Пептид

Реферат: Винахід належить до пептиду, який походить від фактора FVIII, а саме до пептиду, що складається з послідовності EDNIMVTFRNQASR. Винахід також стосується застосування такого пептиду для попередження або пригнічення утворення антитіла-інгібітору при гемофілії та/або при набутій гемофілії. UA 110921 C2 (12) UA 110921 C2 UA 110921 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Галузь техніки, якої стосується винахід Даний винахід стосується пептиду. Зокрема, даний винахід стосується пептидів, в яких принаймні корова послідовність походить від фактора VIII (FVIII). Цей пептид може бути використаний для пригнічення або попередження утворення антитіла-інгібітору проти фактора VIII, наприклад, при лікуванні гемофілії А і набутої гемофілії. Попередній рівень техніки Гемофілія Гемофілія належить до групи спадкових хвороб крові, які включають гемофілію А, гемофілію В (хворобу Крістмаса) і хворобу фон Віллебранда. При гемофілії, зсілість крові є дуже низькою, оскільки, при цьому захворюванні, головний фактор згортання крові частково або повністю відсутній, що призводить до збільшення часу кровотечі. Гемофілія А характеризується дефіцитом фактора згортання крові VIII, а гемофілія В характеризується дефіцитом фактора згортання крові IX. При цих захворюваннях, на хромосомі X присутній аномальний ген, а тому ці стани є X-зчепленими. Гемофілія А зустрічається в п'ять разів частіше, ніж гемофілія В. Гемофілія являє собою спадкове генетичне захворювання, що продовжується все життя; при цьому, жінки є лише носіями гена гемофілії, а хворіють на гемофілію тільки чоловіки, які успадковують цей ген. Приблизно у третини пацієнтів із недавно діагностованим захворюванням не було виявлено цього захворювання в сімейному анамнезі. Зазначене захворювання зустрічається у всьому світі і у людей усіх расових груп. У Великобританії на гемофілію страждають приблизно 6000 чоловік. При гемофілії, кровотеча, що виникає внаслідок пошкодження тканини, продовжується протягом тривалого періоду часу. Зовнішні пошкодження, такі як порізи і подряпини, звичайно не створюють серйозних проблем, оскільки таку кровотечу легко зупинити шляхом натиснення на шкіру і накладення пов'язки на уражену ділянку (наприклад, накладення пластиру). Головною проблемою є внутрішній крововилив у суглоби, м'язи і м'які тканини, який може відбуватися спонтанно. Внутрішній крововилив, такий як крововилив у головний мозок, дуже важко піддається лікуванню і може призводити до летального кінця. Повторний крововилив у суглоби викликає гострий біль і може призводити до артриту і/або до тривалого ураження суглобів і, зрештою, до інвалідності. Лікування гемофілії звичайно проводять шляхом введення відсутнього фактора згортання крові. У випадках легкої гемофілії і гемофілії середньої тяжкості, ін'єкції можуть бути введені під час кровотечі (екстрена терапія). Однак, у випадку важкої гемофілії, необхідним є регулярне профілактичне введення ін'єкцій для стимуляції згортання крові і мінімізації ймовірності хронічного ураження суглобів. При гемофілії А можливим серйозним ускладненням замісної терапії, що проводиться шляхом введення фактора згортання крові, є вироблення антитіл, які нейтралізують прокоагулювальну функцію фактора VIII. Інгібітори фактора VIII виробляються приблизно у 25 % пацієнтів із важкою гемофілією А. Так як у пацієнтів із природженою гемофілією А може спостерігатися дефіцит FVIII на генетичному рівні, то синтез інгібіторів являє собою алоімунну відповідь на сторонній білок, що вводиться з метою попередження або усунення кровотечі. + CD4 -T-клітини відіграють центральну роль у вироблянні імунної відповіді на фактор FVIII. FVIII, після його захоплення антигенпрезентуючими клітинами (АПК), піддається протеолітичного розщеплення з утворенням пептидних фрагментів (Reding et al (2006) Haemophilia 12(supp 6) 30-36). Потім ці пептиди презентуються на поверхні АПК в асоціації з + молекулами MHC класу II. Потім цей комплекс розпізнається Т-клітинним рецептором CD4 клітин, специфічних до FVIII. У присутності відповідних ко-стимулюючих сигналів, таке + розпізнавання, зрештою, приводять до CD4 -клітинної регуляції синтезу антитіл В-клітинами. Ступінь утворення інгібіторів спочатку зростає залежно від кількості фактора VIII, що вводиться, але після 50-100 днів терапії, така крива залежності виявляє плато. Утворення інгібіторів частіше спостерігається при важкій гемофілії, ніж при захворюванні в помірній або в легкій формі, і очевидно, що факторами, які сприяють утворенню інгібіторів, можуть бути деякі молекулярні дефекти, а, цілком імовірно, великі делеції і нонсенс-мутації у легкому ланцюгу фактора VIII. На імовірність продукування антитіла можуть також впливати такі параметри, як концентрація, тип фактора (очищеного або рекомбінантного), що вводиться, і лікування, що проводилося раніше. У цей час, лікування пацієнтів, страждаючих на гемофілію, із застосуванням інгібіторів представляє серйозну проблему. Індукування імунної толерантності (ІІТ) із застосуванням методу десенсибілізації було з успіхом проведено у деяких пацієнтів шляхом введення алоантитіл проти фактора VIII. Такий терапевтичний підхід вимагає проведення замісної терапії 1 UA 110921 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 з безперервним введенням відсутнього фактора згортання крові, а тому, такий підхід є стратегією довгострокового лікування. Хоч ІІТ може виявитися успішним, однак, у значної кількості пацієнтів (приблизно, у 30 %) не спостерігалося відповіді на ІІТ. Очевидно, що пацієнти з високими титрами інгібіторів є набагато менш сприйнятливими до лікування. Іншим значним фактором є вік, при якому було почато ІІТ, та імовірність успіху такого лікування у пацієнтів старше 20 років значно знижується (Hay et al. (2005) Seminars in Thrombosis and Hemostasis 32:15-21). При безуспішній ІІТ-терапії, інгібітор звичайно присутній у кровотоці пацієнтів протягом всього їхнього життя, а оскільки такі пацієнти є у високому ступені сприйнятливими до утворення інгібіторів, то для зупинки кровотеч у цих пацієнтів необхідно вводити продукти "шунтуючих" шляхів, тобто, продукти, що діють в обхід шляхів дії FVIII, наприклад, такі як концентрати комплексу активованого протромбіну (FEIBA™), і рекомбінантно активований FVII. Однак, використання таких агентів асоціюється з побічними ефектами, такими як дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, гострий інфаркт міокарда, емболія і тромбоз легень (Acharya and DiMichele (2006) Best Practice & Research Clinical Haematology 19:51-66). Іноді, пацієнтам, в яких не спостерігається відповіді на ІІТ, проводять імуносупресорну терапію. Така терапія включає введення імунодепресантів, таких як циклофосфамід, преднізон, азатіоприн і циклоспорин, які чинять неспецифічну дію на імунну систему. Таке лікування може викликати побічні ефекти, асоційовані із загальною імуносупресією. У цей час знову з'явився інтерес до селективного виснаження В-клітин із використанням ритуксимабу™, тобто, гуманізованого моноклонального антитіла проти В-клітинного антигенна CD20. Однак, у деяких дітей, яким був введений такий лікарський засіб, спостерігалися реакції на переливання крові, сироваткова хвороба і розвиток умовно-патогенних інфекцій (DiMichele (2007) J. Thromb. Haemost. 5:143-50). Набута гемофілія Набута гемофілія являє собою рідкісний автоімунний стан, який зустрічається у 1-4 чоловік на мільйон. При цьому стані, у пацієнтів, в яких гемофілія не є вродженою, виробляються антитіла проти одного з факторів згортання крові, такого як фактор VIII. Існує думка, що вагітність і автоімунні захворювання, такі як ревматоїдний артрит і рак, можуть підвищувати ризик розвитку набутої гемофілії. Хоча в імунних механізмах, що лежать в основі розвитку гемофілії, існують відмінності, однак, клінічні маніфестації, які викликаються інгібіторами FVIII, що продукуються у відповідь на замісну терапію, яка проводиться шляхом введення фактора згортання крові, і клінічні маніфестації, що спостерігаються при набутій гемофілії, є аналогічними. Смертність пацієнтів із набутою гемофілією становить приблизно 25 %, що частково зумовлено взаємозв'язком продукованих інгібіторів з ускладненнями у вигляді сильних кровотеч. Терапія інгібіторної набутої гемофілії з продукуванням автоантитіл ґрунтується, головним чином, на необхідності усунення або попередження гострих геморагічних ускладнень, які часто являють собою небезпеку для життя і вражають кінцівки, а також на необхідності видалення автоантитіл для відновлення нормальної функції згортання крові. Деякі види кровотеч, що асоціюються з низьким титром інгібіторів автоантитіл (