ним. Потенційними антагоністами є невеликі органічні молекули, пептиди, поліпептиди й антитіла, які зв'язуються з поліпептидом відповідно до винаходу й, тим самим, інгібують або придушують його активність. Таким чином, зв'язування поліпептиду з нормальними клітинними молекулами, що зв'язуються, може бути піддане інгібуванню, яке буде приводити до придушення нормальної біологічної активності такого поліпептиду. 53 Поліпептид відповідно до винаходу, який використовується в такому методі скринінгу, може знаходитися в розчині у вільному стані, може бути іммобілізований на твердому носії або може бути присутнім на клітинній поверхні, або він може бути локалізований усередині клітини. Загалом кажучи, у таких процедурах скринінгу можуть бути використані відповідні клітини або клітинні мембрани, експресуючі поліпептид, що контактує з тестованою сполукою, що приводить до зв'язування, або до стимуляції або інгібування функціональної відповіді. Потім, функціональна відповідь клітин, які контактують з тестованою сполукою, порівнюють із відповіддю контрольних клітин, які не контактували з тестованою сполукою. Такий аналіз, проведений за допомогою прийнятної системи детекції, дозволяє визначити, чи може тестована сполука давати сигнал, який генерується активацією зазначеного поліпептиду. Інгібітори активації звичайно аналізують у присутності відомого агоніста, і оцінюють вплив цього агоніста на активацію в присутності тестованої сполуки. Методи генерування детектованих сигналів в аналізах описаного тут типу добре відомі фахівцям. Конкретним прикладом є спільне введення конструкції, яка експресує поліпептид відповідно до винаходу або його фрагмент, такий як LBD, присутній у вигляді гібрида із ДНК-зв'язувальним доменом GAL4, у клітину разом з репортеркою плазмідою, такою як, наприклад, pFR-Luc (Stratagene Europe, Amsterdam, The Netherlands). Ця конкретна плазміда містить синтетичний промотор з п'ятьма тандемними повторами GАL4зв'язувальних сайтів, що регулюють експресію гена люциферази. При введенні потенційного ліганду в клітини, він буде зв'язуватися з гібридом "GАL4-поліпептид", і індукувати транскрипцію гена люциферази. Моніторинг рівня експресії гена люциферази може бути проведений шляхом детекції його активності на пристрої для зчитування інтенсивності люмінесценції (див. наприклад, Lehman et al., JBC 270, 12953, 1995; Pawar et al., JBC, 277, 39243, 2002). Ще більш переважний спосіб ідентифікації агоніста або антагоніста поліпептиду відповідно до винаходу включає в себе: (a) контактування міченої або неміченої сполуки з поліпептидом, іммобілізованим на будь-якому твердому носії (наприклад, на сферах, пластинах, матричному носії, чипі) і детекцію зазначеної сполуки шляхом визначення присутності мітки або самої сполуки; (b) контактування клітини, яка експресує на своїй поверхні поліпептид, шляхом його штучного заякорювання на клітинній мембрані, або шляхом конструювання химерного рецептора, асоційованого із другим компонентом, здатним давати детектований сигнал у відповідь на зв'язування сполуки із зазначеним поліпептидом, де зазначену сполуку скринуть в умовах, які стимулюють зв'язування із зазначеним поліпептидом; і (c) визначення події зв'язування зазначеної сполуки із зазначеним поліпептидом, або його активації або інгібування шляхом порівняння рівня сигналу, який генерується в результаті взаємодії 93661 54 зазначеної сполуки із зазначеним поліпептидом, з рівнем сигналу, який виробляється за відсутності даної сполуки. Так, наприклад, може бути застосований такий спосіб, як FRET-детекція ліганду, пов'язаного з поліпептидом у присутності пептидних коактиваторів (Norris et al., Science 285, 744, 1999). В інших переважних варіантах винаходу, загальні методи, описані вище, можуть, крім того, включати здійснення ідентифікації агоніста або антагоніста в присутності міченого або неміченого ліганду для поліпептиду. В іншому варіанті винаходу, спосіб ідентифікації агоніста або антагоніста поліпептиду відповідно до винаходу включає в себе: визначення факту інгібування зв'язування ліганду з поліпептидом відповідно до винаходу на будь-якій твердій або клітинній поверхні в присутності сполуки-кандидата в умовах, що стимулюють зв'язування із зазначеним поліпептидом, і визначення кількості ліганду, зв'язаного із зазначеним поліпептидом. При цьому, вважається, що сполука, яка сприяє зниженню рівня зв'язування з лігандом, є конкурентом, що може діяти як агоніст або антагоніст. Причому, переважно, щоб зазначений ліганд був міченим. Більш конкретно, спосіб скринінгу на сполуку, яка є агоністом або антагоністом поліпептиду, включає стадії: (a) інкубування міченого ліганду з поліпептидом відповідно до винаходу, який присутній на твердому носії, із клітинною поверхнею або із клітинною мембраною, що містить поліпептид відповідно до винаходу; (b) визначення кількості міченого ліганду, зв'язаного з поліпептидом на твердому носії, з інтактною клітиною або із клітинною мембраною; (c) додавання сполуки-кандидата до суміші міченого ліганду й іммобілізованого поліпептиду на твердому носії, інтактної клітини або клітинної мембрани стадії (а) і доведення цієї суміші до стану рівноваги; (d) визначення кількості міченого ліганду, зв'язаного з іммобілізованим поліпептидом або із цілою клітиною або із клітинною мембраною, після проведення стадії (с); і (e) порівняння розходження в кількостях зв'язаного міченого ліганду стадій (b) і (d), де сполука, що викликає зниження рівня зв'язування в стадії (d), розглядається як агоніст або антагоніст. Було виявлено, що зазначені поліпептиди можуть модулювати різні фізіологічні й патологічні процеси в залежності від дози, яка вводиться, у вищеописаних аналізах. Таким чином, термін "функціональні еквіваленти" поліпептидів відповідно до винаходу включають поліпептиди, які володіють кожною із зазначених дозозалежних модулюючих активностей у вищеописаних аналізах. Хоча ступінь дозозалежної активності необов'язково повинен бути ідентичний активності зазначених поліпептидів відповідно до винаходу, однак, переважно, щоб у даному аналізі на активність, зазначені "функціональні еквіваленти" володіли дозозалежною активністю, по суті, аналогічною активності поліпептидів відповідно до винаходу. 55 Поліпептиди екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептиди INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 відповідно до винаходу можуть модулювати ріст і диференціювання клітин. Таким чином, біологічна активність поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 може бути оцінена в системах, що дозволяють проводити дослідження росту й диференціювання клітин, таких як системи тканинних культур in vitro. Стимуляція або інгібування проліферації клітин можуть бути виміряні за допомогою різних аналізів. Так, наприклад, для оцінки інгібування росту клітин може бути використане тверде або рідке середовище. У твердому середовищі, клітини, ріст яких піддається інгібуванню, можуть бути відібрані із групи клітин індивідуума шляхом порівняння розмірів утворених ними колоній. У рідкому середовищі, інгібування росту може бути скриноване шляхом вимірювання мутності культурального середовища або включення міченого тимідину в ДНК. Звичайно, включення нуклеозидного аналога в тільки що синтезовану ДНК може бути основою для вимірювання проліферації клітин (тобто, активного росту клітин) у даній популяції. Так, наприклад, як реагент для мічення ДНК може бути використаний бромдезоксіуридин (BrdU), а як детектуючий реагент можуть бути використані мишачі моноклональні антитіла проти BrdU. Це антитіло зв'язується тільки із клітинами, що містять ДНК, у яку був включений бромдезоксіуридин. У комбінації із цим аналізом можуть бути використані різні методи детекції, включаючи імунофлуоресцентні, імуногістохімічні, ELISA- і колориметричні методи. Набори, що включають бромдезоксіуридин (BrdU) і мишаче моноклональне антитіло проти BrdU, є комерційно доступними й поставляються фірмою Boehringer Mannheim (Indianapolis, IN). Вплив поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 відповідно до винаходу на диференціювання клітин може бути оцінене за допомогою контактування стовбурових клітин або ембріональних клітин з різними кількостями зазначених поліпептидів і оцінки такого впливу на диференціювання стовбурових клітин або ембріональних клітин. Для ідентифікації отриманих клітин можуть бути використані тканинноспецифічні антитіла й методи мікроскопії. Було виявлено, що у вищеописаному аналізі, поліпептиди екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептиди INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 можуть також модулювати проліферацію й диференціювання клітин імунної і/або нервової системи залежно від дози. Таким чином, "функціональні еквіваленти" поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 і поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 включають поліпептиди, які володіють будь-якою з таких дозозалежних активностей, спрямованих на регуляцію росту й диференціювання клітин у вищеописаному аналізі. Хоча ступінь дозозалежної активності необов'язково повинен бути ідентичним 93661 56 активності поліпептидів екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 та поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, однак, переважно, щоб указані "функціональні еквіваленти" володіли, по суті, такою ж дозозалежною дією, як і поліпептиди екзонів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 та поліпептидів INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144. У деяких описаних вище варіантах даного винаходу можуть бути використані прості аналізи на зв'язування, у яких адгезію тестованої сполуки до поверхні, що несе даний поліпептид, детектують за допомогою мітки, безпосередньо або опосередковано асоційованої з тестованою сполукою, або аналізи на конкуренцію з міченою сполукоюконкурентом. В іншому варіанті здійснення винаходу можуть бути використані конкурентні аналізи на скринінг лікарських засобів, у яких нейтралізуючі антитіла, здатні зв'язуватися з даним поліпептидом, специфічно конкурують за зв'язування з тестованою сполукою. Таким чином, зазначені антитіла можуть бути використані для детекції на присутність будь-якої тестованої сполуки, що володіє специфічною афінністю зв'язування із зазначеним поліпептидом. Можуть бути також розроблені аналізи для детекції впливу доданих тестованих сполук на продукування мРНК, що кодує зазначений поліпептид у клітинах. Так, наприклад, може бути розроблений такий аналіз ELISA, що дозволяє вимірювати секретовані або клітинно-асоційовані рівні поліпептиду з використанням моноклональних або поліклональних антитіл стандартними методами, відомими фахівцям, і такий аналіз може бути використаний для пошуку сполук, які можуть інгібувати або підсилювати продукування поліпептиду з відповідним чином модифікованих клітин або тканин. Потім може бути визначений рівень утворення зв'язувальних комплексів між поліпептидом і тестованою сполукою. Інший метод, який може бути використаний для скринінгу лікарських засобів, дозволяє здійснювати високоефективний скринінг сполук, що володіють прийнятною афінністю зв'язування з представляючим інтерес поліпептидом (див. Міжнародну патентну заявку WO 84/03564). У цьому методі, велике число різних невеликих тестованих сполук синтезують на твердому субстраті, що потім може бути підданий реакції з поліпептидом відповідно до винаходу й промиванню. Одним зі способів іммобілізації поліпептиду є використання не-нейтралізуючих антитіл. Зв'язаний поліпептид може бути потім детектований методами, добре відомими фахівцям. Очищений поліпептид також може бути безпосередньо нанесений на планшети для наступного використання у вищезгаданих способах скринінгу на лікарські засоби. Методами аналізів, які також підпадають під визначення цих термінів у даному винаході, є методи, які передбачають використання генів і поліпептидів відповідно до винаходу в аналізі на надекспресію або елімінацію. Такі аналізи включають зміну рівнів зазначених генів/поліпептидів у клітинах і оцінку впливу цих змін на фізіологію модифікованих клітин. Так, наприклад, такі експерименти 57 дозволяють більш детально виявити механізми передачі сигналів і метаболічні шляхи, у яких беруть участь конкретні гени/поліпептиди, а також одержати інформацію про ідентичність поліпептидів, з якими взаємодіють досліджувані поліпептиди й вирішити проблему розробки методів регуляції рівнів споріднених генів і білків. Іншими методами пошуку лікарських засобів, які можуть бути використані, є високоефективний скринінг сполук, які мають прийнятну афінність зв'язування з представляючим інтерес поліпептидом (див. Міжнародну патентну заявку WO 84/03564). У цьому методі, велике число різних невеликих тестованих сполук синтезують на твердому субстраті, який потім може бути підданий реакції з поліпептидом відповідно до винаходу й промиванню. Одним зі способів іммобілізації поліпептиду є використання не-нейтралізуючих антитіл. Зв'язаний поліпептид може бути потім детектований методами, добре відомими фахівцям. Очищений поліпептид також може бути безпосередньо нанесений на планшети для наступного використання у вищезгаданих способах скринінгу на лікарські засоби. Приклади прийнятних аналізів, проведених для ідентифікації агоністів або антагоністів поліпептидів відповідно до винаходу, описані в роботі Rosen et al., Curr. Opin. Drag Discov. Devel. 2003 6(2):224-30. Поліпептид відповідно до винаходу може бути використаний для ідентифікації мембранозв'язаних або розчинних рецепторів за допомогою стандартної техніки зв'язування з рецептором, відомої фахівцям, такої як аналізи на зв'язування й перехресне зв'язування з лігандом, у яких даний поліпептид мітять радіоактивним ізотопом, хімічно модифікують або приєднуть до пептидної послідовності, що полегшує його детекцію або очищення, і інкубують із джерелом передбачуваного рецептора (наприклад, з композицією клітин, клітинними мембранами, клітинними супернатантами, тканинними екстрактами або з фізіологічними рідинами). Ефективність зв'язування може бути визначена біофізичними методами, такими як поверхневий плазмонний резонанс і спектроскопія. Аналізи на зв'язування можуть бути використані для очищення й клонування рецептора, але вони можуть бути використані також для ідентифікації агоністів і антагоністів зазначеного поліпептиду, які конкурують із зазначеним поліпептидом за зв'язування з рецептором. Стандартні методи проведення скринінг-аналізів добре відомі фахівцям. В іншому своєму варіанті, даний винахід належить до застосування поліпептиду INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 або його фрагмента, де зазначеним фрагментом, переважно, є фрагмент, специфічний до гена INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144, з метою виділення або генерування агоніста або стимулятора поліпептиду INSP141, INSP142, INSP143 і INSP144 для лікування імуноасоційованого розладу, де зазначений агоніст або стимулятор вибраний із групи, яка складається зі: 93661 58 1. специфічного антитіла або його фрагмента, включаючи: а) химерне, b) гуманізоване або с) повністю людське антитіло, а також 2. біспецифічного або мультиспецифічного антитіла, 3. одноланцюжкового антитіла (наприклад, scFv) або 4. однодоменного антитіла, або 5. пептидо- або не-пептидоміметика, що походить від зазначених антитіл, або 6. антитіло-міметика, такого як (а) антикалін або (b) зв'язувальна молекула на основі фібронектину (наприклад, тринектин або аднектин). Одержання пептидо- або не-пептидоміметиків з антитіл відомо фахівцям (Saragovi et al., 1991 & Saragovi et al., 1992). Антикаліни відомі також фахівцям (Vogt et al., 2004). Зв'язувальні молекули на основі фібронектину описані в патенті США № 6818418 і в WO 2004029224. Крім того, тестованими сполуками можуть бути сполуки різного походження, природи й складу, такі як будь-які невеликі молекули, нуклеїнові кислоти, ліпіди, пептиди, поліпептиди, включаючи антитіла, такі як химерне, гуманізоване або повністю людське антитіло або його фрагмент, що походять від них пептидо- або не-пептидоміметики, а також біспецифічні або мультиспецифічні антитіла, одноланцюжкові антитіла (наприклад, scFv), однодоменні антитіла, антитіла-міметики, такі як антикалін або зв'язувальна молекула на основі фібронектину (наприклад, тринектин або аднектин) і т. п., в ізольованій формі або у вигляді їхньої суміші або комбінацій. Даний винахід належить також до набору для скринінгу, використовуваному в методах ідентифікації агоністів, антагоністів, лігандів, рецепторів, субстратів і ферментів, описаних вище. Даний винахід належить також до агоністів, антагоністів, лігандів, рецепторів, субстратів, ферментів і до інших сполук, що модулюють активність або антигенність поліпептиду відповідно до винаходу відповідно до описаного вище механізмами. Як вказувалося вище, передбачається, що різні молекули відповідно до винаходу (тобто, поліпептиди відповідно до першого аспекту даного винаходу, молекула нуклеїнової кислоти відповідно до другого або третього аспекту даного винаходу, вектор відповідно до четвертого аспекту даного винаходу, клітина-хазяїн відповідно до п'ятого аспекту даного винаходу, ліганд відповідно до шостого аспекту даного винаходу, і сполука відповідно до сьомого аспекту даного винаходу) можуть бути використані для лікування або діагностики захворювань. З метою оцінки ефективності зазначених молекул відповідно до винаходу для лікування або діагностики захворювання можуть бути проведені один або декілька з описаних нижче аналізів. Слід зазначити, що хоча деякі з нижченаведених аналізів описані для тестованих сполук, які є білком/поліпептидом, однак, фахівець у даній галузі може легко модифікувати ці аналізи для їхнього застосування до інших молекул відповідно 59 до винаходу, які також можуть бути використані як "тестовані сполуки". Даний винахід належить також до фармацевтичних композицій, що містять поліпептид, нуклеїнову кислоту, ліганд або сполуку відповідно до винаходу в комбінації з прийнятним фармацевтичним носієм. Ці композиції можуть бути використані як терапевтичні або діагностичні реагенти, як вакцини або як інші імуногенні композиції, докладно описаних нижче. Відповідно до використовуваної тут термінології, композиція, що містить поліпептид, нуклеїнову кислоту, ліганд або сполуку [X], вважається такою що "в основному не містить" домішок [тут, Y], якщо щонайменше 85 мас. % від усієї кількості X+Y у даній композиції становить X. Переважно, X становить щонайменше приблизно, 90%, більш переважно щонайменше приблизно, 95%, 98% або навіть 99% мас. по загальній масі X+Y у даній композиції. Переважно, фармацевтичні композиції повинні містити терапевтично ефективну кількість поліпептиду, молекули нуклеїнової кислоти, ліганду або сполуки відповідно до винаходу. Використовуваний тут термін "терапевтично ефективна кількість" означає кількість терапевтичного агента, необхідного для лікування, ослаблення або попередження розглянутого захворювання або стану, або для досягнення детектованого терапевтичного або профілактичного ефекту. Для кожної сполуки, терапевтично ефективна доза може бути спочатку оцінена або в аналізі клітинної культури, наприклад, пухлинних клітин, або на тваринах-моделях, звичайно на мишах, кроликах, собаках або свинях. З використанням тварини-моделі може бути також визначений відповідний інтервал концентрацій і їхній спосіб введення. Отримана інформація може бути потім використана для визначення прийнятних доз і способів їхнього введення людині. Точна ефективна кількість сполуки для введення індивідууму буде залежати від тяжкості патологічного стану, загального стану здоров'я індивідуума, його віку, ваги, статі й режиму харчування, від часу й частоти введення лікарського засобу, від комбінації(й) лікарських засобів, а також від реактивної чутливості й толерантності/сприйнятливості даного індивідуума до проведеної терапії. Така кількість може бути визначене шляхом рутинного експериментування й може бути встановлена лікарем-клініцистом. Загалом, ефективна доза може становити від 0,01 мг/кг до 50 мг/кг, переважно, від 0,05 мг/кг до 10 мг/кг. Композиції можуть бути уведені пацієнту або окремо, або в комбінації з іншими агентами, лікарськими засобами або гормонами. Фармацевтична композиція може також містити фармацевтично прийнятний носій, що підходить для введення терапевтичного агента. Такими носіями є антитіла й інші поліпептиди, гени й інші терапевтичні агенти, такі як ліпосоми, за умови, що даний носій сам по собі не індукує вироблення антитіл, які негативно впливають на індивідуума, якому вводять зазначену композицію, і не є надмірно токсичним. Прийнятними носіями можуть бути великі макромолекули з уповільненим метаболіз 93661 60 мом, такі як білки, полісахариди, полімолочні кислоти, полігліколеві кислоти, полімерні амінокислоти, співполімери амінокислот і неактивні вірусні частинки. Використовуваними тут фармацевтично прийнятними солями можуть бути, наприклад, солі мінеральних кислот, такі як гідрохлориди, гідроброміди, фосфати, сульфати й т. п., і солі органічних кислот, такі як ацетати, пропіонати, малонати, бензоати й т. п. Докладне обговорення фармацевтично прийнятних носіїв можна знайти в Remington's Pharmaceutical Sciences (Mack Pub. Co., N.J. 1991). Фармацевтично прийнятні носії в терапевтичних композиціях можуть, крім того, містити рідини, такі як вода, фізіологічний розчин, гліцерин і етанол. Крім того, у зазначених композиціях можуть бути присутніми і допоміжні речовини, такі як змочувальні або емульгуючі агенти, рНзабуферювальні речовини й т. п. За допомогою таких носіїв можуть бути отримані фармацевтичні композиції у вигляді таблеток, пігулок, драже, капсул, рідин, гелів, сиропів, суспензій, суспензій і т. п. для перорального прийому пацієнтом. Композиції відповідно до винаходу, після їхнього приготування, можуть бути безпосередньо уведені індивідууму. Індивідуумами, яких піддають лікуванню, можуть бути тварини, зокрема людина. Фармацевтичні композиції, використовувані в даному винаході, можуть бути уведені різними способами, включаючи, без обмеження ними, пероральне, внутрішньовенне, внутрішньом'язове, внутрішньоартеріальне, інтрамедулярне, інтратекальне, інтравентрикулярне, трансдермальне або черезшкірне введення (див., наприклад, WO 98/20734), а також підшкірне, внутрішньочеревинне, інтраназальне, внутрішньокишкове, місцеве, під'язичне, інтравагінальне або ректальне введення. Для введення фармацевтичних композицій відповідно до винаходу можуть бути використані також апарати для "вистрілювання" генів або безголкові шприци. В основному, терапевтичні композиції можуть бути приготовлені у вигляді розчинів для ін'єкцій, або рідких розчинів, або суспензій, або вони можуть бути отримані у вигляді твердих форм, що підходять для одержання розчинів або суспензій у рідких носіях перед їхньою ін'єкцією. Зазначені композиції можуть бути безпосередньо доставлені, в основному, шляхом підшкірної, внутрішньочеревинної, внутрішньовенної або внутрішньом'язової ін'єкції, або вони можуть бути доставлені в інтерстиціальний простір тканини. Ці композиції можуть бути також уведені в уражену ділянку. При цьому, лікування може бути проведене за схемою введення разової дози або дробових доз. Якщо активність поліпептиду відповідно до винаходу перевищує активність, необхідну для лікування конкретного патологічного стану, то в цьому випадку може бути розглянуто декілька підходів. Один з таких підходів передбачає введення індивідууму вищеописаної сполуки-інгібітору (антагоніста) разом з фармацевтично прийнятним носієм, де зазначений інгібітор уводять у кількості, ефективній для інгібування функції поліпептиду, напри