Спосіб прогнозування ефективності терапії глюкокортикоїдами та цитостатиками у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом

Спосіб прогнозування ефективності терапії глюкокортикоїдами та цитостатиками у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, що включає визначення у сечі активності лізосомного ферменту, який відрізняється тим, що визначають рівень активності лізосомного ферменту N-ацетил--D-глюкозамінідази у сечі дітей після фізіологічного сечовипускання до початку програмного лікування, і, якщо величини активності цього ферменту перевищують його середнє контрольне значення у 9-11 разів, прогнозують, що імунотропна терапія буде ефективною, якщо перевищують у 15-17 разів - частково ефективною, а, якщо величини активності цього ферменту перевищують його середнє контрольне значення у 20 та більше разів - неефективною. UA (21) a201002756 (22) 11.03.2010 (24) 26.09.2011 (46) 26.09.2011, Бюл.№ 18, 2011 р. (72) ФОМІНА СВІТЛАНА ПЕТРІВНА, БАГДАСАРОВА ІНГРЕТА ВАРТАНІВНА, МИГАЛЬ ЛЮДМИЛА ЯКИМІВНА, КОРОЛЬ ЛЕСЯ ВІКТОРІВНА, ПОПОВА ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА (73) ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ІНСТИТУТ НЕФРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ" (56) UA 38591 A, 15.05.2001. UA 27151 U, 25.10.2007. UA 82170 C2, 11.03.2008. UA 76342 C2, 17.07.2006. UA 10736 U, 15.11.2005. RU 2075083 C1, 10.03.1997. Sylva Skalova et al.:”Increased urinary N-acetyl-betaD-glucosaminidase activity in children with hydronephrosis”, International Braz J Urol., Vol. 33(1):80-86, January – February, 2007. Мигаль Л.Я. та інш.: “Ензимологічні маркери оцінки канальцевих дисфункцій у дітей, хворих на глорулонефрит з нефротичним синдромом”, Лаборато C2 2 (19) 1 3 тичним синдромом, як взагалі у проблемі прогресування будь-яких хронічних хвороб нирок, вагоме місце займають параметри, що відбивають насамперед функціональний стан паренхіми нирок, зокрема функціональний стан канальцевого відділу нефрону, та тубулоїн-терстиціальні пошкодження. Відомий спосіб прогнозування перебігу гломерулонефриту з нефротичним синдромом (1), що включає проведення непрямої ренангіосцинтиг99m рафії та динамічної реносцинтиграфії Тс-ДТПО (діетилентриамінопентаоцтом) у дітей з активною стадією захворювання до початку лікування та швидкості клубочкової фільтрації на 6-10 тижні лікування. Недоліком способу є те, що він є інвазивним та певною мірою травматичним для хворої дитини, бо ґрунтується на застосуванні радіоактивного фармакологічного препарату, що здійснює певний променевий вплив на організм дитини. А використання для прогнозування перебігу хвороби показника швидкості клубочкової фільтрації на 8-10 тижні захворювання призводить до втрати часу для своєчасного прогнозування та для своєчасної корекції лікувальних заходів. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є спосіб діагностики пошкодження епітелію проксимальних канальців нирок у дітей, хворих на гломерулонефрит (2), взятий нами за прототип, який включає визначення активності лізосомного канальцевого ферменту -галактозидази флюориметричним методом в сечі дітей до початку застосування терапії, з врахуванням того, що рівні активності лізосомних ферментів сечі є чутливими індикаторами тубулярних ушкоджень. Недоліком способу є те, що хоча автори і визначають активність ферментів до початку застосування терапії, отримані результати не порівнюють з їх рівнем в процесі лікування та з результатами лікування дітей, та, тим більш, не використовують для прогнозу ефективності лікування. В основу винаходу поставлена задача удосконалити спосіб прогнозування ефективності імунотропної терапії у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, шляхом визначення у сечі хворих дітей до початку програмної терапії рівнів активності лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил--D-глюкозамінідази, що дозволить залежно від кількісних величин показників активності ферменту ще до початку лікування, прогнозувати ефективність впливу імунотропної терапії на кінцевий результат лікування, та у випадках прогностично несприятливих варіантів захворювання завчасно провести корекцію протоколу лікування. Поставлена задача вирішується тим, що спосіб прогнозування ефективності імунотропної терапії у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, що включає визначення у сечі активності лізосомного ферменту, згідно з винаходом, визначають рівень активності лізосомного ферменту N-ацетил--D-глюкозамінідази у сечі дітей після фізіологічного сечовипускання до початку програмного лікування, і, якщо величини активності цього ферменту перевищують його се 96065 4 реднє контрольне значення у 9-11 разів, прогнозують, що імунотропна терапія буде ефективною, якщо перевищують у 15-17 разів - частково ефективною, а, якщо величини активності цього ферменту перевищують його середнє контрольне значення у 20 та більше разів - неефективною. Спосіб прогнозування ефективності імунотропної терапії у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, виконують наступним чином: в сечі дітей після фізіологічного сечовипускання до початку курсу лікування визначають активність лізосомного ферменту N-ацетил--Dглюкозамінідази - в пробірку беруть 0,2 мл профільтрованої сечі і додають до них 0,3 мл 0,1 М цитратного буферу рН 4,15 та 0,2 мл субстрату, який включає 10 мМ розчин субстрату 4-нітрофеніл-2ацетамідо-2-дезокси--D-глюкопіранозиду у 0,1 М цитратному буфері рН 4,15. Проби інкубують 30 хвилин при 37 °C, ферментативну реакцію зупиняють додаванням 0,8 мл 0,1 М розчину вуглекислого натрію. Оптичну щільність пара-нітрофенолу, що утворився, вимірюють на фотоелектроколориметрі при 400 нм проти контрольної проби, у яку розчин субстрату вносять після припинення ферментативної реакції. Активність N-ацетил--Dглюкозамінідази сечі розраховують у мкмолях пара-нітрофенолу, що утворився протягом 1 години, із розрахунку на 1 ммоль креатиніну сечі, вміст якого визначають за кольоровою реакцією Яффе з пікриновою кислотою. Апробація способу, що заявляється, проведена у відділі дитячої нефрології та у лабораторії біохімії ДУ "Інститут нефрології АМН України" у 83 дітей (переважно чоловічої статі) віком від 2 до 17 років з верифікованим діагнозом - гломерулонефрит з нефротичним синдромом та у 25 практично здорових дітей того ж віку з нормальними аналізами сечі та без захворювань нирок в анамнезі (група контролю). Діти, хворі на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, отримували програмну імунотропну терапію згідно з протоколом. Всіх дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, ретроспективно, з урахуванням результатів лікування, поділили на наступні групи: група "а" - 50 хворих, у яких в результаті лікування діагностовано повну клініко-лабораторну ремісію; група "б" - 12 хворих, у яких в результаті лікування діагностовано часткову клініко-лабораторну ремісію; група "в" - 21 хворий, у яких ефект від лікування був відсутнім. Отримані результати показали, що у сечі здорових дітей активність N-ацетил--Dглюкозамінідази з урахуванням середньої арифметичної величини та її похибки (М±m) дорівнювала 11,64±0,72 мкмоль/год./ммоль креатиніну (середнє контрольне значення), =3,61. Межі фізіологічних, або контрольних, коливань для рівнів активності ферменту з урахуванням середнього квадратичного відхилення М±1,5 , величини, що характеризує ступінь варіювання будь-якого показника, становлять від 6,2 до 17,1 мкмоль/год./ммоль креатиніну. Результати визначення активності лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил--Dглюкозамінідази у сечі дітей, хворих на гломеру 5 лонефрит з нефротичним синдромом, до початку курсу програмного лікування та після його завершення залежно від ефективності імунотропної терапії (досягнення в результаті лікування повної або часткової клініко-лабораторної ремісії, а також у випадках лікування без суттєвого ефекту) наведені в таблиці. Як свідчать наведені в таблиці результати, рівні активності N-ацетил--D-глюкозамінідази у сечі дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, до початку лікування вірогідно перевищували аналогічні показники у цих же пацієнтів після завершення курсу лікування, а також у дітей з контрольної групи. Крім того, середні значення активності N-ацетил--D-глюкозамінідази у групах "а", "б" та "в" після завершення курсу імунотропної терапії також вірогідно перевищували рівень акти 96065 6 вності цього ферменту за середніми даними у групі контролю. У той же час у хворих з групи "а" (повна клініко-лабораторна ремісія) рівні активності цього ферменту за середніми значеннями практично дорівнювали верхній межі його контрольних коливань, дані наведені в таблиці. Порівняльний аналіз між групами як до початку застосування імунотропної терапії, так і після припинення курсу лікування, свідчить, що за середніми даними рівні активності N-ацетил--D-глюкозамінідази у групі "б" (часткова клініко-лабораторна ремісія) вірогідно перевищують аналогічні показники у групі "а" (повна клініко-лабораторна ремісія), а рівні активності N-aцeтил--D-глюкозамінідази у групі "в" (без ефекту) за середніми даними вірогідно перевищували активність цього ферменту у групі "б" (часткова клініко-лабораторна ремісія). Таблиця Активність N-ацетил--D-глюкозамінідази у сечі дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, до початку курсу лікування та після його закінчення з урахуванням ефективності терапії: повна клініко-лабораторна ремісія, часткова клініко-лабораторна ремісія, без ефекту (М±m) Активність N-ацетил--D-глюкозамінідази Статистичний по(мкмоль/год./ммоль креатиніну) казник Після завершення курсу ліДо початку лікування (1) кування (2) Р1-2