Спосіб диференційної діагностики пароксизмальних станів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у дітей раннього віку

Реферат: Спосіб диференційної діагностики пароксизмальних станів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у дітей раннього віку включає електроенцефалографію та кардіографію, відео-ЕЕГ моніторинг. При цьому для діагностики застосовують лише схему-алгоритм. UA 71061 U (12) UA 71061 U UA 71061 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до неврології та педіатрії. Може використовуватись для диференційної діагностики пароксизмальних станів у дітей раннього віку. Питання диференційної діагностики пароксизмальних станів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у дітей раннього віку є актуальним для лікарів дитячих неврологів, педіатрів та сімейних лікарів, оскільки частота звернень з приводу цих розладів є дуже високою, а встановлення невірного діагнозу може призводити до гіпердіагностики епілепсії, призначення недоцільної терапії та, як наслідок, значного погіршення якості життя цих пацієнтів [1, 2]. Небезпека гіпердіагностики епілепсії полягає в тому, що пацієнти з невірно встановленим діагнозом часто потрапляють до розряду фармакорезистентних, отримують політерапію, навіть існує вірогідність розглядання питання щодо хірургічного лікування з приводу неіснуючого захворювання, безпідставно застосовуються обмеження, які накладаються на життєдіяльність хворих на епілепсію. Крім того, можуть пропускатися виліковні стани. Серед них - пароксизми, що є наслідком психологічних порушень, також нечасті, але небезпечні для життя стани, які можуть перебігати з втратою свідомості та генералізованим моторним компонентом: синдром подовженого QT інтервалу, який викликає кардіальні синкопе, гіперекплексія. Набагато частіше у дітей раннього віку мають місце доброякісні стани, що не потребують ніякого втручання окрім роз'яснювальної бесіди з батьками [3, 4, 5]. Безпосереднє спостереження пароксизмів є дуже інформативним для лікаря, якому доводиться проводити диференційну діагностику. Певні дані можуть бути отримані при наявності відеозапису нападів (як правило зробленого родичами пацієнта). Але у разі, коли пароксизмальні стани є нечастими та непередбачуваними, батькам не вдається записати відео, або запис є неповним і недостатнім для встановлення діагнозу. Ефективним діагностичним обладнанням є відео-ЕЕГ, амбулаторна ЕЕГ-телеметрія, які можуть виконати іктальні записи у дійсно важких диференційно-діагностичних ситуаціях [6]. Але на сьогодні в Україні відео-ЕЕГ моніторинг використовується нечасто і, в більшості випадків, є недоступним. Крім того, як зазначає Stephenson [7], при застосуванні відео-ЕЕГ дослідження спостерігається невелика частота встановлення діагнозу синкопе, як одного з найбільш частих типів пароксизмальних станів у дітей, що імітують генералізовані епілептичні припадки. Коли діагноз непевний, міжприступна ЕЕГ як правило не дає ніякої діагностичної інформації і навпаки, може вводити в оману. Недостатня ефективність для диференційної діагностики рутинних інструментальних методів, небезпека гіпердіагностики епілепсії у дітей раннього віку спонукали нас розробити діагностичну схему-алгоритм, яка надавала б можливість встановити та відокремити пароксизми, що не потребують лікування, патологічні стани, які можуть бути життєво небезпечними, та епілептичні припадки. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі диференційної діагностики пароксизмальних станів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у дітей раннього віку, що включає електроенцефалографію та кардіографію, відео-ЕЕГ моніторинг, згідно з корисною моделлю, для діагностики застосовують лише схему-алгоритм, основу якої становлять діагностично-значущі анамнестичні відомості. Згідно із запропонованою схемою-алгоритмом всім пацієнтам з пароксизмами втрати свідомості та/або генералізованим моторним компонентом необхідним є детальне вивчення анамнестичних даних щодо особливостей перебігу їх нападів. Зокрема уточнюється, чи передували виникненню пароксизмів будь-які провокуючі фактори або однотипові події: несподіваний та/або больовий стимул, емоційне збудження, сон, прийом їжі; чи були рухи під час моторного компоненту представлені ритмічними або нерегулярними посмикуваннями; домінувала атонія або, навпаки, тонічне напруження; чи була помітною зміна кольору шкірних покривів до блідого або ціанотичного відтінку. Дуже інформативним є факт можливості перервати напад шляхом відволікання дитини. Диференційна діагностика пароксизмальних станів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у дітей раннього віку за допомогою запропонованої схеми-алгоритму (креслення). Запропонована діагностична схема-алгоритм використовувалася при обстеженні 161 пацієнтів (основна група), які звернулися за медичною допомогою у відділення неврології МДКЛ № 1 м. Києва з приводу пароксизмів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом протягом 2009-2010 років. В результаті обстеження з використанням даної схеми-алгоритму група досліджуваних пацієнтів розподілилася в залежності від встановленого діагнозу наступним чином: неепілептичні напади були діагностовані у 69 (42,9 %) пацієнтів, епілепсія у вигляді різних 1 UA 71061 U 5 10 15 генералізованих припадків була діагностована у 73 (45,3 %) пацієнтів, ще у 19 (11,8 %) пацієнтів при первинному зверненні не вдалося встановити природу походження нападів. Для перевірки діагностичної ефективності запропонованої схеми-алгоритму було проведено ретроспективний аналіз історій хвороб пацієнтів (група порівняння), які знаходилися на обстеженні у відділенні неврології МДКЛ № 1 з приводу генералізованих пароксизмів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у 2000 році, коли пропонована схема-алгоритм ще не використовувалася, всі інші діагностичні засоби застосовувалися в рівному ступені. Серед 75 пацієнтів віком від 1 місяця до 3 років, які знаходилися на обстеженні з приводу генералізованих пароксизмів з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом у 2000 році діагноз генералізованої форми епілепсії було встановлено 54 пацієнтам, що склало 72 %; наявність пароксизмів неепілептичного походження було встановлено у 19 (25,3 %) пацієнтів, а остаточне встановлення причини нападів на момент звернення виявилося неможливим у 2 (2,7 %) пацієнтів. Серед пацієнтів з неепілептичними пароксизмами 12 були направлені на обстеження з діагнозом епілепсія. 13 (68,4 %) пацієнтам встановлено діагноз афект - респіраторних нападів, синкопальні стани - трьом пацієнтам, кишкова коліка - 1, доброякісні рухові пароксизми - 1, стереотипові рухи - 1. Таблиця Порівняння розподілу пацієнтів раннього віку з пароксизмами з втратою свідомості та/або генералізованим моторним компонентом по діагностичним підгрупам до та після початку використання діагностичної схеми - алгоритму. Діагностичні підгрупи Генералізовані епілептичні припадки Пароксизми неепілептичного походження Пароксизми нез'ясованої природи Всього пацієнтів Кількість пацієнтів по роках 2009-2010 (основна група), 2000 (група порівняння), n (% ± m%) n (%± m%) Ρ 73 (45,3 %±3,9 %) 54 (72 %±5,2 %)