Застосування 4-феніл-3,4-дигідропіримідо[1,2-а]бензімідазол-2(1н)-ону як речовини, що має антиоксидантні властивості та гальмує прояви метаболічного синдрому

Застосування 4-феніл-3,4-дигідропіримідо[1,2а]бензімідазол-2(1н)-ону як речовини, що має антиоксидантні властивості та гальмує прояви метаболічного синдрому. (19) (21) u200709416 (22) 20.08.2007 (24) 25.03.2008 (46) 25.03.2008, Бюл.№ 6, 2008 рік (72) ПОЛТОРАК ВІКТОРІЯ ВІТАЛІЇВН А, U A, ГОРБЕНКО НАТАЛІЯ ІВАНІВНА, U A, ГЛАДКИХ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ, UA, КРАСОВА НАТАЛІЯ СЕРГІЇВНА, U A, ІВАНОВА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВН А, U A, ЛЕЩЕНКО ЖАННА АН АТОЛІЇВН А, UA, ГРОМАКОВСЬКА ОЛЕНА 3 30964 має антиоксидантні властивості та гальмує прояви метаболічного синдрому. Технічний результат - розширення арсеналу ефективних та низькотоксичних засобів з антиоксидантними властивостями, що знижують прояви метаболічного синдрому. 4-Феніл-3,4-дигідропіримідо[1,2α]бензімідазол-2(1Н)-он (сполука 2501) одержано шляхом циклоконденсації 2-амінобензімідазолу з бензиліденмалоновою кислотою у середовищі кіплячого ізопропанолу [7]. Модель метаболічного синдрому індукували хронічним уведенням фруктози (200г/л з питною водою) щурам популяції Вістар [8]. В якості препарату порівняння використовували бігуанід метформін (Glucophage), який гальмує продукцію глюкози печінкою та, в деякій мірі, підвищує утилізацію глюкози периферичними тканинами [9]. Препарат порівняння та оригінальну сполуку 2501 в дозах 50мг/кг застосовували перорально за допомогою зонду у вигляді водної суспензії з Твіном-80 протягом 4 тижнів, починаючи з третього тижня експерименту. Контрольна група за аналогічною схемою отримувала плацебо - 35% тонкодисперсну водну емульсію Твіну-80. Стан глюкозного гомеостазу оцінювали за показниками базальної глікемії, інсулінемії та внутрішньочеревного тесту толерантності до глюкози (ВЧТТГ) (3г на кг маси тіла). Площину під глікемічними кривими (ППК) при проведенні ВЧТТГ розраховували за допомогою комп'ютерної програми "Mathlab". Коефіцієнт чутливості до інсуліну розраховували за допомогою короткого інсулінового тесту [10]. Виразність оксидативного стресу характеризували за рівнем продуктів ліпопероксидації дієнових, триєнових, тетраєнових та оксидієнових кон'югатів [11]. Стан антиоксидантної системи захисту оцінювали за вмістом відновленого глутатіону [12], активністю каталази [13] та показниками загальної антиоксидантної активності [14] в гомогенатах печінки експериментальних тварин. Концентрацію фруктозаміну, неестерифікованих жирних кислот (НЕЖК) в сироватці крові та вмісту глікогену в гомогенатах печінки визначали фотоколориметричними методами [15, 16, 17], рівень тригліцеридів спектрофотометричним методом [18]. Активність глюкозо-6-фосфатази - ключового ферменту глюконеогенезу, оцінювали в гомогенатах печінки щурів за методом Свенсона [19], а глюкозо-6фосфа тдегідрогенази - ключового ферменту пентозофосфатного шунту, який є основним постачальником НАДФН, необхідного для відновлення окисненого глутатіону, спектрофотометричним методом [16]. Активність аланінамінотрансферази (АлАТ) - індикатору печінкової резистентності до інсуліну та гепатотоксичності, визначали в сироватці крові дигідрофенілгідразиновим методом [20]. Цифровий матеріал обробляли статистично з використанням параметричного критерію Ст'юдента [21]. 4 В результаті оцінки гострої токсичності речовини 2501 за експрес-методом Прозоровського [22] встановлено, що за умов внутрішньочеревного введення у мишей ЛД50 складає 2,82г на кг маси тіла, що за класифікацією Сидорова К.К. [23] дозволяє віднести її до групи практично нетоксичних речовин. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що використання сполуки 2501 призводить до поліпшення толерантності до вуглеводів у експериментальних тварин через 6 тижнів моделювання метаболічного синдрому, підтвердженням чому є зниження показників площини під відповідними глікемічними кривими при проведенні навантажувального тесту з глюкозою. При цьому ефект речовини 2501 перевершує дію препарату порівняння метформіну. Встановлено також, що використання сполуки 2501 гальмує розвиток інсулінорезистентності, про що свідчить підвищення коефіцієнту чутливості до інсуліну під час короткого інсулінового тесту вдвічі відносно групи тварин, якій вводили плацебо. Слід зазначити, що аналогічний за виразністю фармакологічний ефект також спостерігається при застосуванні метформіну (таблиця 1). Вплив сполуки 2501 та метформіну на по глюкозного гомеостазу у щурів з метаболічним синд Група тварин Інтактний контроль Фруктоза + плацебо Фруктоза + метформін Фруктоза + 2501 Базальна глікемія, ммоль/л 5,84±0,27 5,03±0,24 Р1>0,05 5,99±0,24 Р1>0,05 Р2>0,05 5,06±0,25 Р1>0,05 Р2>0,05 Р3>0,05 Коефіцієнт чутливос інсуліну 40,61±4,49 14,58±2,22 Р10,05Р20,05 Р20,05 Примітки: 1. P1 - відхилення відносно показників групи "інтактний контроль" 2. Р2 - відхилення відносно показників групи "фр уктоза + плацебо" 3. Р3 - відхилення відносно показників групи "фр уктоза + метформін" Суттєвий внесок у розвиток інсулінорезистентності додає зниження чутливості печінки до супресивної дії інсуліну стосовно продукції глюкози. Дані, наведені у таблиці 2, свідчать, що речовина 2501 гальмує підвищення активності глюкозо-6-фосфатази, хоча і не призводить до її повної нормалізації. Застосування сполуки 2501, подібно препарату порівняння метформіну, сприяє суттєвому підвищенню вмісту глікогену в печінці, що свідчить про поліпшення чутливості до інсуліну та інтенсифікацію утилізації глюкози печінкою. 5 30964 6 Вплив сполуки 2501 та метформіну на вміст глікогену в печінці та активність Р2