Ліофілізована композиція терапевтичного пептидного антитіла

Реферат: Винахід стосується ліофілізованої композиції терапевтичного пептидного антитіла, яка містить гістидиновий буфер, наповнювач манітол, стабілізатор сахарозу, поверхнево-активну речовину полісорбат-20, і де зазначене антитіло містить людський Fc-TMP. UA 116080 C2 (12) UA 116080 C2 UA 116080 C2 5 10 15 20 Загалом винахід стосується композицій препаратів ліофілізованого терапевтичного пептидного антитіла та способів одержання ліофілізованої композиції, що містить терапевтичне пептидне антитіло. Рекомбінантні білки являють собою клас терапевтичних агентів, що інтенсивно досліджуються. Такі види рекомбінантної терапії викликали прогрес у розробці препаратів білка та модифікації хімічної структури. Було встановлено, що модифікації можуть захищати терапевтичні білки, головним чином, через блокування їх контакту з протеолітичними ферментами. Модифікації білка можуть також збільшувати стабільність терапевтичного білка, тривалість знаходження в кровообігу та біологічну активність. Оглядова стаття, що описує модифікацію білка та злиття білків, - Francis (1992), Focus on Growth Factors 3:4-10 (Mediscript, London), яка, таким чином, включена шляхом посилання. Одна з придатних модифікацій являє собою комбінацію поліпептиду з "Fc" доменом антитіла. Антитіла містять дві функціонально незалежні частини, варіабельний домен, відомий як "Fab", який зв'язується з антигеном, та константний домен, відомий як "Fc", який пов'язують з такими ефекторними функціями, як активація комплементу та атака фагоцитарних клітин. Fc має довгий період напіввиведення з сироватки, тоді як Fab є недовговічним. Capon et al. (1989), Nature 337: 525-31. Див. також, наприклад, Патент США № 5,428,130. Разом з терапевтичним пептидним антитілом або білком, домен Fc може забезпечити довший період напіввиведення або об'єднати такі функції, як зв'язування з рецептором Fc, зв'язування з протеїном А, фіксація комплементу і, можливо, навіть проникнення крізь плаценту. В таблиці 1 підсумоване застосування злиття Fc з терапевтичними білками, відомими в даній галузі. Таблиця 1 Злиття Fc з терапевтичними білками Форма Fc IgG1 Учасник злиття N-кінець CD30-L Мишачий Fcγ2a IL-10 IgG1 IgG, IgA, IgM або IgE (за виключенням першого домену) IgG1 Рецептор пухлинного некротичного фактора (TNF) TNF рецептор Терапевтичне застосування Хвороба Ходжкіна; апластична лімфома; Тклітинна лейкемія Протизапальний; відторгнення трансплантату Септичний шок Запалення, аутоімунні розлади N-кінець IL-2 IgG1 С-кінець OPG IgG1 N-кінець лептину Протираковий, противірусний Остеоартрит; щільність кісток Проти ожиріння IgCY1 людини 30 СНІД IgG1, IgG3 25 Рецептор CD4 CTLA-4 Аутоімунні розлади Посилання Патент США № 5,480,981 Zheng et al. (1995), J. Immunol. 154: 5590-600 Fisher et al. (1996). N. Engl. J. Med. 334: 1697-1702; Van Zee, K. et al. (1996). J. Immunol. 156: 2221-30 Патент США № 5,808,029, виданий 15 вересня 1998 p. Capon et al. (1989). Nature 337: 525-31 Harvill et al. (1995). Immunotech. 1: 95-105 WO 97/23614, опублікований 3 липня 1997 p. PCT/US 97/23183, поданий 11 грудня 1997 р. Linslev(1991). J. Exp. Med. 174:561-9 Кон'югований поліетиленгліколь ("ПЕГ") або злиті білки і пептиди також вивчалися щодо їх застосування у фармацевтичних препаратах, на штучних імплантатах та інших напрямках застосування, де біологічна сумісність є важливою. Було запропоновано різноманітні похідні сполуки ПЕГ, які містять активний компонент, який дозволяє ПЕГ приєднатися до фармацевтичних препаратів та імплантатів, а також до молекул і поверхонь взагалі. Наприклад, було запропоновано похідні сполуки ПЕГ для приєднання ПЕГ до поверхонь з метою контролювання зволоження, статичного накопичення та прикріплення інших типів молекул до поверхні, зокрема білків або залишків білка. 1 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 В інших дослідженнях було продемонстровано, що приєднання ПЕГ ("ПЕГилювання") є бажаним при подоланні перешкод, з якими стикаються в клінічному застосуванні біологічно активних молекул. У публікації РСТ № WO 92/16221, наприклад, зазначено, що багато потенційно терапевтичних білків мають короткий період напіввиведення з сироватки крові. ПЕГилювання знижує швидкість кліренсу з кровотоку, збільшуючи фактичну молекулярну масу молекули. До певного розміру, швидкість гломерулярної фільтрації білків є зворотно пропорційною до розміру білка. Здатність ПЕГилювання до зменшення кліренсу, таким чином, є загалом не функцією того, скільки груп ПЕГ приєднано до білка, а функцією загальної молекулярної маси кон'югованого білка. Зниження кліренсу може привести до збільшення ефективності у порівнянні з не-ПЕГильованим матеріалом. Див., наприклад Conforti et al., Pharm. Research Commun. vol. 19, pg. 287 (1987) та Katre et., Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. vol. 84, pg. 1487 (1987). Крім того, ПЕГилювання може зменшити агрегацію білка (Suzuki et al., Biochem. Biophys. Acta vol. 788, pg. 248 (1984)), змінити імуногенність білка (Abuchowski et al., J. Biol. Chem. vol. 252 pg. 3582 (1977)) і збільшити розчинність білка, як описано, наприклад, в публікації РСТ № WO 92/16221. Загалом, взаємодія ліганду білка з його рецептором часто має місце на відносно великій поверхні взаємодії. Однак, як продемонстровано у випадку людського гормону росту, зв'язаного з його рецептором, тільки декілька ключових залишків при взаємодії фактично забезпечують більшу частину енергії зв'язування. Clackson, Т. et al., Science 267:383-386 (1995). Дане спостереження і той факт, що більша частина ліганду білка, що залишається, служить тільки для того, щоб показати епітопи зв'язування в правильній топології, робить можливим пошук активних лігандів набагато меншого розміру. Таким чином, молекули тільки довжини "пептиду", як визначається в даному описі, можуть зв'язуватись з білком рецептора певного великого ліганду білка. Такі пептиди можуть імітувати біологічну активність великого ліганду білка ("агоністи пептиду") або, через конкурентне зв'язування, інгібувати біологічну активність великого ліганду білка ("антагоністи пептиду"). Бібліотеки баз даних пептиду з'явилися як потужний спосіб ідентифікації таких пептидних агоністів та антагоністів. Див., наприклад, Scott et al. (1990), Science 249: 386; Devlin et al. (1990), Science 249: 404; патент США № 5,223,409, виданий 29 червня 1993 p.; патент США № 5,733,731, виданий 31 березня 1998 p.; патент США № 5,498,530, виданий 12 березня 1996 p.; патент США № 5,432,018, виданий 11 липня 1995 p.; патент США № 5,338,665, виданий 16 серпня 1994 p.; патент США № 5,922,545, виданий 13 липня 1999 p.; WO 96/40987, опублікована 19 грудня 1996 р.; та WO 98/15833, опублікована 16 квітня 1998 p., кожний з яких включений шляхом посилання. У таких бібліотеках випадкові послідовності пептиду показані злиттям з білками оболонки волоконного фага. Звичайно, показані пептиди елююються афінним чином у порівнянні з іммобілізованим антитілом позаклітинного домену рецептора. Фаги, що зберігаються, можуть бути збагачені наступними кругами афінного очищення та повторного розповсюдження, і пептиди з найкращим зв'язуванням розташовуються у порядку для ідентифікації ключових залишків в межах однієї або більше структурно споріднених родин пептидів. Див., наприклад, Cwirla et al. (1997), Science 276: 1696-9, де було чітко ідентифіковано дві родини. Послідовності пептиду можуть також демонструвати, які залишки можуть бути безпечно замінені скануванням аланіну або мутагенезом на рівні ДНК. Бібліотеки мутагенезу можуть створюватися і піддаватися скринінгу для подальшої оптимізації послідовності кращих за зв'язуванням речовин. Lowman (1997), Ann. Rev. Biophys. Biomol. Struct. 26: 401-24. Інші способи конкурують з базами даних в дослідженні пептидів. Бібліотека пептидів може зливатися з карбоксикінцем шелачного репресора і експресуватися в Е. соlі. Інший спосіб на базі Е. соlі дозволяє показ на зовнішній мембрані клітини за допомогою злиття з пептидогліканзв'язаним ліпопротеїном (PAL). Цей та подібні способи загалом мають назву "показ Е. соІi". Інший біологічний підхід до скринінгу розчинних сумішей пептидів застосовує дріжджі для експресії та секреції. Див. Smith et al. (1993), Моl. Pharmacol. 43: 741-8. Спосіб Сміта та інш., а також споріднені способи мають назву "скринінгу на базі дріжджів". В іншому способі трансляцію випадкової РНК зупиняють до вивільнення з рибосоми, що приводить до бібліотеки поліпептидів, до яких все ще приєднана відповідна РНК. Даний та подібні способи загалом мають назву "показ рибосоми". Інші способи використовують хімічний зв'язок пептидів з РНК; див., наприклад, Roberts & Szostak (1997), Proc. Natl. Acad. Sci. США, 94: 12297-303. Цей та подібні способи загалом мають назву "скринінг РНК-пептиду." Було розроблено хімічно одержані бібліотеки пептидів, в яких пептиди іммобілізовані на стабільних, небіологічних матеріалах, таких як стрижні поліетилену або проникні для розчинника смоли. Інша хімічно одержана бібліотека пептидів використовує фотолітографію з метою сканування пептидів, 2 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 іммобілізованих на предметному склі. Цей та подібні способи загалом мають назву "хімічний скринінг пептидів". Хімічний скринінг пептидів може забезпечувати перевагу, оскільки він дозволяє застосовувати D-амінокислоти та інші неприродні аналоги, а також не-пептидні елементи. Як біологічний, так і хімічний способи розглянуто у Wells & Lowman (1992), Curr. Opin. Biotechnol. 3: 355-62. У разі відомих біологічно активних пептидів може здійснюватися раціональний дизайн лігандів пептиду із сприятливими терапевтичними властивостями. У такому підході вносяться поетапні зміни до послідовності пептиду і визначається вплив заміни на біологічну активність або прогнозовані біофізичні властивості пептиду (наприклад, структуру розчину). Ці методи загалом мають назву "раціонального дизайну". У одній з таких технік виготовляються серії пептидів, в яких один залишок за один раз замінюється на аланін. Дана техніка загалом має назву "доріжка аланіну "або'сканування аланіну." Якщо два залишки (суміжні або розташовані на відстані) замінені, це має назву "подвійна доріжка аланіну". Одержані заміни амінокислот можуть застосовуватися окремо або в комбінації з метою отримання нового пептиду, що має сприятливі терапевтичні властивості. Структурний аналіз взаємодії білка з білком може також використовуватись для того, щоб запропонувати пептиди, які імітують активність зв'язування великих лігандів білка. У такому аналізі кристалічна структура може свідчити про ідентичність і відносну орієнтацію критичних осадів великого білкового ліганду, на базі якого пептид може бути розробленим. Див., наприклад, Takasaki et al. (1997), Nature Biotech. 15: 1266-70. Описаний та подібні способи мають назву "структурний аналіз білка". Ці аналітичні способи можуть також використовуватись для виявлення взаємодії між білком рецептора та пептидами, вибраними за допомогою показу фага, що може забезпечити подальшу модифікацію пептидів з метою збільшення спорідненості зв'язування. Таким чином, пептидні міметики будь-якого білка можуть бути ідентифіковані за допомогою застосування показу фага та інших способів, як було згадано вище. Вказані способи також застосовують для побудови карти епітопу, для ідентифікації критичних для взаємодії білка з білком амінокислот, і як керівництво для відкриття нових терапевтичних агентів. Наприклад, Cortese et al. (1996), Curr. Opin. Biotech. 7: 616-21. Бібліотеки пептиду на цей час використовують частіше за все в імунологічних дослідженнях, таких як побудова карти епітопу. Kreeger (1996), The Scientist 10(13): 19-20. Особливий інтерес представляє застосування бібліотек пептидів та інших методів у відкритті фармакологічно активних пептидів. Цілий ряд таких пептидів, ідентифікованих в даній області, наведено в таблиці 2. Пептиди описані в наведених публікаціях, кожна з яких включена шляхом посилання. Фармакологічна активність пептидів описана, і в багатьох випадках за нею наведено відповідний скорочений запис в круглих дужках. Деякі з цих пептидів модифіковані (наприклад, з метою формування димерів С-кінця з поперечними зв'язками). Як правило, бібліотеки пептидів пройшли скринінг щодо зв'язування з рецептором для фармакологічно активного білка (наприклад, рецептор ЕРО). Як мінімум у одному випадку (CTLA4), бібліотека пептидів пройшла скринінг щодо зв'язування з моноклональним антитілом. Таблиця 2 Фармакологічно активні пептиди Форма пептиду Партнер зв'язування/ Фармакологічна Білок, що представактивність 1 ляє інтерес Дисульфідзв'яза- Рецептор ЕРО ЕРО-міметична ний інтрапептид Димер С-кінця з поперечними зв'язками Рецептор ЕРО ЕРО-міметична 3 Посилання Wrighton et al. (1996), Science 273: 458-63: патент США № 5,773,569, виданий 30 червня 1998 р. Wriqhton et al. Livnah et al. (1996), Science 273: 464-71: Wrighton et al. (1997), Nature Biotechnologv 15: 1261-5; міжнародна заявка на патент WO 96/40772, опублікована 19 грудня 1996 p. UA 116080 C2 Продовження Таблиці 2 Лінійний Рецептор ЕРО ЕРО-міметична Лінійний с-МрІ ТРО-міметична Димер С-кінця з поперечними зв’язками Дисульфідзв’язаний димер с-МрІ ТРО-міметична Стимуляція гемопоезу («G-CSF-міметична») Алкілензв’язаний димер G-CSF-міметична Лінійний Рецептор IL-1 Запальні та аутоімунні захворювання («антагоніст IL-1» або «ІL-1rа-міметик») Лінійний Тімічний фактор сироватки (Facteur thymique serique, FTS) CTLA4 Mab Стимуляція лімфоцитів (“FTS-міметична») Рецептор TNF-α Антагоніст TNF-α Лінійний TNF-α рецептор Антагоніст TNF-α Дисульфідзв’язаний інтрапептид C3b Інгібує активацію комплементу; аутоімунні захворювання («С3bантагоніст») Дисульфідзв’язаний інтрапептид Екзоциклічний СТLА4-міметична 4 Naranda et al. (1999), Proc. Natl. Acad. Sci. USA, 96: 7569-74; WO 99/47151, опублікована 23 вересня 1999 p. Cwirla et al.(1997) Science 276: 1696-9: патент США № 5,869,451, виданий 9 лютого 1999 p.; патент США № 5,932,946, виданий 3 серпня 1999 p. Cwirla et al. (1997), Science 276: 1696-9 Paukovits et al. (1984), Hoope-Sevlers Z. Phvsiol. Chem. 365: 303-11; Laerum et al. (1988), Exd. Hemat. 16: 274-80 Bhatnagar et al. (1996), J. Med. Chem. 39: 3814-9; Cuthbertson et al. (1997). J. Med. Chem. 40: 2876-82; King et al. (1991), Exp. Hematol. 19:481: King et al. (1995), Blood 86 (Suppl. 1): 309a Патент США № 5,608,035; Патент США № 5,786,331; Патент США № 5,880,096; Yanofsky et al. (1996), Proc. Natl. Acad. Sci. 93: 7381-6; Akeson et al. (1996), J. Biol. Chem. 271:30517-23: Wiekzorek et al. (1997), Pol. J. Pharmacol. 49: 107-17; Yanofsky (1996), PNAs, 93:7381-7386 Inagaki-Ohara et al. (1996). Cellular Immunol. 171: 30-40: Yoshida(1984), Int. J. Immunopharmacol, 6:141-6 Fukumoto et al. (1998), Nature Biotech.16: 267-70 Takasaki et al. (1997), Nature Biotech. 15:1266-70; WO 98/53842, опублікована 3 грудня 1998 p. Chirinos-Rojas(1998), J. Imm., 5621-5626 Sahu et al. (1996), J. Immunol. 157: 884-91: Morikis et al. (1998), Protein Sci. 7: 619-27 UA 116080 C2 Продовження Таблиці 2 Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Вінкулін Процес адгезії клітини – Adey et al. (1997), Biochem. ріст клітини, J. 324: 523-8 диференціація, загоєння поранень, метастаз пухлини («зв’язування з вінкуліном») Білок зв’язування C4 Антитромбозний Linse et al. (1997), J. Biol. (C4BP) Chem. 272: 14658-65 Рецептор урокінази Процеси, пов’язані з Goodson et al. (1994), Proc. взаємодією урокінази з її Natl. Acad. Sci. 91: 7129-33; рецептором (наприклад, міжнародна заявка WO вторгнення пухлинних 97/35969, опублікована 2 клітин, ангіогенез і жовтня 1997 р. метастаз); («антагоніст UKR») Mdm2, Hdm2 Інгібує інактивацію р53 Picksley et al. (1994), опосередкованого Mdm2 Oncoqene 9: 2523-9: Bottger або hdm2; et al. (1997) J. Моl. Віоl. 269: протипухлинний 744-56: Bottger et al. (1996), («антагоніст Mdm/hdm») Oncoqene 13: 2141-7 WAF1 p21 Протипухлинний, імітує Ball et al. (1997), Curr. Biol. WAF1 активність p21 7: 71-80 ФарнезілПротираковий, Gibbs et al. (1994), Cell трансфераза профілактика активації 77:175-178 онкогена ras Ефекторний домен Протираковий, Moodie et al. (1994), Trends Ras інгібування біологічної Genet 10: 44-48 Rodriguez et функції онкогена ras al. (1994). Nature 370:527532 Домени SH2/SH3 Протираковий, Pawson et al (1993), Curr. інгібування росту пухлини Biol. 3:434-432 Yuetal. активованими (1994), Cell 76:933-945; тирозинкіназами; Rickles et al. (1994). EMBO лікування SH3J. 13: 5598-5604; Sparks et опосередкованих al. (1994), J. Biol. Chem. 269: («антагоніст SH3») 23853-6; Sparks et al. (1996), патологічних станів Proc. Natl. Acad. Sci. 93: 1540-4; патент США №5,886,150, виданий 23 березня 1999 p.; патент США № 5,888,763, виданий 30 березня 1999 р. lNK4 p16 Протипухлинний, імітує Fahraeus et al. (1996), Curr. активність р16; Biol. 6:84-91 наприклад, інгібування комплексу циклін D-Cdk («p16-міметичний») Src, Lyn Інгібує активацію тучних Stauffer et al. (1997), клітин, ІgЕ-пов’язані Biochem. 36: 9388-94 стани, тип І надмірної чутливості («антагоніст тучних клітин») 5 UA 116080 C2 Продовження Таблиці 2 Лінійний Протеаза тучних клітин Лінійний Антиген ядра HBV (HbcAg) Лінійний селектини Лінійний, циклізований кальмодулін Лінійний, циклізований Інтегрини Циклічний, лінійний Фібронектин і компоненти позаклітинного матриксу Т-клітин і макрофагів Соматостатин і кортистатин Лінійний Лінійний Бактеріальний ліпополісахарид Лінійний або циклічний, зокрема, Dамінокислоти Пардаксин, мелітин Лікування запальних розладів, опосередкованих вивільненням триптази-6 («інгібітори протеази тучних клітин») Лікування інфекцій, спричинених вірусом гепатит В (HBV) вірусних інфекцій («анти-HBV») Адгезія нейтрофілів; запальні захворювання («антагоніст елективну») Міжнародна заявка WO 98/33812, опублікована 6 серпня 1998 p. Лікування або запобігання виникненню пухлин, що виробляють гормон, акромегалія, гігантизм, деменція, виразка шлунка, ріст пухлини, інгібує секрецію гормону, модуляція сну або нервової активності Антибіотик; септичний шок; розлади, які модулюються САР37 Антипатогенний Європейська патентна заявка 0 911 393, опублікована 28 квітня 1999 р. Dyson & Muray (1995), Proc. Natl. Acad. Sci. 92:2194-8 Martens et al. (1995), J. Biol. Chem. 270: 21129-36; Європейська заявка на патент ЕР 0 714 912, опублікована 5 червня 1996 р. Антагоніст кальмодуліну Pierce et al. (1995), Molec. Diversity 1: 259-65; Dedman et al. (1993). J. Biol. Chem. 268: 23025-30; Adey & Kay (1996), Gene 169: 133-4 Виникнення пухлин; Міжнародні заявки WO лікування станів, 95/14714, опублікована 1 пов’язаних з інтегринчервня 1995 p.; WO опосередкованими 97/08203, опублікована 6 клітинними явищами, березня 1997 p.; WO зокрема агрегація 98/10795, опублікована 19 тромбоцитів, тромбоз, березня, 1998 p.; WO загоєння поранень, 99/24462, опублікована 20 остеопороз, відновлення травня 1999 p.; Kraft et al. тканин, ангіогенез (1999), J. Biol. Chem. 274: (наприклад, для 1979-1985 лікування раку), та інвазія пухлини («інтегринзв’язування») Лікування запальних та WO 98/09985, опублікована аутоімунних станів 12 березня 1998 p. 6 патент США № 5,877,151, виданий 2 березня 1999 р. WO 97/31019, опублікована 28 серпня 1997 р. UA 116080 C2 Продовження Таблиці 2 Лінійний, циклічний VIР Лінійний CTL Лінійний THF-гамма-2 Лінійний Амілін Лінійний Адреномедулін Циклічний, лінійний VEGF Циклічний ММР Фрагмент HGH Ехістатин Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Аутоантитіло системного червоного вовчаку GD1alpha Імпотенція, нейродегенеративні розлади Онкологічні захворювання Антиангіогенний; рак, ревматоїдний артрит, діабетична ретинопатія, псоріаз («антагоніст VEGF») Запалення і аутоімунні розлади; ріст пухлини («Інгібітор ММР») Лікування ожиріння Інгібує агрегацію тромбоцитів Системний червоний вовчак Пригнічення метастазів пухлини Антифосфоліпідн і Ендотеліальна активація антитіла бета-2клітини, глікопротеїн-І (β2GPI) антифосфоліпідний синдром, тромбоемболічні явища, тромбоцитопенія і рецидивна втрата ембріона Ланцюг бетаДіабет рецептора Т-клітин Антипроліферативний, противірусний Антиішемічний, зростання звільнення гормону Антиангіогенний Агоніст апоптоза; лікування розладів пов’язаних з Т-клітинами (наприклад, аутоімунні захворювання, вірусна інфекція, лейкемія Тклітин, лімфома Т-клітин) МНС клас II Лікування аутоімунних захворювань Андроген R, р75, Проапоптотичний, MJD, DCC, хантингтін придатний для лікування онкологічних захворювань 7 WO 97/40070, опублікована 30 жовтня 1997 р. ЕР 0 770 624, опублікований 2 травня 1997 р. Burnstein (1988), Biochem., 27:4066-71. Cooper (1987), Proc. Natl. Acad. Sci., 84:8628-32. Kitamura(1993), BBRC, 192:553-60 Fairbrother(1998), Biochem., 37:17754-17764. Koivunen (1999), Nature Biotech., 17:768-774. Патент США № 5,869,452 Gan(1988). J. Biol. Chem., 263:19827-32 WO 96/30057, опублікована 3 жовтня 1996 p. Ishikawa et al. (1998), FEBS Lett. 441 (1): 20-4 Blank et al. (1999), Proc. Natl. Acad. Sci. USA 96: 5164-8 WO 96/11214, опублікована 18 квітня 1996 p. WO 00/01402, опублікована 13 січня 2000 p. WO 99/62539, опублікована 9 грудня 1999 p. WO 99/61476, опублікована 2 грудня 1999 р. WO 99/38526, опублікована 5 серпня 1999 р. патент США № 5,880,103, виданий 9 березня 1999 p. WO 99/45944, опублікована 16 вересня 1999 р. UA 116080 C2 Продовження Таблиці 2 Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Лінійний Фактор фон Інгібує взаємодії фактора WO 97/41220, опублікована Віллебранда; фактор VIII; антикоагулянти 29 квітня 1997 р. VIII Лентивірус LLP1 Протимікробний засіб Патент США № 5,945,507, виданий 31 серпня 1999 р. Пептид індукції Розлади сну Graf (1986), Peptides 7:1165 дельта-сну С-реактивний білок Запалення і онкологічні Ваrnа (1994), Cancer (CRP) захворювання Immunol. Immunother. 38:38(1994). Активуючі сперму Безплідність Suzuki (1992), Соmр. пептиди Biochem. Phvsiol. 102B:679 Ангіотензіни Гемопоетичні фактори Lundergan (1999), J. при гематоцитопенічних Periodontal Res. 34(4):223станах внаслідок 228 онкологічних захворювань, СНІДу, тощо ВІЛ-1 gp41 Проти СНІДу Chan (1998), Cell 93:681-684 РKС Інгібує ресорбцію кісток Moonga (1998), Exp. Phvsiol. 83:717-725 Дефензини (HNP-1,- Протимікробний засіб Harvig (1994), Methods Enz. 2,-3,-4) 236:160-172. HER2/neu p185 , C-еrbВ-2 AHNP-міметичний/ Park (2000), Nat. Biotechnol. протипухлинний 18:194-198 Gp130 Антагоніст IL-6 WO 99/60013, опублікована 25 листопада 1999 p. Колаген, інша Аутоімунні захворювання WO 99/50282, опублікована сполучна тканина, 7 жовтня 1999 p. хрящ, пов'язані з артритом білки Білок оболонки ВІЛ-1 Лікування неврологічних WO 99/51254, опублікована дегенеративних 14 жовтня 1999 p. захворювань IL-2 Аутоімунні розлади WO 00/04048, опублікована (наприклад, відторгнення 27 січня, 2000; WO трансплантата, 00/11028, опублікована 2 ревматоїдний артрит) березня 2000 р. 1 Білки, перелік яких наведено в даному стовпчику, можуть бути зв'язані з супутнім пептидом (наприклад, рецептором ЕРО, рецептором IL-1) або імітуватися супутнім пептидом. Наведені посилання для кожного пояснюють, чи молекула є зв'язаною, чи імітована пептидами. 5 10 15 Пептиди, ідентифіковані скринінгом бібліотеки пептидів, розглядалися як "керівництво" в розробці терапевтичних агентів, а не використання їх безпосередньо в ролі терапевтичних агентів. Подібно до інших білків і пептидів, вони були б швидко виведені in vivo нирKовою фільтрацією, механізмами клітинного кліренсу в ретикулоендотеліальній системі або протеолітичним розкладом. (Francis (1992), Focus on Growth Factors 3: 4-11.) В результаті, в даній галузі на цей час застосовуються ідентифіковані пептиди для валідації мішеней лікарських засобів або як підґрунтя для розробки органічних сполук, які не могли б бути так легко або так швидко ідентифіковані за допомогою бібліотеки хімічного скринінгу. Lowman (1997), Ann. Rev. Biophys. Biomol. Struct. 26: 401-24; Kay et al. (1998), Drug Disc. Today 3: 370-8. Звичайно, очищені пептиди володіють тільки граничною стійкістю у водному розчині і зазнають хімічної та фізичної деградації, що призводить до втрати біологічної активності в ході обробки і зберігання. Крім того, композиції пептиду у водному розчині зазнають гідролізу, наприклад дезамідування та розщеплення пептидного зв'язку. Такі ефекти являють собою 8 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 серйозну проблему для терапевтично активних пептидів, що мають вводитися людині в межах певного інтервалу доз, що базується на біологічній активності. Введення очищених пептидів залишається багатообіцяючою стратегією лікування багатьох захворювань, актуальних для людства. Однак, здатність терапевтичного пептидного антитіла зберегти стабільність у фармацевтичній композиції протягом певного часу за різноманітних умов зберігання, а потім бути ефективним для пацієнтів in vivo не вивчалася. Отже, залишається потреба в даній галузі щодо забезпечення терапевтичного пептидного антитіла в стабільних препаратах, які є придатними в ролі терапевтичних агентів для лікування захворювань і розладів. У даному винаході пропонуються препарати, придатні для ліофілізації терапевтичних пептидних антитіл, які приводять до одержання продукту терапевтичного пептидного антитіла з високою стабільністю. Стабільний продукт терапевтичного пептидного антитіла є придатним як терапевтичний агент в лікуванні осіб, які страждають на розлади або стани, і які можуть отримати користь від застосування терапевтичного пептидного антитіла. В одному аспекті винаходу пропонується ліофілізована терапевтична композиція пептидного антитіла, що містить буфер, наповнювач, стабілізатор і, необов'язково, поверхнево-активну речовину; причому вказаний буфер складається з рН буферного агента, концентрація якого знаходиться в інтервалі від приблизно 5 мМ до 20 мМ, де рН знаходиться в інтервалі приблизно від 3,0 до 8,0; концентрація вказаного наповнювача становить приблизно від 0 % до 4,5 % (мас./об.); концентрація вказаного стабілізатора становить приблизно від 0,1 % до 20 % (мас./об.); концентрація вказаної поверхнево-активної речовини становить приблизно від 0,004 % до 0,4 % (мас./об.); та вказане терапевтичне пептидне антитіло містить структуру відповідно до Формули І, 1 1 2 1 Формула І: [(X )a-F -(X )b]-(L )c-WSPd, де: 1 F являє собою домен Fc; 1 X вибраний з: 1 2 P -(L )e-, 2 3 1 2 P -(L )f-P -(L )e-, 3 4 2 3 1 2 P -(L )g-P -(L )f-P -(L )e- тa 4 5 3 4 2 3 1 2 P -(L )h-P -(L )g-P -(L )f-P -(L )e, 2 X вибраний з: 2 1 -(L )e-P , 2 1 3 2 -(L )e-P -(L )f-P , 2 1 3 2 4 3 -(L )e-P -(L )f-P -(L )g-P тa 2 1 3 2 4 3 5 4 -(L )e-P -(L )f-P -(L )g-P -(L )h-P , 1 2 3 4 де кожен з Р , Р , Р та Р незалежно являє собою послідовність фармакологічно активних пептидів; 1 2 3 4 5 кожен з L , L , L , L та L незалежно являє собою лінкер; кожен з а, b, с, e, f, g та h незалежно дорівнює 0 або 1, за умови, що як мінімум один з а та b дорівнює 1; d дорівнює 0, 1 або більше, ніж 1; та WSP являє собою розчинний у воді полімер, приєднання якого відбувається у будь-якій 1 реакційноздатній частині F . В іншому варіанті терапевтичне пептидне антитіло містить структуру, відповідно до Формули II. 1 1 1 Формула II: [X -F ]-(L )c-WSPd, 1 де домен Fc приєднаний до С-кінця X , та нуль, один або більше WSP приєднано до домену 1 Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті терапевтичне пептидне антитіло містить структуру відповідно до Формули III. 1 2 1 Формула III: [F -X ]-(L )c-WSPd, 2 де домен Fc приєднаний до N-кінця Х , та нуль, один або більше WSP приєднано до домену 1 Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті терапевтичне пептидне антитіло містить структуру відповідно до Формули IV. 1 1 1 1 Формула IV: [F -(L )e-P ]-(L )c-WSPd, 1 1 де домен Fc приєднаний до N-кінця -(L )с-Р , та нуль, один або більше WSP приєднано до 1 домену Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті терапевтичне пептидне антитіло містить структуру відповідно до Формули V. 9 UA 116080 C2 1 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 1 1 2 2 1 Формула V: [F -(L )e-P -(L )f-P ]-(L )c-WSPd, 1 1 2 2 де домен Fc приєднаний до N-кінця -L -Р -L -Р , та нуль, один або більше WSP приєднано 1 до домену Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті терапевтичне пептидне антитіло являє собою мультимер або димер. В 1 2 3 4 іншому варіанті запропоновано вищезазначену композицію, де Р , Р , Р та/або Р незалежно 1 2 вибрані з переліку пептидів, що наведено в будь-якій із таблиць 4-38. У певному варіанті Р , Р , 3 4 Р та/або Р містять однакову послідовність амінокислот. В іншому варіанті домен Fc наведений в SEQ ID NO: 1. В іншому варіанті WSP являє собою ПЕГ. В іншому варіанті домен Fc наведений в SEQ ID NO: 1 і WSP являє собою ПЕГ. В іншому варіанті ПЕГ має молекулярну масу приблизно від 2 кДа до 100 кДа або приблизно від 6 кДа до 25 кДа. В іншому варіанті композиція містить як мінімум 50 %, 75 %, 85 %, 90 % або 95 % ПЕГильованих терапевтичних пептидних антитіл. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де агент для буферизації рН вибраний з групи, що складається з гліцину, гістидину, глутамату, сукцинату, фосфату, ацетату та аспартату. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де наповнювач вибраний з групи, що складається з маніту, гліцину, сахарози, декстрану, полівінілпіролідону, карбоксиметилцелюлози, лактози, сорбітолу, трегалози або ксилітолу. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де стабілізатор вибраний з групи, що складається з сахарози, трегалози, манози, мальтози, лактози, глюкози, рафінози, целобіози, генціобіози, ізомальтози, арабінози, глюкозаміну, фруктози, маніту, сорбітолу, гліцину, аргініну гідрохлориду, полігідроксисполук, зокрема полісахаридів, таких як декстран, крохмаль, гідроксіетилкрохмаль, циклодекстрин, Nметилпіролідин, целюлоза і гіалуронова кислота, хлорид натрію. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де поверхнево-активна речовина вибрана з групи, що складається з натрію лаурилсульфату, діоктилнатрію сульфосукцинату, діоктилнатрію сульфонату, хенодезоксихолевої кислоти, натрієвої солі N-лауроїлсарKозину, літію додецилсульфату, натрієвої солі 1-октансульфонової кислоти, гідрату натрію холату, натрію дезоксихолату, натрієвої солі глікодезоксихолевої кислоти, бензетонію хлориду або бензалконію хлориду, хлориду моногідрату цетилпіридину, гексадецилтриметиламонію броміду, CHAPS, CHAPSO, SB3-10, SB3-12, дигітоніну, Тритону Х100, Тритону Х-114, лауромакроголю 400, поліоксил 40 стеарату, поліоксіетиленгідрогенізованої рицинової олії 10, 40, 50 та 60, моностеарату гліцерину, полісорбату 20, 40, 60, 65 та 80, лецитину сої, діолеїлфосфатидилхоліну (DOPC), диміристоїлфосфатидилгліцерину (DMPG), диміристоїлфосфатидилхоліну (DMPC), діолеїлфосфатидилгліцерину (DOPG); сахарозного ефіру жирної кислоти, метилцелюлози та карбоксиметилцелюлози. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла знаходиться в діапазоні приблизно від 0,25 мг/мл до 250 мг/мл. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де агент для буферизації рН являє собою 10 мМ гістидину, причому рН дорівнює 5,0; наповнювач являє собою 4 % (мас./об.) манітолу; стабілізатор являє собою 2 % (мас./об.) сахарози; та поверхнево-активна речовина являє собою 0,004 % (мас./об.) полісорбату-20. В іншому варіанті 1 даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, причому Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 6. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 0,5 мг/мл. В іншому варіанті терапевтичне пептидне антитіло являє собою будь-яку з SEQ ID NO: 993, SEQ ID NO: 994, SEQ ID NO: 995, SEQ ID NO: 996, SEQ ID NO: 997, SEQ ID NO: 998, SEQ ID NO: 999, SEQ ID NO: 1000, SEQ ID NO: 1001, SEQ ID NO: 1002, SEQ ID NO: 1003, SEQ ID NO: 1004, SEQ ID NO: 1005, SEQ ID NO: 1006, SEQ ID NO: 1007, SEQ ID NO: 1008, SEQ ID NO: 1009, SEQ ID NO: 1010, SEQ ID NO: 1011, SEQ ID NO: 1012, SEQ ID NO: 1013, SEQ ID NO: 1014, SEQ ID NO: 1015, SEQ ID NO: 1016 або SEQ ID NO: 1017. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де буферний агент являє собою 10 мМ гістидину, причому рН дорівнює 7,0; наповнювач являє собою 4 % (мас./об.) манітолу; стабілізатор являє собою 2 % (мас./об.) сахарози; вказана поверхневоактивна речовина являє собою 0,01 % (мас./об.) полісорбату-20. В іншому варіанті даного 1 винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 32. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 30 мг/мл. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де агент для буферизації рН являє собою 20 мМ гістидину, причому рН дорівнює 5,0; наповнювач являє 10 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 собою 3,3 % (мас./об.) манітолу; стабілізатор являє собою 2 % (мас./об.) сахарози; та поверхнево-активна речовина являє собою 0,01 % (мас./об.) полісорбату-20. В іншому варіанті 1 даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 4. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 100 мг/мл. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де агент для буферизації рН являє собою 10 мМ гістидину, причому рН дорівнює 5,0; наповнювач являє собою 2,5 % (мас./об.) манітолу; та стабілізатор являє собою 3,5 % (мас./об.) сахарози. В 1 іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 31. В іншому варіанті винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 30 мг/мл. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де композиція вибрана з групи, що складається з: а) 10 мМ гістидину, рН 4,7, 4 % манітолу і 2 % сахарози, необов'язково з вмістом 0,004 % полісорбату-20; b) 10 мМ гістидину, рН 5, 4 % манітолу і 2 % сахарози, необов'язково з вмістом 0,004 % полісорбату-20; с) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 4 % манітолу і 2 % сахарози, необов'язково з вмістом 0,004 % полісорбату-20; d) 10 мМ сукцинату, рН 4,5, 4 % манітолу і 2 % сахарози, 0,004 % полісорбату-20; e) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 9 % сахарози, 0,004 % полісорбату-20; f) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 4 % манітолу, 2 % сахарози, 1 % гідроксіетилкрохмалю, 0,004 % полісорбату-20; g) 5 мМ глутамату, рН 4,5, 2 % манітолу, 1 % сахарози, 0,004 % полісорбату-20; та h) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 4 % манітолу, 2 % трегалози, 0,004 % полісорбату-20. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано 1 вищезазначену композицію, де Р включає послідовність, яку наведено в таблицях 21-24. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначену композицію, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла вибрана з групи, що складається з 1, 30, 85 та 100 мг/мл. У даному винаході також пропонуються способи одержання ліофілізованого терапевтичного пептидного антитіла даного винаходу. В одному варіанті даного винаходу пропонується спосіб одержання ліофілізованого терапевтичного пептидного антитіла, що включає наступні стадії: а) підготовка розчину буферної речовини, наповнювача, стабілізатора та, необов'язково, поверхнево-активної речовини; буферна речовина складається з рН буферного агента, концентрація якого знаходиться в інтервалі приблизно від 5 мМ до 20 мМ причому рН знаходиться в інтервалі приблизно від 3,0 до 8,0; концентрація наповнювача знаходиться в інтервалі приблизно від 2,5 % до 4 % (мас./об.); концентрація стабілізатора знаходиться в інтервалі приблизно від 0,1 % до 5 % (мас./об.); концентрація поверхнево-активної речовини знаходиться в інтервалі приблизно від 0,004 % до 0,04 % (мас./об.); та b) ліофілізація терапевтичного пептидного антитіла; причому терапевтичне пептидне антитіло містить структуру, відповідно до Формули І. 1 1 2 1 Формула І: [(X )a-F -(X )b]-(L )c-WSPd, де: 1 F являє собою домен Fc; 1 X вибраний з: 1 2 P -(L )e-, 2 3 1 2 P -(L )f-P -(L )e-, 3 4 2 3 1 2 P -(L )g-P -(L )f-P -(L )e- тa 4 5 3 4 2 3 1 2 P -(L )h-P -(L )g-P -(L )f-P -(L )e, 2 X вибраний з: 2 1 -(L )e-P , 2 1 3 2 -(L )e-P -(L )f-P , 2 1 3 2 4 3 -(L )e-P -(L )f-P -(L )g-P тa 2 1 3 2 4 3 5 4 -(L )e-P -(L )f-P -(L )g-P -(L )h-P , 1 2 3 4 де кожен з Р , Р , Р та Р незалежно являє собою послідовність фармакологічно активних пептидів; 1 2 3 4 5 кожен з L , L , L , L та L незалежно являє собою лінкер; кожен з а, b, с, e, f, g та h незалежно дорівнює 0 або 1, за умови, що як мінімум один з а та b дорівнює 1; d дорівнює 0, 1 або більше, ніж 1; та WSP являє собою розчинний у воді полімер, приєднання якого відбувається у будь-якій 1 реакційноздатній частині F . В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначений спосіб, причому терапевтичне пептидне антитіло містить структуру, відповідно до Формули II. 11 UA 116080 C2 1 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 1 1 Формула II: [X -F ]-(L )c-WSPd, 1 де домен Fc приєднаний до С-кінця X , та нуль, один або більше WSP приєднано до домену 1 Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначений спосіб, причому терапевтичне пептидне антитіло містить структуру, відповідно до Формули III. 1 2 1 Формула III: [F -X ]-(L )c-WSPd, 2 де домен Fc приєднаний до N-кінця Х , та нуль, один або більше WSP приєднано до домену 1 Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначений спосіб, причому терапевтичне пептидне антитіло містить структуру, відповідно до Формули IV. 1 1 1 1 Формула IV: [F -(L )e-P ]-(L )c-WSPd, 1 1 де домен Fc приєднаний до N- кінця -(L )c-P , та нуль, один або більше WSP приєднано до 1 домену Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначений спосіб, причому терапевтичне пептидне антитіло містить структуру, відповідно до Формули V 1 1 1 2 2 1 Формула V: [F -(L )e-P -(L )f-P ]-(L )c-WSPd, 1 1 2 2 де домен Fc приєднаний до N-кінця -L -P -L -P , та нуль, один або більше WSP приєднано 1 до домену Fc, необов'язково через лінкер L . В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де терапевтичне пептидне 1 2 3 4 антитіло являє собою мультимер або димер. В іншому варіанті Р , Р , Р та/або Р незалежно 1 2 вибрані з переліку пептидів, що наведено в будь-якій із таблиць 4-38. В іншому варіанті Р , Р , 3 4 Р та/або Р містять однакову послідовність амінокислот. В іншому варіанті домен Fc наведений в SEQ ID NO: 1. В іншому варіанті WSP являє собою ПЕГ. В іншому варіанті домен Fc наведений в SEQ ID NO: 1 і WSP являє собою ПЕГ. В іншому варіанті ПЕГ має молекулярну масу приблизно від 2 кДа до 100 кДа або приблизно від 6 кДа до 25 кДа. В іншому варіанті композиція містить як мінімум 50 %, 75 %, 85 %, 90 % або 95 % ПЕГильованих терапевтичних пептидних антитіл. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де агент для буферизації рН вибраний з групи, що складається з гліцину, гістидину, глутамату, сукцинату, фосфату, ацетату та аспартату. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де наповнювач вибраний з групи, що складається з маніту, гліцину, сахарози, декстрану, полівінілпіролідону, карбоксиметилцелюлози, лактози, сорбітолу, трегалози або ксилітолу. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де стабілізатор вибраний з групи, що складається з сахарози, трегалози, манози, мальтози, лактози, глюкози, рафінози, целобіози, генціобіози, ізомальтози, арабінози, глюкозаміну, фруктози, маніту, сорбітолу, гліцину, HCL аргініну, полігідроксисполук, зокрема полісахаридів, таких як декстран, крохмаль, гідроксіетилкрохмаль, циклодекстрин, N-метилпіролідин, целюлоза і гіалуронова кислота, хлорид натрію. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де поверхнево-активна речовина вибрана з групи, що складається з натрію лаурилсульфату, діоктилнатрій сульфосукцинату, діоктилнатрію сульфонату, хенодезоксихолевої кислоти, натрієвої солі N-лауроїлсарKозину, літію додецилсульфату, натрієвої солі 1-октансульфонової кислоти, гідрату натрію холату, натрію дезоксихолату, натрієвої солі глікодезоксихолевої кислоти, бензетонію хлориду або бензалконію хлориду, хлориду моногідрату цетилпіридину, гексадецилтриметиламонію броміду, CHAPS, CHAPSO, SB3-10, SB3-12, дигітоніну, Тритону Х-100, Тритону Х-114, лауромакроголю 400, поліоксил 40 стеарату, поліоксіетиленгідрогенізованої рицинової олії 10, 40, 50 та 60, моностеарату гліцерину, полісорбату 20, 40, 60, 65 та 80, лецитину сої, діолеїлфосфатидилхоліну (DOPC), диміристоїлфосфатидилгліцерину (DMPG), диміристоїлфосфатидилхоліну (DMPC), діолеїлфосфатидилгліцерину (DOPG); сахарозного ефіру жирної кислоти, метилцелюлози та карбоксиметилцелюлози. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла знаходиться в діапазоні приблизно від 0,25 мг/мл до 250 мг/мл. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де агент для буферизації рН являє собою 10 мМ гістидину, причому рН дорівнює 5,0; наповнювач являє собою 4 % (мас./об.) манітолу; стабілізатор являє собою 2 % (мас./об.) сахарози; та поверхнево-активна речовина являє собою 0,004 % (мас./об.) полісорбату-20. В іншому варіанті запропоновано 1 вищезазначений спосіб, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 6. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначений спосіб, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 0,5 мг/мл. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де буферний агент являє собою 10 мМ гістидину, причому рН дорівнює 7,0; наповнювач являє собою 4 % (мас/об.) манітолу; 12 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 стабілізатор являє собою 2 % (мас./об.) сахарози; вказана поверхнево-активна речовина являє собою 0,01 % (мас./об.) полісорбату-20. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений 1 спосіб, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 32. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 30 мг/мл. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де агент для буферизації рН являє собою 20 мМ гістидину, причому рН дорівнює 5,0; наповнювач являє собою 3,3 % (мас./об.) манітолу; стабілізатор являє собою 2 % (мас./об.) сахарози; та поверхнево-активна речовина являє собою 0,01 % (мас./об.) полісорбату-20. В іншому варіанті запропоновано 1 вищезазначений спосіб, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 4. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де терапевтична концентрація пептидного антитіла становить 100 мг/мл. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де агент для буферизації рН являє собою 10 мМ гістидину, причому рН дорівнює 5,0; наповнювач являє собою 2,5 % (мас./об.) манітолу; та стабілізатор являє собою 3,5 % (мас./об.) сахарози. В іншому варіанті 1 запропоновано вищезазначений спосіб, де Р включає послідовність, яку наведено в таблиці 31. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла становить 30 мг/мл. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де композиція вибрана з групи, що складається з: а) 10 мМ гістидину, рН 4,7, 4 % манітолу і 2 % сахарози, необов'язково з вмістом 0,004 % полісорбату-20; b) 10 мМ гістидину, рН 5, 4 % манітолу і 2 % сахарози, необов'язково з вмістом 0,004 % полісорбату-20; с) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 4 % манітолу і 2 % сахарози, необов'язково з вмістом 0,004 % полісорбату-20; d) 10 мМ сукцинату, рН 4,5, 4 % манітолу і 2 % сахарози, 0,004 % полісорбату-20; e) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 9 % сахарози, 0,004 % полісорбату-20; f) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 4 % манітолу, 2 % сахарози, 1 % гідроксіетилкрохмалю, 0,004 % полісорбату-20; g) 5 мМ глутамату, рН 4,5, 2 % манітолу, 1 % сахарози, 0,004 % полісорбату-20; та h) 10 мМ глутамату, рН 4,5, 4 % манітолу, 2 % трегалози, 1 0,004 % полісорбату-20. В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, де Р включає послідовність, яку наведено в таблицях 21-24. В іншому варіанті даного винаходу запропоновано вищезазначений спосіб, де концентрація терапевтичного пептидного антитіла вибрана з групи, що складається з 1, 30, 85 та 100 мг/мл. В іншому варіанті вищезазначений спосіб додатково включає стадії, що проводяться до ліофілізації: b) регулювання рН розчину до рівня рН приблизно від 4,0 до 8,0; с) підготовка розчину, що містить вказане терапевтичне пептидне антитіло; d) буфер, що замінює розчин стадії (с) на розчин стадії (b); e) додавання відповідної кількості поверхнево-активної речовини; та f) ліофілізація суміші з стадії (e). В іншому варіанті запропоновано вищезазначений спосіб, причому спосіб одержання розведеної композиції терапевтичного пептидного антитіла включає наступні стадії: а) ліофілізація вказаної композиції терапевтичного пептидного антитіла; та b) розведення ліофілізованої композиції терапевтичного пептидного антитіла. В іншому варіанті запропоновано набір для приготування водної фармацевтичної композиції, що включає перший контейнер, який містить вищезазначену ліофілізовану композицію терапевтичного пептидного антитіла, та другий контейнер, який містить фізіологічно прийнятний розчинник для ліофілізованої композиції. Визначення термінів Термін "містить" відносно пептидних сполук означає, що сполука може включати додаткові амінокислоти на обох аміно- або карбоксикінцях даної послідовності. Як правило, такі додаткові амінокислоти не повинні істотно впливати на активність сполуки. Щодо композиції за даним винаходом, термін "містить" означає, що композиція може включати додаткові компоненти. Такі додаткові компоненти не повинні істотно впливати на активність композиції. Термін "пептидне антитіло" позначає молекулу, що містить пептид(и), злитий(і) безпосередньо або опосередковано з іншими молекулами, такими як домен Fc антитіла, де фрагмент пептиду специфічно зв'язується з бажаною мішенню. Пептид(и) може бути злитим з доменом Fc або бути включеним до Fc-петлі, модифікованої молекули Fc. Fc-петлі описані у публікації патентної заявки США № US2006/0140934, яку повністю включено до даного опису шляхом посилання. Винахід включає такі молекули, що містять домен Fc, модифікований таким чином, щоб включити пептид як внутрішню послідовність (переважно в ділянці петлі) домену Fc. Молекули з внутрішньою послідовністю пептиду Fc можуть містити більш ніж одну послідовність пептиду в тандемі в конкретній внутрішній ділянці, і вони можуть містити додаткові пептиди в інших внутрішніх ділянках. Хоча передбачувані ділянки петлі наведені як приклад, вставки до 13 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 будь-яких інших некінцевих доменів Fc також вважаються частиною даного винаходу. Термін "пептидне антитіло" не включає Fc-злитих білків (наприклад, білків з повною довжиною, злитих з доменом Fc). Термін "носій" позначає молекулу, яка попереджає розклад та/або збільшує період напіввиведення, знижує токсичність, знижує імуногенність або збільшує біологічну активність терапевтичного білка. Приклади носіїв, що містять домен Fc описані в патенті США № 5,428,130, виданому Capon et al. 27 червня, 1995 р. Термін "природний Fc" позначає молекулу або послідовність, що містить послідовність фрагмента, який не зв'язується з антигеном, що є результатом розщеплення суцільного антитіла, в мономерній або мультимерній формі. Як правило, природний Fc включає домени СН2 та СН3. Вихідне джерело імуноглобуліну природного Fc в одному аспекті має людське походження і може бути будь-яким з імуноглобулінів. Природний Fc являє собою мономерний поліпептид, який може знаходитися в димерній або мультимерній формі завдяки ковалентним зв'язкам (тобто, дисульфідні зв'язки), нековалентним зв'язкам або комбінації обох. Кількість міжмолекулярних дисульфідних зв'язків між мономерними субодиницями природних молекул Fc варіює від одного до чотирьох залежно від класу (наприклад, IgG, IgA, IgE) або підкласу (наприклад, IgG1, IgG2, IgG3, IgA1, IgGA2). Одним з прикладів природного Fc є дисульфідзв'язаний димер, що є результатом розщеплення IgG папаїном. Ellison et al. (1982), Nucleic Acids Res. 10: 4071-9. Термін "природний Fc", що використовується в даному описі, є загальним для мономерних, димерних та мультимерних форм. Термін "варіант Fc" позначає молекулу або послідовність, яка є модифікованою з природного Fc, але все ще має місце зв'язування з "рятувальним" рецептором, FcRn. Міжнародні заявки WO 97/34631 (опублікована 25 вересня 1997 р.) та WO 96/32478, які описують зразки варіантів Fc, а також взаємодію з "рятувальним" рецептором, наведені в посиланнях. З однієї точки зору, термін "варіант Fc" включає молекулу або послідовність, одержану шляхом гуманізації з природного Fc, що не належить людині. З іншої точки зору, природний Fc включає сайти, які можуть бути вилучені, оскільки вони забезпечують структурні ознаки або біологічну активність, які не вимагаються від молекул злиття за даним винаходом. Таким чином, термін "варіант Fc" включає молекулу або послідовність, в якій відсутній один або більше сайтів природного Fc або залишків, які впливають або залучені до (1) процесу формування дисульфідного зв'язку, (2) несумісності з вибраною клітиною-хазяїном (3) гетерогенності N-кінця при експресії у вибраній клітині-хазяїні, (4) глікозилювання, (5) взаємодії з комплементом, (6) зв'язування з рецептором Fc, окрім "рятувального" рецептора, або (7) залежної від антитіл клітинної цитотоксичності (ADCC). Детальний опис варіантів Fc наведено нижче. Термін "домен Fc" включає природні молекули Fc і варіантів Fc молекули, а також послідовності, як було зазначено вище. Як у випадку варіантів Fc, так і природних Fc, термін "домен Fc" включає молекули в мономерній або мультимерній формі, одержані шляхом розщеплення з суцільного антитіла або продуковані іншими засобами. В одному варіанті, наприклад, домен Fc може являти собою: Додаткові послідовності Fc відомі в даній галузі і розглядаються щодо їх застосування у даному винаході. Наприклад, Fc IgG1 (GenBank, номер доступу Р01857), Fc IgG2 (GenBank номер доступу Р01859), Fc IgG3 (GenBank, номер доступу Р01860), Fc IgG4 (GenBank, номер доступу Р01861), Fc IgA1 (GenBank, номер доступу Р01876), Fc IgA2 (GenBank, номер доступу Р01877), Fc IgD (GenBank, номер доступу Р01880), Fc IgM (GenBank, номер доступу Р01871) та Fc IgE (GenBank, номер доступу Р01854) являють собою деякі додаткові послідовності, які розглядаються у даному описі щодо їх застосування. Необов'язково, послідовність амінокислот N-кінця може додаватися до згаданих вище послідовностей (наприклад, у випадку експресії в бактеріях). Термін "мультимер", який застосовується щодо доменів Fc або молекул, що містять домени Fc, означає молекули, що мають два або більше ланцюги поліпептиду, зв'язані ковалентним, нековалентним або як ковалентним, так і нековалентним зв'язком. Молекули IgG типово утворюють димери; IgM, пентамери; IgD, димери; та ІgА, мономери, димери, тримери або тетрамери. Мультимери можуть формуватися шляхом застосування послідовності з 14 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 одержанням в результаті активності природного Ід джерела Fc або дериватизацією (як визначається нижче) такого природного Fc. Терміни "дериватизація", "похідне" або "дериватизований" означають процес та сполуки, що одержують в результаті нього, в яких, наприклад та без обмеження, (1) сполука має циклічну частину; наприклад, поперечне зшивання між цистеїнільними залишками в межах сполуки; (2) сполука є поперечнозшитою або містить поперечнозшиту ділянку; наприклад, сполука містить цистеїнільний залишок і тому утворює поперечнозшиті димери в культурі або in vivo; (3) один або більше пептидних зв'язків замінюється на непептидні зв'язки; (4) N-кінець замінюється на NRR1, NRC(O)R1, -NRC(O)OR1, -NRS(O)2R1, -NHC(O)NHR, сукцинімідну групу або заміщений або незаміщений бензилоксикарбоніл-NH-, де R і R1 та замісники в кільці є такими, як визначається в даному описі; (5) С-кінець замінений на -C(O)R2 або -NR3R4, де R2, R3 та R4 є такими, як визначається в даному описі; та (6) сполуки, в яких індивідуальні залишки амінокислот модифіковані шляхом обробки з використанням агентів, здатних до реагування з вибраними бічними ланцюгами або кінцевими залишками. Похідні сполуки додатково описані нижче. В даному описі, термін "пептид" позначає молекули довжиною 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38,39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100 або більше амінокислот, зв'язаних пептидними зв'язками. Пептиди, як правило, мають випадкові та/або гнучкі конформації, такі як випадкові клубки; і, як правило, не мають стійких конформацій, як ті, що спостерігаються в білках/поліпептидах більшого розміру, як правило, через вторинні і третинні структури. У конкретних варіантах численні діапазони розміру пептидів розглядаються в даному описі, довжиною приблизно: 3-90, 3-80, 3-70, 3-60, 350; 5-90, 5-80, 5-70, 5-60, 5-50, 5-40, 5-30; 10-90, 10-80, 10-70, 10-60, 10-50, 10-40, 10-30; 10-20 амінокислот тощо. У подальших варіантах довжина пептидів, що використовувались в даному описі, становить не більш, ніж 100, 90, 80, 70, 60, 50, 40, 30, або 20 амінокислот. Зразкові пептиди можуть бути генеровані за будь-яким із способів, сформульованих в даному описі, таких які здійснюють за допомогою бібліотеки пептидів (наприклад, бібліотека показу фага), генерованої за допомогою хімічного синтезу, одержаної розщепленням білків або генерованої із застосуванням методів рекомбінації ДНК. Пептиди включають форми D та L, в очищеній формі або у вигляді суміші двох форм. Додатково розглядаються фізіологічно прийнятні солі сполук за даним винаходом. Термін "фізіологічно прийнятними солями" позначає будь-які солі, відомі або пізніше знайдені, що є фармацевтично прийнятними. Деякими конкретними прикладами є: ацетат; трифторацетат; гідрогалогенід, такий як гідрохлорид та гідробромід; сульфат; цитрат; тартрат; гліколят та оксалат. Термін "рандомізований", що використовується для позначення послідовності пептиду, означає повністю випадкові послідовності (наприклад, вибрані способами показу фага) і послідовності, в яких один або більше залишків молекули в його природному положенні замінений на залишок амінокислоти, що не з'являється в даному положенні в природній молекулі. Зразкові способи ідентифікації послідовностей пептиду включають показ фага, показ Е. соlі, показ рибосоми, скринінг на базі дріжджів, скринінг РНК-пептиду, хімічний скринінг, раціональний дизайн, структурний аналіз білка, тощо. Термін "фармакологічно активний" означає, що субстанція, описана таким чином, володіє активністю, яка впливає на медичний параметр (наприклад, не обмежуючись ними, тиск крові, аналіз клітин крові, рівень холестерину) або патологічний стан (наприклад, не обмежуючись ними, рак, аутоімунні розлади). Таким чином, фармакологічно активні пептиди включають агоністичні або міметичні та антагоністичні пептиди, як визначається нижче. Терміни "-міметичний пептид" та "-агоністичний пептид" позначають пептид, що має біологічну активність, яку можна порівняти з активністю білка (наприклад, не обмежуючись ними, ЕРО, ТРО, G-CSF та інших білків, описаних в даному винаході), яка забезпечує взаємодію з цільовим білком. Зазначені терміни додатково включають пептиди, які непрямим чином імітують активність цільового білка, наприклад, підсиленням дії природного ліганду цільового білка; див., наприклад, G-CSF-міметичні пептиди, перелік яких наведено в таблицях 2 та 7. Як приклад, термін "ЕРО-міметичний пептид" включає будь-які пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Wrighton et al. (1996), Science 273: 458-63, Naranda et al. (1999), Proc. Natl. Acad. Sci. USA 96: 7569-74, або в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, наприклад, ті, для яких було встановлено наявність ЕРО-міметичної активності. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші 15 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Як інший приклад, термін "ТРО-міметичний пептид" або "ТМР" позначає пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Cwirla et al. (1997), Science 276: 1696-9, патентах США №№. 5,869,451 та 5,932,946 і в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, наприклад, ті, для яких було встановлено наявність ТРО-міметичних властивостей, а також міжнародної заявки WO 00/24770, опублікованої 4 травня 2000 p., які, таким чином, включені шляхом посилання. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Як інший приклад, термін "G-CSF-міметичний пептид" позначає будь-які пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Paukovits et al. (1984), Норре-Seylers Z. Physiol. Chem. 365: 303-11 або в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, як ті, для яких було встановлено наявність G-CSF-міметичної активності. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Термін "СТLА4-міметичний пептид" позначає будь-які пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Fukumoto et al. (1998), Nature Biotech. 16: 267-70. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Термін "антагоністичний пептид" або "інгібуючий пептид" позначає пептид, що блокує або певним чином перешкоджає біологічній активності зв'язаного цільового білка, або володіє біологічною активністю, яку можна порівняти з активністю відомого антагоніста або інгібітора зв'язаного цільового білка. Таким чином, термін "TNF-антагоністичний пептид" включає пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Takasaki et al. (1997), Nature Biotech. 15: 1266-70 або в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, наприклад, ті, для яких було встановлено наявність TNF-антагоністичної активності. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Терміни "IL-1 антагоніст" та "IL-1rа-міметичний пептид" означають пептиди, які інгібують або знижують активацію рецептора IL-1 за допомогою IL-1. Активація рецептора IL-1 є результатом утворення комплексу IL-1, рецептора IL-1 і допоміжного білка рецептора IL-1. IL-1 антагоніст або IL-1ra-міметичні пептиди зв'язуються з IL-1, рецептором IL-1 або допоміжним білком рецептора IL-1 та утрудняють утворення комплексу з будь-яких двох або трьох компонентів комплексу. Зразковий IL-1 антагоніст або IL-1ra-міметичний пептид може бути ідентифікований або одержаний, як описано в патентах США №№. 5,608,035; 5,786,331, 5,880,096; або в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, наприклад, ті, для яких було встановлено наявність IL-1raміметичного або IL-1 антагоністичної активності. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Термін "VEGF- антагоністичний пептид" позначає пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Fairbrother (1998), Biochem. 37: 17754-64, і в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, наприклад, ті, для яких було встановлено наявність VEGFантагоністичної активності. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Термін "ММР інгібуючий пептид" позначає пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані, як описано в Koivunen (1999), Nature Biotech. 17: 768-74 в будь-якому іншому посиланні в таблиці 2, наприклад, ті, для яких було встановлено наявність ММР-інгібіторної активності. Фахівцям в даній галузі буде зрозуміло, що кожне із згаданих посилань надає можливість вибрати інші пептиди, ніж ті, що фактично розкриті в даному описі, дотримуючись розкритих процедур та використовуючи різні бібліотеки пептидів. Термін "пептид, що інгібує міостатин" позначає пептиди, які можуть бути ідентифіковані за їх здатністю зменшувати або блокувати активність міостатину або проведення сигналу, як продемонстровано у дослідженнях in vitro, таких як дослідження активності міостатину клітинах, pMARE C2C12, або у дослідженнях на тваринах in vivo, як описано в публікації патентної заявки 16 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 США № US20040181033A1 та публікації заявки РСТ № WO2004/058988. Зразкові пептиди, що інгібують міостатин, наведено в таблицях 21-24. Термін "антагоніст інтегрину/адгезії" позначає пептиди, які інгібують або знижують активність інтегринів, селектинів, молекул, що забезпечують адгезію до клітин, рецепторів інтегрину, рецепторів селектину або рецепторів молекул, що забезпечують адгезію до клітин. Зразкові антагоністи інтегрину/адгезії включають ламінін, ехістатин, пептиди, описані в таблицях 25-28. Термін "інгібітор кісткової резорбції" позначає такі молекули, як визначається аналізами у Прикладах 4 та 11 WO 97/23614:, яка включена до даного опису шляхом посилання у всій її повноті. Зразкові інгібітори ресорбції кісток включають антитіло OPG і OPG-L, як описано в WO 97/23614 та WO98/46751, відповідно, які включено до даного опису шляхом посилання у всій їх повноті. Термін "інгібітор фактора росту нервів" або "агоніст фактора росту нервів" позначає пептид, який зв'язується та інгібує активність або проведення сигналу фактора росту нервів (NGF). Зразкові пептиди даного типу наведено в таблиці 29. Термін "TALL-1 модулюючий домен" позначає будь-яку послідовність амінокислот, яка зв'язується з TALL-1 та включає природні послідовності або рандомізовані послідовності. Зразкові TALL-1 модулюючі домени можуть бути ідентифіковані або одержані показом фага або іншими способами, що були наведені в даному описі. Зразкові пептиди даного типу наведено в таблицях 30 та 31. Термін "TALL-1 антагоніст" означає молекулу, яка зв'язується з TALL-1 і збільшує або зменшує один або більше досліджуваних параметрів, на відміну від впливу на дані параметри природного TALL-1 з повною довжиною. Така активність може бути визначена, наприклад, за допомогою таких аналізів, як описано в підрозділі "Біологічна активність AGP-3" розділу "Матеріали та методи" патентної заявки під назвою "TNF-СПОРІДНЕНІ БІЛКИ", WO 00/47740, яка була публікована 17 серпня 2000 р. Термін "Ang 2-антагоністичний пептид" позначає пептиди, які можуть бути ідентифіковані або одержані як такі, що демонструють характеристики Ang-2-антагоніста. Зразкові пептиди даного типу наведено в таблицях 32-38. Термін "WSP" означає розчинний у воді полімер, який запобігає осадженню пептиду, білка або іншої сполуки, з якою він з'єднаний, у водному середовищі, такому як фізіологічне середовище. Детальний опис різних варіантів WSP, що розглядаються у даному винаході, наведено нижче. Ліофілізація та введення Терапевтичне пептидне антитіло є придатним для використання у фармацевтичних препаратах з метою лікування захворювань людини, як описано в даному винаході. В одному варіанті композиції терапевтичного пептидного антитіла є ліофілізованими. Ліофілізація здійснюється з використанням методів, що є загально прийнятними в даній галузі, і повинна бути оптимізована для композиції, що розробляється [Tang et al., Pharm Res. 21:191-200, (2004) та Chang et al., Pharm Res. 13:243-9 (1996)]. В одному аспекті цикл ліофілізації складається з трьох стадій: заморожування, первинне висушування та вторинне висушування [А.Р. Mackenzie, Phil Trans R Soc London, Ser В, ВіоІ 278:167 (1977)]. На стадії замороження розчин охолоджують до початку утворення льоду. До того ж, дана стадія індукує кристалізацію наповнювача. Лід сублімують на стадії первинного висушування, яку здійснюють при зменшенні тиску в камері до рівня, що є нижчим за тиск льоду, який випаровується, з використанням вакууму та нагрівання з метою підтримки сублімації. Наприкінці, адсорбована або зв'язана вода видаляється на стадії вторинного висушування в умовах зменшеного тиску в камері і підвищеної температури на полиці. В ході способу одержують матеріал, відомий як ліофілізована маса. Після цього маса може бути розведена стерильною водою або придатним розріджувачем для ін'єкцій. Цикл ліофілізації не тільки визначає кінцевий фізичний стан наповнювачів, але і впливає на інші параметри, такі як час розчинення, зовнішній вигляд, стабільність та кінцевий вміст вологи. Структура композиції в замороженому стані проходить через деяку кількість зсувів (наприклад, склування, зволоження та кристалізація), що відбуваються при специфічній температурі і можуть застосовуватись для того, щоб дослідити і оптимізувати спосіб ліофілізації. Температура склування (Тg та/або Тg') може забезпечити інформацію про фізичний стан розчину і може бути визначена за допомогою диференціальної сканувальної калориметрії (DSC). Tg та Тg' являють собою важливі параметри, які необхідно брати до уваги при проектуванні циклу ліофілізації. Наприклад, Тg' є важливим для первинного висушування. До того ж, в сухому стані, температура склування забезпечує інформацію щодо температури зберігання кінцевого продукту. 17 UA 116080 C2 5 10 15 Загальний опис допоміжних речовин Допоміжні речовини являють собою добавки, які входять до складу препарату, оскільки що вони надають або збільшують стабільність, доставку та можливість виробництва лікарського продукту. Незважаючи на причину їх включення, допоміжні речовини являють собою інтегрований компонент лікарського продукту і, таким чином, вони мають бути безпечними і такими, що добре переносяться пацієнтами. Для лікарських засобів білкової природи вибір допоміжних речовин є особливо важливим, оскільки вони можуть впливати як на ефективність, так і на імуногенність лікарського засобу. Таким чином, препарати білка необхідно розробляти з відповідним вибором допоміжних речовин, які надають йому придатної стабільності, безпечності та забезпечують можливість реалізації. Ліофілізований препарат, як правило, складається з буфера, наповнювача та стабілізатора. Користь поверхнево-активної речовини може бути оцінена і вибрана у випадках, де агрегація в ході стадії ліофілізації або в ході розбавлення являє собою проблему. Відповідний буферний агент включають для того, щоб підтримувати рН препарату в межах стабільних зон в ході ліофілізації. Порівняння допоміжних речовин для рідких та ліофілізованих препаратах білка запропоновано в таблиці А. Таблиця А: Допоміжні речовини для ліофілізованих препаратів білка Компонент допоміжної речовини Буфер Агент для забезпечення тонічності/стабілізатор Наповнювач Поверхнево-активна речовина Антиоксидант Металеві іони/хелатна домішка Консервант 20 Функція в ліофілізованому препараті Підтримує рН препарату в ході ліофілізації та на розбавлення Стабілізатори включають кріо- та ліопротекторні агенти Приклади включають поліол, цукри та полімери Кріопротекторні агенти захищають білки в ході заморожування Ліопротекторні агенти стабілізують білки в ліофілізованому стані Використовується для збільшення маси продукту та попередження викидів Забезпечує структурну міцність ліофілізованої маси Приклади включають маніт та гліцин Використовується, якщо агрегація в ході процесу ліофілізації являє собою проблему Може служити для скорочення часу розчинення Приклади включають полісорбат 20 і 80 Як правило, не використовується, молекулярні реакції в ліофілізованій масі відбуваються набагато повільніше Може включатися, якщо специфічний іон металу включений тільки як кофактор, або якщо метал необхідний для активності протеази Хелатні агенти, як правило, не потрібні в ліофілізованих препаратах Тільки для багатодозових препаратів Забезпечує захист проти розмноження мікроорганізмів в препараті Як правило, входить до складу розріджувача для розведення (наприклад, бактеріостатична вода для ін'єкцій) Головною проблемою при розробці складу препаратів для терапевтичних білків є стабілізація продукту в ході виробництва, дистрибуції та зберігання. Роль допоміжних речовин препарату полягає в тому, щоб забезпечити стабілізацію на цих етапах. Допоміжні речовини можуть також використовуватися з метою зменшення в'язкості препаратів білка високої концентрації для того, щоб зробити можливим їх введення та 18 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 підвищити зручність для пацієнта. Загалом, допоміжні речовини можуть бути класифіковані на підставі механізмів, за якими вони стабілізують білки проти впливу різноманітних хімічних та фізичних факторів. Деякі допоміжні речовини застосовують для того, щоб зменшити вплив конкретного фактора або для того, щоб регулювати чутливість конкретного білка. Інші допоміжні речовини здійснюють більш загальний вплив на фізичну та ковалентну стабільність білків. Допоміжні речовини, які описані в даному винаході, організовані або за їх хімічним типом, або за їх функціональною роллю в препаратах. Короткий опис методів стабілізації запропонований при обговоренні кожного типу допоміжної речовини. З урахуванням вказівок, наведених в даному описі, фахівці в даній галузі будуть знати, яка кількість або об'єм допоміжної речовини можуть бути включені до складу будь-якого конкретного препарату для того, щоб одержати біофармацевтичний склад препарату за винаходом, який сприяє збереженню біофармацевтичної стабільності. Наприклад, кількість і тип солі, яка входить до біофармацевтичного складу препарат за винаходом, можуть бути вибрані, ґрунтуючись на бажаному осмотичному тиску (тобто, ізотонічному, гіпотонічному або гіпертонічному) кінцевого розчину, а також кількості та осмотичному тиску інших компонентів, які входять до складу препарату. Подібним чином, як ілюстрація з посиланням на тип поліолу або цукру, що входить до складу препарату, кількість такої допоміжної речовини залежатиме від його осмотичного тиску. Наприклад, введенням приблизно 5 % сорбітолу можна досягти ізотонічності, в той час як приблизно 9 % допоміжної речовини сахарози необхідно ввести для досягнення ізотонічності. Вибір кількості або інтервалу концентрацій однієї або більше допоміжних речовин, які можуть бути введені до біофармацевтичного складу препарату даного винаходу, було проілюстровано вище за допомогою посилань на солі, поліол та цукор. Однак, фахівці в даній галузі зрозуміють, що судження, описані в даному винаході і додатково проілюстровані шляхом посилань на конкретні допоміжні речовини, є однаково придатними для всіх типів і комбінацій допоміжних речовин, наприклад солей, амінокислот, інших агентів для забезпечення тонічності, поверхневоактивних речовин, стабілізаторів, наповнювачів, кріопротекторів, ліопротекторів, антиоксидантів, іонів металів, хелатних агентів та/або консервантів. Далі, якщо конкретна допоміжна речовина наведена у складі препарату, наприклад, відсоток (%) мас./об., фахівці в даній галузі розпізнають, що рівноцінна молярна концентрація даної допоміжної речовини також розглядається. Як правило, фахівцю в даній галузі буде зрозуміло, що концентрації вищезазначених допоміжних речовин демонструють однакові взаємозалежності в межах конкретного препарату. Наприклад, концентрація наповнювача може бути знижена в тому випадку, коли, наприклад, спостерігається висока концентрація білка/пептиду, або коли, наприклад, спостерігається висока концентрація стабілізуючого агента. Крім того, середній фахівець в даній галузі, зрозуміє, що для того, щоб підтримувати ізотонічність конкретного препарату, в якому відсутній наповнювач, концентрація стабілізуючого агента має бути коригована відповідним чином (тобто, має бути застосована кількість стабілізатора, що дозволяє досягти тонічності). Інші допоміжні речовини, відомі в даній галузі, можна знайти в Powell et al., Compendium of Excipients for Parenteral Formulations (1998), PDA J. Pharm. Sci. Technology, 52:238-311. Буфери Спостерігається, що стабільність лікарського засобу білкової природи, як правило, є максимальною у вузькому діапазоні рН. Даний діапазон рН для оптимальної стабільності слід ідентифікувати на ранніх стадіях в ході попередніх досліджень складу препарату. Декілька підходів, таких як дослідження стабільності в умовах прискореного старіння та дослідження методом калориметричного скринінгу, продемонстрували свою придатність в даному аспекті (Remmele R.L. Jr., et al., Biochemistry, 38(16): 5241-7 (1999)). Як тільки склад препарату остаточно визначений, лікарський продукт повинен вироблятися, і параметри необхідно витримувати в межах визначеної специфікації протягом всього строку зберігання. Таким чином, буферні агенти майже завжди використовуються у складі препарату з метою контролю рН. Органічні кислоти, фосфати і Трис традиційно використовують як буфери в препаратах білка (таблиця В). Буферна місткість різноманітних буферизуючих агентів є максимальною, коли рН дорівнює рKа, і зменшується із зростанням рН або зменшенням рН відносно даного значення. Дев'яносто відсотків буферної місткості існують в межах однієї одиниці рН відносно значення рKа. Буферна місткість також зростає пропорційно із збільшенням концентрації буферних речовин. Декілька факторів слід враховувати при виборі буфера. Передусім, вид буферу та його концентрація мають бути визначені, ґрунтуючись на значенні рKа та бажаному рН препарату. Однаково важливим є забезпечення сумісності буфера з лікарським засобом білкової природи, 19 UA 116080 C2 5 10 15 20 іншими допоміжними речовинами препарату, а також того, щоб він не каталізував реакцій розкладу. Нещодавно було продемонстровано, що поліаніонні карбоксилатні буфери, такі як цитратний та сукцинатний, формують ковалентні адуктори із залишками бічного ланцюга білків. Третім важливим аспектом, що розглядається, є відчуття поколювання та подразнення, яке може спричиняти буфер. Наприклад, відомо, що цитрат спричиняє відчуття поколювання при ін'єкціях (Laursen Т, et al., Basic Clin Pharmacol Toxicol., 98(2): 218-21 (2006)). Потенціал спричиняти відчуття поколювання та подразнення є більшим для лікарських засобів, які вводять підшкірним або внутрішньом'язовим шляхом, коли лікарський розчин залишається в місці введення протягом відносно тривалого періоду часу, ніж коли його вводять внутрішньовенним шляхом, коли препарат розбавляється швидко в крові при введенні. Для препаратів, які застосовують шляхом прямої внутрішньовенної інфузії, існує необхідність контролю загальної кількості буфера (і будь-якого іншого компонента препарату). Слід бути особливо обережним при застосуванні іонів калію, які вводять у формі калій-фосфатного буфера, що може спричиняти серцево-судинні реакції у пацієнта (Hollander-Rodriguez JC, et al., Am. Fam. Physician., 73(2): 283-90 (2006)). Буфери для ліофілізованих препаратів потребують додаткового розгляду. Деякі буфери, такі як натрію фосфат, можуть кристалізуватися поза аморфною фазою білка в ході заморожування, що призводить до відносно великих зсувів рН. Інших розповсюджених буферів, таких як ацетат та імідазол, слід уникати, оскільки вони можуть сублімуватися або випаровуватися в ході процесу ліофілізації, таким чином спричиняючи зсув рН складу препарату в ході ліофілізації або після розведення. Таблиця B: Традиційно використовувані буферні агенти та їх значення рKа Буфер Ацетатний Сукцинатний Цитратний Гістидиновий (імідазол) Фосфатний Трис 25 30 35 40 pKa 4,8 рKа1=4,8, рKа2=5,5 рKа1=3,1, рKа2=4,8, рKа3=6,4 6,0 рKа1=2,15, рKа2=7,2, рKа3=12,3 8,1 Приклади лікарських засобів Нейпоген, Нейласта Актіммун Хуміра Ксолаір Енбрел (рідкий препарат) Лейкін Буферна система, що міститься в композиціях, вибирається таким чином, щоб бути фізіологічно сумісною та підтримувати бажане значення рН в розведеному розчині, а також в розчині перед ліофілізацією. В одному варіанті рН розчину до ліофілізації знаходиться між рН 2,0 та рН 12,0. Наприклад, в одному варіанті рН розчину до ліофілізації складає 2,0, 2,3, 2,5, 2,7, 3,0, 3,3, 3,5, 3,7, 4,0, 4,3, 4,5, 4,7, 5,0, 5,3, 5,5, 5,7, 6,0, 6,3, 6.5, 6,7, 7,0, 7,3, 7,5, 7,7, 8,0, 8,3, 8,5, 8,7, 9,0, 9,3, 9,5, 9,7, 10,0, 10,3, 10,5, 10,7, 11,0, 11,3, 11,5, 11,7 або 12,0. У іншому варіанті рН розведеного розчину знаходиться між 4,5 та 9,0. В одному варіанті, рН розведеного розчину складає 4,5, 4,7, 5,0, 5,3, 5,5, 5,7, 6,0, 6,3, 6,5, 6,7, 7,0, 7,3, 7,5, 7,7, 8,0, 8,3, 8,5, 8,7 або 9,0. В одному варіанті рН буферний агент, що використовується в препараті, являє собою амінокислоту або суміш амінокислот. В одному аспекті, буферний агент являє собою гістидин або суміш амінокислот, одна з яких є гістидином. рН буферна сполука може бути присутньою в будь-якій кількості, придатній для того, щоб підтримувати рН препарату на визначеному рівні. В одному варіанті, якщо рН буферний агент є амінокислотою, концентрація амінокислоти знаходиться в інтервалі від 0,1 мМ до 1000 мМ (1 М). В одному варіанті, концентрація рН буферного агента становить як мінімум 0,1, 0,5, 0,7, 0,8, 0,9, 1,0, 1,2, 1,5, 1,7, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100, 200, 500, 700 або 900 мМ. У іншому варіанті, концентрація рН буферного агента знаходиться в інтервалі між 1, 1,2, 1,5, 1,7, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80 або 90 мМ і 100 мМ. В іншому варіанті, концентрація рН буферного агента знаходиться в інтервалі між 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 30 або 40 мМ та 50 мМ. В іншому варіанті, концентрація рН буферного агента становить 10 мМ. 20 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Інші зразкові рН буферні агенти, що використовуються для буферізації препарату, як описано в даному винаході, включають, не обмежуючись ними, гліцин, гістидин, глутамат, сукцинат, фосфат, ацетат та аспартат. Стабілізатори та наповнювачі Наповнювачі, як правило, використовують в ліофілізованих препаратах для збільшення маси та попередження викидів. Умови для препарату загалом розробляють таким чином, що наповнювач кристалізується поза замерзлою аморфною фазою (або в ході замороження, або відпалення при температурі вище Тg'), що надає масі структури та об'єму. Маніт та гліцин являють собою приклади наповнювачів, що традиційно використовуються. Стабілізатори включають клас сполук, які можуть служити кріопротекторами, ліопротекторами та агентами склування. Кріопротектори стабілізують білки в ході замерзання або в замерзлому стані при низьких температурах (P. Cameron, ed., Good Pharmaceutical Freeze-Drying Practice, Interpharm Press, Inc., Buffalo Grove, IL, (1997)). Ліопротектори стабілізують білки у висушеній виморожуванням твердій лікарській формі, зберігаючи конформаційні властивості білка, подібні до природних, протягом стадій сушіння виморожуванням. Властивості склоподібних станів класифікуються як "міцні" або "крихкі" залежно від їх властивостей релаксації як функції температури. Важливо, що кріопротектори, ліопротектори та агенти склування залишаються в одній і тій самій фазі з білком для того, щоб надати стабільності. Цукри, полімери та поліол належать до даної категорії та можуть іноді виконувати три функції. Поліоли охоплюють клас допоміжних речовин, які включають цукри, (наприклад, маніт, сахарозу, сорбітол) та інші багатоатомні спирти (наприклад, гліцерин та пропіленгліколь). Полімер поліетиленгліколь (ПЕГ) входить до даної категорії. Поліоли, як правило, застосовуються як стабілізуючі допоміжні речовини та/або ізотонічні агенти, як в рідких, так і в ліофілізованих парентеральних препаратах білка. З урахуванням серій Хофмейстера, поліоли є космотропними та переважно виключені з поверхні білка. Поліоли можуть захищати білки як від фізичних, так і від хімічних шляхів розкладу. Переважно виключені співрозчинники збільшують ефективну поверхневу напругу розчинника на поверхні між білком та розчинником, за рахунок чого найбільш енергетично сприятливими конформаціями білка є ті, що мають найменшу поверхню. Маніт являє собою популярний наповнювач у ліофілізованих препаратах, оскільки він кристалізується поза аморфною фазою білка в ході ліофілізації, додаючи структурної стабільності масі (наприклад, Leukine®, Enbrel® - Lyo, Betaseron®). Він загалом застосовується в комбінації з кріо- та/або ліопротектором, таким як сахароза. Через схильність маніту кристалізуватися в умовах заморожування, сорбітол і сахароза являють собою переважні агенти/стабілізатори для забезпечення тонічності в рідких препаратах, що використовуються для захисту продукту від впливу багаторазового заморожування, з яким вони стикаються в ході транспортування або при заморожуванні маси до виробництва. Сорбітол та сахароза є набагато більш стійкими до кристалізації і, таким чином, не так ймовірно будуть переходити до відповідної фази окремо від білка. Цікаво зазначити, хоча маніт застосовується в кількостях для забезпечення тонічності в декількох рідких препаратах, присутніх на ринку, таких як Actimmune®, Forteo® та Rebif®, на етикетках продукту цих лікарських засобів зазначено застереження "Не заморожувати". Застосування відновлюючих цукрів (що містять вільні групи альдегіду або кетону), таких як глюкоза та лактоза, слід уникати, оскільки вони можуть реагувати і гліколізувати поверхневі залишки лізину та аргініну білків через реакцію Майлларда альдегідів та первинних амінів (Chevalier F, et al., Nahrung, 46(2): 58-63 (2002); Humeny A, et al., J Agric Food Chem. 50(7): 2153-60 (2002)). Сахароза може гідролізуватися до фруктози та глюкози в кислих умовах (Kautz С. F. та Robinson. L, JACS, 50(4) 1022-30 (1928)), і таким чином, може спричиняти гліколізацію. Полімер поліетиленгліколь (ПЕГ) може стабілізувати білки за допомогою двох різних, залежних від температури механізмів. При низьких температурах, його краще виключити з поверхні білка, але було продемонстровано, що він взаємодіє з розгорнутою формою білка при більш високій температурі завдяки його амфіпатичній природі (Lee L.L., and Lee J.C., Biochemistry, 26(24): 7813-9 (1987)). Таким чином, при більш низьких температурах він може захищати білки через механізм переважного виключення, але при більш високих температурах, можливо, через зменшення кількості продуктивних зіткнень між розгорнутими молекулами. ПЕГ також являє собою кріопротектор і використовується в Recombinate®, ліофілізованому препараті рекомбінантного антигемофільного фактора, де використовується ПЕГ 3350 в концентрації 1,5 мг/мл. Низькомолекулярні рідкі ПЕГ (ПЕГ 300-600) можуть бути забруднені перекисами та спричиняти окиснення білка. При застосуванні вміст перекису в первинному 21 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 матеріалі повинен бути мінімізований і контролюватися протягом всього терміну зберігання. Те ж саме можна сказати і при полісорбати. У конкретному варіанті даних композицій стабілізатор (або комбінація стабілізаторів) додається до препарату, призначеного для ліофілізації. для того, щоб попередити або зменшити індуковану ліофілізацією або індуковану зберіганням агрегацію та хімічний розклад. Непрозорий або мутний розчин після розведення вказує на осадження білка. Термін "стабілізатор" позначає допоміжну речовину, що здатна попереджувати агрегацію або інший фізичний розпад, а також хімічний розпад (наприклад, аутолізис, дезамідування, окиснення і т. п.) у водному середовищі і твердому стані. Стабілізатори, які традиційно використовуються у фармацевтичних композиціях, включають, не обмежуючись ними, сахарозу, трегалозу, манозу, мальтозу, лактозу, глюкозу, рафінозу, целобіозу, генціобіозу, ізомальтозу, арабінозу, глюкозамін, фруктозу, маніт, сорбітол, гліцин, аргініну гідрохлорид, полігідроксисполуки, зокрема полісахариди, такі як декстран, крохмаль, гідроксіетилкрохмаль, циклодекстрин, Nметилпіролідин, целюлоза та гіалуронова кислота, натрію хлорид [Carpenter et al., Develop. Biol. Standard 74:225, (1991)]. В одному варіанті, стабілізатор зареєстрований в концентрації від приблизно 0 % до приблизно 40 % мас./об. В іншому варіанті, стабілізатор введений у концентрації як мінімум 0,5, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 30 або 40 % мас./об. В іншому варіанті, стабілізатор введений у концентрації від приблизно 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 % до приблизно 10 % мас/об. В іншому варіанті стабілізатор введений у концентрації від приблизно 2 % до приблизно 4 % мас./об. В іншому варіанті стабілізатор введений у концентрації приблизно 2 % мас./об. За бажанням, ліофілізовані композиції також включають відповідні кількості наповнювачів та агентів, що регулюють осмолярність, придатних для формування ліофілізованої "маси". Наповнювачі можуть бути кристалічними (наприклад, маніт, гліцин) або аморфними (наприклад, сахароза, полімери, такі як декстран, полівінілпіролідон, карбоксиметилцелюлоза). Інші приклади наповнювачів включають лактозу, сорбітол, трегалозу або ксиліт. В одному варіанті наповнювач являє собою маніт. У іншому варіанті наповнювач введений у концентрації від приблизно 0 % до приблизно 10 % мас./об. У іншому варіанті наповнювач введений у концентрації як мінімум 0,2, 0,5, 0,7, 1,0, 1,5, 2,0, 2,5, 3,0, 3,5, 4,0, 4,5, 5,0, 5,5, 6,0, 6,5, 7,0, 7,5, 8,0, 8,5, 9,0 або 9,5 % мас./об. В іншому варіанті - у концентрації приблизно 1, 1,5, 2,0, 2,5, 3,0, 3,5, 4,0, 4,5 або 5,0 % мас./об., для того щоб одержати механічно та фармацевтично стабільну та чітку масу. У іншому варіанті концентрація маніту становить 4 % мас./об. Поверхнево-активні речовини Молекули білка демонструють високу схильність до взаємодії з поверхнями, що робить їх чутливими до адсорбції та денатурації на межі взаємодії повітря з рідиною, рідини з флаконом та рідини з рідиною (силіконове масло). Спостерігається, що даний шлях розкладу є зворотно залежним від концентрації білка і призводить до утворення розчинних та нерозчинних агрегатів білка, або до втрати білка з розчину через адсорбцію на поверхнях. На додаток до адсорбції на поверхні контейнера, індукований поверхнею розклад підсилюється при фізичному перемішуванні, що буде мати місце в ході перевезення та обігу. Поверхнево-активні речовини, як правило, застосовують в препаратах білка для того, щоб попередити індукований поверхнею розклад. Поверхнево-активні речовини являють собою амфіпатичні молекули із здатністю витісняти білки з положень на межі фаз. Гідрофобні частини молекул поверхнево-активної речовини займають положення на межі фаз (наприклад, повітря/рідина), тоді як гідрофільні частини молекул залишаються орієнтованими у напрямку до основного об'єму розчинника. У достатніх концентраціях (як правило, навколо критичної міцелярної концентрації детергенту), зовнішній шар молекул поверхнево-активної речовини служить для перешкоджання адсорбції молекул білка на межі фаз. Таким чином, індукований поверхнею розклад мінімізується. Поверхнево-активні речовини, що найчастіше використовуються, являють собою поліетоксиліровані ефіри сорбіту та жирної кислоти, тобто полісорбат-20 та полісорбат-80 (наприклад, Avonex®, Neupogen®, Neulasta®). Ці два полісорбати відрізняються тільки довжиною аліфатичного ланцюга, який забезпечує гідрофобний характер молекул, С-12 та С-18, відповідно. Таким чином, полісорбат-80 має більш поверхневу активність і має нижчу критичну міцелярну концентрацію, ніж полісорбат-20. Поверхнево-активна речовина полоксамер 188 також застосовується в деяких рідких продуктах, присутніх на ринку, таких як Gonal-F®, Norditropin® та Ovidrel®. Детергенти можуть також впливати на термодинамічну конформаційну стабільність білків. Таким же чином, дія даної допоміжної речовини буде специфічною щодо білка. Наприклад, було продемонстровано, що полісорбат зменшує стабільність деяких білків і збільшує стабільність інших. Детергентна дестабілізація білків може бути раціоналізована в межах гідрофобних 22 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 ланцюгів детергентних молекул, які можуть брати участь в специфічному зв'язуванні з частково або цілком розгорнутими молекулами білка. Такі типи взаємодій можуть спричиняти зсув конформаційної рівноваги в напрямку більш здатних до взаємодії станів білка (тобто збільшення контакту гідрофобних частин молекули білка в доповнення до зв'язування з полісорбатом). Альтернативно, якщо білок в природному стані демонструє деякі гідрофобні поверхні, детергент, зв'язаний з білком у природному стані, може стабілізувати дану конформацію. Інший аспект полісорбатів полягає в тому, що вони за своєю природою є чутливими до окиснювального розкладу. Часто, як сировина, вони містять достатні кількості перекисів для того, щоб спричиняти окиснення залишків в бічних ланцюгах білка, особливо метіоніну. Потенціал пошкодження через окиснення, що є результатом додавання стабілізатора, вказує на точку найнижчих ефективних концентрацій допоміжних речовин, які мають застосовуватися в препаратах. Для поверхнево-активних речовин ефективна концентрація даного білка буде залежати від механізму стабілізації. Припускають, що якщо механізм стабілізації під дією поверхнево-активної речовини пов'язаний із попередженням поверхневої денатурації, ефективна концентрація буде знаходитися навколо критичної міцелярної концентрації детергенту. З іншого боку, якщо механізм стабілізації пов'язаний із специфічною взаємодією білок-детергент, ефективна концентрація поверхнево-активної речовини буде пов'язана з концентрацією білка та стехіометрією (Randolph T.W., et al., Pharm Biotechnol., 13:159-75 (2002)). Поверхнево-активні речовини можуть також додаватися у відповідній кількості для того, щоб попередити пов'язану з поверхнею агрегацію в ході заморожування та висушування [Chang, В, J. Pharm. Sci. 85:1325, (1996)]. Зразкові поверхнево-активні речовини включають аніонні, катіонні, неіонні, цвітер-іонні та амфотерні поверхнево-активні речовини, в тому числі поверхнево-активні речовини, що походять з природних амінокислот. Аніонні поверхневоактивні речовині включають, не обмежуючись ними, натрію лаурилсульфат, діоктил натрію сульфосукцинат і діоктил натрію сульфонат, хенодезоксихолеву кислоту, сіль натрію Nлауроілсакрозинат, літію додецил сульфат, натрієву сіль 1-октансульфоної кислоти, гідрат натрію холату, натрію дезоксихолат та натрієву сіль глікодезоксихолевої кислоти. Катіонні поверхнево-активні речовини включають, не обмежуючись ними, бензалконію хлорид або бензетонію хлорид, цетилпіридинію хлорид моногідрат та гексадецилтриметиламонію бромід. Цвітер-іонні поверхнево-активні речовини включають, не обмежуючись ними, CHAPS, CHAPSO, SB3-10 та SB3-12. Неіонні поверхнево-активні речовини включають, не обмежуючись ними, дигітонін, Тритон Х-100, Тритон Х-114, TWEEN-20 та TWEEN-80. У іншому варіанті поверхневоактивна речовина включає лауромакроголь 400, поліоксил 40 стеарат, поліоксіетилен гідрогенізовану рицинову олію 10, 40, 50 та 60, моностеарат гліцерину, полісорбат 40, 60, 65 та 80, лецитин сої та інші фосфоліпіди, такі як діолеїлфосфатидилхолін (DOPC), диміристоїлфосфатидилгліцерин (DMPG), диміристоїлфосфатидилхолін (DMPC), діолеїлфосфатидилгліцерин (DOPG); жирнокислотний ефір сахарози, метилцелюлозу та карбоксиметилцелюлозу. Композиції, що включають такі поверхнево-активні речовини, окремо або як суміш в різних співвідношеннях, таким чином запропоновані нижче. В одному варіанті поверхнево-активна речовина вводиться у концентрації від приблизно 0 % до приблизно 5 % мас/об. У іншому варіанті поверхнево-активна речовина вводиться у концентрації як мінімум 0,001, 0,002, 0,005, 0,007, 0,01, 0,05, 0,1, 0,2, 0,3, 0,4, 0,5, 0,6, 0,7, 0,7, 0,8, 0,9, 1,0, 1,5, 2,0, 2,5, 3,0, 3,5, 4,0 або 4,5 % мас./об. У іншому варіанті поверхнево-активна речовина вводиться у концентрації від приблизно 0,001 % до приблизно 0,5 % мас./об. В іншому варіанті поверхневоактивна речовина вводиться у концентрації від приблизно 0,004, 0,005, 0,007, 0,01, 0,05 або 0,1 % мас/об, до приблизно 0,2 % мас/об. В іншому варіанті поверхнево-активна речовина вводиться у концентрації приблизно від 0,01 % до приблизно 0,1 % мас./об. Солі Солі часто додають для того, щоб збільшити іонну силу препарату, що може бути важливим для розчинності білка, фізичної стабільності та ізотонічності. Солі можуть впливати на фізичну стабільність білків по-різному. Іони можуть стабілізувати природний стан білків зв'язуванням із зарядженими залишками на поверхні білка. Альтернативно, вони можуть стабілізувати змінений природний стан зв'язуванням з групою пептиду уздовж "скелета" білка (-CONH-). Солі можуть також стабілізувати природну конформацію білка, захищаючи репульсивну електростатичну взаємодію між залишками в межах молекули білка. Електроліти в препаратах білка можуть також захищати проти притягувальної електростатичної взаємодії між молекулами білка, яка може призводити до агрегації білка та нерозчинності. Вплив солі на стабільність та розчинність білків істотно змінюється залежно від характеристик видів іонів. Серії Хофмайстера, що з'явилися у 1880-х pp. як спосіб порядкової 23 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 класифікації електролітів, засновані на їх здатності осаджувати білки (Сасасе M.G., et al., Quarterly Reviews of Biophysics., 30(3): 241-277 (1997)). У даному описі серії Хофмайстера застосовуються для того, щоб проілюструвати масштаб стабілізації білка іонними та неіонними співрозчинами. У таблиці С, співрозчини наведені залежно від їх загального впливу на розчинені білки, від стабілізації (космотропічний) до дестабілізації (хаотропічний). Загалом, відмінності впливу аніонів є набагато більшими, ніж ті, що спостерігаються для катіонів, та для обох типів вплив найбільш очевидний у вищих концентраціях, ніж ті, що є прийнятними для парентеральних препаратів. Високі концентрації космотропів (наприклад, >1 М розчину сульфату амонію), як правило, є типовими для осаджених з розчину білків способом, який має назву "висолювання", де космотроп є переважно виключеним з поверхні білка, що зменшує розчинність білка в його природній (складеній) конформації. Видалення або розведення солі поверне білок в розчин. Термін "всолювання" означає застосування дестабілізуючих іонів (наприклад, таких як гуанідин та хлорид), які збільшують розчинність білків шляхом сольватування пептидних зв'язків основи білка. Збільшення концентрацій хаотропу сприятиме денатурації (розгортанню) конформації білка, оскільки зростатиме розчинність ланцюгів пептиду. Відносна ефективність іонів щодо "всолювання" та "висолювання" визначає їх положення у серіях Хофмайстера. Для того, щоб підтримувати ізотонічність в парентеральному препараті, концентрації солі загалом обмежують до менш, ніж 150 мМ для комбінацій одновалентних іонів. У даному діапазоні концентрацій механізм стабілізації солі ймовірно здійснюється за рахунок скринінгу електростатичних репульсивних внутрішньомолекулярних сил або притягувальних міжмолекулярних сил (скринінг Дебі-Хакеля). Цікаво, що хаотропічні солі показали більшу ефективність щодо стабілізації структури білка, ніж подібні концентрації космотропів відповідно даного механізму. Вважається, що хаотропічні аніони утворюють міцніші зв'язки, ніж космотропічні іони. З урахуванням ковалентного розкладу білка диференціальний вплив іонної сили на даний механізм очікується за теорію Дебі-Хакеля. Відповідно, опубліковані звіти щодо стабілізації білка натрію хлоридом супроводжуються такими, де натрію хлорид прискорював ковалентний розклад. Механізми, за якими солі впливають на стабільність білка, є специфічними залежно від білка і можуть істотно змінюватися як функція розчину рН. Прикладом, коли допоміжна речовина може бути придатною з точки зору сприяння введенню лікарського засобу білкової природи, є така, що використовується в деяких препаратах з високою концентрацією антитіл. Нещодавно було показано, що солі є ефективними з точки зору зменшення в'язкості таких препаратів (Liu J., et al., J. Pharm Sci., 94(9): 1928-40 (2005); Erratum in: J Pharm Sci., 95(1): 234-5. (2006)). 35 Таблиця C: Серії Хофмайстера для солей Аніон F PO4 SO4 CHCOO Cl Br I Компонент співрозчину Катіон (CH3)4N (CH3)2NH + NH4 + K + Na + Cs + Li 2+ Mg 2+ Ca Ba 40 + 2+ Інший Гліцерил/Сорбітол + Шкала стабілізації Стабілізація (висолювання) Космоторпічний Дестабілізація (всолювання) Хаотропічний Сахароза/Трегалоза TMAO Гуанідин Аргінін Сечовина Амінокислоти Амінокислоти знайшли різнобічне застосування в препаратах білка як буфери, наповнювачі, стабілізатори та антиоксиданти. Гістидин та глутамінова кислота використовуються для буферизації препаратів білка в діапазоні рН 5,5-6,5 та 4,0-5,5 відповідно. Імідазольна група гістидину демонструє рKа=6,0 та карбоксильна група бічного ланцюга глутамінової кислоти демонструє 4,3, що робить їх придатними для буферизації у відповідних діапазонах рН. Ацетат 24 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 являє собою буферну речовину, що найчастіше використовується в кислотному діапазоні рН 4,0-5,5, сублімується в ході ліофілізації і, таким чином, не повинна застосовуватися у ліофілізованих препаратах. Глутамінова кислота є особливо придатною у таких випадках (наприклад, Stemgen®). Гістидин, як правило, входить до складу препаратів білка, що присутні на ринку (наприклад, Xolair®, Herceptin®, Recombinate®). Він являє собою придатну альтернативу цитратному буферу, який, як відомо, спричиняє відчуття поколювання у місці ін'єкції. Цікаво зазначити, що існують дані про те, що гістидин також здійснює стабілізуючий вплив на ABX-IL8 (антитіло проти IgG2) з точки зору агрегації, якщо застосовується у високих концентраціях, як у рідких, так і у ліофілізованих препаратах (Chen В, et al., Pharm Res., 20(12): 1952-60 (2003)). Гістидин (до 60 мМ) також демонструє здатність зменшувати в'язкість препарату даного антитіла з високою концентрацією. Однак, у тому ж дослідженні, автори спостерігали збільшену агрегацію та зміну кольору в препаратах, що містили гістидин, в ході дослідження багаторазового замороження антитіла в контейнери із неіржавіючої сталі. Автори віднесли даний факт до впливу іонів заліза, які було вилужені в результаті корозії сталевих контейнерів. Інший аспект щодо гістидину, до якого слід ставитися обережно, - це те, що він зазнає фотоокиснення за наявності іонів металу (Tomita М, et al., Biochemistry, 8(12): 5149-60 (1969)). Застосування метіоніну як антиоксиданту в препаратах здається багатообіцяючим; як спостерігається, він є ефективним проти цілої низки окиснювальних чинників (Lam ХМ, et al., J Pharm Sci., 86(11): 1250-5(1997)). Амінокислоти гліцин, пролін, серин та аланін стабілізують білки за механізмом переважного виключення. Гліцин також, як правило, використовується як наповнювач у ліофілізованих препаратах (наприклад, Neumega®, Genotropin®, Humatrope®). Він кристалізується поза замороженою аморфною фазою, що надає масі структури та об'єму. Аргінін є ефективним агентом з точки зору інгібування агрегації та застосовується як у рідких, так і у ліофілізованих препаратах (наприклад, Activase®, Avonex®, рідина Enbrel®). До того ж, збільшену ефективність повторного гортання певних білків в присутності аргініну відносять на рахунок того, що він пригнічує конкуруючу реакцію агрегації в ході повторного гортання. Антиоксиданти Окиснення залишків білка є результатом впливу цілої низки різних джерел. Окрім додавання специфічних антиоксидантів, запобігання окиснювальному пошкодженню білка передбачає чітке контролювання цілого ряду факторів в ході виробничого процесу та зберігання продукту, таких як атмосферний кисень, температура, контакт із світлом та хімічне забруднення. Найчастіше використовувані фармацевтичні антиоксиданти являють собою відновлювальні агенти, поглиначі кисню/вільних радикалів або хелатні агенти. Антиоксиданти в терапевтичних препаратах білка повинні бути розчинними у воді і залишатися активними протягом всього терміну зберігання продукту. Відновлювальні агенти та поглиначі кисню/вільних радикалів діють, нейтралізуючи активні форми кисню в розчині. Хелатні агенти, такі як ЕДТА, можуть бути ефективними з точки зору зв'язування слідових кількостей забруднювачів металевої природи, які сприяють утворенню вільних радикалів. Наприклад, ЕДТА використовують в рідкому препараті кислотного фактора росту фібробластів для того, щоб інгібувати каталізоване іонами металу окиснення залишків цистеіну. ЕДТА застосовується в продуктах, присутніх на ринку, таких як Kineret® та Ontak®. Окрім оцінки ефективності різноманітних допоміжних речовин з точки зору попередження окиснення білка, вчені, що займаються розробкою препаратів, повинні знати про потенціал самих антиоксидантів щодо індукування інших ковалентних або фізичних змін білка. Про цілий ряд таких випадків було повідомлено в літературі. Відновлювальні агенти (такі, як глутатіон) можуть спричиняти руйнування внутрішньомолекулярних дисульфідних зв'язків, що може призводити до дисульфідних перестановок. В присутності іонів перехідного металу, аскорбінова кислота та ЕДТА сприяють окисненню метіоніну в багатьох білках та пептидах (Akers MJ, and Defelippis MR. Peptides and Proteins as Parenteral Solutions. In: Pharmaceutical Formulation Development of Peptides and Proteins. Sven Frokjaer, Lars Hovgaard, editors. Pharmaceutical Science. Taylor and Francis, UK (1999)); Fransson J.R., J. Pharm. Sci. 86(9): 4046-1050 (1997); Yin J, et al., Pharm Res., 21(12): 2377-83 (2004)). Повідомляється, що натрію тіосульфат знижує рівні індукованого світлом і температурою окиснення метіоніну в rhuMab HER2; однак, щодо даного дослідження також повідомляється про утворення продукту приєднання тіосульфат-білок (Lam ХМ, Yang JY, et al., J Pharm Sci. 86(11): 1250-5 (1997)). Вибір відповідного антиоксиданту здійснюють відповідно до конкретного впливу та чутливості білка. Іони металу Загалом, іони перехідного металу є небажаними в препаратах білка, оскільки вони можуть каталізувати фізико-хімічні реакції розкладу в білках. Однак, Конкретні іони металу входять до 25 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 складу препаратів, якщо вони являють собою кофактори білків, та до складу препаратів, що містять суспензію білка, де вони утворюють координаційні комплекси (наприклад, суспензія цинк-інсуліну). Нещодавно було запропоноване застосування іонів магнію (10-120 мМ) для того, щоб інгібувати ізомеризацію аспарагінової кислоти до ізоаспарагінової кислоти (WO 2004039337). Два приклади, де металеві іони надають стабільності або збільшують активність білків — дезоксирибонуклеаза людини (rhDNase, Pulmozyme®) та Фактор VIII. У випадки rhDNase, іони 2+ (до 100 мМ) Са збільшували стабільність ферменту через специфічний сайт зв'язування (Chen В, et al., J Pharm Sci., 88(4): 477-82 (1999)). Фактично, видалення іонів кальцію з розчину, що містить ЕГТА, спричиняло збільшення дезамінування та агрегації. Однак, такий вплив 2+ 2+ спостерігався тільки у випадку іонів Са ; спостерігалося, що інші двохвалентні катіони - Мg , 2+ 2+ 2+ Мn і Zn дестабілізували rhDNase. Подібний вплив спостерігали для Фактора VIII. Іони Са і 2+ 2+ 2+ 2+ 2+ 2+ Sr стабілізували білок, тоді як інші, подібні до Мg , Мn і Zn , Cu і Fe , дестабілізували фермент (Fatouros, A., et al., Int. J. Pharm., 155, 121-131 (1997). В окремому дослідженні Фактора 3+ VIII, істотне зростання швидкості агрегації спостерігалося в присутності іонів Al (Derrick TS, et al., J. Pharm. Sci., 93(10): 2549-57 (2004)). Автори відзначають, що інші допоміжні речовини, такі 3+ як буферні солі, часто забруднені іонами АІ та демонструють необхідність застосовування допоміжних речовин відповідної якості у складі продуктів. Консерванти Консерванти необхідні при розробці парентеральних препаратів багаторазового використання, які передбачають більш ніж одне витягання дози з одного і того ж контейнера. їх основна функція полягає в інгібуванні розмноження мікроорганізмів та гарантуванні стерильності продукту протягом всього терміну зберігання або терміну застосування лікарського продукту. Консерванти, що традиційно використовуються, включають бензиловий спирт, фенол та м-крезол. Хоча консерванти мають довгу історію застосування, розробка препаратів білка, які містять консерванти, може бути проблемою. Консерванти майже завжди здійснюють дестабілізуючий вплив (агрегація) на білки, і це стало головним фактором, що обмежує їх застосування в багатодозових препаратах білка (Roy S, et al., J Pharm Sci., 94(2): 382-96 (2005)). На сьогоднішній час більшість лікарських засобів білка розробляється тільки для одноразового використання. Однак, якщо багатодозові препарати є можливими, вони мають додаткову перевагу, створюючи зручність для пацієнтів та збільшену можливість реалізації. Придатним прикладом є людський гормон росту (hGH), де розробка препаратів з консервантами привела до комерціалізації більш придатних шприців-ручок багаторазового використання. Як мінімум чотири такі пристрої, що містять препарати hGH з консервантами, присутні на ринку. Norditropin® (рідина, Novo Nordisk), Nutropin AQ® (рідина, Genentech) та Genotropin (ліофілізований - двохкамерний картридж, Pharmacia & Upjohn) містять фенол, тоді як до складу Somatrope® (Eli Lilly) входить м-крезол. Декілька аспектів слід враховувати в ході розробки препарату у лікарських формах з консервантами. Ефективна концентрація консервантів в лікарському продукті повинна бути оптимізована. Це вимагає перевірKи даного консерванта у лікарській формі з діапазонами концентрації, які забезпечують протимікробну ефективність без ризику зниження стабільності білка. Наприклад, було здійснено успішний скринінг трьох консервантів в ході розробки рідкого препарату для рецептора інтерлейкіну-1 (тип І), за допомогою диференціальної сканувальної калориметрії (DSC). Консерванти були розподілені залежно від їх впливу на стабільність в концентраціях, що традиційно використовуються в продуктах, присутніх на ринку (Remmele RL Jr., et al., Pharm Res., 15(2): 200-8 (1998)). Як можна очікувати, розробка рідких препаратів, що містять консерванти, є більш проблемною, ніж ліофілізованих препаратів. Сублімовані продукти можуть бути ліофілізовані без консерванту та розведені розчинником, що містить консервант, під час застосування. Це скорочує час, протягом якого консервант знаходиться в контакті з білком, що істотно мінімізує ризик з точки зору стабільності. У випадку рідких препаратів, ефективність консерванту та стабільність повинні підтримуватися протягом всього терміну зберігання продукту (~ 18-24 місяці). Важливо зауважити, що ефективність консерванту має бути продемонстрованою в кінцевому складі препарату, що містить активний лікарський засіб та всі допоміжні компоненти. Деякі консерванти можуть спричиняти викликати реакції в місці ін'єкції, що являє собою інший фактор, який слід враховувати при виборі консерванту. У клінічних випробуваннях, які зосереджувалися на оцінці консервантів та буферів у Norditropin, спостерігалося, що сприйняття болю було нижчим у випадку препаратів, що містять фенол та бензиловий спирт, у порівнянні з препаратом, що містить м-крезол (Kappelgaard A.M., Horm Res. 62 Suppl 3:98-103 (2004)). 26 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Цікаво, що серед консервантів, що традиційно використовуються, бензиловий спирт має анестезуючі властивості (Minogue SC, and Sun DA., Anesth Analg., 100(3): 683-6 (2005)). З урахуванням вказівок, наведених в даному описі, фахівці в даній галузі будуть знати, яка кількість або об'єм допоміжної речовини можуть бути включені до складу будь-якого конкретного препарату для того, щоб отримати біофармацевтичний склад препарату за винаходом, який сприяє збереженню біофармацевтичної стабільності. Наприклад, кількість і тип солі, яка входить до біофармацевтичного складу препарат за винаходом, можуть бути вибрані, ґрунтуючись на бажаному осмотичному тиску (тобто, ізотонічному, гіпотонічному або гіпертонічному) кінцевого розчину, а також кількості та осмотичному тиску інших компонентів, які входять до складу препарату. Подібним чином, ілюстрацією з посиланням на тип поліолу або цукру, що входить до складу препарату, кількість такої допоміжної речовини залежатиме від його осмотичного тиску. Наприклад, введенням приблизно 5 % сорбітолу можна досягти ізотонічності, в той час як приблизно 9 % допоміжної речовини сахарози необхідно ввести для досягнення ізотонічності. Вибір кількості або інтервалу концентрацій однієї або більше допоміжних речовин, які можуть бути введені до біофармацевтичного складу препарату даного винаходу, було проілюстровано вище за допомогою посилань на солі, поліол та цукор. Однак, фахівці в даній галузі зрозуміють, що судження, описані в даному винаході і додатково проілюстровані шляхом посилань на конкретні допоміжні речовини, є однаково придатними для всіх типів і комбінацій допоміжних речовин, наприклад, солей, амінокислот, інших агентів для забезпечення тонічності, поверхнево-активних речовин, стабілізаторів, наповнювачів, кріопротекторів, ліопротекторів, антиоксидантів, іонів металів, хелатних агентів та/або консервантів. Далі, якщо конкретна допоміжна речовина наведена у складі препарату, наприклад, відсоток (%) мас/об., фахівці в даній галузі розпізнають, що рівноцінна молярна концентрація даної допоміжної речовини також розглядається. Як правило, фахівцю в даній галузі буде зрозуміло, що концентрації вищезазначених допоміжних речовин демонструють однакові взаємозалежності в межах конкретного препарату. Наприклад, концентрація наповнювача може бути знижена в тому випадку, коли, наприклад, спостерігається висока концентрація білка/пептиду, або коли, наприклад, спостерігається висока концентрація стабілізуючого агента. Крім того, середній фахівець в даній галузі, зрозуміє, що для того, щоб підтримувати ізотонічність конкретного препарату, в якому відсутній наповнювач, концентрація стабілізуючого агента має бути коригована відповідним чином (тобто, має бути застосована кількість стабілізатора, що дозволяє забезпечити тонічність). Композиції є стабільними як мінімум протягом двох років при температурі від 2 °C до 8 °C в ліофілізованому стані. Така тривала стабільність є придатною для подовження терміну зберігання фармацевтичного продукту. Способи одержання В даному винаході також пропонуються способи одержання терапевтичних препаратів білка. В одному аспекті, способи одержання ліофілізованого терапевтичного препарату пептидного антитіла включають стадію ліофілізації терапевтичної композиція пептидного антитіла в буфері, що містить буферний агент, наповнювач, стабілізатор та поверхнево-активну речовину; Такі способи додатково включають одну або більше з наступних стадій: додавання стабілізатора до вказаної суміші до початку процесу ліофілізації, додавання як мінімум одного агента, що вибраний з наповнювача, агента, що регулює осмолярність, та поверхнево-активної речовини, до вказаної суміші до початку процесу ліофілізації. Наповнювач може являти собою будь-який з наповнювачів, описаних в даному винаході. В одному аспекті наповнювач являє собою маніт. В іншому варіанті стабілізатор являє собою сахарозу. Поверхнево-активна речовина може являти собою будь-яку з поверхнево-активних речовин, описаних в даному винаході. В одному варіанті поверхнево-активна речовина являє собою полісорбат-20. Стандартна практика розведення ліофілізованого матеріалу полягає в тому, щоб додати об'єм очищеної води або стерильної води для ін'єкцій (як правило, = еквівалентний об'єму, видаленому в ході ліофілізації), хоча розбавлені розчини антибактеріальних агентів іноді застосовують для одержання фармацевтичних препаратів для парентерального застосування [Chen, Drug Development and Industrial Pharmacy, 18:1311-1354 (1992)]. Таким чином, запропоновано способи одержання розведеного терапевтичного пептидного антитіла, що включають стадію додавання розчинника до ліофілізованої терапевтичної композиції пептидного антитіла за винаходом. Ліофілізована терапевтична композиція пептидного антитіла може бути розведеною як водний розчин. Різноманітні водні носії, наприклад, стерильна вода для ін'єкцій, вода з консервантами для багаторазового використання або вода з відповідними кількостями 27 UA 116080 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 поверхнево-активної речовини (наприклад, полісорбат-20), 0,4 % сольовий розчин, 0,3 % розчин гліцину або водні суспензії можуть містити активну сполуку в сполученні з допоміжними речовинами, придатними для виробництва водних суспензій. У різних аспектах такі допоміжні речовини являють собою суспендуючі агенти, наприклад натрій карбоксиметилцелюлоза, метилцелюлоза, гідроксипропілметилцелюлоза, натрію альгінат, полівінілпіролідон, трагакантова камедь та акацієва камедь; диспергувальний або зволожуючий агент може бути природним фосфатидом, наприклад лецитином, або продуктом конденсації оксиду алкену з жирними кислотами, наприклад поліоксіети ленстеарат, або продуктом конденсації етиленоксиду з довголанцюговими аліфатичними спиртами, наприклад, гептадекаетиленеоксицетанол, або продуктом конденсації етиленоксиду з частковими складними ефірами, утвореними з жирних кислот та гекситолу, наприклад, поліоксіети ленсорбітанмоноолеат, або продуктом конденсації етиленоксиду з частковими ефірами, утвореними з жирних кислот та ангідридів гекситолу, наприклад поліетилен сорбітанмоноолеат. Водні суспензії можуть також містити один або більше консервантів, таких як етил або пропіл, п-гідроксибензоат. Для того, щоб застосовувати композиції у людини або на піддослідних тваринах, в одному аспекті композиція включає один або більше фармацевтично прийнятних носіїв. Фрази "фармацевтично прийнятний" або "фармакологічно прийнятний" позначають молекулярні об'єкти та композиції, що є стабільними, інгібують розклад білка, такий як агрегація та розщеплення, і до того ж не спричиняють алергічних, або інші небажаних реакцій при застосуванні відомими в даній галузі способами, як описано нижче. "Фармацевтично прийнятні носії" включають будь-які і всі клінічно придатні розчинники, середовища диспергування, покриття, антибактеріальні та протигрибкові агенти, ізотонічні агенти та агенти, що затримують абсорбцію, тощо, зокрема ті агенти, які були описані. Терапевтичні композиції пептидного антитіло можуть застосовуватись перорально, місцево, трансдермально, парентерально, інгаляцією спрею, вагінально, ректально або інтракраніальною ін'єкцією. Термін "парентерально" в даному описі включає підшкірні ін'єкції, внутрішньовенні, внутрішньом'язові, інтракраніальні ін'єкції або способи інфузії. Введення внутрішньовенною, парентеральною, внутрішньом'язовою, в молочну залозу, внутрішньоочеревиною, інтратекальною, ректобульбарною, внутрішньолегеневою ін'єкцією та/або хірургічною імплантацією у конкретному місці також обговорюється. Загалом, композиції по суті не містять пірогенів, а також інших домішок, які могли б бути шкідливими для реципієнта. Композиції для одноразового або багаторазового введення можуть бути одержані відповідно до рівнів дозування та схем, що обрані лікарем, який проводить лікування. Для профілактики або лікування захворювання відповідні дози будуть залежати від типу захворювання, що лікується, як визначалося вище, тяжкості та перебігу захворювання, чи лікарський засіб застосовується з метою профілактики або у терапевтичних цілях, попередньої терапії, клінічної історії хворого та реакції на лікарський засіб, а також розсуду лікаря-ординатора. Набори Як додатковий аспект, винахід включає набори, які містять одну або більше ліофілізовану сполуку або композицію, упаковані таким чином, щоб полегшити їх введення суб'єктам. В одному варіанті, такий набір включає сполуку або композицію, описану в даному винаході (наприклад, композицію, що містить терапевтичний білок або пептид), упаковану в такий контейнер, як закупорена пляшка або судина, з етикеткою, що прикріплена до контейнера або додана до упаковки, в якій описано практичний спосіб застосування сполуки або композиції. В одному варіанті до набору входить перший контейнер, що містить композицію ліофілізованого терапевтичного білка або пептиду, та другий контейнер, що містить фізіологічно прийнятний розчин для розведення ліофілізованої композиції. В одному аспекті, сполука або композиція упакована у дозованій лікарській формі. Набір може додатково включати пристрій для введення композиції відповідно до конкретного шляху введення. Переважно, набір містить етикетку, де описано застосування композиції терапевтичного білка або пептиду. Дози Схеми введення, що передбачаються способом лікування стану, описаного в даному винаході, будуть визначені лікарем-ординатором, з урахуванням різних факторів, які впливають на дію лікарських засобів, таких як вік, стан, маса тіла, стать та дієта пацієнта, тяжкість будьякої інфекції, час введення та інші клінічні фактори. У різних аспектах щоденне дозування знаходиться в межах 0,1-1000 мкг препарату на кілограм маси тіла (розрахунки проводяться для маси одного білка без хімічних модифікацій) або 0,1-150 мкг/кг. У деяких варіантах винаходу доза може перевищувати 1 мг/кг, 3 мг/кг або 10 мг/кг. Препарати за винаходом можуть бути введені у вигляді початкового болюсу, після якого застосовується безперервна інфузія для того, щоб підтримувати терапевтичні рівні лікарського 28