Пептид фактора fviii та його застосування для індукції толерантності у хворих гемофілією

Реферат: Винахід належить до 15-мерного пептиду фактора VIII, який складається з наступних послідовностей, вибраних з групи: PRCLTRYYSSFVNME, VEDNIMVTFRNQASR, DNIMVTFRNQASRPY, IMVTFRNQASRPYSF, MVTFRNQASRPYSFY, KSDPRCLTRYYSSFV, SDPRCLTRYYSSFVN, DPRCLTRYYSSFVNM, RCLTRYYSSFVNMER, CLTRYYSSFVNMERD, PPIIARYIRLHPTHY, PIIARYIRLHPTHYS. Винахід також належить до композиції, що містить множину зазначених пептидів, застосування пептиду для виготовлення лікарського засобу для супресії або запобігання утворенню інгібуючих антитіл відносно фактора VIII in vivo, способу лікування гемофілії у пацієнта. UA 101003 C2 (12) UA 101003 C2 UA 101003 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Галузь, до якої належить винахід Даний винахід стосується пептиду. Зокрема, винахід стосується пептидів, одержаних з фактора VIII (FVIII). Ці пептиди можуть бути використані для зменшення або запобігання утворенню інгібуючих антитіл до фактора VIII, наприклад, при лікуванні гемофілії А і набутої гемофілії. Передумови до створення винаходу Гемофілія Гемофілія належить до групи спадкових захворювань крові, яка включає гемофілію А, гемофілію В (хвороба Крістмаса) і хвороба Віллебранда. При гемофілії здатність крові до згортання значно знижується внаслідок часткової або повної відсутності необхідних факторів згортання, що в результаті призводить до збільшення часу кровотечі. Гемофілія А являє собою недостатність фактора згортання VIII, тоді як гемофілія В являє собою недостатність фактора згортання IX. При обох захворюваннях, дефектний ген виявлений на X хромосомі, тому захворювання є X-зчепленим. Гемофілія А зустрічається в п'ять разів частіше, ніж гемофілія В. Гемофілія являє собою хронічне спадкове захворювання, яким хворіють особи жіночої статі як носії, і особи чоловічої статі, які успадковують це захворювання. Приблизно третина нових діагнозів не має сімейного анамнезу. Майбуть, це поширено в усьому світі і зустрічається у всіх расових групах. Приблизно 6000 чоловік страждають гемофілією в Об„єднаному Королівстві. У людей, які хворіють гемофілією, кровотеча продовжується протягом тривалого періоду часу після травми. Зовнішні пошкодження, такі як порізи і подряпини зазвичай не створюють серйозних проблем: найчастіше можна зупинити кровотечу шляхом притискання і закриття ураженої зони (наприклад, пластирем). Головною проблемою є внутрішня кровотеча в суглоби, м'язи і м'які тканини, яка може виникати несподівано. Внутрішня кровотеча, така як геморагія в головний мозок, дуже важко піддається лікуванню і може бути смертельною. Повторний крововилив в суглоби спричиняє гострий біль і може бути причиною артритів і/або тривалого пошкодження суглоба, що призводить до інвалідності. Лікування гемофілії зазвичай проводять шляхом заміщення дефіцитного фактора згортання. При легкій або помірній гемофілії ін'єкції можна робити під час кровотечі (лікування на вимогу). Однак, при важкій гемофілії регулярні профілактичні ін'єкції роблять для того, щоб сприяти згортанню крові і звести до мінімуму імовірність тривалого пошкодження суглоба. Потенційно серйозним ускладненням замісної терапії факторами згортання для гемофілії А є поява антитіл, які нейтралізують прокоагуляційну функцію фактора VIII. Інгібітори фактора VIII з'являються приблизно у 25% хворих важкою гемофілією А. Оскільки у пацієнтів з природженою гемофілією А може бути генетична недостатність FVIII, синтез інгібіторів є алоімунною реакцією на чужорідний білок, що вводиться для профілактики або лікування епізодів кровотечі. Т-клітини CD4+ відіграють центральну роль в імунній відповіді на FVIII. Після захоплення антигенпрезентуючими клітинами (APC), FVIII зазнає протеолітичне руйнування на пептидні фрагменти (Reding et al (2006) Haemophilia 12(supp 6) 30-36). Ці пептиди потім презентуються на поверхні APC спільно з молекулами MHC II класу. Потім цей комплекс розпізнається Тклітинним рецептором CD4+ клітин, специфічним у відношенні FVIII. У присутності відповідних костимулюючих сигналів, це розпізнавання зрештою призводить синтез антитіл В-клітинами, що направляється CD4+клітинами. Частота випадків утворення інгібіторів початково підвищується з кількістю лікувальних заходів, що проводяться фактором VIII, але виходить на плато після 50-100 днів впливу. Утворення інгібітора найбільш властиве при важкій гемофілії, ніж при помірному або легкому захворюванні, і деякі молекулярні дефекти, найбільш явні значні делеції і нонсенс мутації в легкому ланцюзі фактора VIII, майбуть, сприяють утворенню інгібіторів. Такі параметри, як концентрація, тип (очищений або рекомбінантний) заміщуючого фактора і історія лікування також впливають на імовірність продукції антитіл. Лікування пацієнтів з гемофілією інгібіторами є існуючою складною задачею. Індукція імунологічної толерантності (ІІТ) за допомогою методики десенсибілізації є успішною у деяких пацієнтів з алоантитілами проти фактора VIII. Цей терапевтичний підхід вимагає безперервного впливу фактор-замісної терапії, тому являє собою довгострокову стратегію. Хоча ІІТ може бути успішною, значна частина (близько 30%) пацієнтів не відповідають на ІІТ. Найменш імовірним є те, що пацієнти з високими титрами інгібіторів будуть реагувати на лікування. Іншим значним супроводжуючим чинником є вік, в якому починають використовувати 1 UA 101003 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 ІІТ, спостерігається значне зниження результативності, коли пацієнт віком старше 20 років (Hay et al (2005) Seminars in Thrombosis and Hemostasis 32:15-21). У тих випадках, коли лікування ІІТ не має успіху, інгібітор в основному зберігається протягом життя, і тому такі пацієнти зазвичай мають високу реактивність, необхідне лікування епізодів кровотечі препаратами в обхід FVIII, такими як концентрати активованого протромбінового комплексу (FEIBA™), і рекомбінантного активованого FVII. Однак, застосування таких препаратів пов'язане з побічними ефектами, такими як дисеміноване внутрішньовенне зсідання, гострий інфаркт міокарда, легенева емболія і тромбоз (Acharya and DiMichele (2006) Best Practice & Research Clinical Haematology 19:51-66). Імуносупресивна терапія іноді застосовується у пацієнтів, які не відповідають на ІІТ. Лікування включає введення імуносупресивних лікарських засобів, таких як циклофосфамід, преднізон, азатіоприн і циклоспорин, які неспецифічно направлені на імунну систему. Це лікування може викликати побічні ефекти, пов'язані із загальною імуносупресією. Знову з'являється інтерес до селективного виснаження В-клітин з використанням Rituximab™, гуманізованого моноклонального антитіла до CD20 антигену В-клітин. Однак, інфузійні реакції, сироваткова реакція і опортуністичні інфекції зустрічалися у деяких дітей, яких лікували цим лікарським засобом (DiMichele (2007) J Thromb Haemost 5:143-50). Набута гемофілія Набута гемофілія є рідкісним автоімунним захворюванням, яким хворіють від 1 до 4 людей на мільйон. В цьому стані, у пацієнтів, що народилися без гемофілії, утворюються антитіла проти одного з фактора згортання, такого як фактор VIII. Вважається, що вагітність і автоімунні захворювання, такі як ревматоїдний артрит і злоякісне захворювання, можуть підвищувати ризик розвитку набутої гемофілії. Хоч і існують відмінності, що лежать в основі імунологічних механізмів, які призводять до їх утворення, клінічні вияви інгібіторів FVIII, що утворюються у відповідь на замісну терапію фактором згортання, і що утворилися при набутій гемофілії, є схожими. Процент смертності пацієнтів з набутою гемофілією за оцінками наближається до 25%, частково внаслідок об'єднання набутих інгібіторів з важкими ускладненнями кровотечі. Лікарський вплив на набуті інгібітори аутоантитіла оснований, передусім, на необхідності контролювати або запобігати гострим геморрагічним ускладненням, які часто загрожують життю і здоров'ю і, повторно, усунути аутоантитіла для відновлення нормального згортання. Деякі кровотечі пов'язані з низьким титром аутоантитільних інгібіторів (