Спосіб лікування хронічних гепатитів змішаної етіології

1. Спосіб лікування хронічних гепатитів змішаної етіології, що включає дієту відповідно столу 5а, глюкозо-вітамінну терапію, глутаргін, препарати генно-інженерного α-інтерферону та ентеросорбенти, який відрізняється тим, що як генноінженерний α-інтерферон вводять віферон, a як ентеросорбент - фітосорбент поліфіт П. 2. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що віферон призначають у вигляді ректальних свічок 3 змішаної етіології, однак у частини хворих з більш тяжким перебігом хвороби та вираженою інтоксикацією ефект лікування все ж таки був недостатнім. Тому в подальшому був розроблений спосіб лікування хворих на ХГ змішаної етіології шляхом введення препаратів з детоксикуючою дією (зокрема розчину альбуміну та унітіола або тіосульфата натрія), засобів адапто-генної та антиоксидантної дії (нуклеїнат натрію, пармідін) та фітопрепаратів (сілібор) на тлі глюкозо-вітамінної терапії та дієти, що відповідає столу №5 [Скалыга И.М., Фролов В.М. Патология печени сочетанного вирусного и алкогольного генеза. - Харьков; Луганск: Изд-во ЛГМУ, 1994. - С.107-128]. Однак клінічний досвід дозволив встановити, що у частини хворих на тлі проведення такої терапії все ж таки відмічалося прогресування патологічного процесу у печінці, що було пов'язано зі збереженням активної вірусної проліферації HBV або HCV. Тому було необхідно посилити противірусну компоненту лікування, що проводилося. Крім того, за останні роки нуклеїнат натрію відсутній в аптечної мережі України, і тому цей спосіб у клінічної практиці не може бути реалізований у повному обсязі. Виходячи з цього, був розроблений спосіб лікування ХГ змішаної етіології, що включав крім відповідної дієти (стіл №5а) та глюкозо-вітамінної терапії введення глутаргіну, як препарату з детоксикуючою та гепатозахисною дією, препаратів генно-інженерного -інтерферону (реаферон, лаферон та інш.), що володіють противірусною активністю та ентеросорбентів (полісорб, ентеросорб, ентеросгель), які забезпечують ліквідацію “метаболічної" інтоксикації та сприяють прискоренню одужання хворих та досягненню стійкої клініко-біохімічної ремісії [Бабак О.Я., Фролов В.M., Харченко Н.В. Глутаргин - фармакологические действие и клиническое применение. - Харьков; Луганск: Элтон, 2005. - С.335-359]. Цей спосіб найбільш ефективний з існуючих та тому обраний в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що при парентеральному введенні препаратів генноінженерного -інтерферону досить часто виникає так званий грипоподібний синдром, який характеризується підвищенням температури тіла та поганим самопочуттям хворих (з'явленням слабкості, нездужання, головного болю, ломоти у всьому тілі, міальгій тощо). Крім того, бажано було б посилити позитивний вплив на паренхіму печінки в плані активації її спроможності до регенерації, та водночас зменшити застій жовчі у печінці, оскільки за даними проведених нами обстежень більш ніж у 75% хворих з ХГ змішаної етіології має місце помірно виражений внутрішньопечінковий холестаз. Задачею корисної моделі було підвищення ефективності лікування хворих з ХГ змішаної етіології, прискорення досягнення клініко-біохімічної ремісії захворювання та в той же час досягнення ліквідації грипоподібного синдрому та інших небажаних побічних ефектів при введенні препаратів інтерферонів. Вказана задача корисної моделі досягається тим, що в якості генно-інженерного -інтерферону 16771 4 використовують препарат віферон у вигляді ректальних свічок, а в якості засобу ентеросорбції фітосорбент поліфіт-П. Ця пропозиція базується на вперше встановленої авторами корисної моделі закономірності, яка заключається в тому, що при введенні генноінженерного -інтерферону - віферона у вигляді ректальних свічок в дозах 2-3млн МО, які потрібні для пригнічення реплікації вірусів гепатитів - В (HBV) або С (HCV) у дорослих хворих зі ХГ змішаної етології не відмічається грипоподібного синдрому та яких-небудь інших небажаних реакцій на введення препарату, що робить цей спосіб таким, що добре переносять хворі. Крім того, при введенні препарату -інтерферону (віферону) у вигляді ректальних свічок більш ніж 95% його досягає печінки безпосередньо після всмоктування препарату у кишечнику, в той час як при парентеральному введенні -інтерферонів (реаферон, лаферон та інш.) печінки досягає лише 15-20% препарату, тоді як 75-80% його залишається в інших органах та тканинах. Нами досвідним шляхом була розроблена оптимальна схема введення віферону: при середньотяжкому перебізі ХГ - по 1млн МО двічі на добу протягом 10-15 діб поспіль, потім по 1млн МО 1 раз на добу ще 7-10 діб та при тяжкому перебізі ХГ змішаної етіології по 3млн МО 1 раз на добу протягом 15-20 діб поспіль та потім по 1млн МО ще 10-15 діб. Нами було встановлено, що саме така схема введення віферону забезпечує оптимальну концентрацію препарату в організмі хворого, яка спроможна припинити подальшу реплікацію вірусу гепатиту В або С у печінкової паренхімі та внаслідок цього досягнути ремісії патологічного процесу. Ця схема введення віферона в залежності від тяжкості клінічного перебігу ХГ вперше створена авторами корисної моделі, і тому вона також є продуктом творчої роботи авторів. Наша пропозиція щодо використання в якості засобу ентеросорбції фітосорбенту поліфіту-П базується на встановленої нами досвідним шляхом закономірності, що для цього вітчизняного препарату, який містить у своєму складі 15% рослинних компонентів з гепатозахисною дією, а саме корінь барбарису звичайного (Rad. Berberidis vulgaris L.), корінь кульбаби лікарської (Rad. Taraxaci officinalis), бруньки тополі чорної (Gammae Populi nigrae), насіння розторопші плямистої (Seminis Silybi mariani), корінь солодки голої (Rad. Clycyrrhizae glabrae), корінь цикорію звичайного (rad. Cichorii intybi), переважає ефект від призначення інших кремнезьомних ентеросорбентів, наприклад ентеросгелю, які зовсім не містять у своєму складі рослинних композицій. Для лікування хворих на ХГ змішаної етіології нами розроблена така схема введення поліфіту П: усередину у вигляді 2% водної суспензії по 200-250мл тричі на добу у проміжках між прийомами їжі та інших ліків протягом 10-15 діб поспіль, в залежності від досягнутого дефекту; при необхідності введення фітосорбенту поліфіту П можливо повторювати через 7-10 діб; повторний курс складає 7-10 діб поспіль. При розробці способу лікування ХГ змішаної етіології нами було обстежено 2 групи хворих з наявністю загострення патологічного процесу у 5 16771 печінці. Обидві групи були рандомізовані за віком, статтю хворих, тяжкістю перебігу загострення ХГ змішаної етіології та характером хронічної вірусної інфекції - В або С. Перша група включала 56 осіб, які отримували лікування ХГ змішаної етіології за допомогою запропонованого способу. Друга група мала кількість 60 осіб, у яких ХГ змішаної етіології лікувався за допомогою існуючого способупрототипу. За даними анамнезу та клініколабораторного обстеження в першій групі з 56 осіб у 42 (75%) була встановлена алкогольна етіологія гепатиту та 14 (25%) - токсична, що обумовлена дією хімічно шкідливих речовин. При цьому у 29 хворих (51,8%) в якості вірусної складової гепатиту виявлено інфікування вірусом гепатиту В (HBV) та у 27 (48,2%) вірусом гепатиту С (HCV). В другій групі з 60 осіб у 46 осіб (76,7%) встановлена алкогольна етіологія хронічного гепатиту та 14 (23,3%) - токсична, що обумовлена дією ксенобіотиків. При цьому у 31 хворого (51,7%) виявлена в якості вірусної складової хронічна HBV-інфекція та у 29 хворих (48,3%) - HCV-інфекція. В обох групах вивчалися клініко-біохімічні показники, що характеризували функціональний стан печінки, та проводилося ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини. Крім того, у всіх хворих, що були під наглядом, вивчали за допомогою ІФА маркери вірусних гепатитів В та С у динаміці для встановлення характеру хронічної вірусної інфекції - В (HBV) або С (HCV). При вивченні клінічних показників було встановлено, що до початку лікування клініка загострення ХГ змішаної етіології в обох групах обсте 6 жених була однотиповою. Хворі скаржилися на наявність болю або тяжкості у правому підребір'ї, гіркоти у роті, загальної слабкості, нездужання, відрижки, диспептичних проявів у вигляді зниження апетиту, нудоти, нерідко здуття живота та закрепів. При об'єктивному огляді було встановлено збільшення печінки, яка виступала з-під краю реберної дуги на 3-6см, а також обкладеність язика брудним сіруватим або жовтуватим нальотом. Поверхня печінки була гладка, консистенція - помірно щільна, пальпація печінкового краю - чутлива. При УЗД органів черевної порожнини у всіх хворих, що були під наглядом, встановлено збільшення розмірів печінки, підвищення її акустичної щільності, або нерівномірність ехогеної структури. У частини хворих також була помірно збільшена селезінка. Біохімічні зсуви у обстежених хворих на ХРГ характеризувалися збільшенням кількості загального та прямого (пов'язаного) білірубіну, гіпертрансфераземією (підвищення активності АлАТ і АсАТ), показника тимолової проби, а у частини обстежених - активності лужної фосфатази (ЛФ) та гамаглутамілтранспептидази (ГГТП). Відмічена чітка тенденція до зменшення коефіцієнту альбуміни/глобуліни (А/Г), що було обумовлено зниженням білковосинтетичної функції печінки. При динамічному спостереженні було встановлено, що в першій групі хворих на ХГ змішаної етіології під впливом запропонованого способу лікування суттєво прискорюється зникнення скарг на стан здоров'я та відмічається нормалізація клінічних показників у обстежених хворих (Таблиця 1). Таблиця 1 Вплив існуючого та запропонованого способу лікування на клінічні показники у обстежених хворих на ХГ змішаної етіології (М±m) Клінічні показники Запропонований спосіб (n=56) Існуючий спосіб (n=60) P 7,2±0,25 7,0±0,15 7,8±0,25 6,9±0,22 6,6 0,25 18,2±0,35 6,2±0,3 7,0±0,2 6,2 0,35 6,4±0,3 14,3±0,35 14,0±0,35 13,6 0,3 15,9±0,35 14,1±0,3 12,2 0,25 30,3±0,4 13,2±0,35 14,3±0,3 12,8±0,4 12,5±0,35 28,8±0,45 0,1 0,05 Білірубін (мкмоль/л): загальний 13-20 прямий 2,1-3,1 216 0,08 , 4,1 0,05 20,8±0,09 8,6±0,1 >0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,05 2920 65 1036 28 0,82±0,02 1,23±0,03 2865±52 2410±32 0,84±0,03 0,96±0,02 >0,1 0,05 >0,1 0,05 Тимолова проба (од) ЛФ, (од) ГГТП(мкмоль/с л) А/Г 500-2200 1,1-1,3 Примітка: в чисельнику - показники до початку лікування, в знаменнику - на момент завершення лікування. Зсуви біохімічних показників в обох групах до початку лікування були однаково виражені. При повторному вивченні біохімічних показників на момент завершення лікування було встановлено, що в першій групі, яка отримувала лікування згідно до запропонованого способу, відмічена нормалізація вивчених показників, що свідчило про досягнення стійкої клініко-біохімічної ремісії. Дійсно, з таблиці 2 видно, що в першій групі хворих, яка отримувала лікування згідно до запропонованого способу, відмічається нормалізація концентрації як загального білірубіну, так і його прямої фракції, а також активності амінотрансфераз (АлАТ та АсАТ), показника тимолової проби, рівня ЛФ та ГГТП, співвідношення А/Г. У другій групі, яка лікувалася за допомогою існуючого способупрототипу, рівень прямого білірубіну був у середньому в 2,1 рази вищим, ніж в основній групі, активність АлАТ - в 2,4 рази та АсАТ - в 2,3 рази вищою, ніж в першої групі. У другій групі зберігається також вірогідне підвищення відносно норми показників тимолової проби, ЛФ, ГГТП та помірне зниження коефіцієнту А/Г. Проведення диспансерного нагляду після досягнення ремісії ХГ змішаної етіології дозволило встановити, що в першій групі тривалість збереження ремісії у 50 хворих (89,3%) склала 1 рік та більше (тобто весь термін диспансерного нагляду). У 6 хворих (10,7%) термін збереження ремісії склав від 6 до 11 місяців та у 10 осіб (16,7%) менш 6 місяців. У другій групі у 32 (53,3%) хворих ремісія тривала протягом року (період диспансерного обстеження), у 18 (30%) - від 6 до 11 місяців. Отже, кількість хворих з тривалістю ремісії протягом 1 року та більше при використанні запропонованого способу лікування ХГ змішаної етіології підвищується в 1,7 рази, тобто на 36,0±3,2% (р