Спосіб лікування ексудативного плевриту

Винахід відноситься до медицини, а саме до пульмонології, торакальної хірургії, фтизіатрії, терапії, педіатрії і може бути використаний в клінічній практиці при лікуванні ексудативних плевритів. Він також може бути використаний і в ветеринарній практиці для лікування ексудативних плевритів у сільськогосподарських тварин. Характерною рисою сучасної медицини є зростання рівня ексудативних плевритів різного генезу, особливо туберкульозної і онкологічної етіології. Необхідно також відмітити зростання рівня випадків ексудативних плевритів з важким перебігом, тенденцією до хронізації та рецидиву процесу, підвищенням рівня інвалидізації та летальності. Лікування ексудативних плевритів різного генезу є досить складною задачею, особливо у онкологічних хворих, пацієнтів з вираженою супутньою кардіогенною патологією, поліорганною недостатністю, людей середнього та похилого віку. Не дивлячись на певну кількість існуючих е фективних методів лікування проблема далека від остаточного рішення. Відомий спосіб лікування ексудативного плевриту шля хом дренування плевральної порожнини з активною аспірацією та вводом препаратів інтраплеврально (див. Maitre В., Atassi К., Housset В. Diagnosis and treatment of pleural effusion. // La revue du praticien.- 1997.- Vol.47, N7.-P.1298-1303). Основними недоліками даного способу є: в значному проценті випадків важко встановити генез випоту (особливо при відсутності легеневого компоненту) і виникають труднощі з вибором лікарських препаратів, що в свою чергу може призводити до збільшення строків лікування та навіть прогресування процесу; використання даної методики досить обмежене при наявності поширеного спаєчного процесу, що призводить до фрагментації порожнини і робить дренування малоефективним; використання при даному способі широких дренажів призводить до повільного припинення ексудації, збільшення строків лікування та хронізації процесу; використання при даному способі традиційних широких дренажів також призводить до вираженого больового синдрому, який потребує призначення сильних місцевих та загальних аналгетиків. Відомий спосіб лікування ексудативного плевриту, що включає проведення пункції плевральної порожнини, торакоскопію з послідовним виконанням аспірації плеврального ексудату, пересічення внутрішньоплевральних спайок під візуальним контролем, проведення біопсії змінених ділянок парієтальної та вісцеральної плеври з подальшим цитогістологічним дослідженням отриманих біоптатів, дренування плевральної порожнини з наступним внутрішньоплевральним введенням лікарських препаратів, активну аспірацію та видалення дренажу (див. Дифференциальная диагностика плевральных выпотов /В.А. Соколов, А.В. Савельев, С.Ю. Красноборова и др.// Проблемы туберкулеза. - 1998.- N3.- С.50-55). Але даний спосіб має такі недоліки: в ряді випадків дану маніпуляцію виконати неможливо (важкий стан хворого, невеликий розмір плевральної порожнини, або розташування її в міждольовій борозні та зоні "А"); певну кількість серйозних ускладнень та навіть летальність, що стримує його використання; торакоскопія використовується авторами лише з чисто діагностичною метою з тимчасовою евакуацією вмісту плевральної порожнини; використання даної методики досить обмежене при наявності поширеного спаєчного процесу в порожнині, що призводить до фрагментації порожнини і робить дренування малоефективним; протягом виконання даної методики не використовуються ефективні засоби для швидкої облітерації плевральної порожнини; протягом виконання даної методики не використовуються ефективні немедикаментозні засоби ліквідації больового синдрому в післяопераційному періоді; використання при даному способі широких дренажів призводить до неможливості швидкої облітерациї порожнини, повільного спинення ексудації, що в свою чергу веде до збільшення строків лікування, формування залишкових порожнин та хронізації процесу; використання при даному способі широких дренажів також призводить до вираженого больового синдрому, який потребує призначення сильних місцевих та загальних аналгетиків. В основу винаходу поставлена задача удосконалити спосіб лікування ексудативного плевриту, в якому шляхом проведення наднизькотемпературної обробки адгезивним контактом кріоаплікатора всієї апікальної зони геміторакса та однократної кріообробки 3-х міжреберних проміжків, інсуффляції в плевральну порожнину за допомогою пульверизатора сухого тальку та проведення мікроірігатора для введення лікарських препаратів та аспірації ексудату, досягається підвищення ефективності лікування за рахунок скорочення строків лікування, попередження виникнення ускладнень, рецидивів та хронізації процесу. Поставлена задача вирішується тим, що у способі лікування ексудативного плевриту, який включає проведення пункції плевральної порожнини, торакоскопію з послідовним виконанням аспірації плеврального ексудату, пересічення внутрішньоплевральних спайок під візуальним контролем, проведення біопсії змінених ділянок парієтальної та вісцеральної плеври з подальшим цитогістологічним дослідженням отриманих біоптатів, дренування плевральної порожнини з наступним внутрішньоплевральним введенням лікарських препаратів, активну аспірацію та видалення дренажу, згідно з винаходом, що під час торакоскопії проводять наднизькотемпературну обробку адгезивним контактом кріоаплікатора всієї апікальної зони геміторакса, у темпі охолодження -20°С/хв. - -25°С/хв. до температури -179°С - -181°С при тривалості впливу - до досягнення візуального заморожування всієї товщі оброблюваної тканини та спонтанному розморожуванні тканини в один цикл та однократну кріообробку 3-х міжреберних проміжків, в плевральну порожнину за допомогою пульверизатора інсуффлюють сухий тальк, після чого проводять мікроірігатор для введення лікарських препаратів та аспірації ексудату. Згідно літературних та власних експериментальних даних, для руйн ування мезотеліальних клітин оптимальним є швидке заморожування, при якому утворюється внутрішньоклітинний лід (випереджаючи утворення позаклітинного льоду). Однак, способи охолодження тканин, що застосовувалися при проведенні експериментів, з технічних причин, були неприйнятними для застосування в клінічних умовах. Кріогенна установка "Кріоелектроніка - 4", завдяки закритому контур у циркуляції азоту, дозволяє охолоджувати тканини з чіткою локалізацією робочої зони. ЇЇ технічні параметри забезпечують можливість досягти необхідного часовотемпературного градієнту, а також керувати темпом розморожування тканини. Адгезивний контакт аплікатора з тканиною забезпечує оптимальну теплопровідність на межі поверхонь. Нами проводилися експериментальні дослідження, що передбачали наднизькотемпературну обробку парієтальної плеври в різних режимах з наступними гістологічними дослідженнями і оцінкою отриманих ефектів. На основі отриманих результатів нами були вибрані параметри кріовпливу, що заявляються, а саме: дія адгезивним контактом кріоаплікатора, у темпі охолодження -20°С/хв. - -25°С/хв. до температури -179°С - -181°С при тривалості впливу - до досягнення візуального заморожування всієї товщі оброблюваної тканини та спонтанному розморожуванні тканини в один цикл. Зазначені параметри забезпечують наступні процеси у тканинах, що піддаються кріообробці: при вибраному темпі охолодження в клітинах утворюється кристалічний лід з випередженням кристалізації порівняно з міжклітинним середовищем, що спричиняє механічне пошкодження клітинних мембран; при вибраному максимумі охолодження, крім досягнення механічного ефекту, створюється значний осмотичний градієнт між клітиною і міжклітинним середовищем; при вибраному способі відтанення тканини темп відновлення розчину у клітині та міжклітинному середовищі забезпечує е фективне руйнування клітин за рахунок різниці осмотичного тиску; емпірично встановлено, що, для повного руйнування клітин мезотелія у вибраній ділянці на товщі 0,5 - 2мм тканини вистачає однократної обробки. Відомо, що апікальна зона парієтальної плеври відповідна за утворення плевральної рідини, а медиастинодіафрагмальна поверхня відповідна за її резорбцію, тому ліквідація апікальної плеври призводить до різкого зниження накопичення плеврального ексудату. Виконання інструментальної апікальної плевректомії під візуальним контролем досить ефективне, але потребує значного досвіту в наслідок розташування в цій зоні дуже крупних магістральних судин, пошкодження яких може мати фатальні наслідки. Тому використання кріогенного впливу на мезотелій апікальної поверхні плеври, а саме ліквідація зони максимальної ексудації призводить до різкого зменшення виділення плеврального випоту та прискорення резорбції лікарських препаратів і патологічного ексудату з плевральної порожнини, а також сприяє максимально скорішій облітерації плевральної порожнини. Дана маніпуляція є також дуже безпечною і зводить майже до ноля можливість поранення магістральних судин. Відомо, що використання талька внутрішньоплеврально призводить до швидкого утворення плевральних спайок. Але його застосовують внутрішньоплеврально в вигляді розчина може призводити, враховуючи р ухи легені, до неповного контакту з усією паріетальною плеврою. Внаслідок чого можуть виникати обмежені плевральні порожнини, в яких буде накопичуватися ексудат. Крім того, його внутрішньоплевральне введення супроводжується сильним больовим синдромом. Використання ж інсуффляції талька пульверизатором під час проведення торакоскопії під візуальним контролем дозволяє провести тотальну рівномірну обробку всієї парієтальной плеври, а також призводить до відсутності больового синдрому. Це в свою чергу призводить до швидкого тотального плевродезу, що сприяє зменшенню кількості ліжко-дню, розходу лікарських препаратів, рецидивів та ускладнень хвороби. Виражений больовий синдром заважає ранній активізації хворого, що призводить до погіршення результатів лікування. Тому запропонована кріообробка 3-х міжреберних проміжків (в місці стояння мікроірігатора, на один міжреберний проміжок нижче і вище) призводить до максимально швидкої активізації хворого (в наслідок відсутності больового синдрому), а також сприяє швидкій облітерації порожнини та одужанню хворого. Використання широких дренажів для дренування плевральної порожнини призводить до неможливості швидкої облітерації порожнини в наслідок того, що відсутня можливість утворення плевральних спайок між плевральними листками, в результаті чого відмічається повільне спинення ексудації, що в свою чергу веде до збільшення строків лікування та хронізації процесу. Крім того, використання широких дренажів призводить до вираженого больового синдрому, а в деяких випадках і гіпертермії. Це в свою чергу вимагає призначення сильних місцевих та загальних аналгетиків. Таким чином, застосування мікроірігатору для дренування плевральної порожнини і активної аспірації плеврального ексудату веде до створення оптимальних умов для скорішого утворення плевральних спайок між плевральними листками, зупинки ексудації плеврального вмісту, є ефективною профілактикою формування залишкових порожнин та хронізації процесу. Крім того, використання мікроірігатору призводить до ранньої активізації хворого. Таким чином, використання всіх цих засобів дозволяє досягти підвищення ефективності лікування за рахунок скорочення строків призначення аналгетиків та терміну лікування (а відповідно й розходу лікарських препаратів), зниження кількості рецидивів, зменшення числа ускладнень протягом лікування. Спосіб виконують таким чином. При підозрі на наявність у хворого ексудативного плевриту, під рентген-контролем помічають місце пункції плевральної порожнини. Останню проводять в умовах перев'язочної. В наміченому місці тонкою голкою з шприцом анестезують 0,5% розчином новокаїну (20-40мл) шкіру, підшкірну клітковину, міжреберні м'язи і виконують пункцію порожнини. Аспірують з неї 20-30мл вмісту і відправляють на цитологічне дослідження. Це свідчить також про правильний вибір місця для пункції. Для проведення торакоскопії голку видаляють і через знечуленні тканини проводять троакар в плевральну порожнину. Видаляють стилет троакару, через гільзу аспірують вміст плевральної порожнини, що в свою чергу дозволяє краще роздивитися останню. Після цього через гільзу троакару вводять торакоскоп і проводять розсічення внутрішньоплевральних спайок шляхом їх перетину або перепалювання, що дозволяє багатокамерну плевральну порожнину перетворити в монокамерну доступну для візуального огляду і відповідно поточнити діагноз шляхом біопсії всіх патологічно змінених ділянок . Далі кріоаплікатор, приєднаний до кріозонду кріохірургічної установки "Кріоелектроніка-4", при температурі навколишнього середовища прикладають до однієї ділянки апікальної зони парієтальної плеври. Параметри охолодження попередньо встановлюються на панелі управління кріохірургічної установки. Кріохірургічна установка "Кріоелектроніка-4" має власний резервуар холодоагенту - рідкого азоту, який під тиском 2,5мПа (існує можливість регулювання тиску) подається до закритого робочого контуру. Останній, через спеціальний кріоінструмент, забезпечує о холодження робочої поверхні кріоаплікатора. Темп охолодження та відтанення (відігріву), необхідн у температуру робочої поверхні можна регулювати з панелі управління установки. Максимум можливого охолодження - -195°С. Вмикають охолодження, в заданому режимі: діють адгезивним контактом кріоаплікатора, у темпі охолодження -20°С/хв. - -25°С/хв. до температури -179°С - -181°С при тривалості впливу до досягнення візуального заморожування всієї товщі оброблюваної тканини та спонтанному розморожуванні тканини в один цикл. Кріоаплікатор переставляють на сусідню ділянку, перечислені дії повторюються. Так поетапно обробляють всю апікальну зону парієтальної плеври. Все це призводить да зменшення виділення плеврального випоту та прискорення резорбції лікарських препаратів і патологічного ексудату з плевральної порожнини, а також сприяє максимально скорішій облітерації плевральної порожнини. Після чого проводять однократну кріообробку 3-х міжреберних проміжків (в місці стояння мікроірігатора, на один міжреберний проміжок нижче і вище), в плевральну порожнину за допомогою пульверизатора через гільзу троакару інсуффлюють сухий тальк, досягаючи під візуальним контролем рівномірної обробки всієї парієтальної плеври, в кінці маніпуляції в плевральну порожнину проводять мікроірігатор і гільзу троакару видаляють. Через мікроірігатор 2 рази на добу вводять лікарські препарати до зупинки ексудації плеврального вмісту, потім максимально аспірують його електроотсосом і видаляють мікроірігатор. Для внутрішньоплеврального введення використовують антибіотики широкого спектру дії (відповідно результатів посіву рідини) при неспецифічному, кардіогенному та онкологічному плевриті (при останньому додаючи також цитостатики), а при туберкульозному - відповідно туберкулостатики. Наводимо конкретні приклади здійснення способу. Приклад 1 (за способом-прототипом). Хворий Д., 44 роки, історія хвороби N235, поступив в клініку торакальної хірургії Інституту фтизіатрії і пульмонології з діагнозом "Лівобічного ексудативного плевриту неясного генезу". До моменту поступлення в клініку лікувався стаціонарно в лікарні. Отримав більше 20 плевральних пункцій, під час яких аспірували 500-800 серозного ексудату. Встановити етіологію хвороби використовуючи дані цитологічного обстеження ексудату не вдалося. Був направлений до інституту. При рентгенологічному обстеженні у відділенні в лівій плевральній порожнині було виявлено косий рівень рідини по ходу VII ребра. В той же день була проведена торакоскопія, при якій було аспіровано 500 мл серозного ексудату. Під час проведення торакоскопії термокаутером проведено перепалювання широких лентовидних множинних спайок, які фіксували легеню до парієтальної плеври в латеральних та задніх відділах геміторакса. Візуально виявлялося деяке змутнення та огрубіння плевральних листків, а також, наявність множинних "просовидних" висипань, місцями нашарування фібрину. Виконано біопсію змінених ділянок, при цитогістологічному дослідженні біоптатів виявлено прямі ознаки туберкульозного процесу. Процедуру закінчено встановленням широкого гумового дренажу (фіксований до шкіри одним швом) для внутрішньоплеврального введення туберкулостатиків. Дренаж підключено до активної аспірації. В ранньому післяопераційному періоді відзначалася значна ексудація (200-300мл за добу), не дивлячись на те, що двічі на добу через дренаж вводили антибіотик (канаміцин 0,5гр), а також призначили 3 пероральних протитуберкульозних препарати. Внутрішньоплевральні введення препаратів проводили двічі на добу протягом 23-х днів. Аналгетики призначали протягом 8 днів. Останні дві доби ексудація зменьшилася до 5,0мл/добу, що свідчило про зупинку ексудації в плевральну порожнину. На 24-у добу за допомогою електроотсосу аспіровано 5,0мл ексудату і дренаж видалено. Через 7 днів при рентгенологічному контролі було виявлено ознаки осумкування плевральної рідини по задньо-латеральній поверхні гемітораксу. Це в свою чергу потребувало проведення 2-х плевральних пункцій, а також наступного мікродренування залишкової плевральної порожнини з внутрішньоплевральним введенням препаратів та активною аспірацією, яке проводилося протягом 9 діб. При наступному рентгенологічному контролі (36-й день госпіталізації) даних за наявність рідини в порожнині не виявлено, легеня повністю розправлена, навколо неї виражений спаєчний процес. На 37-му добу від початку лікування хворий виписаний для продовження лікування у фтизіатра за місцем проживання (денний стаціонар). Оглянутий через 6 міс. Скарг не виказує, працює за фахом. Рентгенологічне визначається плеврогенний цироз нижньої долі лівої легені. Приклад 2 (за способом, що заявляється). Хвора П., 27 років, історія хвороби N639, поступила в клініку торакальної хірургії Інституту фтизіатрії і пульмонології з діагнозом "Лівобічного ексудативного плевриту неясного генезу". До моменту поступлення в клініку лікувалася стаціонарно і амбулаторно - отримувала антибактеріальну терапию, дезінтоксикаційну терапію. Було проведено 2 плевральні пункції, під час яких евакуйовувалося 100 та 200мл серозного ексудату. Встановити етіологію хвороби не вдалося, у зв'язку з чим була направлена до інституту. При рентгенологічному обстеженні у відділенні в лівій плевральній порожнині було виявлено косий рівень рідини по ходу V ребра. В той же день була проведена торакоскопія, при якій було аспіровано 1000мл серозного ексудату. Під час торакоскопії термокаутером проведено перепалювання множинних білісуватих щільних спайок, які фіксували легеню до парієтальної плеври, що дозволило краще візуально обстежити всю плевральну порожнину Візуально виявлялися гіперемія, деяке змутнення та огрубіння плевральних листків, значна кількість фібрину. На парієтальній плеврі визначалися білі просовидні висипання. Проведено біопсію змінених ділянок. При цитогістологічному обстеженні біоптатів плеври виявлено прямі ознаки специфічного туберкульозного процесу. Далі була проведена наднизькотемпературна обробка адгезивним контактом кріоаплікатора всієї апікальної зони геміторакса, у темпі охолодження -20°С/хв. - -25°С/хв. до температури -179°С - -181°С при тривалості впливу - до досягнення візуального заморожування всієї товщі оброблюваної тканини та спонтанному розморожуванні тканини в один цикл та однократна кріообробка 3-х міжреберних проміжків, в плевральну порожнину за допомогою пульверизатора інсуффлювали сухий тальк, який рівномірно покрив всю парієтальну плевру, після чого провели мікроірігатор для введення лікарських препаратів та аспірації ексудату. Мікроірігатор фіксували до шкіри одним швом. Протягом 4-х діб через мікроірігатор двічі на добу вводили антибіотик-туберкулостатик (канаміцин 0,5гр), а також призначили 3 пероральних протитуберкульозних препарати. Таким чином було проведено 8 внутрішньоплевральних введень. Аналгетики призначали протягом лише 1 доби. Останні дві доби ексудація зменшилася до 3,0мл/добу, що свідчило про зупинку ексудації в плевральну порожнину. На 5-ту добу за допомогою електроотсосу аспіровано 1,0мл ексудату, і мікроірігатор видалено. При рентгенологічному обстеженні даних за наявність рідини в порожнині не виявлено, легеня повністю розправлена, патологічних змін в легенях не виявлено, в нижніх відділах порожнини плевральні нашарування. На 8-у добу від початку лікування хвора переведена у фтизіатричне відділення за місцем проживання для продовження хіміотерапії під наглядом фтизіатра (денний стаціонар). Оглянута через 6 міс. Скарг не виказує, працює за фахом. Рентгенологічно визначаються лише плевральні нашарування в нижніх відділах геміторакса. Приклад 3 (за способом, що заявляється). Хворий Г., 52 років, історія хвороби N583, поступив в відділення торакальної хірургії Інституту фтизіатрії і пульмонології з діагнозом "Лівобічний ексудативний плеврит неясного генезу". 2 роки назад хворому була виконана лівобічна нефректомія з приводу пухлини нирки. Лікувався 1 місяць в терапевтичному відділенні за місцем проживання, де виконувалися плевральні пункції, при яких отримували серозно-геморагічний ексудат від 1500 до 3000мл. Цитологічне обстеження плевральної рідини не дозволяло встановити заключний діагноз. Клінічного ефекту від лікування не було - рідина продовжувала накопичуватися, а загальний стан погіршувався. При рентгенологічному обстеженні у відділенні в лівій плевральній порожнині визначалася вільна рідина, яка субтотально наповнювала геміторакс. У зв'язку з неінформативністю та неефективністю пункційного методу хворому була виконана на другий день перебування в стаціонарі торакоскопія, під час якої було аспіровано 2800мл серозно-геморагічного ексудату. Під час проведення торакоскопії термокаутером було виконано перепалювання широких щільних лентовидних спайок, які фіксували легеню до парієтальної плеври в межах верхньої долі. Візуально було встановлено наявність великої кількості різнокольобрових білісувато-червоних висипань по всій парієтальній плеврі. Особливо багато останніх було на діафрагмі і в сінусах плевральної порожнини. Візуальна картина відповідала канцероматозу плеври, що й було підтверджено цитогістологічним дослідженням плевральних біоптатів - метастази аденокарциноми. Далі була проведена наднизькотемпературна обробка адгезивним контактом кріоаплікатора всієї апікальної зони геміторакса, у темпі охолодження -20°С/хв. - -25°С/хв. до температури -179°С - -181°С при тривалості впливу - до досягнення візуального заморожування всієї товщі оброблюваної тканини та спонтанному розморожуванні тканини в один цикл та однократна кріообробка 3-х міжреберних проміжків, в плевральну порожнину за допомогою пульверизатора інсуффлювали сухий тальк, який рівномірно покрив всю парієтальну плевру, після чого провели мікроірігатор для введення лікарських препаратів та аспірації ексудату. Мікроірігатор фіксували до шкіри одним швом. Протягом 9 діб через мікроірігатор двічі на добу вводили антибіотик широкого спектру дії (цефазолін 0,5гр) та цитостатик (циклофосфан 0,2гр), таким чином за цей термін було проведено 18 внутрішньоплевральних введень. Аналгетики призначали протягом 2 днів. Останні дві доби ексудація зменьшилася до 5,0мл/добу, що свідчило про зупинку ексудації в плевральну порожнину. На 10-ту добу за допомогою електроотсосу аспіровано 2,0мл ексудату і мікроірігатор видалено. При рентгенологічному обстеженні даних за наявність рідини в порожнині не виявлено, легеня повністю розправлена, патологічних змін в легенях не виявлено, в нижніх відділах порожнини значні плевральні нашарування (за рахунок метастатичного ураження). На 12-у добу від початку лікування, після консультації пацієнта в інституті онкології та радіології, він був виписаний для отримання симптоматичної терапії під наглядом онколога за місцем проживання. Оглянутий через 2 міс. Не дивлячись на наростання ознак прогресування загального онкологічного процесу, даних за рецидив плевриту не отримано. Рентгенологічно визначаються плевральні нашарування. Приклад 4 (за способом, що заявляється). Хворий С., 32 років, історія хвороби N239, поступив в клініку торакальної хірургії Інституту фтизіатрії і пульмонології з діагнозом "Правобічний плеврит неясного генезу". Лікувався 2 місяці в терапевтичному відділенні за місцем проживання без значного клінічного ефекту, ексудат продовжував накопичуватися. Цитологічне дослідження рідини не дозволяло встановити заключний діагноз. При рентгенологічному обстеженні у відділенні в правій плевральній порожнині було виявлено горизонтальний рівень рідини по ходу VII ребра. У зв'язку з тим, що не вдалося верифікувати діагноз клініко-рентгенологічними та лабораторними дослідженнями, хворому була виконана на другий день перебування в стаціонарі торакоскопія. Аспіровано 600мл серозного ексудату. Під час проведення торакоскопії термокаутером проведено перепалювання невеликої кількості широких щільних лентовидних спайок, які фіксували легеню до парієтальної плеври, что дозволило краще візуально обстежити всю плевральну порожнину, в якій виявлялися ознаки "затухаючого запалення" обох плевральних листків, а також місцями нашарування фібрину. Виконано біопсію змінених ділянок. При цитогістологічному дослідженні виявлено ознаки хронічного неспецифічного запалення плеври. Далі була проведена наднизькотемпературна обробка адгезивним контактом кріоаплікатора всієї апікальної зони геміторакса. у темпі охолодження -20°С/хв. - -25°С/хв. до температури -179°С - -181°С при тривалості впливу - до досягнення візуального заморожування всієї товщі оброблюваної тканини та спонтанному розморожуванні тканини в один цикл та однократна кріообробка 3-х міжреберних проміжків, в плевральну порожнину за допомогою пульверизатора інсуффлювали сухий тальк, який рівномірно покрив всю парієтальну плевру, після чого провели мікроірігатор для введення лікарських препаратів та аспірації ексудату. Мікроірігатор фіксували до шкіри одним швом. Протягом 6 діб через мікроірігатор двічі на добу вводили антибіотик широкого спектру дії (амоксіклав 0,6гр), таким чином було проведено 12 внутрішньоплевральних введень. Аналгетики призначали протягом 1 дня. Останні дві доби ексудація зменьшилася до 4,0мл/добу. що свідчило про зупинку ексудації в плевральну порожнину. На 7-му добу за допомогою електроотсосу аспіровано 3,0мл ексудату і мікроірігатор видалено. При рентгенологічному обстеженні даних за наявність рідини в порожнині не виявлено, легеня повністю розправлена, патологічних змін в легенях не виявлено, в нижніх відділах порожнини плевральні нашарування. На 9-у добу від початку лікування хворий виписаний для амбулаторного нагляду. Оглянутий через 6 міс. Скарг не виказує, працює за фахом. Рентгенологічно визначаються лише незначні плевральні нашарування. Запропонований спосіб лікування ексудативного плевриту був використаний у 11 хворих, контрольну груп у склали 15 хворих, які лікувалися за способом-прототипом. Результати наведено в таблиці. Таблиця Зрівняльна оцінка ефективності лікування ексудативного плевриту N п/п 1 2 3 4 5 Клінічні показники Строки лікування (в днях) Необхідність призначати аналгетики (в днях) Рецидив плевриту Ускладнення лікування (нагноєння ексудату) Кількість вилікуваний хворих Спосіб лікування Спосіб, що заявляється Прототип (15 хворих) (11 хворих) 6-12 25-36 1-2 5-10 0 4 (26,6%) 0 2 (13,3%) 11 (100%) 11 (73,3%) Таким чином, в порівнянні із прототипом, спосіб, що заявляється, дозволяє: підвищити результативність лікування з 73,3% до 100% (способом лікування, що заявляється, вилікувані всі хворі); скоротити строки лікування на 19-24 дні, а відповідно й витрату лікарських препаратів; скоротити строки призначення аналгетиків на 4-8 днів; попередити виникнення ускладнень, рецидивів та хронізації хвороби. Спосіб лікування, що заявляється, достатньо простий і може бути виконаний в любому лікувальному закладі лікарем, який володіє технікою торакоскопії.