Нові поліморфні форми рифаксиміну, спосіб їх отримання та їх застосування у медичних препаратах

1. Поліморф антибіотика рифаксиміну під назвою рифаксимін δ, який відрізняється вмістом води у межах від 2,5 до 6 мас. %, переважно 3,04,5 %, та рентгенодифрактограмою порошку, яка показує піки при величинах кутів дифракції 2θ 5,7°±0,2; 6,7°±0,2; 7,1°±0,2; 8,0°±0,2; 8,7°±0,2; 10,4°±0,2; 10,8°±0,2; 11,3º±0,2; 12,1º±0,2; 17,0°±0,2; 17,3°±0,2; 17,5°±0,2; 18,5°±0,2; 18,8°±0,2; 19,1º±0,2; 21,0º±0,2; 21,5°±0,2. 2. Поліморф антибіотика рифаксиміну під назвою рифаксимін ε, який відрізняється рентгенодифрактограмою порошку, яка показує піки при величинах кутів дифракції 2θ 7,0°±0,2; 7,3º±0,2; 8,2º±0,2; 8,7º±0,2; 10,3º±0,2; 11,1º±0,2; 11,7º±0,2; 12,4º±0,2; 14,5º±0,2; 16,3º±0,2; 17,2º±0,2; 18,0º±0,2; 19,5º±0,2. 3. Спосіб отримання рифаксиміну δ, який відрізняється тим, що молярний еквівалент рифаміцину О піддають взаємодії з надлишком 2-аміно-4метилпіридину, переважно 2,0-3,5 молярними еквівалентами, у суміші води та етилового спирту в об'ємному співвідношенні між 1:1 та 2:1 протягом 2-8 годин при температурі між 40°С та 60°С, реакційну масу обробляють при кімнатній температурі розчином аскорбінової кислоти у суміші води, етилового спирту та концентрованої водної хлоридної кислоти, рН реакційної маси доводять до 2,0 концентрованим водним розчином хлоридної кислоти, суспензію фільтрують, отриманий твердий продукт промивають тою ж сумішшю вода/етиловий спирт, застосовуваною у реакції, отриманий таким чином 2 (19) 1 3 89809 4 10. Застосування за будь-яким з пп. 8 або 9, яке відрізняється тим, що препарати для місцевого призначення вибирають з мазей, помад, кремів, гелів та лосьйонів. Рифаксимін (INN; дивись The Merck Index, XIII Ed., 8304) є антибіотиком класу рифаміцинів, а саме піридо-імідазорифаміцином, описаним та заявленим у патенті Італії IT 1154655, а Європейський Патент EP 0161534 описує та заявляє спосіб його отримання, виходячи з рифаміцину O (The Merck Index, XIII Ed., 8301). Ці патенти описують очистку рифаксиміну загальним шляхом вказуючи, що кристалізацію можна проводити у придатних розчинниках або системах розчинників та стисло, показуючи у деяких прикладах, що продукт реакції можна кристалізувати з 7:3 суміші етиловий спирт/вода та можна сушити при атмосферному тиску чи під вакуумом без вказівки будь-яким шляхом на експериментальні умови кристалізації та сушки та будь-які характерні кристалографічні характеристики отриманого продукту. Присутність відмінних поліморфів досі не визначали, а тому експериментальні умови, описані в обох патентах, розроблені з метою отримувати гомогенний продукт, що має придатну чистоту з хімічної точки зору, поза кристалографічними аспектами. Зараз неочікувано виявлено, що існують деякі поліморфні форми, утворення яких, на додаток до розчиннику, залежить від часу та температури, при котрій проводять кристалізацію та сушку. Ці поліморфні форми пізніше, звичайно ідентифіковані як рифаксимін (Фіг.1) та рифаксимін (Фіг.2) на основі їх відповідної специфічної дифрактограми, наведених у представленій заявці. Поліморфні форми рифаксиміну охарактеризовані способом рентгенодифракції порошку. Ідентифікація та характеризування цих поліморфних форм та визначення експериментальних умов їх отримання є дуже суттєвими для сполуки з фармакологічною активністю, котру, як рифаксимін, продають як медичний препарат для застосування до людини та у ветеринарії. Фактично відомо, що поліморфізм сполук, які можна застосовувати як активний компонент у медичному препараті, може впливати на фармакотоксикологічні властивості ліків. Відмінні поліморфні форми активного компоненту, застосовані як ліки у пероральній або місцевій формі, можуть модифікувати багато їх властивостей, як-то біологічна засвоюваність, розчинність., стабільність, забарвлення, здатність до пресування, текучість та придатність до обробляння, з наступною модифікацією профілів токсичнологічної безпечності, клінічної ефективності та продуктивності. Вищезгадане підтверджено фактом, що власті, що керують дозволами стосовно допущення ліків до продажу потребують, щоб способи вироблення активних компонентів були стандартизованими та контрольованими так, щоб вони давали гомогенні та стабільні дані у термінах поліморфізму партій продукції (CPMP/QWP/96, 2003 - Інструкції стосовно хімії нових активних речовин; СРМР/ІСН/367/96 - інструкції стосовно специфікації: тест-способи та критерії прийняття нових речовин ліків та нових продуктів ліків: хімічні речовини; Дані для уведення у дію: Травень 2000). Потреба у вищезгаданій стандартизації є крім того посиленою в області рифаміцинових антибіотиків від Henwood S.Q., de Villiers M.M., Liebenberg W. and Lotter A.P., Drug Development and Industrial Pharmacy, 26 (4), 403-408, (2000), які з'ясували, що відмінні партії продукції рифампіцину (INN) отримані від різних виробників відрізняються, оскільки вони показують відмінні поліморфні характеристики, та як наслідок, вони показують відмінні профілі розчинення разом з наступною зміною відповідних фармакологічних властивостей. Застосуванням процесів кристалізації та сушки, загалом розкритих у попередніх патентах IT 1154655 та EP 0161534 виявлено, що у деяких експериментальних умовах отримують невдалу кристалічну форму рифаксиміну, а в інших експериментальних умовах отримані інші кристалічні поліморфні форми рифаксиміну. Більш того, виявлено, що деякі параметри, зовсім не розкриті у вищезгаданих патентах, як-то, наприклад, умови зберігання та відносної вологості зовнішнього середовища, мають несподіваний вплив стосовно визначення форми поліморфу. Поліморфні форми рифаксиміну як об'єкт представленої патентної заявки, ніколи не були вказані чи припущені при тому, що думка, що одиничний гомогенний продукт повинен завжди бути отриманим, а спосіб слід вибирати у межах описаних умов, незалежно від застосовуваних умов для кристалізації, сушки та зберігання. Виявлено, що утворення та форм залежить від присутності води у кристалізаційному розчиннику, температури, при котрій продукт кристалізують, та кількості води у продукті у кінці фази сушки. Форму та форму рифаксиміну далі синтезовано і вони є об'єктом винаходу. Зокрема, форма характеризується залишковим вмістом води у висушеному твердому матеріалі у межах 2.5-6мас.%, більш переважно 3-4.5%, при тому, що форма є результатом поліморфного переходу при контрольованій температурі з форми . Ці результати є дуже важливими, оскільки вони визначають умови промислового вироблення, деякі етапи обробки котрого не розглядали як критичні для визначення поліморфізму продукту, типу, наприклад, підтримування для кристалізованого продукту кількості води у жорстких межах, спосіб сушки кінцевого продукту, де форма , має бути отриманою для подовження сушки для отримання 5 форми , умови зберігання кінцевого продукту або характеристики тари, де зберігають продукт. Рифаксимін має широку антибактеріальну активність у шлунково-кишковому тракті проти локалізованих шлунково-кишкових бактерій, що викликають інфекційну діарею, охоплюючи анаеробні штами. Повідомлено, що рифаксимін характеризується незначним системним поглинанням, внаслідок його хімічних та фізичних характеристик (Descombe J.J. et al. Pharmacokinetic study of rifaximin after oral administration in healthy volunteers, lnt J Clin. Pharmacol. Res., 14 (2), 51-56, (1994)). Зараз ми виявили, що можливо на основі двох ідентифікованих поліморфних форм рифаксиміну для модуляції рівня його системного поглинання, та це є частиною заявленого винаходу, застосовувати відмінні поліморфні форми рифаксиміну, рифаксимін та рифаксимін . Можливо мати відмінність у поглинанні майже у 100 разів у межах від 0,001-0,3мкг/мл у крові. Доказана відмінність біологічної засвоюваності є суттєвою, оскільки може змінювати фармакологічну та токсичнологічну поведінку двох поліморфів рифаксиміну та . Як факт, рифаксимін є незначно абсорбованим через пероральний шлях, при тому, що рифаксимін показує помірне поглинання. Рифаксимін є практично не поглинається і міг би діяти тільки місцево, охоплюючи випадок шлунково-кишкового тракту, із перевагою дуже низької токсичності. З іншого боку, рифаксимін , котрий помірно поглинається, може знайти сприятливе застосування проти системних мікроорганізмів, здатних переховуватися, та для часткового уникнення дії обговорених антибіотиків. Стосовно можливих шкідливих випадків, сполучених з терапевтичним застосуванням рифаксиміну, окремою доречність є індукція бактеріальної резистентності до антибіотиків. Загалом кажучи, завжди можливо у терапевтичній практиці з антибіотиками індукувати бактеріальну резистентності до того ж або до іншого антибіотику селекцією резистентних штамів. У випадку рифаксиміну, цей аспект є особливо доречним, оскільки рифаксимін належить до родини рифаміцину, член якої, рифампіцин, є широко застосовуваним у терапії туберкульозу. Сучасний короткий курс лікування туберкульозу є комбінацією терапії, що залучає чотири активних фармацевтичних інгредієнти: рифампіцин, ізоніазид, етамбутол та піразинамід та серед їх рифампіцин грає центральну роль. Тому, будь-які ліки, котрі призводять до ризику ефективності терапії селекцією резистентності до рифампіцину, могли б бути шкідливими. (Kremer L. et al. "Re-emergence of tuberculosis: strategies and treatment", Expert Opin.lnvestig.Drugs, 11 (2), 153-157, (2002)). У принципі, дивлячись структурні подібності між рифаксиміном та рифампіцином, могло б бути можливим застосуванням рифаксиміну для селекції резистентних штамів M.tuberculosis та для індукування крос-резистентності до рифампіцину. Для позбавлення від цього негативного випадку є клю 89809 6 човим мати контроль кількості систематично абсорбованого рифаксиміну. З цієї точки зору відмінність, виявлена у системному поглинанні та форм рифаксиміну є значною, оскільки також при субінгібіторній концентрації рифаксиміну, як-то у межах від 0,1 до 1нг/мл, продемонстрована можливість селекції резистентних мутантів (Marchese A. et al. In vitro activity of rifaximin, metronidazole and vancomycin against Clostridium difficile and the rate of selection of spontaneously resistant mutants against representative anaerobic and aerobic bacteria, including ammonia-producing species. Chemotherapy, 46 (4), 253-266, (2000)). Згідно з вищевказаним важливість заявленого винаходу, котрий призвів до розуміння існування вищезгаданих поліморфних форм рифаксиміну та різних промислових шляхів вироблення чистої єдиної форми, що має відмінні фармакологічні властивості, є ясно підкріпленою. Вищезгадані форми та можуть бути переважно застосовуваними як чисті та гомогенні продукти у виробленні медичних препаратів, що містять рифаксимін. Як вже вказано, спосіб вироблення рифаксиміну з рифаміцину O, що розкрито та заявлено у EP 0161534, є недостатнім з точки зору очистки та ідентифікації отриманого продукту; це показує деякі обмеження також з точки зору синтезу, що стосується, наприклад, дуже довгого часу реакції, 1672 годин, дуже малої придатності для промислового застосування та більш того, це не забезпечує відновлення на місті окисненого рифаксиміну, що може бути утвореним у реакційній суміші. Тому, наступним об'єктом заявленого винаходу є поліпшений спосіб промислового вироблення форм та рифаксиміну, заявлених тут як продукти та придатні для застосування як визначені та гомогенні активні компоненти у виробленні медичних препаратів, що містять такий активний компонент. Як вже вказано, форма та форма антибіотику, відомого як рифаксимін (INN), способи його отримання та застосування у виробленні медичних препаратів для перорального або місцевого шляху, є об'єктом заявленого винаходу. Спосіб як об'єкт заявленого винаходу полягає у реакції одного молярного еквіваленту рифаміцину O з надлишком 2-аміно-4-метилпіридину, переважно від 2,0 до 3.5 молярних еквівалентів, у суміші розчиннику з води та етилового спирту в об'ємному співвідношенні між 1:1 та 2:1, протягом 2-8 годин при температурі між 40 C та 60 C. У кінці реакції реакційну масу охолоджують до кімнатної температури та додають розчин аскорбінової кислоти у суміші води, етилового спирту та водної концентрованої хлоридної кислоти при сильному перемішуванні для відновлення невеликої кількості окисненого рифаксиміну, що утворюється протягом реакції, та зрештою рН доводять до 2,0 наступним додаванням концентрованого водного розчину хлоридної кислоти для кращого видалення надлишку 2-аміно-4-метилпіридину, застосовуваного у реакції. Суспензію фільтрують та отриманий твердий продукт промивають тою ж сумішшю 7 вода/етиловий спирт, застосовуваною у реакції. Такій напівкінцевий продукт має назву "необроблений рифаксимін". Необроблений рифаксимін можна безпосередньо піддавати наступному етапу очистки. Альтернативно, у випадку очікуваного довгого часу зберігання напівкінцевого продукту, необроблений рифаксимін можна сушити під вакуумом при температурі нижче 65 C протягом 6 та 24 годин, такий напівкінцевий продукт має назву "висушений необроблений рифаксимін". Таким чином отриманий необроблений рифаксимін та/або висушений необроблений рифаксимін очищають розчиненням в етиловому спирті при температурі між 45°С та 65 C та кристалізацією з додаванням води, переважно у кількості між 15 та 70мас.% стосовно кількості етилового спирту, застосовуваного для розчинення, та підтримуванням отриманої суспензії при температурі між 50 C та 0 C при перемішуванні протягом часу між 4 та 36 годинами. Суспензію фільтрують та отриманий твердий продукт промивають водою та сушать під вакуумом або під нормальним тиском, із засобом сушки або без нього, при температурі між кімнатною та 105 C протягом 2-72 годин. Досягнення та форм залежить від умов, вибраних для кристалізації. Зокрема, склад суміші розчиннику, з котрого проводять кристалізацію, температуру, при котрій витримують реакційну суміш після кристалізації та період часу, при котрому витримують температуру, доказані як критичні. Більш точно, та рифаксиміни отримують, коли температуру спершу доводять до величин між 28 C та 32°С для виклику початку кристалізації, тоді суспензію доводять до температури між 40 C та 50 C та витримують у період часу між 6 та 24 годинами, тоді суспензію швидко охолоджують до 0 C, 15 хвилинами та одною годиною, фільтрують, твердий продукт промивають водою та тоді сушать. Етап сушки має суттєву частину в отриманні поліморфних форм та рифаксиміну та має бути перевіреним придатними засобами для дозування води, типу, наприклад, способу Фішера, для перевірки кількості залишкової води у продукті, що сушать. Отримання рифаксиміну протягом сушки фактично залежить від кінцевої залишкової кількості води, котра повинна бути 2.5-6мас.%, більш переважно 3-4.5мас.%, а не від експериментальних умов тиску та температури, при котрих досягають цього критичного обмеження проценту води. Для отримання погано адсорбованої форми це має починатися з форми та продовжуватися сушкою під вакуумом або при атмосферному тиску, при кімнатній температурі або при високій температурі, у присутності або у відсутності засобів сушки, за умови, що сушка є подовженою протягом обов'язкового часу таким чином, щоб досягти конверсії у форму . Обидві форми рифаксиміну та гігроскопічні, вони оборотно поглинають воду протягом часу при 89809 8 придатному тиску та вологості зовнішнього середовища та чутливі до перетворення в інші форми. Переходи від одної форми до ще одної є дуже суттєвими стосовно рамок винаходу, оскільки вони можуть бути альтернативним способом вироблення форми, бажаної для продукції медичних препаратів. Тому, спосіб, що дозволяє надійно перетворити рифаксимін у рифаксимін у промислових умовах, є суттєвою частиною винаходу. Спосіб стосовно перетворення рифаксиміну у рифаксимін полягає у сушці рифаксиміну під вакуумом або при атмосферному тиску, при кімнатній температурі або при високій температурі, у присутності або у відсутності засобів сушки, та підтримування цього протягом конверсії отримують, звичайно між 6 та 36 годинами. З вищевказаних даних, слідує, що протягом зберігання продукту особливу турботу слід звертати таким чином, щоб умови зовнішнього середовища не змінювали вмісту води у продукті, зберіганням продукт у зовнішньому середовищі, що має контрольовану вологість або у закритій тарі, що не дозволяє значного обміну води із зовнішнім середовищем. Поліморф під назвою рифаксимін характеризується вмістом води у межах між 2.5% та 6%, переважно між 3,0% та 4.5% та рентгенодифрактограмою порошку (повідомленою у Фіг.1), котра показує піки при величинах кутів дифракції 2 5,7°±0,2, 6,7°±0,2, 7,1 ±0,2, 8,0°±0,2, 8,7°±0,2, 10,5°±0,2, 10,8 ±0,2, 11,3°±0,2, 12,1°±0,2, 17,0°±0,2, 17,3°±0,2, 17,5°±0,2, 18,5 ±0,2, 18,8 ±0,2, 19,1 ±0,2, 21,0°±0,2, 21,5°±0,2. Поліморф під назвою рифаксимін характеризується рентгенодифрактофамою порошку (повідомленою у Фіг.2), котра показує піки при величинах кутів дифракції 2 7,0°±0,2, 7,3°±0,2, 8,2°±0,2, 8,7°±0,2, 10,3°±0,2, 11,1 ±0,2, 11,7°±0,2, 12,5°±0,2, 14,5°±0,2, 16,3 ±0,2, 17,2 ±0,2, 18,0°±0,2, 19,5°±0,2. Дифрактограму отримано на приладі pHilips X'Pert з гдеометрією Брегга-Бентано та у наступних умовах: Рентгенотрубка: Купрум Застосовуване випромінювання: K ( 1), K ( 2) Напруга та струм генератора: кВ 40, мА 40 Монохроматор: Графіт Розмір кроку: 0,02 Час на крок: 1,25с Вихідна та кінцева кутова величина 2 : 3,0°30,0° Визначення вмісту води в аналізованих зразках завжди проводять способом Фішера. Рифаксимін та рифаксимін також відрізняються, оскільки вони показують значні відмінності, які стосуються біологічної засвоюваності. Дослідження біологічної засвоюваності двох поліморфів проведено на самицях собак Beagle, лікованих перорально дозою одного з поліморфів 100мг/кг у капсулі, збираючи зразки крові з шийної вени кожної тварини перед кожним дозуванням та через 1, 2, 4, 6, 8 та 24 години після кожного дозування, переносячи зразки у туби, що містять гепарин та відокремлювали плазму центрифугуванням. 9 89809 Плазму досліджено на рифаксимін стандартним способом РХ-МС/МС та розраховано максимум спостереженої концентрації плазми (Смакс), час для досягнення Смакс (tмакс), та площу під кривою концентрація - час (ППК). Експериментальні дані, повідомлені у наступній таблиці 1, ясно показують, що рифаксимін є незначно абсорбованим при тому, що рифаксимін є абсорбованим при величині (Смакс = 0,308мкг/мл) у межах від 0,1 до 1,0мкг/мл. Таблиця 1 Фармакокінетичні параметри для поліморфів рифаксиміну після одного перорального застосування капсули 100мг/кг самицям собак ППК 0-24 нг годин/мл Середнє Середнє 2 801 4 42 Смакс нг/мл Тmах годин Поліморф Поліморф Середнє 308,31 6,86 Вищенаведені експериментальні дані крім того встановлюють відмінності, що існують між двома поліморфами рифаксиміну. Форми та можуть бути переважно застосовуваними у продукції медичних препаратів, що мають антибіотичну активність, які містять рифаксимін, для перорального та місцевого застосування. Медичні препарати для перорального застосування містять рифаксимін та разом із звичайними наповнювачами, як-то розріджувачі типу манітолу, лактози та сорбітолу; зв'язувальні засоби типу крохмалів, желатину, цукрів, похідних целюлози, природних камедей та полівінілпіролідону; лубриканти типу тальку, стеаратів, гідрогегідрогенованих рослинних олій, поліетиленгліколю та колоїдного силіцій діоксиду; дезинтегратори типу крохмалів, целюлоз, альгінатів, камедей та сітчастих полімерів; барвники, ароматизатори та підсолоджувачі. Усі тверді препарати, придатні для перорального застосування, можна застосовувати у рамках заявленого винаходу, наприклад, покриті та непокриті таблетки, капсули, зроблені з м'якого та твердого желатину, покриті цукром пілюлі, таблетки, облатки, гранули та порошки у запечатаних пакетах. Медичні препарати для місцевого застосування містять рифаксимін та разом із звичайними наповнювачами, як-то білий вазелін, білий віск, ланолін та його похідні, стеариловий спирт, пропіленгліколь, натрій лаурилсульфат, етери жирних поліоксіетиленових спиртів, естери жирних поліоксіетиленових кислот, сорбітан моностеарат, гліцерил моностеарат, пропіленгліколь моностеарат, поліетиленгліколі, метилцелюлоза, гідроксиметилпропілцелюлоза, натрій-карбоксиметилцелюлоза, колоїдний силікат алюмінію та магнію, натрій альгінат. Усі місцеві препарати можна застосовувати у рамках заявленого винаходу, наприклад, мазі, помади, креми, гелі та лосьйони. 10 Винахід нижче ілюстровано деякими прикладами, що не є обмеженням винаходу: описані дані фактично свідчать, що форми та можна отримувати відповідно вищезгаданим умовам кристалізації та сушки. Приклад 1 Отримання необробленого рифаксиміну та висушеного необробленого рифаксиміну У три-горлу колбу з мішалкою, термометром та зворотним холодильником послідовно завантажують при кімнатній температурі 120мл демінералізованої води, 96мл етилового спирту, 63.5г рифаміцину O та 27,2г 2-аміно-4-метилпіридину. Після завантаження масу гріють при 47±3°С, витримують при перемішуванні при цій температурі протягом 5 годин, тоді охолоджують до 20±3°С та протягом 30 хвилин, додають із сумішшю отримані окремо 9мл демінералізованої води, 12,6мл етилового спирту 1,68г аскорбінової кислоти та 9,28г водної концентрованої хлоридної кислоти. У кінці додавання масу витримують при перемішуванні протягом 30 хвилин при внутрішній температурі 20±3°С та тоді, при тій же температурі додають краплями 7,72г концентрованої хлоридної кислоти до рН 2,0. У кінці додавання, масу витримують при перемішуванні при внутрішній температурі до 20 C протягом 30 хвилин, тоді осад фільтрують та промивають сумішшю 32мл демінералізованої води та 25мл етилового спирту. Таким чином отриманий "необроблений рифаксимін" (89,2г) сушать під вакуумом при кімнатній температурі протягом 12 годин, отримуючи 64,5г "висушеного необробленого рифаксиміну", котрий показує вміст води до 5,6%. Продукт далі сушать під вакуумом до маси висушеного необробленого рифаксиміну 62,2г, що має вміст води до 3,3%, його дифрактограма відповідає поліморфній формі , що характеризується рентгенодифрактограмою порошку, показуючи піки при величинах кутів 2 5,7°±0,2, 6,7°±0,2, 7,1°±0,2, 8,0°±0,2, 8,7°±0,2, 10,5°±0,2, 10,8°±0,2, 11,3°±0,2, 12,1°±0,2, 17,0°±0,2, 17,3°±0,2, 17,5°±0,2, 18,5°±0,2, 18,8°±0,2, 19,1°±0,2, 21,0°±0,2, 21,5°±0,2. Продукт є гігроскопічним. Приклад 2 Отримання рифаксиміну Приклад 1 повторюють та після отримання форми , твердий порошок далі сушать під вакуумом протягом 24 годин при температурі 65°С. Продукт, що отримано, є рифаксиміном , що характеризується рентгенодифрактограмою порошку, показуючи піки при величинах кутів 2 7,0°±0,2, 7,3°±0,2, 8,2°±0,2, 8,7°±0,2, 10,3°±0,2, 11,1°±0,2, 11,7°±0,2, 12,5°±0,2, 14,5°±0,2, 16,3°±0,2, 17,2°±0,2, 18,0°±0,2, 19,5°±0,2. Приклад 3 Біозасвоюваність у собак перорально 8 чистопородних самиць собак Beagle віком 20 тижнів та вагою 5,0-7.5кг розподілили на дві групи по чотири. Першу з цих груп лікували рифаксиміном , другу рифаксиміном наступним способом. До кожної собаки застосовано перорально 100мг/кг одного з поліморфів рифаксиміну у жела 11 89809 тинових капсулах та зразки крові по 2мл кожний збирали з шийної вени кожної тварини перед кожним розподілом та через 1, 2, 4, 6, 8 та 24 години після застосування. Кожний зразок переносили у тубу, що містить гепарин як антикоагулянт та центрифугували; плазму розподілили на дві аліквоти, кожна по 500мкл, та заморозили при -20 C. Вміст рифаксиміну у плазмі досліджено стандартним способом РХ-МС/МС та наступні параметри розраховані стандартним нероздільним аналізом: Комп’ютерна верстка М. Ломалова 12 Смакс = максимум спостереженої концентрації рифаксиміну у плазмі; Тmах = час, коли досягають Смакс; ППК = площа під кривою концентрація-час, розрахована за лінійною трапецоідальною формулою. Дані повідомлені у таблиці 1, ясно показують, що рифаксимін набагато більше поглинається, більше, ніж у 40 разів, ніж рифаксимін , котрий практично не поглинається. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601