Спосіб лікування дітей з пароксизмальною вегетативною недостатністю при наявності патології шийного відділу хребта

Реферат: Спосіб лікування дітей з пароксизмальною вегетативною недостатністю при наявності патології шийного відділу хребта включає призначення медикаментозних засобів, причому у хворих попередньо визначають наявність патології шийного відділу хребта та на фоні базисної терапії додатково призначають 10-ти денний курс метамерної рефлексотерапії з введенням мікродоз (по 0,1-0,2 мл) церебролізину та ціанокоболаміну в градієнтні рефлексогенні зони сегментів С1С6. UA 100516 U (12) UA 100516 U UA 100516 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, зокрема до педіатрії, і призначена для лікування пароксизмальної вегетативної недостатності при наявності патології шийного відділу хребта. Вегетативна дисфункція - одне з найбільш дискутабельних фахівцями різних профілів питань сучасної медицини. В наш час саме вегетативна дисфункція визначає більшість захворювань неінфекційного ґенезу у дітей і підлітків. Згідно з даними літератури, поширеність патології складає 20-82 % серед всіх захворювань дитячого віку [1, 2]. Пароксизмальна вегетативна недостатність (ПВН) - найбільш тяжка клініко-патогенетична форма вегетативних дисфункцій, що характеризується кризами (пароксизмами), які є результатом перезавантаження вегетативної нервової системи і зриву адаптаційних процесів в організмі [3]. В попередніх роботах нашим колективом авторів під керівництвом академіка Майданника В.Г. проаналізована частота хворих на пароксизмальну вегетативну недостатність за 10 років (з 2003 по 2013 рр.) і встановлено, що виявлення хворих на ПВН зросло майже в 2 рази і сягає практично половини (47,1 %) з усіх клінічних форм вегетативної дисфункції у дітей, в 3 рази зросло виявлення синкопальних станів, при цьому у 63,3 % дітей виявлена супутня патологія у вигляді нестабільності та хондродистрофічних змін в шийному відділі хребта (4). Проблема викликає значну стурбованість педіатрів, кардіологів та неврологів. Особливо це стосується перебігу пароксизмальної вегетативної недостатності з синкопальними станами, оскільки, незважаючи на епізодичний характер і короткочасність, через різноманітність патогенетичних механізмів виникнення їх наслідки непередбачувані [5]. Однією з причин пароксизмальної вегетативної недостатності у дітей та підлітків, що супроводжуються запамороченням з втратою свідомості, є вертеброгенний фактор. Порушення кровообігу в вертебро-базилярному басейні (ВББ) передує дисциркуляції в каротидному басейні, чим сприяє тотальній мозковій недостатності [6]. Незважаючи на поширеність, лікування пароксизмальної вегетативної недостатності у дітей залишається остаточно невирішеною проблемою для лікарів різних спеціальностей і зводиться, як правило, до призначення традиційної медикаментозної терапії з короткочасним ефектом. Крім цього у клінічній практиці часто спостерігаються ситуації, коли деякі батьки і навіть лікарі при виявленні у дитини вегетативної дисфункції вважають за краще займати вичікувальну позицію або обмежуються посиндромним лікуванням, помилково вважаючи, що має місце стан, який відображає особливості організму, що росте, та з часом самостійно проходить. Подібна тактика ведення хворих з діагнозом вегетативна дисфункція спростовується сумною статистикою: у 33,3 % дітей прояви вегетативної дисфункції зберігаються в подальші періоди життя [7, 8]. При цьому, часто через практичну неможливість визначення причин розвитку пароксизмальної вегетативної недостатності етіологічний принцип значно нівелюється (таким часто виступає патологія шийних відділів хребта) і, тоді основою лікування стають патогенетичні та симптоматичні заходи (9). В медикаментозному лікуванні вегетативної дисфункції виділяють три основні напрями: поліпшення функціонального стану гіпоталамуса (корекція церебральної гемодинаміки і поліпшення метаболізму головного мозку); вплив на провідний синдром і окремі органи, наприклад поліпшення метаболізму міокарда, нормалізація венозного тонусу, корекція вегетативного дисбалансу тощо [10]. Проте, однозначної думки фахівців про доцільність використання тих чи інших препаратів не існує: одні автори вважають обґрунтованим застосовування ноотропів; інші - вазоактивних ліків; деякі вважають неефективним використання лікарських засобів зазначених груп. Взагалі більшість спеціаліст в спостерігає, що сьогодні жоден з існуючих підходів до лікування не дає досить стійкого терапевтичного ефекту [11]. Між тим, зовсім не враховується в формуванні схем лікування патологічні зміни в шийному відділі хребта у таких хворих. Лише деякі автори вважають, що при нестабільності хребців і судинно-мозкових кризах, які виникають на її фоні, першорядним методом лікування є стабілізація шийного відділу за допомогою комірця Шанця [12]. Тобто, на цей час не існує єдиного, систематизованого викладення клінічних проявів та методів етіопатогенетичного лікування даної патології. Тому актуальним є визначення особливостей етіопатогенетичних механізмів порушення кровообігу в вертебро-базилярному басейні з виникненням пароксизмів при наявності патології шийного відділу хребта і розробка на базі цього комплексного індивідуального діагностичного та лікувально-профілактичного підходу. Найбільш близьким до способу, що заявляється, вибраний як прототип, є спосіб лікування вегетативних дисфункцій у дітей, який полягає в призначенні ноотропних препаратів (14). 1 UA 100516 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Однак, даний спосіб не враховує особливостей гемодинаміки у дітей на фоні рецидивуючої патології дихальної системи. Задача корисної моделі, що заявляється, полягає в оптимізації лікування пароксизмальної вегетативної недостатності у дітей на фоні патології шийного відділу хребта шляхом призначення медикаментозних засобів. Технічний результат, що досягається, полягає в підвищенні ефективності лікування пароксизмальної вегетативної недостатності у дітей на фоні патології шийного відділу хребта. Поставлена задача вирішується завдяки тому, що у відомому способі, який передбачає призначення медикаментозних засобів, згідно з корисною моделлю, у хворих попередньо визначають наявність патології шийного відділу хребта та на фоні базисної терапії додатково призначають 10-ти денний курс метамерної рефлексотерапії з введенням мікродоз (по 0,1-0,2 мл) церебролізину та ціанокоболаміну в градієнтні рефлексогенні зони сегментів С1-С6. Основною відмінністю способу, що заявляється, є те, що у хворого попередньо визначають наявність патології шийного відділу хребта, а потім призначають курс лікування. Спосіб здійснюється наступним чином: Дослідження проводилось на базі Центру вегетативних дисфункцій ДКЛ № 6 та "Інституту проблем болю" м. Києва. Нами обстежено 147 дітей віком від 8 до 18 років, які знаходились в клініці на лікуванні з діагнозом: пароксизмальна вегетативна недостатність з судинними кризами. При неврологічному та вертебрологічному огляді була встановлена патологія шийного відділу хребта. Всім хворим проводили комплексне обстеження, яке включало: анкетування за спеціальними опитувальниками, рентгенографію шийного відділу хребта з функціональними пробами, при необхідності МРТ головного мозку та шийного відділу хребта з метою виключення вроджених вад розвитку, електрокардіографію, ультразвукове обстеження органів черевної порожнини та щитоподібної залози, за необхідністю - добовий моніторинг артеріального тиску, огляд невролога, вертебролога та офтальмолога, реоенцефолографію, дуплексне сканування судин шиї. Критеріями включення в групу для подальшого обстеження та лікування стали клінікоінструментальні дані про наявність патології шийного відділу хребта, а саме нестабільності та (або) хондродистрофічних змін на фоні епізодів запаморочення або\та втрати свідомості. Так, діти з пароксизмальна вегетативна недостатність, у яких була виявлена патологія шийного відділу хребта у вигляді нестабільності або/та хондродистрофічних змін (92 дитини), що склало 62,3 %, були рандомізовані для отримання лікування на дві групи за власним бажанням (основна група - 62 дитини та 30 дітей - група контрою). Обидві групи отримали по два курси лікування на протязі шести місяців. Курс терапії включав в себе - стаціонарне лікування гострого періоду (10 днів) та протирецидивне лікування (3 місяці). Всі діти в умовах стаціонару отримали базисну терапію, яка включала в себе: пероральний прийом вазоактивного препарату вінпоцетину, парентеральне введення вітамінів В1 та В6, масаж шийно-комірцевої зони та психотерапію. Крім цього діти 1-шої (основної) групи (в умовах стаціонару) пройшли 10-ти денний курс метамерної рефлексотерапії з введенням мікродоз (по 0,1-0,2 мл) церебролізину та ціанокоболаміну в градієнтні рефлексогенні зони сегментів С1-С6. Діти 2-ї групи як ноотроп протягом 10-ти днів стаціонарного лікування отримували пірацетам внутрішньом'язово. Термін "метамерія" походить від грецького "meros" (частина) та ґрунтується на тому, що подовж продольної осі тіла людини простежується ряд ділянок, які повторюються - метамерів. Кожен метамер складається із семи структур тіла людини (дерматом, склеротом, вазотом, ентеротом, глотом, нейротом). Метод метамерної рефлексотерапії введений в сучасну медицину В.А. Берсеневим [13] і ґрунтується на поєднанні рефлексотерапії та дії мікродоз лікарських препаратів введених в рефлексогенні, тобто в біологічно активні точки, з урахуванням метамерної структури організму людини. В результаті такого лікувального впливу нормалізуються сенсорні, рефлекторні, та трофічні процеси. Протирецидивна терапія дітей обох груп (протягом 3-х місяців) включала в себе продовження прийому вінпоцетину до 1 місяця, розроблену нами спеціалізовану дієту, прийом кальцеміну протягом 3-х тижнів, лікувальну фізкультуру, носіння комірця Шанца. Препарати приймались в вікових дозуваннях. Крім цього діти 1-ї групи отримували точковий метамерний масаж, який виконувався щоденно в домашніх умовах батьками дитини, після детального інструктажу. Перед кожним курсом лікування проводилась оцінка клінічних показників методом анкетування дітей за спеціальними опитувальниками та огляд невролога, вертебролога. Повне 2 UA 100516 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 клініко-інструментальне обстеження пацієнти проходили на початку лікування та після його закінчення. За допомогою інтеграційної шкали Intergrative Medicine Outcome Scale (IMOS) лікарем проводилась оцінка ефективності лікування, що включала п'ять пунктів: повне одужання, значне покращення, помірне покращення, без змін, погіршення. Проведена також оцінка задоволення батьків та дітей результатами лікування за інтеграційною шкалою - Integrative Medicine Patient Satisfaction Scale, IMPSS. Школа містила в собі п'ять пунктів: "повністю задоволені лікуванням", "задоволені", "відносимось нейтрально", "не задоволені лікуванням", "вкрай не задоволені". Коефіцієнт ефективності лікування вираховували, як співвідношення кількості пацієнтів, які отримали позитивний ефект від лікування до кількості всіх пацієнтів в групі, помножений на 100. Статистична обробка отриманих даних з елементами статистичного аналізу проводилася за допомогою непараметричних тестів на базі цифрових програм статистичного аналізу Microsoft Office Excel 2007, програми SPSS Statistics 17,0 (Statistic Package for the Social Sciences). Статистично вірогідними вважали різницю при р