Спосіб вибору тактики патогенетичного лікування хронічного гепатиту с

Реферат: Спосіб вибору тактики патогенетичного лікування хронічного гепатиту С шляхом призначення хворим на хронічний гепатит С базисної терапії і цитопротектора. Крім того, спочатку визначають стан ендотелійзалежної функції ендотелію і при наявності ознак ендотеліальної дисфункції додатково до базисної терапії призначають L-аргінін (Тивортин) по 100 мл щоденно внутрішньовенно протягом 7-10 днів, потім пероральний прийом Тивортину аспартат по 5 мл 4 рази в день протягом 2-х тижнів. UA 71715 U (54) СПОСІБ ВИБОРУ ТАКТИКИ ПАТОГЕНЕТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ С UA 71715 U UA 71715 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель стосується медицини, а саме інфектології, гепатології, і може бути використана самостійно або в комплексній терапії в лікуванні хронічного гепатиту С у хворих з наявністю ендотеліальної дисфункції. Існує багато способів патогенетичного лікування хронічного гепатиту С препаратами, які мають цитопротективні властивості, але в більшості випадків не враховується наявність системних позапечінкових проявів захворювання. При цьому за останні роки стало відомо, що HCV-інфекції належить особлива роль в розвитку системних позапечінкових уражень. Це ствердження стосується як високої частоти цих проявів, так і особливостей їх спектра. За даними різних досліджень частота позапечінкових проявів складає від 40 до 74 %. Вважається, що в розвитку цих проявів основне значення мають імунні реакції, які виникають у відповідь на реплікацію HCV не лише в печінці, а й поза нею. Відомо, що одним з універсальних механізмів патогенезу багатьох синдромів та захворювань є порушення функції ендотелію. При хронічному гепатиті С з одного боку в формуванні ендотеліальної дисфункції певну роль відіграє розвиток HCV-асоційованого кріоглобулінемічного васкуліту - запального ураження дрібних судин, що пов'язане з відкладанням в їх стінці імунних депозитів, основою яких є кріоглобуліни. З іншого боку, доказана можливість низького рівня реплікації HCV в деяких тканинах нелімфоїдного походження, в тому числі в ендотелії судин. Відомо також, що наявність та прогресування ендотеліальної дисфункції є предиктором розвитку ускладнень при багатьох захворюваннях, а своєчасна її корекція сприяє поліпшенню перебігу захворювання. Найбільш, близьким за результатом, що досягається, є спосіб патогенетичного лікування хворих на хронічний гепатит С шляхом додаткового призначення до базисної терапії біциклолу у випадках протипоказань до призначення противірусних засобів лікування [Боброва І.А. Біциклол в терапії хронічного гепатиту С / Боброва І.А., Шевчук В.Б., Матяш В.І. // Інфекційні хвороби - загально медична проблема: матеріали VII з'їзду інфекціоністів України, 26-29 вересня, 2006 року, Миргород. - С. 11-13.] Спільними суттєвими ознаками прототипу і корисної моделі, що заявляється, є такі: - призначення базисної терапії; - призначення цитопротектора. Цей спосіб є недостатньо ефективним, тому що по-перше, біциклол має виключно гепатопротективні властивості за рахунок здатності пригнічувати окислювальне напруження, викликане порушенням функції печінкових мітохондрій, та за рахунок пригнічення апоптозу гепатоцитів, стимульованого фактором некрозу пухлини та цитотоксичними Т-клітинами, подруге, даний спосіб патогенетичного лікування не має протективних властивостей щодо ендотелію судин. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення способу патогенетичного лікування хронічного гепатиту С у хворих з наявністю ознак ендотеліальної дисфункції шляхом введення як цитопротектора - L-аргініну (Тивортин), що є активним і різностороннім клітинним регулятором багаточисленних життєво важливих функцій організму, зокрема має ангіопротективну дію. Поставлена задача вирішується тим, що у способі, який включає призначення хворому базисної та цитопротективної терапії, новим є те, що при виборі цитопротектора враховують стан ендотелійзалежної функції ендотелію. При наявності ознак ендотеліальної дисфункції хворим на хронічний гепатит С додатково до базисної терапії призначають L-аргінін (Тивортин) по 100 мл щоденно внутрішньовенно протягом 7-10 днів, потім пероральний прийом Тивортину аспартат по 5 мл 4 рази в день протягом 2-х тижнів. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю ознак, що заявляються, та технічним результатом полягає у такому. Призначення L-аргініну (Тивортин) дозволяє вплинути одразу на декілька ланок патогенезу. L-аргінін (Тивортин), що є умовно незамінною амінокислотою, є активним і різностороннім клітинним регулятором багаточислених життєво важливих функцій організму, має цитопротекторну, антигіпоксичну, мембраностабілізуючу, дезінтоксикаційну дію, регулює межуточний обмін і відіграє певну роль в підтримці гормонального балансу. Також особливістю L-аргініну (Тивортин) є те, що це природна метаболічна сполука, яка є субстратом для синтезу оксиду азоту, вміст якого в умовах порушення ендотелійзалежної функції ендотелію низький, тому він здатний зменшити прояви ендотеліальної дисфункції. Таким чином, сукупність вищезазначених позитивних впливів дозволить підвищити ефективність патогенетичного лікування хворих на хронічний гепатит С. Спосіб здійснюють таким чином. 1 UA 71715 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 Спочатку визначають стан ендотелійзалежної функції ендотелію загальновідомим способом ультразвукового дослідження плечової артерії з визначенням реактивності плечової артерії (збільшення діаметра плечової артерії менш ніж на 10 % підтверджує наявність ендотелійзалежної дисфункції ендотелію). Хворим з наявністю дисфункції ендотелію додатково до базисної терапії призначають L-аргінін (Тивортин) по 100 мл щоденно внутрішньовенно протягом 7-10 днів, потім пероральний прийом Тивортину аспартат по 5 мл 4 рази в день протягом 2-х тижнів. Приклад. Хворій К., 1971 р.н. (карта стаціонарного хворого № 3586) діагноз хронічного гепатиту С вперше був встановлений в травні 2009 року. При первинному зверненні до гепатологічного центру стало відомим, що протягом останнього року пацієнтка відзначала слабкість, зниження працездатності, швидку втомлюваність, зниження апетиту, появу псоріатичних елементів на шкірі гомілок. При огляді було відзначено крайову субіктеричність склер, збільшення розмірів печінки до +1 см, що було підтверджено результатами УЗД органів гепатобіліарної системи. При біохімічному дослідженні крові показники білірубіну та тимолової проби були не змінені, активність АлАТ в сироватці крові склала 2,0 ммоль/год.л. В гемограмі відзначено лейкопенію 9 до 3,7×10 /л, лімфоцитоз 44 %. При обстеженні на маркери вірусних гепатитів було виявлено позитивні методом ІФА anti-HCV +, методом ПЛР HCV-RNA+2а генотип, вірусне навантаження 7 склало 1,9×10 копій/мл. Хворій були призначені гепатопротектори та запропоновано дообстеження для вирішення питання щодо проведення противірусної терапії. В 2010 році при обстеженні щитоподібної залози було діагностовано позапечінкові прояви хронічного гепатиту С: наявність біохімічних ознак змішаної кріоглобулінемії з рівнем кріокриту 2,65 од (референтні значення