Спосіб лікування хворих на артеріальну гіпертензію з інсулінорезистентністю

Спосіб лікування хворих на артеріальну гіпертензію з інсулінорезистентністю, який полягає Винахід відноситься до медицини, зокрема до розділу серцево-судинних захворювань, а саме до способу вибору раціонального лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з інсулінорезистентністю Відомо, ЩО у 25% хворих на АГ в популяції наявний синдром інсулінорезистентності, який об'єднує наступні метаболічні порушення інсулінорезистентність, пперінсулінемія, зниження толерантності до глюкози, дисліпідемія і абдомінальне ожиріння Вперше G М Reaven (1988) назвав це клініко-патофізіолопчне поєднання "синдромом X" [1], пізніше N Kaplan (1989) "смертельним квартетом" [2], оскільки така комбінація сприяє більш важкому перебігу цих захворювань і збільшенню інвалідності та смертності населення в популяціях [3, 4, 5] В той же час, залишаються нерозробленими підходи до диференційованого лікування хворих на АГ з синдромом інсулінорезистентності Для лікування хворих на АГ з інсулінорезистентністю використовуються антиппертензивні засоби першої лінії [6, 7], які покращують чутливість тканин до інсуліну, мають ренопротекторну дію, поліпшую"ть ЛІПІДНИЙ профіль крові або є метаболічне нейтральні у поєднанні із цукрознижуючими препаратами (сульфаніламіди, бігуаніди) та статинами і/або фібратами [8, 9] З іншого боку, найбільш поширені антиппертензивні засоби першої лінії - діуретики та бетаадреноблокатори сприяють посиленню периферійної резистентності тканин до інсуліну [10, II] Тому при застосуванні цих препаратів необхідно у призначенні антиппертензивних засобів, який відрізняється тим, що перед початком лікування у хворих на АГ з ожирінням і дисліпідемією проводиться пероральний тест на толерантність до глюкози з паралельним визначенням вмісту імунореактивного інсуліну в крові із наступним призначенням шпбітора АПФ еналаприлу в дозі 20-40мг/добу упродовж 12 МІСЯЦІВ І більше одночасно призначати засоби, які зменшують інсулінорезистентність, а це ускладнює лікувальну схему Щодо антагоністів кальцію тривалої дії, то вони не впливають на рівень глюкози в крові та утилізацію останньої периферійними тканинами [12, 13] Альфаі-адреноблокатори крім потужної антиппертензивної дії володіють здатністю зменшувати інсулінорезистентність Разом з тим, вони мають низку небажаних ефектів пустуральна ортостатична гіпотензія, запаморочення, тахікардія, гастроінтестинальні розлади, при тривалому вживанні затримка натрію і води, збільшення маси тіла [14, 15] Антагоністи рецепторів до анпотензину-ІІ, зокрема, дозартан також зменшують інсулінорезистентність [16], але антиппертензивна ефективність антагоністів рецепторів анпотензину-ІІ є меншою, ніж інгібіторів АПФ [17] Відомо, ЩО еналаприл зменшує інсулінорезистентність та покращує утилізацію глюкози периферійними тканинами [18, 19] Серед усіх антиппертензивних засобів інгібітори АПФ володіють найменшою КІЛЬКІСТЮ побічних ефектів та найкращою переносимістю, є відносно недорогими і ефективними препаратами, внаслідок чого найбільш широко застосовуються для лікування АГ [10, 20] Проте, клінічна ефективність тривалого застосування інгібіторів АПФ і, зокрема, еналаприлу у хворих на АГ з інсулінорезистентністю залишається невивченою Отже, недоліками всіх попередніх лікувальних схем є багатокомпонентність, посилення інсуліно CO 1^ Ю Ю 57573 резистентності або частий розвиток побічних дій препаратів Для усунення вказаних недоліків нами пропонується використання антиппертензивного препарату першої лінії з групи інгібіторів анпотензинперетворюючого фермента (АПФ) еналаприлу в дозі 20-40мг/добу упродовж 12 МІСЯЦІВ І більше Більш близьким по суті та досягненню ефекту лікування є короткотривале 2-х тижненве застосування шпбітора АПФ (цилазаприлу) у хворих на есенціальну гіпертензію з інсулінорезистентністю [21]- прототип До недоліків прототипа відноситься трудоємкість методів контроля, використання дороговартісної апаратури та реактивів і практичне застосування рекомендованого "клемп-тесту" для верифікації синдрому інсулінорезистентності Суть винаходу пропонується всім хворим на АГ з ожирінням і дисліпідемією проводити пероральний тест на толерантність до глюкози з паралельним визначенням вмісту імунореактивного інсуліну в крові із послідуючим призначенням шпбітора АПФ еналаприлу в дозі 20-40мг/добу упродовж 12 МІСЯЦІВ і більше В основу винаходу поставлено задачу підвищення ефективності лікування АГ у хворих з інсулінорезистентністю шляхом верифікації синдрому інсулінорезистентності за допомогою перорального тесту на толерантність до глюкози з паралельним визначенням вмісту імунореактивного інсуліну в крові із послідуючим призначенням шпбітора АПФ еналаприлу в дозі 20-40мг/добу упродовж 12 МІСЯЦІВ і більше На об'єкті досліджень - 82 хворих (27 - чоловіки, 55 - жінки) на АГ 1 - 1 стадії, середній вік 11 1 (62,4±7,9) років, було проведено вивчення клінічної ефективності застосування еналаприлу малеата вітчизняного виробництва (еналаприл, ВАТ "Фармацевтична фірма "Здоров'я", М Харків) в дозі 20-40мг/добу упродовж 1 року Всі пацієнти були розподілені на дві КЛІНІЧНІ групи І група (основна) - 50 хворих на АГ з інсулінорезистентністю, II група (порівняння) - 32 хворих на АГ без інсулінорезистентності Контрольну групу референтних нормативних показників склали ЗО практично здорових осіб, серед них 20 середнього і 10 - похилого віку Крім загалЬНОКЛІНІЧНИХ методів дослідження проводили добовий моніторинг артеріального тиску (ДМАТ) за допомогою апаратів ЕВРМ ("Innomed", Угор) та АВРМ-02 ("Meditech", Угор) з використанням комп'ютерних програм INNOBASE 1,2 і ABPMBASE - 1,32 Для оцінки стану кардюгемодинаміки проводили двомірну ехокардюграфію (ЕхоКГ, апарати "Shimadzu-500", Яп та "Sonoase-48000", Кор) за стандартною методикою Виділяли наступні типи геометрії лівого шлуночка (ЛШ) нормальну, концентричне ремоделювання (КРЛШ), концентричну гіпертрофію (КГЛШ) і ексцентричну гіпертрофію (ЕГЛШ) за A Ganau et al (1992) Оцінювали зміни ЛІПІДНОГО профілю крові за загальновизнаною методикою за допомогою методу імунобюхімічного аналізу на бюхроматичному спектрофотометрі Stat-Fax 1904 Plus (HIM ) Проводили пероральний тест на толерантність до глюкози (ТТГ) проводили з паралельним визначенням концентрації у крові імунореактивного інсуліну (ІРІ, мкОд/мл) Вміст ГЛЮКОЗИ В крові визначали уніфікованим глюкозооксидазним методом Вміст ІРІ у венозній крові натщесерце ("ІРІ-1") та через 2 години після прийому глюкози ("ІРІ-2") визначали радюімунним методом за допомогою стандартних наборів Інституту біохімії АН Білоруси "РиоИНС-ПГ-125 І" (Мін ) 3 метою непрямої оцінки інсулінорезистентності розраховували відношення глюкоза/інсулін за F Саго (1991) ВІДПОВІДНО натщесерце та після навантаження глюкозою Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою пакету комп'ютерних програм Statistica for Windows ("StatSoft", США) Обстеження хворих проводили на початку дослідження та через 1 рік лікування із застосуванням еналаприлу Клінічну ефективність лікування оцінювали за допомогою головних критеріїв по 5-ти бальній шкалі 0 - відсутня (відсутність змін AT), 1 - низька (зниження AT менше як на 10% від вихідного рівня), 2 - помірна (зниження AT на 10-20%), 3 - висока (зниження AT на 21-25%), 4 - дуже висока (зниження AT більше як на 25%) При проведенні ТТГ (табл 1) у 23 (28,05%) серед обстежених хворих виявлено пперінсулінемію натщесерце і після ТТГ з рівнями "ІРІ-1" та "ІРІ-2" вищими за їх вміст в контрольній групі - ВІДПОВІДНО у 2,7 та 3,1 рази (р