Спосіб прогнозування ризику розвитку реплікативної фази хронічного вірусного гепатиту в у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, які інфіковані вірусом гепатиту в

Реферат: Спосіб прогнозування ризику розвитку реплікативної фази хронічного вірусного гепатиту В у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, які інфіковані вірусом гепатиту В, включає визначення активності лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил-β-Dглюкозамінідази до початку програмного лікування ниркової патології в сечі дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом. Активність лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил-β-D-глюкозамінідази визначають у сечі дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом в стадії загострення, з підтвердженою на попередніх етапах спостереження персистуючою формою вірусного гепатиту В і відсутністю на момент обстеження типових клініко-лабораторних ознак активації інфекційного процесу. При підвищенні його активності не більше 115,8 мкмоль/год./ммоль креатиніну прогнозують вірогідне зростання відносного ризику реплікації вірусом гепатиту В в 12,8 разу на фоні терапії гломерулонефиту і переходу персистуючої форми хронічного гепатиту В в реплікативну фазу. UA 103386 U (12) UA 103386 U UA 103386 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до дитячої нефрології, вірусології, гепатології та біохімії, і може бути використана для прогнозування ризику розвитку реплікативної фази хронічного вірусного гепатиту В у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, які інфіковані вірусом гепатиту В, та оптимізації на цій підставі терапевтичних заходів. Нефротичний синдром у дітей, хворих на первинний гломерулонефрит, зумовлено імуноопосередкованим етіопатогенезом і потребує терапевтичної імуносупресії для уповільнення прогресування хронічної хвороби нирок. Фактором, що обтяжує прогноз захворювання, є наявність супутнього інфікування хворого вірусом гепатиту В (Hepatitis В virus/HBV), вірогідність якого зростає при нефротичному синдромі втричі порівняно із середнім рівнем в популяції (з 2-7 до 17,5 %). Для HBV характерна персистенція в організмі людини, яка призводить до вторинної імунної недостатності. Нашарування вірус-асоційованої імуносупресії, імуноскомпрометованості хворого через нефротичний синдром та обов'язкову імунотропну терапію (глюкокортикостероїдами, цитостатичними агентами) сприяє тому, що типові ознаки хронічного гепатиту В у більшості пацієнтів з поєднаною патологією нирок і печінки відсутні. Супутнє інфікування в таких випадках діагностують шляхом серії додаткових витратних серологічних та вірусологічних обстежень, які призначають превентивно, частіше - за умови нетипового перебігу захворювання нирок (часті рецидиви або збереження активності нефротичного синдрому при тривалій терапії). При персистуючих формах гепатиту В (носійство HBV, інтегративна фаза хронічного гепатиту В), що встановлені на попередніх етапах спостереження хворих на гломерулонефрит, програма ведення дітей, хворих на гломерулонефрит, окрім стандартної імунотропної терапії включає препарати з гепатопротекторним ефектом. Однак, за умови загострення нефротичного синдрому або підвищення його активності хворі потребують повторного обов'язкового призначення глюкокортикостероїдів та цитостатичних препаратів, що в частині випадків провокує реплікацію HBV i перехід хронічного гепатиту В в прогресуючу форму, знову ж без типових клініколабораторних ознак, а за даними спеціальних серологічних та/чи вірусологічних обстежень. Такі пацієнти, не зважаючи на активність ниркової патології, потребують перегляду імуносупресії для зменшення гепатотоксичності (виключення необхідних для закріплення ремісії алкілуючих агентів, обмеження терміну застосування глюкокортикостероїдів) і додаткових противірусних заходів (специфічна терапія зеффіксом). Відтермінований діагноз прогресуючої форми хронічного гепатиту В збільшує вірогідність токсичного навантаження на органи детоксикації (в тому числі і печінку) як від стандартної імунотропної терапії нефротичного синдрому, так і від реплікації HBV, обмежує ефективність противірусної терапії. На сьогодні для вдосконалення діагностики, прогнозування розвитку та оптимізації на цій підставі лікування захворювань нирок являється важливим мати ще до початку призначення патогенетичної терапії об'єктивні критерії оцінки функціонального стану канальцевого апарата нефрону, бо саме від зсувів патологічних змін у цьому відділі нирки з подальшим втягненням у патологічний процес тубулоінтерстиціальної тканини здебільшого залежить розвиток нефросклеротичних змін та прогресування хвороби. Одним з напрямків діагностики патології нирок взагалі та гепаторенальної патології зокрема, на сучасному етапі є ензимодіагностика. Важливим є те, що визначення у сечі хворих дітей активності ферментів, що мають певні органоспецифічні щодо нирок властивості, забезпечує більш точну, надійну та об'єктивну, тобто більш інформативну, оцінку змін функціонального стану нефротелію тубулярного відділу нефрону під впливом патологічного процесу в нирках та в печінці. Відомий спосіб оцінки ефективності впливу імунотропної терапії на функціональний стан канальцевого нефротелію у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом (1), який полягає у визначенні активності лізосомного канальцевого ферменту β-галактозидази в сечі дітей після завершення курсу терапії, ефективність лікування оцінюють за кількісними величинами активності цього ферменту. Недоліками способу є визначення активності ферменту після (наприкінці) закінчення курсу лікування, без наявності супутнього HBV інфікування, формування груп хворих дітей тільки залежно від ефективності лікування. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є спосіб прогнозування ефективності терапії глюкокортикоїдами та цитостатиками у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом [2], який взято за прототип та включає визначення в сечі до початку програмного лікування активності лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил-β-Dглюкозамінідази, спосіб є інформативним щодо втягнення епітелію канальцевого відділу нефрону у патологічний процес, тому що ферменти лізосом розташовані переважно вздовж звивистих канальців та об'єктивно відбивають їх функціональний стан. 1 UA 103386 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Недоліками способу є визначення активності ферменту у хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом без наявності супутнього HBV інфікування, а також формування груп хворих дітей тільки залежно від ефективності лікування. В основу корисної моделі поставлена задача удосконалити спосіб прогнозування ризику розвитку реплікативної фази хронічного вірусного гепатиту В у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, які інфіковані вірусом гепатиту В, шляхом визначення у сечі хворих дітей до початку програмного лікування активності лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил-β-D-глюкозамінідази, що дасть можливість залежно від кількісних величин цього ферменту своєчасно прогнозувати вірогідність реплікації HBV y інфікованих дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, без клінічних проявів гепатиту на момент обстеження, виконати додаткове обстеження для її підтвердження і подальшої корекції лікувальної тактики з урахуванням поєднаної патології. Поставлена задача вирішується тим, що спосіб прогнозування ризику розвитку реплікативної фази хронічного вірусного гепатиту В у дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, які інфіковані вірусом гепатиту В, що включає визначення активності лізосомного канальцевого ферменту N-ацетил-β-D-глюкозамінідази до початку програмного лікування ниркової патології в сечі дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом, згідно з корисною моделлю, активність лізосомного канальцевого ферменту Nацетил-β-D-глюкозамінідази визначають у сечі дітей, хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом в стадії загострення, з підтвердженою на попередніх етапах спостереження персистуючою формою вірусного гепатиту В і відсутністю на момент обстеження типових клініко-лабораторних ознак активації інфекційного процесу, та при підвищенні його активності не більше 115,8 мкмоль/год./ммоль креатиніну, прогнозують вірогідне зростання відносного ризику реплікації вірусом гепатиту В в 12,8 разів на фоні терапії гломерулонефиту і переходу персистуючої форми хронічного гепатиту В в реплікативну фазу. Запропонований спосіб виконують наступним чином: в сечі дітей з загостренням хронічного гломерулонефриту з нефротичним синдромом, у яких на попередньому етапі спостереження діагностовано інфікування вірусом гепатиту В, однак на момент обстеження будь-яких стандартних ознак активації вірусної інфекції (реплікації) немає, до початку імунотропного лікування глюкокортикостероїдами досліджують активність ферменту N-ацетил-β-Dглюкозамінідази для чого в пробірку беруть 0,2 мл профільтрованої сечі, додають до них 0,3 мл 0,1 Μ цитратного буферу pH 4,15 та 0,2 мл субстрату, який включає 10 мМ розчину 4нітрофеніл-2-ацетамідо-2-дезокси-β-D-глюкопіранозиду у 0,1 Μцитратному буфері рН 4,15. Пробу інкубують 30 хвилин при 37° С, надалі ферментативну реакцію зупиняють додаванням 0,8 мл 0,1 Μ розчину вуглекислого натрію. Вимірюють оптичну щільність паранітрофенолу, що утворився внаслідок реакції, на фотоелектроколориметрі при 400 нм проти контрольної проби, у яку розчин субстрату вносять після припинення ферментативної реакції. Активність ферменту розраховують у мкмолях паранітрофенолу, який утворився протягом однієї години відповідно 1 ммоль креатиніну сечі (вміст останнього визначають за кольоровою реакцією Яффе з пікриновою кислотою). Похибка у двох паралельних визначеннях активності ферменту у сечі не перебільшувала ±3,9 %. Для полегшення сприйняття матеріалу надалі в роботі одиниці виміру активності ферменту (мкмоль/год./ммоль креатині ну) представлено як ОД. Апробація способу, що заявляється, проведена у відділі дитячої нефрології та у лабораторії біохімії ДУ "Інститут нефрології НАМН України" у 23 дітей віком від 2 до 16-ти років з діагнозом: гломерулонефрит, нефротичний синдром. На момент обстеження тривалість захворювання складала не менше 9-ти місяців, документовано активність патологічного процесу в нирках (набряки, гіпопротеїнемія, гіпер-альфа-2-глобулінемія, гіперхолестеринемія, протеїнурія), без порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації за Шварцем >90 мл/хв.), що підтверджувало необхідність призначення повторної терапії глюкокортикостероїдами. У всіх хворих на попередньому етапі спостереження було діагностовано хронічний гепатит В без лабораторних і клінічних ознак активності чи реплікації віруса (IgM HBcorAg і HBeAg не виявлено, ПЦР HBV сироватки від'ємна; виявлено HBsAg та IgG HBcorAg), однак повторного обстеження на маркери HBV хворі не проходили через відсутність змін, типових для прогресування гепатиту (жовтяниці, синдромів цитолізу, холестазу, гіпербілірубінемії). До початку імунотропної терапії у пацієнтів досліджено активність N-ацетил-β-D-глюкозамінідази в сечі, яка становила 124,1/92,7; 213,3 ОД (дані представлено як медіана/нижній квартиль; верхній квартиль). До контрольної групи було включено 25 практично здорових дітей відповідного віку, без патології нирок із швидкістю клубочкової фільтрації за Шварцем >90 мл/хв. - у них рівень активності ферменту був достовірно нижче (11,6/8,8; 13,3 ОД, MannWhitney Rank Test:p