Спосіб діагностики переломів середньої зони лицьового черепа

Спосіб діагностики переломів середньої частини лицьового черепа, що включає порівняльну Корисна модель, що заявляється, стосується медицини, зокрема хірургічної стоматологи, а точніше щелепно-лицьової хірурги, і призначена для діагностики переломів середньої частини лицьового черепа Існує багато способів діагностики переломів середньої частини лицьового черепа КЛІНІЧНІ, рентгенографічні, морфометричні, функціональні і т п При клінічному дослідженні враховують симетричність обличчя, наявність набряків, припухлостей м'яких тканин, гематом обличчя і кровотеч, деформацію лицьового скелету, розлади чутливості в зоні лицьового нерва, болючість вздовж кісткових швів з сусідніми кістками, обмежене відкривання рота, прикус та артикуляцію нижньої щелепи, анатомо-функцюнальні порушення органу зору і МІМІЧНИХ М'ЯЗІВ Рентгенографічне дослідження, згідно з рекомендаціями літератури, повинне починатись з отримання переднього та бокового оглядових ЗНІМКІВ всього черепа В подальшому методика рентгенографи залежить від КЛІНІЧНИХ ознак ушкодження того чи іншого відділу обличчя і від даних, отриманих в результаті аналізу оглядових ЗНІМКІВ, І частіше доповнюється двома проекціями - носопідборідною та аксіальною Не дивлячись на застосування згаданих способів, діагностика ЦІЛІСНОСТІ КІСТОК вилицевоорбітального комплексу є утрудненою, особливо в разі ЛІНІЙНИХ переломів вилицевої кістки без зміщення чи з незначним зміщенням відламків в місцях ґі з'єднання з суміжними кістками Це пов'язане з тією обставиною, що в гострому періоді травми пальпація є недостатньо інформативною через болючість і набряк м'яких тканин Рентгенографія дає більше необхідної інформації при множинних оцінку стану тканин на здоровій та ушкодженій сторонах, який відрізняється тим, що вимірюють час проходження ультразвуку між однойменними точками кісток на здоровій та ушкодженій сторонах лицьового черепа, і при збільшенні цього часу на ушкодженій стороні на 20-40% відносно здорової сторони діагностують субперюстальний (ПІДОКІСний) перелом, а при збільшенні його більш ніж на 40% - перелом кісток зі зміщенням осколкових переломах кісток середньої зони обличчя, особливо за наявності зміщення При поодинокому лінійному переломі без зміщення лінія перелому може попасти в "німу зону" або не буде візуалізуватись внаслідок сумації Оцінити ефективність лікування, яке проводиться при переломах середньої зони обличчя та вилицево-орбітального комплексу, використовуючи вищезгадані способи, не завжди можливо Тому продовжується вивчення клінічної картини і пошук доступних та точних способів діагностичного дослідження при переломах середньої зони обличчя, взагалі, і вилицевої кістки, зокрема Так, відомий спосіб діагностики переломів середньої частини лицьового черепа, який базується на використанні комп'ютерної томографії (КТ) [1] В основі цього способу лежить математична реконструкція рентгенівського зображення Реконструкцію виконують шляхом вирахування ступеня ослаблення рентгенівського випромінювання на виході з тонкого шару досліджуваного об'єкта Величина ослаблення є пропорційною величині атомних номерів та електронній ЩІЛЬНОСТІ на шляху вузького пучка рентгенівських променів і залежить від його інтенсивності та від товщини об'єкта Цей спосіб дозволяє уникнути суперпозиції і сумації окремих елементів об'єкта, завдячуючи можливості виділити і дослідити тонкий шар об'єкта КТ виконують в аксіальній, фронтальній та сагітальній площинах і, коли це необхідно, доповнюють тримірною реконструкцією Однак такий спосіб діагностики переломів середньої частини лицьового черепа поки є обмежено доступним в лікувальних закладах, має високу 00 со со О) 9338 собівартість і, крім того, дає значне променеве навантаження на пацієнта. Найближчим аналогом способу, що заявляється, є спосіб діагностики переломів середньої частини лицьового черепа за допомогою реографії м'яких тканин суборбітальної зони [2]. В основі цього способу лежить порівняльна оцінка кровопостачання суборбітальних зон лицьового черепа. Зміщення кісткових відламків в зоні дна орбіти, де пролягає суборбітальний канал, в якому знаходиться однойменна артерія, неминуче призводить до зменшення просвіту артерії, а отже і до порушення кровопостачання м'яких тканин суборбітальної зони. Аналізуючи реограми, оцінюють форму кривої (наявність і розміщення дикротичної хвилі, наявність і розміщення додаткових хвиль) та її кількісні показники (основну амплітуду реограми, амплітуду повільного наповнення кров'ю, амплітуду найнижчої точки інцизури, величину періоду швидкого наповнення кров'ю, тривалість підйому висхідної частини реограми). Потім вираховують індекси: реографічний індекс, показник тонусу судин, індекс еластичності, індекс периферичного опору. Зміна форми і нормальних кількісних характеристик реографічної кривої свідчить про перелом вилицево-орбітального комплексу або ізольовану гематому м'яких тканин суборбітальної зони і дозволяє провести диференційну діагностику. Однак недоліком описаного способу є складність у використанні. До того ж, він дає можливість діагностувати перелом лише в зоні нижнього орбітального краю вилицевої кістки. Переломи ж в зоні вилицево-лобного та вилицево-верхньощелепного швів, вилицевої дуги залишаються не діагностованими. Задача, яку вирішує спосіб, що заявляється, полягає у вдосконаленні способу діагностики переломів середньої частини лицьового черепа шляхом використання ехоостеометри для виявлення можливих порушень цілісності в типових місцях переломів кісток середньої зони обличчя, вилицево-орбітального комплексу. Технічний результат від використання способу буде полягати у збільшенні доступності діагностики без зниження її точності. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі діагностики переломів середньої частини лицьового черепа, що включає порівняльну оцінку стану тканин на здоровій та ушкодженій сторонах, згідно винаходу, вимірюють час проходження ультразвуку між однойменними точками кісток на здоровій та ушкодженій сторонах лицьового черепа і при збільшенні цього часу на ушкодженій стороні на 20-40% відносно здорової сторони діагностують субперіостальний (підокісний) перелом, а при збільшенні його більш ніж на 40% перелом кісток зі зміщенням. Відмінною особливістю способу, що заявляється, є виявлення можливих порушень цілісності в типових місцях переломів кісток середньої зони обличчя та вилицево-орбітального комплексу за допомогою ехоос геометрії, для чого вимірюють час проходження ультразвуку між однойменними точками кісток здорового та ушкодженого боків і при збільшенні цього часу на 20-40% діагностують субперіостальний (підокісний) перелом, а при збільшенні його більш ніж на 40% - перелом кісток зі зміщенням. Позитивними якостями такого способу діагностики переломів середньої частини лицьового черепа є його доступність, простота і швидкість застосування, низька собівартість, відсутність променевого навантаження. За доступними літературними даними такий спосіб діагностики переломів середньої частини лицьового черепа невідомий. Сутність корисної моделі пояснюється схематичним малюнком, на якому представлено схему розміщення реперних точок, які використовуються для порівняльної оцінки стану тканин здорової та ушкодженої зон. Запропонований спосіб діагностики переломів середньої частини лицьового черепа здійснюється наступним чином. За допомогою частотноскануючого ехоостеометра ЕОМ-01ц визначають час проходження сигналу між однойменними точками здорової, а потім ушкодженої сторони обличчя. Принцип дії цього приладу базується на реєстрації часу проходження ультразвукових імпульсів через певну зону лицьового черепу. Результат вимірювання зчитують з цифрового індикатора, варіація показників якого складає не більше 0,1 мкс. Вимірювання швидкості розповсюдження ультразвукової хвилі по кістковій тканині проводять між чотирма парами відповідних реперних точок (1-5) (дивись малюнок): - між тілом вилицевої кістки (точка 1) і переніссям (точка 2) (відрізок А) для оцінки стану нижнього орбітального краю та носового контрфорсу; - між тілом вилицевої кістки (точка 1) і вилицевим відростком лобної кістки (точка 3) (відрізок Б) для оцінки стану вилицево-лобного шва та вилицево-лобного контрфорсу; - між тілом вилицевої кістки (точка 1) і вилицевою дугою скроневої кістки (точка 4) (відрізок В) для оцінки стану вилицевої кістки та вилицевого контрфорсу; - між тілом вилицевої кістки (точка 1) і передньою остю носа (точка 5) (відрізок Г) для оцінки стану вилицево-верхньощелепного шва із вилицево-альвеолярного контрфорсу. Кожний вимір проводять п'ятиразово і вираховують середнє значення часу проходження ультразвуку через відповідний відрізок кісткової тканини лицьового черепа. При збільшенні цього часу на 20-40% на ушкодженій стороні відносно здорової діагностують субперіостальний (підокісний) перелом, а при збільшенні його більш ніж на 40% перелом кісток зі зміщенням. Вказані цифрові значення (проценти) збільшення часу проходження ультразвуку через відповідний відрізок кісткової тканини лицьового черепа, які дозволяють диференціювати субперіостальний (підокісний) перелом від перелому кісток зі зміщенням, були встановлені наступним чином. Об'єктом дослідження були дві групи по 35 чоловіків і жінок віком від 20 до 40 років, оскільки саме люди цього віку найчастіше страждають від переломів вилицево-орбітального комплексу. В першу групу (контрольну) ввійшли люди без 9338 ушкоджень кісток обличчя, в другу групу (основну) - пацієнти з ураженнями кісток середньої зони обличчя. Основну групу розбили на дві підгрупи в залежності від типу перелому: підгрупу підокісного перелому і підгрупу перелому зі зміщенням. Критерієм для віднесення пацієнтів до тієї чи іншої підгрупи була щільність кісткової тканини вилицево-орбітального комплексу, яку оцінювали, визначаючи час проходження ультразвуку між відповідними реперними точками (чим менший час проходження ультразвуку між реперними точками, тим більша щільність кісткової тканини на відповідній ділянці вилицево-орбітального комплексу). Для визначення щільності кісткової тканини та виключення явищ системного остеопорозу попередньо у кожного пацієнта основної групи вимірювали час проходження ультразвуку через 5см відрізок дистального відділу лівої променевої кістки, яка слугувала в якості тестової (середня довжина кожного з відрізків А, Б, В і Г складає саме 5см). Виявилось, що у час проходження ультразвуку у частини пацієнтів основної групи збільшений на 20-40% відносно часу проходження ультразвуку через 5см відрізок їх променевої кістки. Рентгенографічно перелом кісток вилицево-орбітального комплексу у цих пацієнтів не визначався. Проте клінічна картина і певна затримка ультразвуку дозволили діагностувати у них підокісний перелом. Ці пацієнти склали першу підгрупу основної групи підгрупу підокісного перелому. У другої частини пацієнтів основної групи час проходження ультразвуку був збільшений більш ніж на 40% відносно часу проходження ультразвуку через 5-см відрізок їх променевої кістки. Рентгенографічно у цих пацієнтів визначався перелом кісток вилицевоорбітального комплексу зі зміщенням. Ці пацієнти склали другу підгрупу основної групи - підгрупу перелому зі зміщенням. В Таблиці 1 наведені дані щодо середнього значення поширення ультразвуку по кістках вилицево-орбітального комплексу в першій (контрольній) групі і в обох підгрупах основної групи. Таблиця 1 Середні значення часу поширення ультразвуку по досліджуваній ділянці лицьового черепа Контрольна група чоловіки мсек Відрізок А Відрізок Б Відрізок В Відрізок Г жінки мсек 25-35 28-30 30-32 30-32 27-38 30-33 32-35 33-35 Основна група чоловіки, мсек/% жінки, мсек/% Перелом зі Підокісний пеПідокісний переПерелом зі релом зміщенням лом зміщенням 42-50/20-40% 95/>40% 89/>40% 33-55/20-40% 34-42/20-40% 94/>40% 36-47/20-40% 97/>40% 35-44/20-40% 39-48/20-40% 93/>40% 89/>40% 36-45/20-40% 93/>40% 40-49/20-40% 98/>40% Отже, за допомогою запропонованого способу діагностики можна надійно оцінити стан контрфорсів середньої частини лицьового черепа, визначаючи час поширення ультразвуку між відповідними реперними точками 1-5 При збільшенні цього часу на 20-40% на ушкодженій стороні відносно здорової діагностують субперіостальний (підокісний) перелом, а при збільшенні його більш ніж на 40% перелом кісток зі зміщенням. Приклад 1 конкретного втілення. Пацієнт Л. 19 років, історія хвороби №2101, госпіталізований в щелепно-лицьове відділення №2 Міської лікарні №12 м.Києва з діагнозом - травматичний перелом лівого вилицевого комплексу зі зміщенням; лівосторонній гайморит. Об'єктивно: обличчя асиметричне через припухлість м'яких тканин вилицево-орбітального комплексу; відмічається також травма м'яких тканин на лівій вилицево-лобній ділянці. Пальпаторно визначається порушення рельєфу нижнього краю (симптом сходинки) та бокового краю очниці. На рентгенограмах (носо-підборідна і аксіальна укладка) визначається "завуальованість" контурів верхньощелепної пазухи, порушення безперервності кісток нижнього підочничного краю, зовнішнього краю очниці та вилицевоальвеолярного гребня в лівій частині лицьового скелету. На рентгенограмах не визначено порушення безперервності кісток лицьового скелету справа. Дані, отримані за допомогою ехоостеометра, наведені в Таблиці 2. Таблиця 2 Ліва сторона (ушкоджена) мсек Відрізок А 99(>40%) Відрізок Б 98(>40%) Відрізок В 40(20%