Спосіб діагностики ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам’яну хворобу із обструкцією сечоводу

Реферат: Спосіб діагностики ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам'яну хворобу із обструкцією сечоводу включає визначення активності канальцевого лізосомного ферменту N-ацетил--В-глюкозамінідази. Додатково визначають рівень активності галактозидази у сечі з ниркової миски, яку отримують під час катетеризації нирки або під час оперативного втручання з приводу обструкції нирки конкрементом. UA 71211 U (12) UA 71211 U UA 71211 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Спосіб належить до медицини, а саме до урології, і може бути використаний для діагностики ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам'яну хворобу із обструкцією сечоводу. Сечокам'яна хвороба як надзвичайно поширена урологічна патологія (по Україні складає у середньому майже 40 %) є найбільш частою причиною обструкції верхніх сечових шляхів здебільшого у працездатних осіб віком від 30 до 55 років. Виникнення та прогресування гострого чи хронічного обструктивного ураження сечоводу як наслідок відходження конкрементів із нирок у хворих на сечокам'яну хворобу у разі несвоєчасного лікування може спровокувати різні ускладнення його перебігу (атаки пієлонефриту, розвиток інфекційнотоксичного шоку, гідронефрозу тощо). Як відомо, розвиток обструктивного процесу у верхніх сечових шляхах супроводжується розладами уродинаміки, гемодинаміки, порушенням мiкроциркуляції та відповідно розвитком гіпоксично-ішемічного ушкодження паренхіми нирки з боку обструкції. Вираженість цього ушкодження з різних причин та у різних пацієнтів може коливатися від початкового ступеня до помірного та вираженого, що й обумовлює актуальність своєчасної діагностики та своєчасного лікування ішемічних розладів в паренхімі нирок у цієї категорії хворих як в безпосередньо ранньому, так і в більш віддаленому післяопераційному періодах. Отже, обсяг та тривалість застосування лікувальних заходів при різних ступенях ішемічного ушкодження паренхіми нирки при її обструкції конкрементом у хворих на сечокам'яну хворобу мають бути різними, тобто розмежування ступенів ішемічних розладів у паренхімі нирки у цих хворих є необхідним для подальшої диференціації лікувальної тактики індивідуально у кожного хворого. Відомо, що серед всіх органів сечовидільного тракту нирки є найбільшим джерелом ферментів, які виявляють у сечі, тому визначення ферментативної активності сечі, особливо враховуючи органоспецифічність щодо нирок деяких із них (таких як N-ацетил--Dглюкозамінідаза та -галактозидаза лізосомного походження), є найбільш інформативним методом, що об'єктивно відбиває стан гіпоксично-iшемічних порушень у паренхімі нирки. Відомий спосіб діагностики ішемії паренхіми нирки (1), що полягає у визначенні в паренхімі нирки експериментальних тварин (кролів), у яких розвиток хронічного ішемічного процесу моделювали хірургічним методом, активності канальцевого лізосомного ферменту галактозидази. Недоліки способу полягають в його інвазивності, тобто має місце обмежена можливість його використання у клінічній практиці, тому що сама по собі прижиттєва біопсія нирки не є безпечним оперативним втручанням (може спровокувати запалення, визвати кровотечу тощо), а також тому, що у хворих на сечокам'яну хворобу з обструкцією сечоводу конкрементом ішемічні розлади не завжди характеризуються хронічним перебігом. Крім того, даний спосіб не передбачає диференціацію ступенів ішемічного ушкодження паренхіми нирки. Відомий також спосіб діагностики ішемії паренхіми нирки у хворих на однобічний уролітіаз із частковою обструкцією сечоводу (2), взятий за прототип, який включає визначення рівня активності канальцевого лізосомного ферменту N-ацетил--D-глюкозамінідази у сечі хворих на сечокам'яну хворобу після фізіологічного сечовипускання (ішемію паренхіми нирки діагностують при збільшенні рівня активності цього ферменту за верхню межу його контрольних значень). Недоліком способу є те, що даний спосіб також не передбачає диференціацію ступенів ішемічного ушкодження паренхіми нирки. Крім того, для дослідження використовують сечу після фізіологічного сечовипускання, що не може бути інформативним у хворих із двобічною локалізацією конкрементів в нирках (двобічний уролітіаз діагностують у 15-30 % пацієнтів), у хворих з повною або майже з повною обструкцією сечоводу (у хворих з каменями досить великих розмірів), що безумовно обмежує використання цього способу у певного кола хворих урологічного профілю. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалити спосіб діагностики ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам'яну хворобу iз обструкцією сечоводу шляхом визначення рівнів активності N-ацетил--D-глюкозамінідази та галактозидази у сечі з ниркової миски з боку ураження, яку отримують під час катетеризації нирки або під час оперативного втручання з приводу обструкції нирки, та в залежності від кратності збільшення рівнів активності цих ферментів порівняно з контрольними значеннями, діагностують перший або початковий ступінь, другий або помірний та третій або виражений ступінь ішемічного ушкодження паренхіми нирки та визначають лікувальну тактику ведення кожного хворого індивідуально як у ранньому, так і в більш пізньому післяопераційному періодах. Поставлена задача вирішується тим, що спосіб діагностики ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам'яну хворобу із обструкцією сечоводу, що включає 1 UA 71211 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 визначення активності канальцевого лізосомного ферменту N-ацетил--D-глюкозамінідази, згідно з корисною моделлю, додатково визначають рівень активності -галактозидази у сечі з ниркової миски, яку отримують під час катетеризації нирки або під час оперативного втручання з приводу обструкції нирки конкрементом, та при збільшенні активності N-ацетил--Dглюкозамінідази за контрольні значення у середньому у 2,5 разу, а активності -галактозидази у 1,5 разу діагностують перший або початковий ступінь ішемічного ушкодження паренхіми нирки, при збільшенні активності N-ацетил--D-глюкозамінідази за контрольні значення у середньому у 3,5 разу, а активності -галактозидази відповідно у 2,0 рази діагностують другий або помірний ступінь ішемічного ушкодження паренхіми нирки, при збільшенні активності N-ацетил--Dглюкозамінідази за контрольні значення у середньому у 4,5 разу, а активності -галактозидази у середньому у 2,5 разу діагностують третій або виражений ступінь ішемічного ушкодження паренхіми нирки. Спосіб діагностики ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам'яну хворобу із обструкцією сечоводу виконують наступним чином: у сечі із ниркової миски, яку отримують під час катетеризації нирки або під час оперативного втручання з приводу обструкції нирки конкрементом, визначають рівень активності N-ацетил--D-глюкозамінідази, для чого в пробірку беруть 0,2 мл профільтрованої сечі і додають до них 0,3 мл 0,1 М цитратного буферу (рН 4,15) та 0,2 мл субстрату, який включає 10 мМ розчин 4-нітрофеніл-2-ацетамідо-2-дезокси-D-глюкопіранозиду у 0,1 М цитратному буфері (рН 4,15). При визначенні активності галактозидази в пробірку беруть 0,2 мл профільтрованої сечі і додають до них 0,3 мл 0,1 М цитратного буферу (рН 4,0) та 0,2 мл субстрату, який включає 5,0 мМ розчин 4-нітрофеніл--Dгалактопiранозиду у 0,1 М цитратному буфері (рН 4,0). Подальший хід виконання ферментативних реакцій в пробах є загальним для визначення активності як N-ацетил--Dглюкозамінідази, так і активності -галактозидази. Проби інкубують 30 хвилин при 37 °C, ферментативну реакцію зупиняють додаванням 0,8 мл 0,1 М розчину вуглекислого натрію. Оптичну щільність пара-нітрофенолу, що утворився, вимірюють на фотоелектроколориметрі при 400 нм проти контрольних проб, у які розчин субстратів вносять після припинення ферментативної реакції. Активність N-ацетил--D-глюкозамінідази та -галактозидази сечі розраховують у мкмолях пара-нітрофенолу, що утворився протягом 1 години, із розрахунку на 1 ммоль креатиніну сечі, вміст якого визначають за кольоровою реакцією Яффе з пікриновою кислотою. Апробація способу, що заявляється, проведена у відділах рентген-ендоурології та літотрипсії, судинної урології та у лабораторії біохімії ДУ "Інститут урології НАМИ України" у 53 хворих віком від 17 до 65 років із верифікованим діагнозом - сечокам'яна хвороба, перебіг якої було ускладнено гострою або хронічною обструкцією сечоводу конкрементом та у 25 практично здорових осіб з нормальними аналізами сечі та без захворювань нирок в анамнезі (група контролю). Всіх хворих на сечокам'яну хворобу було поділено на групи з урахуванням характеристики обструкції (повна, часткова), рівня обструкції на протязі сечоводу, інтенсивності ферментурії та відповідно ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки (І-ІІІ): перша група 19 пацієнтів із частковою обструкцією на рівні нижньої третини чи вічка сечоводу та із ішемічним ушкодженням паренхіми нирки І ступеня, друга - 18 хворих із частковою обструкцією на рівні середньої третини сечоводу та ізішемічним ушкодженням паренхіми нирки II ступеня, третя - 16 пацієнтів із повною або майже з повною обструкцією на рівні мисково-сечоводного сегмента та із ішемічним ушкодженням паренхіми нирки III ступеня. Результати визначення рівнів активності N-ацетил--D-глюкозамінідази та -галактозидази - ферментів лізосомного походження, у сечі із ниркової миски, яку отримують під час катетеризації або під час оперативного втручання з приводу обструкції нирки, з урахуванням характеристики обструкції та її рівня на протязі сечоводу та залежно від ступеня ішемічного ушкодження паренхіми нирки у хворих на сечокам'яну хворобу наведені в таблиці. 50 2 UA 71211 U Таблиця Активність N-ацетил--D-глюкозамінiдази (НАГ) та -галактозидази (-Гал) у сечі із ниркової миски, яку отримують під час катетеризації або оперативного втручання з приводу обструкції нирки, у хворих на сечокам'яну хворобу (М±m) № з/п 1. 2. 3. 4. Ступені ішемічного Групи хворих на сечокам'яну ушкодження паренхіми хворобу нирки з частковою обструкцією на рівні н/3 чи вічка сечоводу, І ступінь n=19 з частковою обструкцією на II ступінь рівні с/3 сечоводу, n=18 з повною або майже з повною обструкцією на рівні III ступінь мисково-сечоводного сегмента, n=16 практично здорові (контроль), n=25 Р1-4< Р2-1< Р3-2< Активність ферментів (мкмоль/год./ммоль креатиніну) НАГ -ГАЛ 29,79±1,83 15,25±1,03 40,27±2,11 18,87±1,34 50,85±2,77 23,05±1,53 11,64±0,72 0,001 0,001 0,01 9,58±0,68 0,001 0,05 0,05 Примітка: н/3 - нижня третина сечоводу; с/3 - середня третина сечоводу. 5 10 15 20 25 30 Враховуючи характеристику повноти обструкції сечоводу (повна, часткова) та її місце (верхня, середня або нижня третина сечоводу) з деякою долею вірогідності можна лише припустити ступінь ішемічних розладів у паренхімі нирки у даного пацієнта. У той же час тільки кількісні вирази рівнів активності у сечі із ниркової миски з боку ураження лiзосомних ферментів N-aцeтил--D-глюкозамінідази та -галактозидази, що мають виражені реноспецифічні властивості, можна вважати об'єктивними та інформативними маркерами ішемічного ушкодження паренхіми нирки. Як видно з наведених у таблиці даних, встановлена статистично вірогідна різниця між першою групою хворих на сечокам'яну хворобу, тобто між групою хворих із І ступенем ішемічного ушкодження паренхіми нирки, та групою практично здорових осіб, що свідчить про те, що у хворих на сечокам'яну хворобу вже з початковим ступенем ішемічного ушкодження паренхіми нирки зміни рівнів активності ферментів, що досліджувалися, мають місце та є досить вираженими (р