Спосіб діагностики локальних змін стану міокарда

Спосіб діагностики локальних змін стану міокарда, що включає реєстрацію рознесених у часі кардіоциклів; визначення інтервалів часу в кожному кардіоциклі, протягом яких відбуваються зміни параметрів моментних векторів чи їхніх комбінацій відносно тих же петель і параметрів моментних векторів еталонного кардіоциклу, і по динаміці зміни характеристик моментних векторів на інтервалах часу визначають коефіцієнти локальних змін стану міокарда, як відношення суми характеристик моментних векторів на виділених інтервалах часу до такої ж характеристики, визначеної на всій петлі, по яких судять про величину локальних змін стану міокарда, який відрізняється тим, що після реєстрації рознесених у часі кардіоциклів U 2 (19) 1 3 міокарда, але також охарактеризувати електричну активність функціонуючих відділів серцевого м'яза. Загальними ознаками пропонованого і відомого способу є діагностика локальних змін стану міокарда, заснована на послідовному якісному порівнянні величини і напрямку моментних векторів електричної активності серця. Причиною, що заважає досягти поставленої задачі у відомому способі є те, що відомий спосіб не дозволяє з високою вірогідністю визначати границі часових інтервалів, у яких відбулися зміни величин і напрямків моментних векторів. Це зв'язано з тим, що тривалість кардіоциклів не однакова. Через те одному і тому самому моменту часу будуть відповідати різні збуджені ділянки міокарда. Наприклад, при тривалості петлі 0,100,13 сек., зміна її тривалості на 0,01 сек. приведе до похибки порядку 10%. У відомому способі визначаються відношення змінених величин модулів моментних векторів здорових людей до величини модулів векторів хворих людей (в ідеальному випадку тієї ж людини). Однак порівняння модулів моментних векторів хворої і здорової людини не забезпечує необхідної інформації, тому що поняття «здорова людина» не визначене, і далеко не завжди у різних людей вони збігаються. Реєстрація векторкардіограм на різних приладах не забезпечує необхідну точність, тому що в різних приладах різні характеристики (частотний діапазон, рівень і частота фільтрації т.д.). Крім того, у відомому способі проводиться тільки якісна інтерпретація зміни кутів з точністю до октанта (45°), що істотно звужує точність оцінки динаміки локальних змін стану міокарда. Відомий спосіб оцінки ризику розвитку інфаркту міокарда [патент України №21471 А, Бюл.№2, 1998г] заснований на застосуванні речовини білкової природи з метою визначення ризику розвитку інфаркту міокарда. Оцінка робиться після проведення психоемоційного тестування рівня протеінази й за її рівнем визначається ризик розвитку інфаркту міокарда. Загальними ознаками пропонованого і відомого способу є оцінка ризику розвитку інфаркту міокарда. Причиною, що заважає досягти поставленої задачі у відомому способі є те, що для реалізації способу необхідне проведення хімічних аналізів, що приводить до втрати часу в динаміці оцінки стану міокарда. Крім того, проведення психоемоційних тестів носить суб'єктивний характер, що приводить до великої похибки в оцінці ризику розвитку інфаркту міокарда. З відомих способів для оцінки стану міокарда найбільш близьким по своїй сутності і результату, що досягається, є спосіб [див. патент України №20020324456 від 28.03.2002 г], заснований на аналізі динаміки зміни параметрів ЕКГ із попереднім маштабуванням параметрів ЕКГ на основі лінійної інтерполяції. Загальними ознаками пропонованого і відомого способу є оцінка ризику розвитку інфаркту міокарда на основі аналізу часових 29045 4 інтервалів еталонного і досліджуваного кардіоциклів. Причиною, що заважає досягти поставленої задачі у відомому способі є те, що ЕКГ реагує не тільки на динаміку стану міокарда, але і на вплив зовнішнього середовища. Крім того, за рахунок дихання вісь серця змінює своє положення, що позначається на амплітудних параметрах ЕКГ. Тому просто приведення еталонного і досліджуваного кардіоциклів несе в собі похибку з зазначених вище причин, що знижує діагностичну цінність результатів оцінки стану міокарда В основу корисної моделі поставлена задача, розробити такий спосіб для оцінки динаміки стану міокарда, у якому завдяки запропонованій послідовності операцій забезпечується підвищення вірогідності і розширення функціональних можливостей діагностики локальних змін стану міокарда. Поставлена задача досягається тим, що спосіб діагностики локальних змін стану міокарда, заснований на реєстрації рознесених у часі кардіоциклів; визначають інтервали часу в кожному кардіоциклі, протягом яких відбуваються зміни параметрів моментних векторів чи їхніх комбінацій щодо тих же петель і параметрів моментних векторів еталонного кардіоциклу, і по динаміці зміни характеристик моментних векторів на інтервалах часу визначають коефіцієнти локальних змін стану міокарда, як відношення суми характеристик моментних векторів на виділених інтервалах часу до такої ж характеристики, визначеної на всій петлі, по яких судять про величину локальних змін станів міокарда, після реєстрації рознесених у часі кардиоциклів визначають еталонний кардіоцикл шляхом підсумовування накладених один на одного кардіоциклів із заданої послідовності, отриманий результат ділиться на число кардіоциклів, реєструють іншу послідовність кардіоциклів, підсумовують накладені один на одного кардіоцикли із заданої послідовності, отриманий результат ділять на число кардіоциклів, з наступним порівнянням зі значеннями еталонного кардіоцикла, визначають інтервали часу в кардіоциклі, протягом яких відбуваються зміни параметрів моментних векторів чи їхніх комбінацій щодо тих же петель і параметрів моментних векторів еталонного кардіоцикла, і по динаміці зміни характеристик моментних векторів на інтервалах часу визначають коефіцієнти локальних змін стану міокарда, як відношення суми характеристик моментних векторів на виділених інтервалах часу до такої ж характеристики, визначеної на всій петлі, по яких судять про величину локальних змін станів міокарда. Відмітними ознаками запропонованого способу є те, що після реєстрації рознесених у часі кардіоциклів визначають еталонний кардіоцикл шляхом підсумовування накладених один на одного кардіоциклів із заданої послідовності, отриманий результат ділиться на число кардіоциклів, реєструють іншу послідовність кардіоциклів, підсумовують накладені один на 5 одного кардіоцикли із заданої послідовності, отриманий результат ділять на число кардіоциклів, з наступним порівнянням зі значеннями еталонного кардіоцикла, визначають інтервали часу в кардіоциклі, протягом яких відбуваються зміни параметрів моментних векторів чи їхніх комбінацій щодо тих же петель і параметрів моментних векторів еталонного кардіоциклу, і по динаміці зміни характеристик моментних векторів на інтервалах часу визначають коефіцієнти локальних змін стану міокарда, як відношення суми характеристик моментних векторів на виділених інтервалах часу до такої ж характеристики, визначеної на всій петлі, по яких судять про величину локальних змін станів міокарда. На Фіг.1 представлено три ортогональних відведення електрокардіограми (ЕКГ) і векторкардіограми (ВКГ) у трьох площинах. ЕКГ це сукупність кривих, що звичайно називають відведеннями. Кожна з цих кривих являє собою запис електричної активності серця за визначений проміжок часу, називаний кардіоциклом. На Фіг.2 представлений запис послідовності рознесених у часі кардіоциклів в одному відведенні. На Фіг.3 представлений узагальнений кардіоцикл, отриманий шляхом підсумовування накладених одної на одну послідовностей кардіоциклів. Аналіз електричної активності серця може бути також здійснений за допомогою ВКГ. Цей метод передбачає одержання трьох ЕКГ, що відбивають зміну електричної активності серця в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Крім того, дослідження з використанням коригованих систем ортогональних відведень ВКГ допоможуть просторовому аналізу електричних процесів серця, що особливо необхідно для диференціальної діагностики складних комбінованих форм патологічних процесів, у тому числі динаміки розвитку інфаркту міокарда. Пропонований спосіб діагностики локальних змін стану міокарда: - не залежить від системи відведень і типів приладів; - дозволяє неінвазивними методами визначати локальні зміни стану міокарда; - доступний для застосування в кабінетах функціональної діагностики; - дозволяє визначати локальні зміни стану міокарда в ранній строк від початку впливу різних внутрішніх чи зовнішніх факторів, наприклад, активність КФК при інфаркті міокарда почне підвищуватися через 8-12 годин від початку захворювання, а зміни параметрів ВКГ відмічаються практично відразу ж після зміни в міокарді; - легко автоматизується, що прискорює процес обробки одержуваних даних. Практична цінність пропонованого способу полягає в кількісній оцінці динаміки зміни функціонального стану міокарда під впливом факторів різної природи (захворювання, навантажувальні і функціональні проби і т.д.), що 29045 6 підвищує вірогідність діагностики і розширює функціональні можливості методу векторелектрокардіографічного дослідження. У тих випадках, коли час між записами ЕКГ складає значний проміжок часу, наприклад кілька років, можливі зміни тривалості кардіоциклів, зв'язані зі зміною розмірів серця. У цьому випадку необхідно привести досліджуваний кардіоцикл до тривалості еталонного кардіоциклу на основі методу лінійної інтерполяції параметрів ЕКГ. xe j j = 1, H - значення амплітуд Наприклад, нехай , відведення X, їхня кількість Н, тривалість кардіоциклу дорівнює H × t , де t - тривалість часу xi між двома сусідніми відліками. Нехай також j , j = 1, M - значення амплітуд відведення Χ аналізованого кардіоциклу ( x e - значення амплітуд еталонного кардіоциклу), їхня кількість М, тривалість кардіоциклу дорівнює M × t , причому тривалість кардіоциклів аналізованого й еталонного можуть не збігатися. Тоді процедура приведення тривалості аналізованого кардіоциклу до еталонного здійснюється в такий спосіб. Уводиться значення тривалості між сусідніми відліками аналізованого кардіоциклу, рівне (t × H) d = x M . Вимірювані значення i j аналізованого кардіоциклу приведені цим перетворенням часу до моментів, кратних d. У такий спосіб тривалості досліджуваного й еталонного кардіоциклів мають однакову тривалість. Амплітудні значення досліджуваного кардіоциклу залишаються незмінними. Сутність пропонованого способу полягає в наступному: 1. Реєструють рознесений у часі ряд кардіоциклів у хворих і здорових людей. 2. Вибирають декілька повних кардіоциклів. 3. Обрані кардіоцикли підсумовуються, шляхом накладення, наприклад, по суміщенню Rзубців з наступним поділом отриманих результатів на число кардіоціклів. 4. Будується узагальнений кардіоцикл, який приймається за еталонний. 5. Вибираються декілька наступних кардіоциклів і будується узагальнений кардіоцикл, як описано в пп. 2-3. 6. Порівнюються еталонний узагальнений кардіоцикл і наступний узагальнений кардіоцикл для визначення інтервалів часу, протягом яких відбуваються зміни параметрів моментних векторів чи їхніх комбінацій (наприклад, кут підйому, азимут, модуль, швидкість обертання вектора, кут між векторами, одночасна зміна модуля і (чи) кута між моментними векторами, зміна модуля моментного вектора й ін.) щодо тих же петель і параметрів моментних векторів еталонного кардіоциклу. 7. По динаміці зміни характеристик моментних векторів на інтервалах часу, у межах яких відбулися зміни параметрів моментних векторів наступного кардіоциклу, динаміці зміни їхньої кількості і по виразності цих змін для кожної з 7 29045 петель Р, QRS, Τ визначають коефіцієнт локальних змін стану міокарда (К), що виражає відношення суми характеристик моментних векторів на виділених інтервалах часу до такої ж характеристики, визначеної на всій петлі для кожної з петель Р, QRS, Т. Наприклад, використовуючи тривалість часових інтервалів, у межах яких відбулися зміни параметрів моментних векторів, визначається значення коефіцієнта К, що є відношенням суми тривалостей виділених інтервалів часу до тривалості петлі для кожної з петель Р, QRS, Т: å (tiJK - tiJH ) N J KL,M = i=1 J TM , tiJH де - початок часового інтервалу, у межах якого змінюється один з параметрів вектора електричної активності серцевого м'яза; tiJK - кінець того ж часового інтервалу, у межах якого змінюється один з параметрів вектора електричної активності серцевого м'яза; J TM - тривалість петлі (Р, QRS, Т); індекс i показує, що таких інтервалів може бути кілька; N - кількість інтервалів; L - тип інтервалу (інтервал по зміні модуля моментного вектора, кута між моментними векторами двох кардіоциклів і т.д.); M - індекс ознаки петлі (Р, QRS, Т); J - порядковий номер зареєстрованого кардіоциклу, починаючи з наступного кардіоциклу після еталонного. 8