Спосіб остеосинтезу шпицями при переломах шийки стегна

Винахід відноситься до медицини, а саме, до травматології та ортопедії. Призначений для оперативного лікування внутрішньосуглобових (медіальних) переломів шийки стегна і перш за все - підголівкових та черезшиєчних. Остеосинтез шпицями при переломах шийки стегна особливо активно розвивається на протязі останніх років [Авт. св. СРСР №814343, 929077, 1255120, 1560152, 1577772. 1593644. 1706602 та ін.]. Однак, для того, щоб забезпечити достатню жорсткість остеосинтезу такими гнучкими фіксуючими елементами, як шпиці, необхідно ввести їх в уламки велику кількість (15 і навіть більше), що додатково травмує центральний уламок і негативно впливає на його репаративну здатність. Найбільш близьким до заявленого винаходу є спосіб остеосинтезу при переломах шийки стегнової кістки [Авт. св. СРСР №814343, кл. А 61 В 17/00], який полягає в тому, що шпиці проводять через кортикальні шари уламків і з таким розрахунком, щоб вони вперлись у кортикаліс голівки. При цьому шпиці розташовують по периметру шийки, а у місці перелому - зовні кістки. Однак здійснити такий спосіб остеосинтезу нам не вдалось з причин, які виявились в результаті наступних анатомічних досліджень, проведених на розпилах шийок стегон 16 трупів людей віком від 56 до 78 років. 1. Товщина кортикалісу шийки стегна становить лише 2,06 ±0,21 мм, тому неможливо без прямого візуального контролю розташувати в ньому відомі травматологічні шпиці, які самі мають діаметр біля 2 мм. 2. Назадньому краї центральноосьового перерізу шийки стегна кортикаліс локалізується лише у межах власне шийки і має форму серпа, випуклістю оберненого всередину шийки, тому у цьому місці шпиці можна вивести з її кортикального шару, на протязі 2-3см обминути ними перелом ззовні шийки і потім ввійти їх внутрішніми кінцями в голівку стегна, а от спереду, де лінія кортикалісу наближена до прямої та шийка коротша щонайменше вдвічі, здійснити такий маневр шпицями неможливо. 3. Також спереду неможливо розташувати шпиці інтракортикально, як з причини недостатньої товщини кортикалісу 1 (про що вже було сказано у п. 1), так і тому, що жодною із відомих у травматологічній практиці шпиць неможливо просвердлитись від переднього краю підвертельного майданчика до переднього сегмента голівки і стегна, тобто, через всю довжину кортикалісу, яка тут сягає від 6 до 9 см. 4. Попри цьому мусимо не забувати, що маневри гострим кінцем шпиці на стороні передньої поверхні голівки стегна небезпечні через можливість поранити стегнову артерію (до того ж, ці маневри здійснюються наосліп). 5. Нарешті, передбачене відомим способом розташування фіксуючих елементів зовні від перелому неприйнятне з клінічної точки зору, оскільки в умовах шийки стегна воно рівнозначне їх інтра- або транскапсулярному розташуванню і, якщо таке трапляється при остеосинтезі шийки стегна, то завжди супроводжується надзвичайно болючим подразненням капсули кульшового суглобу, через що кваліфікується як серйозний дефект операції. В основу винаходу поставлена задача: розробити спосіб остеосинтезу, який, грунтуючись на реальних анатомічних умовах шийки стегна, міг би забезпечити стабільну іммобілізацію її уламків при мінімальній травматичності операції та мінімальній кількості металу у центральному уламку. Поставлена задача вирішена таким чином, що шпиці проводять через обидва уламки до впирання їх внутрішніх кінців у кортикаліс голівки стегна, а у ділянці перелому їх розташовують по внутрішньому периметру шийки дотично до її кортикального шару, після чого у межах периферичного уламка на них одягають жорсткі трубки. На фіг.1 показано позицію шпиць (зображено лише 2 з них) у шийці стегна до надягання на них жорстких трубок; на фіг.2 - позицію шпиць після одягання на них Трубок на завершальному етапі операції; на. фіг.3 і 4 відповідно представлено поперечні перерізи шийки стегна на рівнях А-А та Б-Б після завершення остеосинтезу. Для здійснення заявленого способу необхідні лише шпиці. 1 та трубки 2 з відповідним до товщини шпиць внутрішнім діаметром. Спосіб здійснюють наступним чином. Під рентгенівським контролем у репоновані уламки зі сторони підвертельного майданчика по дотичній до внутрішньої поверхні кортикального шару шийки стегна вводять шпицю 1 доти, доки її внутрішній кінець впреться у кортикаліс суглобової поверхні голівки. На введену шпицю 1 через її зовнішній кінець одягають жорстку трубку 2 і вбивають її в глибину кістки до рівня перелому. Таким же чином по внутрішньому периметру шийки стегна встановлюють ще стільки шпиць 1 та трубок 2, скільки вважають за необхідне для забезпечення стабільного остеосинтезу. Безпосередньо над площиною підвертельного майданчика трубки 2 відрізають, а зовнішні кінці шпиць 1 скушують дещо дистальніше і загинають на торцях трубок 2. Методика видалення шпиць 1 та трубок 2 не потребує пояснень. Медико-технічнІ дослідження, проведені на базах кафедри оперативної хірургії Тернопільської медичної академії та контрольно-вимірювальної лабораторії Тернопільського технічного університету дозволили віднести заявлений спосіб до методик керованого остеосинтезу, а також виявити 1 посилити ряд його переваг перед аналогами та прототипом. 1. При заявленому способі остеосинтезу виключається можливість ушкодження капсули суглобу та параартикулярних утворень, зокрема, стегнової артерії на відрізку її безпосередньої близькості до голівки стегна. 2. Стабільність остеосинтезу забезпечується з оптимальним використанням анатомічних особливостей шийки стегна, що дає змогу здійснити потрійну циркулярну опору фіксуючих елементів на кортикальні шари кістки, зокрема, в. ділянці підвертельного майданчика, у місці перелому та на субхондральній частині голівки стегна. 3. Жорсткі трубки 2 на шпицях 1 а) збільшують поверхню контакту фіксуючих елементів з кортикальними шарами кістки; б) служать додатковою опорою від прогинання периферичним двом третинам довжини шпиць, в результаті чого вільні від трубок їх внутрішні третини у центральному уламку, оперті кінцями на кортикаліс голівки стегна, практично втрачають гнучкість. 4. Під час проникнення стінки жорсткої трубки 2 між кортикалісом шийки та шпицею 1, остання, відтискуючись до середини шийки, відповідно прогинається і напружується, що теж збільшує жорсткість остеосинтезу ПеречисленІ якісні переваги заявленого способу дозволяють значно зменшити (до 6-9) кількість фіксуючих шпиць, що в основному співпадає з відомими біомеханічними обгрунтуваннями шпицьового остеосинтезу уламків шийки стегна (Гончаренко В.А., Лейкин М.Г. Биомеханические обоснования металлоостеосинтеза спицами при переломах шейки бедренной кости. Ортопедия, травматология и протезирование. 1981, 12, с. 4244) Для виконання заявленого способу використовуються шпиці від загальновживаних компресійнодистракційних апаратів Дослідні екземпляри жорстких трубок виготовлені із сталі Х18Н10Т на Тернопільському AT "Ватра"