Спосіб визначення необхідності замісної терапії препаратами гормону росту у осіб постпубертатного віку та молодих дорослих з соматотропною недостатністю

Реферат: Спосіб визначення необхідності замісної терапії препаратами гормону росту у осіб постпубертатного віку та молодих дорослих з соматотропною недостатністю включає визначення показників порушень секреції гормону росту (ГР) - базального і стимульованого рівня ГР на тлі фармакологічних агентів. Додатково визначають аполіпопротеїди А-1, аполіпопротеїди В, С-реактивний білок і при виявленні зниження відносно норми аполіпопротеїдів А-1 та збільшенні рівнів аполіпопротеїдів В, і С-реактивного білка роблять висновок про необхідність призначення оптимальної терапії. UA 101192 U (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ЗАМІСНОЇ ТЕРАПІЇ ПРЕПАРАТАМИ ГОРМОНУ РОСТУ У ОСІБ ПОСТПУБЕРТАТНОГО ВІКУ ТА МОЛОДИХ ДОРОСЛИХ З СОМАТОТРОПНОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ UA 101192 U UA 101192 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, зокрема ендокринології, і може бути використана для визначення необхідності продовження лікування препаратами гормону росту у осіб постпубертатного віку та молодих дорослих (після досягнення 18 років) з соматотропною недостатністю з метою зниження кумуляції кардіоваскулярних факторів ризику. Дефіцит гормону росту (ГР) у дорослих асоціюється з субоптимальними фізичними можливостями, частими випадками ранніх кардіоваскулярних ускладнень, розвитку раннього атеросклерозу, інфаркту міокарда, гострих порушень мозкового кровообігу, зниженням працездатності. Такі хворі мають зниження якості життя, схильність до депресії та соціальної ізоляції. Відомий спосіб визначення порушень секреції гормону росту і необхідності тривалої замісної терапії препаратами гормону росту за показниками базального та нічного піку ГР у крові [Confirmation of severe GH deficiency after final height in patients diagnosed as GH deficient during childhood / A.F.Attanasio [et al.] // Clin Endocrinol (Oxf). - 2002. - Apr; 56(4). - P. 503-507]. Проте, цей спосіб не завжди інформативний і є недостатнім для вибору тактики подальшого лікування. Оскільки ГР виділяється в кров епізодично у вигляді секреторних імпульсів, в проміжках між ними визначають практично нульові концентрації гормону. Такий характер секреції виключає доцільність визначення базальної концентрації ГР в крові. В зв'язку з цим розроблені тести для з'ясування резервів ГР, в основу яких поставлено дослідження як базального, так і стимульованого рівня ГР з дією як фармакологічних (інсуліну, клонідіну, L-аргініну гідрохлориду, L-DOPA та ін.), так і нефармакологічних агентів. При цьому потрібно дотримуватись спеціальних умов: дослідження викиду ГР повинно проводитись на тлі еутиреозу, оскільки зниження функції щитоподібної залози може призвести до зниження відповіді секреції ГР на стимуляцію. Тест проводять натще в стані спокою. Кожен тест має свої недоліки і переваги. Вибір його - прерогатива лікаря, який проводить обстеження. Найпоширенішим стимуляційним тестом є використання інсуліну для стимуляції викиду ГР (інсулін в дозі 0,1 ОД/кг в/в, пік викиду ГР 30-60 хв.). При цьому дефіцит ГР діагностується в тому випадку, якщо максимальна концентрація ГР на тлі тесту становить менше 10 нг/мл [Pharmacological and physiological growth hormone stimulation tests to predict successful GH therapy in children / Anneke J. A. H. van Vught, Arie G. Nieuwenhuizen, Willem-Jan Gerver [et al.] // J. Pediatr. Endocrinol. Metab. - 2009. - Vol. 22. - P. 679-694]. Однак, такі критерії викиду ГР розроблені для пацієнтів допубертатного віку, тоді як для пацієнтів постпубертатного віку та молодих дорослих досі остаточно не визначені "критичні" значення викиду ГР на тлі функціональних тестів, які були б основою для призначення або подовження терапії рекомбінантним ГР. Таким чином, дослідження показника викиду ГР у відповідь на стимуляційні тести є недостатнім та не інформативним для визначення необхідності призначення адекватної терапії рекомбінантним ГР. В основу даної корисної моделі поставлено задачу розробити спосіб визначення необхідності тривалої замісної терапії препаратами гормону росту у осіб постпубертатного віку та молодих дорослих з соматотропною недостатністю шляхом додаткового визначення метаболічних порушень, що дозволить підвищити інформативність способу і призначити оптимальне лікування з метою запобігання кардіоваскулярних ризиків, розвитку раннього атеросклерозу та інших серцево-судинних ускладнень. Поставлена задача вирішується тим, що у способі, який включає визначення показників порушень секреції гормону росту - базального і стимульованого рівня ГР на тлі фармакологічних агентів, згідно з даною корисною моделлю, додатково визначають аполіпопротеїди А-1 (АПО-АІ), аполіпопротеїди В (АПО-В), С-реактивний білок (СРБ) і при виявленні зниження відносно норми аполіпопротеїдів А-1 та збільшенні рівнів аполіпопротеїдів В, і С-реактивного білка роблять висновок про необхідність призначення оптимальної терапії. До даного рішення автори дійшли, вивчаючи та досліджуючи стан пацієнтів репродуктивного віку з соматотропною недостатністю, у яких замісна терапія препаратами гормону росту була перервана або ж проводилась не регулярно. Виявлено, що у цих пацієнтів після досягнення 18 років на тлі знижених показників ІФР-1 і стимульованого рівня ГР з дією фармакологічного агенту, наприклад інсуліну, виникали виражені зміни ліпідного обміну. Лабораторно це виявлялось у збільшенні рівнів АПО-В-маркера проатерогенних властивостей і СРБ, зниженні рівнів АПО-А1-маркера антиатерогенних властивостей, які є показовими маркерами кардіоваскулярного ризику. Наявність таких метаболічних порушень у хворих з соматотропною недостатністю може призвести до розвитку важкої серцево-судинної патології, що обумовлює необхідність 1 UA 101192 U 5 10 15 20 25 30 35 40 пролонгації терапії препаратами рекомбінантного гормону росту з проведенням систематичного моніторингу показників ліпідного обміну. Доведено, що подальше тривале лікування гормоном росту сприяє зниженню кардіо-судинного ризику і раннього атеросклерозу, підвищує якість життя пацієнтам. Спосіб виконують наступним чином. Пацієнту, постпубертатного віку або ж після досягнення 18 років з соматотропною недостатністю, лікування яких ГР деякий час було перервано або ж проводилось не регулярно, після визначення показників порушень росту - базального і стимульованого рівня ГР з дією фармакологічних агентів, додатково призначають дослідження аполіпопротеїдів А-1, аполіпопротеїдів В, С-реактивного білка. При виявленні збільшення рівнів аполіпопротеїдів В -і С- реактивного білка, зниженні рівнів аполіпопротеїдів А-1 пацієнту призначають лікування препаратами рекомбінантного гормону росту, починаючи з дози 0,033 мг/кг маси тіла. Приклад. Пацієнтка К., 1974 року народження, звернулася до лікаря ендокринолога клініки ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України" зі скаргами на відставання в рості, підвищену втомлюваність, оніміння верхніх і нижніх кінцівок, біль в ділянці серця. Відставання в рості спостерігається з раннього дитинства, в 1994 році був встановлений діагноз "Гіпофізарний нанізм", але терапія препаратами гормону росту не проводилась через економічні проблеми в сім'ї. Кінцевий зріст пацієнтки становить 139,7 см, вага - 43,3 кг. Було проведено обстеження для виявлення порушень гормону росту та додаткове - згідно з запропонованим способом. На початку лікування рівень ІФР-1 становив