Спосіб одержання солей пептиду, їх застосування та фармацевтична композиція, яка містить солі пептиду

Винахід стосується нового способу одержання солей пептиду, зокрема, важкорозчинних солей пептиду, та їх застосування для одержання медикаментів. Крім того, винахід стосується фармацевтичних композицій, які містять принаймні одну сіль пептиду, яку одержують згідно з винаходом, а також їх одержання. У міжнародній патентній заявці № РСТ/ЕР94/03904 описано одержання важкорозчинного пептиду шляхом перетворення водного розчину кислої солі оцтовокислим розчином основного пептиду з осадженням важкорозчинної кислотно-адитивної солі пептиду. Описано, наприклад одержання антагоніста LHRH цетрорелікс ембонату. Предметом даного винаходу є новий спосіб одержання солей пептиду, який відрізняється тим, що кислотноадитивну сіль основного пептиду (вихідну сіль пептиду) (1) перетворюють у присутності підходящого розріджувача змішаним іонообмінником або сумішшю кислих або основних іонообмінників з утворенням вільного основного пептиду, відразу після цього іонообмінник відокремлюють, а потім вільний основний пептид перетворюють неорганічною або органічною кислотою з утворенням потрібної кислотно-адитивної солі пептиду (кінцевої солі пептиду) (2) і відразу після цього розріджувач видаляють. Вираз "основний пептид" означає полі(амінокислоти), також у розумінні часткової структури у межах більшої загальної структури, які мають основні амінокислоти, такі як аргінін, піридилаланін чи лізин, або N-кінець пептиду чи просто принаймні одну основну групу. Оптимальними пептидами є антагоністи LHRH Antide, А-75998, Ganirelix, Nal-Glu-антагоніст, Cetrorelix, Teverelix (Antarelix ®) а також антагоністи згідно з патентами США 5,942,493 та DE 19911771.3, на зміст яких авторами робиться посилання. Іншими пептидами є Abarelix, Azaline В, Detirelix, Ramorelix (Stoeckemann and Sandow, J. Cancer Res. Clin. Oncol. 1993, 119, 457) та RS-68439. Структуру зазначених пептидів описано в роботах: Behre et al., GnRH antagonists: an overview, Proceedings of the 2 nd World Conference on Ovulation induction, The Parthenon Publishing Group Ltd.; Kutscher et al., Angew. Chem. 1997, 109, 2240. Як продукти виділення кислотно-адитивних солей пептидів застосовуються насамперед легкорозчинні солі, такі як ацетати, гідрохлориди, сульфати. Згідно зі способом винаходу, вихідну сіль пептиду повністю або частково розчиняють у розріджувачі або суспендують у ньому. Відразу після цього додають розріджувач. Розчинники та розріджувачі можуть бути однаковими або різними. Як розчинники або розріджувачі придатними є, наприклад: вода, етанол, метанол, пропанол, ізопропанол, бутанол, ацетон, диметилкетон, метилетилкетон, диметилацетамід, диметилформамід, N-метилпіролідон, ацетонітрил, пентан, гексан, гептан та їх суміші. Перевагу віддають етанолові, ізопропанолу або ацетону. Оптимальним також є вміст вологи від 1 до 60%, краще - від 5 до 50%. До розчину або суспензії вихідної солі пептиду додають змішаний іонообмінник, тобто суміш кислого та основного іонообмінників. Як іонообмінник придатним є, наприклад, Amberbte®. Кількість іонообмінника залежить від числа основних груп пептиду. Кількість визначають шляхом додавання до збереження незмінного рівня pH. Наприклад, для 1г Cetrorelix потрібно 10г Amberlite MB-3. Значення pH основних розчинів при одержанні основ установлюють залежно від застосовуваної солі активної речовини, зокрема, у разі солей пептиду з амінокислотами, що реагують з основами, особливо у разі солей антагоністів LHRH (наприклад Cetrorelix, D-63153, Abarelix, Ganirelix, Ramorelix, які, наприклад можуть існувати у формі ацетату), залежно від застосовуваної активної речовини, на рівні від 7,5 до 13. Температура не повинна перевищувати 25-30°С, щоб уникнути розпаду пептиду. Тривалість реакції для одержання вільної основи зазвичай не перевищує кількох хвилин, наприклад 20хв у разі цетрорелікс ацетату. Вона може бути й більшою, наприклад, близько 1год у разі цетрорелікс ембонату. По досягненні незмінного значення pH реакцію припиняють, оскільки можуть утворитися, наприклад, продукти розпаду через основність розчинів. Відразу після цього іонообмінник видаляють з реакційної суміші. Видалення здійснюють шляхом відсіювання, відфільтровування, центрифугування або колонкової фільтрації. Прозорий або дещо каламутний розчин вільної пептидної основи, який є нестійким, якомога швидше перетворюють за допомогою кислоти з утворенням потрібної кислотно-адитивної солі. Додають кислоту у вигляді твердої речовини або у розчині чи суспензії. Так само здійснюють і додавання розчину вільної пептидної основи до кислоти. Тривалість реакції становить від кількох хвилин до кількох годин. Наприклад, для утворення цетрорелікс ембонату тривалість реакції становить 1,5год. Відразу після цього реакційний розчин, який зазвичай є прозорим, фільтрують для стерилізації. Відразу після цього розчинник видаляють з одержанням чистої солі пептиду. В альтернативному варіанті перед видаленням розчинника до розчину додають допоміжні речовини, додатки або носії. Додавання допоміжних речовин здійснюють у вигляді твердої речовини перед фільтруванням для стерилізації або після фільтрування для стерилізації у вигляді фільтрованого для стерилізації розчину. Придатними допоміжними речовинами є, наприклад, маніт, сорбіт, ксиліт, розчинний крохмаль. Згідно з винаходом, додають відповідну кислоту для одержання таких солей: ацетат, адипат, аскорбат, альгінат, бензоат, бензолсульфонат, бромід, карбонат, цитрат, хлорид, дибутилфосфат, дигідроцитрат, діоктилфосфат, дигексадецилфосфат, фумарат, глюконат, глюкуронат, глутамат, гідрокарбонат, гідротартрат, гідрохлорид, гідроцитрат, йодид, лактат, альфа-ліпоєва кислота, малат, малеат, малонат, памоат (ембонат), пальмітан, фосфат, саліцилат, стеарат, сукцинат, сульфат, тартрат, танат, олеат, октилфосфат. Винахід пояснюється за допомогою нижчеподаного прикладу, який не обмежує його обсягу. Приклад 1: 46,47г D-20761 порціями додавали до 1193г води і розчиняли при перемішуванні (= розчин 1). Розчин 1 відразу після цього при перемішуванні розріджували 3261г 96% етанолу (= розчин 2). Розчин 2 після розрідження фільтрували крізь скловолоконний фільтр для попереднього очищення і фільтрат при перемішуванні змішували з 390г Amberlite МВ3 (змішаний іонообмінник із сильнокислих катіонів та аніонообмінників) (= суміш 1). 316,8г маніту розчиняють при перемішуванні у 1267г води (= розчин 3). Через 15хв перемішування вимірювали значення pH розчину суміші 1, а ще через 5 хвилин перемішування знову вимірювали значення pH. Розчин відразу після досягнення значення pH12,5 відокремлюють від Amberlite МВ3 (= розчин 4) крізь сито з дрібними отворами. 4162г розчину 4 при перемішуванні змішували з 5,34г ембонової кислоти. Цю суміш енергійно перемішували ще 1,5год і злегка каламутний розчин відразу після цього фільтрували крізь скловолоконний фільтр для попереднього очищення. Цей розчин мав pH8,4 (= розчин 5). Значення pH вимірювали за допомогою заточеного електрода та в'язкого рідкого електроліту. Значення pH були лише відносними значеннями, оскільки виміряні розчини або суспензії містили етанол, а отже, виявляли явно вищі значення. 3333г розчину 5 фільтрували у підтримуваному при кімнатній температурі реакційному апараті за стерильних умов і 528г розчину 3 при перемішуванні фільтрували для стерилізації до підтримуваного при кімнатній температурі розчину 5 (= розчин 6). Розчин 6 нагрівали до 40°С і відразу після цього суміш етанолу/води відганяли у вакуумі до