Композиція для лікування печінково-клітинного раку, що містить доцетаксель

Даний винахід відноситься до лікування печінково-клітинного раку. Печінково-клітинний рак (чи злоякісна гепатома) (НСС) є одним з найбільш розповсюджених видів раку в країнах південно-східної Азії й Африки. На Тайвані НСС є головною причиною смерті пацієнтів чоловічої статі, що мають злоякісні пухлини. Виживаємість пацієнтів із НСС дуже мала. Це є, головним чином, наслідком відсутності е фективних способів лікування. Опромінення і хіміотерапія дотепер не дають задовільних результатів; оперативне чи хірургічне втручання є найбільш ефективним лікуванням НСС. Однак, хірургічне втр учання підходить тільки пацієнтам з малими операбельними пухлинами. Останнім часом відновився інтерес до антимітотичних лікарських засобів, таким як паклитаксел. Паклитаксел вперше був виділений з кори тиса. Протипухлинна дія паклитаксела відома з 1971р. Паклитаксел інгібує розподіл пухлинних клітин, впливаючи на зборку мікротрубочок. Аналіз in vitro з використанням пухлинних клітин показав, що паклитаксел пригнічує клітини, головним чином, у фазі G2/M клітинного циклу [Schiff PB and Horwitz SB, Proc. Natl. Acad. Sci. 77, 1561-1565, 1980]. Недавні дослідження показали, що паклитаксел ефективний по відношенню до клітин різних злоякісних пухлин, таких як пухлина головного мозку, рак шлунка і передміхурової залози, рак молочної залози, меланома і рак яєчників. Однак, паклитаксел неефективний у відношенні печінково-клітинного раку. У British Journal of Cancer, 78 (1), 34-39, 1998, повідомляється про II фазу клінічних дослідів паклитаксела на пацієнтах із НСС. У цій статті зроблений висновок про те, що паклитаксел не має протипухлинної дії у пацієнтів з НСС. Як пояснювалося вище, виявлено було, що цитотоксичний ефект паклитаксела залежить від клітинного циклу; причому, він пригнічує клітинний цикл, головним чином, на фазі G2/M. Однак, в даний час встановлено, що доцетаксел може досягати цитотоксичного ефекту у відношенні клітин НСС, незалежно від клітинного циклу. Це вказує на те, що цитотоксичний ефект доцетаксела у відношенні клітин НСС досягається за допомогою механізму, відмінного від механізму дії паклитаксела. Крім того, активність доцетаксела у відношенні клітин НСС in vitro значно вище активності паклитаксела в концентраціях до 1мкМ. З огляду на високо цитотоксичну природу таксоїдів, підвищена активність при низькій концентрації наводить на думку про те, що доцетаксел, на відміну від паклитаксела, знайде практичне застосування в клінічній практиці для лікування печінково-клітинного раку. Відповідно, даний винахід пропонує застосування доцетаксела чи його гідрату у виробництві лікарських засобів для використання при лікуванні печінково-клітинного раку. Даний винахід надає також спосіб лікування пацієнтів, що страждають печінково-клітинним раком, що включає введення пацієнту ефективної кількості доцетаксела чи його гідрату. Даний винахід надає також спосіб поліпшення стану пацієнта, що страждає печінково-клітинним раком, що включає введення зазначеному пацієнту е фективної кількості доцетаксела чи його гідрату. Доцетаксел представляє собою відоме з'єднання. Його формула Способи одержання доцетаксела описані в ЕР-А-253738 і ЕР-А-336841. Доцетаксел можна застосовувати, наприклад, у безводній формі чи у формі гідрату. У даному документі посилання на доцетаксел включають посилання на його гідрати. Гідрати доцетаксела можна одержувати розчиненням безводного доцетаксела в органічному розчиннику, такому як ацетон, етанол, ацетонітрил чи Ν,Ν-диметилформамід, і перекристалізацією гідрату доцетаксела додаванням отриманого таким способом розчину до води. Гідрат доцетаксела звичайно являє собою дигідрат, тригідрат чи тетрагідрат. Зокрема, було знайдено, що тригідрат є особливо стабільним, і тригідрат доцетаксела, відповідно, є кращим. Тригідрат доцетаксела можна одержати за допомогою способів, описаних в ЕР-А-770070. Доцетаксел виявився несподівано активним у відношенні печінково-клітинних раків. Зокрема, його можна використовувати для лікування печінково-клітинних раків, фіброламелярних варіантів і змішаних печінково-клітинних холангіокарцином. Згідно із сьогоденням винаходу доцетаксел можна вводити будь-яким звичайним шляхом, відомим для введення доцетаксела. Так, його можна, наприклад, вводити парентерально. Звичайно його вводять внутрішньовенно, переважно, внутрішньовенною інфузією. У даному винаході доцетаксел звичайно виготовляють у вигляді готової форми фармацевтично прийнятної композиції, що містить доцетаксел і фармацевтично прийнятний носій чи розріджувач. Придатні носії і розріджувачі включають нетоксичні розчинники і суспензійні середовища, наприклад, стерильні водні середовища. Переважно, композиціям придають форму водних розчинів чи суспензій, наприклад, розчинів, що підходять для ін'єкції чи інфузії, що можуть містити емульгуючі агенти, агенти, що фарбують, консерванти або стабілізатори. Фармацевтичні композиції, що підходять для парентерального введення, включають стерильні водні чи неводні розчини чи суспензії. Придатні стерильні неводні розчини і суспензії включають розчини і суспензії в природних рослинних оліях, таких як маслинова олія, кунжутна олія чи рідка нафта, або в органічних складних ефірах, що ін’єкують, таких як етилолеат. Придатні стерильні водні розчини включають розчини доцетаксела у воді. Звичайно рН стерильних водних розчинів, що підходять для парентерального введення, встановлюють відповідним чином. Далі, таким стерильним водним розчинам звичайно додають ізотонічність, наприклад, за допомогою достатньої кількості хлориду натрію або глюкози. Особливо переважно, щоб розчини, що підходять для введення шляхом інфузії, мали величину рН, подібну до рН крові; і були ізотонічними. Стерилізацію можна здійснювати нагріванням або будь-якими іншими засобами, що не мають несприятливої дії на композицію. Фармацевтичні композиції, що містять доцетаксел, що підходять для застосування за даним винаходом, можуть додатково включати поверхнево-активний агент. Кращими поверхнево-активними агентами є полісорбати, поліоксіетиленгліколеві складні ефіри і складні - прості ефіри поліетиленгліколя і касторових олій. Приклади придатних поверхнево-активних агентів і фармацевтичних композицій, що містять поверхнево-активні агенти, можна знайти в AU-A-666859. Доцетаксел можна також виготовляти для застосування за даним винаходом у виді ліофілізованої композиції. Такі ліофілїзовані композиції мають гарну фізичну і хімічну стабільність і отже можуть, зберігатися протягом тривалих періодів часу. Ліофілізовані композиції, що містять доцетаксел, можна одержувати ліофілізаціею водного розчину доцетаксела за допомогою звичайних прийомів. Вони можуть додатково включати агенти, що додають масу, такі як лактоза. Вони можуть також включати агенти, що коригують тонічність, такі як цукри і полімери. Приклади придатних агентів, що коригують тонічність, включають глюкозу, декстрозу і маніт, а також полімери, наприклад, полівінилпіролідон. Ліофілізовану композицію можна повторно розчиняти перед вживанням у будь-який сумісній і фармацевтично прийнятному середовищі, що ін’єкують. Ліофілізат можна переважно брати в двічі дистильовану воду для ін'єкцій, в обсязі, що еквівалентний первісному обсягу ліо філізуємого розчину. Фармацевтична композиція, що містить доцетаксел, що підходить для застосування за даним винаходом, звичайно містить, щонайменше, 0,01мас.%. терапевтично активного продукту. Звичайно фармацевтична композиція містить від 0,01 до 1000мг, переважно, від 0,1 до 500мг, терапевтично активного продукту. Переважно, розчин, що підходить для внутрішньовенної ін'єкції, містить від 38 до 42, більш переважно, близько 40мг/мл активного продукту. Звичайно такі розчини розміщають у флакони зі вмістом 20мг чи 80мг активного продукту. Переважно, розчин, придатний для інфузії, містить від 0,1 до 11, переважно, від 0,1 до 10, більш переважно, від 0,3 до 0,9мг/мл активного продукту. Лікування доцетакселом згідно із даним винаходом можна здійснювати одночасно з іншими видами лікування, включаючи лікування іншими антинеопластичними лікарськими засобами, моноклональними антитілами, імунною терапією чи опроміненням або модифікаторами біологічної відповіді. Придатні модифікатори біологічної відповіді включають лімфокіни і цитокіни, такі як інтерлейкіни, інтерферони (a, b чи d) і TNF (фактори некрозу пухлин). Інші хіміотерапевтичні агенти, що корисні для лікування захворювань, які є наслідком патологічної проліферації клітин, включають алкілюючі агенти, наприклад, азотисті гірчичні сполуки, такі як мехлоретамін, циклофосфамід, мелфалан і хлорамбуцил, алкілсульфонати, такі як бусульфан, нітрозосечовини, такі як кармустин, ломустин, семустин і стрептозоцин, тріазени, такі як дакарбазин, антиметаболіти, такі як аналоги фолієвої кислоти, наприклад, метотрексат, аналоги піримідину, такі як фторурацил і цитарабін, аналоги пурину, такі як меркаптопурин і тіогуанін, природні продукти, наприклад, алкалоїди vinca, такі як вінбластин, вінкристин і віндезин, епіподофілотоксини, такі як етопозид і теніпозид, антибіотики, такі як дактиноміцин, даунорубіцин, доксорубіцин, блеоміцин, плікаміцин і мітоміцин, ферменти, такі як L-аспарагіназа, різні агенти, такі як координаційні комплекси платини, наприклад, цисплатін, заміщені сечовини, такі як гідроксисечовина, похідні метилгідразина, такі як прокарбазин, адренокортикальні супресанти, такі як мітотан і аміноглютетимід, гормони й антагоністи, такі як адренокортикостероїди, такі як преднізон, прогестини, такі як капроат гідроксипрогестерона, ацетат метоксіпрогестерона й ацетат мегестрола, естрогени, такі як діетилстильбестрол і етинилестрадіол, антіестрогени, такі як тамоксифен, і андрогени, такі як пропіонат тестерона і флюоксиместерон. Одночасне лікування циклофосфамідом, 5-фторурацилом, етопозидом, вінорелбіном чи метотрексатом є кращим, оскільки між цими сполуками і доцетакселом може досягатися синергізм. Крім того, 2метоксіестрадіол є активним у відношенні печінково-клітинних раків, і, було знайдено, що він добре переноситься мишами при щоденному введенні протягом 1 місяця [Klauber et al., Cancer Research/ 57, 8166, 1997]. Тому одночасне лікування 2-метоксіестрадіолом також є кращим, особливо, коли потрібно постійне лікування. У даному винаході доцетаксел вводять при дозуванні, що забезпечує лікування печінково-клітинного раку. Дозування варіює в залежності від шляху введення і фізичних характеристик пацієнта. Придатні дози включають дози, що є терапевтично ефективними для лікування захворювань, що є наслідком аномальної проліферації клітин. Доцетаксел можна вводити з частотою необхідною для одержання бажаного терапевтичного ефекту. Звичайна доза доцетаксела для лікування людей складає від 50 до 150, переважно, 60-100, більш переважно, близько 100мг доцетаксела/м 2 поверхні шкіри пацієнта. Коли доцетаксел вводять за допомогою інфузії, швидкість інфузії звичайно складає від 1 до 200, переважно, близько 100мг/м 2 доцетаксела за годину. Зазначену вище дозу можна при необхідності повторювати. Звичайно її повторюють щодня або щотижня. Переважно, її повторюють кожні 3 тижня. Наприклад, доцетаксел можна вводити в дозі близько 100мг/м 2 у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 1 години кожні 3 тижні. Наступний приклад ілюструє даний винахід. Приклад Матеріали і методи Якщо не зазначено інше, використовувані методи є стандартними біохімічними прийомами. Використовувані клітинні лінії усі маються в продажі. Культура клітин В експериментах, докладно описаних нижче, використовуються клітинні лінії гепатоми людини НерЗВ (номер в АТСС НВ 8064), HepG2 (номер в АТСС НВ 8065) і HA22T/VGH і клітинна лінія гепатоми мишей Нера 1-6. Дані клітини культивували в D MEM (GIBCO, BRL), що містить 10% плодної бичачої сироватки (Нусіоnе), 0,01мг/мл гентаміцину і 0,1мМ амінокислоти, що не є незамінною. Клітини вирощували в інкубаторі в атмосфері СО2 5% при 37°С и 95% фільтрованому повітрі. Обробка лікарським засобом В експериментах, докладно описаних нижче, зазначені вище клітини гепатоми обробляли різними концентраціями паклитаксела (0,001-10мкМ) і доцетаксела (0,001-10мкМ) протягом 24 годин і 72 годин. Паклитаксел розчиняли в диметилсульфоксиді (DMSO), а доцетаксел розчиняли у етанолі як в основних розчинах. Кінцева концентрація носія складала менш 0,1%. Вивчення життєздатності клітин: дослідження МТТ Клітини культивували в 96-лунковому планшеті для культивування клітин (COSTAR) при щільності 4x104клітин/мл. Після обробки лікарським засобом протягом 24 годин чи 72 годин середовище відкидали і заміняли рівним об’ємом (100мкл) свіжого середовища, що містить МТТ (0,456мг/мл; бромід 3-[4,5диметилтіазол-2-іл]-2,5-дифенілтетразолія) і інкубували протягом 1,5 години при 37°С. Свіже середовище потім видаляли і добавляли 100мкл DMSO. Жи ттєздатність клітин визначали колориметричним порівнянням шляхом зчитування величин ОП з рідера-мікропланшет (SPECTRA MAX 250) з довжиною хвилі поглинання 570нм. Результати представлені на фігурі 1, на якій зафарбовані кружки представляють дані після обробки протягом 24 годин, а незафарбовані кружки представляють дані після обробки протягом 72 годин. Дані представляють середню величину ± стандартна похибка середньої величини від двох повторностей трьох незалежних експериментів. Аналіз витиснення йодиду пропідію (РІ) Клітини вирощували в колбах 5см 2 (CORNING) і обробляли паклитакселом і доцетакселом як описано вище. Потім додавали йодид пропідію (10мкг/мл) і інкубували протягом 15 хвилин при 37°С. Потім, перед збором прилиплих клітин, середовище збирали. Збирали як суспендовані, так і прилиплі клітини і ресуспендували їх у 500мкл PBS для аналізу проточної цитометрії, як описано нижче. Сигнали дебріса видаляли відсіканням сигналів FSC-SSC. Аналіз вмісту ДНК за допомогою проточної цитометрії Лізуючий буфер (0,5% Triton X-100, 0,2мкг/мл Na2EDTA·2H2О і 1% альбумін бичачої сироватки в PBS) додавали до клітинних осадів, які потім залишали на льоді на 15 хвилин. Потім до суміші додавали 100% метанол, попередньо охолоджений до -20°С, після чого центрифугували при 300хg протягом 5 хвилин. Надосадову рідину зливали, а клітинний осад промивали PBS. Промитий осад зафарбовували розчином для фарбування ДНК (50мкг/мл йодиду пропідію і 5килоодиниць/мл РНК-ази А) протягом 30 хвилин при 4°С в темряві. Вміст ДНК кожної клітини вимірювали з використанням проточного цитометра Becton Dickinson FACSCalibur, як описано нижче. Проточна цитометрія Клітини (10000) аналізували на проточному цитометрі Becton Dickinson FACSCalibur, з використанням аргон-іонного лазера (15мВт) з падаючим променем при 488нм. Для аналізу витиснення РІ червону флуоресценцію збирали через фільтр 585нм і сигнали дебріса видаляли відсіканням сигналів FSC-3SC, Дані збирали й аналізували з використанням програми FACS/CELLQuest на комп'ютері Power Macintosh 7600/120. Апоптотичні клітини і клітини на конкретних фазах клітинного циклу визначали за допомогою програми ModFit LT. Результати проточної цитометрії представлені в таблицях 1 і 2 і на фігурі 2. Таблиця 1 дає величини проникності клітинної мембрани клітин гепатоми після обробки паклитакселом і доцетакселом. Таблиця 2 докладно дає процентний вміст апоптотичних клітин (суб-G0/G1) , виявлених після обробки паклитакселом і доцетакселом. Фігура 2 показує гістографічний аналіз ДНК, що деталізує вплив паклитаксела і доцетаксела на прогрес клітинного циклу. Таблиця 1 Проникність клітинної мембрани клітин гепатоми після обробки паклитакселом і доцетакселом 0,01 HepG2 24ч 72ч НерЗВ 24ч 72ч HA22T/VGH 24ч 72ч Нера 1-6 24ч 72ч Паклитаксел (мкМ) 0,1 1 0,01 Доцетаксел (мкМ) 0,1 1 93,63±1,1 56,58±28,7 85,71±6,8 43,79±11,7 66,71±7,2 13,27±4,3 94,86±1,3 61,06±9,6 85,49±1,2 40,03±9,0 81,24±3,2 27,42±8,8 77,35±11,7 57,00±7,9 63,50±4,0 8,09±2,3 52,28±4,1 1,90±0,3 93,80±10,7 36,81±14,7 57,41±6,8 36,25±13,5 57,39±4,3 20,25±14,4 94,08±18,6 92,58±21,3 40,03±7,8 93,38±32,5 34,24±8,3 49,32±8,3 98,66±9,0 55,44±5,6 38,71±11,2 21,24±0,4 40,79±5,0 22,03±3,1 93,17±3,8 62,95±5,6 67,20±4,4 27,79±1,3 62,65±7,6 15,51±1,0 94,45±1,9 77,18±1,4 83,35±7,2 43,94±3,4 81,88±8,7 38,90±4,2 Дані представляють середню величину ± стандартна похибка середньої величини від двох повторностей, щонайменше, трьох незалежних експериментів. Клітини обробляли лікарськими засобами протягом 24-72 годин, а проникність мембран вимірювали за допомогою проточноцитометричного аналізу витиснення пропідію в життєздатних гепагомних клітинах. Дані представляють відсотковий вміст клітин з інтактною клітинною мембраною в порівнянні з контролем. Таблиця 2 Апоптоз, індукований паклитакселом і доцетакселом HepG2 24ч 72ч HepЗВ 24ч 72ч HA22T/VGH 24ч 72ч Нера 1-6 24ч 72ч Паклитаксел (мМ) 0,1 1 0,01 Доцетаксел (мМ) 0,1 1 45,24 42,45 0,01 38,77 42,44 28,33 56,66 38,37 59,14 64,12 58,67 81,66 65,74 79,33 0 24,02 47,01 0 41,75 56,64 18,61 58,61 22,94 60,98 55,64 N/A 64,38 N/A 52,81 31,25 50,76 53,95 53,80 62,49 N/A = дані відсутні Числа представляють % апоптотичних клітин (суб-G0/G1) за результатами визначення за допомогою проточної цитометрії. Оцінка фрагментації ДНК за допомогою електрофорезу. Оцінку фрагментації ДНК здійснювали за методом Hermann et al.; Nucleic Acids Res., 22, 5506-5507, 1994. Скорочено, клітини HEP G2 (2x107) обробляли протягом 72 годин паклитакселом і доцетакселом, як описано вище, і центрифугували. Отримані таким способом клітинні осади ресуспендували в буфері для лізису ΝΡ-40 (1% ΝΡ-40 у 20мМ EDTA, 50мМ Тріс-НСІ, рН 7,5). Після лізису клітин протягом декількох секунд збирали надосадові рідини (5 хвилин при 1600 x g). Екстракцію повторювали з тим же самим буфером для лізису. До надосадових рідин додавали SDS (кінцева концентрація 1%) і РНК-азу (кінцева концентрація 2,5мкг/мкл) і инкубировали протягом 2 годин при 56°С, після чого розщеплювали протеиназой ДО (2/5мкг/мкл) протягом 2 годин при 37°С. Потім суміші додавали до 10М ацетату амонію перед 100% осадженням етанолом протягом 30 хвилин при -20°С. ДНК збирали центрифугуванням (10хв. при 12000 х g) з наступним електрофорезом на 1,5% агарозному гелі. Результати представлені на фігурі 3. На фігурі 3 Μ означає маркер 100 пар основ. Смуга 1 показує контроль середовища. Смуги 2 і 3 показують середні групи обробки паклитакселом (0,1 і 1мкМ). Смуги 4 і 5 показують середні групи обробки доцетакселом (0,1 і 1мкМ). Результати Вивчення життєздатності клітин Фігура 1 показує дозозалежний вплив паклитаксела і доцетаксела на життєздатність клітин клітинних ліній гематоми (HepG2, HepЗВ, HA22T/VGH і Нера 1-6) . Як видно з фігури 1, майже у кожному випадку доцетаксел досягав зниженої життєздатності при 0,01 і 0,1мкМ. У випадку клітин HepG2 після обробки паклитакселом чи доцетакселом життєздатність клітин показала тенденцію до зниження. Життєздатність клітин HepG2 складала 61,81% і 39,45% від контролю для груп паклитаксела (10мкМ) через 24 і 72 години, відповідно. У випадку клітин HepG2, оброблених доцетакселом, максимальне зниження життєздатності спостерігалося при 1мкМ доцетаксел, а при 10мкМ доцетаксела ніякого подальшого зниження життєздатності не спостерігалося. Життєздатність складала 65,03% і 46,99% для клітин, оброблених 1мкм доцетакселом протягом 24 і 72 годин, відповідно. Заслуговує уваги той факт, що у випадку клітин HepЗВ значне зниження життєздатності (37,06%) спостерігалося після обробки 0,01мкМ доцетакселом протягом 72 годин. У випадку клітин Нера 1-6, оброблених доцетакселом, максимальна цитотоксичность (65,34% і 30,71%) спостерігалася в групах, оброблених 1мкМ доцетакселом протягом 24 і 72 годин, відповідно. Аналіз витиснення йодиду пропидію (РІ) Таблиця 1 показує, що проникність мембрани клітин HepG2 і HepЗВ після обробки паклитакселом і доцетакселом залежала від дози і часу. У випадку клітин HA22T/VGH, після обробки паклитакселом (0,01-1мкМ) протягом 72 годин, у порівнянні з групами доцетаксела, спостерігалося менше збільшення проникності мембран. Цікаво, що після обробки 0,01мкМ доцетакселом протягом 72 годин тільки 55,44% клітин мали інтактні мембрани, тоді як після тієї ж дози паклитаксела інтактні мембрани мали 92,58% оброблених клітин. Аналіз клітинного циклу Фігура 2 показує, що обробка клітин HepG2 протягом 24 годин 1мкМ паклитакселом приводить до явного придушення на фазі G2/M. Подібні ДНК гістограми спостерігалися через 72 години після впливу. Як показано в таблиці 2, апоптотичні клітини (суб-G0/G1) були виявлені після обробки 0,001мкМ, 0,01мкМ, 0,1мкМ і 1мкМ доцетакселом протягом 24 годин, із відсотковими ступенями апоптозу 31,02%, 45,24%, 38,77% і 28,33%, відповідно. Через 72 години після обробки доцетакселом (0,001-1мкМ) відсоток апоптотичних клітин складав 21,92%, 42,45%, 42,44% і 56,66%, відповідно. У випадку клітин HepЗВ, обробка 0,1мкМ чи 1мкМ паклитакселом протягом 24 годин приводила до придушення на фазі G2/M, а інкубація з 0,1мкМ чи 1мкМ паклитакселом протягом 72 годин приводила до збільшення процентних кількостей суб-G0/G1 до 38,37% чи 47,01%, відповідно. Навпроти, клітини HepЗВ, оброблені 0,01мкМ, 0,1мкМ чи 1мкМ доцетакселом протягом 2 4 годин чи 72 годин, мали більш високий відсоток популяцій суб-G0/G1 59,14%, 58,69% і 65,74% у випадку 24-годинного впливу і 64,12%, 81,66% і 79,33% у випадку 72-годинного впливу. У випадку клітин HA22T/VGH, концентрації паклитаксела, що зростають (від 0,001мкМ до 1мкМ), корелювали зі збільшенням відсотка клітин G2/M при 24-годинній обробці. У групах з обробкою 0,1мкМ чи 1мкМ паклитакселом протягом 72 годин ніякої значної популяції суб-G0/G1 не спостерігалося. Навпроти, вірогідно встановлено, що клітини HA22T/VGH, оброблені 0,01мкМ доцетакселом протягом 24 годин, мали більш високий процентний вміст суб-G0/G1 (41,75%), чим при обробці 0,1мкМ (18,61%) чи 1мкМ (22,94%) доцетакселом. Коли клітини обробляли доцетакселом протягом 72 годин, були виявлені значні процентні частки суб-G0/G1 у клітках HA22T/VGH, оброблених 0,01мкМ (56,64%), 0,1мкМ (58,61%) і 1мкМ (60,98%) доцетакселом. У випадку клітин Нера 1-6, обробка паклитакселом (0,01, 0,1 чи 1мкМ) протягом 24 годин приводила до підвищеного утворення популяцій суб-G0/G1 (24,02%, 55,64% чи 64,38%, відповідно), а пригнічення на фазі G2/M спостерігалася в групах з обробкою 0,1мкМ і 1мкМ паклитакселом. Коли клітини Нера 1-6 обробляли 0,1мкМ і 1мкМ паклитакселом протягом 72 годин, більшість клітин гинула, і ніякого явного профілю клітинного циклу не спостерігалося. Обробка доцетакселом (0,01мкМ, 0,1мкМ і 1мкМ) клітин Нера 1-6 приводила до утворення клітин суб-G0/G1 (52,81%, 50,76% і 53,8% у випадку 24-годинного впливу і 31,25%, 53,95% і 62,49% у випадку 72-годинного впливу, відповідно). Аналіз фрагментації ДНК Фігура 3 показує, що обробка паклитакселом (0,1 і 1мкМ) і доцетакселом (0,1 і 1мкМ) індукувала фрагментацію ДНК у клітинах HepG2.