Спосіб визначення засвоєння живильної суміші в хронічному експерименті in vivo

Спосіб визначення засвоєння організмом живильної суміші в хронічному експерименті in vivo, що здійснюється шляхом виміру концентрації ЇЇ компонентів при всмоктуванні в досліджуваній ділянці кишки, який відрізняється тим, що на кишку накладають два або більше анастомозів за принципом „кінець у бік", утворюючи „живі фістули", через які після заживления рани здійснюють доступ до нормально функціонуючої кишки досліджуваної тварини та проводять якісну та кількісну оцінку складу суміші в умовах максимально наближених до фізіологічних, за різницею концентрацій її компонентів на вході та на виході досліджуваної ділянки кишки за одиницю часу кожні 5 хвилин протягом однієї' години двічі на тиждень кілька місяців і за зменшенням концентрації компонентів суміші на виході з ділянки порівняно з концентрацією на вході визначають засвоєння живильної суміші. Корисна модель відноситься до області медицини, а саме до експериментальної гастроентерології і може бути застосована для оцінки адекватності живильних сумішей та їх придатності в дієтології Відомий спосіб дослідження харчування у сільськогосподарських тварин [1], який полягає в тому, що у тварини розтинають кишку на відрізки, у кінці кожного з них встромлюють фістули, які з'єднують за допомогою гумових трубок, утворюючи таким чином зовнішні анастомози. Недоліком зазначеного способу є нефізіологічність його через використання для дослідження штучних трубок, які виконують роль анастомозів, чим знижується вірогідність результатів дослідження Відомий також спосіб визначення протеолітичної активності в тонкій кишці [2], який полягає в тому, що у мишей, яких забивали витяжінням шийного відділу хребта, вилучали тонку кишку, ділили її на 4 рівні частини і від кінця кожної з них брали для дослідження по сегменту масою 80160г, які спочатку відмивали, а потім інкубували цей відмив для визначення протеолітичної активності. Недоліком цього способу є використання методу дослідження in vitro, що знижує вірогідність результатів у порівнянні з методами досліджень на цілісному організмі in vivo. Найбільш близьким до запропонованого технічного рішення є спосіб визначення придатності харчових сумішей для ентерального харчування [3], який полягає в тому, що дві фістули тимчасово ізольованої петлі кишки гумовими трубками з'єднують з лійками, що сполучені з посудинами для харчової суміші на вході та на виході петлі, на обох кінцях її підтримують рівний і постійний тиск, далі фіксують час засвоєння і визначають об'єм суміші, що залишилась. Вказаний спосіб має ряд недоліків: - оцінка інтенсивності всмоктування компонентів сумішей проводиться у тимчасово ізольованій кишковій петлі, що є нефізіологічним через затискання кишки, яке може спричинити її некроз, а також через вилучення цієї петлі з нормального процесу травлення та всмоктування внаслідок її ізоляції, - на вході та виході з кишкової' петлі штучно підтримують постійний тиск, що також є нефізіологічним, так як природна кишка постійно змінює тиск внаслідок перистальтики; - в експерименті використовують гумові трубки, які контактують з харчовою сумішшю та слизовою оболонкою кишки, що впливає на результати досліджень. Внаслідок цих недоліків вказаний спосіб не дозволяє одержати вірогідні результати. ю ю