Спосіб визначення ступенів тяжкості проявів церебральної гіперперфузії у пацієнтів після хірургічного лікування уражень сонних артерій

Реферат: Спосіб визначення ступенів тяжкості стану пацієнтів після хірургічного лікування уражень сонних артерій включає клінічне обстеження та променеву діагностику головного мозку. При цьому у пацієнтів перед хірургічним лікуванням ураження внутрішньої сонної артерії та після операції визначають пікову систолічну швидкість по середній мозковій артерії і при її збільшенні у два та більше разів, у порівнянні із доопераційними показниками, що діагностують як прояв церебральної гіперперфузії, додатково встановлюють скарги пацієнта, ступінь свідомості, наявність судом, інтракраніальних геморагій і визначають ступінь тяжкості стану церебральної гіперперфузії та вибирають тактику лікування. UA 92726 U (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНІВ ТЯЖКОСТІ ПРОЯВІВ ЦЕРЕБРАЛЬНОЇ ГІПЕРПЕРФУЗІЇ У ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ УРАЖЕНЬ СОННИХ АРТЕРІЙ UA 92726 U UA 92726 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, зокрема до судинної хірургії, і може застосовуватися у діагностичному комплексі пацієнтів із ураженням внутрішньої сонної артерії, в яких у післяопераційному розвинулася церебральна гіперперфузія. Більшість післяопераційних ускладнень після каротидних ендартеректомій є ішемічного характеру, причиною яких є емболізація або недорозвинутий колатеральний церебральний кровообіг [1]. У деяких випадках наслідком церебральної реперфузії є внутрішньомозкові крововиливи, які супроводжуються високою летальністю 36-63 % [2]. За даними різних авторів, інтракраніальні геморагії розвиваються у 0,2-18,9 % пацієнтів після каротидної ендартеректомії [3]. Проте збільшення кровоплину до ділянок головного мозку, що передбачає хірургічне втручання на сонних артеріях, які були компенсовані при хронічній ішемії, генерує надмірну кількість реактивного кисню або вільних радикалів та спричиняє реперфузійну травму [4]. Гіперперфузія визначається як зростання кровоплину у головному мозку по середній мозковій артерії (СМА) на 100 % у порівнянні з доопераційними показниками чи базовими показниками, які демонструють гемодинамічні параметри циркуляції крові у головному мозку [5]. Загальновідомим способом для визначення тяжкості стану пацієнта після хірургічного лікування уражень внутрішньої сонної артерії є результати клініко-лабораторних обстежень (скарги пацієнта, анамнез захворювання та життя, загальний та посистемний огляд, біохімічний аналіз крові), дуплексного сканування екстракраніальних ділянок сонних артерій, контрастної ангіографії, комп'ютерно-томограмної ангіографії, контрастної магнітно-резонансної ангіографії, магнітно-резонансної томографії в судинному режимі [6]. Ступінь тяжкості стану хворих оцінюють за допомогою методики, в основі якої є класифікація фізичного стану пацієнта, запропонована Американською асоціацією анестезіологів (ASA) [6]. Відомий спосіб не передбачає визначення критеріїв тяжкості проявів церебральної гіперперфузії, які погіршують загальний стан пацієнта і, відповідно, впливають на результати хірургічного лікування пацієнтів з ураженням сонних артерій. В основу корисної моделі поставлено задачу визначити ступені тяжкості проявів церебральної гіперперфузії у пацієнтів після хірургічного лікування уражень сонних артерій, що дозволить покращити результати хірургічного лікування пацієнтів з ураженням сонних артерій. Поставлена задача вирішується тим, що у способі визначення ступенів тяжкості стану пацієнтів після хірургічного лікування уражень сонних артерій, що включає клінічне обстеження, променеву діагностику головного мозку, згідно з корисною моделлю, у пацієнтів перед хірургічним лікуванням ураження внутрішньої сонної артерії та після операції визначають пікову систолічну швидкість по середній мозковій артерії і при її збільшенні у два та більше разів, у порівнянні із доопераційними показниками, що діагностують як прояв церебральної гіперперфузії, додатково встановлюють скарги пацієнта, ступінь свідомості, наявність судом, інтракраніальних геморагій і визначають ступінь тяжкості стану церебральної гіперперфузії: І ступінь - асимптомний перебіг (відсутність клінічних ознак церебральної гіперперфузії головного мозку, зростання швидкості кровоплину по середній мозковій артерії після хірургічної корекції кровоплину по внутрішній сонній артерії у два і більше рази), II ступінь - легкий перебіг (іпсілатеральний головний біль, нудота, блювання, психоемоційне збудження чи поєднання наведених ознак), III ступінь - тяжкий перебіг (судоми та інтракраніальні геморагії) - та вибирають тактику лікування. Встановлення ступеня тяжкості церебральної гіперперфузії уможливлює визначення тактики лікування пацієнтів з ураженням внутрішньої сонної артерії після реконструктивних операцій на сонних артеріях. Запропонований спосіб визначення ступенів тяжкості перебігу церебральної гіперперфузії після діагностики останньої, базується на визначенні скарг, результатах дуплексного визначення пікової систолічної швидкості по середній мозковій артерії та променевої діагностики (магніто-резонансної томографії чи комп'ютерної томографії) головного мозку. Спосіб визначення ступенів тяжкості проявів церебральної гіперперфузії у пацієнтів після хірургічного лікування уражень сонних артерій здійснюють таким чином. У пацієнтів визначають пікову систолічну швидкості по середній мозковій артерії перед хірургічним лікуванням ураження внутрішньої сонної артерії та після операції. При збільшенні пікової систолічної швидкості по середній мозковій артерії у два та більше разів, у порівнянні із доопераційними показниками, діагностують церебральну гіперперфузію. Визначають скарги пацієнта, ступінь свідомості, наявність судом, інтракраніальних геморагій. Відповідно до отриманих результатів встановлюють один із 3 ступенів тяжкості церебральної гіперперфузії: I ступінь - асимптомний перебіг: відсутність клінічних ознак церебральної гіперперфузії головного мозку, проте швидкість кровоплину по середній мозковій артерії після хірургічної корекції кровоплину по внутрішній сонній артерії зростає у два і більше рази; 1 UA 92726 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 II ступінь - легкий перебіг: іпсілатеральний головний біль, нудота, блювання, психоемоційне збудження чи поєднання наведених ознак; III ступінь - тяжкий перебіг: судоми та інтракраніальні геморагії. Встановлення ступеня тяжкості церебральної гіперперфузії дає можливість визначити тактику лікування та прогноз в пацієнтів з ураженням внутрішньої сонної артерії після реконструктивних операцій на сонних артеріях. Для підтвердження ефективності запропонованого способу було проведено дослідження на базі відділення судинної хірургії Львівської обласної клінічної лікарні. Групу спостереження (група № 1) склав 131 пацієнт, до групи порівняння (група № 2) ввійшло 257 хворих. Стан хворих оцінювали за допомогою методики, в основі якої була класифікація фізичного стану пацієнта, запропонована Американською асоціацією анестезіологів (ASA). В задовільному стані (клас 1 за ASA) було 28 (21,38 %) пацієнтів групи № 1 та 98 (38,13 %) групи № 2. У цих хворих не було порушення життєво-важливих функцій організму та соматичних розладів. Стан середньої тяжкості (клас 2 за ASA) був констатований у 69 (52,67 %) хворих групи № 1 та у 110 (42,8 %) - групи № 2, в яких були незначні відхилення від норм показників життєзабезпечення організму без виражених зрушень гомеостазу. У тяжкому стані (клас 3 за ASA) перебувало 21 (16,03 %) хворих групи № 1 та 36 (14,01 %) - групи № 2. Хворі мали виражені порушення вітальних функцій організму за одним чи двома показниками, які для компенсації потребували медикаментозного лікування. Вкрай тяжкий стан (клас 4 за ASA) був у 9 (6,87 %) пацієнтів групи № 1 і у 9 (3,5 %) хворих групи № 2. Це були хворі із значними порушеннями вітальних функцій організму за кількома параметрами, які складали гостру небезпеку для життя та потребували постійної інтенсивної терапії. Термінальний стан (клас 5 за ASA) настав у 4 (3,05 %) пацієнтів групи № 1 та у 4 (1,56 %) - групи № 2, в яких виникли критичні порушення вітальних функцій організму з високою вірогідністю летального наслідку протягом першої доби, незалежно від лікувальних заходів. Розподіл пацієнтів з ураженням внутрішньої сонної артерії за тяжкістю загального стану після реконструктивних операцій на сонних артеріях істотно відрізняється в групах № 1 та № 2 (критерій Манна-Вітні, р