Спосіб діагностики порушень центральної гемодинаміки у часто хворіючих дітей

Винахід відноситься до медицини, а саме до клініки внутрішніх хвороб і може бути використаний у діагностиці центральної гемодинаміки. Найбільш близьким до запропонованого способу є робота (1), в якій розглядається метод діагностики порушень центральної гемодинаміки при псевдотуберкульозі. Стан центральної гемодинаміки при цьому оцінювали на основі вивчення систолічного та хвилинного об'єму крові, об'ємної швидкості викиду. Проведені дослідження центральної гемодинаміки виявляють чіткі зміни в системі гомеостазу. Однак, використання методу оцінки центральної гемодинаміки на основі вивчення трансторакальної реографії у часто хворіючих ді тей гострими респіраторними вірусними інфекціями не відомо. В основу запропонованого винаходу поставлена задача удосконалення способу діагностики порушень центральної гемодинаміки шляхом визначення систолічного та хвилинного об'єму крові, об'ємної швидкості викиду, сили серцевих скорочень, загального периферичного опору, що дає можливість з високою достовірністю оцінити ступінь тяжкості захворювання та динаміку патологічного процесу. Поставлена задача вирішується тим, що, згідно винаходу оцінка центральної гемодинаміки проводилась методом трансторакальної реографії, яким виявляють зміни центральної гемодинаміки і, при значеннях - СО48,13±1,98, ХО-4577,6±199,85, ЗПО-1451,4±117,29, ОШВ-162,05±10,12, W-1,7±0,34-визначають легкий перебіг захворювання, а при відповідних значеннях - СО-52,90±2,52, ХО-5960,2±208,32, ЗПО-1441,9±97,71, ОШВУ215,04±7,08, W-2,40±0,07-діагностують середньоважкий перебіг захворювання. Даний спосіб здійснюється слідуючим чином. Електроди розміщували таким чином: перший зондуючий електрод - посрібнена латунна пластинка розміром 2х3 см- накладалась на ділянку лоба і закріплювалась еластичною стрічкою. Другий зондуючий електрод, виготовлений із латунної фольги, нашитої на тканину шириною 10 мм, накладався в нижній третині голені циркулярне. Для забезпечення щільного прилягання електрода використовували систему, яка складалася із еластичної стрічки, крючків та петель, яка дозволяла моделювати електроди навколо ноги, та забезпечувати необхідну щільність прилягання. Два вимірювальних електроди розміщували відповідно на шиї та грудній клітині на рівні мечевидного відростку. В якості електродів використовували плоску латунну пружину шириною 10 мм та кроком гвинтів 1 мм. Використання латунної пружини дозволяло легко моделювати електроди на шиї та грудній клітині, не стискаючи обстежувану дитину під час акту дихання та забезпечуючи постійне щільне прилягання. Вимірювальні електроди підключали до 1 каналу реографа. Синхронно записували об'ємну трансторакальну реограму, її першу похідну і електрокардіограму у другому відведенні. Після записування реограми реєстрували калібровочний сигнал. Систолічний об'єм крові розраховували за формулою: CO = де Ac × L2 × l × E . H. × 0,1 , Z CO - систолічний об'єм крові (мл); Ac - амплітуда систолічної хвилі ди ференційної реограми (Ом); L - окружність грудної клітини (см); l - відстань між вимірювальними електродами (см); Е - тривалість періоду вигнання (с); Z - базовий імпеданс, визначаємий по шкалі реографа (Ом); Н - ріст (см); вік-в роках. Хвилинний об'єм крові є одним з інтегральних показників діяльності серцево-судинної системи. Величина хвилинного об'єму крові знаходиться в тісній залежності від енергетичної та метаболічної потреби організму.Хвилинний об'єм крові розраховували за формулою: ХО = СО.ЧСС, де ХО - хвилинний об'єм крові (мл); CO - систолічний об'єм крові (мл); ЧСС - частота серцевих скорочень. Для оцінки ефективності функціонування міокарду використовували комплексні показники, які дозволяють характеризувати зовнішню роботу серця. ОШВ - об'ємна швидкість викиду-характеризує кінетичну енергію, яка розвивається міокардом під час сістоли. Вона розраховувалась за формулою: СО ОШВ = , Е де ОШВ - об'ємна швидкість викиду (мл/с); СО - систолічний об'єм крові (мл); Е - тривалість періоду вигнання (с). W - силу скорочень лівого шлуночка розраховували за формулою: W = ОШВ • АТср • К , де W - сила скорочень лівого шлуночка (Вт); ОШВ - об'ємна швидкість викиду (мл/с); АТс р - середній динамічний артеріальний тиск (мм рт. ст.); К - коефіцієнт для переводу сили у вати, рівний 13,6.9,8.10-6. Судинний опір залежить від стану прекапілярної системи, яка регулює притік крові до органів та тканин. Стан периферичного опору визначає величину навантаження і, відповідно, інтенсивність роботи міокарду. Розрахунок загального периферичного опору (ЗПО) здійснювали за формулою: ЗПО = АТ ср × 1333 × 60 ХО , де ЗПO=ATC£ ЗПО - загальний периферичний опір (дин • см/с-5); АТс р - середній динамічний артеріальний тиск (мм рт. ст.); 1333 - помножувач для переводу показника в дні; 60 - число секунд у хвилині; ХО - хвилинний об'єм крові (в мл). Всі перераховані показники порівнювали з такими у здорових дітей контрольної групи. Під спостереженням знаходилось 120 часто та тривало хворіючих дітей віком від 6 до 10 років, в періоді загострення гострої респіраторної вірусної інфекції. Контрольну групу становили 40 здорових дітей. У 60 часто хворіючих дітей, гостра респіраторна інфекція протікала у формі гострого стенозуючого ларинготрахеїту, у 40 обстежуваних дітей-у формі ринофарингіту, у 20 обстежуваних дітей спостерігались загострення хронічного декомпенсованого тонзиліту у вигляді лакунарних та фоллікулярних ангін. Дані про показники центральної гемодинаміки в різні періоди захворювання представлені в таблиці 1. Як показано в таблиці, в гострому періоді різних форм гострої респіраторної вірусної інфекції у часто хворіючих дітей спостерігається збільшення систолічного та хвилинного об'ємів крові, об'ємної швидкості викиду, сили серцевого скорочення, загального периферичного опору (р