Спосіб одержання заміщених ацеталів аспарагінової кислоти (варіанти) і проміжні сполуки

Даний винахід відноситься до способу синтезу заміщених ацеталів аспарагінової кислоти. Спосіб є корисним для виготовлення біологічно активних сполук, зокрема, визначених інгібіторів каспази чи проліків на їхній основі, таких як інгібітори інтерлейкін-1b-перетворюючого ферменту ("ICE"). Каспази є сімейством ферментів цистеїнопротеаз, що є ключовими медіаторами в шляхах передачі сигналів для апоптозу і ліквідації клітин (Thornberry, Chem. Biol., 1998, 5, R97-R103). Апоптоз, чи запрограмована загибель клітини, є основним механізмом, по якому організми ліквідують небажані клітини. Порушення регуляції апоптозу, або надмірний апоптоз, або недостаток його мають місце при ряді захворювань, таких як рак, гострі запальні й автоімунні порушення, і деякі нейродегенеративні порушення (див. у загальному Science, 1998, 281, 1283-1312; Ellis et al., Ann. Rev. Cell. Biol., 1991, 7, 663). Каспаза-1, перша ідентифікована каспаза, також відома як інтерлейкін-1b-перетворюючий фермент ("ICE"). Каспаза -1 перетворює попередника інтерлейкіну-1b-("pIL-1β") у протизапальну активну форму специфічним розщепленням pIL-1β між Asp-116 і Аlа-117. Крім каспази-1 існують також одинадцять інших відомих каспаз людини, які класифіковані в сімейства, що засновані на їхній біологічній функції. Маються повідомлення про безліч корисних інгібіторів каспаз, що містять альдегідну складову аспарагінової кислоти, яка існує в рівновазі з її циклічною полуацетальною формою, як показано нижче: де R2 представляє іншу частину молекули інгібітору каспази. Були розроблені засновані на полуацеталі перорально доступні проліки цих інгібіторів, що мають ацетальну стр уктуру 1, де R1 - алкіл чи аралкіл, як це ілюструється 2. ICE інгібітор 2 проліки, які розроблені як засіб для лікування ревматоїдного артриту [див. Патент США 5,716,929]. Процес для виготовлення проліків на базі пептидного інгібітору каспази формули 1, де R1 - бензил і R2 амінокислотна послідовність Ac-Y-V-A, був описаний Chapman et al. (Bioorg. Med. Chem. Lett. 1992, 2 (6), 613). Однак, цей шлях має істотні незручності, особливо, якщо бажано одержати хіральні сполуки. Наприклад, процес вимагає дорогого вихідного матеріалу і хроматографічного поділу діастереомерів (див. обговорення в публікації заявки РСТ WO/9903852) . Не дуже давно був описаний більш короткий процес для виготовлення сполук формули 1, де R1 - етил (Патентна заявка РСТ, публікація WO/9903852). Процес включає сумісне додавання аралкіламіну до алкоксифуранону 3, щоб одержати діастереомерні сполуки 4, як це показано нижче: де R3 - алкільна група, що має від одного до чотирьох атомів вуглецю, і R4 необов'язково заміщена арильна група. Діастереомери 4, чи їх аддитивні солі, відповідно до повідомлень, можна відокремити кристалізацією. Потім аралкільну груп у на аміні можна вилучити гідрогенолізом, щоб отримати 5, корисну синтетичну проміжну сполуку для виготовлення інгібіторів каспаз. Одне обмеження в такому підході полягає в умовах гідрогенолізу, що використовується для видалення R3R4CH-, коли R1 - бензил. За таких умов R1 буде також вилучений. Було б бажано мати технологію синтезу інгібіторів каспаз на основі ацеталів аспарагінової кислоти чи проліків на їхній основі, яка підходить для великомасштабного виробництва і переборює вищезгадані недоліки чи іншим способом поліпшує синтез у порівнянні з використовуваними методами. Цей винахід пропонує процес для виготовлення сполуки формули І: де R1 - необов'язково заміщена група, обрана з аліфатичної гр упи, аралкільної групи, гетероциклілалкільної групи чи арильної групи, і R2 - органічний радикал. Процес особливо корисний для одержання сполук І, де R2 - Р 2-Р4 складова інгібітора каспаз чи її частина. Деякі сполуки формули І є проліками на основі інгібіторів каспаз, зокрема, ICE інгібіторів. R2 - переважно будь-яка складова, котра, будучи приєднаною до іншої частини молекули формули І, забезпечує такий інгібітор. Частини R2, зокрема, згадуються в попередньому рівні техніки як Р2, Р3 чи Р4 складові чи сайти. Ці позначення Рх є посиланнями на амінокислотну послідовність поруч із місцем аспартильного розщеплення визначеного каспазного субстрату. Р1 відноситься до аспартильного залишку субстрату, коли розщеплення, яке викликане каспазою, відбувається на природному субстраті. При конструюванні нових, непептидних інгібіторів каспаз, позначення Рх часто залишають, щоб показати, яка частина амінокислотної послідовності була замінена непептидною складовою. У тому вигляді, як він використовується тут, термін "Р2-Р4" складова відноситься або до амінокислотної послідовності, що описана вище, або до хімічної складової, котра, як відомо, може замінити таку послідовність, щоб стати субстратом каспази, і, зокрема, субстратом ICE. Приклади Р2-Р4 складових, котрі є непептидними, описані в Патентах США 5,919,790 (Allen et al.); 5,874,424 (Batchelor et al.); 5,847,135 (Bemis et al.); 5,843,904 (Bemis et al.); 5,756,466 (Bemis et al.); 5,716,929 (Bemis et al.); 5,656,627 (Bemis et al.); WO 99/36426 (Warner-Lambert); Dolle et al., J. Med. Chem., 40, 1941 (1997); WO 98/10778 (Idun); WO 98/11109 (Idun); WO 98/11129 (Idun) і WO 98/16502 (Warner Lambert), усі з яких включені у цю заявку як посилання. Один метод даного способу для створення І, згаданий тут як Метод А, включає такі стадії: (a) забезпечення бутенолактону формули II: де R1 є таким, як описано вище; (b) обробка II азидом N3-Y, де Υ водень, силільна група чи протиіон, для створення азидолактону III: (c) перетворення III в амінолактон IV чи імінофосфоран V: (d) сполучення IV чи V із R2COOH чи її хімічно активним еквівалентом, щоб отримати І. Буде зрозуміло, що груп у R2 можна обрати з будь-якого органічного радикала, що є стійким до умов реакції сполучення, типу тих умов, що описані тут. Переважно R2 - це Р2-, Р2-Р 3- чи Р 2-Р3-Р 4- складова. Якщо не буде обговорено інакше, тут будуть використані наступні визначення. Терміни "лактон" і "фуранон" можуть використовуватися взаємозамінно, що зрозуміло фахівцям у даній області. Термін "аліфатичний", як він використовується тут, позначає лінійні, розгалужені чи циклічні С 1-С12 вуглеводні, що цілком насичені чи містять одну чи більшу кількість одиниць ненасиченості. Наприклад, придатні аліфатичні групи включають заміщені чи незаміщені лінійні, розгалужені чи циклічні алкільні, алкенільні, алкінільні групи і їхні гібриди, такі як (циклоалкіл) алкіл, (циклоалкеніл)алкіл чи (циклоалкіл)алкеніл. Термін "алкіл" і "алкокси" у застосуванні окремо чи як частина більшої складової відноситься як до прямого, так і до розгалуженого ланцюгів, що містять від одного до дванадцяти атомів вуглецю. Терміни "алкеніл" і "алкініл", використовувані окремо чи як частина більшої складової, включають як прямі, так і розгалужені ланцюги, що містять від двох до дванадцяти атомів вуглецю. Термін "арил", використовуваний окремо чи як частина більшої складової, наприклад, як у "аралкіл", відноситься до ароматичних кільцевих груп, що мають від п'яти до чотирнадцяти членів, таких як феніл, бензил, 1-нафтил, 2-нафтил, 1-антрацил і 2-антрацил, і гетероциклічним ароматичним групам чи гетероарильним групам, таким як 2-фураніл, 3-фураніл, N-імідазоліл, 2-імідазоліл, 4-імідазоліл, 5імідазоліл, 3-ізоксазоліл, 4-ізоксазоліл, 5-ізоксазоліл, 1,3,4-оксадіазоліл, 1,2,4-оксадіазоліл, 2-оксадіазоліл, 5оксадіазоліл, 2-оксазоліл, 4-оксазоліл, 5-оксазоліл, 2-пірроліл, 3-пірроліл, 2-піридил, 3-піридил, 4-піридил, 2піримідил, 4-піримідил, 5-піримідил, 3-піридазиніл, 2-тіадіазоліл, 5-тіадіазоліл, 2-тіазоліл, 4-тіазоліл, 5-тіазоліл, 5-тетразоліл, 2-триазоліл, 5-триазоліл, 2-тієніл, чи 3-тієніл. Термін "арильне кільце" також відноситься до кілець, що необов'язково заміщені. Арильні групи також включають злиті поліциклічні ароматичні кільцеві системи, у яких карбоциклічне ароматичне кільце чи гетероарильне кільце злите з одним чи більшою кількістю інших кілець. Приклади включають тетрагідронафтил, бензімідазоліл, бензотієніл, бензофураніл, індоліл, хінолініл, бензотіазоліл, бензооксазоліл, бензімідазоліл, ізохінолініл, ізоіндоліл, акридиніл, бензоізоксазоліл, і т.п. Також у рамки терміна "арил", як він використовується тут, входить група, у якій одне чи більш ізоциклічних ароматичних кілець і/чи гетероарильні кільця злиті з циклоалкільним чи неароматичним гетероциклічним ядром, наприклад, ідани чи тетрагідробензопіани. Термін "гетероциклічна група" відноситься до насичених і ненасичених моноциклічних чи поліциклічних кільцевих систем, що містять один чи більшу кількість гетероатомів і розмір кілець від трьох до восьми, таких як піперидиніл, піперазиніл, тетрагідрофураніл, піролідиніл, тетрагідропіраніл, морфолініл, і т.п. Алі фатична, алкільна, арильна, гетероциклічна чи ізоциклічна група може містити один чи більшу кількість замісників. Замісники відібрані з тих, що будуть стійкими при умовах реакції даного процесу, як це повинно бути загальновідомо фахівцям у даній області. Приклади замісників включають галоген, -R, -RО, -ОН, захищений ОН (типу ацилокси), феніл (Ph), заміщений Ph, -OPh, заміщений -OPh, -NО2, -CN, -NHR, -N(R)2, NHCOR, -NHCONHR, -NRCONHR, NHCON(R)2, -NRCON(R)2, -NRCOR, -NHCO2R, -NRCO2R, -CO2R, -COR, CONHR, -CON(R)2, -S(O)2R, -SONH2, -S(O)R, -SO2NHR, -SO2N(R)2 , -NHS(O)2R, NRS(O)2R, =О, =S, =NNHR, =NNR2, =N-OR, =NNHCOR, =NNRCOR, =NNHCO2R, =NNRCO2R, =NNHSO2R, =NNRSO2R, чи =NR де R необов'язково заміщена аліфатична, арильна чи аралкільна група. Здатний до заміщення азот на гетероциклічному ядрі може бути необов'язково заміщений. Придатні замісники на азоті включають R, COR, S (О)2R, і CO 2R, де R - аліфатична гр упа чи заміщена аліфатична група. Якщо не обговорено інакше, структури, що зображені тут, як передбачається, включають усі стереохімічні форми структури, тобто R і S конфігурації для кожного асиметричного центра. Тому, єдині стереохімічні ізомери також як енантіомерні та діастереомерні суміші розглянутих сполук входять в обсяг винаходу. Якщо інакше не заявлено, структури, що зображені тут, як передбачається, включають сполуки, що відрізняються тільки присутністю одного чи більшої кількості збагачених ізотопами елементів. Наприклад, сполуки, що мають розглянуту стр уктур у, за винятком того, що водень замінений дейтерієм чи тритієм, чи вуглець заміщений вуглецем, збагаченим 13С- чи 14С, входять в обсяг цього винаходу. Бутенолактон II цілком доступний і недорогий. Кращі групи R1 включають метил, етил, пропіл, 2-пропіл, бутил, пентил, гексил, 4-метилпентил, 2-метилпропіл, циклопентил, циклогексил, циклопентилметил, циклогексилметил, фенілетил, фенілпропіл, фенілбутил, (d)-ментил, (1)-ментил, 1-адамантил, 2-адамантил, 1інданіл, 2-інданіл, борніл, 3-тетрагідрофураніл, бензил, α-метилбензил, 4-хлоробензил, 4-фторобензил, 4метилбензил, 4-(2-пропіл)бензил і 4-трифторметилбензил. Найбільш кращі групи R1 включають етил і бензил. Азидолактон III може бути отриманий сполученням чи Майкловским доповненням групи N3 до II відповідно до методів, що загальновідомі з попереднього рівня техніки для аналогічних сполук (див. S. J. Miller et al., 1999, Orgr. Lett., 1 (7), 1107). Наприклад, III можна отримати додаванням II до заздалегідь перемішаного розчину N3-Y і кислотного каталізатора в придатному розчиннику з наступним додаванням основи Льюіса. Азидом може бути будь-який нуклеофільний азид, що є придатним з точки зору попереднього рівня техніки. Приклади таких азидів включають лужні чи лужноземельні солі азиду, такі як NaN3 чи LiN3, тетралкіламонію азид, азидотриалкіл-, азидотриаліл-, азидоалкілдіарилчи азидодіалкіларилсилани, такі як триметилсилілазид, трифенілсилілазид чи дифенілметилсилілазид, чи азидотриалкілтини, такі як азидотриметил чи азидотрибутилтин. Коли N3-Y - тричі заміщений силілазид типу триметилсилілазиду, можна використовувати наступні умови та реактиви. Придатні кислотні каталізатори включають карбонові кислоти типу мурашиної кислоти, оцтової кислоти, пропіонової кислоти та бензойної кислоти і галоїдовані карбонові кислоти типу трифтороцтової і трихлороцтовоі кислот і кислоти Льюіса типу BF3×OЕt 2, три хлористий алюміній, хлорид цинку і трихлористий титан. Оцто ва кислота і BF3×OЕt 2 - кращі кислоти. Придатні розчинники включають ефірні розчинники, такі як тетрагідрофуран, D ME, діетиловий ефір, метил трет-бутиловий кетон чи діоксан; ароматичні вуглеводні типу бензолу, толуолу чи ксилолу; галоїдовані вуглеводні типу хлороформу, тетра хлориду вуглецю, ди хлорметану чи дихлоретану. Кращий розчинник - дихлорметан. Присутність основи Льюіса необхідна тільки в каталітичній кількості. Придатні основи Льюіса включають аліфатичні третинні аміни, такі як триетиламін, діізопропіламін, 1,8-діазабіцикло [5.4.0]ундек-7-ен (DBU), 1,5-діазабіцикло[4.3.0]нон-5-ен (DBN); гетероароматичні основи, такі як N-алкіл імідазол (який може бути зв'язаний зі смолою) чи піридин. Краща основа - DBU. Реакція може бути здійснена при температурі в діапазоні приблизно від 0° до 100°С, переважно приблизно від 0° до 40°С, і найбільш переважно - приблизно від 20° до 40°С. Концентрація II буде в діапазоні від 0,01М до 10М, переважно приблизно від 0,1 до 1,0Μ. Кількості N3-Y реагенту типу триметилсилілазиду і кислоти Льюіса будуть для кожного в загальному знаходитися в діапазоні приблизно від 1,0 до 10 еквівалентів на еквівалент II. Вищезгадані умови й реактиви для перетворення II у III можуть змінюватися в залежності від природи N 3Y. Коли N3-Y -азид, де протиіон - лужноземельний метал типу літію, натрію, барію чи кальцію, можна використовува ти наступні умови й реактиви. Кількість азиду буде знову в діапазоні приблизно від 1,0 до 10,0 еквівалентів. Температура реакції буде такою, як описана для триметилсилілазиду. Придатні кислоти включають мурашину кислоту, оцтову кислоту, бензойну кислоту і буферизовані кислоти, такі як тетрабутиламонію бісульфат, хлористий амоній, оцтовокислий амоній і мурашинокислий амоній. Кращі кислоти - оцтова кислота, тетрабутиламонію бісульфат і хлористий амоній. Кількість кислоти буде взагалі в діапазоні приблизно від 1,0 до приблизно 10,0 еквівалентів. Придатні розчинники включають непротонні органічні розчинники, такі як ацетон, N-метилпіролідон, метилетилкетон, тетрагідрофуран (THF), діоксан, диметоксиетан (DME), диметилформамід (DMF) і галоїдовані вуглеводні, що описані вище. Коли Ν 3-Υ - ΗΝ3, переважно використовувати надлишок азиду, узагалі приблизно від 5 до 25 еквівалентів азиду на еквівалент бутенолактону II (див. Lakschmipathi et al., 1997, Tetrahedron Lett., 38 (14), 2551). Потрібна тільки каталітична кількість основи, взагалі в діапазоні приблизно від 0,01 до 0,25 еквівалентів, переважно принаймні приблизно 0,10 еквівалентів. Придатні основи включають третинні основи аміну, такі як триетиламін, діізопропіламін, DBU, DBN чи ароматичні N-гетероцикли, такі як піридин, алкілпіридини і Nалкілімідазол (який може бути зв'язаний смолою), переважно триетиламін. Придатні розчинники включають ароматичні вуглеводні типу бензолу, толуолу чи ксилолу. Переважним є толуол. Температура реакції буде взагалі в діапазоні від приблизно 20°С до приблизно 110°С, переважно від приблизно 70°С до приблизно 90°С. Коли N3-Y - Et2AlN3, переважно використовувати приблизно від 1,0 до 3,0 еквівалентів азиду на еквівалент бутенолактону II. (Chung, et al., 1998, Bull. Korean Chem. Soc, 9, 269). Придатні розчинники включають непротонні органічні розчинники, такі як діетиловий ефір, метил трет-бутиловий ефір, діоксан, тетрагідрофуран, гексан, бензол і толуол, що є кращим розчинником. Температура реакції буде в діапазоні від приблизно -20°С до приблизно 40°С, переважно від приблизно 20°С до приблизно 40°С. Азидолактон III може бути перетворений у відповідний амінолактон IV гідруванням чи реакцією з трифенілфосфіном. Гідрування більш підходить, коли R1 - група, що є стійкою до умов гідрування, така як алкільна група. Можна використовувати стандартні умови гідрування, такі як застосування водневого газу під тиском 1-4 атмосфери. Альтернативно, водень може бути зроблений in situ відомими методами. Наприклад, таким, як утворення мурашинокислого амонію при умовах фазового переходу. Азидолактони III, що містять бензильні й інші R1 групи, які не є стійкими до гідрування, можна відновити до амінолактону IV трифенілфосфіном шляхом відомої реакції Стаудінгера. Подібні реактиви, що відновлюють, включають триметил-, триетил- чи трибутилфосфін, чи алкіл-дифенілфосфініт, такий як метил- чи етилдифенілфосфініт. Для цього відновлення придатні розчинники включають водяні органічні розчинники, такі як THF, діоксан, ацетонітрил, ацетон і DMF, що містить приблизно від 1% до 50% води, переважно від приблизно 5 % до 10% води. Кращий органічний розчинник - THF. Температура реакції може бути в діапазоні від приблизно 0°С до приблизно 60°С, переважно між приблизно 20°С і приблизно 40°С. Альтернативно, азидолактон III можна обробити трифенілфосфіном чи подібним відновником у безводних умовах, щоб одержати імінофосфоран V, що є корисною проміжною сполукою: Тому, одне втілення Методу А реалізується через проміжну сполуку V, а інше втілення Методу А реалізується через проміжну сполуку IV. Амінолактон IV, отриманий як описано вище, можна використовувати з чи без відділення від реакційної суміші. Бажані проліки І інгібітору каспаз одержують із IV приєднанням відповідної Р2, Р2-Р3, чи Р2-Р4 складової. Сполучення IV із такою складовою можна здійснити застосуванням відповідної карбонової кислоти чи її реактивного еквівалента при стандартних умовах утворення амідної зв'язки чи сполучення. Типова реакція сполучення включає придатний розчинник, IV у концентрації у межах від приблизно 0,01 до 10М, переважно приблизно від 0,1 до 1,0М, необхідну карбонову кислоту, основу та реактив пептидного зв'язку. Якщо IV використовується без відділення, сполучення можна виконати in situ у розчиннику реакційної суміші, який використовували при виготовленні IV, чи в іншому розчиннику. До цієї реакційної суміші можна додати необхідну карбонову кислоту і реакція підтримується при температурі в діапазоні приблизно від 0° до 100°С, переважно між приблизно 20° і 40°С. Потім основу та реактив пептидного зв'язку додають до суміші, що підтримується при температурі в діапазоні приблизно від 0° до 60°С, переважно між приблизно 20° до 40°С. Основою типово є третинна амінна основа, така як триетиламін, діізопропілетиламін, N-метилморфолін, DBU, DBN, N-метилімідазол, переважно триетиламін чи діізопропілетиламін. Кількість використовуваної основи, загалом, - до приблизно 20 еквівалентів на еквівалент IV, переважно принаймні приблизно 3 еквіваленти основи. Приклади реактивів пептидного зв'язку включають DCC (дициклогексилкарбодіімід), DIC (діізопропілкарбодіімід) , ди-п-толуолкарбодіімід, BDP (1-бензотриазолдиетилфосфат-1-циклогексил-3-(2морфолінілетил) карбодіімід), EDC (1-(3-диметиламінопропіл-3-етил-карбодііміду хлоргідрат), циануровий фторид, циануровий хлорид, TFFH (тетраметилфторфомамідний гексафторфосфосфат), DPPA (дифенілфосфоразидат), ВОР (бензотриазол-1-ілокситрис(диметиламіно)фосфонію гексафторфосфат), HBTU (О-бензотриазол-і-іл-N,Ν,Ν',N'-тетраметилуронію гексафторфосфат), TBTU (О-бензотриазол-і-іл-Ν,Ν,Ν',Ν'тетраметилуронію гексафторфосфат), TSTU (О-(N-сукцинімідил) -Ν,Ν,Ν',Ν'-тетраметилуронію тетрафторборат), HATU (N-[(диметиламіно)-1-Н-1,2,3-триазоло[4,5,6]-піридин-1-ілметилен]-N-метилметанамонію гексафторфосфат N-окис), BOP-СІ (біс(2-оксо-3-оксазолідиніл) фосфіновий хлорид), РуВОР ((1-Н1,2,3-бензотриазол-1-ілокси)-трис(піролідино) фосфонію тетрафтор-фосфат), ВrОР (бромотрис (диметиламіно) фосфонію гексафторфосфат), DEPBT (3-(диетоксифосфорилокси)-1,2,3-бензотриазин-4(3Н)он), РуВrОР (бромотрис (піролідино) фосфонію гексафторфосфат). EDC, НОАТ, BOP-СІ і РуВrОР - кращі реактиви пептидного зв'язку. Кількість реактиву пептидного зв'язку знаходиться в діапазоні приблизно від 1,0 до приблизно 10,0 еквівалентів. Необов'язкові реактиви, що можуть використовуватися в реакції утворення амідного зв'язку, включають DMAP (4-диметиламінопіридин) чи активні ефірні реактиви, такі як НОВТ (1гідроксибензотриазол), НОАТ (гідроксиазабензотриазол), HOSu (гідроксисукцинімід), ΗΟΝΒ (ендо-N-гiдрокси5-норборнен-2,3-дикарбоксамід), у кількостях у межах від приблизно 1,0 до приблизно 10,0 еквівалентів. Альтернативно, можна обробити чи IV, чи V хімічно активним еквівалентом R2COOH карбонової кислоти, таким як Р2-, Р2-Р 3- чи Р2-Р 3-Р4-С (=О)Х, де С(=О)Х - гр упа, що є більш хімічно активною, ніж СООН у реакції сполучення. Приклади -С(=О)Х гр упи включають групи, де X - СІ, F, OC(=O)R (R = алі фатична чи арильна група), SH, SR, SAr чи SeAr. Коли проміжною сполукою є V, а не IV, переважно, щоб у реакції сполучення використовувався кислотний фторид (X - це F). Придатні умови для використання цих реактивних еквівалентів відомі з попереднього рівня техніки. Відомий ряд хімічних гр уп, які можна використовувати як Р3-Р 2- частин у ICE чи проліків інгібітору каспаз. Приклади таких гр уп Р3-Р2- показані в Таблиці 1 як частина Р4-Р3-Р2-складової. де n - від 0 до 3; АА відноситься до бічного ланцюга амінокислоти; X - Ν, O, S, SO, SO2, CHF, CF 2, C(R3)2, C=O чи C=NOR; A - O, S чи H2; Υ - N чи CH; R - водень, С1-12 алкільна група, арильна група чи гетероарильна група, причому групи R необов'язково заміщені оном чи галогеном; R3 - алкіл, що має від одного до шести атомів вуглецю; і R5 - водень, гало, алкіл, алкокси, галоалкіл, галоалкокси, аміно, феніл, фенокси, гідрокси, алкоксикарбоніл, карбоксил, алкілкарбоніл, алкілсульфоніл, алкілсульфоксил, алкілкарбоніламіно, алкілкарбонілалкіламіно, алкіламіно, діалкіламіно, аміносульфоніл чи цианогруппа; і R6 і R7 незалежно обрані з R3, арилу, гетероарилу, (С1-12 алкіл) арилу, (С1-12) бензоциклоалкілу чи (C1-12 алкіл) гетероарилу. Кращі групи Р4-Р 3-Р2- показані в Таблиці 2. Таблиця 2. Кращі групи Р4-Р3-Р 2 де R6 - необов'язково заміщений бензил, як описано нижче, чи 2-інданіл, і Р4 складова представлена R-T-, де R-T - це R-CO, ROC=O, RNHC=O, RC(O) C=O чи RSO2 . Кращі R групи Р4 показані в Таблиці 3. Найбільше переважно, якщо R-T- - це R-CO, де R - 1-нафтил, 2-нафтил, 1-ізохінолініл чи 3 4 5 де позиції 3 і 5 в R незалежно і необов'язково заміщені галогеном, переважно хлором, чи С1-3 алкілом, а позиція 4 необов'язково заміщена аміно, ацетамідо, гідрокси чи метокси. Найбільш кращі групи Р4-Р 3-Р2- показані в Таблиці 4. де R, відповідно до Таблиці 3, - одна з наступних гр уп: 100, 105, 107, 108, 114, 117, 119, 126, 136, 139, 140, і 141. При приєднанні Р4-Р3-Р2- складової чи її частини складова може бути приєднана як одне ціле, як описано вище, чи субблоки складової можуть бути приєднані послідовно. Наприклад, Вос-захищений пролін (піролідинальфа-карбонова кислота) можна приєднати до IV, щоб одержати VI. Після видалення групи Вос, Р3 чи Р3-Р4 складові можна приєднати алкілуванням чи ацилуванням азоту піролідин-альфа-карбонової кислоти. Реакція Ν3-Υ на рацемічному II узагалі дає анти-ізомери ІІІа і ІІІb, що показані вище. Вони можуть бути перетворені даним процесом в анти-продукти Іа і Іb. У багатьох випадках R2 буде хіральним фрагментом і Іа та Іb будуть діастереомерними. Щоб розділити діастереомери, можна використовува ти хроматографію і/чи кристалізацію, у залежності від природи R1 і R2. Епімеризація як Іа, так і Іb дає сін ізомери Іс чи Id, відповідно. Реакцію епімеризації виконують у присутності протонової кислоти чи кислоти Льюіса (Патентна заявка Франції 97/08932). Придатні кислоти Льюіса включають хлорне залізо, тетрахлорид титан у, трихлористий бор, трифтористу сполуку бора і тетрахлорид олова, а придатні протонові кислоти включають органічні кислоти, такі як метансульфонова кислота, трифтороцтова кислота і паратолуолсульфонова кислота і неорганічні кислоти, такі як соляна кислота і сірчана кислота. Інший метод даного процесу для виготовлення сполуки І здійснюється через бутенолактон VII, де X - хлор, бром чи йод: Кращим вихідним бутенолактоном VII є бромофуранон (X = Вr) , який можна отримати за Escobar et al., An. Quim., 1971,. 67, 43. Цей процес, згаданий тут як Метод В, включає стадії: (a) забезпечення бутенолактону VII: де R1 такий, як описано вище, і X - хлор, бром чи йод; (b) обробка VII азидом Ν3-Υ, де Υ - силільна група чи протиіон, для утворення азидобутенолактону VIII: (c) перетворення VIII в амінобутенолактон IX чи імінофосфоран XI: (d) сполучення чи IX, чи XI із R2COOH чи її хімічно активним еквівалентом, щоб одержати X: (e) відновлення подвійного зв'язку фуранового кільця в X, щоб одержати І. R2COOH - це органічний радикал, переважно Р2-, P2-Р3-, чи Р2-Р 4 карбонова кислота. Буде очевидно, що стадії b-d вищезгаданого Методу В способу аналогічні стадіям, що описані раніше щодо Методу А, і можуть бути виконані подібним чином. Також у рамках даного винаходу інше втілення реакції зв'язку аміну IX для одержання І здійснюють ацилуванням аніона IX із використанням реактивного еквівалента карбонової кислоти, такого як Р2-, P2-P3-, чи P2-P3-P4-C (=O) X, де С(=О) Х таке, як описано вище. Аніон IX спочатку одержують обробкою IX у розчиннику будь-якою придатною основою. Приклади розчинників, що можуть використовуватися, включають ефірні розчинники, такі як THF, DME, діоксан, діетиловий ефір, метил трет-бутиловий ефір; ароматичні вуглеводні, такі як бензол, толуол, ксилол; галоїдовані вуглеводні, такі як дихлорметан, тетрахлорид вуглецю, дихлоретан; чи інші органічні розчинники, такі як ацетонітрил. Кращі розчинники включають THF, DME, толуол або дихлорметан. Придатні основи для одержання аніона включають органічні основи, такі як гідрид лужного металу, трет-бутоксид лужного металу, алкільний чи арильний літій, такий як метил- чи бутил-феніллітій; амід лужного металу, такий як літію-, натрію - чи калію біс (триметилсиліл) амід, діізопропіламід чи тетраметилпіперидин. Кращі основи включають біс (триметилсиліл) амід літію, діізопропіламід літію чи тетраметилпіперидин літію. Аніон IX обробляють карбоновим кислотним еквівалентом при температурі реакції, яка може бути в діапазоні приблизно від -78°С до 120°С, переважно між приблизно 0°С і 60°С. Азидобутенолактон VIII може бути отриманий з VII заміною його замісника X азидом. Для реакції VII, де його замісник X - це бром, VII переважно обробляють лужною або лужноземельною сіллю азиду, такою як NaN3 чи LiN3. Силілазид (N3-Y, де Υ -описана вище силільна група) можна використовувати в присутності фтористого реактиву, такого як фтористий тетрабутиламоній, фтористий цезій, фтористий калій, фтористий натрій чи щось подібне, щоб одержати аніон нуклеофільного азиду. Придатні розчинники включають непротонні органічні розчинники, такі як ацетон, ΝΜΡ, МЕК, TH F, D ME і діоксан, і галоїдовані вугле водні, такі як хлороформ, тетрахлорид вуглецю, дихлорметан і дихлоретан. Реакція протікає при температурі в діапазоні приблизно від 0°С до 100°С, переважно між приблизно 20°С і 40°С. Відновлення подвійного зв'язку фуранонового кільця в X, щоб одержати І, можна здійснити за допомогою гідридного відновного агента, зокрема, борогідриду. Приклади таких борогідридів включають борогідрид натрію чи літію, триацетоксиборогідрид натрію чи літію, цианоборогідрид натрію чи літію, цианоборогідрид тетрабутиламонію, триалкілборогідрид натрію чи літію, переважно цианоборогідрид натрію. Типово реакційну суміш регулюють так, щоб вона була слабко кислою, переважно з рН між 3,0 і 6,0, кислотами, такими як НСІ, НВr, оцтова кислота, мурашина кислота, трифтороцтова кислота, BF3×OEt2 , трихлористий алюміній, хлорид цинку чи тетра хлорид титану. Необов'язково реакція може бути буферизованою 1,0-5,0 еквівалентами оцтовокислого натрію. Необов'язково реакцію можна катализувати додаванням 1-5% СоСl2/полукорину, ZnCl2, чи 1-2 еквівалентів хлор-триметилсилану. Відомі такі хіральні гідридні відновники як R- чи S-Alpine Hydride ® (літій В-ізопінокамфеїл-9-бора-біцикло[3.3.1]ноніл гідрид) для здійснення асиметричного відновлення. Для одержання І можна також виконати відновлення кільцевого подвійного зв'язку в X. Це корисно, коли R стійкий до умов гідрування, наприклад, коли R1 є алкілом. Типові умови гідрування включають водневий газ під тиском у діапазоні приблизно від 1 до 100 атмосфер, звичайно, приблизно від 15 до 70 атмосфер, і присутність каталізатора в кількості приблизно від 0,1 до 0,5еквівалентів на еквівалент X. Придатні каталізатори включають Pd/C, Pd(OH)2, PdO, Pt/C, PtO2, переважно Pt/C чи Pd/C. Придатні розчинники включають етилацетат, спирти, такі як метанол, етиловий спирт, ізопропіловий спирт, ароматичні вуглеводні, такі як бензол, толуол, ксилол, ефірні, такі як THF, DME, діоксан, переважно етиловий спирт чи THF. Коли R1 алкіл чи аралкіл, такий як бензил, родієвий (І) чи рутенієвий (II) каталізатор є кращий для стереоселективного відновлення. Такий каталізатор одержують реакцією металу у вигляді одного з його різних комплексів із хіральними формами лігандів, такими як метил-чи етил-DuPHOS (1,1-біс-2,5-діалкілфосфолано)бензол, DIOP (2,3-0-ізопропіліден-2,3-дигідрокси-1,4-біс(дифенілфосфіно) бутан), BINAP (2,2'-біс(дифенілфосфіно)-1,1'бінафтил), CHIRAPHOS (біс (дифенілфосфіно) бутан), ВРРМ (N-t-бутокси-карбоніл-2-(дифенілфосфіно)метил4-(дифенілфосфіно) піролідин), BPPFA (N/N-диметил-1-[1',2-біс(дифенілфосфіно) фероценіл]етиламін), DEGPHOS (N-бензил-3,4-біс(дифенілфосфіно) піролідин) чи алкіл - ΒΡΕ (бісфосфоланоетан). Багато інших придатних лігандів відомі з попереднього рівня техніки. Кращі каталізатори - 1,2-біс(2,5-діалкіл-фосфолано) бензол(циклооктадієн)родій (І) трифторметансульфонат, де алкіл - алкільна група з прямим чи розгалуженим ланцюгом з 1-8 атомами вуглецю, необов'язково заміщена ароматичним вуглеводнем типу фенілу. Використання (R,R) ізомеру цих лігандів приведе до (S) -конфігурації α-аміновуглецю в продукті, а використання (S, S) ізомеру приведе до (R) конфігурації. Придатні розчинники включають етилацетат, спирти, такі як метанол, етиловий спирт чи ізопропіловий спирт, ароматичні вуглеводні, такі як бензол, толуол чи ксилол, ефіри, такі як THF, DME чи діоксан. Кращі розчинники - толуол чи метанол. Реакційна концентрація X буде типово в діапазоні від приблизно 0,01М до 1,0М, переважно від приблизно 0,1М до 1,0М. Звичайно, температура реакції - в діапазоні від приблизно 0°С до 60°С, переважно від приблизно 20°С до 40°С. (Для використання родієвих каталізаторів див.: G. Zhu, Z. Chen, X. Zhang; J. Org. Chem. (1999) 64, 6907-6910; M.J.Burk, J.G.Allen, W.F.Kiesman; J. Amer. Chem. Soc, (1998), 120, 657-663; M.J.Burk, J.E.Feaster, W.A.Nugent, R.L.Harlow; J. Amer. Chem. Soc, (1993), 115, 10125-10138; Для використання рутенієвих каталізаторів див.: J.M.Brown, M.Rose, F.I.Knight, A.Wienand; Reel Trav Chim Pays-Bas, (1995), 114, 242-251; M.Saburi, M.Ohnuki, M.Ogasawara, T.Takahashi, Y.Uchida; Tetrahedron Lett. (1992), 33, 5783-5786; U Matteoli, V.Beghetto, A.Scrivanti; J Molecular Catalysis A: Chemical 140 (1999) 131-137). Згаданий вище Метод В описує послідовність, у якій амінобутенолактон IX спочатку з'єднують із Рх чи Рх-у складовою каспази і потім відновлюють кільцевий подвійний зв'язок. Альтернативно, відновлення й сполучення можна виконувати у зворотному порядку (Метод С). Метод С даного процесу включає стадії: (a) забезпечення бутенолактону VII: де R1 такий, як описаний вище, і X - хлор, бром чи йод; (b) обробка VII азидом N3-Y, де Υ - силільна група чи протиіон, для утворення азидобутенолактону VIII: (c) перетворення VIII в амінобутенолактон IX: (d) відновлення кільцевого подвійного зв'язку в IX, щоб одержати аміно лактон IV: (е) сполучення IV з органічною кислотою R2COOH чи її хімічно активним еквівалентом для одержання І, де R2COOH - переважно Р2-, Р2-Р3-, чи Р2-Р4 карбонова кислота. У Методі С стадії (а) - (с) є такими самими, що й у Методі В, а стадії (d) і (е) -ті ж самі, що і відповідні стадії у Методі А. Тому Метод С щодо відповідних стадій може бути виконаний тим самим чином. В обсяг даного винаходу входять визначені описані тут проміжні сполуки, які є корисними при виготовленні інгібіторів каспаз і відповідних проліків. Тому один з аспектів даного винаходу відноситься до сполук формул III і VIII: де R1 обраний з необов'язково заміщеної аліфатичної групи, аралкільної групи чи арильної групи. Приклади R1 включають метил, етил, пропіл, 2-пропіл, бутил, пентил, гексил, 4-метилпентил, 2-метилпропіл, циклопентил, циклогексил, циклопентилметил, гиклогексилметил, фенілетил, фенілпропіл, фенілбутил, (d)метил, (1)-метил, 1-адамантил, 2-адамантил, 1-інданіл, 2-інданіл, борніл, 3-тетрагідрофураніл, бензил, αметилбензил, 4-хлорбензил, 4-фторбензил, 4-метилбензил, 4-(2-і пропіл)бензил чи 4-трифторометилбензил. Особливо корисними є III і VIII, де R 1 - бензил чи С 1-6 алкіл, такий як етил. Інші аспекти даного винаходу відносяться до сполук формул де R1 вибирають із необов'язково заміщеної аліфатичної гр упи, аралкільної групи чи арильної групи, і, зокрема, із R1 груп, описаних ви ще. Щоб цей винахід був краще зрозумілим, нижче наведені приклади виготовлення. Ці приклади наведені тільки для ілюстрації, тому їх ніяк не слід розглядати як обмеження обсягу винаходу. Приклади синтезу Приклад 1. Виготовлення 4-азидо-5-етокси-дигідрофуран-2-ону (III, R 1=Et) Ця процедура була виконана аналогічно тому, що описано в D. J. Guerin, і al./ Org. Lett (1999), 1, 11071109. До розчину азидотриметилсілану (25,8мл, 0,32ммоль) у дихлорметані (400мл) при кімнатній температурі під азотом була додана оцтова кислота (18,1мл, 0,32ммоль), і реакція протікала при перемішуванні 20хв. 5етокси-5Н-фуран-2-он (II, R1=Et) (8,10г, 0,063ммоль) був доданий по краплях, потім 1,8-діазобіцикло [5.4.0] ундек-7-ен (1,9мл, 0,013ммоль). Реакційну суміш перемішували 24 години, потім промивали бікарбонатом натрію, сушили сульфатом натрію і випарювали. Очищення флеш-хроматографією (SiO2) з елююванням 1:9 етилацетатом:гексаном дало 4-азидо-5-етокси-дигідрофуран-2-он (7.85г, вихід 73%) у вигляді безбарвної олії. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 5,17 (с, 1Н), 4,00 (дд, J=7,0, 1,0Гц, 1H), 3,71 (м., 1H), 3,49 (м., 1Н), 2,77 (дд, J=17,0, 6,0Гц, 1Н), 2,32 (дд, J=8,0, 2,2Гц, 1Н), 1,08 (т, J=7,1Гц, 1,5Н), 1,07 (т, J =7,1Гц, 1,5H) ppm. Подібним описаному вище способом, за винятком того, що починали з 5-бензилокси-5Н-фуран-2-ону (II, R1=Bn), був приготовлений 4-азидо-5-бензилокси-дихлорфуран-2-он (III, R1=Bn) у вигляді твердої речовини, 1,62г (вихід 72%). 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 7,19 (м., 5Н), 5,25 (с, 1Н), 4,71 (д, J=11,5Гц, 1H), 4,48 (д, J=11,4Гц, 1H), 4,07 (дд, J=6,9, 0,9Гц, 1Н), 2,82 (ддд, J=18,1, 7,1, 1,0Гц, 1Н), 2,36 (ддд, J=18,1, 4,3, 1 ,4Гц, 1Н) ppm. Приклад 2. Виготовлення 4-[(трифенілфосфораніліден)-аміно]-5-етокси-дигідрофуран-2-ону (V, R1=Et) Розчин 4-азидо-5-етокси-дигідрофуран-2-ону (0,05г, 0,29ммоль) і трифенілфосфіну (0,078г, 0,29ммоль) у толуолі (5мл) перемішували при кімнатній температурі під азотом 5 годин. Розчинник випарювали, щоб одержати 4-[(трифенілфосфораніліден)аміно]-5-етокси-дигідрофуран-2-он (0,12г, вихід 100%) у вигляді жовтуватої, соскоподібної твердої речовини. 1 H-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 7,50 (м., 6Н), 7,40 (м., 3Н), 7,33 (м., 6Н), 5,08 (д, J=3,1Гц, 1H), 3,63 (м., 1Η), 3,23 (м., 1Η), 2,50 (дд, J=17,1, 5,9Гц, 1Н), 2,27 (дд, J=17,1, 5,9Гц, 1H), 0,91 (т, J=7,0Гц, 3Н) ppm. Приклад 3. Виготовлення трет-бутилового ефір у (R)-2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-ілкарбамоїл)піролідін-1-карбонової кислоти (І, R1=Et) Метод 1. Із 4-азидо-5-етокси-дигідрофуран-2-ону через гідрування: Суміш 4-азидо-5-етокси-дигідрофуран-2-ону (1,06г, 6,2ммоль), 1 трет-бутилового ефіру (S)-піролідин-1,2дикарбонової кислоти (1,33г, 6,2ммоль), і 10% палладію на вуглеці (0,50г) в етилацетаті, попередньо дегазовану за допомогою Ν 2 (50мл), перемішували в атмосфері водню при тиску 1атм при кімнатній температурі 1 годину. Суміш розбавляли дихлорметаном, фільтрували (целіт) і випарювали. Сиру суміш розчиняли в дихлорметані (100мл), обробляли діізопропілетиламіном (5,4мл, 30,8ммоль), EDC (1,48г, 7,71ммоль) і НОВТ (1,04г, 7,71ммоль) і перемішували при кімнатній температурі під азотом 24 години. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом натрію, насиченим бікарбонатом натрію та розсолом, сушили сульфатом натрію і випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SіO2) з елююванням 1:1 етилацетатом:гексанами дало трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоїл)-пірролідін-1-карбонової кислоти 11,19г, ви хід 56%) у вигляді дуже в'язкої, блідо-жовтої олії. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 7,61 (уш, 0,6Н), 5,29 (с, 0,6Н), 5,25 (уш с, 0,4Н), 4,29 (уш, 1,2Н), 4,20 (уш с, 0,8Н), 3,78 (м., 1Η), 3,57 (м., 1Н), 3,34 (уш, 1,4Н), 3,25 (уш, 0,6Н), 2,94 (уш дд, J=14,9, 3,8Гц, 1Н), 2,31 (дд, J=18,0, 1,4Гц, 1Н), 2,1-2,3 (уш 1Η), 1,82 (уш с, 1Н), 1,39 (с, 9Н), 1,17 (м., 3Η) ppm. MC (ES +): m/е=343 (М+Н). Метод 2. З 4-[(трифенілфосфоранилілен)аміно]-5-етокси-дигідрофуран-2-ону: Розчин 1-трет-бутилового-ефіру (S)-піролідин-1,2-дикарбонової кислоти (0,11г, 0,5ммоль), діізопропілетиламіну (0,18мл, 1,0ммоль) і тетраметилфторо-формамідінового гексафторфосфату (TFFH) (0,13г, 0,5ммоль) у ди хлорметані (3мл) перемішували при кімнатній температурі під азотом 3 години. Додавали розчин 4-[(трифенілфосфораніліден)аміно]-5-етокси-дигідрофуран-2-ону (0,20г, 0,5ммоль) у дихлорметані (3мл) і суміш перемішували 24 години. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом натрію, насиченим бікарбонатом натрію та розсолом, сушили суль фатом натрію і випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 1:1 етилацетатом:гексанами дало трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (0,11г, вихід 65%) у вигляді дуже в'язкої, блідо - жовтої олії. Метод 3. З трет-бутилового ефіру (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1карбонової кислоти (X, R1=Et) через гідрування: До розчину трет-бутилового ефіру (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1карбонової кислоти (X, R1;=Et) (0,09г, 0,27ммоль) у толуолі, попередньо дегазованого за допомогою N2 (20мл), у реакторі високого тиску в наповненій азотом захисній камері був доданий (-)-1,2-біс ((2R, 5R)-2,5-діетилфосфолано)бензил-(циклооктадієн) родій (І) трифторметан-сульфонат (5-15мг). Реактор був герметизований і наповнений воднем під тиском (950 фунтів на кв. дюйм, 65атм) і залишений при кімнатній температурі на 2 дні. Розчинник був випарений і залишок був очищений флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 1,5:98,5 метанолом:дихлорметаном, щоб одержати трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (0,092г, кв. вихід) у вигляді безбарвної олії. Хіральний HPLC (колона Chiralpak-AD, елюювання 1:9 етанолом:гексанами): ізомер Іb - 35,4%, ізомер Id - 56,4%, (суміш ізомерів, Іа й Іс) - 8,2%. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 7,60 (уш с, 0,25Н), 7,40 (уш с, 0,25Н), 6,5 (уш м., 0,25Н), 5,38 (д, J=5Гц, 0,5Н), 5,27 (с, 0,5Н), 4,65 (уш, 0,5Н), 4,20 (уш м., 1,5Н), 3,85 (м., 0,5Н), 3,77 (м., 0,5Н), 3,57 (м., 1Н), 3,30 (м., 2Н), 2,95 (м., 0,5Н), 2,80 (уш м., 0,5Н), 2,30 (уш м., 2Н), 1,85 (уш с, 3Н), 1,37 (с, 9Н), 1,20 (т, 3=1Гц, 1,5Н), 1,15 (т, J=7Гц, 1,5Н) ppm. Приклад 4. Виготовлення трет-бутилового ефіру (R)-2-(2-бензилокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (І, R1=Bn) Розчин трет-бутилового ефіру (S) -піролідин-1-карбонової кислоти (0,13г, 0,6ммоль), 4-азідо-5-бензилоксидигідрофуран-2-ону (0,14г, 0,6ммоль) і трифенілфосфіну (0,28г, 1,0ммоль) у тетрагідрофурані (5мл) і воді (5 крапель) перемішували під азотом 0,5 години при кімнатній температурі і 2 години при 65°С. Реакційну суміш охолоджували до кімнатної температури, обробляли діізопропілетиламіном (0,52мл, 5,0ммоль), EDC (0,15г, 0,75ммоль), і НОВТ (0,10г, 0,75ммоль) і перемішували при кімнатній температурі під азотом 20 годин. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом натрію, насиченим бікарбонатом натрію, розсолом, сушили сульфатом натрію і випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 2:3 етилацетатом:гексанами дало трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-бензилоху-5-оксотетрагідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (0,12г, вихід 49%) У вигляді в'язкої смоли. 1HЯМР (500МГц, CDCl3) δ 7,63 (уш д, J=7,6Гц, 0,7Н), 7,28 (м., 5Н), 6,50 (уш, 0,3Н), 5,37 (уш с, 0,5Н), 5,33 (с, 0,5Н), 4,77 (д, J=11,6Гц, 1Н) , 4,56 (дд, J=11,6, 3,7Гц, 1H), 4,37 (уш с, 1Н), 4,18 (уш с, 1Н), 3,32 (уш с, 1,4Н), 3,24 (уш с, 0,6Н), 2,97 (уш д, J=11,6Гц, 1Н), 2,35 (дд, J=18,1, 1,7Гц, -1Н), 2,1-2,3 (уш, 1Н), 1,81 (уш с, 3Н), 1,58 (с, 9Н) ррт. МС (ES +): m/е=405 (М+Н). Подібним чином був приготовлений трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (І, R1=Et) (0,07г, ви хід 7%). Приклад 5. Виготовлення 4-бромо-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (VII, R1=Et) Ця процедура була виконана подібно до тієї, що описана в С. Escobar, et al., Ann. Quim. (1971), 67, 43-57.). До розчину 5-етокси-5Н-фуран-2-ону (II, R1=Et) (10,0г, 78,0ммоль) у тетрахлориді вуглецю (50мл) при 0°С був доданий протягом 0,5 години розчин брому (4,05мл, 78,2ммоль) у тетрахлориді вуглецю (25мл). Реакційну суміш перемішували 1 годину при 0°С, потім 2 години при кімнатній температурі. Розчинники були вилучені при зниженому тиску і через короткий проміжок часу залишок був дистильований у вакуумі (близько 0,5мм). Фракція, зібрана при 100°С-120°С, дала 4-бромо-5-етокси-5Н-фуран-2-он (13,2г, вихід 82%) у вигляді жовтої олії. 1 H-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 6,24 (с, 1Н) , 5,63 (с, 1Н), 3,71 (м., 1H), 3,63 (м., 1Η), 1,14 (т, J=7,1Гц, 3Н) ppm. Приклад 6. Виготовлення 4-азидо-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (VIII, R1=Et) Суміш 4-бромо-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (2,07г, 10,0ммоль) і азиду натрію (0,66г, 10,2ммоль) у диметилформаміді (10мл) перемішували при кімнатній температурі під азотом 24 години. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 0°С водою та розсолом, сушили сульфатом натрію і випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 1:9 етилацетатом:гексанами дало 4-азидо-5-етокси5Н-фуран-2-он (1,04г, вихід 62%) у вигляді блідо - жовтої олії. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 5,83 (с, 1Н), 5,63 (с, 1Η), 3,99 (м., 1Н), 3,88 (м., 1H), 1,35 (т, J=7,1Гц, 3Н) ppm. Приклад 7. Виготовлення 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (IX, R1=Et) Метод 1. Через гідрування: Суміш 4-азидо-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,62г, 3,67ммоль) і 10% палладію на активованому вуглеці (0,31г) у дезоксигенованому етилацетаті (20мл) перемішували в атмосфері водню під тиском 1атм 24 години. Реакційну суміш фільтрували (целіт) і випарювали, щоб одержати 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-он (0,53г, вихід 100%) у вигляді жовтої олії. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCІ3) δ 5,60 (с, 1Н), 4,85 (уш с, 2Н), 4,81 (с, 1Н), 3,81 (м., 1Н), 3,67 (м., 1Н), 1,22 (т, J=7,1Гц, 3Н) ррт. Метод 2. За допомогою реакції Штаундінгера: Суміш 4-азидо-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,10г, 0,59ммоль) і трифенілфосфіну (0,15г, 0,59ммоль) у тетрагідрофурані (5мл) і воді (0,5мл) перемішували 20 годин при кімнатній температурі, потім 3 дні при 65°С під азотом. Реакційну суміш розбавляли дихлорметаном, промивали водою, сушили сульфатом натрію і випаровували, щоб одержати 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-он у суміші з трифенілфосфіноксидом (0,25г, вихід 100%). Приклад 8. Виготовлення 4-[(трифенілфосфораніліден)аміно]-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (XI, R 1=Et) Розчин 4-азидо-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,17г, 1,0ммоль) і трифенілфосфіну (0,26г, 1,0ммоль) у толуолі (5мл) при кімнатній температурі під азотом перемішували 1 годину, потім нагрівали при 60-70°С протягом 8 годин. Реакційну суміш охолоджували, розбавляли етилацетатом, промивали бісульфатом натрію, бікарбонатом натрію та розсолом, сушили сульфатом натрію і випарювали. Очищення флеш хроматографією (SiO2) з елююванням 1:1 етилацетатом:гексанами дало 4-[(трифенілфосфораніліден) аміно]5-етокси-5Н-фуран-2-он (0,18г, ви хід 45%) у вигляді жовтуватої твердої речовини. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCІ3) δ 7,73 (м., 6Н), 7,65 (м., 3Н), 7,55 (м., 6Н), 5,58 (с, 1Н), 4,33 (с, 1Η), 3,81 (м., 1Н), 3,64 (с, 1Н), 1,27 (т, J=7,1Гц, 3Н) ppm. MC (ES +) m/e=404 (M+H). Приклад 9. Виготовлення трет-бутилового ефіру (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідрофуран-3-ілкарбамоїл)піролідин-1-карбонової кислоти (X, R1=Et) Метод 1. Через умови пептидної взаємодії: Розчин 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,04г, 0,30ммоль), (S)-піролідин-1,2-дикарбонової кислоти, 1 трет-бутилового ефіру (0,07г, 0,30ммоль), діізопропілетиламіну (0,12мл, 0,66ммоль) і О-бензотриазол-і-ілΝ,Ν,Ν',Ν'-тетраметилуронію гексафтор-фосфату (HBTU) (0,14г, 0,38ммоль) у дихлорметані (3мл) перемішували 24 години, випарювали, повторно розчиняли в 1-метил-піролідиноні (3мл) і перемішували 3 години. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом натрію, насиченим бікарбонатом натрію та розсолом, сушили суль фатом натрію і випарювали. Очищення двома флеш хроматографіями (SiO2) з елююванням 4:6, потім 35:65 етилацетатом:гексанами дало трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбоновоі кислоти (0,009г, вихід 9%) у вигляді плівки. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCІ3) δ 10,2 (уш с, 0,7Н), 10,1 (уш с, 0,3Н), 6,21 (уш с, 0,7Н), 6,17 (уш с, 0,3Н), 5,68 (с, 0,7Н), 5,60 (уш с, 0,3Н), 4,38 (уш с, 1Н), 3,85 (м., 1Н), 3,72 (м., 1Н), 3,25-3,45 (м., 2Н), 2,53 (уш д, 12,5Гц, 0,7Н), 2,1 (уш, 0,3Н), 1,87 (уш м., 3Н), 1,44 (с, 9Н), 1,21 (М., 3Н) ррт. МС (ES +): m/e=341 (M+H). Метод 2 (А). Через утворення аніона/ацилування: До розчину 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,08г, 0,58ммоль) у тетрагідрофурані (10мл) при -78°С під азотом був по краплях доданий розчин 1М біс (триметилсиліл) аміду літію в -тетрагідрофурані (0,64мл, 0,64ммоль). Реакційну суміш перемішували 3 години при 0°С. Розчин трет-бутилового ефіру 2-фторокарбонілпіролідин-1-карбонової кислоти (0,20г, 0,77ммоль) у тетрагідрофурані (3мл) був доданий по краплях. Реакційну суміш перемішували 16 годин при кімнатній температурі. Суміш була розведена етилацетатом, промита 10% бісульфатом натрію, насиченим бікарбонатом натрію та розсолом, висушена сульфатом натрію й випарена. Очищення флеш хроматографією (SіO2) з елююванням 35:65 етилацетатом:гексанами дало третбутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (0,05г, вихід 26%). Також був ізольований вихідний 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-он (0,03 г, вихід 36%). Метод 2 (В). Через утворення аніона/ацилування: До розчину трет-бутилового ефір у 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,05г, 0,35ммоль) і 2-фторокарбонілпіролідин-1-карбонової кислоти (0,09г, 0,42ммоль) у тетрагідрофурані (5мл) при кімнатній температурі під азотом був доданий третбутоксид натрію (0,05г, 0,49ммоль). Реакційну суміш перемішували 3 години з нагріванням у колбі зі зворотним холодильником. Після охолодження суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом калію, насиченим бікарбонатом натрію розсолом, сушили суль фатом натрію і випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 4:6 етилацетатом:гексанами дало третбутиловий е фір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідро-фуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти (0,075г, вихід 63%). Також був виділений вихідний 4-аміно-5-єтокси-5Н-фуран-2-он (0,016г, вихід 32%). Приклад 10. Виготовлення трет-бутилового ефіру (R)-2-[(2R, 33)-2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоіл]-піролідин-1-карбонової кислоти (VI, R1 =Et) Суміш 4-аміно-5-етокси-5Н-фуран-2-ону (0,13г, 0,75ммоль), 1-трет-бутилового ефіру (S) -піролідин-1, 2дикарбонової кислоти (0,16г, 0,75ммоль) і кількох кристалів індикатора Congo Red в етиловому спирті (5 мл) була оброблена цианоборогідридом натрію (0,06г, 0,90ммоль), що супроводжувалося додаванням по краплях 4М НСІ у діоксані, щоб одержати і зберегти синюватий колір (~рН3). Реакційну суміш перемішували 2 години, відфільтровували (целіт) і випарювали. Залишок розчиняли в дихлорметані (5мл), обробляли діізопропілетиламіном (0,52мл, 3,0ммоль), EDC (0,18г, 0,94ммоль) і НОВТ (0,13г, 0,94ммоль) і перемішували при кімнатній температурі під азотом 20 часів. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом натрію, насиченим бікарбонатом натрію та розсолом, сушили сульфатом натрію й випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 1:1 етилацетатом:гексанами дало суміш 4:1 (за даними 1Н-ЯМР) трет-бутилового е фіру (R)-2-[(2R, 3S)-2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-ілкарбамоїл]піролідин-1-карбонової кислоти та трет-бутилового ефір у (R)-2-[(2S,3S)-2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоїл]-піролідин-1-карбонової кислоти (0,06г, ви хід 23%) у вигляді безбарвної олії. 1 Н-ЯМР (500МГц, CDCІ3) δ 7,60 (уш, 0,15Н), 7,44 (уш с, 0,5Н), 6,51 (0,35Н), 5,38 (д, J=5,3Гц, 0,8Н), 5,29 (с, 0,2Н), 4,65 (уш м., 0,8Н), 4,1-4,3 (уш м., 1,2Н), 3,84 (м., 0,8Н), 3,78 (м., 0,2Н), 3,59 (м., 1Н), 3,25-3,45 (уш м., 2Н), 2,95 (дд, J=17,6, 7,1Гц, 0,2Н), 2,78 (уш м., 0,8Н), 2,34 (дд, J=17,2, 10,4Гц, 0,8Н), 1,9-2,3 (уш 1,7Н), 1,83 (уш с, 2,5Н), 1,39 (с, 9Н), 1,19 (м., 3Н) ррт. Також був ізольований цей продукт, трет-бутиловий ефір (R)-2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбонової кислоти, як суміш стереоізомерів (0,030г, вихід 11%) у вигляді безбарвної олії. Приклад 11. Виготовлення 1-[2-(4-аміно-3-хлор-бензоіламіно)-3,3-dіметилбутирил] піролідин-2-карбонової кислоти (2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-іл)аміду Стадія А. Бензиловий зфір {1-[2-(2-Етокси-5-оксо-тетрагідро-фуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1-карбоніл] 2,2-диметил-пропіл}-карбонової кислоти До розчину трет-бутилового ефіру (R)-2-(2-етокси-5-оксо-2,5-дигідрофуран-3-ілкарбамоїл)-піролідин-1карбонової кислоти (X, R1=Et) (0,14г, 0,41ммоль) (1Н-ЯМР показує співвідношення епімерів ~ 8:2 сін:анти) і диметилпіридину (0,48мл, 4,1 ммоль) у дихлорметані (5 мл) при кімнатній температурі під азотом був по краплях доданий триметилсилілтрифторметан-сульфонат (0,48мл, 2,46ммоль). Реакційну суміш перемішували 0,5 години, потім обробляли насиченим бікарбонатом натрію, екстрагували трьома частинами дихлорметану, сушили (сульфат натрію) і випарювали. До сирої проміжної речовини додавали 2бензилоксикарбоніламіно-3,3-диметилмасляну кислоту (0,12г, 0,45ммоль) у ди хлорметані (5мл), EDC (0,10г, 0,51ммоль) і НОВТ (0,07г, 0,51ммоль). Одержану суміш перемішували при кімнатній температурі під азотом 3 дні. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом калію, насиченим бікарбонатом натрію та розсолом, сушили (сульфат натрію) і випарювали. Очи щення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 1:1 етилацетатом:гексанами дало {1-[2-(2-етокси-5-оксо-тетра-гідрофуран-3-іл карбамоіл)піролідин-1-карбоніл]-2,2-dіметил-пропіл}карбонової кислоти бензиловий ефір (0,12г, вихід 59%) у вигляді білої піни. 1 H-ЯМР (500МГц, CDCl3) δ 7,43 (уш д, J=7,7Гц, 1Н), 7,28 (с, 5Н), 5,40 (м., 2Η), 5,02 (АВ к, J=12,1, 31,0Гц, 2Н), 4,55 (м., 2Н), 4,29 (д, J=9,6Гц, 1Н), 4,23 (м., 0,2Н), 3,85 (м., 0,8Н), 3,73 (м., 1Н), 3,58 (м., 2Н), 2,90 (м., 0,2Н), 2,74 (дд, J=17,0, 8,4Гц, 0, 8Н), 2,30 (м., 2Н), 2,05 (м., 1Н), 1,90 (м., 1Η), 1,80 (м., 1Η), 1,20 (т, J=7,0 ц, 2,4Н), 1,15 (т, J=1,0Гц, 0,6Н), 0,93 (с, 9Н) ррm. 1 Н-ЯМР показує наявність епімерів у кількості ~ 8:2 сін:анти. LC/MS (ES+):m/e=490,14 (M+H) Стадія В. 1-[2-(4-аміно-3-хлоро-бензоіламіно)-3,3-диметилбутирил]піролідин-2-карбоноьоі кислоти (2етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-іл)амід Розчин бензилового ефіру {1-[2-(2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-іл карбамоіл)-піролідин-1-карбоніл]2,2-диметилпропіл}карбонової кислоти (0,12г, 0,24ммоль) в етиловому спирті (5мл) обробляли 10% гідроокисом палладію на вуглеці (0,05г), перемішували в атмосфері водню при тиску 1атм 4 години, фільтрували через целіт і випарювали. Сиру проміжну речовину розчиняли в дихлорметані (5мл) і обробляли 4-аміно-3-хлорбензойною кислотою (0,04г, 0,26ммоль), EDC (0,06г, 0,29ммоль) і діізопропілетиламіном (0,13мл, 0,71ммоль) і перемішували при кімнатній температурі під азотом 20 годин. Реакційну суміш розбавляли етилацетатом, промивали 10% бісульфатом калію, насиченим бікарбонатом натрію й розсолом, сушили (сульфат натрію) та випарювали. Очищення флеш - хроматографією (SiO2) з елююванням 7:3 етилацетатом:гексанами дало 1-[2-(4-аміно-3-хлоро-бензоїл-аміно)-3,3-диметилбутирил]піролідин-2карбонової кислоти (2-етокси-5-оксо-тетрагідрофуран-3-іл)амід (0,08г, вихід 62%) у вигляді безбарвної плівки. 1Н-ЯМР (500МГц, CDCІ3) δ 7,67 (д, J=2,0Гц, 1Н), 7,50 (м., 0,2Н), 7,44 (дд, J=8,4, 2,0Гц, 1,0Н), 7,33 (д, J=8,0Гц, 0,8Н), 6,69 (д, J=8,4Гц, 1Н), 6,55 (д, J=9,2 Гц, 1Н), 5,39 (д, J=5,2Гц, 0,8Н), 5,29 (с, 0,2Н), 4,79 (д, J=9,4Гц, 1Н), 4,62 (м., 0,8Н), 4,50 (м., 1,0Н), 4,25 (м., 0,2Н), 3,83 (м., 0,8Н), 3,77 (м., 0,2Н), 3,62 (м., 0,8Н), 3,55 (м., 0,2Н), 2,92 (м., 0,2Н), 2,76 (дд, J=17,2, 8,4Гц, 0,8Н), 2,30 (м., 2Н), 2,05 (м., 1Н), 1,93 (м., 1,0Н), 1,85 (м., 1Н), 1,22 (т, J=7,1Гц, 2,4Н), 1,16 (т, J=7,1Гц, 0,6Н), 1,00 (с, 9Н) ррm. 1 Н-ЯМР показує наявність епімерів у співвідношенні ~ 8:2 сін:анти. У той час як ми описали ряд утілень цього винаходу, зрозуміло, що наші основні приклади можуть бути змінені, щоб здійснити інші втілення, які використовують сполуки й способи цього винаходу. Тому варто розуміти, що обсяг цього винаходу слід визначати відповідно до доданої формули винаходу, а не за конкретними втіленнями, що були представлені як приклад.