Спосіб визначення розтягуваності венозних судин

Спосіб визначення розтягуваності венозних судин, що полягає в виконанні оклюзійної плетизмографії, визначенні додаткового венозного об'єму та відповідного йому тиску в оклюзійній манжеті, визначенні розтягуваності венозних судин як добутка від збільшення додаткового венозного об'єму 31100 тягуємості венозних судин, що полягається в наступному: 1. Виконання оклюзійної плетизмографії. 2. Визначення додаткового венозного об'єму та відповідного йому тиску в оклюзійній манжеті при створенні венозної оклюзії. 3. Одночасний запис плетизмографічної кривої та кривої тиску в оклюзійній манжеті. 4. Визначення розтягуваності венозних судин як добутка від збільшення додаткового венозного об'єму та збільшення тиску в оклюзійній манжеті. (Штейнгард Ю.Н., Тюкалова Л.И., Марков В.А., Кун В.И., Цымбалюк В.П. Состояние переферической гемодинамики и влияние на нее некоторых лекарств при левожелудочковой недостаточности у больных хронической ишемической болезнью сердца // Кардиология. - 1983. - № 3. - С. 91-94.) Спільними істотними ознаками прототипу і способу, що пропонується є: 1. Виконання оклюзійної плетизмографії. 2. Визначення додаткового венозного об'єму та відповідного йому тиску в оклюзійній манжеті. 3. Визначення розтягуваності венозних судин як добутка від збільшення додаткового венозного об'єму та збільшення тиску в оклюзійній манжеті. Однак відсутність чітких пунктів визначення рівня додаткового венозного об'єму та відповідного йому тиску в оклюзійній манжеті, яке потрібно при визначенні розтягуємості венозних судин, призводить до того, що при виборі необхідних для обчислювань точок на плетизмографічній кривій та кривій тиску в оклюзійній манжеті, вони можуть бути вибрані в інтервалі значень, які не зовсім точно відображають біофізичні показники венозної стінки і залежать від особливостей проведення процедури дослідження. Тому це приводить до зменшення як точності результатів дослідження, так і їх відтворюванності, що, взагалому, вносить помилку в визначену poзтягуємість венозних судин, не дозволяє проводити співставлення отриманих величин у різних категорій хворих та в різних лабораторіях, і може бути використано, здебільше, для якісної оцінки розтягуємості венозних судин у одного і того ж хворою при дінамічному спостереженні. В основу винаходу поставлено завдання вдосконалення способу визначення розтягуємості венозних судин шляхом розрахунку і оцінки додаткових показників, що забезпечить підвищення вірогідності, точності і відтворюванності результатів дослідження. Поставлене завдання вирішується тим, що в способі визначення розтягуємості венозних судин, що полягає в виконанні оклюзійної плетизмографії, визначенні додаткового венозного об'єму та відповідного йому тиску в оклюзійній манжеті, визначенні розтягуємості венозних судин як добутка від збільшення додаткового венозного об'єму та збільшення тиску в оклюзійній манжеті новим є то, що оклюзійну плетизмографію виконують двічі, створюючи тиск в оклюзійній манжеті 20 та 60 мм рт. ст. та при значенні розтягуємості венозних судин на верхніх кінцівках більш, ніж 4,15 мл/мм рт. ст., та на нижніх кінцівках – 12,77 мл/мм рт. ст. розтягуємість венозних судин вважають підвищеною, при значенні розтягуємості венозних судин менш, ніж 3,47 мл/мм рт. ст. на верхніх кінцівках, а також менш, ніж 11,45 мл/мм pт. ст. - на нижніх кін цівках, розтягуємість венозних судин вважають зниженою. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю ознак, що пропонуються та технічним результатом полягає в наступному: вибір тиску в 20 мм рт. ст., який створюється в оклюзійній манжеті, базується на тому, що при менших значення тиску збільшення об'єму кінцівки буде досить незначним, тому його визначення буде знаходитись на межі достовірності та роздільної властивості метода оклюзійної плетизмографії. Крім того, широко відомо, що при значеннях трансмурального тиску до 10-15 мм рт. ст. розтягуємість венозних судин є дуже високою, але при такому визначенні вона обумовлюється не біофізичними властивостями венозної стінки, а переходом венозних судин від часткового коллапсу (з еліпсоїдним їх перетином), до звичайного стану кровонаповнення (з круговим перетином), тому використання методів дослідження венозних судин при трансмуральному тиску менш, ніж при тиску повного їх розправлення, є недоцільним. Вибір другого рівня тиску в оклюзійній манжеті в 60 мм pт. ст. базується на тому, що при вирахуванні розтягуємості венозних судин було б доцільно (згідно арифметичного сенсу математичного рівняння, яке використовується) враховувати найбільше за значенням збільшення додаткового венозною об'єму та піску в оклюзійній манжеті. Але при тиску в оклюзійній манжеті більш, ніж 60 мм рт. ст. розтягуємість венозних судин зменшується, тому що такий рівень трансмурального тиску майже не досягається в організмі людини, і розтягуємість венозних судин залежить при цьому від біофізичних характеристик колагенових волокон, які є структурним компонентом венозної стінки і які запобігають розриву стінки вен. А визначення розтягуємість колагенових волокон не має клінічної цінності, тому що ця величина не залежить від органної специфічності коллагену та широко відома. Таким чином, запропонований підхід визначення найбільшого та найменшого рівня тиску в оклюзійній манжеті при проведенні оклюзійної плетизмографії, є фізіологічно обгрунтованим з урахуванням біофізичних властивостей венозної стінки, що дозволяє визначати розтягуємість венозних судин з високим ступенем вірогідності, точності і відтворюванності результатів дослідження. Для визначення показника норми було обстежено 182 людини, з них 64 практично здорових осіб, 118 хворих на гіпертонічну хворобу різних стадій захворювання у віці від 17 до 73 років (середній вік склав 42,4±11,8 років), з них жінок було 47,54%, чоловіків – 52,46%. Після обчислень у здорових осіб розтягуємість венозних судин склала на верхніх кінцівках 3,81±0,17 мл/мм рт. ст., на нижніх кінцівках – 12,11±0,33 мл/мм рт. ст. Спосіб здійснюється слідуючим чином: 1. Досліджуєму людину розміщують на горизонтальній поверхні, піднімаючи кінцівку, на якій проводиться вимирювання, на 30 см від рівня поверхні, на якій знаходився пацієнт. 2. Оклюзійну манжету накладують на кінцівку, розміщуючі її проксімальніше досліджуємого сегмента кінцівки. 3. На досліджуємнй сегмент кінцівки накладують датчик плетизмографа відповідної довжини. 2 31100 4. До оклюзійної манжети накачують повітря, створюючи тиск в 20 мм рт. ст. протягом 0,5-1 секунди. 5. Проводять запис плетизмографічної кривої до того моменту, коли об'єм кінцівки не перестане збільшуватись. 6. Занотовують додатковий венозний об'єм прирощення об'єму кінцівки після оклюзії відносно початкового об'єму. 7. Занотовують тиск в оклюзійної манжеті на кінець дослідження. 8. Швидко (протягом 0,5-1 секунди) випускають повітря із оклюзійної манжети. 9. Чекають повернення об'єму кінцівки до початкового рівня. 10. До оклюзійної манжети вдруге накачують повітря, створюючи тиск в 60 мм рт. ст., протягом 0,5-1 секунди. 11. Проводять запис плетизмографічної кривої до того моменту, коли об'єм кінцівки не перестане збільшуватись. 12. Вдруге занотовують додатковий венозний об'єм - прирощення об'єму кінцівки після оклюзії відносно початкового об'єму. 13. Вдруге занотовують тиск в оклюзійної манжеті на кінець дослідження. 14. Визначають розтягуємість венозних судин як добуток від збільшення додаткового венозного об'єму та збільшення тиску в оклюзійній манжеті. 15. Виходячи із значення розрахованої величини, оцінюють розтягуємість венозних судин. При значенні розтягуємості венозних судин на верхніх кінцівках більш, ніж 4,15 мл/мм рт. ст., та на нижніх кінцівках - 12,77 мл/мм рт. ст., розтягуємість венозних судин вважають підвищеною, при значенні розтягуємості венозних судин менш, ніж 3,47 мл/мм рт. ст. на верхніх кінцівках, а також менш, ніж 11,45 мл/мм рт. ст. - на нижніх кінцівках, розтягуємість венозних судин вважають зниженою. Приклад. Хвора К., 32 років, надійшла в кардіологічне відділення ЗОКБ зі скаргами на втрату свідомості при тривалому знаходженні с вертикальному положенні (в транспорті, черзі та ін), запаморочення, почуття "розбитості", втоми. Клінично з боку дихальної, опорно-рухової, статевої серцево-судинної системи, органів системи травлення, виділення патології не виявлено. Неврологічно – неврастенічний синдром, позитивна проба Шелло нга, проба з ізометричним навантаженням – підвищення артеріального тиску при переході до вертикального положення на 6 мм рт. ст., зміна ЧСС при - (коефіцієнт "30:15") 1,02, коефіцієнт Вальсави – 1,08. Електроенцефалограмма - повільні хвилі дельта- та тета- діапазонів високої амплітуди. Зміст альдостерона та катехоламвнів в крові та їх екскреція при переході до вертикального положення в нормі. Виходячи зі скарг хворої, даних об'єктивного обстеження, результатів лабораторних та інструментальних методів досліджень, хворій був поставлений діагноз: Первинна вегетативна дистонія, ортостатичні сінкопи. З метою оцінки вкладу розладів реактивності венознозних судин в клінічну картину захворювання та призначення патогенетичної терапії, у хворої була проведена оклюзійна плетизмографія з мстою визначення розтягуємості венозних судин згідно пропонуємого способу. Після вираховування, розтягуємість венозних судин на верхніх кінцівках склала 4,98 мл/мм pт. ст. на нижніх - 15,36 мл/мм pт. ст., що свідчило про різке збільшення розтягуємості венозних судин на верхніх та нижніх кінцівках, що викликало депонування крові в венозних судинах і погіршення кровопостачання головного мозку, з найбільш виразними проявами (у вигляді сінкопальних та передсінкопальних станів) при переміні положення тулубу, та тривалому ортостазі. Після комплексної, 23 денної терапії з включенням вегетотропних засобів, препаратів, що покращують мозковий кровобіг та мікроциркуляцію, венотонізуючих лікарських засобів, стан хворої покращився - зменшилися скарги, рідше стали виникати запаморочення, підвищилася толерантність до ортостатичного положення, виявлялася позитивна динаміка в даних функціональних проб і лабораторних тестів. Наприкінці курсу терапії у хворої була досліджена розтягуємість венозних судин, яка склала 4,02 мл/мм рт. ст. та 13,38 мл/мм рт. ст. відповідно на верхніх та нижніх кінцівках, що свідчило про нормалізацію розтягуємості венозних судин у даної хворої. Таким чином, використання способу, що пропонується дозволило вчасно визначити розтягуємість венозних судин, призначити патогенетично зумовлену терапію, що в підсумку призвело до підвищення якості діагностики, дозволило оптимізувати лікування і відвернути появу ускладнень. __________________________________________________________ ДП "Український інститут промислової власності" (Укрпатент) Україна, 01133, Київ-133, бульв. Лесі Українки, 26 (044) 295-81-42, 295-61-97 __________________________________________________________ Підписано до друку ________ 2002 р. Формат 60х84 1/8. Обсяг ______ обл.-вид. арк. Тираж 50 прим. Зам._______ ____________________________________________________________ УкрІНТЕІ, 03680, Київ-39 МСП, вул. Горького, 180. (044) 268-25-22 ___________________________________________________________ 3