Застосування тигецикліну для лікування інфекцій кісток або кісткового мозку, інфекцій суглобів або тканин, оточуючих суглоб

1. Спосіб лікування інфекції кісток або кісткового мозку в ссавця, що включає введення ссавцеві фармацевтично ефективної кількості тигецикліну. 2. Спосіб за п. 1, що додатково включає введення антимікробного засобу, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину. 3. Спосіб за п. 2, де антимікробний засіб являє собою рифампін. 4. Спосіб за п. 1, 2 або 3, де інфекція викликана патогеном, вибраним із групи, яка складається з грамнегативних бактерій, грампозитивних бактерій, анаеробних бактерій і аеробних бактерій. 2 (19) 1 3 ну, стійкості до ванкоміцину і стійкості до гліцилциклінових антибіотиків, відмінних від тигецикліну. 14. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Acinetobacter baumannii. 15. Спосіб за п. 14, де Acinetobacter baumannii виявляє стійкість до антибіотиків, вибрану з групи, яка складається зі стійкості до цефалоспоринів, стійкості до ципрофлоксацину, стійкості до нітрофурантоїну, стійкості до триметоприму-сульфа і стійкості до піперациліну/тазобактаму. 16. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Mycobacterium abscessus. 17. Спосіб за п. 16, де Mycobacterium abscessus виявляє стійкість до моксифлоксацину. 18. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Haemophilus influenzae. 19. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Enterococcus faecium. 20. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Escherichia coli. 21. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Neisseria gonorrhoeae. 22. Спосіб за п. 5, де інфекція включає інфекцію Rickettsia prowazekii, Rickettsia typhi або Rickettsia rickettsii. 23. Спосіб за п. 4, де інфекція викликає остеомієліт. 24. Спосіб лікування інфекції суглоба або інфекції оточуючих тканин суглоба у ссавця, що включає введення ссавцеві фармацевтично ефективної кількості тигецикліну. 25. Спосіб за п. 24, що додатково включає введення антимікробного засобу, вибраного із групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину. 26. Спосіб за п. 25, де антимікробний засіб являє собою рифампін. 27. Спосіб за п. 24, 25 або 26, де інфекція викликана патогеном, вибраним із групи, яка складається з грамнегативних бактерій, грампозитивних бактерій, анаеробних бактерій і аеробних бактерій. 28. Спосіб за п. 27, де патоген вибраний із групи, яка складається зі Staphylococcus, Acinetobacter, Mycobacterium, Haemophilus, Salmonella, Streptococcus, Enterobacteriaceae, Enterococcus, Escherichia, Pseudomonas, Neisseria, Rickettsia, Pneumococci, Prevotella, Peptostreptococci, Bacteroides, Legionella, бета-гемолітичні стрептококи, стрептокок групи В і Spirochaetes. 29. Спосіб за п. 28, де інфекція включає інфекцію, викликану Neisseria, Mycobacterium, Staphylococcus і Haemophilus. 30. Спосіб за п. 29, де інфекція включає інфекцію, викликану Neisseria meningitidis, Mycobacterium tuberculosis, Mycobacterium leprae, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis або Haemophilus influenzae. 31. Спосіб за п. 27, де патоген виявляє стійкість до антибіотиків. 32. Спосіб за п. 31, де стійкість до антибіотиків вибрана з групи, яка складається зі стійкості до метициліну, стійкості до глікопептидів, стійкості до тетрацикліну, стійкості до окситетрацикліну, стійкості до доксицикліну, стійкості до хлортетрацикліну, стійкості до міноцикліну, стійкості до гліцилцик 83250 4 лінів, стійкості до цефалоспоринів, стійкості до ципрофлоксацину, стійкості до нітрофурантоїну, стійкості до триметоприму-сульфа, стійкості до піперациліну/тазобактаму, стійкості до моксифлоксацину, стійкості до ванкоміцину, стійкості до тейкопланіну, стійкості до пеніциліну і стійкості до макролідів. 33. Спосіб за п. 32, де стійкість до глікопептидів являє собою стійкість до ванкоміцину. 34. Спосіб за п. 28, де патоген вибраний із групи, яка складається зі Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae або Streptococcus pyogenes. 35. Спосіб за п. 34, де інфекція викликана Staphylococcus aureus. 36. Спосіб за п. 35, де Staphylococcus aureus виявляє стійкість, вибрану з групи, яка складається зі стійкості до глікопептидів, стійкості до тетрацикліну, стійкості до міноцикліну, стійкості до метициліну, стійкості до ванкоміцину і стійкості до гліцилциклінових антибіотиків, відмінних від тигецикліну. 37. Спосіб за п. 28, де інфекція включає інфекцію Acinetobacter baumannii. 38. Спосіб за п. 37, де Acinetobacter baumannii виявляє стійкість до антибіотиків, вибрану з групи, яка складається зі стійкості до цефалоспоринів, стійкості до ципрофлоксацину, стійкості до нітрофурантоїну, стійкості до триметоприму-сульфа і стійкості до піперациліну/тазобактаму. 39. Спосіб за п. 28, де інфекція включає інфекцію Mycobacterium abscessus. 40. Спосіб за п. 39, де Mycobacterium abscessus виявляє стійкість до моксифлоксацину. 41. Спосіб за п. 28, де інфекція включає інфекцію патогеном, вибраним із групи, яка складається з Haemophilus influenzae, Enterococcus faecium, Escherichia coli, Neisseria gonorrhoeae, Rickettsia prowazekii, Rickettsia typhi або Rickettsia rickettsii. 42. Спосіб за п. 27, де інфекція суглоба або інфекція оточуючих тканин суглоба викликають септичний артрит. 43. Застосування фармацевтично ефективної кількості тигецикліну для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку або суглобів у ссавця. 44. Застосування фармацевтично ефективної кількості тигецикліну та антимікробного засобу, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину, для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку або суглобів у ссавця. 45. Застосування фармацевтично ефективної кількості тигецикліну для виготовлення лікарського засобу для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку або суглобів у ссавця. 46. Застосування фармацевтично ефективної кількості тигецикліну та антимікробного засобу, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину, для виготовлення лікарського засобу для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку або суглобів у ссавця. 47. Застосування за будь-яким з пп. 43-45, де інфекція кісток або кісткового мозку викликає остеомієліт. 5 83250 6 48. Застосування за будь-яким з пп. 43-45, де інфекція суглоба або інфекція тканин, оточуючих суглоб, викликає септичний артрит. Даний винахід стосується нового способу лікування остеомієліту і септичного артриту, які викликані бактеріальними інфекціями або є результатом бактеріальних інфекцій. Даний винахід стосується також лікування бактеріальних інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і синовіальної рідини. Даний винахід стосується також лікування резистентних до антибіотиків бактеріальних інфекцій при зазначених захворюваннях і в зазначених тканинах. У другій половині 20-го століття відбувався значний прогрес у галузі розробки антибактеріальних засобів. Даний успіх породив розуміння того, що бактеріальні захворювання виліковуються легше, ніж інші поширені захворювання, але поява організмів із множинною лікарською резистентністю в 1990-х pp. викликала серйозні проблеми в галузі охорони здоров'я. Резистентність поширилася на раніше чутливі організми, і деякі організми є практично резистентними до всіх дозволених до застосування антибактеріальних агентів. Тигециклін, який належить до антибіотиків гліцилциклінового класу, обминає існуючі механізми мікробної резистентності. Він демонструє широкий спектр антибактеріальної активності, інгібуючи грампозитивні, грамнегативні та анаеробні бактерії, що мають множинну лікарську резистентність. Тигециклін є активним відносно більшості поширених патогенів. Тигециклін є активним відносно таких патогенів, як резистентний до метициліну Staphylococcus aureus (MRSA), резистентні до ванкоміцину ентерококи (включаючи Enterococcus faecalis), резистентні до пеніциліну/макролідів пневмококи, Prevotella spp., пептострептококи, мікобактерії та резистентні до міноцикліну організми [Boucher et al., Antimicrob. Agents Chemother. 2000; 44(8): 2225-2229, Gales et al., Antimicrob. Agents Chemother. 2000; 46: 19-36, Goldstein et al., Antimicrob. Agents Chemother. 2000; 44(10): 27472751]. Тигециклін є придатним для лікування респіраторних патогенів, таких як Streptococcus pneumoniae (чутливий до пеніциліну і резистентний до пеніциліну), Haemophilus influenzae, Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Staphylococcus aureus (чутливий до метициліну і резистентний до метициліну), аеробні ірамнегативні палички і ентерококи (чутливі до ванкоміцину і резистентні до ванкоміцину ентерококи). Результати випробувань in vivo є досить обнадійливими і перевершують прогнози відносно мінімальної інгібуючої концентрації (МІС) у сироватці крові. Тигециклін, як було встановлено, є безпечним антибактеріальним засобом. Резистентні до метициліну стафілококи є організмами, що найчастіше зустрічаються при інфекціях кісток і суглобів [Waldvogel, Infectious Diseases 1988: 1339-1344]. Вибір для лікування інфекцій, викликаних зазначеними мікроорганізмами, обмежений: чутливість клінічних штамів до хінолонів, кліндаміцину, котримоксазолу і рифампіну є непостійною, і часто є обмеженою чутливість до глікопептидів, які повинні вводитися парентеральним шляхом. Резистентність стафілококів до глікопептидів вже описана і викликає велику стурбованість, оскільки зазначені лікарські засоби вважаються золотим стандартом для лікування важких інфекцій, викликаних резистентними до метициліну стафілококами [Smith, et al., N. Engl. J. Med. 1999; 340: 493-501]. Нові лікарські засоби для лікування резистентних до метициліну стафілококових інфекцій, такі як хінупрістін-дальфопрістін і лінезолід, недавно були впроваджені в клінічну практику [Johnson, et al., Lancet 1999; 354; 2012-2013, Livermore, J. Antimicrob. Chemother. 2000; 46: 347-350]. Однак, жоден із них не був повністю вивчений у клінічних випробуваннях для лікування остеомієліту. Лікування гострих і хронічних ортопедичних інфекцій є важким завданням, частково, унаслідок того факту, що багато із зазначених інфекцій викликаються резистентними до антибіотиків патогенами, але також частково, унаслідок локалізації інфекції. Часто лікування вимагає тривалого застосування антибіотиків і хірургічного втручання [Lazzarini et al., Curr. Infect. Dis. Rep. 2002: 4: 439445]. Було проведено декілька досліджень із використанням різних моделей остеомієліту в тварин [Rissing, Infect. Dis. Clin. North Am. 1990; 4: 377390]. Незважаючи на тривале лікування антибіотиками, у кістці все ж виявляють життєздатні бактерії. Знищення більшої кількості бактерій у кістці пов'язане з великою тривалістю антибіотикотерапії [Norden, Rev. Infect. Dis. 1988; 10: 103-110]. Після чотирьох тижнів лікування антибіотиками більшість схем антибіотикотерапії були нездатні знищити стафілококи у кістці. Антибіотикотерапію при остеомісліті традиційно здійснюють внутрішньовенним шляхом. Однак пероральні схеми при остеомієліті були успішно перевірені на людях [Bell, Lancet 1968; 10: 295-297, Feigin et al., Pediatr. 1975; 55: 213-223, Slama et al. Am. J. Med. 1987; 82 (Suppl. 4A): 259-261]. На жаль, вибір пероральних антимікробних засобів обмежений, коли йдеться про організми з множинною лікарською резистентністю, і лікування інфекцій, викликаних зазначеними організмами з множинною лікарською резистентністю, може вимагати застосування парентеральних лікарських засобів [Тісе, Infect. Dis. Clin. North Am. 1998; 12: 903-919]. Таким чином, залишається потреба у способі лікування остеомієліту і/або септичного артриту, викликаних бактеріальними інфекціями, особливо, викликаних резистентними до антибіотиків бактеріальними штамами. Даний винахід задовольняє зазначену давно існуючу потребу. Даний винахід стосується способу лікування інфекцій кісток або кісткового мозку (що часто на 7 зивають остеомієлітом) і/або інфекцій суглобів та інфекцій оточуючих тканин (що часто називають септичним артритом) у ссавця, переважно, у людини. Спосіб включає введення ссавцеві фармакологічно ефективної кількості тигецикліну і/або антимікробного засобу, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину, для лікування інфекції. Переважно, антимікробний засіб являє собою рифампін. Інфекція може бути викликана патогеном, вибраним із групи, яка складається з грамнегативних бактерій, грампозитивних бактерій, анаеробних бактерій і аеробних бактерій. Приклади бактерій включають Staphylococcus, Acinetobacter, Mycobacterium, Haemophilus, Salmonella, Streptococcus, Enterobacteriaceae, Enterococcus, Escherichia, Pseudomonas, Neisseria, Rickettsia, Pneumococci, Prevotella, Peptostreptococci, Bacteroides, Legionella, бета-гемолітичні стрептококи, стрептокок групи В і Spirochetes. Переважно, інфекція включає Neisseria, Mycobacterium, Staphylococcus і Haemophilus, і, більш переважно, Neisseria meningitidis, Mycobacterium tuberculosis, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae або Mycobacterium leprae. У переважних варіантах здійснення даного винаходу інфекція включає патоген, що має резистентність до антибіотиків. Приклади резистентності до антибіотиків включають резистентність до метициліну, резистентність до глікопептидів, резистентність до тетрацикліну, резистентність до окситетрацикліну, резистентність до доксицикліну, резистентність до хлортетрацикліну, резистентність до міноцикліну, резистентність до гліцилциклінів, резистентність до цефалоспоринів, резистентність до ципрофлоксацину, резистентність до нітрофурантоїну, резистентність до триметопримусульфа, резистентність до піперациліну/тазобактаму, резистентність до моксифлоксацину, резистентність до ванкоміцину, резистентність до тейкопланіну, резистентність до пеніциліну і резистентність до макролідів. Переважною резистентністю до глікопептидів є резистентність до ванкоміцину. В іншому переважному варіанті здійснення даного винаходу інфекція включає S. aureus, який демонструє резистентність, вибрану з групи, яка складається з резистентності до глікопептидів, резистентності до тетрацикліну, резистентності до міноцикліну, резистентності до метициліну, резистентності до ванкоміцину і резистентності до гліцилциклінових антибіотиків, відмінних від тигецикліну. В іншому варіанті здійснення даного винаходу інфекція включає Acinetobacter baumannii, яка може мати або не мати резистентність до антибіотиків, вибрану з групи, яка складається з резистентності до цефалоспоринів, резистентності до ципрофлоксацину, резистентності до нітрофурантоїну, резистентності до триметоприму-сульфа і резистентності до піперациліну/тазобактаму. В іншомуваріанті здійснення даного винаходу інфекція включає Mycobacterium abscessus, яка може мати або не мати резистентність до моксиф 83250 8 локсацину. В інших варіантах здійснення даного винаходу інфекція включає Haemophilus influenzae, Enterococcus faecium, Escherichia coli, Neisseria gonorrhoeae, Rickettsia prowazekii, Rickettsia typhi або Rickettsia rickettsii. Даний винахід стосується також застосування фармакологічно ефективної кількості тигецикліну для лікування остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця. В іншому варіанті здійснення даний винахід стосується застосування фармакологічно ефективної кількості тигецикліну та антимікробного засобу, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину, для лікування остеомієліту і/або септичного артриту. В іншому варіанті здійснення даний винахід стосується застосування фармакологічно ефективної кількості тигецикліну для виготовлення лікарського засобу для лікування остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця. В іншому варіанті здійснення даний винахід стосується застосування фармакологічно ефективної кількості тигецикліну та антимікробного агента, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину, для виготовлення лікарського засобу для лікування остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця. Креслення ілюструють деякі варіанти здійснення даного винаходу та ніяким чином не обмежують обсяг винаходу. Фіг.1 показує фармакокінетику тигецикліну в здорових новозеландських білих кроликів, яка встановлює сироваткові рівні понад мінімальну інгібуючу концентрацію більше дванадцяти годин після введення тигецикліну в дозі 14мг/кг. Фіг.2 показує класифікацію дослідниками поширеності кісткової інфекції за даними рентгенівських знімків. Дані показують ефективне лікування остеомієліту тигецикліном і тигецикліном у комбінації з рифампіном порівняно з контролями. Фіг.3 показує колонієутворювальні одиниці на грам кісткового мозку і кісток при кожному виді лікування, які показують, що тигециклін і тигециклін у комбінації з рифампіном являють собою ефективне лікування інфекції кісток та інфекції кісткового мозку порівняно з контролями. Фіг.4А показує графічне зображення маси тіла кроликів залежно від часу під час курсу введення різних антибактеріальних засобів. Фіг.4В показує графічне зображення відхилень маси тіла кроликів залежно від часу під час курсу введення різних антибактеріальних засобів. Фіг.5А і 5В показують піки і мінімуми тигецикліну (14мг/кг двічі на день) і ванкоміцину (30мг/кі двічі на день) у сирова і ці крові інфікованих кроликів після введення відповідних лікарських засобів. Дані показують, що рівні антибіотиків у сироватці крові були вищими ніж мінімальні інгібуючі концентрації протягом всього лікування. Даний винахід стосується способів лікування інфекцій кісток і кісткового мозку в ссавця. Переважно, ссавець є людиною. У переважному варіанті здійснення даного винаходу інфекція кісток або кісткового мозку викликає остеомієліт. Остеомієліт являє собою гостру або хронічну інфекцію кісток 9 і/або кісткового мозку і включає запальний процес кісток та їхніх структур, пов'язаний з інфікуванням піогенними організмами. Інфекція, пов'язана з остеомієлітом, може бути локалізованою, або вона може поширюватися в окістя, кіркову речовину, кістковий мозок і губчасту тканину. Бактеріальні патогени, що звичайно викликають остеомієліт, варіюють залежно від віку пацієнта і механізму інфікування. Гострий остеомієліт включає дві головні категорії: гематогенний остеомієліт і прямий або суміжний інокуляційний остеомієліт. Гематогенний остеомієліт являє собою інфекцію, викликану бактеріальним обсіменінням із крові. Гострий гематогенний остеомієліт характеризується гострою інфекцією кісток, викликаною обсіменінням бактеріями з віддаленого джерела. Гематогенний остеомієліт спостерігається, головним чином, у дітей. Найбільш поширеною локалізацією є швидко зростаючий і багатий на васкуляризацію метафіз кісток, що ростуть. Чітке уповільнення або сладж кровотока в судинах, утворювальних гострі кути в дистальному метафізі, робить судини схильними до тромбоутворення, а саму кістку до локалізованого некрозу та обсіменіння бактеріями. Зазначені зміни у структурі кісток можна побачити на рентгенівських знімках. Гострий гематогенний остеомієліт, незважаючи на його назву, може мати повільний клінічний розвиток і прихований початок. Прямий або суміжний інокуляційний остеомієліт викликається прямим контактом тканини і бактерій під час травми або хірургічного втручання. Прямий інокуляційний (суміжний вогнищевий) остеомієліт являє собою інфекцію кісток, що виникає за інокуляцією організмів внаслідок безпосередньої травми, поширюється зі суміжного вогнища інфекції або внаслідок сепсису після хірургічного втручання. Клінічні прояви прямою інокуляційною остеомієліту с більш локалізованими порівняно з гематогенним остеомієлітом і мають тенденцію участі в ньому багатьох організмів/патогенів. Додаткові категорії включають хронічний остеомієліт і остеомієліт, викликаний захворюванням периферичних судин. Хронічний остеомієліт персистує або рецидивує, незалежно від його початкової причини і/або механізму і незважаючи на агресивне втручання. Незважаючи на згадування як етіології, захворювання периферичних судин є, як не дивно, сприятливим фактором у більшій мірі, ніж істинна причина інфекції. Симптоми остеомієліту часто включають високу температуру, втому, дратівливість і нездужання. Часто рух в інфікованій кінцівці або суглобі може бути обмеженим. Локальна припухлість, еритема і болючість звичайно супроводжують інфекцію, а навколо ураженої ділянки може спостерігатися потепління. На пізніх стадіях інфекції може також утворюватися норицевий хід. Гематогенний остеомієліт звичайно має повільний, прихований розвиток симптомів, у той час як хронічний остеомієліт може включати незагойну виразку, утворення норицевого ходу, хронічну втому і нездужання. Прямий остеомієліт звичайно має виражені ознаки і симптоми на більш локалізованій ділянці. 83250 10 Відомо, що деякі хворобливі стани роблять пацієнтів схильними до остеомієліту. Вони включають цукровий діабет, серпоподібно-клітинну хворобу, синдром набутого імунодефіциту (СНІД), наркоманію IV, алкоголізм, постійне використання стероїдів, імунодепресію і хронічне захворювання суглобів. Крім того, наявність протезуючого ортопедичного пристрою є незалежним фактором ризику, як і будь-яке недавнє ортопедичне оперативне втручання або відкритий перелом. Декілька бактеріальних патогенів є загальновідомими причинами гострого і прямого остеомієліту. Наприклад, гострий гематогенний остеомієліт у новонароджених (дітей молодших від 4 місяців) часто викликають S. aureus, різні види Enterobacter і різні види Streptococcus групи А і В. У дітей у віці від 4 місяців до 4 років гострий гематогенний остеомієліт звичайно викликають S. aureus, різні види Streptococcus групи A, Haemophilus influenzae і різні види Enterobacter. У дітей і підлітків у віці від 4 років до дорослого віку гострий гематогенний остеомісліт звичайно викликають S. aureus (80%), різні види Streptococcus і руни А, Haemophilus influenzae і різні види Enterobacter. У дорослих гострий гематогенний остеомієліт звичайно викликають S. aureus і, іноді, різні види Enterobacter або Streptococcus. У минулому основне лікування включало комбінацію резистентного до пеніцилази синтетичного пеніциліну і цефалоспорину третього покоління. Альтернативна терапія включає ванкоміцин або кліндаміцин і цефалоспорин третього покоління. Крім згаданих вище антибактеріальних агентів, у дорослих пацієнтів застосовують ципрофлоксацин і рифампін для комбінованого лікування. У випадках, коли є дані про інфекцію, викликану грамнегативними бацилами, часто вводять цефалоспорин третього покоління. Прямий остеомієліт звичайно викликають, головним чином, S. aureus, різні види Enterobacter і різні види Pseudomonas. Часто прямий остеомієліт викликається пункційною раною при стопі атлета. У зазначених випадках прямий остеомієліт звичайно викликається S. aureus і різними видами Pseudomonas. За даного розвитку подій основними антибіотиками є цефтазидим або цефепім. Ципрофлоксацин часто використовують як альтернативне лікування. У пацієнтів, страждаючих на серпоподібно-клітинне захворювання, прямий остеомієліт звичайно викликають S. aureus і різні види Salmonella, і головним вибором для лікування є фторхінолоновий антибіотик (не у дітей). Цефалоспорин третього покоління (наприклад, цефтриаксон) є альтернативним вибором. У пацієнтів з остеомієлітом, викликаним травмою, інфекційні агенти звичайно включають S. aureus, коліформні бацили і Pseudomonas aeruginosa. Основними антибіотиками є нафцилін і ципрофлоксацин. Альтернативи включають ванкоміцин і цефалоспорин третього покоління, що мають антипсевдомонадну активність. Відповідно, використовуваний у даному документі та у формулі винаходу термін "остеомієліт" включає гематогенний остеомієліт, прямий або суміжний інокуляційний остеомієліт, хронічний остеомієліт і остеомієліт, викликаний захворюван 11 ням периферичних судин. Остеомієліт може бути результатом інфекцій, викликаних будь-яким з описаних вище патогенів, але також включає інші патогени, що мають здатність інфікувати кістки, кістковий мозок, суглоб або навколишні тканини. Термін "лікування остеомієліту" включає знищення натогенів/бактерій, що викликають лежачу в його основі інфекцію, пов'язану з остеомієлітом, інгібування бактеріального росту, зменшення концентрації бактерій, зменшення часу видужання від інфекції, поліпшення, усунення або зменшення симптомів інфекції, таких як припухлість, некроз, лихоманка, біль, слабкість і/або інші показники, які вибрані як придатні критерії фахівцем. У цей час основним лікуванням остеомієліту є парентеральні антибіотики, які проникають у кістки і суглобові порожнини. Потрібне лікування протягом принаймні чотирьох-шести тижнів. Після початку внутрішньовенного введення антибіотиків в умовах стаціонару, терапію можна продовжувати внутрішньовенними або пероральними антибіотиками, залежно від типу і локалізації інфекції, в амбулаторних умовах. Наприклад, остеомієліт, викликаний S. aureus, звичайно лікують 2 грамами клоксациліну внутрішньовенно або парентерально кожні шість годин протягом принаймні перших 14 днів або протягом всього курсу лікування до шести тижнів. Інші види лікування - цефазолін, що вводиться в дозі від 1 до 2 грамів кожні вісім годин протягом шести тижнів, або кліндаміцин у дозі 600мг кожні вісім годин протягом шести тижнів. Остеомієліт, викликаний бета-гемолітичними стрептококами, звичайно лікують внутрішньовенним або парентеральним введенням бензилпеніциліну в дозі два мільйони МО кожні чотири - шість годин протягом двох - чотирьох тижнів. Інфекції, викликані різними видами Salmonella, лікують пероральним введенням ципрофлоксацину в дозі 750мг кожні 12 годин протягом шести тижнів. Лікування остеомієліту, викликаного Haemophilias influenzae, у дітей звичайно полягає у внутрішньовенному або парентеральному введенні клоксациліну в дозі 25 - 50мг кожні чотири шість годин протягом чотирьох - шести днів плюс цефтриаксон у дозі 50 - 75мг кожні 24 години протягом чотирьох - шести днів. За даним лікуванням іде амоксицилін у дозі 15мг/кг плюс пероральне введення клавуланової кислоти (максимум 500мг) кожні вісім годин протягом чотирьох тижнів. У новонароджених лікування здійснюють внутрішньовенним або парентеральним введенням клоксациліну в дозі 25 - 50мг кожні чотири - шість юдин протягом чотирьох - шести днів плюс внутрішньовенне або парентеральне введення цефотаксиму в дозі 50-75мг кожні вісім годин протягом чотирьох - шести днів. За даним лікуванням іде амоксицилін у дозі 15мг/кг плюс пероральне введення клавуланової кислоти (максимум 500мг) кожні вісім годин протягом чотирьох тижнів. У дітей інфекцію, викликану S. aureus, звичайно лікують внутрішньовенним або парентеральним введенням клоксациліну в дозі 25 - 50мг кожні чотири - шість годин протягом чотирьох - шести днів плюс цефтриаксон у дозі 50 - 75мг кожні 24 години 83250 12 протягом чотирьох - шести днів. За даним лікуванням іде клоксацилін у дозі 12,5мг/кг перорально кожні шість годин протягом трьох - чотирьох тижнів. У дітей лікування інфекції, викликаної різними видами Salmonella, залежить від чутливості патогену. Вибір лікування включає клоксацилін плюс цефтриаксон, із наступним або сульфаметоксазолом у дозі 20мг/кг і триметопримом у дозі 4мг/кг перорально кожні 12 годин протягом шести тижнів, або амоксициліном у дозі 7,5 - 15мг/кг перорально кожні 12 годин протягом шести тижнів, або ципрофлоксацин у дозі 10 - 15мг/кг кожні чотири - шість годин протягом чотирьох - шести днів плюс цефотаксим у дозі 50 - 75мг/кг внутрішньовенно кожні вісім годин протягом чотирьох - шести днів, із наступним сульфаметоксазолом і триметопримом або амоксициліном або ципрофлоксацином. Інший варіант здійснення даного винаходу стосується способів лікування інфекцій суглобів і/або інфекцій тканин, що оточують суглоби, у ссавця. Переважно, ссавцем є людина. У переважному варіанті здійснення даного винаходу інфекція суглобів і/або інфекція тканин, що оточують суглоби, викликає септичний артрит. Септичний артрит являє собою інфекцію суглоба і оточуючих тканин і приводить до запалення суглобів, викликаного присутністю живих мікроорганізмів всередині суглоба. Септичний артрит найчастіше є вторинним стосовно остеомієліту, особливо в дитячому віці, і виникає внаслідок бактеріальної інфекції. Інфікування суглоба може відбуватися декількома шляхами. Частіше за все поширення інфікуючого патогену відбувається гематогенним шляхом. Часто септичний артрит виникає з інфекцій або абсцесів у шкірі. Сепсис із ротової порожнини і зубів або після сіомаюлогічпих процедур або у зв'язку з інфекцією дихальних або сечостатевих шляхів також може приводити до септичного артриту. Пряма проникна травма суглоба гострими предметами або при великому травматичному ушкодженні також може приводити до інфікування суглобів. Відсмоктування рідини зі суглоба або ін'єкція і хірургічне втручання на суглобі також може приводити до інфікування суглобів. Крім того, остеомієліт часто поширюється і зачіпає суглоб. Це особливо часто відбувається у дітей молодшого віку. І нарешті, інфекція м'яких тканин, прилеглих до суглоба, таких як запалені суглобові сумки або сухожилкові піхви, може поширюватися і захоплювати суглобову щілину. Поширення інфекції гематогенним шляхом все ще є найбільш частою причиною сепсису суглобів. Симптоми септичного артриту включають нездужання і лихоманку, гострий гарячий суглоб або суглоби зі супутніми ознаками гострого запалення: припухлість і суглобовий випіт, почервоніння, біль і порушення функції. Найбільш поширеним організмом, який є причиною септичного артриту, є Staphylococcus aureus. При септичному артриті новонароджених також поширеними патогенами є Escherichia coli і Haemophilus influenzae. У дітей у віці до 5 років Haemophilus influenzae є найбільш поширеною 13 причиною гематогенного сепсису суглобів. Грамнегативні кишкові бактерії також є поширеними патогенами в людей старшого віку та у страждаючих на цукровий діабет або маючих протези суглобів. У разі проникного ушкодження, а також у наркоманів, що вживають наркотики внутрішньовенно, часто знаходять Pseudomonas aeruginosa або Staphylococcus epidermidis. У здорових дорослих молодих людей іноді причиною септичного артриту є Neisseria gonorrhoeae. Хронічний незначно виражений септичний артрит, особливо в хребті, може бути результатом інфекції, викликаної такими мікроорганізмами як Mycobacteria або Brucella abortus. Крім того, у людей, страждаючих на синдром набутого імунодефіциту, спектр суглобових патогенів є різноманітним. Деякі з найбільш поширених патогенів при септичному артриті включають, без обмеження, (1) грампозиіивні: Staphylococcus aureus (80% випадків), Streptococcus pyogenes/pneumoniae; (2) грамнегативні: Haemophilias influenzae, Neissena gonorrhoeae/meningitidis, Pseudomonas aeruginosa, Bacteroides iragihs, різні види Brucella, різні види Salmonella, фузиформні бактерії; (3) кислотостійкі бацили: Mycobacterium tuberculosis, атипові мікобактерії; і (4) спірохети: Lcptospira icterohaemorrhagica. Відповідно, термін "септичний артрит", що використовується в цьому документі та формулі винаходу, включає інфекції суглоба і його оточуючих тканин, викликані перерахованими вище патогенами, а також будь-які інші патогени, що мають здатність інфікувати суглоб і його навколишні тканини. Навколишні тканини включають, без обмеження, навколишні м'язи, зв'язані з ними сухожилля, сполучні кістки, суглобові сумки, сухожилкові піхви, синовіальну оболонку, синовіальну рідину і зв'язаний із ними хрящ. Термін "лікування септичного артриту" включає знищення патогенів/бактерій, що викликають лежачу в його основі інфекцію, пов'язану зі септичним артритом, інгібування бактеріального росту, зменшення концентрації бактерій, зменшення часу видужання від інфекції, поліпшення, усунення або зменшення симптомів інфекції, таких як припухлість, некроз, лихоманка, біль, слабкість і/або інші показники, які вибрані як придатні критерії фахівцем. Септичні суглоби звичайно лікують протягом чотирьох - шести тижнів, у той час як інфіковані артропластики лікують протягом чотирьох - шести тижнів або більше. [Calhoun et al., Am.J. of Surgery 1989; 157: 443-449, Calhoun et al, Archives of Otolaryngology - Head and Neck Surgery 1988; 114: 1157-1162, Gordon et al., Antimicrob Agents Chemother 2000; 44(10): 2747-2751, Mader et al., West J Med 1988; 148: (5)568, Mader et al., Orthopaedic Review 1989; 18: 581-585, Mader et al.Drugs & Aging 2000; 16(1): 67-80]. Зазначені тривалі періоди лікування антибіотиками стають ще більш проблематичними при наявності бактерій, резистентних до лікарських засобів, таких як резистентний до метициліну Staphylococcus aureus. До з'ясування характеристик патогену лікування септичного артриту в дорослих людей звичайно 83250 14 починається з 2г клоксациліну внутрішньовенно або внутрішньом'язово кожні шість годин, у комбінації з 1 - 2г цефтриаксону кожні 24 години. У дітей старших за два місяці лікування включає клоксацилін внутрішньовенно або внутрішньом'язово в дозі 25 - 50мг/кг, максимально до 2г, кожні шість годин, у комбінації з цефтриаксоном у дозі 25 50мі/кг, максимально до 2г, кожні 24 години. У новонароджених лікування включає клоксацилін внутрішньовенно або внутрішньом'язово в дозі 50 75мг/кг, максимально до 2г внутрішньовенно, кожні вісім годин. Інші схеми лікування антибіотиками включають цефотаксим, флуклоксацилін, бензилпеніцилін і пеніцилін. Після ідентифікації патогену звичайно курс лікування обґрунтовують на наявних інфікуючих патогенах. Наприклад, якщо встановлено, що інфекція включає Staphylococcus aureus, септичний артрит часто лікують клоксациліном внутрішньовенно кожні шість годин або цефазоліном кожні вісім годин; вибране лікування триває два - три тижні. Резистентний до метициліну S. aureus лікують парентеральним введенням ванкоміцину. Антибіотикотерапія остеомієліту і септичного артриту все ще є проблемою для лікуючого лікаря. Багато ортопедичних інфекцій дістаються в нозокоміальному оточенні [Holton et al., Clin. Orthop. 2002; 403: 38-44]. Крім того, причинні агенти зазначених інфекцій часто мають множинну лікарську резистентність. Стафілококи є найбільш поширеними нозокоміальними і стійкими до лікарських препаратів організмами, але також можуть залучатися грамнегативні патогени [Cunha, Clin. Infect. Dis. 2002; 35: 287-293]. Інфекції, викликані резистентним до метициліну Staphylococcus aureus, у порівнянні з інфекціями, викликаними чутливим до метициліну S. aureus, лікувати важче, а прогноз при цьому є менш сприятливим [Cosgrove et al., Clin. Infect. Dis. 2003; 36: 53-59]. Терапевтичний вибір при зазначених інфекціях є обмеженим. Єдиними лікарськими засобами, які мають постійну ефективність проти всіх стафілококових штамів і які є всебічно вивченими, для лікування інфекцій кісток є глікопептиди. На жаль, резистентність до зазначених антибіотиків вже визнана основною проблемою при лікуванні інфекцій, викликаних грампозитивними патогенами. Ентерококи, резистентні до ванкоміцину, поширені у всьому світі, і зазначена резистентність, як було показано, може передаватися іншим грампозитивним організмам in vitro [Noble, et al., FEMS Microbiology Letters 1992; 72: 195-198]. Більше того, спорадичні штами резистентного до ванкоміцину Staphylococcus aureus були виділені в декількох країнах [Hiramatsu, Am. J. Med. 1998; 104:7S-10S, HamiltonMiller, Infection 2002; 30: 118-124]. Таким чином, доступність альтернативних антимікробних агентів для лікування інфекцій, викликаних патогенами з множинною лікарською резистентністю, має першорядне значення. Тигециклін (раніше і все ще часто званий "GAR-936") являє собою 9-трет-бутилгліциламідне синтетичне похідне нового класу антибіотиків, званих гліцилциклінами. Зазначений новий клас тет 15 рациклінівих похідних продемонстрував відмінну активність in vitro проти численного ряду грампозитивних і грамнегативних, аеробних і анаеробних організмів, включаючи резистентний до метициліну Staphylococcus aureus (MRSA), резистентні до ванкоміцину ентерококи (включаючи Enterococcus faecalis), резистентні до пеніциліну/макролідів пневмококи, Prevotella spp., пептострептококи і Mycobacterium spp. [Boucher et al., Antimicrob. Agents Chemother. 2000; 44(8): 2225-2229, Gales et al., Antimicrob. Agents Chemother. 2000; 46: 19-36, Goldstein et al., Antimicrob. Agents Chemother. 2000; 44(10): 2747-2751]. Тетрацикліни являють собою бактеріостатичні агенти, які діють, інгібуючи синтез бактеріальних білків. Гліцилцикліни були розроблені для подолання бактеріальних механізмів резистентності до тетрациклінів, хоча точний механізм їхньої дії все ще не встановлений [Rasmussen et al., Antimicrob. Agents Chemother. 1995; 38: 16581660]. Тигециклін концентрується у кістці, кістковому мозку, суглобах і синовіальній рідини, а також у багатьох інших органах і тканинах, що представляють інтерес. Крім того, було встановлено, що тигециклін концентрується в інфікованих ділянках описаних вище тканин. Дослідження фармакокінетики тигецикліну при внутрішньовенному введенні людям показали, що він має швидку фазу розподілу, збільшений напівперіод існування (від 40 до 60 годин) і високий об'єм розподілу в стаціонарній фазі (від 7 до 14л/кг). Дослідження на тваринах із використанням міченого ізотопом тигецикліну передбачають, що зазначена швидка фаза розподілу і високий об'єм розподілу в стаціонарній фазі представляють проникнення тигецикліну в тканини, включаючи легені і кістки. Наприклад, розподіл тигецикліну в тканинах щурів був показаний на щурах Sprague-Dawley, яким вводили [14С]тигециклін у дозі 3мг/кг шляхом 30-хвилинної внутрішньовенної інфузії. У цілому, радіоактивність була добре розподілена в більшості тканин, при найбільшому загальному впливі на кістки. Вплив на тканини, що показує найвищі концентрації, був таким: кістки>кістковий мозок>слинна залоза, щитовидна залоза, селезінка і нирка. У кожній із зазначених тканин співвідношення площі під кривою концентрація-час (AUC) у тканині та AUC у плазмі перевищувало 10. У даному дослідженні співвідношення AUC у легені щура і AUC у плазмі становило 4,4. Крім того, було показано, що внутрішньовенно введений людям тигециклін проникає в кісткову тканину, а внутрішньовенне введення людям згодом поширює концентрацію тигецикліну на синовіальну рідину. Автори даного винаходу встановили, що тигециклін є придатним для лікування остеомієліту і септичного артриту. Антимікробний спектр є широким, включаючи всі патогени, які виявляються при нозокоміальних інфекціях кісток і суглоба. Фармакокінетичні властивості є сприятливими, оскільки лікарський засіб можна вводити два рази на день. Крім того, проникнення в кістки і рівні лікарського засобу, що перевищують мінімальну інгібуючу концентрацію (МІС), були виявлені майже у всіх відібраних зразках. Мінімальна інгібуюча концент 83250 16 рація являє собою спосіб визначення ефективності сполуки відносно інгібування бактеріального росту. Вона являє собою саму низьку концентрацію антимікробного агента, яка інгібує ріст мікроорганізму і повинна буде відповідати концентраціям, які потрібні в сироватці крові ссавця для найбільш мінімального лікування. Крім цього, тигециклін показав хороший профіль безпеки для людей, демонструючи, що антимікробний агент повинен бути придатним для клінічних випробувань при ортопедичних інфекціях. Відповідно, один аспект винаходу стосується способу лікування інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і оточуючих тканин і способу лікування остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця введенням ссавцеві фармакологічно ефективної кількості тигецикліну. Інфекції кісток, кісткового мозку, суглобів і навколишньої тканини і остеомієліт і/або септичний артрит можуть бути викликані будь-яким із патогенів, що найчастіше виявляють, такими як патогени, що обговорювалися вище, які включають грамнегативні бактерії, грампозитивні бактерії, анаеробні бактерії і аеробні бактерії. Наприклад, інфекція може включати, без обмеження, Slaphylococcus, Acinetobacter, Mycobacterium, Haemophilias, Salmonella, Streptococcus, Enterobacteriaceae, Enterococcus, Escherichia, Pseudomonas, Neisseria, Rickettsia, Pneumococci, Prevotella, Peptostreptococci, Bacteroides, Legionella, бета-гемолітичні стрептококи і стрептокок групи В. У переважних варіантах здійснення даного винаходу інфекція включає Neisseria, Mycobacterium, Staphylococcus і Haemophilus. У більш переважних варіантах здійснення даного винаходу інфекція включає Escherichia coli, Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae, Mycobacterium tuberculosis, Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae, Enterococcus faecium, Rickettsia prowazekii, Rickettsia typhi, Rickettsia rickettsii, Mycobacterium leprae, Mycobacterium abscessus або Mycoplasma pneumoniae. Один переважний варіант здійснення даного винаходу стосується способу лікування інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і навколишньої тканини і способу лікування остеомієліту і/або септичного артриту, викликаних бактеріальних штамами (такими, які описані вище), які демонструють резистентність до антибіотиків, введенням фармацевтично ефективної кількості тигецикліну. Наприклад, резистентність, що виявляється, може являти собою, без обмеження, резистентність до метициліну, резистентність до глікопептидів, резистентність до тетрацикліну, резистентність до окситетрацикліну, резистентність до доксицикліну, резистентність до хлортетрацикліну, резистентність до міноцикліну, резистентність до гліцилциклінів, резистентність до цефалоспоринів, резистентність до ципрофлоксацину, резистентність до нітрофурантоїну, резистентність до триметопримусульфа, резистентність до піперациліну/тазобактаму, резистентність до моксифлоксацину, резистентність до ванкоміцину, резистент 17 ність до тейкопланіну, резистентність до пеніциліну і резистентність до макролідів. У переважному варіанті здійснення даного винаходу резистентність до глікопептидів являє собою резистентність до ванкоміцину. В іншому переважному варіанті здійснення даного винаходу інфекція включає S. aureus, що демонструє резистентність, вибрану з групи, яка складається з резистентності до глікопептидів, резистентності до тетрацикліну, резистентності до міноцикліну, резистентності до метициліпу, резистентності до ванкоміцину або резистентності до гліцилциклінових антибіотиків, відмінних від тигецикліну. В іншому переважному варіанті здійснення даного винаходу інфекція включає Acinetobacter baumannii, яка може мати або не мати резистентність до антибіотиків, вибрану з групи, яка складається з резистентності до цефалоспоринів, резистентності до ципрофлоксацину, резистентності до нітрофурантоїну, резистентності до триметопримусульфа і резистентності до піперациліну/тазобактаму. В іншому переважному варіанті здійснення даного винаходу інфекція включає Mycobacterium abscessus, яка може мати або не мати резистентність до моксифлоксацину. При лікуванні людей та інших ссавців тигециклін найчастіше вводять внутрішньовенно, хоч для фахівця доступними є й інші шляхи введення. Люди можуть перенести дози до 100мг, введені протягом одногодинної інфузії. Введення два рази на день більше дев'яти днів 75мг або більше в 200мл інфузіях понад одну годину суб'єктам, які приймали їжу за 30 хвилин до інфузії, приводило у всіх суб'єктів до шлунково-кишкової непереносимості, що включала нудоту і блювоту. Введення два рази на день 25 - 50мг у 200мл інфузіях понад одну годину переносилося. Одноразова інфузія 100мг також переносилася і давала середні пікові сироваткові концентрації від 0,9 до 1,1 мікрогамів/мл. Введення 14мг/кг два рази на день новозеландським білим кроликам забезпечувало постійні рівні вище від мінімальної інгібуючої концентрації. Див. Фіг.1. Мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) і мінімальні бактерицидні концентрації (МВС) тигецикліну для штаму MRSA, що використовувався в даному дослідженні, були меншими ніж 0,2мкг/мл і 0,2мкг/мл, відповідно. Вимірювання МВС забезпечує спосіб визначення ефективності сполуки відносно знищення бактерій. Методика МВС встановлює самий низький рівень бактерицидного агента, який вбиває принаймні 99,9% організмів у стандартному інокуляті. МІС і МВС були визначені Mercier et al. для тигецикліну порівняно з E.faecium, резистентною до ванкоміцину як 0,125мкг/мл і від 16 до 32мкг/мл, відповідно. Для S. aureus мінімальні інгібуючі концентрації і мінімальні бактерицидні концентрації складали від 0,25 до 1мкг/мл і від 16 до 64мкг/мл, відповідно. У благодійно-випробувальному дослідженні із застосування автори винаходу встановили, що мінімальна інгібуюча концентрація тигецикліну проти M.abscessus у людини становила 0,25мкг/мл. У ссавців інфекцію, викликану S. aureus, резистентним до метициліпу, можна лікувати тигецик 83250 18 ліном у межах від 5мг/кг до 60мг/кг два рази на день, більш переважно, від 10мг/кг до 40мг/кг, більш переважно, від 12мг/кг до 20мг/кг. Придатне дозування для лікування інфекцій, викликаних іншими патогенами, буде очевидним для фахівця. У благодійно-випробувальному дослідженні із застосування, один пацієнт-людина страждав розщепленням хребта і, як наслідок, параплегією. У пацієнта була важка алергія на сульфаніламіди і резистентна до метициліну бактеріемія з походженням з інфікованого пролежня на п'ятці. Пацієнт також мав ушкодження шкіри над правою сідничною кісткою. Виразка була оброблена, але не заживала. ЯМР-томографія виявила остеомієліт, і ділянка кістки була уражена інфекцією, викликаною Acinetobacter baumannii. A.baumannii була резистентною до цефалоспоринів, ципрофлоксацину, нітрофурантоїну і показала проміжну резистентність до триметопримусульфа і піперациліну/тазобактаму. Мікроорганізм був чутливий до іміпенему, гентаміцину і тобраміцину. Пацієнта лікували меропенемом і тобраміцином. Меропенем пізніше замінили на азтреонам через еозинофілію. Азтреонам пізніше відмінили через персистуючу еозинофілію. Тобраміцин також відмінили через підвищення креатиніну. Потім пацієнта лікували тигецикліном протягом двох місяців по 50мг кожні 12 годин або по 50мг кожні 24 години. Не пізніше одного місяця лікування тигецикліном ЯМР-томографія показала розрішення остеомієліту, і виражене поліпшення спостерігалося в рідині, зібраній із правої сідничної ділянки. Як повідомлялося, пацієнт був здоровий через десять тижнів після лікування тигецикліном. В іншому благодійному дослідженні із застосування пацієнт із природженою ангідротичною ектодермальною дисплазією з імунодефіцитом мав у анамнезі протягом трьох із половиною років остеомієліт хребта, викликаний інфекцією Mycobacterium abscessus. Хірургічна обробка була виконана через один рік після інфікування з накладенням металоконструкції. У пацієнта спостерігалося деяке поліпшення при лікуванні цефокситаном, кларитроміцииом і амікацииом. Амікацин пізніше відмінили через ураження нирок. Лінезолід і азитроміцин пізніше додали до схеми лікування. Мікроорганізм, як було показано, був резистентним до моксифлоксацину. У пацієнта пізніше знову розвинувся остеомієліт хребта, безпосередньо вище ділянки колишньої інфекції. Була виконана біопсія, і встановлено, що додаткової обробки не потрібно. Як виявилося, мікроорганізм був чутливий тільки до цефокситину. Був зроблений висновок про те, що додатковий антимікробний агент буде корисний, а мікроорганізм, як було встановлено, був чутливим до тигецикліну. Тигециклін вводили до МІС 0,25мікрограмів/мл. Вміст лейкоцитів у пацієнта був у нормі, у той час як мала місце гіпогаммаглобулінемія і зниження лімфоцитарної функції. Пацієнта лікували також IL-2, але IL-2 був припинений на період лікування антибіотиком. Як повідомлялося, пацієнт був здоровий через рік після лікування. 19 Інший варіант здійснення даного винаходу стосується способу лікування інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і навколишньої тканини і способу лікування остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця, переважно, людини, що включає введення ссавцеві фармакологічно ефективної кількості тигецикліну та антимікробного агента із сімейства анеаміцину, яке включає рифаміцин і стрептоваріцинові групи антибіотиків. Сімейство рифаміцину включає рифампін, рифапентин, рифаксимін і, переважно, рифампін. Зазначені макроциклічні антибіотики мають бактерицидну активність внаслідок їх схильності до зв'язування з РНКполімеразою. Зазначені антибіотики є придатними в комбінації з тигецикліном, оскільки вони впливають на різні стадії синтезу бактеріальних білків. У той час як рифаміцини впливають на активність РНК-полімерази та обмежують утворення інформаційної РНК, тигециклін впливає на активність рибосом і синтез білків на інформаційній РНК. Механізм дії тигецикліну, як представляється, пов'язаний з інактивацією 70S рибосом через зв'язування із сайтом зв'язування тетрацикліну в 30S рибосомальній субодиниці, із дещо іншою орієнтацією, ніж у тетрацикліну. [Bauers et al., J. Antimicrob. Chemother. 2004; 53(4): 592-599]. Автори даного винаходу встановили, що тигециклін у комбінації з антибіотиком рифаміциновою класу антимікробних агентів забезпечує додатковий антимікробний вплив на інфіковану тканину. У дослідженні з використанням кроликів, яким інокулювали у великогомілкову кістку резистентний до мітициліну S. aureus, лікування остеомієліту тигецикліном у комбінації з рифампіном не показало інфекції в кістці у 10 кроликів, у той час як у 11 із 15 контрольних кроликів інфекцію виявляли. Лікування показало також відсутність інфекції в кістковому мозку в 10 кроликів, у той час як у 5 із 15 контрольних кроликів інфекцію виявляли. Крім того, лікування остеомієліту в кроликів тигецикліном окремо показало наявність інфекції в кістці в одного кролика з 10 і відсутність інфекції в кістковому мозку. У ссавців лікування рифампіном може бути в межах від 10мг/кг до 100мг/кг два рази на день, більш переважно, воно може бути в межах від 20мг/кг до 70мг/кг два рази на день, більш переважно, воно може бути в межах від 30мг/кг до 50мг/кг два рази на день. У новозеландських білих кроликів, інфікованих MRSA, лікування 40мг/кг забезпечувало бактерицидну активність. Рівні максимальної інгібуючої концентрації і максимальної бактерицидної концентрації рифампіну проти штаму MRSA становили 0,78мкг/мл і 1,56мкг/мл, відповідно, що давало співвідношення 0,5. Пероральне введення рифампіну людині є доступним із використанням капсул по 150 і 300мг. Після одноразової 600мг дози у здорових дорослих людей пікові сироваткові концентрації складали в середньому 7 мікрограмів/мл, але з великим відхиленням - від 4 до 31 мікрограмів/мл. Внутрішньовенне введення 60Qмг здоровим дорослим людям через 30 хвилин давало середні пікові сироваткові концентрації приблизно 17 мікрограмів/мл. 83250 20 Введення тигецикліну переважно здійснюють внутрішньовенно або внутрішньом'язово, у той час як рифампін можна вводити внутрішньовенно, внутрішньом'язово, перорально або з використанням інших засобів введення, відомих фахівцям, таких як трансбукальні, внутішньолегеневі або трансдермальні системи доставки. Введення разом може включати комбінацію будь-якого із зазначених способів. Наприклад, тигециклін можна вводити внутрішньовенно, у той час як рифампін можна вводити перорально. Введення разом включає одночасне або послідовне введення, у будь-якому порядку, і не обов'язково означає введення в один і той же час або в один той же день або в один той же час схеми введення. Переважно, концентрації як тигецикліну, так і рифампіну одночасно підтримуються па рівні, що значно перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію. У випробуваннях, проведених авторами винаходу, у групі кроликів, інфікованих резистентним до метициліну S. aureus і лікованих тигецикліном, спостерігалася менша кількість колонієутворювальних одиниць у кістці та кістковому мозку, ніж у інфікованій, нелікованій контрольній групі або в групі, лікованій ванкоміцином, до кінця періоду лікування. МІС і МВС для тигецикліну (0,2мкг/мл) були нижчими, ніж для ванкоміцину (0,39мкг/мл і 0,78мкг/мл), що в більшій мірі сприяє розрішенню остеомієлітних інфекцій. Комбінація тигецикліну і рифампіну дозволяла повністю знищити бактерії у кістці та кістковому мозку, у той час як у групі, що одержувала ванкоміцин плюс рифампін, зразок все ще залишався позитивним. Див. Фіг.3. Лікування було успішним при використанні підшкірного введення 14мг/кг тигецикліну два рази на день і перорального введення 40мг/кг рифампіну два рази на день. Зазначені дані показують, що остеомієліт у кроликів із резистентною до метициліну інфекцією S. aureus ефективно лікується комбінацією тигецикліну і рифампіну. Відповідно, на підставі даного в цьому документі опису, такого як дози і схеми лікування (тобто тривалість і спосіб введення і курс лікування за часом), що використовувалися в описаних вище благодійних дослідженнях із застосування, типові дози і схеми лікування звичайних антибіотиків, що вводилися пацієнтам для лікування інфекцій, викликаних перерахованими патогенами, і дози і схеми лікування, що використовувалися в дослідженні на кроликах, фахівець оцінить придатну дозу і схему лікування для введення ссавцеві для досягнення фармакологічно ефективної кількості тигецикліну і/або додаткових антимікробних агентів, таких як рифампін, для лікування остеомієліту і/або септичного артриту. Фахівець оцінить той факт, що такі фактори як поширення інфекції, загальний стан здоров'я, маса тіла і вік пацієнта, будуть впливати на бажану дозу і схему лікування. Термін "фармакологічно ефективна кількість", що узгоджується з думкою фахівців, означає кількість антимікробного агента, ефективну для досягнення фармакологічного ефекту або терапевтичного поліпшення без надмірних несприятливих побічних ефектів, включаючи, без обмеження, інгібування бактеріального росту, зменшення концен 21 трації бактерій, зменшення часу видужання від інфекції, поліпшення, усунення або зменшення симптомів інфекції або іншого захворювання, таких як припухлість, некроз, лихоманка, біль, слабкість і/або інші показники, які вибрані як придатні критерії фахівцем. Інший варіант здійснення даного винаходу стосується застосування тигецикліну з антимікробним засобом або без нього, вибраним із групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину (переважно, рифампіну), для виготовлення лікарського засобу для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і навколишньої тканини і остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця, переважно, у людини. Інший варіант здійснення даного винаходу стосується фармацевтичної композиції для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і навколишньої тканини і остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця, переважно, у людини, що включає тигециклін з антимікробним засобом або без нього, вибраним із групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину (переважно, рифампіну), і фармацевтично прийнятні розріджувачі, консерванти, солюбілізатори, емульгатори, ад'юванти і/або носії, які звичайно використовуються у фармацевтичних і ветеринарних композиціях. Дані фармацевтичні композиції можна адаптувати для введення людям і/або тваринам. Інший варіант здійснення даного винаходу стосується застосування тигецикліну з антимікробним засобом або без нього, вибраним із групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину (переважно, рифампіну), для виготовлення лікарського засобу для лікування інфекцій кісток, кісткового мозку, суглобів і навколишньої тканини і остеомієліту і/або септичного артриту в ссавця, переважно, у людини. Слід розуміти, що в різних варіантах здійснення даного винаходу тигециклін і/або рифампін або інші антимікробні засоби можуть бути присутніми як їхні фармацевтично прийнятні солі. Наприклад, зазначені солі можуть включати, без обмеження, гідрохлоридні, сульфатні або фосфаті солі. Вони можуть також включати, наприклад, ацетатні, цитратні або лактатні солі. Лікарський засіб або фармацевтичну композицію вводять у дозі, що забезпечує фармакологічно ефективну кількість тигецикліну і фармакологічно ефективну кількість антимікробного засобу, вибраного з групи, яка складається з рифаміцину, рифампіну, рифапентину, рифаксиміну або стрептоваріцину (переважно, рифампіну). Фармацевтична композиція і/або лікарський засіб додатково включають фармацевтично прийнятні розріджувачі, консерванти, солюбілізатори, емульгатори, ад'юванти і/або носії. Вони можуть включати, без обмеження, сахарозу, маніт, сорбіт, лецитини, полівінілпіролідони, мікрокристалічні целюлози, метилцелюлози, карбоксиметилцелюлози, гідроксіетилцелюлози, гідроксипропілцелюлози; крохмаль, поліакрилати, етилцелюлози, гідроксипропі 83250 22 лцелюлозу, гідроксипропілметилцелюлозу та їхні похідні, триацетин, дибутилфталат, дибутилсебацінат, складний ефір лимонної кислоти, поліетиленгліколі, поліпропіленгліколі, полівінілпіролідон, лактозу, сахарозу, стеарат магнію, тальк або силіконове масло. Для перорального введення фармацевтичні композиції можна використати, наприклад, у вигляді таблеток, капсул, емульсій, розчинів, сиропів або суспензій. Для парентерального введення композиції можна використати у вигляді ампул або, інакше, у вигляді суспензій, розчинів або емульсій у водних або олійних носіях. Потреба в суспендувальних, стабілізуючих і/або диспергуючих агентах буде, зрозуміло, брати до уваги розчинність активних сполук у носіях, які використовуються в конкретних варіантах здійснення даного винаходу. Композиції можуть додатково містити фізіологічно сумісні консерванти та антиоксиданти. Фармацевтичні композиції також можна використати у вигляді супозиторіїв зі звичайними основами для супозиторіїв, такими як олія какао або інші гліцериди. Альтернативно, композиції можна виготовляти у вигляді депо-форм, які будуть повільно вивільняти активну композицію в організмі, протягом заздалегідь вибраного періоду часу. Наступні приклади наводяться з метою ілюстрації різних варіантів здійснення даного винаходу і не означають обмеження даного винаходу яким би то не було чином. Приклади Приклад 1 Лікування остеомієліту в кроликів тигецикліном Даний приклад показує лікування остеомієліту в кроликів тигецикліном і тигецикліном у комбінації з рифампіном. Також були виконані порівняльні дослідження з використанням ванкоміцину і комбінації ванкоміцину з рифампіном. Дані показують поліпшену антимікробну ефективність тигецикліну в порівнянні з ванкоміцином, і тигецикліну в комбінації з рифампіном у порівнянні з ванкоміцином у комбінації з рифампіном. Крім того, тигециклін у комбінації з рифампіном забезпечував повний захист від резистентного до метициліну S. aureus у його експериментальній групі. Одержання стандартних кривих для біологічних аналізів дифузії Нормальну сироватку NZW кроликів (Fisher Scientific) і нормальні, неінфіковані великогомілкові кістки кроликів використовували для одержання стандартних кривих для тигецикліну (Wyeth-Ayerst Research, Pearl River, New York), ванкоміцину (Abbott Laboratories, Chicago, Illinois) і рифампіну (Merrell Pharmaceuticals Inc. Kansas, Missouri). Біологічні аналізи виконували з використанням кожного лікарського засобу для одержання стандартних кривих концентрації антибіотика в сироватці і/або великогомілковій кістці. Організмом, який використовували в біологічному аналізі, була Bacillus cereus ATCC11778. Сироваткові стандарти виготовляли з використанням двократного серійного розведення кожного з антибіотиків, з одержанням концентрацій лікарського засобу від 25мкг/мл до 0,20мкг/мл у нормальній сироватці NZW кроликів. Стандарти кісткового 23 елюату виготовляли для тигецикліну шляхом ретельного очищення неінфікованих великогомілкових кісток кроликів 70% етанолом у стерилізованій витяжній шафі. Кожну великогомілкову кістку подрібнювали на маленькі шматочки розміром приблизно 0,5см2 із використанням дробарки. Шматочки вміщували в стерильну 50мл конічну центрифугальну пробірку і зважували. Один мілілітр стерильного 0,9% фізіологічного розчину додавали на кожний і рам кісткових шматочків. Розчин ретельно струшували протягом двох хвилин. Одержаний кістковий елюат струшували при 180об./хв. у холодній кімнаті при 4°С протягом 12 годин. Зразки центрифугували при 4000об./хв. протягом 3 хвилин перед аналізом, щоб шматочки зібралися у центрифугальному осаді. Вимірювали діаметр зони інгібування росту навколо кожної ямки в міліметрах. Стандартну криву будували для концентрації тигецикліну як у сироватці, так і в кістковому елюаті та для ванкоміцину в сироватці, нанесенням на графік відомої концентрації антибіотика залежно від розміру його одержаної зони інгібування. Фармакокінетіка тигецикліну В основній групі з 6 неінфікованих кроликів підшкірно вводили 14мг/кг тигецикліну, розведеного в стерильній воді, кожні 12 годин протягом періоду 8 днів. Зразки крові відбирали з наступними приблизними інтервалами після початкового введення антибіотика: 1 година, 3 години, 6 годин, 12 годин, 171 година і 180 годин (час умертвіння). Половину мілілітра крові відбирали стандартним способом. Зразки негайно вміщували в стерильні 1,5мл центрифугальні пробірки. Після евтаназії обидві великогомілкові кістки ретельно очищали 70% етанолом, а потім збирали після видалення всіх м'яких тканин. Великогомілкові кістки вміщували в окремі стерильні 50мл центрифугальні пробірки і зберігали при -70°С. Зразки сироватки зберігали при -70°С до виконання біологічного аналізу. Зразки кістки виготовляли як описано раніше. Виготовляли засіяні агарові чашки і зразки вміщували у трьох повторностях на засіяні чашки та інкубували при 30°С протягом 18 годин. Вимірювали діаметр зони інгібування росту навколо кожної ямки та естраполювали концентрації тигецикліну за стандартною кривою. Мінімальна інгібуюча концентрація і мінімальна бактерицидна концентрація Визначення Мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) тигецикліну, ванкоміцину і рифампіну визначали з використанням методики двократного розведення антибіотика в пробірках. Визначали також мінімальні бактерицидні концентрації. Межі чутливості зазначеної методики складали від 25мкг/мл до 0,20мкг/мл. Індукція остеомієліту великогомілкової кістки Локалізований остеомієліт S. aureus індукували черезшкірним шляхом на лівому латеральному метафізі великогомілкової кістки у всіх кроликів у всіх шести експериментальних групах. Штам стійких до метициліну S. aureus одержували від пацієнта з остеомієлітом, що одержував лікування. 83250 24 Одержання інфекційних середовищ S. aureus інкубували протягом ночі в бульйонному середовищі Mueller Hinton Broth (Difco Laboratories, Detroit, Michigan) із додаванням 40мкг/мл оксациліну при 37°С. Концентрацію бактерій у культурі доводили до 107 КУО (колонієутворювальних одиниць)/мл. Процедура інфікування кроликів Для дослідження використовували новозеландських кроликів (Ray Nicholl's Rabbitry, Lumberton, Texas) у віці від 8 до 12 тижнів із масою тіла від 2,0 до 3,5кг. Після наркотизації черезшкірно вводили голку 18 калібру через латеральну поверхню метафіза лівої великогомілкової кістки в кістковомозкову порожнину. Потім послідовно вводили шляхом ін'єкції 0,15мл 5% моруату натрію (American Regent Laboratories, Inc., Shirley, New York), 0,1мл S. aureus (107 КУО/мл) і 0,2мл стерильного 0,9% фізіологічного розчину. Інфекції давали можливість розвиватися протягом 2 тижнів, і в цей час тяжкість остеомієліту визначали рентгенологічно (таблиця 1). Групи лікування У кінці двох тижнів після інфекції кроликів із локалізованим остеомієлітом проксимального відділу великогомілкової кістки (підтвердженим рентгенологічно як остеомієліт 2 - 4 стадії) ділили на 6 досліджуваних груп. Група 1 (контрольна група): інфікована, але залишена без лікування протягом всього дослідження. Група 2: кроликів лікували протягом 4 тижнів підшкірним введенням ванкоміцину в дозі 30мг/кг 2 рази/день. Група 3: кроликів лікували протягом 4 тижнів підшкірним введенням ванкоміцину в дозі 30мг/кг 2 рази/день плюс перорально рифампін у дозі 40мг/кг 2 рази/день у 0,5% метилцелюлозі. Група 4: кроликів лікували протягом 4 тижнів підшкірним введенням тигецикліну в дозі 14мг/кг 2 рази/день. Группа 5: кроликів лікували протягом 4 тижнів підшкірним введенням тигецикліну в такій же дозі, як кроликів у групі 4, плюс перорально рифампін у дозі 40мг/кг 2 рази/день у 0,5% метилцелюлозі. Кроликам, що одержували перорально рифампін (групи 3 і 5), щодня давали всередину поживну добавку (Ensure Plus®, Abbott Laboratories, Columbus, Ohio) і препарат видів Lactobacillus (Kvvye Supply, 3190 Nroad, David City, Nebraska). Група 6: кроликів лікували протягом 1 тижня підшкірним введенням тигецикліну в такій же дозі, як в групі 4, але їх умертвляли через 3 години після введення останньої дози. У цей час брали зразки крові та інфікованої кістки і визначали концентрацію тигецикліну. Групи 1-5 залишали без лікування протягом 2 тижнів після фази лікування експерименту та умертвляли через 8 тижнів після інфекції. Рентгенологічна оцінка Рентгенограми обох великогомілкових кісток робили на початку лікування (через 2 тижні після ін'єкції), у кінці лікування антибіотиком (6 тижнів після інфекції) і при умертвінні (8 тижнів після інфекції). Рентгенограми оцінювалися в балах відповідно до візуальної шкали (таблиця 1) трьома дослідниками, кожний із яких не знав, яка група є групою лікування, і стадії усереднювали. Визначення сироваткових рівнів антибіотика Піковий і мінімальний рівні антибіотика визначали для груп 2 і 4 через 1 годину (пік) і 12 годин (мінімум) після початкового ведення антибіотика (див. Фіг.5А і 5В). Концентрації антибіотиків визначали за допомогою біологічного аналізу. Аналіз дифузії антибіотика виконували, як описано вище. Концентрації антибіотика екстраполювали з відповідних стандартних кривих. Визначення бактеріальної концентрації на 1г кістки і кісткового мозку Після умертвіння одержували макрокультури правої і лівої великогомілкової кістки. Кількісні підрахунки в КУО/г лівої великогомілкової кістки і кісткового мозку визначали для всіх груп дослідження. Одержання культури Брали мазок кісткового мозку та інтрамедулярного каналу обох великогомілкових кісток аплікаторами зі стерильними ватяними наконечниками для макроскопічного аналізу культур лівих великогомілкових кісток і контролів правої великогомілкової кістки для гарантії якості. Інокульованим аплікатором робили штрихові посіви на кров'яні чашки і потім вміщували в 5мл стерильного TSB (трипсинізованого соєвого бульйону). Потім чашки і пробірки інкубували при 37°С протягом 24 годин і вирощували і реєстрували ріст і/або помутніння. Кістковий мозок вміщували в стерильну центрифугальну пробірку місткістю 50мл і зважували. Кісткові фрагменти руйнували до осколків по 0,5см2, вміщували в стерильну центрифугальну пробірку місткістю 50мл і кінцевий продукт зважували. Фізіологічний 0,9% розчин додавали у співвідношенні 3 до 1 (3мл сольового розчину/1г кісткового мозку) і суспензію перемішували у вихровій мішалці протягом 2 хвилин. 6 десятикратних розведень кожної суспензії готували стерильним фізіологічним 0,9% розчином. 20-мкл зразки кожного розведення, включаючи початкову суспензію, висівали у трьох повтореннях на чашки з кров'яним агаром та інкубували при 37°С протягом 24 годин. КУО підраховували при самому великому розведенні для кожного зразка великогомілкової кістки. Концентрацію S. aureus розраховували в КУО/г кістки або кісткового мозку. Розраховану підсумкову величину множили на 3 для зразків кісток і на 4 для кісткового мозку для обліку їхніх початкових розведень у сольовому розчині та адсорбції кісткового мозку в сольовий розчин. Для кожного зраз ка розраховували середній логарифм концентрації S. aureus. Статистичний аналіз експериментальних даних Стандартне відхилення і стандартну помилку середньої величини розраховували для всіх необроблених даних, включаючи вимірювання дифузії в диску, зміни маси, рентгенівські стадії та кількість бактерій. Лінійний регресійний аналіз, метод мінімальних квадратичних виконували для стандартних кривих дифузії антибіотиків із використанням основного десяткового логарифма концентрацій антибіотика для побудови графіка залежності концентрації (у мкг/мл) від виміряної зони інгібування (у мм). Всі наступні вимірювання дифузії екстраполювали на мкг/мл концентрації антибіотика зі стандартною кривою, використовуючи величини крутості кривої і відрізка, що відтинає на осі "у" від початку координат, одержані за розрахунками мінімальних квадратичних. Мінімальні інгібуючі концентрації та мінімальні бактерицидні кон центрації Для штаму стійких до метициліну S. aureus (інокулят 106 КУО/мл), використаного в дослідженні, мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) і мінімальні бактерицидні концентрації (МВС) для тигецикліну були меншими ніж 0,2мкг/мл і 0,2мкг/мл відповідно. Рівні мінімальної інгібуючої концентрації і мінімальної бактерицидної концентрації для ванкоміцину склали відповідно 0,39мкг/мл і 0,78мкг/мл, даючи співвідношення МІС/МВС 0,5. Рівні мінімальної інгібуючої концентрації і мінімальної бактерицидної концентрації для рифампіну склали відповідно 0,78мкг/мл і 1,56мкг/мл, даючи співвідношення МІС/МВС 0,5. Рівні кінетики лікарських засобів у кістці та сироватці Всі концентрації антибіотика одержували за відповідними стандартними кривими. Логарифмічні тенденції концентрацій тигецикліну (14мг/кг 2 рази/день) у сироватках груп неінфікованих тварин показані на Фіг.1. Тигециклін, як зображено на Фіг.1, виводився повільно, зберігаючи стаціонарний рівень вище, ніж МІС (0,2мкг/мл) до 12 годин (мінімум кривий). Піки і мінімуми кривих концентрації тигецикліну (14мг/кг 2 рази/день) і ванкоміцину (30мг/кг 2 рази/день) у сироватці інфікованих кроликів після введення відповідних препаратів показані на Фіг.5а і 5Ь. Концентрації тигецикліну в 27 кістці (14мг/кг 2 рази/день) у групи інфікованих кроликів вимірювали окремо в інфікованих великогомілкових кістках у кінці лікування, при якому вони складали в середньому 0,49мкг/мл±0,01мкг/мл. Відмінність була статистично значущою (р