Лист полівінілбутиралю з антиадгезивними характеристиками, спосіб його виготовлення та скло, ламіноване листом полівінілбутиралю

1. Лист полімеру, що містить амід жирної кислоти як антиадгезивну добавку, при цьому даний лист полімеру має силу злипання, щонайменше на 50% меншу, ніж сила злипання листа полімеру того ж складу, але без аміду жирної кислоти, і має менше 3% каламутності і величину адгезії меншу в межах 20% від величини адгезії листа полімеру того ж складу, але без амідної добавки, де лист полімеру являє собою 2. Лист полімеру полівінілбутираль.за п.1, в якому вказаний амід є моноамідом жирної кислоти. 3. Лист полімеру за п.1, в якому вказаний амід є амідом жирної кислоти, що містить вуглеводневий ланцюг, який має від 12 до 40 атомів вуглецю. 4. Лист полімеру за п.3, в якому вказаний амід жирної кислоти вибирають із групи, що містить ерукамід, бегенамід, олеїлпальмітамід, стеарилерукамід, еруцилстеарамід, гідроксистеарамід, діетаноламід олеїнової кислоти, діетаноламід стеаринової кислоти, поліетиленгліколь олеамід, стеарамід і комбінації, що складають із щонайменше одного з вищезазначених амідів. 5. Лист полімеру за п.2, в якому моноамід жирної кислоти є вторинним амідом. 6. Лист полімеру за п.4, в якому моноамід жирної кислоти є олеїлпальмітамідом. 7. Лист полімеру за п.6, в якому загальна кількість олеїлпальмітаміду, який використовують як добавку, становить 0,001- мас.%. 2 (19) 1 3 85843 4 плавленого полімеру диспергуванням указаного аміду в пластифікаторі. 18. Спосіб за п.14, в якому вказане нанесення вказаного аміду на поверхню вказаного листа полімеру виконують методом: покриття розпиленням, занурення, екструзії, рифлення покриття і комбінації попередніх методів. 19. Спосіб за п.14, в якому вказаний метод покриття розпиленням включає розподіл вказаного аміду в рідкому носії, розпилення суміші вказаного аміду і вказаного рідкого носія, нанесення вказаної подрібненої суміші на вказаний лист полімеру і випаровування вказаного рідкого носія з поверхні вказаного листа полімеру. 20. Спосіб за п.14, в якому метод занурення включає занурення листа полімеру в рідину, яка містить амід, виймання вказаного листа полімеру і випаровування вказаного рідкого носія з поверхні вказаного листа полімеру. 21. Спосіб за п.14, в якому метод екструзії рифленого покриття включає розподіл аміду в рідкому носії, нанесення рідкого носія, що містить амід, на лист полімеру, коли полімер плавлять, використовуючи апарат для нанесення рифленого покриття, і випаровування вказаного носія з поверхні вказаного листа полімеру, при екструдуванні розплавленого полімеру і аміду через листову головку. 22. Спосіб за п.13, в якому вказаний амід є амідом жирної кислоти, що містить вуглеводневий ланцюг, який має від 12 до 40 атомів вуглецю. 23. Спосіб за п.22, в якому вказаний моноамід жирної кислоти вибирають із групи, що містить ерукамід, бегенамід, олеїлпальмітамід, стеарилерукамід, еруцилстеарамід, гідроксистеарамід, N,N'етиленбісолеамід, N,N'-етиленбісстеарамід, діетаноламід олеїнової кислоти, діетаноламід стеаринової кислоти, поліетиленгліколь олеаміду, стеарамід і комбінації, що містить щонайменше один із вищезазначених амідів. 24. Спосіб за п.22, у якому амід жирної кислоти є вторинним амідом. 25. Спосіб за п.24, у якому моноамід жирної кислоти є олеїлпальмітамідом. 26. Ламіноване небитке скло, що містить два листи скла і проміжний лист полівінілбутиралю, розташований між ними, у якому лист полівінілбутиралю включає моноамід жирної кислоти як антиадгезивний засіб, введений у лист. Винахід стосується листа полімеру, більш конкретно листа полімеру, який містить полівінілбутираль, і відрізняється підвищеною стійкістю до злипання і виготовлений способом, що включає введення певних амідів жирних кислот як добавки до полімерного листа. Пластифікований полівінілбутираль (далі ПВБ) звичайно використовують у виробництві листів полімеру для застосування як прошарку в ламінатах (шарува тих матеріалах), які пропускають світло, таких як небитке скло або полімерні ламінати. «Небитке скло» звичайно означає прозорий ламінат, що містить лист полівінілбутиралю, укладений між двома листами скла. Небитке скло часто використовують, щоб забезпечити прозору перешкоду в прорізах/отворах архітектурних об'єктів і автомобілів. Його головна функція - поглинути енергію, таку як енергія, викликана ударом об об'єкт, не допускаючи її проникнення через проріз/отвір і мінімізуючи, таким чином, шкоду об'єктам або особам усередині закритого простору. Добавки до складу листа звичайно включають реагенти, які регулюють адгезію (РРА), щоб модифікувати адгезію листа до скла так, щоб можна було підтримувати прийнятний рівень адгезії для того, щоб запобігти розтріскуванню скла і, крім того, забезпечити достатнє поглинання енергії при ударі. Лист, який створює прошарок, також може бути модифікований, щоб добавити додаткові корисні властивості небиткому склу, такі як ослаблення акустичного шуму, зниження пропускання ультрафіолетового і/або інфрачервоного світла, і/або посилення естетичної привабливості віконних прорізів. Небитке скло звичайно отримують способом, у якому два шари скла і пластиковий прошарок, такий як ПВБ, складають у форпресі, склеюють у форламінат і точно доводять до оптично прозоро го шаруватого матеріалу. Фаза складання включає укладання шматка скла, накладання листа ПВБ, укладання другого шматка скла і потім обрізання надлишку ПВБ до кромок шарів скла. Пластиковий прошарок звичайно отримують змішуванням полімеру ПВБ з одним або декількома пластифікаторами і, можливо, з одним або декількома іншими компонентами і суміш перероблюють у розплаві в листи, які звичайно з'єднують і скочують для зберігання і транспортування. У способі ламінування при отриманні автомобільного вітрового скла секції листа ПВБ звичайно відрізають від рулону і відрізані секції формують і/або складають для складання. Відрізані секції потім дістають зі стосу і складають у шар уваті конструкції з жорстким субстратом (наприклад, листом скла, що має спеціальну оптичну якість) таким чином, що лицьова сторона жорсткого субстрату і лицьова сторона відрізаної секції розташовуються в тісному контакті і утворюють форпресову зборку ламінату. Альтернативно, ламінатна зборка може бути утворена чергуванням великої кількості різаних секцій із великою кількістю жорстких листів. Пластифікований лист ПВБ, у формі рулону або в формі пачки, за своєю природою буде злипатися з самим собою або з таким же листом (утворювати блок) при навколишніх температурах, які звичайно зустрічаються до або під час процесу ламінування. Зроблені численні спроби посилити стійкість ПВБ до злипання, включаючи механічне шорсткування поверхонь листа (наприклад, витискування), нанесення порошку, такого як бікарбонат натрію, на зовнішній шар контактуючих поверхонь листа і хімічну обробку поверхонь листів ПВБ кислотами. На жаль, такі обробки поверхні часто приводять до небажаних проблем при обробці й адгезії до скла. В інших загальних варіантах здійснення, щоб уникнути такого злипання, листи 5 85843 ПВБ можна прошаровувати іншим листовим матеріалом, таким як поліетилен, або зберігати і транспортувати при охолодженні, наприклад, при температурах від приблизно 5 до приблизно 15°С. Однак, при змінах стандартних листів ПВБ, таких як листи ПВБ з високим вмістом пластифікатору для здійснення підвищеної (акустичної) функції зниження шуму, злипання може відбуватися навіть за умови охолодження. Додатково в ПВБ запропоновано включати різні матеріали, що додають стійкість до злипання. Зразками таких матеріалів є ефір монтанової кислоти, прості С1-С25-алкілові ефіри етиленгліколю або пропіленгліколю, наприклад, додециловий ефір діетиленгліколю або трипропіленгліколю. Однак уведення таких матеріалів у ПВБ може несприятливо впливати на оптичні властивості утворюваного ламінату, або на адгезивні властивості листа ПВБ відносно скла. Відповідно, потрібні додатково поліпшені способи, щоб посилити стійкість ПВБ листа до злипання без несприятливого впливу на оптичну прозорість ламінатів і адгезивні властивості ПВБ утворюваного листа. На цей час несподівано виявлено, згідно з даним винаходом, що лист полімеру, який містить амід жирної кислоти, відрізняється підвищеними антиадгезивними характеристиками без небажаних оптичних і адгезивних ефектів. Знайдено також, що антиадгезивні характеристики можуть бути додані поверхні полімерного листа за допомогою способу виробництва, який передбачає введення в полімер аміду жирної кислоти. Далі, даний винахід охоплює ламіноване небитке скло, яке містить два листи скла з прошарком полімерного листа, розташованого між ними, причому полімерний лист містить амід жирної кислоти, включений у нього. Зокрема, згідно з даним винаходом пропонуються способи посилити стійкість до злипання полімерного листа, який містить пластифікований ПВБ. Способи включають уведення засобу, який модифікує поверхню, в пластифікований полівінілбутират, де засобом, який модифікує поверхню, є амід жирної кислоти, що має вуглеводневий ланцюг, який має від приблизно 12 до приблизно 40 атомів вуглецю. Завдяки даному винаходу тепер можливо забезпечити лист ПВБ у формі рулону або стосу, який менше сприйнятливий до злипання, ніж лист ПВБ, який не містить модифікатора поверхні за даним винаходом. Способи даного винаходу можуть бути застосовані до будь-якого полімеру, який має відповідну температуру склеювання нижчу приблизно за 40°С; способи винаходу особливо корисні в поєднанні з листом ПВБ, який має низьку температуру склеювання, наприклад, нижчу приблизно за 20°С (який у те хніці називають «акустичний» лист ПВБ). У результаті вимога охолоджувати або прошаровувати лист ПВБ під час транспортування і зберігання може бути знижена або усунена. Відповідно до даного винаходу вигоди, які виникають із підвищеної стійкості до злипання, можуть бути досягнуті без досить несприя 6 тливого впливу на інші властивості листа ПВБ, наприклад, прозорість або адгезію до скла. Даний винахід забезпечує також способи виробництва листа полімеру, який містить пластифікований полівінілбутираль. Способи передбачають переробку в розплаві пластифікованого полівінілбутиралю в лист і введення засобу, який модифікує поверхню, в лист полімеру. Введення засобу, який модифікує поверхню, може бути виконане доданням засобу безпосередньо в розплавлену порцію полімеру перед екструзією, або безпосередньо нанесенням антиадгезивного засобу на пластифікований лист ПВБ. Докладний опис переважного варіанту винаходу Даний винахід направлений на пластифікований полімер у формі листа, який має антиадгезивний засіб, розташований біля поверхні листа полімеру. Хоч варіанти, описані нижче, стосуються такого полімеру як ПВБ, потрібно розуміти, що полімер може бути будь-яким полімером, що має відповідну температуру склеювання. Типові полімери такого виду охоплюють полівінілбутираль, поліуретан, полівінілхлорид, полі(етилен вінілацетат), їх комбінації та подібні до них. Полівінілбутираль, полівінілхлорид і поліуретан є переважними полімерами; особливо переважним є полівінілбутираль. ПВБ отримують відомими способами ацеталізації у воді або розчиннику, які включають реакцію PVOH (полівінілового спирту, ПВС) із бутиральдегідом у присутності кислотного каталізатору з подальшою нейтралізацією каталізатору, відділенням, стабілізацією і сушінням смоли. Типовий полімер містить від приблизно 13 до приблизно 30%мас. гідроксильних груп, які приймаються в розрахунках як групи PVOH (ПВС), переважно від приблизно 15 до приблизно 22% мас. гідроксильних гр уп ПВС. Далі, полімер містить до приблизно 10%мас. залишкових складноефірних груп, переважно до приблизно 3% мас. залишкових складноефірних груп, які приймаються в розрахунках за полівінілацетат; і залишок - це ацеталь, переважно ацеталь бутир альдегіду, але можливо містить інші ацетальні групи, наприклад, групи 2етилгексаналю. Звичайно ПВБ продукт має молекулярну вагу більшу, ніж приблизно 70000 грам на моль (г/моль). Використовуваний тут термін «молекулярна вага» повинен тлумачитися як середня молекулярна вага. Деталі відповідних процесів отримання ПВБ відомі фахівцям цієї галузі техніки. ПВБ є в продажу під назвою смола Butvar, що випускається Solutia Inc., St. Louis, МО. До ПВБ полімеру можуть бути додані добавки, щоб поліпшити характеристики кінцевого продукту. Такі добавки охоплюють, але не обмежуються ними, барвники, пігменти, стабілізатори (наприклад, ультрафіолетові стабілізатори), антиоксиданти, їх комбінації та подібні до них. Лист ПВБ звичайно містить приблизно 20-80, більш звичайно 25-60, частин пластифікатору на сто частин смоли (с.ч.с). Кількість пластифікатору впливає на Tg листа ПВБ. Загалом, більш високі кількості пластифікатору знижують Tg . Звичайно, листи ПВБ мають Tg приблизно 30°С або менше. 7 85843 Листи ПВБ, що мають Tg нижчу за приблизно 20°С, часто використовують як «акустичні» листи ПВБ. Звичайно використовувані пластифікатори є ефірами багатоосновної кислоти або поліатомного спирту. Прийнятні пластифікатори включають, наприклад, ді(2-етилбутират) триетиленгліколю, ді(2-етилгексаноат) триетиленгліколю, дигептаноат триетиленгліколю, дигептаноат тетраетиленгліколю, дигексиладипат, діоктиладипат, гексил(циклогексил)адипат, суміші гептилі ноніладипатів, діізононіладипат, гептил(ноніл)адипат, дибутилсебацат, полімерні пластифікатори, такі як себацинові алкіди, модифіковані жирними кислотами, і суміші фосфатів та адипатів, такі як розкриті [в патенті США №3841890], й адипати, розкриті в [патенті США №4144217]. Також звичайно використовуваними пластифікаторами є змішані адипати, приготовлені з С4-С9-алкілових спиртів і С 4-С10-циклічних спиртів, розкритих у [патенті США №5013779]. Переважними пластифікаторами є С 6-С8-ефіри адипінової кислоти, такі як дигексиладипат. Полімер ПВВ і добавки пластифікатору термічно перероблюють і конфігур ують у листову форму. Один типовий спосіб формування листа ПВБ передбачає екструдування розплавленої смоли ПВБ (далі «розплав») шприцюванням розплаву через щілинну головку (наприклад, головку з отвором, розмір якого в одному напрямі значно більший, ніж в перпендикулярному напрямі). Інший типовий спосіб формування листа ПВБ передбачає полив розплавленої смоли або напіврозплавленої смоли зі щілинної головки на циліндр, тверднення смоли і потім видалення затверділої смоли у вигляді листа. У кожному варіанті текстура поверхні на кожній або обох сторонах листа може регулюватися пригонкою поверхонь отвору головки або забезпечуватися текстурою поверхні циліндра. Інші способи регулювання структури листа включають зміну параметрів реагуючи х матеріалів (наприклад, вміст води в смолі і/або пластифікаторі, температура розплаву або комбінації вказаних параметрів). Крім того, лист можна конфігур ува ти так, щоб він включав виступи, розташовані з проміжками, які визначають тимчасову нерівність поверхні, щоб полегшувати видалення повітря з листа під час процесу ламінування, після якого підвищені температури і тиск процесу ламінування викликають вплавлювання виступів у лист, тим самим приводячи до гладкої обробки. У будьякому варіанті екструдовані листи звичайно мають товщин у від приблизно 0,3 до приблизно 2,5 міліметрів (мм). Аміди жирних кислот добре відомі як важливий клас полімерних добавок. Однією з основних переваг від використання таких амідів як полімерні добавки є використання як засобу, що знижує тертя, або змазки, щоб запобігти небажаній адгезії. Однак, на жаль, виявлено, що додавання таких амідів як антиадгезивних добавок (зниження небажаної адгезії між поверхнями самого полімеру) несприятливо впливає на оптичні характеристики полімеру, такі як каламутність, світлопроникність і прозорість плівки, а також на адгезію плівки до скла. Відповідно, виявилося, що використання 8 амідів жирних кислот як прошарку в полімерній плівці в склоламінатах виключається. Однак на цей час несподівано знайдено, що амід жирної кислоти можна успішно використовувати як антиадгезивний засіб у полімерному листі без впливу на оптичні властивості листа або адгезивні властивості листа до скла. Аміди жирних кислот даного винаходу переважно є амідами загальної формули у якій R визначається як антиадгезивний сегмент, що містить вугле водневий ланцюг, який має від приблизно 12 до приблизно 40 атомів вуглецю, і R' визначається як водень або вуглеводневий ланцюг, який має від 1 до приблизно 40 атомів вуглецю. Ці аміди включають ерукамід (амід ерукової кислоти), бегенамід (амід бегенової кислоти), олеїлпальмітамід, стеарилерукамід, еруцилстеарамід, гідроксистеарамід, діетаноламід олеїнової кислоти, діетаноламід стеаринової кислоти, поліетиленгліколь олеамід, октадеканамід (далі стеарамід), і суміші вищезазначених амідів. Моноаміди є переважні. Вторинні моноаміди є особливо переважні. Особливо переважним вторинним моноамідом є N-олеїлпальмітамід: амід із геометрією подвійного зв'язку, показаного в формулі Спосіб з'єднання амідного антиадгезивного засобу з ПВБ, щоб надати бажаних властивостей поверхні листа ПВБ, не є вирішальним. Переважно амідний антиадгезивний засіб може бути доданий у розплав і екструдований. Засіб забезпечують у розплаві в концентрації, достатній, щоб забезпечити бажані характеристики антиадгезії, прозорості й адгезії до скла. Переважно амід змішують з полімером у концентрації від приблизно 0,001 до 1,0% мас; більш переважно від приблизно 0,01 до приблизно 0,6% мас; найбільш переважно від приблизно 0,1 до приблизно 0,3% мас. Отриманий у результаті лист ПВБ має силу злипання на щонайменше приблизно 50%, більш переважно на щонайменше приблизно 70% і найбільш переважно на щонайменше приблизно 90% меншу, ніж сила злипання листа полімеру, який містить смолу ПВБ без амідного антиадгезивного засобу. Прозорість листа ПВБ може бути визначена вимірюванням величини каламутності, яке являє собою визначення кількості світла, не пропущеної листом, і може бути визначене згідно з ASTM D1003-61. Переважно величина каламутності менша ніж приблизно 3%, більш переважно менша ніж приблизно 2%, і найбільш переважно менша ніж 1%. Амідний антиадгезивний засіб також може бути з'єднаний із поверхнею листа ПВБ різними технологіями нанесення покриття, включаючи, але не обмежуючись ними, способи розпилення, рифлення, електростатичну технологію, способи занурення (умочання), і тому подібні. У способі покриття розпиленням засіб розподіляють як дисперсію тонких частинок у рідкому носії, тонко подрібнюють і 9 85843 викидають на поверхню листа ПВБ. Носій може бути водою або розчинником (наприклад, органічними кисневмісними розчинниками). Концентрація аміду в носії повинна бути достатньою, щоб досягнути бажаних характеристик. Загалом, амід розподіляють у рідкому носії в концентрації від приблизно 0,1 до приблизно 15% мас, більш переважно від приблизно 0,5 до приблизно 10% мас, і найбільш переважно від приблизно 1 до приблизно 5% мас. Переважно засобом покривають одну сторону поверхні. У способі занурення екструдований лист ПВБ занурюють у дисперсію, яка несе амідний антиадгезивний засіб. Після нанесення аміду на лист ПВБ носій випаровується, залишаючи на поверхні листа ПВБ антиадгезивний засіб. Наявність амідного антиадгезивного засобу суттєво не впливає на адгезію скла до листа ПВБ. Переважно величина адгезії (кількісне визначення схильності листа ПВБ прилипати до скла) складає в рамках приблизно 20%, більш переважно приблизно 10%, найбільш переважно приблизно 5% відхилення від величини адгезії листа ПВБ, що не містить антиадгезивного засобу. Адгезія до скла може бути визначена будь-яким одним або комбінацією методів, включаючи, але не обмежуючись ними, випробування на розшарування і адгезивні випробування на розбивання (випробування, які вимірюють силу зв'язку між листом ПВБ і склом). Адгезія при розбиванні Зразки двошарового склоламінату отримують у стандартних умовах автоклавного ламінування. Ламінати охолоджують до 0°С і вручн у розбивають молотком. Все розбите скло, не прилипле до листа ПВБ, потім видаляють і кількість скла, що залишилася прилиплою до листа ПВБ, візуально порівнюють із набором стандартів. Стандарти відповідають шкалі, в якій скло залишається прилиплим до листа ПВБ різною мірою. Зокрема, при нульовому стандарті на розбивання скло, прилипле до 10 листа ПВБ, зовсім відсутнє. При стандарті на розбивання 10-100% скла залишається прилиплим до листа ПВБ. Злипання Тест вимірює схильність листа ПВБ злипатися. У цьому тесті відрізають дві прямокутні смужки плівки і суміщають у пари, що повністю перекриваються. Верхній лист кожної пари прилипає до частини стрічки відповідного розміру. Пари плівок розміщують по центру між двома стальними пластинами і складання піддають тиску 69 кПа при температурах 1-25°С протягом 24 годин. Смужки потім розшаровують у 90-градусному тісті на розшарування в апараті для випробування на розшарування при швидкості розшарування 84 дюйма в хвилину. Сила злипання кількісно визначається у фунта х на лінійний дюйм (PLI). Каламутність (прозорість) Цей тест вимірює прозорість ламінату, виготовленого з листом ПВБ, і виконується відповідно до ASTM D1003-61 (затверджений у 1977) - метод А використання Illuminant C, кут спостерігача 2 градуси і прилад для визначення каламутності (Hazemeter), модель D25, виготовлений Hunterlab. Приклад 1 За допомогою лабораторного змішувача (Brabender) смолу полівінілбутираль (100 частин), що містить вініловий спирт (приблизно 16% мас.) і залишок вінілацетату (0,5-4% мас.) змішували з ди-(2-етилгексаноатом)триетиленгліколю як пластифікатором (52 частини), УФ поглиначем Тинувін (Tinuvin) 326 (0,25 частин на с.ч.с.) і різними амідними восками (0,2 частини на с.ч.с), як показано в таблиці 1. Суміші перемішували 7 хвилин при 180°С. Утворену в результаті перемішану масу пресували в листи товщиною 0,76мм під тиском 5000 фунтів при температурі 170°С протягом двох хвилин. Всі ламінати, зроблені з цими листами, доводили до рівня вмісту вологи 0,4% мас. Таблиця 1 Зразок № Контрольний 1 2 3 4 5 Амід Адгезія при розшарув анні (PLI) Стеарамід Стеарилерукамід Олеїлпальмітамід Еруцилстеарамід Бегенамід Можна побачити, що всі аміди при цій концентрації бажано впливають на силу злипання; особливо переважний вторинний моноамідолеїлпальмітамід, що має найбільш сприятливий вплив як антиадгезивний засіб. Більш того на прозорість ламінату не впливало додавання амідного антиадгезивного засобу; декілька амідів, включно з олеїлпальмітамідом, також показали відсутність розвитку каламутності згодом. Приклад 2 4,88 4,52 1,73 0,14 2,19 1,54 Каламутність, % ЧасО 0,6 0,7 0,5 0,7 0,7 0,5 1 тиждень 0,6 0,7 2,2 0,8 4Д 0,6 (25°С) 4 тижні 0,6 0,5 4,7 0,7 6,1 0,4 Так само як в описі прикладу 1, але використовуючи процес екструзії на пілотній установці, виробляють листи ПВБ з додаванням бісаміду (Ν,Ν'-етиленбісолеаміду) і вторинного моноаміду олеїлпальмітаміду в різних концентраціях, відповідно. Товщина екструдованого листа була 0,76мм і виходив він зі щілинної головки зі швидкістю приблизно 3,2м/хв. Кількість аміду, що використовується в завантаженні, виражалася як частини на мільйон (ч/млн) від повної маси складу. 11 85843 12 Таблиця 2 Зразок № Амід Контрольний 1 2 3 4 Кількість аміду (ч/млн) Сила злипання (PLI) Адгезія при розбиванні 1000 1000 2000 2000 4,88 0,037 2,15 0,024 0,212 4 4 4,5 4,5 3,5 Олеїлпальмітамід Ν,Ν'-етиленбісолеамід Олеїлпальмітамід Ν,Ν'-етиленбісолеамід Таблиця 2 показує результати тестів із використанням особливо переважних амідної антиадгезивної добавки, олеїлпальмітаміду, і бісаміду Ν,Ν'-етиленбісолеаміду. Результати, показані в таблиці 2, демонструють, що із збільшенням концентрацій обох амідів сила зчеплення обох зразків зменшувалась, але ступінь зменшення зчеплення у випадку олеїлпальмітаміду набагато менший, ніж у випадку Ν,N'-етиленбісолеаміду. На прозорість ламінату не впливає підвищена концентрація олеїлпальмітаміду, але несприятливо впливає підвищена концентрація Ν,N'-етиленбісолеаміду. Приклад 3 Каламутність, % (25°С) 1 тиждень 4 тижні 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 0,6 2,1 Листи ПВБ, по суті ідентичні за складом контрольному листу ПВБ, описаному в прикладі 2, розрізали на шматки розміром 13x19 дюймів, на які наносили розпиленням розчин етанолу, який містить різні аміди (2% мас), на одну сторону листа. Етанол випаровували і зразки тестували на злипання, каламутність і адгезію при розбиванні. Покриті листи зразків містили приблизно 500-2000 частин на мільйон (ч/млн) аміду на поверхні. Результати тестів на каламутність, силу відшар ування і адгезію при розбиванні на листах ПВБ подані нижче в таблиці 3. Таблиця 3 Зразок № Контрольний 1 2 3 Стеарамід Олеїлпальмітамід Ν,Ν'-етиленбісстеарамід Носій Кількість аміду (ч/млн) Каламутність, % Сила розшарув ання (РLI) Адгезія при розбиванні 0 Амід 0,7 3,65 6 1000 1000 1000 0,7 0,5 1,9 1,97 0,084 0,062 6 6,5 6 Етанол Етанол Етанол Результати таблиці 3 показують ефективне зниження злипання на поверхні полімеру, покритої амідним антиадгезивним засобом, в контакті з непокритою поверхнею полімеру. Перевірені моноаміди і бісаміди показують порівнянні антиадгезивні характеристики, але прозорість листа полімеру з добавкою Ν,Ν 1-етиленбісстеараміду гірша. Приклад 4 Використовуючи той же процес екструзії на пілотній установці, описаний у прикладі 2, полімер полівінілбутиралю (100 вагових частин), що містить вініловий спирт (10-21% маси.) і залишок вінілацетату (0,5-4% мас), змішували з ди-(2етилгексаноатом)триетиленгліколю як пластифікатор (30-60 вагових частин). До суміші додавали УФ-поглинач Тинувін 326 (0,25 вагових частин) і олеїлпальмітамід (0,25 частини). Амід додавали в формі кульок або як дисперсію в пластифікаторі. Властивості двох складів з добавкою аміду або без неї порівнюють у таблиці 4. Тест на відшар ування для двох різних складів проводили для двох різних температур внаслідок їх різних механічних властивостей. Можна побачити, що сила злипання значно знижується для складів, які містять амідні добавки, в той час як інші властивості не змінюються. Ці результати вказують на можливість зняття або зниження вимог до охолоджування або прошарування листів ПВБ під час транспортування і зберігання. Таблиця 4 Склад смоли ПВБ Полів інілбутираль Ци-(2-етилгексаноат) триетиленгліколю Тину в ін 326 (поглинач УФ-св іт ла) Олеїлпальмітамід 1 Контрольний 100 52 0,25 2 100 52 0,25 0,25 3 Контрольний 100 38 0,25 4 100 38 0,25 0,25 0,5 4,6 0,032 0,5 5,9 0,6 6,4 5,14 0,018 ВЛАСТИВОСТІ Каламутність, % Адгезія при розбиванні Сила злипання при розшарув анні (PLI) при 10°С Сила злипання при розшарув анні (PLI) при 25°С Описані вище варіанти листа ПВБ з поверхнями, модифікованими амідом жирної кислоти, при 0,5 3,8 1,82 датні для використання в типовому застосуванні листа ПВБ як проміжного шару - в ламінованому 13 85843 небиткому склі. Крім того, описані вище варіанти, через модифікацію поверхонь листа, особливо корисні для застосування як непрошарованого акустичного продукту з проміжним шаром. Лист ПВБ, описаний вище, також має декілька переваг перед листом ПВБ, який не має амідного засобу, який модифікує поверхню і включений у лист. По-перше, лист ПВБ з амідним модифікуючим засобом, включеним у лист, має значно знижену тенденцію злипатися, при цьому зберігаючи достатню оптичну якість і відповідні адгезивні властивості до скла. Ці властивості важливі, коли зроблений лист ПВБ включають у ламіноване небитке скло. Маючи знижену тенденцію до злипання, лист ПВБ може зберігатися і транспортуватися при знижених вимогах до охолоджування. Подруге, оскільки запропонований вище амідний засіб, який модифікує поверхню, щонайменше частково сумісний із ПВБ, не потрібно проводити дода Комп’ютерна в ерстка Н. Лисенко 14 ткові стадії обробки, такі як рифлення, прошарування або промивка листа для видалення речовин, нанесених на поверхню, таких як порошок. Інші переваги можна легко побачити фахівцям цієї галузі техніки. У той час як винахід описано відносно типових варіантів, фахі вцям цієї галузі те хніки потрібно розуміти, що можуть бути зроблені різні зміни і складові частини можуть бути замінені еквівалентами без виходу за обсяг винаходу. У доповнення до цього можуть бути зроблені численні модифікації, щоб пристосувати осібну си туацію або матеріал до вимог винаходу без відступу від суті обсягу винаходу. Отже, це означає, що винахід не обмежується окремими варіантами, розкритими як краще втілення, призначене для проведення цього винаходу, але що винахід буде включати всі варіанти, які попадають в обсяг викладених вимог. Підписне Тираж 28 прим. Міністерство осв іт и і науки України Держав ний департамент інтелектуальної в ласності, вул. Урицького, 45, м. Київ , МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислов ої в ласності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601