Похідні 3-арил-2-(діарилгідроксиметил)-4-оксо-3,4-дигідрохіназоліну, які виявляють протисудомну активність

Похідні 3-арил-2-(діарилгідроксиметил)-4оксо-3,4-дигідрохіназоліну загальної формули: 2 3 49889 течі, лейкопенію тощо. Завданням корисної моделі є розширення арсеналу протисудомних засобів для покращення якості протисудомної терапії. Поставлене завдання вирішується шляхом створення в якості протисудомних засобів похідних 3-арил-2-(діарилгідроксиметил)-4-оксо-3,4дигідрохіназоліну загальної формули: R O N R' N HO R' де R=о-МеОR'=Н- або n-МеСполуки, які заявляються, синтезовані шляхом взаємодії 3-арил-2-карбетокси-4-оксо-3,4дигідрохіназолінів з арилмагнійгалогенідами. Цільові продукти представляють собою білі кристалічні речовини, розчинні у диметилсульфоксиді (ДМСО), диметилформаміді (ДМФА), нерозчинні у воді, етанолі та гексані. Будова одержаних сполук підтверджена за допомогою елементного аналізу, ЯМР-1Н-спектроскопії. Авторами вперше було виявлено протисудомну дію похідних 3-арил-2-(діаридгідроксиметил)-4оксо-3,4-дигідрохіназоліну в експериментах на мишах із моделлю судом, викликаних тіосемікарбазидом. Протисудомні властивості похідних 3-арил-2(діарилгідроксиметил)-4-оксо-3,4-дигідрохіназоліну не відомі з джерел літератури. Корисна модель ілюструється наступними прикладами: Приклад 1. Одержання варіанту заявленої сполуки 3-(о-метоксіфеніл)-2(дифенілгідроксиметил)-4-оксо-3,4дигідрохіназоліну (сполука І) при R=H та R=о-МеО. 2,92г (0,01 моль) 3-(о-метоксіфеніл)-2карбетокси-4-оксо-3,4-дигідрохіназоліну розчиняли у тетрагідрофурані та по краплям додавали до розчину чотирикратну кількість фенілмагнійброміду. Перемішували протягом години, гідролізували реакційну суміш насиченим розчином амонію хлориду, відокремлювали органічний шар та відганяли розчинник. Осад (сполука 1) перекристалізовували із етанолу. Вихід 3,69г (85%). Т.пл. 145°С. Спектр ЯМР-1Н, , м.д.: 3,20с (3Н, ОМе), 6,50д (1H, Аr), 6,60м (2Н, Аr), 6,70 д (1Н, Аr), 7,20-7,30м (11Н, Аr, ОН), 7,50м (2Н, 6-СН, 8-СН), 7,70т (1Н, 7СН), 8,20д (1Н, 5-СН). Знайдено, %: С 77,40; Н 5,11; N 6,46. Вирахувано, % : С 77,39; Н 5,11; N 6,45. C28H22N2O3. Приклад 2. Одержання варіанту заявленої сполуки 3-(о-метоксіфеніл)-2-(ди(-nметилфеніл)гідроксиметил)-4-оксо-3,4дигідрохіназоліну (сполука II) при R=Н та R=n-Ме-. 2,92г (0,01 моль) 3-(о-метоксіфеніл)-2карбоетокси-4-оксо-3,4-дигідрохіназоліну розчиня 4 ли у тетрагідрофурані та по краплям додавали до розчину чотирикратну кількість nтолуілмагнійброміду. Перемішували протягом години, гідролізували реакційну суміш насиченим розчином амонію хлориду, відокремлювали органічний шар та відганяли розчинник. Осад (сполука 1) перекристалізовували із етанолу. Вихід 3.93г (85%). Т. пл. 175°С. Спектр ЯМР 1Н, , м.д.: 2.20с (6Н, СН3), 3.20с (3Н, ОМе), 6.50д (1Н, Аr), 6.60д (1Н, Аr), 6.70д (1Н, Аr), 7.20м (5Н, Аr, ОН), 7.3м (4Н, Аr), 7.50м (2Н, 6СН, 8-СН), 7.70т (1Н, 7-СН), 8.20д (1Н, 5-СН). Знайдено, %: С 77.88; Н 5.68; N 6.05. C30H26N2O3. Вирахувано, % : С 77.89; Н 5.68; N6.06. Приклад 3. Вивчення протисудомної дії 3-(ометоксіфеніл)-2-(дифенілгідроксиметил)-4-оксо3,4-дигідрохіназоліну (сполука І) і 3-(ометоксіфеніл)-2-(ди(-nметилфеніл)гідроксиметил)-4-оксо-3,4дигідрохіназоліну (сполука II) проводили у співставленні з препаратом порівняння депакіном на білих мишах самцях масою 10-15г на моделі судом, яку відтворювали введенням тіосемікарбазиду підшкірно в дозі 25мг/кг [5]. Для визначення протисудомної активності сполук І і II вводили внутрішньоочеревинно у вигляді суспензії із твіном-80 у дозі 100мг/кг за 1520хв. до введення тіосемікарбазиду. Препаратом порівняння обрано депакін [6] (Sanofi, Франція). Він містить вальпроат натрію, який інгібує руйнування та стимулює синтез ГАМК. Тому обрання цього препарату відповідає ГАМК-негативному механізму експериментальних судом. Депакін уводили внутрішньо-шлунково у дозі 150мг/кг також за 15-20хв. до введення тіосемікарбазиду. Контрольні миші отримували відповідну кількість води для ін'єкцій. Лабораторних тварин розподілили на 5 груп. Перша група - контрольна патологія для похідних 3-арил-2-(діарилгідроксиметил)-4-оксо-3,4дигідрохіназоліну (судомний синдром): 7 тварин, що отримували підшкірно розчин тіосемікарбазиду в дозі 25мг/кг; друга група - 7 тварин, що отримували перед уведенням тіосемікарбазиду сполуку І в дозі 100мг/кг внутрішньоочеревинно; третя група - 7 мишей, що отримували перед уведенням тіосемікарбазиду сполуку II у дозі 100мг/кг внутрішньоочеревинно; четверта група - контрольна патологія для депакіну (судомний синдром): 9 тварин, що отримували підшкірно розчин тіосемікарбазиду в дозі 25мг/кг; п'яту групу склали 6 мишей, яким уводили депакін у дозі 150мг/кг внутрішньошлунково і через 15-20хв. - тіосемікарбазид дозі 0,1мг/кг підшкірно. В якості показників протисудомної дії обрано латентний період першого клонічного судомного нападу, тяжкість судом у балах [7], кількість клонічних і тонічних судом на 1 мишу, кількість тварин із клонічними та тонічними судомами, тривалість життя після введення тіосемікарбазиду (час загибелі), а також летальність у %. У разі обліку результатів у вигляді середня±стандартна помилка статистичну достовірність міжгрупових відміннос 5 49889 тей розраховували за критерієм t Стьюдента, у разі реєстрації результатів в альтернативній формі (наявність або відсутність певної ознаки) - за 6 кутовим перетворенням Фішера. Результати дослідження наведені у таблиці 1. Таблиця 1 Вивчення протисудомної активності заявлених сполук Показник Латентний період клоніко-тонічних судом, хв. Тяжкість судом, бали Кількість клонічних і тонічних судом на 1 мишу Кількість тварин h клонічними судомами, % Кількість тварин із тонічними судомами, % Час загибелі, хв. Летальність, % Похідні 3-арил-2-(діарилгідроксиметил)Депакін, 150 мг/кг 4-оксо-3,4-дигідрохіназоліну, 100 мг/кг Контроль Сполука І Сполука II Контроль(n=9) Дослід(n=6) (n=8) (n=7) (n=7) 56,5±4,4 90,0±13,2* 80,4±6,6** 64,5±3,3 57,8±2,8 6,00±0 5,71±0,29 5,42±0,30 6,00±0 5,31±0,28* 2,5±0,57 3,29±0,81 2,86±0,99 3,80±0,47 2,33±0,42* 8/8 100 8/8 100 73,6±8,4 8/8 100 8/8 100 87,5 6/7 138±24,1* 8/8 100 8/8 100 87,5 6/7 98,9±16,7# 6/7 87,5 9/9 100 9/9 100 99,2±14,1 9/9 100 6/6 100 6/6 100 79,8±7,2 6/6 100 Примітки. У числівнику - кількість тварин із наявністю ознаки, у знаменнику - загальна кількість тварин у групі; * - відмінності вірогідні відносно контрольної патології (р 0,05); ** - відмінності вірогідні відносно контрольної патології (р 0,01). Наведено значення для 6 тварин, що загинули, без урахування миші, яка вижила. З результатів дослідження, наведених у таблиці 1, видно, що введення тіосемікарбазиду в дозі 25мг/кг мишам контрольної групи в середньому через 56,5хв спричинило початок клонічних та тонічних судомних нападів, які спостерігались у всіх мишей та закінчувались загибеллю усіх тварин. У середньому на 1 мишу було зареєстровано 2,5 клонічних та тонічних нападів, тяжкість яких складала 6,0 балів. Середній час загибелі тварин з моменту введення судомної отрути становив 73,6 хв. У групі тварин, які отримували сполуку 1, спостерігалось достовірне збільшення латентного періоду судомних нападів у середньому в 1,59 рази та часу життя в 1,88 рази у порівнянні з аналогічним показником у групі контрольної патології. Спостерігалася тенденція до зменшення тяжкості судом. У групі тварин, які отримували сполуку II, спостерігалось достовірне збільшення латентного періоду судомних нападів у середньому в 1,42 рази. Час життя також збільшився - в 1,34 рази (без урахування тварини, яка вижила), тяжкість судом зменшилась. Показник летальності на 12,5% нижче за аналогічний показник в групі контрольної патології (1 тварина з 7 вижила). Введення тіосемікарбазиду четвертій групі тварин (контрольна патологія для депакіну) через в середньому 64,5хв. призвело до розвитку в усіх тварин тонічних та клонічних судомних нападів середньою тяжкістю 6,0 балів. Середній час загибелі тварин з моменту введення конвульсанту становив 99,2хв. Профілактичне введення депакіну мишам четвертої групи не привело до достовірного збільшення тривалості латентного періоду судомних нападів та часу загибелі тварин. Референспрепарат лише вірогідно зменшив тяжкість судом (з 6,0±0 до 5,31±0,28, р