Спосіб лікування рубцевих привідних контрактур плечового суглоба

Корисна модель відноситься до галузі медицини, а саме до хірургії, травматології-ортопедії, пластичної та естетичної хірургії, і може бути використана для лікування післяопікових привідних контрактур плечового суглоба. Відомі способи лікування рубцевих привідних контрактур плечового суглоба шляхом розсічення і висічення рубців бічних поверхонь суглоба та пахвової ямки, виведення плеча у положення відведення і закриття ранової поверхні, що утворилась одним із методів шкірної пластики [2, 4]. Для закриття пахвової ямки, як функціонально-активної поверхні суглоба, використовуються здорові або малозмінені покриви з передньої або задньої поверхонь плеча у вигляді трикутних, трапецеподібних, ротаційних клаптів [1, 3, 5]. Для цих же цілей застосовуються шкірно-жирові клапті з грудної клітки або вільна аутодермопластика [2, 4]. Однак, недоліком цих способів є недостатність пластичного матеріалу для повного закриття функціональної області плечового суглоба, вторинне скорочення трансплантатів, виникнення некрозів в тканинах, що переміщуються внаслідок недостатності кровообігу. Найближчим аналогом є спосіб лікування привідних контрактур плечового суглоба, при якому уздовж рубцевого тяжа викроюється язикоподібний шкірно-жировий клапоть, який після розсічення рубців бічної (передньої чи задньої в залежності від виду ураження) поверхні суглоба та пахвової ямки і його мобілізації ротується на ранову поверхню, а донорська ділянка закривається вільним трансплантатом [5]. Недоліком способу є невеликі розміри клаптя, що не дозволяє у більшості випадків повністю перекрити ранову поверхню, часті його некрози, виникнення вторинного дефекту на донорській ділянці. Задача корисної моделі - підвищення функціональних і косметичних результатів лікування та зниження кількості ускладнень при корекції привідних контрактур плечового суглоба. Це досягається шляхом відновлення пахвової ямки, як функціонально-активної зони та бічних поверхонь, повноцінним шкірним покривом з включенням шкірної гілки задньої артерії, що огинає плечову кістку, із тканин зовнішньої поверхні плеча (дельтоподібний клапоть), що попередньо були розтягнуті за допомогою тканинного розширювача і закриття вторинного дефекту донорської ділянки. Заявлений спосіб здійснюється наступним чином. На передній чи задній поверхні плеча (в залежності від ураження) на межі верхньої та середньої його третини, по краю рубцевого масиву здійснюють розріз довжиною 8см шкіри, підшкірної клітковини і власної фасції плеча із збереженням шкірної гілки задньої артерії, що огинає плечову кістку. Після взяття краю тканин на тимчасові трималки, формують кишеню під власною фасцією плеча 7x12см. У сформовану кишеню містять тканинний силіконовий розширювач з виведенням приймальної трубки в нижній третині плеча. Рану пошарово ушивають. Через 6 діб починають проводити розтягнення тканин зовнішньої поверхні плеча над розширювачем, шляхом введення в останній рідини. Після досягнення необхідного приросту тканин через 30-35 діб здійснюють видалення розширювача та формування розтягнутого дельтоподібного клаптя. На зовнішній поверхні плеча проводять два рівнобіжних розрізи шкіри, підшкірної клітковини та фасції. Перший розріз здійснюють безпосередньо по краю рубцевого масиву, другий - по зовнішній поверхні. На межі середньої та нижньої третині плеча ці розрізи з'єднують. Причому при формуванні клаптя обов'язково залишають частину тканин для закриття донорської ділянки. Мобілізацію клаптя здійснюють з включенням в нього шкірної гілки задньої артерії, що огинає плечову кістку до верхньої третин плеча. Проксимальну ніжку, після звуження, залишають з'єднаною зі шкірою, що запобігає пошкодженню судин під час транспозиції клаптя. Наступним етапом після розсічення і необхідного висічення рубцево-змінених тканин бічної поверхні плечового суглоба та пахвової ямки і відведення плеча, викроєний клапоть повертають на утворену ранову поверхню. Клапоть підшивають до країв рани, а вторинний дефект донорської ділянки ушивають за рахунок розтягнутих тканин, що залишили після формування клаптя. В деяких випадках, при неможливості первинного закриття донорської ділянки виконують пластику розщепленим дерматомним трансплантатом. У післяопераційний період виконують позиціювання плеча у положенні досягнутої корекції. Заявлений спосіб ілюструється конкретним прикладом його виконання. Приклад. Хворий Б., 48 років, робітник, історія хвороби №31/03. Поступив в клініку з привідною контрактурою правого плечового суглоба (В add 3 МТ1 III). Опіки полум'ям на площі 10% ділянки правої верхньої кінцівки і тулуба отримав 3 місяці тому. Проводилась АДП, а після одужання консервативна реабілітація. Однак хворий не дотримався тривалої імобілізації і в короткий термін виникла контрактура. Об'єктивно відмічається обмеження відведення плеча до 43°, передньої та задньої девіації до 36° та 28° відповідно. По передній та задній поверхням пахвової ямки, бічній поверхні тулуба, передній поверхні плеча - скорочені шкірні трансплантати, що прижили. На зовнішній поверхні плеча є неушкоджені шкірні покриви. Хворому проведено оперативне втручання з пластикою передньої і задньої поверхонь плечового суглоба та пахвової ямки дельтоподібним клаптем з попереднім його розтягненням за описаним способом. Донорську ділянку також закрили розтягнутими тканинами, що залишились. Гіпсова імобілізація з фіксацією передпліччя до гіпсової шапочки на голові. Приживлення клаптя первинно. Через 3 тижні знята імобілізація. Відведення правого плеча у повному обсязі. Запропонованим способом проведено лікування 11 хворих у яких оперовано 13 плечових суглоби з добрим функціонально-косметичним результатом. У двох випадках у післяопераційний період виник частковий некроз клаптів, що суттєво не вплинуло на кінцевий результат лікування. Віддалені результати лікування строком від 6 до 12 місяців спостерігались у 8 хворих. Добрі функціональні і косметичні результати отримані у 6 (75,00%) пацієнтів, задовільні - у 2 (25,00%), незадовільних не відмічено у жодному випадку. Список літератури 1. Белоусов А.Е. Пластическая реконструктивная и эстетическая хирургия. - СПб.: Гиппократ, 1998. - 744с. 2. Дмитриев Г.И. Реконструктивно-восстановительная хирургия последствий ожогов //Сб. тр.Междунар. конгр. «Комбустиология на рубеже веков». - Москва, 2000. - С.192. 3. Зубанова Т.Е. Пластика местными тканями при хирургической реабилитации детей с послеожоговыми контрактурами и деформациями. Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. Київ, 2001p. C.72-77. 4. Повстяной Н.Е. Восстановительная хирургия ожогов. М: Медицина, 1973, 216с. 5. Юденич В.В., Гришкевич В.М. Руководство по реабилитации обожженных. - М.: Медицина, 1986. - 368с.