Спосіб терапії хворих на негоспітальну пневмонію з супутньою хсн

Реферат: UA 95104 U UA 95104 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до терапії і може бути використана при лікуванні хворих на негоспітальну пневмонію з супутньою ХСН. Відомий спосіб лікування хворих на негоспітальну пневмонію, який полягає в застосуванні антибактеріальних, муколітичних засобів (Нейко Е.М., Шпак Б.Ю. Гострі пневмонії - К. Здоров'я, 1998. - 110C). Останніми роками ряд положень щодо діагностики пневмоній, оцінки важкості та призначення антибактеріальної терапії було переглянуто. Відомий спосіб лікування негоспітальної пневмонії з важким перебігом (Асаулюк И.К., Бойчак М.П. Пневмония. - Киев: Варта, 2000. - С. 357-470). Спосіб полягає в емпіричному призначенні ін'єкцій антибіотиків різних груп (від 1 до 4 і більше одночасно), при чому тривалість ефективної терапії складає 10-14 діб. Але цей спосіб має цілий ряд недоліків, а саме не дозволяє створювати максимальні концентрації антибіотиків в легеневій тканині внаслідок порушення мікроциркуляції, не забезпечує швидкого відновлення аерації легеневої тканини через локальну обструкцію слизово-гнійним секретом бронхів, що може призводити до набряку легень і розвитку їх деструкції. Традиційний підхід до лікування зобов'язує пацієнта знаходитись в стаціонарі впродовж всього періоду захворювання. На жаль не завжди можливо забезпечити комфортні умови для знаходження пацієнтів у лікарні і тут можна виділити кілька негативних чинників: знаходження в лікарні серед інших хворих людей per se, негативний вплив атмосфери в лікарні на емоційнопсихічний стан пацієнтів, ризик виникнення різноманітних ускладнень внаслідок інвазивних процедур (ін'єкції та системи для інфузій), ризик виникнення госпітальних інфекцій, лікування яких потребує значних зусиль та ресурсів з боку лікарів та пацієнта, тощо. Відомий спосіб лікування пневмоній шляхом призначення ін'єкційної антибіотикотерапії, яка є головним і обов'язковим засобом в їх етіологічному лікуванні (Синопальников А.И. Внебольничная пневмония у взрослых: современные подходы к диагностике, антибактериальной терапии и профилактике (по материалам согласительных рекомендаций Американского общества инфекционистов / Американского торакального общества, 2007) / А.И. Синопальников, С.Ю. Чикина, А.Г. Чучалин // Пульмонология. - 2008. - No 5. - С. 18-50), обраний за найближчий аналог. Однак, лікування згідно з цим способом забезпечує повне одужання тільки у 28,5 % хворих і, тим більше, не вирішує проблему постін'єкційних ускладнень (насамперед абсцеси), частоти виникнення нозокоміальних, або госпітальних інфекцій. Лікування госпітальних інфекцій та різноманітних ускладнень потребує не тільки значних зусиль збоку медичного персоналу а й є досить вимогливим до медичних ресурсів. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення способу лікування негоспітальної пневмонії, в якому за рахунок зміни схеми проведення терапії, досягається уникнення таких негативних наслідків лікування, як: постін'єкційні ускладнення (насамперед абсцеси), частота виникнення нозокоміальних, або госпітальних інфекцій. Поставлена задача вирішується в способі терапії хворих на негоспітальну пневмонію з супутньою ХСН, який здійснюють шляхом застосування ін'єкційного призначення лікування, згідно з корисною моделлю, при наявності позитивної динаміки на третій - п'ятий день лікування пацієнта переводять на пероральний шлях введення антибіотиків, при цьому використовують той самий препарат та ту саму дозу, або його терапевтичний еквівалент, що і при парентеральному шляху введення. Використовуючи ступінчастий підхід до лікування у хворих на НП можливо досягти зменшення частоти таких негативних наслідків лікування, як: постін'єкційні ускладнення (насамперед абсцеси), частота виникнення нозокоміальних, або госпітальних інфекцій. Лікування госпітальних інфекцій та різноманітних ускладнень потребує не тільки значних зусиль збоку медичного персоналу, а й є досить вимогливим до медичних ресурсів. Окрім того при застосуванні ступінчастого підходу покращується емоціонально-психічний стан хворих, завдяки більш ранній виписці та відсутності наслідків від ін'єкцій, більш комфортній атмосфері. Окрім вигоди для пацієнтів від використання ступінчастої терапії, існує вигода і для ЛПЗ. Вона полягає в зменшенні навантаження на персонал ЛПЗ стаціонарів, зменшення витрат на ліки та засоби для ін'єкцій, оскільки пероральні форми препаратів зазвичай дешевші за ін'єкційні та зменшення кількості пацієнтів в терапевтичних відділеннях стаціонарів, які можуть продовжувати лікування амбулаторно. Спосіб, що заявляється, здійснюють таким чином. Для застосування ступінчастої терапії необхідно відібрати пацієнтів, які відповідають певним критеріям. Тими критеріями є: - Інтактний та функціонуючий ШКТ; - Наявність покращення після стартової парентеральної терапії. 1 UA 95104 U 5 10 15 20 25 30 35 40 Суть ступінчастого підходу до лікування полягає у наступному: пацієнту, якого було госпіталізовано з приводу гострого інфекційного захворювання (у нашому випадку негоспітальної пневмонії (НП)), призначають терапію згідно діючого "Протоколу надання медичної допомоги хворим на НП та нозокоміальну (госпітальну) пневмонію у дорослих осіб", який введений в дію наказом ΜΌ3 України № 128 від 19.03.2007 р. парентерально. Якщо даний пацієнт відповідає критеріям включення в групу ступінчастої терапії та при наявності позитивної динаміки, що зазвичай це відбувається на третій-п'ятий день лікування, (зменшення скарг на температуру, кашель, задишку, зміну в характері мокротиння (зникнення гнійного компоненту та зменшення кількості мокротиння взагалі)) та ін., його переводять на пероральний шлях введення антибіотиків, при цьому використовують той самий препарат та ту саму дозу, або його терапевтичний еквівалент, наприклад: переведення пацієнта з 500 мг. левофлоксацину парентерально на таблетовану форму левофлоксацину по 500 мг. В дослідженні узагальнено результати спостережень 139 пацієнтів у віці від 48 до 73 років, серед них 58 чоловіків (41,4 %) і 81 жінок (57,9 %). Хворих було розподілено на 3 групи порівняння в залежності від наявності або відсутності ХСН та НП та підходу до лікування (традиційна терапія, або ступенева). До основної групи увійшли пацієнти з НП та супутньою ХСН, (ступенева терапія) було включено 73 хворих на НП (1 група), у яких згідно до записів у амбулаторних картах та результатів обстежень доведена наявність ХСН і всі вони отримували лікування згідно з протоколом надання допомоги хворим на ХСН до виникнення даного випадку пневмонії. Також були сформовані 2 контрольні групи: 2 група - хворі на НП з супутньою ХСН (традиційна терапія)- налічувала 36 пацієнтів, 3 група - хворі на НП без ХСН (ступенева терапія) (30 пацієнтів). Діагноз НП встановлювався згідно до "Протоколу надання медичної допомоги хворим на НП та нозокоміальну (госпітальну) пневмонію у дорослих осіб", який введений в дію наказом МОЗ України № 128 від 19.03.2007 р. Верифікацію ХСН проводили на підставі поглибленого клініко-анамнестичного (наявність перенесеного інфаркту міокарда та ін.) та лабораторно-інструментального досліджень з використанням критеріїв, рекомендованих Українським товариством кардіологів (2008-2011 pp.), "Протоколу надання медичної допомоги хворим з ХСН", який введено в дію наказом МОЗ України № 436 від 03.07.2006 р. ФК ХСН визначали згідно з класифікацією NYHA (1964 р.). До інших критеріїв виключення належали відмова від госпіталізації та участі в дослідженні, захворювання госпітальною (нозокоміальною) пневмонією, наявність бронхоектазів, емпієми плеври, деструкції/абсцесу легень на рентгенограмі, туберкульозу, злоякісних новоутворень, колагенозів, тяжких захворювань нирок або печінки, анамнестичних вказівок на гостре порушення мозкового кровообігу або інфаркту міокарда в попередні 3 місяці, травматичного ушкодження центральної нервової системи, психічних захворювань, наркоманії, алкоголізму, синдрому набутого імунодефіциту. Перелік неантибактеріальних засобів, які отримували обстежені пацієнти, наведено в табл. 1. Статистично значима різниця між хворими основної та першої контрольної групи була відсутня, але було кілька розбіжностей між хворими основної та другої контрольної групи: хворі основної групи частіше отримували ацетилсаліцилову кислоту, β-адреноблокатори, інгібіторів АПФ та сартанів, діуретиків та серцевих глікозидів, натомість різниця у частоті приймання бронхолітичних препаратів була на користь другої контрольної групи. Таблиця 1 Розподіл прийому неантибактеріальних засобів серед пацієнтів, залучених до дослідження Засоби Протикашльові та відхаркуючи засоби, n (%) Бронхолітики, n (%) НПЗЗ на догоспітальному етапі, n (%) НПЗЗ під час перебування у стаціонарі, n (%) Протигрибкові засоби, n (%) 1 група (НП + ХСН, 2 група (НП + 3 група (НП, ступенева терапія) ХСН, традиційне ступенева n=73 лікування) n=36 терапія) n=30 72 (98,6 %) 35 (97,2 %) 16 (44,4 %) 20 (66,7 %) 14 (19,2 %) 9 (25 %) 8 (26,7 %) 11 (15,1 %) 9 (25 %) 7 (23,3 %) 6 (8,2 %) 4 (11,1 %) 5 (16,7 %) p1-3 30(100 %) 21 (28,8 %) p1-2 2