Спосіб визначення індивідуальної дози озону

Спосіб визначення індивідуальної дози озону шляхом дослідження показників крові, який відрізняється тим, готують 4 проби крові та 4 проби сироватки, по 3 проби обробляють 50 мкл озонованого фізіологічного розчину з відповідною дозою озону, 2 проби залишають для контролю, в усіх пробах визначають лімфоцитотоксичність, індивідуальною дозою озону вважають ту, котра викликала найбільш значне зниження лімфоцитотоксичності у порівнянні з контрольною пробою. Корисна модель має відношення до медицини, а саме до способу фізіотерапії і може бути використана для лікування та реабілітації хворих з захворюваннями ШКТ, серцево-судинної, нервової систем, для імунокорекції та ін. В останні роки регулярні клінічні та експериментальні дослідження дозволили розробити новий сучасний високоефективний немедикаментозний метод лікування - озонотерапію. Можливість застосування озону з лікувальною метою обумовлена його властивістю впливати на вивільнення кисню в тканинах, приймати участь в окислювально-відновлювальних процесах, його бактерицидною дією. Нетоксичний, без побічної дії фізіотерапевтичний спосіб озонотерапії позитивно впливає на різноманітні сторони патологічного процесу, сприяє регуляції порушеного гомеостазу, покращенню функціонального стану різних органів та систем, активації захисних сил організму. Як терапевтичний засіб при застосуванні низьких концентрацій озону - озонотерапія виявляє значний протизапальний, судинорозширюючий, імуномоделюючий, антиоксидантний та інші впливи. Для озонотерапії використовують різноманітні методи введення озону в організм людини з доволі великим діапазоном концентрацій. Для кожного лікувального способу лікарю необхідно знати його найбільш ефективну дозировку для лікування конкретного захворювання. Одним з перших способів визначення терапе втичної концентрації озону, рекомендований міжнародною асоціацією по озону, було йодометричне титрування. Але на практиці цей спосіб дає значну розбіжність значень від 2 до 8 разів [Перетягни СП., Карелин В.И. "К методике определения концентрации озона в газовой фазе" II Материалы НІ Всеукраинской науч.-практич. Конференции "Озон и методы эфферентной терапии в медицине." Н. Новгород, 1998 г.]. В період відсутності метрологічної сертифікованої апаратури був запропонований спосіб спектрофотометричного визначення концентрації озону [С.Д. Разумовский, ГЕ. Зайков 1974 г.]. Цей спосіб потребує великих математичних розрахунків, які базуються на усереднених літературних даних. Сучасна апаратура, зокрема універсальний медичний озонатор "Озон УМ-80", [Ганічев В.В. Апарат озонотерапії універсальний медичний, патент України №2398 від 15.03.04.], дозволяє в автоматичному режимі підтримувати концентрацію озону від 0,2 до 80мг/л. Однак необхідний спосіб добору індивідуальної дози, яку необхідно підтримувати озонатору. В подальшому розроблені методи оцінки ефективності озонотерапії на підставі досліджень біохімічних процесів в організмі. Визначення кількості індикаторів процесу перешеного окислення ліпідів (ПОЛ) в біохімічних системах: малонового діальдегіду, дієнових кон'югатів, основ Шифа [К.Н. Конторщикова "Перекисне окисление липидов в норме и патологии" // Учебное пособие. Н. Новгород со 00 о 00 О) 8018 2000г.], що дозволяє оцінити тільки один з процесів в організмі, на які впливає озон, а саме окислювально-відновлювальні реакції. Потім було запропоновано вимірювання інтенсивності індивідуальної хемілюмінесценції для визначення стану ПОЛ, антиоксидантного та фагоциторної системи крові, який теж має тільки однобічний скринінговий характер [С.Л. Алехина, Т.Г. Щербаков "Озонотерапия: клиника и эксериментальные аспекты" Н. Новгород, изд, "Литература" 2003 г. с. 200.]. Обидва ці способи принадні для оцінки загальної ефективності вже проведеної озонотерапії, крім того вони потребують спеціалізованої апаратури. Найбільш близьким та обраним за прототип є спосіб підбору необхідної концентрації озону в озоно-кисневій суміші на підставі вивчення змін структури та метаболізму окремих клітинних елементів. Вивчають вплив озону на гліколітичний цикл в еритроцитах методом 31Р-ЯМР [В.Д. Зінченко "Озон как регулятор процессов метаболизма в эритроцитах" // Матеріали III Української науковопрактичної конференції з міжнародною участю "Місцеве та парентеральне використання озону" Харків - 2003 p.]. В той же час, не зважаючи на ефективність цього способу, він має ряд недоліків, тому що дослідження проводяться на ізольованій культурі клітин. Спосіб дає можливість оцінки вже проведеного курсу озонотерапії, а не динамічного контролю та прогнозування її результатів. В основу корисної моделі покладена задача удосконалення способу визначення індивідуальної дози озону, в якому за рахунок зміни досліджуваного показника крові, досягається прогнозування розвитку клінічного процесу, за рахунок чого відбувається підвищення ефективності озонотерапії. Поставлена задача вирішується в способі визначення індивідуальної дози озону шляхом дослідження показників крові, згідно з корисною моделлю, готують 4 проби крові та 4 проби сироватки, по 3 проби обробляють 50мкл озонованого фізіологічного розчину з відповідною дозою озону, 2 проби залишають для контролю, в усіх пробах визначають лімфоцитотоксичність, індивідуальною дозою озону вважають ту, котра викликала найбільш значне зниження лімфоцитотоксичності у порівнянні з контрольною пробою. Для визначення дози озону було обрано дослідження імунних показників тому, що воно дозволяє прогнозувати розвиток клінічного процесу. Виходячи з того, що сила імунної відповіді генетично детермінована, логічно передбачити, що по відповідним імунним показникам, можна прогнозувати характерний тип імунної відповіді (високий/низький), характер клінічного процесу та його ісход, а також заздалегідь планувати тактику лікування. У людини знайдені індивідуальні відмінності в силі імунної відповіді, в функціональній активності лімфоцита у відповідь на один і той же антигенний стимул, також як і індивідуальні відмінності у внутрішньоклітинному метаболізмі лімфоцитів. На клітинному рівні в реакціях in vitro відбувається повторне зняття інформації в різноманітних аспектах клітинної активності лімфоцита - основної "фігури" імунного процесу. Тест ЛЦТ (лімфоцитотоксичності) свідчить про індивідуальний стан активності лімфоцитарних рецепторів пацієнта. Методика визначення ЛЦТ відповідає головним вимогам універсальності, доступності матеріалу, простоті визначення, високій інформативності. Спосіб визначення індивідуальної дози озону здійснюють таким чином. У пацієнта натще беруть із кубітальної вени Юмл крові в біохімічну пробірку та 5мл крові в шприц, промитий гепарином. Потім готують 8 проб: в 4 розливають по 1мл крові, в інших 4 по 1мл отриманої центрифугуванням сироватки. Для проведення аналізу барботується 3 флакона з 50мл фізіологічного розчину для отримання дози розчиненого озону 100, 200, 400мкг (для цього на озонаторі виставляється концентрація озону в газовому середовищі 15, 29, 59мг/л, яка відповідно розраховується за формулою: доза (мкг=0,2хконц.Оэ (мкг/л) х об'єм із. зчину (л) [С.Л. Алехина, Т.Г. Щербаков "Озонотерапия: клиника и зксериментальные аспекты" Н. Новгород, изд, "Литература" 2003 г. с. 200.]. Потім З проби крові та 3 проби сироватки обробляються 50мкл озонованого фізіологічного розчину з відповідною дозою озону, а 2 проби залишаються для контролю. В усіх пробах визначається ЛЦТ за класичним методом "Терасакі". Індивідуальною дозою озону вважається та, котра викликала найбільш значне зниження ЛЦТ в порівнянні з контролем. Потім для проведення озонотерапії барботують фізіологічний розчин з визначеною дозою на протязі всього лікування. Ефективність лікування озонотерапією з визначенням індивідуальної дози озону ілюструють наступні приклади: Приклад 1. Хвора П., 28 років, звернулась в Інститут озонотерапії та медобладнання з діагнозом: хронічний вірусний гепатит С, нестійка ремісія. В комплексну терапію були включені гепатопротектори та велика аугогемоозонотерапія з дозою озону ЮООмкг згідно з літературними даними. Визначена індивідуальна доза озону на підставі комплемент залежної лімфоцитотоксичності склала 400мкг. Але лікування було продовжено згідно з літературними даними. В результаті у пацієнтки була отримана незначна позитивна динаміка в загальному самопочутті та клінічних проявах захворювання, печінкові проби дещо покращились, але не знизились до норми. Приклад 2. Хворий Б., ЗО років, звернувся до Інституту озонотерапії та медобладнання з діагнозом: хронічний вірусний гепатит С, загострення. На підставі тесту лімфоцитотоксичності була визначена індивідуальна доза озону - 200мкг, з якою провели внутрішньовенні крапельні інфузії озонованого фізіологічного розчину. Пацієнт задовільно переніс лікування, клініко-біохімічні показники нормалізувались на протязі 3 тижнів, значно покращився загальний стан хворого. Для дослідження було створено 2 групи пацієнтів. В першу групу увійшли 27 пацієнтів, кров яких обробляли низькими дозами озону (0,1; 0,2 та 0,4мкг). ЛЦТ визначали за класичним методом 'Терасакі" [Ю.М. Зарецкая, Клиническая иммуно 8018 генетика М Медицина, 1987 - с 36] до та після обробки озоном Індивідуальною дозою озону вважалась та, яка викликала найбільш значне зниження ЛЦТ При визначенні виявлено, що значення ЛЦТ розподілились порівно тобто по 9 чоловік отримали дозу 0,1, 0,2 та 0,4мкг ВІДПОВІДНО При цьому ЛЦТ по групі вірогідно знизилось з 46,6±8,43% до 34,4±9,27% (р