Магнійоксіетилідендифосфонатогерманат, який характеризується вазодилататорною дією

Магнійоксіетилідендифосфонатогерманат формули: 2 3 19965 Mg[Ge(OH)2(Oedph)]×H2О 373г/моль): O P HO Mg O O C (молярна OH OH 2 Ge H 3C P O O O OH 2 OH маса . H 2O який характеризується вазодилататорною дією. Корисна модель виконується наступним чином. Магнійоксиетилідендифосфонатогерманат білий кристалічний порошок, без специфічного запаху, негігроскопічний, добре розчинний у воді, помірно - в етанолі, практично нерозчинний в ефірі та інших органічних розчинниках. Термостабільний С Н 7,2 1,8 7,3 1,9 (Т розкладання=170°С), стійкий при зберіганні у субстанції, водному розчині та при стерилізації (кип'ятінні). Магнійоксиетилідендифосфонатогерманат є продуктом реакції оксиетилідендифосфонату германія з магнієм, одержаним шляхом виділення з водного середовища. До насиченого водного розчину діоксиду германія додавали оксиетилідендифосфонову кислоту (ОЕДФ) в еквімолярному співвідношенні і упарювали на водяній лазні до половини об'єму. Потім додавали розраховану кількість ацетату магнію (молярне співвідношення германій:магній=1:1). Одержаний розчин упарювали до сиропоподібного стану, обробляли ефіром, сушили до постійної маси в ексикаторі над хлоридом натрію. Вихід речовини 90%. Проведений хімічний аналіз сполуки дозволив встановити наступний склад магнійоксиетилідендифосфонатогерманату. Ge Знайдено, % 21,8 Обчислено, % 21,9 За результатами рентгенографічного дослідження магнійоксиетилідендифосфонатогерманат є рентгеноаморфною речовиною на відміну від висхідних компонентів, що підтверджує його індивідуальність. За даними хімічного і термогравіметричного аналізу магнійоксиетилідендифосфонатогерманат є кристалогідратом. Його термічне розкладання протікає у дві стадії і полягає в дегідратації і деструкції органічної частини молекули (вигоряння вуглецевих залишків і формування кінцевих продуктів). Видалення кристалізаційної води починається в інтервалі температур 70-90°С і супроводжується ендотермічним ефектом. Сполука термічно більш стійка, ніж висхідній ліганд; в процесі розкладання не відбувається виділення останнього, про що свідчить відсутність характерних для ОЕДФ е фектів, зокрема відсутній ефект плавлення (Т=200°С). Кінцевим продуктом є суміш конденсуючих фосфатів германію з різним ступенем полімеризації фосфатного аніона і оксиду магнію. Спектрофотометрично встановлено, що, незалежно від рН, склад комплексу, існуючий в системі "діоксид германію - ОЕДФ - вода", відповідає молярному співвідношенню германію до ОЕДФ 1:1. Розрахунок констант стійкості комплексу показав, що при рН-2 Ge(OH)2(H2Оedph) - lgK (константи стійкості) складав 6,11, а при рН-6 Ge(OH)2(H2Oedph) - lgK дорівнює 7,36. рН-метрично було доведено, що взаємодія германію з ОЕДФ приводить до утворення стійкого ацидокомплексу, існуючого в розчині у достатньо широкому діапазоні значень рН. рН-метричне титрування і комп'ютерний розрахунок константи кислотної дисоціації комплексу, виділеного з розчину, показав наступні значення: Ge(OH)2(H2Oedph) pK1 3,15; рК2 4,86. 4 Н2О Mg 4,6 7,3 4,8 7,6 У ІЧ-спектрах БАР спостерігаються смуги поглинання, характерні для монодентатної депротонованої фосфонової гр упи (1100, 1050, 955см -1), що, як і поява смуг поглинання зв'язку Ge-O (820см -1), свідчить про наявність зв'язку германію з киснем фосфонових гр уп. Для оцінки вазотропної активності магнійоксиетилідендифосфонатогерманат проведені серії експериментів як in vitro, так in vivo. Дослідження in vitro виконано на препаратах грудного відділу аорти, які взяті у дорослих щура х-самців лінії Вістар віком 16-18 тижнів і масою 180-220г. Колечка аорти нормотензивних тварин, встановлені в проточний термостабільний осередок для ізольованих органів, омивалися протягом 1год. розчином Кребса з навантаженням спокою 1500мг. Перфузія судин фізіологічним розчином здійснювалася із швидкістю 1,5мл/хв. Експерименти на судинах виконувались при температурі 35°С в модифікованому розчині Кребса такого складу у мілімолярних (мМ/л) коцентраціях: NaCl 133; КСl 4,7; NаНСО3 16,3; NaH2PO4 1,38; СаСl2 2,5; MgCl2 1,2; глюкоза 7,8. рН розчину складав 7,4. Точність підтримки температури буферного розчину складала ±0,1°С у діапазоні від +27 до +37°С при коливаннях температури навколишнього середовища від +18 до +30°С та робочому об'ємі камери, рівному 0,65мл. У даній роботі вивчалися реакції судин в режимі, близькому до ізометричного [3, 4]. Враховуючи, що судинні препарати в висхідному стану характеризуються слабо вираженим базальним тонусом, дослідження проводилися на фоні попереднього 5 19965 скорочення гладком'язового компоненту (ГМК) грудного відділу аорти нормотензивних щурів гіперкалієвим розчином. Для приготування гіперкалієвого (60мМ/л) розчину відповідна кількість іонів Na+ заміщувалось іонами К+. Тонічна напруга ГМК аорти обчислювалася у відсотках по відношенню до заданого рівня їх активації (плато гіперкалієвої контрактури), який приймався за 100%. Скоротлива активність ізольованих препаратів реєструвалася за допомогою механо-електричного перетворювача FTS0,1. Запис скорочень проводили на самописці LKB-120 в прямокутній системі координат. Вплив БАР на судинний тонус в гострому експерименті in vivo вивчався класичним кров'яним методом у 27 безпородних кішок на фоні барбітуратового наркозу (етамінал-натрію). Визначався діастолічний (ДАТ) і систолічний (CAT) АКТ [5]. Вплив сполуки на АКТ також вивчали у 30 щурах лінії Вістар масою 180-220г на моделі АГ, яку викликали застосуванням на протязі 4-х тижнів дієти з високим вмістом натрію хлориду [5]. Ця модель АГ найбільш адекватно відповідає меті дослідження та нормам біоетики. Щури були розподілені на 3 групи: 1 - інтактні тварини (контроль); 2 - тварини з АГ, яких не лікували; 3 - тварини з АГ, яким на протязі 2-х тижнів після відтворювання АГ і на тлі дієти з високим вмістом натрію хлориду вводили магнійоксиетилідендифосфонатогерманат. Спостереження за тваринами проводили також на протязі 4-х тижнів після відтворення АГ. Всі піддослідні щури в даний період продовжували знаходитися на високосольовій дієті. АКТ вимірювали сфігмографічним методом на хвостовій артерії, що давало можливість реєструвати CAT у мм рт.ст. та частоту серцевих скорочень (ЧСС) за 1хв [6]. Магнійоксиетилідендифосфонатогерманат вводили внутрішньоочеревинно з розрахунку 1/20 ЛД50, тобто у дозі 37,0мг/кг. На моделі ізольованого препарату грудного відділу аорти половозрілих щурів-самців було встановлено, що магнійоксиетилідендифосфонатогерманат виявив виражений вазодилататорний ефект. В концентрації 10-4М/л вазодилататорний ефект складав 38,3±5,2% від максимальної амплітуди гіперкалієвої контрактури. Викликане ацетилхоліном ендотелій-залежне розслаблення гладких м'язів аорти складало у середньому 72,7±6,9%. Такі препарати з інтактним ендотелієм реагували на додавання у буферний розчин магнійоксиетилідендифосфонатогерманату у концентрації 10-5М/л розслабленням, амплітуда якого у середньому складала 21,2±3,7% від максимальної амплітуди скорочення, викликаного норадреналіном. Важливим моментом встановлення механізму такої дії було те, що після деендотелізації дилататорний 6 ефект сполуки не розвивався. Це свідчить про його ендотелій-залежну природу. З іншого боку, розслаблення гладких м'язів було помітно більш вираженим при їх активації хлористим калієм, ніж норадреналіном. Ці результати знайшли підтвердження в експериментах in vi vo. Вивчення впливу магнійоксиетилідендифосфонатогерманату на тонус судин у кішок в гострому експерименті показало, що він статистично достовірно знижує АКТ до кінця 1год. досвіду, досягаючи найбільшої вираженості до 3год. До 4год. спостереження АКТ вирівнювалося порівняно з контролем, хоча висхідних величин не досягало. Проведені дослідження на моделі стійкої АГ показали, що утримання тварин на дієті з високим вмістом натрію хлориду протягом 4 тижнів призводило до суттєвого підвищення АКТ. Вже на 10 добу АКТ достовірно підвищувався, а на 14 добу - на 36% (Р