Спосіб лікування лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку

Реферат: UA 69885 U UA 69885 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, а саме до гінекології, і може бути використана при лікуванні лейоміоми матки. Лейоміома матки лишається однією із провідних проблем сьогодення, що визначається значною поширеністю і тенденцією до збільшення частоти цієї патології, прогресуючим перебігом захворювання, тяжкістю, порушенням менструальної та репродуктивної функції у пацієнток. Лейоміома матки спостерігається у 10-30 % жінок репродуктивного віку. Безсимптомність цього захворювання спостерігається у 70 %. Ефективність лікування лейоміоми матки за даними літератури варіює у межах від 10-45 %. Основною розбіжністю є недооцінка під час вибору методу консервативного лікування клінікоморфофункціональних особливостей, що потребують подальшого вивчення. Клініко-морфологічні особливості у разі різних проявів лейоміоми матки у залежності від віку хворої є недостатньо з'ясованими. Морфологічне обґрунтування діагностичних критеріїв розглядається лише у поодиноких повідомленнях. Все вище викладене свідчить про необхідність розробки нового підходу до вибору методу лікування і контролю ефективності гормонотерапії у комплексному лікуванні лейоміоми матки, що визначило мету та задачі нашого дослідження. Питання тактики лікування пацієнток з лейоміомою матки залишається у центрі уваги вітчизняних та зарубіжних дослідників. Незважаючи на прогрес сучасної фармакології в розробці ефективних препаратів та втілення новітніх технологій, які розширили можливості органозберігаючої терапії цієї доброякісної пухлини, основним в її лікуванні залишається хірургічний і, здебільшого, радикальний метод [1, 2]. У той же час тенденція останніх років до підвищення захворюваності на лейоміому матки жінок молодого віку, соціальна активність сучасної жінки та розширення вікових меж фертильного періоду завдяки застосуванню сучасних репродуктивних технологій обумовлюють необхідність перегляду тактики ведення пацієнток з даною патологією. В наш час виділяють чотири підходи до лікування лейоміоми матки: гістеректомія; консервативно-пластичний (міомектомія з попереднім призначенням агоністів ГнРГ (аГнРГ), емболізацією маткових артерій (ЕМА) на підготовчому етапі); стабільно-регресивний (ЕМА, лапароскопічна оклюзія маткових артерій, використання МРТ за допомогою фокусованого ультразвуку); тимчасово регресивний (застосування аГнРГ, блокаторів рецепторів прогестерону та ін.) [3, 4, 5]. Оскільки міома матки стосується гормонозалежних утворень, ведуться розробки патогенетично обґрунтованої терапії із застосуванням засобів тієї або іншої гормональної дії. В останній час приділяється велика увага ролі факторів росту в патогенезі лейоміоми матки, які, як відомо, є провідниками дії гормонів, а саме естрогенів, здатні відтворювати багато їх ефектів в тканині матки і впливати на співвідношення процесів проліферації і загибелі клітин, в тому числі і шляхом апоптозу [6, 7, 8]. Значення ростових факторів в патогенезі лейоміоми підтверджується і тим, що одним з основних критеріїв визначення злоякісного потенціалу лейоміоми матки та їх диференціальної діагностики з лейоміосаркомами слугує індекс мітотичної активності пухлинних клітин. У леймоміомі матки ідентифікують ряд факторів росту, серед яких епідермальний фактор росту (ЕФР), VEGF, bFGF, інсуліноподібний фактор росту 1го типу (ІПФР1), фактор активації тромбопластину, aFGF, CD34. Фактори росту гладком'язових пухлин матки, зокрема фактори, що зумовлюють ангіогенез, викликають цікавість, оскільки перспективним методом лікування може бути блокування рецепторів до цих факторів, тобто регулювання росту пухлин за допомогою гуманізованих моноклональних антитіл, а також створення умов гіпоксії для пухлини, як альтернатива терапії гонадотропін-рилізинг-гормонами. Так, дослідження показали, що лейоміома матки, як правило, є PR-, у той час як лейоміоми та гладком'язові пухлини з невідомим потенціалом злоякісності в переважній більшості є PR+ пухлинами. Також рівень експресії ER та PR у лейоміомах значно вищий порівняно з міометрієм тієї ж хворої. Ці особливості рецепторів до стероїдних гормонів дозволяють визнати доречним оцінювання рівня їхньої експресії у гладком'язових пухлинах матки з метою прогнозу росту пухлини, особливостей перебігу захворювання та гормональної терапії. Визначення рецепторів до стероїдних гормонів проводять за допомогою біохімічного або імуногістохімічного методів. Отримані результати в більшості випадків корелюють між собою, але імуногістохімічний аналіз дає можливість оцінити розподіл та рівень експресії маркерів у пухлинній, а також в оточуючій нормальній тканині. Крім того, біохімічний аналіз може давати хибно-позитивну реакцію, якщо в зразку тканини є нормальний міометрій. Показано, що регуляція процесів ангіогенезу напряму не залежить від дії естрогенів і прогестерону. Відсутність рецепторів до естрогенів і прогестерону на ендотеліоцитах вказує на відсутність впливу цих гормонів на процеси ангіогенезу. Експресія антитіл до судинного ендотеліального 1 UA 69885 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 фактору росту, виявлена в ендотеліоцитах міом і максимально представлена у випадку проліферуючої міоми матки, свідчить проте, що процеси ангіогенезу знаходяться під контролем факторів росту і протікають з найбільшою активністю в клініко-морфологічному варіанті проліферуючій леймоміоми матки. Як діагностичні методи дослідження при виявленні міоми, визначення її локалізації і виключення злоякісності використовується широкий арсенал візуальних методів: УЗІ, доплерографія (ДГ), 3D-ультразвукова томографія, магнітнорезонансна томографія (МРТ), гідросонографія (ГСГ), ангіографія; актуальними залишаються гістероскопія і лапароскопія. Ультразвуковий моніторінг доброякісних пухлин матки дозволяє встановити не тільки анатомічні і функціональні зміни внутрішніх статевих органів, але дає можливість визначити основну причину захворювання, локалізацію і глибину ушкодження матки, спрогнозувати подальшу тактику обстеження і лікування направленого на збереження і відновлення репродуктивної функції. Впровадження сучасних УЗ-технологій дає змогу оцінити величину, структурні особливості і топографію міоматозного вузла, а також визначити характер його васкуляризації і об'ємного кровотоку, виявити судини, що живлять міому і формують область ангіогенезу, центральні внутрішньопухлинні судини, що розвиваються у відповідь на ангіогенну активність пухлинних клітин тощо. Найбільш близьким до способу, що заявляється, та вибраним як прототип є спосіб консервативного лікування жінок з леймоміомою матки [9], який включає застосування лікарських препаратів. Проте цей спосіб має суттєві недоліки, а саме: часті ускладнення, тривалість лікування, часто спостерігаються рецидиви захворювання. Задача корисної моделі, що заявляється, полягає в створенні такого способу лікування, який би дозволив підвищити ефективність лікування, термін лікування та знизити частоту рецидивів захворювання. Технічний результат, отриманий від вирішення задачі, буде полягати у підвищенні ефективності лікування лейоміоми матки шляхом застосування сучасних методів дослідження, проведенні клініко-параклінічного комплексного обстеження, де буде визначено частоту, структуру та особливості перебігу лейоміоми матки у жінок різного віку. Буде доведено можливість покращення методів лікування у жінок з лейоміомою матки шляхом застосування комплексного ультразвукового дослідження, а також чутливість гормонотерапії в залежності від розташування вузлів, зниження рівня ускладнень після прийому гормональних препаратів, значне зниження інтоксикації, скорочення терміну лікування та реабілітації хворих. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі лікування лейоміоми матки, що передбачає застосування лікарських препаратів, згідно з корисною моделлю, виконують лапароскопічну консервативну міомектомію, проводять імуногістологічні дослідження і на підставі отриманих результатів призначають гормональні препарати в залежності від локалізації, морфологічної форми у співставленні з динамікою гормональних змін протягом 3 місяців. Приклади конкретного використання способу. Приклад 1 Хвора К., історія хвороби № 28677, 1971 року народження, госпіталізована у гінекологічне відділення з діагнозом субсерозна лейоміома матки. Першим етапом комбінованого лікування виконана операція лапароскопічна консервативна міомектомія. Гістологічне дослідження: лейоматозний вузол. Виконано імуногістохімічні дослідження MMPs лейоміом та оточуючого їх міометрію, які показали, що в них відзначається значна експресія ММР-1, ММР-2, ТІМР-1, ТІМР2 та нижча експресія ММР-3, ММР-9, асоційованих з гладком'язовими клітинами, фібробластами сполучної тканини, ендотеліальними та гладком'язовими клітинами судин, відповідно. Після операції було призначено курс лікування гонадотропін-рилізінг гормонами протягом 3 місяців, що повинно привести дозростання експресії MMPs та зниження TIMPs. Приклад 2 Хвора А. 34 р. госпіталізована в гінекологічне відділення з діагнозом вузлова лейоміома матки, безпліддя. Було проведено гістероскопію з подальшим видаленням субмукозного вузла. Гістологічне дослідження: хубмукозна лейоміома матки. Імуногістохімічне дослідження: експресія рецепторів проліферативного клітинного нуклеарного антигену (РСМА). Було призначено лікування прогестинами. Таким чином, даний спосіб гормонотерапії після клініко-морфологічного обґрунтування забезпечує адекватне лікування, добре видужування та реабілітацію хворих. 2 UA 69885 U 5 10 15 20 Спосіб був апробований на кафедрі акушерства та гінекології № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, отримані позитивні результати дозволяють рекомендувати його для широкого впровадження в медичну практику. Джерела інформації: 1. Миома матки: возможности лечения и профилактики / И. Сидорова, С. Сидорова // Рус. мед. журнал. - 2002. - № 7. - С. 336-339. 2. Тихомиров А.Л. Современные принципы диагностики, лечения и профилактики лейомиомы матки / А.Л. Тихомиров, В.Н. Серов // Рус. мед. журнал. - 2000. - № 11. - С. 473-476. 3. New options in the diagnosis and management of uterine myoma / Z. Hrgovic, T. Kulas, D. Habek [et al.] // Med. Arh.-2008. - Vol. 62, № 4. - P. 234-239. 4. Brahma P.K. Future directions in myoma research / P.K. Brahma, К.М. Martel, G.M. Christman // Obstet. Gynecol. Clin. North Am.-2006. - Vol. 33, № 1. - P. 199-224. 5. Шиманська О.Г. Міома матки. Доклінічна діагностика. Генетичні та імуно-гормональні аспекти // Автореф. дис. канд. мед. наук: спец. 14.01.01 / О.Г. Шиманська. - Вінниця, 2001. - 20 с. 6. Вызова Т.Е. Клинико-иммунологическая характеристика женщин репродуктивного возраста с лейомиомой матки // Автореф. дис. канд. мед. наук.: спец. 14.01.01 / Т. Е. Вызова. Пермь, 2010. - 24 с. 7. Сидорова И.С. Дооперационное прогнозирование пролиферативной активности доброкачественных гладкомышечных опухолей матки / И.С. Сидорова, И.Н. Капустина, О.В. Рыжова // Акушерство и гинекология. - 2004. - № 5. - С. 25-29. 8. Вихляева Е.М. Молекулярно-генетические детерминанты опухолевого роста и обоснование современной стратегии ведения больных лейомиомой матки / Е.М. Вихляева // Вопросы онкологии. - 2001. - № 2. - С. 200-204. 9. Шелигін М.С. та інш. Пат. України № 11870. МПК А51К 35/14, А61К 31/00. 25 ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 30 Спосіб лікування лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку, що передбачає застосування лікарських препаратів, який відрізняється тим, що виконують лапароскопічну консервативну міомектомію, проводять імуногістологічні дослідження і на підставі отриманих результатів призначають гормональні препарати в залежності від локалізації, морфологічної форми у співставленні з динамікою гормональних змін протягом 3 місяців. Комп’ютерна верстка Д. Шеверун Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 3