Комбінований протиалергічний лікарський засіб

Реферат: UA 72969 U UA 72969 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Алергічні захворювання є одними з найбільш поширених нозологічних форм у всьому світі. Приблизно кожен четвертий мешканець планети має ті чи інші прояви цих хвороб [1]. Найбільш поширені три основні форми алергічних захворювань - бронхіальна астма, алергічний риніт та атопічний дерматит, що ізольовано або в різних поєднаннях вражають до 25 % населення. Поширеність цих нозологічних форм за останні 30 років збільшилася в 3 рази [5]. В основі патогенезу алергічних захворювань лежать реакції гіперчутливості. Усі реакції гіперчутливості поділяються на 2 групи - реакції негайного типу, що обумовлені переважно гуморальною ланкою імунітету та виникають через декілька хвилин чи годин після контакту з алергеном, і реакції сповільненого типу, що обумовлені переважно клітинною ланкою імунітету та розвиваються через години-дні після контакту з алергеном. За класифікацією Кумбса та Джелла виділяють чотири типи реакцій гіперчутливості [2]. Гіперчутливість 1-го типу - це алергічна реакція негайного типу, що виникає при взаємодії алергену з антитілами класів IgE чи IgG4, фіксованими на поверхні тканинних базофілів (мастоцитів). Зв'язуючись з Fc-рецепторами на плазматичній мембрані мастоциту своїм Fcфрагментом та з антигеном за допомогою Fab-фрагментів, молекули IgE активують 2+ надходження йонів Са в клітину, що, у свою чергу, призводить до дегрануляції мастоцитів та виділення пресинтезованих та новосинтезованих медіаторів запалення, до яких належать: гістамін, гепарин, фактор активації тромбоцитів, лейкотрієни та ін. Прикладами захворювань, в основі яких лежить анафілактична реакція, є бронхіальна астма та алергічний риніт. Гіперчутливість IV-гo типу - це алергічна реакція сповільненого типу, що виникає внаслідок надмірної активації Т-лімфоцитів, зокрема Т-хелперів 1 типу та Т-кілерів, що зумовлюють як безпосереднє пошкодження клітин організму, так і виділення медіаторів запалення, зокрема інтерферону та фактора некрозу пухлин. Типовим прикладом реакції гіперчутливості сповільненого типу є контактний дерматит. У терапії алергічних захворювань окремо або в комбінаціях застосовуються різноманітні лікарські засоби, такі як антигістамінні препарати, глюкокортикостероїди, 2-адреноміметики, мхоліноблокатори, ксантини та кромони. 2-адреноміметики та м-холіноблокатори є препаратами симптоматичної терапії, що застосовуються переважно при нападах бронхіальної астми. Ксантини мають досить серйозні побічні ефекти, тому їх застосування обмежене. Препарати на основі кромоглікату натрію є досить безпечними при застосуванні, проте їх ефект слабкий. Основними в лікуванні алергічних захворювань є глюкокортикоїдні та антигістамінні препарати, що блокують дегрануляцію мастоцитів, та/або блокують ефекти гістаміну, що ними виділяється. Терапевтична ефективність відомих антигістамінових препаратів і глюкокортикоїдів часто виявляється недостатньою, а збільшення дози не представляється можливим через пов'язаний з ними ризик розвитку побічних ефектів. Так, навіть при місцевому застосуванні глюкокортикоїдів виникають такі реакції, як сухість шкіри, атрофія шкіри, сприйнятливість шкіри або слизової оболонки грибкових інфекцій, а також для бактеріальних і вірусних інфекцій. При системному застосуванні закономірно виникає синдром кушингізму, що проявляється, зокрема, розвитком гіперглікемії, ожиріння, зниження імунітету та остеопорозу. Оскільки антигістамінні препарати блокують рецептори лише одного з медіаторів алергії, вони є малоефективними при реакціях гіперчутливості IV типу та на пізніх стадіях алергії, коли головну роль у підтриманні патологічного процесу відіграють інші медіатори. Слід зазначити, що описані препарати не мають вираженого протинабрякового ефекту. Відомим є застосування есцину з метою виробництва лікарського засобу для лікування симптомів гіперчутливості І-ІІІ [3] та IV типу [4]. Проте, використання есцину або його солі як монотерапії не може забезпечити виражений терапевтичний ефект. Вищевикладене обґрунтовує доцільність створення лікарського засобу, що матиме виражений протиалергічний ефект та буде позбавлений побічних ефектів, що притаманні стандартній протиалергічній терапії із застосуванням глюкокортикоїдів. Враховуючи широке застосування препарату Дексаметазон як протиалергенний препарат нами він був прийнятий як прототип. Як топічний кортикостероїд був використаний флуоцинолону ацетонід. В основу корисної моделі поставлена задача - розробити лікарський засіб, що буде мати виражений протиалергічний ефект у поєднанні з протизапальною та знеболювальною дією, а також зменшити частоту розвитку побічних реакцій, пов'язаних із використанням глюкокортикостероїдів як монотерапії. Вирішення поставленої задачі забезпечує комбінований протиалергічий лікарський засіб, який має також протизапальну та знеболювальну дію, що містить як активні фармацевтичні інгредієнти есцин або його солі та глюкокортикостероїд. 1 UA 72969 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 При цьому даний лікарський засіб може виготовлятися у вигляді лікарських форм для нанесення на шкіру, нанесення на слизові оболонки, інгаляцій, прийому всередину та парентерального введення. Застосування запропонованого комбінованого лікарського засобу дозволить отримати більш сильний терапевтичний ефект при використанні меншої дози діючих речовин, у порівнянні з дією окремих компонентів комбінації. Це дозволить використовувати нову комбінацію для більш ефективного та безпечного лікування алергічних захворювань. Для перевірки наявності вищевказаного технічного результату були поставлені експерименти, які відображені у прикладах нижче. Приклад 1. Вивчення протиалергічної дії комбінації L-лізину есцинату та дексаметазону на моделі пасивної шкірної анафілаксії Дослідження проводили на нелінійних щурах-самцях масою 180-200 г, розділених на 3 групи, по 10 тварин у кожній. Тварини утримувалися в стандартних умовах віварію. Ідентифікація відбувалася за мітками барвником, нанесеними на різних ділянках тіла. Групи були однорідними за віком та масою тварин. Використана модель пасивної шкірної анафілаксії. Для цього у шкіру попередньо поголеної ділянки спини внутрішньошкірно в 3 різних місця вводили сироватку, яка містить антиовальбуміновий IgE в обсязі 50 мкл на одну ін'єкцію. Місця ін'єкцій позначали кольоровим маркером, що не змивається. Досліджувані препарати вводилися через 22 години після пасивної сенсибілізації внутрішньовенно у таких дозах: сіль есцину - L-лізину есцинат у дозі 2 мг/кг в поєднанні з дексаметазоном у дозі 1 мг/кг, дексаметазон у дозі 1 мг/кг та контрольна група - 0,9 % розчин NaCl у дозі 10 мл/кг. Через 2 години у вільні виголені ділянки шкіри тваринам внутрішньошкірно вводили 50 мкл фізіологічного розчину (негативний контроль) та 2 мкг гістаміну в 50 мкл фізіологічного розчину (позитивний контроль). Місця ін'єкцій позначали маркерами різного кольору. Одразу після цього виконували роздільну внутрішньовенну ін'єкцію овальбуміну в дозі 5 мг/кг маси тіла та барвника Evans blue на фізіологічному розчині в дозі 25 мг/кг. Через 30 хв. після роздільної ін'єкції тварин забивали під ефірним наркозом і вирізали поголену ділянку шкіри. Розміри синіх плям оцінювали за допомогою лінійки з внутрішнього боку шкіри. Вимірювали максимальний та мінімальний діаметри кожної плями, як розмір плями брали добуток максимального і мінімального діаметрів (на місцях введення сироватки розраховували середнє арифметичне значення для трьох плям). Ефект досліджуваних речовин оцінювали за середніми діаметрами плям у порівнянні з контрольною групою і виражали у відсотках від контрольних цифр. 2 Про чистоту досліду свідчили наявність плям розмірами понад 25 мм у всіх тварин на місці введення гістаміну (за даними літератури ні дексаметазон, ні есцин не виявляють прямої дії на 2 гістамінові рецептори) та відсутність синіх плям або наявність плям розмірами не більше 5 мм у всіх тварин на місці введення фізіологічного розчину. 2 Середній розмір синіх плям у тварин контрольної групи становив 41,9±1,87 мм , що було прийнято за 100 %. Середній розмір плям в групі, що одержувала дексаметазон, становив 2 68,0 % (28,5±1,64 мм ) від значень контрольної групи. Спільне введення 2 мг/кг розчину L-лізину есцинату та 0,5 мг/кг дексаметазону сприяло найбільшому зниженню інтенсивності реакції 2 пасивної шкірної анафілаксії - до 44,1 % (18,5±1,18 мм ) від контрольних значень. Як свідчать дані експерименту (таблиця 1), застосування комбінації дексаметазону та Lлізину есцинату значно зменшувало виразність анафілактичної реакції на моделі пасивної шкірної анафілаксії у мишей у порівнянні з контрольною групою та у порівнянні з введенням одного дексаметазону. Це свідчить про потенціювання ефекту препаратів у разі їх поєднання, що є неочікуваним та таким, що не явно випливає з рівня техніки. 2 UA 72969 U Таблиця 1 Розміри синіх плям на шкірі мишей у реакції пасивної шкірної анафілаксії під впливом різних схем експериментального лікування 2 № групи Характеристика препаратів, що вводяться 1. 2. 3. Фізіологічний розчин NaCl (контроль) L-лізину есцинат, 2 мг/кг; дексаметазон, 1 мг/кг Дексаметазон, 1 мг/кг Розмір синіх плям, мм (середнє арифметичне ± стандартна похибка) 41,9±1,87° 18,5±1,18*° 28,5±1,64* * - р