Спосіб визначення тяжкості гострого розлитого перитоніту та прогнозування його перебігу у післяопераційному періоді

Спосіб визначення тяжкості гострого розлитого перитоніту та прогнозування його перебігу у післяопераційному періоді, за яким враховують оцінку клініки та встановлення кількості лімфоцитів у периферичній крові, який відрізняєтеся тим, що додатково знаходять в крові кількість лейкоцитів, палочкоядерних нейтрофілів та рівень рецепції інтерлейкіну-І та інтерлейкіну-2, потім вираховують значення дискримінантних функцій, характерних для різних станів тяжкості захворювання, за формулами: G1=0,08×Л+0,17×П+3,69×Лф+4,42×ІЛ-І+3,68×ІЛ-2-8,22 A (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ ТЯЖКОСТІ ГОСТРОГО РОЗЛИТОГО ПЕРИТОНІТУ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЙОГО П ЕРЕБІГУ У ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ П ЕРІОДІ 28977 альних макрофагів до 1,0-2,7x109 /мл у порівнянні з початковим рівнем, прогнозують тяжкий перебіг перитоніту [2]. О.Я. Ка уфман та співавтори [3] для оцінки тяжкості розлитого перитоніту та прогнозу перебігу захворювання визначають вміст Т-лімфоцитів та В-лімфоцитів у периферичній крові та співвідношення Т-хелперів та Т-супресорів, а також рівень ЦІК та фагоцитарну активність лейкоцитів. На думку авторів, прогностично несприятливим є зменшення числа Т-лімфоцитів, зменшення співвідношення Т-хелперів та Т-супресорів, а також зменшення числа В-лімфоцитів, збільшення ЦІК та зниження фагоцитарної активності лейкоцитів. Цей спосіб, як найбільш близький до даного по технічній суті та достатньому ефекту, прийнято за прототип. Недоліком вказаного способу (прототипу) є його недостатня точність та надійність, тому що в основі його лежить визначення кількості Т-лімфоцитів (Т-хелперів та Т-супресорів, та їх співвідношення) та числа мононуклеарних фагоцитів без урахування їх активності та функціональної здатності. Окрім того, відома здатність перетворення одного виду Т-клітин в іншій, що знижує інформативність цього показника [4]. В основу винаходу поставлено завдання розробити такий спосіб визначення тяжкості гострого розлитого перитоніту та прогнозування перебігу захворювання в післяопераційному періоді, який забезпечував би більш високу точність та надійність, відтак дозволяючи лікарю виробити найбільш раціональну тактику ведення післяопераційного періоду при даному захворюванні. Під час пошуку оптимального рішення задачі були проведені дослідження найбільш інформативних показників, одержуваних при обстеженні хворого, в першу чергу, визначення змісту крові та імунного статуту. У процесі послідовного дискримінантного аналізу були виявлені 5 параметрів, найбільш значних для диференціації степені тяжкості стану хворого, До них відносяться загальна кількість лейкоцитів, кількість палочкоядерних нейтрофілів та лімфоцитів, величинарееценції ІЛ-1 та ІЛ-2 (інтерлейкінів - 1 та - 2). Значення цих показників було введено до бази даних на основі пакета програм Microsoft у середовищі Windows 95 OSR-2 та розраховано класифікаційні коефіцієнти для кожної ознаки при різних степенях тяжкості захворювання, які визначались за класифікацією О.О. Шалімова та співавторів (1981 р.) з урахуванням степені інтоксикації [5]. Розраховані коефіцієнти представлені у табл. 1. Поставлена задача, згідно предмета винаходу, досягається визначенням у периферичній крові кількості лейкоцитів та палочкоядерних нейтрофілів та величини рецепції інтерлейкінів - 1 та - 2, розрахуванням дискримінантних функцій цих показників за формулами: G1 = Л × К1 + П × К 1 + ЛФ × К1 + Л П ЛФ G3 = Л × К 3 + П× К3 + ЛФ × К 3 + Л П ЛФ + ІЛ - І × К 3 -1 + ІЛ - 2 × К3 -2 + К 3 ІЛ ІЛ де: G1 - дисиримінантна функція, характерна для легкого ступеня тяжкості гострого розлитого перитоніту; G2 - теж для середнього ступеня тяжкості; G3 - те ж для тяжкого ступеня захворювання; Л - кількість лейкоцитів (пх109/я); Лф - кількість лімфоцитів (пх109/л); П - кількість палочкоядерних нейтрофілів (%); ІЛ-1 - величина рецепції ІЛ-1 (ум. од.); ІЛ-2 - величина рецепції ІЛ-2 (ум. од.); КІЛ , КІП , КІ , КІ -1 , КІУЛ- 2 - класифікаційні коеЛФ ІЛ фіцієнти компонентів крові для легкого ступеня за2 хворювання; К 2 , К 2 , К2 , К2 -1 , КIЛ- 2 - теж для Л П ЛФ ІЛ середнього ступеня тяжкості; К 3 .., К 3 , К3 , К3 -1 , Л П ЛФ ІЛ 3 КIЛ- 2 - теж для тяжкого ступеня захворювання; К1, К2, К 3 - константи ступеня тяжкості захворювання. Ступінь тяжкості захворювання визначають за максимальним значенням G1, G2 та G3 , а прогноз перебігу - за динамікою зміщання значення а бік G1 оцінюють як сприятливий перебіг, а при зміщенні в бік G3 - як несприятливий перебіг захворювання у післяопераційному періоді. Загальними ознаками відомого способу (прототипу) та даного способу є дослідження змісту периферичної крові та визначення кількості лімфоцитів. Відмінними ознаками даного способу є: визначення загальної кількості лейкоцитів у периферійній крові; визначення загальної кількості палочкоядерних нейтрофілів; визначення рецепції інтерлейкіну - 1 та інтерлейкіну-2; знаходження дискримінантної функції з урахуванням отриманих показників; оцінка ступеня тяжкості захворювання за максимальним значенням дискримімантної функції; прогнозування перебігу захворювання у післяопераційному періоді за динамікою змін максимального значення дискримінантної функції. Співставлення спільної та відмінної ознак забезпечує вирішення поставленої задачі. Відмінні ознаки даного способу не виявлені у відомій техніці, а спосіб явно не слідує з відомого рівня існуючої техніки, отже, він відповідає умовам патентноздатності винаходу "новизна" та "винахідницький рівень". Даний спосіб здійснюється слідуючим шляхом. При госпіталізації хворого у стаціонар з діагнозом "гострий розлитий перитоніт", з периферичної вени хворого беруть 7-10 мл крові, досліджують її зміст за загальноприйнятою методикою. Ураховують кількість лейкоцитів (пх109/л), кількість палочкоядерних нейтрофілів (%), та кількість лімфоцитів (пх109/л). Водночас, взяту кров досліджують на визначення величини рецепції інтерлейкіну - 1 (ІЛ-1) та інтерлейкіну - 2(ІЛ-2), виражену в умовних одиницях. Для цього виділяють фракцію мононуклеарів (МНК) шля хом центрифугування на розчині фікол-верографіну. Рецепцію ІЛ-1 та ІЛ-2 клітинами визначають за здатністю МНК до посилення промферотивної відповіді у реакції бластної трансформації за загальною методикою Л.В. Ковальчука та співавт. (1986 р.) [6]. Результати дослідження змісту крові та величини рецепції ІЛ-1 та ІЛ-2 використовують для ви + ІЛ - І × К 1 -1 + ІЛ - 2 × К 1 - 2 + КI ІЛ ІЛ G2 = Л × К 2 + П× К2 + ЛФ × К 2 + Л П ЛФ 2 + ІЛ - І × К 2 -1 + ІЛ - 2 × КІЛ-2 + К 2 ІЛ 2 28977 значення дискримінантних функції (ДФ). Для цього величини цих показників множать на значення класифікаційних коефіцієнтів, приведених у таблиці, знаходять алгебраїчну сум у отриманих добутків та констант кожного ступеню тяжкості захворювання, дискримінантні функції визначають за формулами: G1 = Л × К1 + П × К 1 + ЛФ × К1 + Л П ЛФ рентгенограмі органів черевної порожнини - гіперпневматоз кишковика. Діагностовано гострий розлитий перитоніт. В черевній порожнині біля 1 л гнійного ексудату з долишком фібрину. Встановлено, що витоком перитоніту є гангренозний переоративний апендицит. Здійснена апендектомія, санація та дренування черевної порожнини. Діагноз після операції: гострий гангренозний перфоративний апендицит, парапендикулярний абсцес, дифузний фібрінозно-гнійний перитоніт. Аналіз крові від 19.04.1996 р. (до операції) - загальна кількість лейкоцитів - 5,2×109/л, кількість палочкоядерних нейтрофілів - 21%, кількість лімфоцитів - 1,0×109/л, величина рецепції ІЛ-1 - 0,29 умов. од., ІЛ-2 0,21 умов. од. Викопано дослідження крові ти класифікаційних коефіцієнтів та констант: G1=5,2×0,08+21×0,17+1,0×3,69+0,29×4,41+0,21× ×3,86-8,22=4,48; G2=5,2×0,05+21×0,20+1,0×4,11+0,29×5,25+0,21× ×7,47-12,96=-1,30; G3=5,2×0,20+21×0,25+1,0×2,68+0,29×3,11+0,21× ×6,90-11,13=0,19. При порівнянні значень G1, G2, G3 видно, що G1 має максимальне значення, воно відноситься до групи з легким перебігом, з чого слідує, що перебіг захворювання у цієї хворої можна оцінювати як легкий. При повторному дослідженню крові від 24.04.1996 р., через 5 діб після операції встановлено, що G1=5,25; G2=5,41; G3=3,24. Максимальне значення G1 (5,25) відноситься також до групи з легким перебігом. Отже, можна прогнозувати легкий перебіг захворювання у післяопераційному періоді. Оцінка тяжкості захворювання та прогнозу його перебігу у післяопераційному періоді, яку виконано даним способом, корелювала з клінікою у післяопераційному періоді та сприятливим закінченням захворювання. Не дивлячись на розповсходженість та довгу тривалість запалювального процесу, рана загоїлась первинним натягом. Шви знято на 10 добу після операції. Хвора виписана у задовільному стані на амбулаторне лікування через 15 діб після операції. Приклад 2. Хворий С., 70 років, історія хвороби № 5928, звернувся до хірургічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська, 13.07.1994 р. о 4 г. 10 хв. з підозрою на чужорідна тіло товстої кишки, перитоніт. Біль у животі з'явилась після самостійно зробленої клізми. Звернувся через 5 годин з моменту захворювання. Під час звернення загальний стан важкий. AT 150/90 мм рт. ст., пульс 100 уд. в хв. Язик сухий, обкладений осугом. Живіт рівномірно надутий, в акті дихання участі не приймає. При пальпації напружений та різко болючий на всьому протязі. Позитивний симптом Щьоткіна-Блюмберга. У хворого діагностовано перитоніт, можливою причиною якого є розрив товстої кишки. 13.07.1994 р. о 5-00 виконана операція: лапаротомія, зашивання розриву сигмовидної кишни, інтубація товстої кишки, дренування черевної порожнини. Діагноз після операції: механічний розрив товстої кишки. Фекальний перитоніт. 13.07.1994 р. перед операцією хворому виконано загальний аналіз крові, встановлено кількість лей + ІЛ - І × К 1 -1 + ІЛ2 × К1 - 2 + К1 ІЛ ІЛ G2 = Л × К 2 + П× К2 + ЛФ × К 2 + Л П ЛФ 2 + ІЛ - І × К 2 -1 + ІЛ - 2 × КІЛ-2 + К 2 ІЛ G3 = Л × К 3 + П× К3 + ЛФ × К 3 + Л П ЛФ + ІЛ - І × К 3 -1 + ІЛ - 2 × К3 -2 + К 3 ІЛ ІЛ де: G1 – ДФ, характерна для легкого ступеня тяжкості гострого розлитого перитоніту; G 2 - теж для середнього ступеня тяжкості; G3 - те ж для тяжкого ступеня захворювання; Л - кількість лейкоцитів (пх109/я); Лф - кількість лімфоцитів (пх109/л); П – кількість палочкоядерних нейтрофілів (%); ІЛ-1 - величина рецепції ІЛ-1 (ум. од.); ІЛ-2 - величина рецепції ІЛ-2 (ум. од.); КІЛ , КІП , КІ , КІ -1 , КІ - 2 ЛФ ІЛ IЛ класифікаційні коефіцієнти компонентів крові для легкого ступеня захворювання; К 2 , К 2 , К2 , Л П ЛФ 2 К2 -1 , КIЛ- 2 - теж для середнього ступеня тяжкосІЛ 3 ті; К 3 , К 3 , К3 , К3 -1 , КIЛ- 2 - теж для тяжкого Л П ЛФ ІЛ ступеня захворювання; К1, К 2, К 3 - константи ступеня тяжкості захворювання. Знайдені значення дискримінантрих функцій (G1, G 2, G 3) порівнюють між собою та визначають максимальну величину і по ній за допомогою табл. 1 визначають тяжкість гострого розлитого перитоніту. Знаходження дискримінантних функцій здійснюють за допомогою персональної ЄОМ типа IBM Pentium-133 у середовищі Windows 95 OSR-2. У такий же спосіб здійснюють дослідження крові та визначають дискримінантні функції на 3,5 та 7 добу після операції. Прогноз перебігу захворювання в післяопераційному періоді визначають за динамікою змінень максимального значення ДО: при зміщенні максимальної величини С в бік легкого ступеня захворювання, прогнозують сприятливий його перебіг, а при зміщенні в бік тяжкого ступеня – несприятливий перебіг гострого розлитого перитоніту та можливість розвитку післяопераційних ускладнень. Працездатність та виконання даного способу ілюструються слідуючими клінічними спостереженнями. Приклад і. Хвора Г., 33 років, історія хвороби № 3826, доставлена до хірургічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська 19.04.1996 р. о 17-40 з підозрою на гостру кишкову непрохідність, хронічний аднексит у стадії загострення. Хворіє протягом 8 діб, по медичну допомогу не зверталась. При госпіталізації стан важкий. AT 60/40 мм рт.ст., пульс - 132 уд. за 1 хв. Шкіра бліда, риси обличчя загострені. Язик сухуватий, обкладений осугом. Живіт рівномірно надутий, напружений. Хвора відчуває різкий біль при пальпації у мезо- та гіпогастрії, також є позитивним симптом Щьоткіна-Блюмберга. На оглядовій 3 28977 коцитів, лімфоцитів та палочкоядерних нейтрофілів, а також встановлено величину рецепції інтерлейкіну -1 та -2. Кількість лейкоцитів встановлено: 10,3×109/л, лімфоцитів - 1,6×109/л, палочкоядерних нейтрофілів - 3%, рівень рецепції ІЛ-1 - 1,1 умов. од., ІЛ-2 - 0,5 умов. од. По сукупності ознак хворого було віднесено до ІІ гр упи (середньоважкий перебіг), що знайшло своє підтвердження при використанні пропонованого методу. Виконано розрахунки інтегральних функцій за формулами, з використанням результатів досліджень та класифікаційних коефіцієнтів та констант: G1=10,3×0,08+3×0,17+1,65×3,69+0,5×4,4+ +1,1×3,86-8,22=5,6535; G2=10,3×0,05+3×0,20+1,65×4,11+0,5×5,25+ +1,1×7,47-12,96=5,7785; G3=10,3×0,20+3×0,25+1,65×2,68+0,5×3,11+ +1,1×6,90-11,13=5,247. При дослідженні периферичної крові на 5-ту добу післяопераційного періоду (18.07.1994 р.) були отримані слідуючі результати: кількість лейкоцитів - 6,0×109/л, лімфоцитів - 1,62×109/л, палочкоядерних нейтрофілів - 1%, рівень рецепції інтерлейкіну -1 - 1,1 умов. од., інтерлейкіну -2 0,26 умов. од. Під час розрахунку інтегральних функцій із застосуванням відомих формул, було встановлено, що G1=4,9175, G2=-2,1154, G3=-0,1266. Таким чином, результати дослідження свідчать про зменшення ступеня тяжкості, що є сприятливою прогностичною ознакою. Шви знято на 10 добу післяопераційного періоду, загоєння рани первинним натягом. На фоні нормалізації клінічних та лабораторних показників, хворого виписано на 10 добу після операції на амбулаторне лікування у задовільному стані. Приклад 3. Хворий Г., 33 років, історія хвороби № 753, надійшов до хірургічного відділення лікарні швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська із скаргами на біль у животі. Хворіє біля 2-х діб, по медичну допомогу не звертався. У 1994 році прооперований з приводу проникаючого поранення органів черевної порожнини з ушкодженням тонкого кишковика, після чого утворились лігатурні нориці у проекціїпісляопераційного рубця а незначними гнійними виділеннями. При зверненні (стан середньої тяжкості. Температура тіла +37,5°С, пульс 34 уд. в хв., AT 120/70 мм рт. ст. Язик сухий, обкладений осугом. Живіт рівномірно надутий, м'я кий, болючий в біляпупочній ділянці. Перистальтика вислуховується, гази відходять, самостійне випорожнення. На оглядовій рентгенограмі органів черевної порожнини - вільний газ та патологічні рівні рідини не визначаються. Даних за гостру кишкову непрохідність немає. Аналізи крові та сечі при зверненні - у межах норми. Хворому проводилась інфузійна терапія, вводились анальгетики, судиноліптики, виконувались перев'язки з розчином антисептика, фізіотерапевтичне лікування. 01.02.1995 проведена фістулографія, діагностовані неспілкуючіїся нориці передньої черевної стінки. Під час перев'язок видалені 2 лігатури. 24.02.1995 р. стан хворого раптово погіршився: з'явився різкий біль у животі, більш виразний в біляпупочній ділянці, симптоми подразнення черевними. 24.02.1995 p. хворому по терміновим показникам виконано лапаротомію. В черевній порожнині - поширений спайковий процес, до 800 мл мутного гнійного випоту з домішками фібрину. При ревізії встановлено, що причиною перитоніту з розкривання межпетельного абсцесу, спілкуючого норицевим ходом з післяопераційним Рубцем. Розітнуто 4 межпетельних абсцесів, вміщуючи х у загальній кількості біля 200 мл гною. Десерозовані ділянки тонкого та товстого кишковика зашито. Черевну порожнину промито розчином фурациліну, дреновано двома перчаточно-трубчатими дренажами в обох здухвинних ділянках. При дослідженні крові 25.02.1995 p (у 1 добу після операції) знайдено: кількість лейкоцитів -11,1×109/л, кількість лімфоцитів - 1,3×109/л, палочкоядерних нейтрофілів - 19%. Величина рецепції інтерлейкіну -1 - 0,17 умов. од., інтерлейкіну-2 - 0,8 умов. од. Розраховано дискримінантні функції зараніш приведеними формулами (1), (2), (3) із застосуванням результатів дослідження крові, класифікаційних коефіцієнтів та констант таблиці 1. Їх значення були: G1=4,64; G2=3,73; G3=5,45. Найбільше значення G3 притаманне для тяжкого перебігу захворювання. Результати оцінки тяжкості перебігу захворювання із використанням даного способу корелювали з клінікою захворювання в післяопераційному періоді. Післяопераційний перебіг проходив тяжко, до 6 діб утримувався парез кишковика, до 5 діб зберігався перитонізм. При дослідженні периферійної крові на 5-ту добу після операції отримані слідуючі результати: кількість лейкоцитів 8,9×109/л, лімфоцитів - 1,42×109/л, палочкоядерних нейтрофілів - 14%, величина рецепції ІЛ-1 0,38 умов. од., ІЛ-2 - 1,2 умов. од. Розраховано дискримінантні функції за приведеною методикою, які склали: G1=6,42; G2=7,08; G3=7,42. При їх співставленні знайдено, що максимальним значенням є G3, що вказує на тяжкість перебігу захворювання та розвиток можливих ускладнень. Одержані результати корелювали з особливостями клінічного перебігу, а саме - у хворого сформувались множенні кишкові нориці (низький тонкокишковий - в ділянці серединної рани та два товстокишкових - в ділянці контрапертур). При дослідженні крові на 10 добу після операції рівень лейкоцитів становив - 8,0×109/л, лімфоцитів - 1,52×109/л, палочкоядерних нейтрофілів - 4%, рецепція ІЛ-1 0,87 умов. од., ІЛ-2 - 1,1 умов. од. При розрахунку дискримінантних функцій (G1=6,79; G2=7,27; G3=5,84), максимальне значення відповідало G2 (7,27), що характеризувало перехід хворого у другу гр упу, т.б. вказувало на відносно доброякісний перебіг захворювання, не дивлячись на присутність ускладнень. Хворому проводилась комплексна інфузійнодезінтоксикаційна та корегуюча терапія, антибіотікотерапія, місцево-мазьові пов'язки, ФТЛ ("Лазер" № 10). Кишкові нориці закрились самостійно. Після нормалізування клінічних та лабораторних показників, хворого у задовільному стані виписано на амбулаторне лікування. Час перебування хворого у стаціонарі становив 72 доби. Даний спосіб використано при обстеженні та лікуванні 35 хворих на гостру хірургічну абдомінальну патологію. Серед них 28 хворих з перфоративною виразкою дванадцятипалої кишки, 13-3 пе 4 28977 рфоративним апендицитом, 5 - з перфорацією жовчного міхура, 5 - з відкритим абсцесом черевної порожнини, 12 - з травмою органів черевної порожнини, 9 - з гострою кишковою непрохідністю. У 30 обстежених головні захворювання були ускладнені дифузним перитонітом, у 55 мав місце розлитий перитоніт. 29 хворих із 55 надійшли до клініки протягом 1 доби захворювання - в реактивну фазу розлитого перитоніту, 26 - в токсичну. За ступенем тяжкості захворювання хворих було віднесено до трьох груп: 1. Легкий перебіг післяопераційного періоду – 35. 2. Середнєтяжкий – 25. 3. Тяжкий - 25 хворих. При визначенні тяжкості гострого розлитого перитоніту та його перебігу у післяопераційному періоді, ураховувалась клініка захворювання та результати дослідження крові, в тому числі ознаки, характеризуючи заявлений спосіб (загальна кількість лейкоцитів, палочкоядерних нейтрофілів та лімфоцитів, та рівень рецепції ІЛ-1 та ІЛ-2), та ознаки прототипу (кількість В-лімфоцитів, Т-лімфоцитів, супресорна та хелперна фракції Т-лімфоцитів, рівень ЦІК та фагоцитарну активність). Співставляючи клініку та дані дослідження крові у динаміці, оцінювали точність способів відомого (прототипу) та даного. Величина співпадань представлена у відсотках (дивитися табл. 2). Представлені результати свідчать про більш високу точність даного способу у порівнянні з прототипом. Він може бути використаним у лікарнях, в роботі хірургічних відділень. Джерела інформації 1. А. с 169924 СССР, МКИ 3 А61B10/00. Способ прогнозирования осложнений после хирургического лечения перитонита / Ш.И.Каримов и др. 2. А.с. 1652915 СССР, МИИ 3 G0133/49. Способ прогнозирования тяжести течения перитонита (Л.А. Куюн и др.). 3. Нарушения иммунной системы у больных острым разлитым перитонитом / Кауфман О.Я., Шлопов Б.В., Ермакова Н.Г. и др. // Вестник Акад. мед. наук СССР. - 1991. - № 3. - С. 11-15. 4. Mingari M.C., Moretta A., Pantallo G., Moretta L. // Ann. Immunol. - 1982. - v. 133, № 2. Р. 147-153. 5. Шалимов А.А., Шапошников В.И., Пинчук М.П. Острый перитонит. - К.: Наукова думка, 1981. - 288 с. 6. Клиническое значение факторов роста Т-клеток (интердейкинов) для оценки иммунного статуса человека (Ковальчук Л.В., Константинов А.А., Павлюка А.С. // Иммунология. - 1986. - № 4. С. 52-55. Таблиця 1 Значення класифікаційних коефіцієнтів (КК) при різних ступенях тяжкості гострого розлитого перитоніту Досліджувані показники Од. вимірення Кількість лейкоцитів Кількість палочкоядерних нейтрофілів Кількість лімфоцитів Величина рецепції ІЛ-1 Величина рецепції ІЛ-2 Константа х109/л Значення КК при тяжкості захворювання (інтоксикації) Легкої К1 середньої К2 тяхкої К3 0,08 0,05 0,20 % 0,17 х10 /л: умов. од. умов. од. 0,20 0,25 3,69: 4,41: 3,86 -8,22 (К1) 9 4,11 5,25 7,47 -12,96 (К2) 2,68 3,11 6,90 -11,13 (К3) Таблиця 2 Ступень тяжкості захворювання Легкий Середній Тяжкий Кількість хворих Прототип 35 25 25 65,3% 63,2% 59,3% Точність прогнозування Пропонований спосіб 71,1% 68,1% 67,4% __________________________________________________________ ДП "Український інститут промислової власності" (Укрпатент) Україна, 01133, Київ-133, бульв. Лесі Українки, 26 (044) 295-81-42, 295-61-97 __________________________________________________________ Підписано до друку ________ 2002 р. Формат 60х84 1/8. Обсяг ______ обл.-вид. арк. Тираж 34 прим. Зам._______ ____________________________________________________________ УкрІНТЕІ, 03680, Київ-39 МСП, вул. Горького, 180. (044) 268-25-22 ___________________________________________________________ 5 Помилка р