Спосіб лікування асоційованих урогенітальних інфекцій

Спосіб лікування асоційованих урогенітальних інфекцій, що включає проведення детоксикаційних заходів, який відрізняється тим, що як 3 місці (6,6%) - хвороби кістково-м'язевої системи; п'яте місце належить хворобам ендокринної системи і обміну речовин, психічним захворюванням, тощо. За рівнями поширеності вони відносяться до індикативних констант соціоекологічного неблагополуччя [6, 10]. Особиста експертна оцінка (1000 амбулаторних карт) обсягу та якості терапії зазначених хвороб, які переважно зустрічаються в різних комбінаційних варіантах, засвідчили: а) екстенсивне призначення засобів медикаментозної терапії (10-12 препаратів); б) збільшення термінів лікування (до 3-4 місяців і більше); б) ігнорування необхідності лікування супутніх порушень з боку органів і систем організму (ендота екзопатології); г) недооцінку рівнів накопичення в організмі радіонуклідів, свинцю, отрутохімікатів, труті, вуглеводню, тощо). За наведених умов стану важливих компонентів життєзабезпечення, розробка оптимізованих інноваційних технологій лікувальних методів еферентної терапії, сутність призначення яких характеризувалась і відповідала принципам та вимогам пред'явленим до методик відповідного рівня, є обґрунтованою. Однією з різноманітностей еферентної терапії є метод екстракорпоральної гемокорекції, застосування якого забезпечує: а) елімінацію екзотоксинів і ендотоксинів (антигенів, антитіл, циркулюючих імунних комплексів, патологічних продуктів обміну, тощо); б) стимуляцію компенсаторного механізму захисту тканин, шляхом активації інтерстиціального гуморального транспорту токсикантів (екзогенного та ендогенного проходження) до магістральних судин; в) покращення доступності терапевтичних засобів до збудників, особливо з внутріклітинною їх дислокацією; г) покращення доступу антибіотиків і імунокомпетентних клітин до зон запалення; д) тривалу (протягом 4-6 місяців) позитивну терапевтичну дію [3, 5, 6, 9]. В цьому зв'язку актуалізується проблема анамнестичної діагностики і терапії, порушень з боку органів і систем, передусім до нозологічних, ранніх клінічних проявів обумовлених впливом чинників зовнішнього середовища поєднаної дії іонізуючого опромінення, важких металів, отрутохімікатів, а також пошуку методів корекції виявлених порушень. Забруднення ґрунтів цими токсикантами носить, як правило, незворотній характер і процес їх накопичення в поверхневих шарах ґрунту буде продовжуватись, навіть в умовах невеликого, але постійного їх привнесення. Основними джерелами надходження зазначених токсикантів в організм залишаються продукти харчування, питна вода, атмосферне повітря [1, 5, 6, 10]. Вище наведене дозволяє зробити обґрунтований висновок, що до подальшого пошуку методів детоксикації при лікуванні різних нозологічних захворювань, зокрема УП, в поєднанні з засобами етіопатогенетичної дії, які за своєю комплексною позитивністю повинні впливати більш ефективно на перебіг 41042 4 захворювання, створюючи умови суттєвого прискорення, як клінічного і біологічного одужання [12]. Наведені інтоксикаційні стани є основною причиною функціональних та органічних змін на системному, органному, клітинному, молекулярному рівнях, спонукаючи до негативного розвитку і перебігу захворювань, утруднюючи, за цих обставин, процеси реабілітації. В сучасних умовах існуючі способи еферентної дезінтоксикаційної терапії використовуються загалом при гострих деструктивних процесах, коматозних станах, отруєннях, важкій ендогенній інтоксикації, маніакальних і депресивних психозах, тобто в умовах екстремальних ситуацій. Разом з тим відомі методи зазначеної терапії, не знайшли належного застосування при багатьох хронічних соматичних, психічних захворюваннях, та інфекційній патології, що пояснюється відсутністю обґрунтованих технологій. Найближчим аналогом (прототипом) способу, що заявляється, є спосіб еферентної терапії (3), що використовують в комплексній терапії . Це лімфосорбція та гемосорбція. Однак, даний спосіб хоч і має у своїй основі завдання виведення токсичних субстанцій, відзначається порівняльною складністю застосування. Оскільки при використанні гемосорбції відбувається значна травма формених елементів крові і зовсім не рідко, суттєве розбалансування згортувальної системи крові, технологічна необхідність катетеризації центральних вен, з усіма витікаючими небезпечностями цього інвазивного втручання. Ще одним суттєвим недоліком є застосування специфічних сорбентів, які поки ще не знайшли широкого застосування в медицині у зв'язку з їх відносно високою вартістю, а також необхідністю заміни сорбційних колонок і обмеженим їх виробництвом. Що стосується негативних аспектів застосування лімфосорбції, то до них, перш за все, належить процедурна необхідність відкритої катетеризації грудного лімфатичного протоку, тобто хірургічної маніпуляції, яка потребує виконання в умовах операційної. Необхідність наявності блоку, в системі дренування грудного лімфатичного протоку, втрати лімфоцитів і тромбоцитів на сорбенті частий непередбачений характер носить лімфовиділення. Можливості розвитку лімфатичних свищів або порушення лімфообігу, після дренажу, також відноситься до обмежуючих причин широкого застосування [3, 5]. Задача, яку вирішує корисна модель, що заявляється, полягає в технології премедикації (масивна елімінація екзо- і ендотоксинів з організму) способом мембранного плазмоферезу, що сприяє підвищенню терапевтичної ефективності. Технічний результат, який отримується внаслідок вирішення завдання, полягає у підвищенні ефективності реабілітації хворих на урогенітальні інфекції за рахунок вилучення із 5 кровотоку накопичених екзо- та ендотоксикантів, що зумовить суттєве підвищення практично всіх констант гомеостазу. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, що передбачає проведення детоксикаційних заходів, згідно корисної моделі як неспецифічний засіб проводять мембранний плазмоферез, що передбачає забір крові з ліктьової вени в кількості 800мл., інфузію кровозамінного розчину в тому ж об’ємі, вилучення лейкомами та плазми в об'ємі 50% від загального об'єму ексфузійної крові, решту плазми та всю еритроцитарну масу реінфузують в ту ж ліктьову вену ,курс складається з чотирьох операцій, за добу до початку азеотропної терапії і через добу по її закінченню. Завдяки цьому відбувається інтенсивне виведення з організму зовнішніх токсикантів, які вносяться в організм з продуктами харчування, водою, повітрям, тощо, «метаболічних» ендотоксинів, які є результатом порушених функцій органів і систем. Безпосередніми причинами визначаючими вираженість поліорганної дисфункції, є неоднакова можливість органів протистояти відносній гіпоксії і зниженню кровообігу та характеру чинників агресії. Виходячи з цього, основними патогенетичними ланками ненадійності органів і систем, не дивлячись на поліетіологічність їх формування, є гіпоксія, інтоксикація, імуносупресія. За сучасними поглядами навіть мало виражена гіпоксія відноситься до патофізіологічних процесів, розвиток яких в умовах дефіциту кисню і дії токсичних речовин призводить до порушення аеробного синтезу енергії, гальмування енергозалежних метаболічних функцій клітинних мембран, до структурних змін і загибелі клітин. Отже застосування запропонованого способу слід віднести до категорії вагомо сприяючих ефективності терапії, оскільки підвищується функціональна дієздатність органів і систем, які знаходились під впливом хронічного токсичного навантаження. Спосіб, що заявляється, здійснюється наступним чином: хворого розміщують в заздалегідь підготовлену палату на функціональне ліжко. Після накладування скрутня, дезінфікуючої обробки ліктьового згину 70% спиртом, пунктують ліктьову вену і здійснюють інфузію плазмозамінного розчину (0,9% NaCL в об'ємі 400500мл.) далі проводять плазмосепарацію з використанням плазмофільтру ПФМ-800 виробництва компанії "Плазмофільтр", (Росія). При без апаратному плазмоферезі ексфузія і реінфузія еритроцитарної маси здійснюється під дією сили ваги по одно-голковій схемі. За один цикл (20хв.) виділяли 200мл. плазми. За один сеанс 800мл. плазми. Плазмофільтр має камери для притоку крові, відокремлені від камер збору плазми пористою мембраною. Мембрана завтовшки 10мкм. та має пори розміром біля 0,5мкм. в діаметрі, що дозволяє вільно проходити через залишки рідких компонентів крові і затримувати всі формені 41042 6 елементи. Таким шляхом плазма збирається в камерах і виводиться із плазмофільтру. Особливою привабливістю використання наведеного способу є його здатність до відведення екзо- і ендотоксичних субстанцій і недоокислених продуктів метаболізму в циркулюючу кров з заблокованих зон системи кровообігу, завдяки покращенню реологічних властивостей крові, насичення елементами крові паренхіматозних органів, особливо тих, які активно піддаються ураженню різноджерельних токсикантів, що призводить до активного їх виведення на кінцевому етапі вищезазначеної технології. Таким чином, застосування способу з використанням мембранного плазмоферезу в комплексній терапії урогенітальних інфекцій сприяє виведенню екзо- і ендотоксикантів, підвищенню функціонування органів і систем, корекції клітинного та гуморального імунітету тощо, в результаті чого забезпечується клінічне та біологічне одужання майже у 100% випадків при моноінфекції і в 99,8% - при асоційованих формах. Результати комплексних діагностичних обстежень через рік після лікування засвідчили, у всіх осіб, також повне біологічне одужання. Приклади конкретного застосування запропонованого способу. Хвора С. 20 років. Медична картка хворої №881. Постійно мешкає в районі підвищеної потенційної екологічної небезпеки та працює різноробочою в столярному цеху. Хворіє близько трьох років. На підставі анамнезу клінічних, інструментальних та лабораторних обстежень був виставлений діагноз: Хронічний двосторонній аднексіт хламідійноуреамікоплазмової етіології. Хронічний ендоцервіцит. Фолікулярний полікістоз. Ерозія шийки матки. Бактеріальний вагіноз. Хронічний уретрит. Супутні хвороби: вегетосудинна дистонія, хронічний холецистит, гастродуоденіт. Хвора з 18.03.2008 року по 28.03.2008 рік отримала лікування: Плазмоферез (загалом 4-й сеанси - до та після етіотропної терапії). 1. Вільпрофен 500мг.×2о/д №10. 2. Ербісол 2,0в/м №10 1р/д. 3. Траумель 2,2 п/м (область процекції яєчників) №5ч/д 1р/д. 4. Синбітер 1д.×1р/д №10. 5. Магнітотермія №5ч/д. Технологія послідовності терапевтичних процедур: до початку специфічної терапії проводилось три сеанси дезінтоксикаційної терапії, шляхом екстракорпоральної гемокорекції з використанням саме мембранного плазмоферезу. На фоні терапії проводились лабораторні дослідження (цитологічні, імунологічні, біохімічні), інструментальні (ультра хвильова діагностика, кольпоскопія). Після проведеного лікування (на 15 добу) констатувався стан, який оцінювався в якості одужання. В контрольних зразках, епітеліальних клітин (уретра, шийка матки, пряма кишка) 7 41042 збудники хламідіозу, уреаплазми, мікоплазмозу не виявлялись, тобто мало місце повне клінічне і біологічне одужання. На 16 добу знову здійснювався один сеанс плазмоферезу. Через два місяці, один та два роки контрольні дослідження, засвідчили відсутність клінічного і біологічного рецидиву основного захворювання. Орієнтовним контролем була інша особа, яка за соціальними, медичними, психологічними параметрами характеризувалась максимальною схожістю. Однак, з технології лікування виключалось застосування екстракорпоральної гемокорекції. Медико-соціальна оцінка даних суб'єктивних скарг, клінічного перебігу, результатів лабораторних, інструментальних досліджень засвідчили порівняно меншу швидкість зворотнього розвитку патологічних процесів, що стало підставою до збільшення терміну терапії на 16 діб. Такий не бажаний стан розвитку реабілітаційного процесу явився підставою для призначення мембранного плазмоферезу уже в процесі подовженої терапії. В результаті таких додаткових технологічних дій кінцеві результати реабілітації в строковому та відстроченому термінах практично не відрізнялись між собою у першої хворої в порівнянні з другою, зокрема при цьому помітно нормалізувались показники. Виходячи з вищенаведеного особистого досвіду з питань формування екзозахворювань на територіях різного ступеня потенційної екологічної загрози для населення регіону, нами з залученням клініко-біохімічних методів проведена апробація способу, що заявляється. У Київському обласному шкірно-венерологічному диспансері було проліковано 40 хворих протягом 2006-2008p.p. з різною урогенітальною патологією статевого шляху інфікування (асоційовані форми). Джерела інформації: 1. Бардов В.Г., Омельчук С.Г., Пелько І.М., Некрасова Л.С. Картографічна оцінка захворюваності населення України тиреотоксикозом з зобом та без нього в залежності від впливу антропогенних факторів навколишнього середовища// Вестник гигиены и эпидемиологии. 1998. -Т.2. -C.117-122. 2. Козлова В.И., Пухнер А.Ф. Вирусные, хламидийные и микоплазменные заболевания гениталий: Руководство для врача. -СанктПетербург.-2000.-С.571. 3. Костюченко А.Н. Эфферентная терапия. СПб.: НКФ «Фолиант».-2000.-С.432. 4. Лебедюк М.М., Коляденко В.Г., Степаненко B.I. Клініка, діагностика і раціональне лікування урогенітального хламідіозу у жінок на сучасному Комп’ютерна верстка Н. Лисенко 8 етапі//Журнал дерматологи и венерологи им.Н.А.Торсуева.-2003.-№ 1(5). -С. 4-12. 5. Лобанов Г.Ф. Застосування перфузійної детоксикаційної терапії у хворих на сифіліс, які забруднених мешкають на радіаційне територіях//Укр.журн.дерматології, венерології, косметології.-2001.-№ 2(5). -С. 77-79. 6. Лобанов Г.Ф., Чикалова І.Г., Лобанов С.Г. Особливості реабілітації хворих урогенітальним хламідіозом в умовах інтерактивної амбівалентної дії факторів потенційного екологічного ризику// Журнал дерматовенерологии и косметологи им.Н.А.Торсуева. -2006. -№ 1-2(12), -С.81-84. 7. Лобанов Г.Ф. Скринінговий метод визначення потенційного екологічного ризику територій мешкання// Збірник наукових праць Українського інституту громадського здоров"я. 2007. -B.I. -С.167-176. 8. Мавров И.И. Состояние проблемы заболеваний, передающихся половым путем.//Дерматол. та венерол. -2002. -№ 3(17). С.3-10. 9. Прохорова Д.Ф., Мавляков Б.Р. Изучение показателей ендогенной интокикации при хламидийной и уреаплазменной инфекции// Укр.журн.дерматології, венерології, косметології. 2002. -№ 2(5). –С. 71-72. 10. Скляров С.В., Ляшенко І.Н., Скляров B.I., Бондар С.А. Перекисне окислення ліпідів і деякі показники антиоксидазної системи у хворих на псоріаз, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях// Журн. дерматологія та венерологія.-2001. -№4 (14). -С.36-38. 11. Степаненко B.I. Епідеміологічна ситуація із захворюваністю на інфекції, що передаються статевим шляхом. Проблеми та завдання України// дерматовенерологічної служби Укр.журн.дерматології, венерології, косметології. 2004. -№ 2(3). -С.5-7. 12. Ткачишин B.C. Стан перекисного окислення ліпідів на рівень ендогенної інтоксикації організму у ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, хворих на хронічний бронхіт// Укр. Науково-методичний молодіжний журн. -2002. -№3-4. -С.4-6. 13. Юзько О.М., Бурденюк І.Т., Медишин І.Ф. Вплив ентеросорбції на стан ендотоксикозу у хворих на гострі гнійно-запальні захворювання придатків матки// Мистецтво лікування. -2004. №2. -С.73-75. 14. Романова Л.И., Стальная И.Д. Метод определения гидроперекисей с помощью тиоцитрата алюминия// Современные методы в биохимии. - 1977. -№4. -С.64-66. Підписне Тираж 28 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601