Спосіб прогнозування ризику розвитку перинатального гіпоксичного ушкодження у новонароджених

Спосіб прогнозування ризику розвитку перинатального гіпоксичного ушкодження у новонароджених, що здійснюють шляхом визначення біохі 3 являється також те, що не оцінюється ступінь тяжкості перинатальної гіпоксії у новонароджених у декілька перших діб життя. Найбільш близьким до запропонованого, а тому прийнятим нами за прототип є спосіб ранньої діагностики і прогнозування розвитку перинатальних полісистемних гіпоксичних пошкоджень у новонароджених [3]. В даному способі оцінюють фазу метаболічно-адаптаційного періоду та особливості гомеостатичних реакцій шляхом визначення переліку біохімічних показників. Недоліком цього способу являється необхідність проведення багатьох та тривалих високовартісних біохімічних досліджень і те, що не враховується генетична обумовленість функціонування метаболічних процесів у новонароджених, не прогнозується ступінь тяжкості гіпоксичного ушкодження. В основу запропонованого нами рішення поставлено задачу визначення генетичної обумовленості (детермінанти) функціонування метаболічних процесів у новонароджених з перинатальним гіпоксичним ушкодженням, що сприяють визначенню фази метаболічно-адаптаційного періоду, як у прототипі, і дозволяють оцінювати у короткий термін ризик розвитку гіпоксичного ушкодження та його ступінь, уникаючи багатьох та тривалих високо вартісних біохімічних досліджень. Вирішення поставленої задачі досягається за рахунок того, що у відомому способі прогнозування ризику розвитку перинатальної асфіксії у новонароджених, що досягається шляхом визначення генетичної обумовленості змін біохімічних показників у новонароджених, згідно з запропонованим нами рішенням додатково молекулярногенетичним методом у новонароджених визначають поліморфізм генів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та рецептора ангіотензину 2 першого типу (АТ2Р1), аналізують їх генотипи і комбінації. Після визначення наявності у новонародженого генотипу 1166СС АТ2Р1 констатують спадкову схильність та підвищення ризику розвитку перинатального гіпоксичного ушкодження. При наявності DD генотипу АПФ констатують підвищення ризику розвитку тяжкого гіпоксичного ушкодження, а при наявності ID - помірного гіпоксичного ушкодження. Наявність генотипу ІІ АПФ та 1166АА АТ2Р1 та їх комбінації свідчать про зниження ризику розвитку перинатального гіпоксичного ушкодження у новонародженого. У багатьох дослідженнях встановлено вірогідну асоціацію делеційного поліморфізму гену АПФ у гомозиготному стані (генотипу DD) з порушеннями кровообігу, підвищенням судинного тонусу, спазмом судин та розвитком ішемії тканин, за рахунок зростання рівню АПФ у цих осіб. Для гену АТ2Р1 було визначено асоціацію між наявністю у осіб однонуклеотидної заміни аденіну на цитозин у гомозиготному стані - (генотип СС) з розвитком ішемічних станів та їх ускладнень, у зв'язку із підвищеною, при цьому поліморфному варіанті, чутливості рецептору до ангіотензина, а також підвищенні судинного тонусу та артеріального тиску [4]. 47651 4 У новонароджених більшість гіпоксичних станів визначається саме станом їх серцево-судинної системи та її адаптивними можливостями. Спосіб виконується наступним чином: у новонароджених з перинатальною асфіксією набирають 2,7мл крові для виділення геномної ДНК. Після виділення препаратів ДНК молекулярногенетичним методом з використанням алельспецифічної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) проводиться ампліфікація фрагментів гену АПФ з їх подальшою детекцією в 2% агарозному гелі. При наявності продукту ампліфікації розміром 490 пар нуклеотидів генотип (інсерційний поліморфізм) новонародженого позначається як ІІ, продукту ампліфікації розміром 190 пар нуклеотидів (делеційний поліморфізм) - DD, а обох продуктів ампліфікації - ID. Визначення поліморфної послідовності А1166С гену АТ2Р1 проводиться також молекулярно-генетичним методом із рестрикційним аналізом продуктів ПЛР. Продукти ампліфікації фрагментів ДЕК гену АТ2Р1 підлягають гідролітичному розщепленню за допомогою ендонуклеази рестрикції BstDeІ при наявності сайту рестрикції. В залежності від молекулярної ваги продуктів рестрикційного аналізу у новонародженого визначають генотип. При виявленні нерозщепленого фрагменту 352 пар нуклеотидів (алель А1166) генотип новонародженого позначають АА, фрагментів 238 і 114 пар нуклеотидів (алель С1166) - СС, а фрагментів 352, 238 і 114 пар нуклеотидів - АС. Даний спосіб виконується протягом 12 годин, що дає можливість в короткий термін визначати поліморфні маркери ризику розвитку перинатальної асфіксії у новонароджених та прогнозувати ймовірний ступінь гіпоксичного ушкодження на основі генетичного тестування. Запропонованим методом обстежено новонароджених з перинатальною асфіксією, госпіталізованих у спеціалізовані відділення неонатологічного центру УДСЛ "Охматдит" міста Києва та Полтавського міського клінічного пологового будинку і 110 клінічно здорових новонароджених групи порівняння, які народились у фізіологічних пологах з оцінкою по шкалі Апгар 7-8 балів у Київському обласному центрі охорони здоров'я матері та дитини і Полтавському міському клінічному пологовому будинку. Новонароджені групи порівняння не мали клінічних симптомів захворювань у ранньому неонатальному періоді та були виписані додому на 3-5 добу у задовільному стані. У 80 новонароджених було діагностовано тяжку перинатальну асфіксію, у 121 - помірну перинатальну асфіксію. У дітей обох груп відмічався несприятливий перебіг неонатального періоду з розвитком патологічних синдромів. У новонароджених з тяжкою перинатальною асфіксією була вірогідно підвищена частота генотипів DD АПФ та 1166СС АТ2Р1, тоді як частота генотипу ІІ АПФ та генотипу 1166AA АТ2Р1 була вірогідно знижена при порівнянні з клінічно здоровими новонародженими (табл.1). 5 47651 6 Таблиця 1 Групи новонароджених асфіксія тяжкого ступеню група порівняння хи-квадрат (х2) рівень значимості OR 95% СІ Частота поліморфних варіантів гену АПФ (%) II ID DD 12,50 46,25 41,25 46,36 40,00 13,64 22,84 0,51 17,27 р0,05 р