Спосіб діагностики набряку головного мозку

Корисна модель належить до медицини, зокрема до неврології, нейрохірургії, а також до інтенсивної терапії та анестезіології і може бути використана для діагностики набряку головного мозку і контролю за компонентами і темпом інфузійної терапії, яку здійснюють у хворих з патологією головного мозку або при наявності великого ризику її розвитку. Відомі способи діагностики набряку головного мозку, що широко розповсюджені, основані на визначенні краніального мозкового імпедансу, результатах краніальної мозкової ехосонографії і даних комп'ютерного гомографічного дослідження [Новицкая-Усенко Л.В., Шифрин А.Г., Заяц А.Н. Патент №2013986 Россия "Способ оценки гидратации мозговой ткани", Опубл. 1994 06 15, Свадовский А.И., Туркин A.M. "Динамика отека мозга при тяжелой черепно-мозговой травме (компьютерно-томографическое и магнитно-резонансное исследование)" // Вопросы нейрохирургии им. Н.Н.Бурденко -1991. - № 5. - С 20 - 23, Чернышев А.К., Рябоконь Д.С., Ясинский И.М., Звягинцев И.В. Патент №2136207 Россия "Способ диагностики отека головного мозга и устройство для его осуществления". Опубл. 1999 09 10]. Проте ультразвукові методи дослідження мають обмежені можливості застосування в зв'язку з труднощами деталізації стану структур мозку і лікворних шляхів, або їх використовують разом із вимірюванням мозкового імпедансу, а методи комп'ютерної томографії є високо вартісні і не можуть бути застосовані у якості заходів повсякденного моніторингу. Отже, в практичній медицині краніальна мозкова імпедансметрія і реоенцефалографія у якості заходів моніторингу стан у гідратації тканин мозку мають провідне значення [Сергиенко Т.М., Бродская И.А., Копьев О.В., Спасиченко П.В., Верхоглядов Ю.П., Солодаренко А.Г. "Дифференциальная диагностика и лечение отека и набухания головного мозга".// Вопросы нейрохирургии им. Н.Н.Бурденко. - 1990. - № 4. - С 6 – 8]. Найбільш близьким і обраним в якості прототипу корисної моделі є спосіб діагностики набряку головного мозку за допомогою реоенцефалографічного дослідження [Черний В.И. "Постгипоксическая энцефалопатия". Київ.: "Здоров'я", 1997, С 76]. В цьому випадку під час проведення в динаміці реоенцефалографії визначають величини мозкового імпедансу і реографічного індексу, та при наявності зниження показника мозкового імпедансу і реографічного індексу по відношенню до еталонних показників діагностують набряк головного мозку. Проте, добре відомо, що величина імпедансу будь-якої ділянки тіла людини активно змінюється в залежності від надходження до організму води і електролітів [Торнуев Ю.В., Хачатрян Р.Г., Хачатрян А.П. и др. "Электрический импеданс биологических тканей". - Москва.: Медицина. -1990. - 155с]. Хворі, що потребують застосування заходів діагностики набряку головного мозку звично одержують терапію, яка містить внутрішньовенне крапельне введення нейропротекторних медикаментів. Використання осмотичних діуретиків також передбачає розчинення останніх в дистильованій воді, 5% водному розчині глюкози або у 0,9% водному розчині натрію хлориду. Під час здійснення інфузійної терапії показники імпедансу усіх частин тіла людини закономірно зменшуються. Це особливо помітно при використанні гіпертонічних сольових розчинів, які в теперішній час дуже широко застосовуються в анестезіології. Факт зменшення показників імпедансу, що має місце в процесі невпинної інфузійної терапії, суттєво впливає на точність визначення стану гідратації тканини головного мозку. З іншого боку, при проведенні протинабрякової терапії з використанням діуретиків і обмеженням введення до організму рідини показник реографічного індексу може закономірно зменшуватися із за зменшення кількості рідини у судинах організму. Проведення інфузійної та протинабрякової терапії впливає на точність вимірювання. У зв'язку з вище викладеним в основу корисної моделі поставлено задачу підвищення точності діагностики набряку головного мозку. Задачу, яку покладено в основу корисної моделі вирішують тим, що у відомому способі діагностики набряку головного мозку, який включає проведення реоенцефалографії в динаміці з наступним порівнянням одержаних величин мозкового імпедансу з еталонними показниками, згідно з корисною моделлю додатково вимірюють тотальний імпеданс тіла та кожний попередній показник цієї величини порівнюють з наступним і у випадку зменшення мозкового імпедансу та одночасному зростанні або незмінності тотального імпедансу тіла, діагностують наявність набряку головного мозку. Позитивний ефект корисної моделі обумовлений тим, що підвищення точності діагностики набряку головного мозку досягають одночасним вимірюванням двох відносно незалежних показників: мозкового імпедансу, та тотального імпедансу тіла, що дає змогу оцінити стан гідратації тканин головного мозку в порівнянні з станом гідратації інших тканин пацієнта. Спосіб виконують наступним чином. Краніальний мозковий імпеданс вимірюють при фронто-мастоідальному розташуванні електродів реоенцефалографа. Для цього два округлих електрода площею від 1,5 до 2,0см 2 розташовують з боку вогнища пошкодження головного мозку. Один із електродів поміщають на лобний бугор, а інший на сосцевидний відросток та при пропусканні через ділянку електричного струму частотою 50-100кГц визначають величину краніального мозкового імпедансу. Тотальний імпеданс тіла визначають під час проведення інтегральної реографії, коли електроди площею 3-5см розташовують на дистальних ділянках кінцівок. У всіх випадках електроди змазують електропровідною пастою. Вимір величини тотального імпедансу тіла проводять при роботі реографу на той же частоті, що і у випадку визначення величини мозкового імпедансу. [Яруллин Х.Х. "Клиническая реоэнцефалография". - Москва. "Медицина", 272 с., Ти щенко М.И. "Характеристика и клиническое применение интегральной реографии - нового метода измерения ударного объема"// Кардиология. - 1973. - № 11. - С. 52-54]. Наступний вимір мозкового імпедансу і тотального імпедансу тіла проводять не раніше чим через 3-4 години після першого дослідження. За цей відрізок часу відбувається повний обмін між водними просторами організму людини. При наявності зменшення у динаміці показника мозкового імпедансу з одночасним зростанням або незмінністю тотального імпедансу тіла діагностують формування набряку головного мозку. Ефективність способу діагностики набряку головного мозку, що представлено, ілюструють наступні спостереження. Хворий А. 72 років був доставлений в нейрохірургічне відділення лікарні із скаргами на короткочасну непритомність, головний біль і запаморочення, загальну слабкість і слабкість у правих кінцівках. Відомо, що при падінні зі сходів отримав травму голови. Стан хворого при надходженні до клініки розцінено як тяжкий. Констатоване швидке погіршення свідомості. При проведенні комп'ютерної магнітно-резонансноі томографії встановлено діагноз "закрита тяжка черепно-мозкова травма, забій головного мозку тяжкого ступеню з вогнищами контузії лівої лобової і потиличної долів". Пацієнту проведено хірургічн у корекцію з видаленням вогнищ контузії. Проте в післяопераційному періоді стан хворого не поліпшувався. Свідомість була відсутня. Пацієнт знаходився у стані помірної коми. Йому проводили постійну штучн у вентиляцію легенів. Були застосовані нейропротектори, обмеження введення рідини до організму. При проведенні першого реоенцефалографічного дослідження мозковий імпеданс у лівому фронто-мастоідальному відведенні становив 226Ом. Тотальний імпеданс тіла, що був визначений за допомогою інтегральної тетраполярної реографії, становив 251Ом. Не зважаючи на продовження методів інтенсивної терапії стан хворого не поліпшився, навпаки, при проведенні другого дослідження констатовано продовження відсутності свідомості, погіршення рефлексів з зіниць, збільшення тонусу очних яблук, зменшення рухової активності, зростання артеріального тиску, уповільнення частоти серцевих скорочень. Мозковий імпеданс у лівому фронто-мастоідальному відведенні реоенцефалограми зменшився до 198Ом, а тотальний імпеданс тіла виріс до 262Ом. Клінічна картина і дані кондуктометрії чітко вказували на формування у постраждалого посттравматичного набряку головного мозку, що було підтверджено при проведенні комп'ютерної магнітно-резонансної томографії. На жаль, посилення методів інтенсивної терапії не привело до покращення стану пацієнта і на восьму добу він помер не приходячи до свідомості. Патологоанатомічне дослідження підтвердило наявність набряку головного мозку. Хворий С. 50 років був оперований з нагоди тяжкої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з формуванням вогнища контузії правої лобової долі. На час надходження до операційного блоку перебував у стані сопору. Після хірургічної корекції був доставлений до відділення інтенсивної терапії, де йому продовжували проведення штучної вентиляції легенів. При першому дослідженні краніальний мозковий імпеданс у правому фронто-мастоїдальному відведенні становив 278Ом, а тотальний імпеданс тіла - 236Ом. Через 6 годин інтенсивної терапії мозковий імпеданс зменшився до 273Ом, а тотальний до 228Ом. При цьому появи ознак свідомості у постраждалого не виявляли. Через 12 годин інтенсивної терапії показник мозкового імпедансу становив 276Ом, а тотального імпедансу 224Ом. У хворого констатовано оживлення рефлексів, підвищення рухової активності, наявність чіткого локалізування їм больових подразників, що вказувало на можливе скоре відновлення свідомості. Ще через 3 години у пацієнта мали місце чіткі ознаки свідомості. Незабаром штучна вентиляція легенів була припинена. Стан хворого швидко поліпшувався і на другу добу його було переведено до нейрохірургічного відділення. Цей приклад демонструє, що діагностика стану гідратації головного мозку на основі порівняння змін краніоцеребрального і тотального імпедансу тіла є достатньо ефективною для об'єктивізації стану нейрохірургічних пацієнтів і може бути використана для повсякденного моніторингу і визначення тактики інтенсивної терапії.