Застосування дефібротиду як протипухлинного агента самостійно або в поєднанні з іншими протипухлинними агентами

1. Застосування дефібротиду для виготовлення фармацевтичної композиції з протипухлинною дією. 2. Застосування за п. 1, яке відрізняється тим, що дефібротид використовують у поєднанні з принаймні іншим активним інгредієнтом з протипухлинною дією. 3. Застосування за п. 2, яке відрізняється тим, що згаданий інший активний інгредієнт з протипухлинною дією вибраний з паклітакселу, монокроталіну, BCNU, мелфалану і/або циклофосфаміду. 4. Застосування за будь-яким з пп. 1-3, яке відрізняється тим, що фармацевтичну композицію вводять ссавцеві, переважно людині. C2 2 (19) 1 3 83500 Обґрунтування винаходу Термін дефібротид (далі ДФ) звичайно означає полідеоксирібонуклеотид, якого одержують шляхом екстрагування із тканин тварини і/або рослини [1, 2]; полідезоксирібонуклеотид звичайно використовують у формі солі лужного металу, зазвичай натрієвої солі, і зазвичай він має молекулярну вагу приблизно 45-50кДа (кілодальтон) (реєстраційний номер CAS: 83712-60-1). ДФ використовують головним чином завдяки його протитромбозній активності [3], хоча його можна використовувати в інших застосуваннях, таких як, наприклад, лікування гострої ниркової недостатності [4] і лікування гострої ішемії міокарда [5]. ДФ також використовують в лікуванні критичних клінічних умов, наприклад, для пригнічення токсичності, пов'язаної з високими дозами режимів хіміотерапії, зокрема, синдрому гепатичного закупорювання вен [10, 11]; показано, що ДФ має захисну дію відносно запрограмованої смерті клітини, спричиненої флударабіном, і відносно аллоактивації клітин ендотелію та епітелію, також без зміни протилейкемійних ефектів флударабіну [12]; існують також попередні клінічні дані про захисні ефекти ДФ, які були досягнуті в моделі руйнування ендотелію, опосередкованого ліпополісахаридом [13]. Спосіб виготовлення ДФ, який може виробляти продукт, який має однорідні і добре визначені фізико-хімічні характеристики і який є також вільним від можливих не бажаних побічних ефектів, описаний в патентах США [6, 7]. В наступному дослідженні ДФ був вивчений в поєднанні з антибластичними цитотоксичними агентами в моделі клітин карциноми молочної залози миші ЕМТ-6 і в ендотеліальних клітинах корови, в культурах клітини і в експериментальній моделі, в якій були використані пацюки, що мають пухлини, піддані дії високих доз хіміотерапії. Діяння ДФ при концентрації 50мкг/мл або перед і під час, або під час та після дії на клітини карциноми молочної залози миші ЕМТ-6 в культурі з 4-гідропероксицикло-фосфамідом (4НС) значно збільшує цитотоксичність 4НС до ступеню доведення інкременту (приросту) приблизно на 2 лога рифмічні одиниці у вбиванні клітин пухлини при концентрації 4НС, що становить від 50 до 250 мкмоль (див. фігура 1). Діяння ДФ при концентрації 50мкг/мл також призводить до збільшення цитотоксичності тіотефу з чі ткою відмінністю, базованою на способі діяння. Зокрема, діяння ДФ на клітини ЕМТ-6 перед і під час діяння тіотефу збільшує цито токсичність відносно клітин пухлини на дві логарифмічні одиниці для концентрації тіотефу від 100 до 250мкмоль. Цікавими даними, які виникають, є те, що діяння ДФ на клітини ЕМТ-6 під час і після діяння тіотефу призводить до збільшення цитотоксичності, хоча до меншого ступеню, показуючи збільшення від 0,5 до 1 логарифмічної одиниці в цитотоксичності тіотефу. Подібний результат спостерігався з карбоплатином; однак, діяння ДФ перед і під час або під час і після діяння мелфалану не показує ніякого значного впливу на циклотоксичність мелфалану відносно клітин карциноми молочної залози миші ЕМТ-6 в культурі. З іншого боку, хоча було продемонстровано, що цитотоксичність цих протибластичних алкілованих агентів (АА) самостійно відносно ендотеліальних клітин корови в культурі була подібною до такої, що спостерігалась в клітинах карциноми молочної залози ЕМТ-6, не було показано ніякого збільшення цитотоксичності, коли цей тип моделі культури клітини був підданий дії АА в поєднанні з ДФ при концентрації 50мкг/мл. Гепатотоксин монокроталін і АА кармустин (BCNU), самостійно або в поєднанні з ДФ, були випробувані in vivo в експериментальній моделі, яка використовувала пацюків, уражених карциномою молочної залози 13762. В цій експериментальній моделі не було показано жодної додаткової токсичності у тварин, коли вони були піддані дії цих агентів разом з ДФ, але спостерігалась значна зупинка зростання пухлини (TGD) (дивись таблицю 1 та фігури 2а та 2b). Таблиця 1. Зупинка зростання пухлини у пацюків, уражених карциномою молочної залози 13762, після лікування монокроталіномабо BCNU самостійно або в поєднанні з дефібротидом (ДФ). Пухлина була імплантована в день 0, і хіміотерапія була призначена на день 8 та день 18. Група лікування Контроль Монокроталін (мг/кг) в.п. дні 8 та 18 ДФ (200мг/кг) в.в. двічі на день, дні 8-26, + монокроталін ДФ (200мг/кг) в.в. двічі на день, дні 10-26, + монокроталін BCNU (150мг/кг) в.п. дні 8 та 18 ДФ (200мг/кг) в.в. двічі на день, дні 8-26 +BCNU ДФ (200мг/кг) в.в. двічі на день, дні 10-26 + BCNU Ці дослідження були відтворені з використанням монокроталіну, BCNU та циклофосфаміду (СТХ), самостійно або в поєднанні з ДФ, в одній і тій же експериментальній моделі. Порівняно з контролем, значна затримка зростання пухлини (TGD) спостерігалась при використанні одного лише ДФ (р 2 см). Лікування ДФ призводить до значно менших значень об'ємів пухлини, ніж у контрольної миші (Р