Спосіб лікування аутоімунного тиреоідиту

МКВбА 61В 17/36 Спосіб лікування аутоімупного тиреоідиту Винахід відноситься до медицини» а саме до ендокринології, і може використовуватись для лікування хворих нааутоімунний тиреоїдит . На сьогодні відомий спосіб лікування аутоімунного тиреоїдиту шляхом мультифокального низькотемпературного впливу в деструктивному режимі на кукси щитовидної залози під час операції [1]. Однак широкому впровадженню даного методу заважають певні обмеження. Згідно з методологічними підходами, кріовплив проводиться безпосередньо на кукси часток щитовидної залози , тобто інтраопераційно. Сьогодні показання до хірургічного лікування аутоімунного тиреоїдиту досить вузькі, що і обмежує використання цього методу [2]. Задача винаходу - розробка способу лікування аутоімунного тиреоїдиту без попереднього оперативного втручання. Поставлена задача вирішується тим, що пропонується спосіб лікування аутоімунного тиреоїдиту шляхом локального дозованого кріовпливу на шкіру при температурі мінус 180 - 190 ° С одноразово на протязі однієї хвилини. Кріовплив проводиться автономним кріоінструментом з наконечниками діаметром 0,2-0,5 см. Температурний режим визначається температурою випарювання рідкого азоту, яким заповнюється кріоінструмент. Спосіб апробовано на 20 хворих, які тривалий час спостерігались у ендокринолога з приводу аутоімунного тиреоїдиту. Хворі - жінки віком від 22 до 56 років. Всі хворі приймали L- тироксин в дозі 50-150 мкг/добу на протязі 1-5 років. Клінічно та заданими УЗД (ультразвукове дослідження) у всіх них визначалося дифузне збільшення щитовидної залози від II до III ступеню, бугристість її поверхні та підвищення щільності тканини. Клінічно таза даними гормональних досліджень (табл.1) у 16 хворих був еутиреоїдний стан. Замісна терапія у них повністю компенсувала функцію щитовидної залози, хоча і мали місце скарги на деяку стомлюваність, сонливість, зниження працездатності. У 4 хворих клініко-гормональні дослідження виявили гіпотиреоз легкого ступеню, при цьому підвищення дози гормональних препаратів було неможливо через ускладнення з боку серцевосудинної системи. Аналіз результатів імунологічних досліджень виявив значні порушення з боку клітинного імунітету, а саме, зниження показників Тлімфоцитів-супресорів і, за рахунок цього, значне зростання імунорегуляторного індексу Тх ЛГС (співвідношення Т-лімфоцитів-хелперів до Тлімфоцитів-супресорів), що свідчить про активність аутоімунних процесів в організмі (табл. 2). Беспосередньо на активність аутоіиунних процесів у тканині щитовидної залози вказували індекси антитиреоїдних антитіл, які склали 0,36 ± 0,01 до мікросомального антигену та 0,35 ± 0,03 до тиреоглобуліну (табл.З). Всім хворих був проведений локальний дозований крІовплнв на шкіру по вищевказаній методиці. Пошкодження шкіри, яке відбулося внаслідок використання методу, загоїлось через 10-14 діб м'яким малопомітним рубцем без втручання лікаря. Обстеження, яке було проведено через місяць після кріовпливу, виявило, що самопочуття хворих покращало, зменшилась стомлюваність, підвищилась працездатність. Пальпаторно та за даними УЗД зменшились розміри та щільність щитовидної залози. Рівень тиреоїдних гормонів у сироватці крові зріс, при цьому у 2 хворих, у яких до лікування відзначався гіпотиреоз, він досягнув межі норми. Такою ж позитивною була і динаміка тнреотропного гормону (табл. 1). Аналіз показників клітинного імунітету виявив зростання до рівня здорових осіб показника Т-лімфоцитів-супресорів і нормалізацію імунорегуляторного індексу ТУГС (табл.2). Показники гуморального антитиреоїдного імунітету також покращались. Так, індекси антитіл до тиреоглобуліну склали 0,30 ± 0,01, а до мікросомального антигену 0,27 ± 0,01. Така позитивна динаміка спостерігалась і через 3 та 6 місяців після застосування методу. У двох хворих із явищами гіпотиреозу, незважаючи на покращання показників імунологічних досліджень (зниження індексів антитіл через 1 місяць до тиреоглобуліну та до мікросомального антигену, та стійка нормалізація у 1, 3 та 6 місяців показників Т-лімфоцитів-супресорів та імунорегуляторного індексу), досягти позитивної динаміки тнреоїдних гормонів у сироватці крові не вдалося. Очевидно, у них зниження функції щитовидної залози визначалося вже не процесами аутоімунної агресії до тиреоїдной тканини, а склеротичними процесами у ній. Таким чином, створений спосіб підвищує лікування АІТ за рахунок відновлення системи імунного нагляду в організмі та активації функціональної активності щитовидної залози . Приклад 1; Хвора К., 41 роки, іст.хвороби 38865 Була госпіталізована в клініку з діагнозом: Аутоімунняй тиреоїдит. Дифузне збільшення щитовидної залози II ступеню без порушення функції. Хвора скаржилась лише на підвищену стомлюваність та збільшення шиї, що викликало почуття дискомфорту. На протязі 4-х років спотерігалася у ендокринолога, лікувалася L - тироксином - 50 мкг/добу. Останнім часом у хворої було відмічено збільшення розмірів зобу зі до II ступеню. Клшічностан хворої еутиреоідний. Щитовидна залоза дифузно збільшена II ступеню, з щільність її значно підвищена, поверхня неоднорідна, бугриста. Гормональні показники були у межах норми (Т3-1,3 нмоль/л, Т4-95 нмоль/л, ТТГ-3,6 мед/л), але вивчення імунологічного статусу вказувало на активізацію аутоімунної агресії - індекс антитіл до тиреоглобуліну складав 0,45» а до мікросомального антигену - 0,37. Підвищений рівень аутоантитіл спостерігався на тлі негативних змін клітинного імунітету. Так, показник Т-лімфоцитів-супресорів був знижений до 8%, а Т-лімфоцитів-хелперів-збільшений до 48,0 %, за рахунок чого імунорегуляторний індекс (Т/Гс) склав 6,0, що майже у 2 рази більше, норми. Після обробки операційного поля розчином антисептику, на шкіру задньомедіальної поверхні правої гомілки хворої був проведений локальний дозований кріовплив за допомогою автономного кріоінструменту з діаметром наконечника 0,5 см при температурі -180 °С тривалістю 1 хвилина. Рана після кріовпливу загоїлась ніжним, малопомітним рухливим рубцем через 10 діб. Треба додати, що процес загоювання відбувався довільно, без втручання лікаря. Динамічне спостереження за хворою проводилося у строки 1, 3 та 6 місяців після кріоаплнву. Вже через місяць у неї спостерігалась позитивна динаміка перебігу аутоімунного тиреоїдиту. Стан пацієнтки залишався еутиреоїдним, але суб'єктино вона відзначила підвищення працездатності, загальне поліпшення самопочуття. Розміри щитовидної залози зменшились до І Б ступеню, тканина її стала м'якше . Гормональний статус залишався практично без змін, а імунологічні показники значно покращали індекси антитіл до тиреоглобуліну знизились до 0,27, а до мікросомального імунітету до 0,24. При цьому імунорегуляторний індекс Т/Гс знизився майже до норми - 3,1 , головним чином за рахунок збільшення до 17 % Т-лімфоцитівсупресорів. Такі позитивні зміни з боку клінічного та імунологічного статусів залишалися при обстеженні хворої через три та через шість місяців після кріогенного лікування. Приклад 2: Хвора Г., 55 років, іст. хвороби 39450. Була госпіталізована в клініку з діагнозом: Аутоімунний тиреоїдит, Дифузний зоб III ступеню. Гіпотиреоз легкого ступеню. Спостерігалася з приводу аутоімунного тиреоїдиту більше 10 років, приймала тиреоїдин. У останній рік з'явилися скарги на збільшення розмірів щитовидної залози, значну стомлюваність, сонливість, набрягчність обличчя, огрубіння голосу, сухість шкіри. Збільшити дозу тиреоїдину над ОД/добу не вдавалося через ускладнення з боку серцево-судинної системи. При об'єктивному дослідженні у хворої визначалася психічна загальмованість, набрячність обличчя, сухість шкіри, повільний пульс 55-60 ударів за хвилину. Щитовидна залоза дифузно збільшена III ступеню, дуже щільна з неоднорідною бугристою поверхнею. Вихідний гориональний фон вказував на зниження функції щитовидної залози (ТТГ- 7,4 мед/л, Т- 0,8 нмоль/л ТА- 54,0 нмоль/л ). Показники гуморального антитиреоїдного імунітету були підвищені - індекси антитіл до тиреоглобуліну склали 0,45, а до мікросомального антигену 0,39. З боку клітинного імунітету звертав на себе увагу низький рівень Т • лімфоцитивсупресорів - 10 %, високий рівень Т-лімфоцітш-хелперів - 54 % та збільшення імунорегуляторного індексу до 5,4. Після обробки операційного поля розчином антисептику на шкіру задньомедіальної поверхні правої гомілки хворої був проведений локальний дозований кріовплив за допомогою автономного кріоінструменту з діаметром наконечника 0,5 см при температурі -180 °С тривалістю 1 хвилина. Рана після кріовпливу загоїлась ніжним, малопомітним рухливим рубцем через 10 діб. Треба додати, що процес загоювання відбувався довільно, без втручання лікаря. Подальше динамічне спостереження проводилося через 1, 3 та 6 місяців після кріовпливу. Вже через 1 місяць були відзначені позитивні зміни. Хвора стала більш активна, значно зменшилися набряки, прискорився до 72-78 уд. за хвилину пульс. Розміри щитовидної залози зменшилися до II ступеню, тканина її стала більш м'якою. Такі зміни свідчили про активізацію функції щитовидної залози, що підтвердилося при вивчені показників гормонального статусу (ТТГ- 5,5 мед/л , Т3- 1,1 нмоль/л , Т4- 69,0 нмоль/л ). Імунологічні дослідження вказували на пригнічення активності антитиреоїдного гуморального аутоімунітету та нормалізацію клітинного імунітету. Так, індекси антитіл до тиреоглобуліну знизилися до 0,31, а до мікросомального антигену - до 0,25. Вивчення клітинного імунітету показало підвищення рівня Т-лімфоцитівсупресорів до 18,0 % і за рахунок цього нормалізацію імунорегуляторного індексу до 2,9. При обстеженні хворої через 3 та 6 місяців після кріовпливу погіршення як клінічного стану, так і гормональних та імунологічних показників не відзначено. Табл. 1 - Показники гормонального тиреоїдного стану у хворих на АГГ у різні строки після застосування локального дозованого індукційного кріовпливу. Строк нагляду та кількість Показники гормонального тиреоїдного стану 1. вихідн. 108,б0±3, 63 обстежених ттг X ± Sx 2. 7 дн п=20 5,00±0,30 X ± 3,40*0,23 0,001 Тз 4. 3 міс X ± Sx Р2-4 х ± sx Р2-5 5. 6 міс п=20 X ± !€ -1-4 1,24±0,024 1,13±0,067 0,1 3. 1 міс 11=20 Ф 82,Э0±4,88 0,1 2,30±0,27 < 0,001 1,90±0,055 < 0,001 3,00±0,25 1,66±0,02 < 0,001 < 0,001 117,00±3,60 < 0,1 1,30±0,11 < 0,001 1,70±0,01 < 0,001 12б,50±3,13 < 0,001 Примітка. P — достовірність різниць груп, що зрівнюються Табл. 2 - Показники клітинного імунітету у хворих, на АГГ у різні строки після застосування локального дозованого індукційного кріовлливу. Група, строк нагляду Стат. показник Відношення Т-лімфоцияи, відносна кількість, % Т-ХЄЛПЄр1Б ДО Т-супресорів 2,8510,19 X 1 SK 61,8011,41 49,8011,23 10,0010,36 36,2010,92 4,93+0,12 0,1 < 0,01 < 0,001 < 0,001 X 1 5Х 66,9010,92 53,2011,04 15,60+0,30 33,50±0,90 3,4110,086 0,1 > 0,1 < OrOOl < 0,01 < 0,01 60,4011,78 < 0,05 4 3,4 0+1,66 < 0,001 15,6010,55 < 0,05 28,40±1,41 0,1 > 0,1 > 0,1 > 0,1 X 1 5* > 0,1 63,4011,90 < 0,01 46,2011,78 < 0,001 13,8010,61 < 0,001 34,40+1,10 < 0,01 3,3510,12 0,1 > 0,1 < 0,001 0,1 57,1011,35 < 0,1 39,60+1,16 0,1 31,5011,47 < 0,001 2,3910,08 Рь* < 0,001 0,1 < 0,02 < 0,05 Рг-б п=20 25,5112,00 Рг-£ 4. 1 міс. 17,4212,70 Рд-s П=*20 49,51+2,70 < 0,001 3. 7 дн. 70,90+2,20 Рг-э 2. Висхідн. п=20 Xi S » Pi-э Здорові донори тх р« 1. тзаГ < 0,02 < 0,001 < 0,001 < 0,01 0,1 > 0,1 х ± sx 0,300±0,008 0,270±0,009 Р2-4 > 0,1 < 0,001 х ± sx 0,170±0,003 0,200±0,004 Р2-5 < 0,001 < 0,001 х ± sx 0,240±0,005 0,200±0,006 Р2-€ < 0,001 < 0,001 4. 5. б. 1 міс. 3 міс. 6 мі с п=20 п=20 п=20 п=20 Примітка. Р — достовірність різниць груп, що зрівнюються до МС 0,360±0,002 Використана література. 1. Пат. 17493 А Україна, МКИбА61В17/36. Спосіб лікування аутоімунного іиреоїдшу / Ю.Караченцев, І.Гопкалова, В.Натаров, І.Лях; Український НДІ фармакотерапа ендокринних захворювань (ИА). — №95083944; Заявлено 28.08.95; Опубл. 06.05.97; Приоритет 23.01.93, №3769-ХІІ. 2Рафибеков Д.С, Калинин А.П. Аутоиммунный тиреоидит / Под ред. X.С.Березова. - Бишкек: Изд-во Кыргызской гос. мед. академии. - 1996. -158 с.